Постанова

від 12.03.2025 по справі 733/15/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

12 березня 2025 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 733/15/23

Головуючий у першій інстанції Вовченко А. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/464/25

Чернігівський апеляційний суд у складі:

Головуючого-судді: Скрипки А.А.

суддів: Шарапової О.Л., Шитченко Н.В.

секретар: Мальцева І.В.

учасники справи:

позивач: заступник керівника Прилуцької окружної прокуратури в

інтересах держави

відповідачі: Ічнянська міська рада, ОСОБА_1

третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю Ічнянське

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області у складі судді Вовченка А.В. від 04 травня 2023 року, місце ухвалення рішення - м. Ічня, дата складання повного рішення - 04 травня 2023 року, у справі за позовом заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави до Ічнянської міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування рішення ради, скасування державної реєстрації права власності, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю Ічнянське,

В С Т А Н О В И В:

Заступник керівника Прилуцької окружної прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави до Ічнянської міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування рішення ради, скасування державної реєстрації права власності, зазначивши третьою особою Товариство з обмеженою відповідальністю Ічнянське, в якому, уточнивши позовні вимоги заявою від 31.01.2023 року (а.с.54-56, том 1), остаточно просив: визнати недійсним в частині рішення 11 сесії 8 скликання від 16.07.2021 року Ічнянської міської ради №362-VIII Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам за межами населених пунктів для ведення особистого селянського господарства, а саме, п.115.1, яким передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку загальною площею 1,8562 га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності Ічнянської міської ради, кадастровий номер 7421710100:05:000:1161, що розташована за межами м.Ічня Ічнянського району Чернігівської області; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 07.09.2021 року, індексний номер 60222953 та здійснену на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7421710100:05:000:1161, площею 1,8562 га, розташовану за межами м. Ічня Прилуцького району Чернігівської області на території Ічнянської ОТГ, за ОСОБА_1 з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку. В обґрунтування вимог заявленого позову зазначено, що ОСОБА_1 07.08.2020 року подала до Ічнянської міської ради заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність, вказуючи в заяві про те, що право на безоплатну приватизацію земельної ділянки по даному виду цільового призначення ще не використала. Рішенням Ічнянської міської ради Чернігівської області від 16.07.2021 року №362-VIII Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам за межами населених пунктів для ведення особистого селянського господарства, а саме, п.115.1 передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку, загальною площею 1,8562 га для ведення особистого селянського господарства, із земель комунальної власності Ічнянської міської ради, яка розташована за межами м.Ічня Ічнянського району Чернігівської області. Водночас, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що ОСОБА_1 на підставі рішення 12 сесії 7 скликання Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області №5-12-7-16 від 01.11.2016 року отримала у приватну власність (право зареєстровано 21.12.2016 року) земельну ділянку сільськогосподарського призначення, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, із кадастровим номером 5923583400:06:000:0175, площею 0,1801 га. За доводами позивача, вказане підтверджує, що ОСОБА_1 на час отримання земельної ділянки на підставі рішення Ічнянської міської ради Чернігівської області від 16.07.2021 року №362-VIII, використала своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання, однак, не повідомила про це, а Ічнянська міська рада не вжила заходів щодо перевірки використання ОСОБА_1 права безоплатного отримання у власність земельної ділянки. Позивач стверджує, що рішення Ічнянської міської ради Чернігівської області від 16.07.2021 року №362-VIII порушує інтереси Ічнянської об`єднаної територіальної громади та її мешканців, оскільки незаконне вибуття земельної ділянки зі складу земель комунальної власності унеможливлює отримання територіальною громадою, зокрема, доходів від її можливої передачі в оренду та подальшого їх скерування для розвитку громади, в тому числі, для вирішення соціальних питань.

Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 04.05.2023 року позовні вимоги Прилуцької окружної прокуратури Чернігівської області в інтересах держави до Ічнянської міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, задоволено в повному обсязі. Судом визнано недійсним та скасовано п.115.1 рішення 11 сесії 8 скликання Ічнянської міської ради області від 16.07.2021 року №362-VІІІ Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам за межами населених пунктів для ведення ОСГ, яким передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку, загальною площею 1,8562 га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності Ічнянської міської ради, кадастровий номер 7421710100:05:000:1161, яка розташована за межами м.Ічня Прилуцького району Чернігівської області; скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №60222953 від 07.09.2021 року про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7421710100:05:000:1161, площею 1,8562 га, за ОСОБА_1 . Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та Ічнянської міської ради Прилуцького району Чернігівської області на користь Чернігівської обласної прокуратури судовий збір в сумі 4 962 (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві) грн., сплачений за подачу позову до суду.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 04.05.2023 року, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вимог позову в повному обсязі, а також стягнути на її користь понесені судові витрати. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 04.05.2023 року незаконним i необґрунтованим, ухваленим із порушеннями норм процесуального i матеріального права, і тому підлягає скасуванню. Апелянт зазначає, що судом в якості позивача у вступній частині рішення суду вказана особа, яка не подавала позовну заяву, а саме, замість заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури зазначено керівника прокуратури, отже судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи. Доводи апеляційної скарги стверджують, що судом першої інстанції відкрито провадження у справі і розглянуто справу при несплаченому судовому зборі у встановленому законом розмірі, оскільки сплачено 4 962 грн. судового збору, а належало сплатити 5 368 грн. При цьому, невірно розраховано судовий збір, оскільки сплачено за дві, а не за три позовні вимоги. За доводами апелянта, Прилуцька місцева прокуратура припинила своє існування 15.03.2021 року, отже, судовий збір сплачено Чернігівською обласною прокуратурою за орган влади, який припинив своє юридичне існування за два роки до подання позовної заяви, і не звертався до суду із позовною заявою, яка розглянута судом першої інстанції. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 вказує, що судом першої інстанції при ухваленні рішення допущено вихід за межі позовних вимог, і застосовано способи захисту, які суперечать закону. ОСОБА_1 зазначає, що позовна заява не містила вимогу про скасування запису про державну реєстрацію права власності, тому застосування такого способу захисту є власною ініціативою суду. За доводами апелянта, такий самий спір про законність того самого рішення Ічнянської міської ради від 16.07.2021 року №362-VIII, і з тих самих підстав у 2022 році був вирішений рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.09.2022 року у справі №620/586/22, яке набрало законної сили. Доводи апеляційної скарги вказують, що суд першої інстанції вирішив публічно-правовий спір щодо законності рішення суб`єкта владних повноважень, який, приймаючи рішення, здійснив владні управлінські функції і за їх результатами владно вплинув на відповідача, як фізичну особу, в межах публічно-правових відносин. Апелянт зазначає, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції від 04.05.2023 року, всупереч статті 19 ЦПК України, статті 19 КАС України, за правилами цивільного судочинства розглянуто публічно-правовий спір, який може розглядатися лише в межах адміністративного судочинства, i застосовано способи захисту, передбачені законодавством для сфери публічно-правових відносин. Апелянт стверджує, що в ході розгляду даної справи нею заявлялося клопотання про закриття провадження у справі, оскільки зміст позовних вимог обумовлює необхідність їх розгляду в порядку адміністративного судочинства. Проте, суд першої інстанції ухвалою від 04.05.2023 року безпідставно відмовив у закритті провадження у справі. За доводами апелянта, оскаржуваним рішенням суду першої інстанції від 04.05.2023 року задоволено позовні вимоги позивача, які захищають інтереси Ічнянської міської ради, яка використала свої повноваження щодо розпорядження комунальною власністю, а не інтереси держави. Враховуючи те, що держава i органи місцевого самоврядування є різними i самостійними суб`єктами права власності на землі, втручання оскаржуваним рішенням суду від 04.05.2023 року в обіг земель комунальної власності, не має жодного відношення до захисту інтересів держави. Встановивши, що прокуратура звернулася із позовом не в інтересах держави, а в інтересах органу місцевого самоврядування, суд першої інстанції повинен був закрити провадження i залишити заяву без розгляду. Апелянт зауважує, що швидкість виготовлення повного тексту рішення суду першої інстанції та ухвали про відмову у задоволенні її клопотання про закриття провадження у справі, ставить під сумнів їх складання у нарадчій кімнаті. Доводи апеляційної скарги стверджують, що судом першої інстанції прийнято в якості доказів у справі копії документів із відомостями, які не можуть бути доказом у справі, оскільки вказана у них інформація не є ні офіційною, ні актуальною, згідно із положеннями чинного законодавства. Апелянт посилається на ті обставини, що на момент її звернення до Ічнянської міської ради, порядок безоплатної передачі земельної ділянки із комунальної у приватну власність, не передбачав ні обов`язку повідомляти про раніше отриману земельну ділянку, ні форми такого повідомлення. Апелянт ОСОБА_1 вважає, що вона має право на безоплатне отримання другої земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, оскільки в п. б) ч.1 статті 121 Земельного кодексу України зазначено: Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га;. Тобто, безпосередньо в тексті цієї статті вказано про земельні ділянки, а отже, законодавець встановив право на отримання кількох земельних ділянок, а не однієї земельної ділянки. За доводами апелянта, законом встановлено право громадян на безоплатне отримання 2,0 га земельних ділянок. Натомість, суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні від 04.05.2023 року зазначає, що отриманням 0,1801 га в 2016 році ОСОБА_1 вичерпала своє право на отримання 2,0 га земель для ведення особистого селянського господарства. Для доповнення існуючого правового механізму безоплатного отримання громадянами України земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства законодавцем прийнято норму ч.7 статті 5 Закону України Про особисте селянське господарство, в якій вказано: Громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених статтею 121 ЗК України для ведення особистого селянського господарства. Наведені норми чинного законодавства, на думку апелянта, дозволяють громадянам України, які безоплатно отримали у приватну власність земельні ділянки розміром меншим за 2,0 га для ведення особистого підсобного господарства або для ведення особистого селянського господарства, безоплатно, на підставі статті 121 ЗК України, отримувати у приватну власність другу або і наступні земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, у межах норми - 2,0 га. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції наведена позиція проігнорована та не застосована, тобто, суд при вирішенні спору, проігнорував докази i аргументи сторін спору. За доводами апелянта, судом першої інстанції не прийнято до уваги її заяву про розгляд справи за її відсутності, і безпідставно вказано, що ОСОБА_1 не з`явилась в судове засідання. Доводи апеляційної скарги зазначають, що всі три способи захисту, застосовані в резолютивній частині оскаржуваного рішення суду від 04.05.2023 року, прямо суперечать вичерпному переліку підстав припинення права власності на земельну ділянку, які визначені у статті 140 ЗК України. До того ж, позовна заява не містить вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права власності, тому застосування такого cпoco6y захисту є власною ініціативою суду першої інстанції, і виходом за межі позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу заступник керівника Прилуцької окружної прокуратури просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, у зв`язку із її безпідставністю, а рішення суду першої інстанції від 04.05.2023 року - залишити без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу Ічнянська міська рада просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції від 04.05.2023 року - залишити без змін.

Дана цивільна справа №733/15/23 вже була предметом судового розгляду.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 08.08.2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено. Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 04.05.2023 року - скасовано,У задоволенні позовних вимог заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави до Ічнянської міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування рішення ради, скасування державної реєстрації права власності - відмовлено. Стягнуто з Чернігівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 7 443 грн. за апеляційний розгляд справи.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.11.2024 року, частково задоволено касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури. Постанову Чернігівського апеляційного суду від 08.08.2023 року - скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Чернігівського апеляційного суду від 09.01.2025 року було визначено склад колегії суддів для розгляду справи: головуючий суддя (суддя-доповідач): О.І.Онищенко, судді: Н.В.Висоцька, Н.В.Шитченко (а.с.118, том 2).

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 10.01.2025 року було задоволено заяви про самовідвід суддів Чернігівського апеляційного суду Онищенко О.І., Висоцької Н.В. (а.с.119, том 2).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Чернігівського апеляційного суду від 10.01.2025 року визначено склад колегії суддів для розгляду справи: головуючий суддя (суддя-доповідач): А.А.Скрипка, судді: О.Л.Шарапова, Н.В.Шитченко (а.с.123, том 2).

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача - прокурор Лепська Н.П. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, у зв`язку з її безпідставністю, а рішення суду першої інстанції від 04.05.2023 року - залишити без змін.

В судове засідання апеляційного суду відповідач ОСОБА_1 , представник відповідача - Ічнянської міської ради, представник третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю Ічнянське, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не з`явились. У додаткових поясненнях до апеляційної скарги відповідач ОСОБА_1 просить розглянути дану справу за її відсутності.

Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що ОСОБА_1 07.08.2020 року звернулася до Ічнянської міської ради із заявою про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності, розташованої за межами м.Ічня на території Ічнянської міської ради Ічнянського району Чернігівської області (а.с.16, том 1). При цьому, ОСОБА_1 було зазначено, що право на безоплатну приватизацію земельної ділянки по даному виду цільового призначення на території України нею не використано.

Рішенням Ічнянської міської ради від 22.09.2020 року №5673-VІІ, ОСОБА_1 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель комунальної власності орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за межами м.Ічня Ічнянського району Чернігівської області (а.с.28, том 1).

Пунктом 115 рішення Ічнянської міської ради від 16.07.2021 року №362-VІІІ, було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , площею 1,8562 га, для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності на території Ічнянської міської ради Ічнянського району Чернігівської області; передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку загальною площею 1,8562 га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності Ічнянської міської ради (кадастровий номер 7421710100:05:000:1161, яка розташована за межами м.Ічня Прилуцького району Чернігівської області (п.115.1 даного рішення) (а.с.29, том 1).

На підставі вказаного вище рішення, 07.09.2021 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку (індексний номер 60222953) (а.с.30-32, том 1).

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області від 01.11.2016 року №5-12-VII-16, було передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку загальною площею 0,2301 га, з них для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,05 га з кадастровим номером 5923583400:06:000:0177 та для ведення особистого селянського господарства площею 0,1801 га з кадастровим номером 5923583400:06:000:0175 за адресою АДРЕСА_1 (а.с.27, том 1).

Суд першої інстанції, задовольняючи вимоги заявленого позову до Ічнянської міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування рішення ради, скасування державної реєстрації права власності, дійшов висновку про наявність правових підстав для їх задоволення. При цьому, суд першої інстанції послався на ті обставини, що в ході судового розгляду даної справи встановлено, що ОСОБА_1 на час звернення до Ічнянської міської ради Чернігівської області з питань затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вже використала своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання, проте, у заяві про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вказала, що право на безоплатну приватизацію земельної ділянки по даному виду цільового призначення, ще не використала. Судом встановлено, що розглядаючи заяву про затвердження проекту із землеустрою по суті, Ічнянською міською радою Чернігівської області не надано належної оцінки обставинам і умовам, зазначеним у заяві, не перевірено, зокрема, факт використання ОСОБА_1 свого права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, внаслідок чого, земельна ділянка площею 1,8562 га незаконно вибула із земель комунальної власності. За даних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що п.115.1 рішення Ічнянської міської ради Чернігівської області №362-VІІІ Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам за межами населених пунктів для ведення ОСГ щодо затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_1 не відповідає вимогам Законодавства, яке регулює вказані питання, і тому є недійсним та підлягає скасуванню. Оскільки суд першої інстанції дійшов висновку, що п.115.1 рішення Ічнянської міської ради Чернігівської області №362-VІІІ, в частині затвердження ОСОБА_1 проекту землеустрою, прийнято із порушенням Законодавства, та земельну ділянку надано особі, яка вже не мала права її безоплатно отримувати у власність, то відповідно, запис у Державному реєстрі речових прав про реєстрацію права власності на земельну ділянку, який є похідним, має бути скасований разом із скасуванням незаконного рішення про надання вказаної земельної ділянки у власність. Оскільки на підставі незаконного рішення Ічнянської міської ради Чернігівської області №362-VІІІ за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис від 07.09.2021 №60222953, то суд ді1йшов висновку, що даний запис підлягає скасуванню. При цьому, судом першої інстанції зазначено у оскаржуваному рішенні від 04.05.2023 року, що оскільки Ічнянська міська рада Прилуцького району Чернігівської області самостійно не звернулась до суду для захисту свого порушеного права на спірну земельну ділянку, то прокурором правомірно подано даний позов в інтересах держави.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 відносно того, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 04.05.2023 року є незаконним i необґрунтованим, ухваленим із порушеннями норм права, які регулюють спірні правовідносини, і тому підлягає скасуванню, не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції від 04.05.2023 року, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.

При цьому апеляційний суд враховує, що відповідно до приписів ч.5 статті 411 ЦПК України, висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Як вбачається із постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.11.2024 року, якою частково задоволено касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури, та скасовано постанову Чернігівського апеляційного суду від 08.08.2023 року, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив, що в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції, відмовивши у позові з огляду на обрання прокурором неефективного способу захисту, не виклав висновків щодо наявності або відсутності порушеного (оспорюваного) інтересу (права) держави щодо надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 1,8562 га, з урахуванням того, що ОСОБА_1 раніше вже отримала земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1801 га, шляхом безоплатної приватизації. Також касаційний суд зазначив, що суд апеляційної інстанції, цитуючи висновки Верховного Суду щодо застосування наслідків подання віндикаційного та негаторного позовів (що є взаємовиключними), не виклав висновків щодо способу захисту інтересів держави, представлених через представництво прокурора, у справі, що переглядається, і тому висновки суду апеляційної інстанції про відмову в позові з підстав обрання прокурором неефективного способу захисту інтересів держави у цій справі є передчасними. Верховний Суд у постанові від 13.11.2024 року зазначив: …Отже, під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно встановити підстави для представництва інтересів держави, зокрема з урахуванням Закону України від 28 квітня 2021 року №1423-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин, з яких саме правовідносин у сторін виник спір, чи порушене право позивача, який саме спосіб захисту забезпечить ефективний захист прав позивача, у разі висновку про їх порушення, та чи обрав прокурор такий спосіб.

За доводами апелянта, оскаржуваним рішенням суду першої інстанції від 04.05.2023 року задоволено позовні вимоги позивача, які захищають інтереси Ічнянської міської ради, яка використала свої повноваження щодо розпорядження комунальною власністю, а не інтереси держави. Враховуючи те, що держава i органи місцевого самоврядування є різними i самостійними суб`єктами права власності на землі, втручання оскаржуваним рішенням суду від 04.05.2023 року в обіг земель комунальної власності, не має жодного відношення до захисту інтересів держави. Встановивши, що прокуратура звернулася із позовом не в інтересах держави, а в інтересах органу місцевого самоврядування, суд першої інстанції повинен був закрити провадження i залишити заяву без розгляду.

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Правовий статус прокурора визначено Конституцією України та Законом України Про прокуратуру від 14.10.2014 року №1697-VII (далі - Закон №1697-VII).

Згідно із частиною третьою статті 23 Закону №1697-VII, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (частина четверта статті 23 вказаного вище Закону №1697-VII).

Зі змісту частини третьої статті 23 Закону №1697-VII випливає, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Проте, підстави представництва інтересів держави прокуратурою в цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює їх неналежно.

Таке нездійснення захисту полягає в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам, за захистом до суду не звертається.

Водночас здійснення захисту неналежним чином полягає в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Проте, неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача/відповідача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону, не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, та які є підставами для звернення прокурора до суду.

Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13.02.2019 року в справі №826/13768/16.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду, прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі набуває статусу позивача.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia (суд знає закони) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень у компетентного органу здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Як вбачається із матеріалів справи, листом №2778 вих-22 від 04.08.2022 року заступником керівника Прилуцької окружної прокуратури, в порядку ч.4 статті 23 Закону України Про прокуратуру, було повідомлено Ічнянську міську раду Чернігівської області про необхідність вжиття заходів щодо повернення земельної ділянки з кадастровим номером 7421710100:05:000:1161 у комунальну власність (а.с.35-36, том 1).

У листі №02-04/1978 від 09.08.2022 року Ічнянської міської ради Чернігівської області зазначено, що міською радою не будуть вживатись заходи щодо повернення вищезазначеної земельної ділянки в судовому порядку, оскільки Ічнянська міська рада не може одночасно бути позивачем та відповідачем у даній справі (а.с.37, том 1).

За даних обставин, суд дійшов висновку, що прокурором достатньо дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України Про прокуратуру, а компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду із позовом в інтересах держави, що є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 року у справі № 922/1830/19, провадження №12-91гс20, вказано: … Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №5023/10655/11 від 20.11.2018 року, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 року у справі №915/478/18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 року, справа №761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що виконувати функції державного контролю за використанням та охороною земель має Держгеокадастр. Реалізуючи державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, Держгеокадастр повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Законом України Про державний контроль за використанням та охороною земель визначено дії, які має вчиняти Держгеокажастр, зокрема, у випадку виявлення невідповідності законодавству рішення, прийнятого, зокрема, органом місцевого самоврядування - вносити до цього органу відповідне клопотання.

Водночас, статтею 152 Земельного кодексу України, статтею 10 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель, пунктом 51 Положення про Держгеокадастр від 14.01.2015 року №15 визначено перелік позовів, з якими Держгеокадастр має право звертатись до суду, виконуючи функції державного контролю за використанням та охороною земель.

Отже, органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності - у випадках, які визначені у відповідних нормативно-правових актах, що регламентують повноваження Держгеокадастру (зокрема, з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився).

З огляду на обставини даної справи, органи Держгеокадастру не мають повноважень звертатись з таким позовом до суду, тому статусом позивача має наділятись прокурор, який не повинен був попередньо, до звернення до суду, повідомляти про це Держгеокадастр.

Наведені вище висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 року у справі №925/1133/18, провадження №12-60цс23.

Апелянт ОСОБА_1 у апеляційній скарзі вказує, що вона має право на безоплатне отримання другої земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, оскільки в п. б) ч.1 статті 121 Земельного кодексу України зазначено: Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га;. Тобто, безпосередньо в тексті цієї статті вказано про земельні ділянки, а отже, законодавець встановив право на отримання кількох земельних ділянок, а не однієї земельної ділянки. За доводами апелянта, законом встановлено право громадян на безоплатне отримання 2,0 га земельних ділянок. Натомість, суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні від 04.05.2023 року зазначає, що отриманням 0,1801 га в 2016 році ОСОБА_1 вичерпала своє право на отримання 2,0 га земель для ведення особистого селянського господарства. Для доповнення існуючого правового механізму безоплатного отримання громадянами України земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства законодавцем прийнято норму ч.7 статті 5 Закону України Про особисте селянське господарство, в якій вказано: Громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених статтею 121 ЗК України для ведення особистого селянського господарства. Наведені норми чинного законодавства, на думку апелянта, дозволяють громадянам України, які безоплатно отримали у приватну власність земельні ділянки розміром меншим за 2,0 га для ведення особистого підсобного господарства або для ведення особистого селянського господарства, безоплатно, на підставі статті 121 ЗК України, отримувати у приватну власність другу або і наступні земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, у межах норми - 2,0 га. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції наведена позиція проігнорована та не застосована, тобто, суд при вирішенні спору, проігнорував докази i аргументи сторін спору.

Апеляційний суд вважає, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 04.05.2023 року, зважаючи на наступне.

Приписами частин першої, другої статті 78 Земельного кодексу України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно статті 80 Земельного кодексу України, суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Частиною першою статті 81 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до пункту а частини третьої статті 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

У даній справі спір виник щодо наслідків повторного набуття відповідачем ОСОБА_1 , шляхом безоплатної приватизації земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтею 118 Земельного кодексу України, частиною шостою якої, зокрема, встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

У відповідності до пункту в частини третьої, частини четвертої статті 116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

За змістом пункту б частини першої статті 121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 га.

При цьому, виникнення права власності за процедурою повторної приватизації земельних ділянок одного і того ж виду використання не передбачене, оскільки земельне законодавство визначає право на безоплатне отримання земельної ділянки лише один раз за кожним із видів та у межах норм, передбачених статтею 121 Земельного кодексу України. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі №525/1225/15-ц, провадження №14-6цс19.

У постанові Верховного Суду від 08.02.2023 року у справі №666/3519/14-ц, провадження №61-2040св21, викладено аналогічний висновок: … Суди не врахували, що право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Оскільки ОСОБА_3 вже отримала у власність земельну ділянку площею 1,5314 га на території Цюрупинської міської ради для ведення особистого селянського господарства, це виключало її можливість повторно отримати земельну ділянку площею 1,71 га для ведення особистого селянського господарства на підставі оспорюваного розпорядження Херсонської ОДА від 27 січня 2010 року №57… ОСОБА_3 не заявляла про застосування позовної давності до позовних вимог, звернених до неї... За таких обставин, оскаржені судові рішення у частині позовної вимоги прокурора до ОСОБА_3 про визнання незаконним (недійсними) розпорядження Херсонської ОДА №57 від 27 січня 2010 року у частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 1,71 га для ведення особистого селянського господарства належить скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про часткове задоволення позову, визнавши незаконним розпорядження Херсонської ОДА №57 від 27 січня 2010 року у частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 1,71 га для ведення особистого селянського господарства.

В ході судового розгляду даної справи №733/15/23 встановлено, що спірна земельна ділянка належала до земель комунальної власності Ічнянської міської ради, тобто, суб`єктом права власності на вказану земельну ділянку була Ічнянська міська територіальна громада, яка реалізовує це право через орган місцевого самоврядування, яким є Ічнянська міська рада.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений незаконно. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача, згідно зі статтею 388 ЦК України, залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України).

Встановивши, що ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку площею 1,8562 га (кадастровий номер 3220883601:01:004:0037) на підставі рішення 11 сесії 8 скликання від 16 липня 2021 року Ічнянської міської ради №362-VIII Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам за межами населених пунктів для ведення особистого селянського господарства, яке прийнято із порушенням вимог статей: 116, 118, 121 Земельного кодексу України, оскільки ОСОБА_1 вже використала своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання, та враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула із володіння територіальної громади поза її волею, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог заявленого позову. А саме, для: визнання недійсним та скасування п.115.1 рішення 11 сесії 8 скликання Ічнянської міської ради області від 16.07.2021 року №362-VІІІ Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам за межами населених пунктів для ведення ОСГ, яким передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку, загальною площею 1,8562 га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності Ічнянської міської ради, кадастровий номер 7421710100:05:000:1161, яка розташована за межами м.Ічня Прилуцького району Чернігівської області; скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису №60222953 від 07.09.2021 року про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7421710100:05:000:1161, площею 1,8562 га, за ОСОБА_1 .

Апеляційний суд вважає, що у даному конкретному випадку, із врахуванням фактичних, документально підтверджених обставин цієї справи, застосований судом спосіб захисту інтересів держави є ефективним, оскільки його наслідком буде повернення спірної земельної ділянки у комунальну власність, тобто, у власність Ічнянської міської територіальної громади.

При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що у даній конкретній справі позовна вимога про витребування майна не може вважатися належним та ефективним способом захисту інтересів держави, оскільки фактично вигодонабувачем за такою позовною вимогою буде Ічнянська міська рада, яка є відповідачем у справі, а пред`явлення позову в інтересах відповідача свідчить про відсутність спору, оскільки відповідно до приписів статті 48 ЦПК України, позивач і відповідач не можуть збігатися.

Доводи поданої апеляційної скарги вказують, що суд першої інстанції вирішив публічно-правовий спір щодо законності рішення суб`єкта владних повноважень, який, приймаючи рішення, здійснив владні управлінські функції і за їх результатами владно вплинув на відповідача, як фізичну особу, в межах публічно-правових відносин. Апелянт зазначає, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції від 04.05.2023 року, всупереч статті 19 ЦПК України, статті 19 КАС України, за правилами цивільного судочинства розглянуто публічно-правовий спір, який може розглядатися лише в межах адміністративного судочинства, i застосовано способи захисту, передбачені законодавством для сфери публічно-правових відносин. Апелянт стверджує, що в ході розгляду даної справи нею заявлялося клопотання про закриття провадження у справі, оскільки зміст позовних вимог обумовлює необхідність їх розгляду в порядку адміністративного судочинства. Проте, суд першої інстанції ухвалою від 04.05.2023 року безпідставно відмовив у закритті провадження у справі.

Апеляційний суд вважає, що вказані доводи апеляційної скарги також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 04.05.2023 року, зважаючи на наступне.

Відповідно до приписів статей: 152, 155 Земельного кодексу України, захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Вимога про визнання рішення незаконним може розглядатись, як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно із статтею 16 ЦК України, якщо фактично підставою пред`явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

За змістом статей: 21, 393 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси; даний правовий акт, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Вимоги про визнання рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, незаконним можуть розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі №916/1979/13, провадження №12-62гс18.

Приймаючи до уваги наведене вище, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції вирішив публічно-правовий спір щодо законності рішення суб`єкта владних повноважень, який може розглядатися лише в межах адміністративного судочинства, є безпідставними, і за даних обставин, у суду першої інстанції не було правових підстав для закриття провадження у даній справі.

У постанові від 31.07.2024 року у справі №359/6247/21, провадження №61-10763св23, Верховний Суд, оцінивши ефективність способу захисту інтересів держави за позовом прокурора за аналогічних обставин, залишив судові рішення без змін, зокрема, в частині задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку.

В доводах апеляційної скарги апелянт ОСОБА_1 вказує, що швидкість виготовлення повного тексту рішення суду першої інстанції та ухвали про відмову у задоволенні її клопотання про закриття провадження у справі, ставить під сумнів їх складання у нарадчій кімнаті.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 04.05.2023 року, оскільки вони є припущеннями апелянта, і не підтверджені жодними належними та достатніми доказами.

Доводи апеляційної скарги зазначають, що судом першої інстанції відкрито провадження у справі і розглянуто справу при несплаченому судовому зборі у встановленому законом розмірі, оскільки сплачено 4 962 грн. судового збору, а належало сплатити 5 368 грн.

Необхідно зазначити, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 04.05.2023 року, оскільки даний позов, датований 27.12.2022 року (а.с.1-15, том 1) та переданий до суду першої інстанції 27.12.2022 року (а.с.235, зворот, том 1), містить дві вимоги немайнового характеру, і при його поданні прокуратурою правомірно сплачено 4 962 грн. судового збору, що відповідає ставкам судового збору, які діяли станом на 2022 рік.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , із посиланням на статтю 82 ЦПК України, вказують, що суд першої інстанції не прийняв до уваги, що такий самий спір про законність того самого рішення Ічнянської міської ради від 16.07.2021 року №362-VIII, і з тих самих підстав у 2022 році був вирішений рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.09.2022 року у справі №620/586/22, яке набрало законної сили.

З даного приводу необхідно зазначити, що рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.09.2022 року у справі №620/586/22 за позовом ОСОБА_4 до Ічнянської міської ради Чернігівської області про визнання протиправним та скасування рішення, стягнення моральної шкоди (а.с.19-22, том 2), не може бути підставою, у розумінні приписів статті 82 ЦПК України, для відмови у задоволенні позовних вимог заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави до Ічнянської міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування рішення ради, скасування державної реєстрації права власності. Оскільки рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.09.2022 року у справі №620/586/22 встановлено обставини стосовно іншої особи, а саме, ОСОБА_4 , та стосовно іншої земельної ділянки, ніж у справі №733/15/23.

Враховуючи наведене вище, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав вважати неправомірним висновок оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 04.05.2023 року про задоволення позовних вимог заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави до Ічнянської міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування рішення ради, скасування державної реєстрації права власності. Оскільки до вказаного висновку суд першої інстанції дійшов на підставі норм права, які регламентують спірні правовідносини та на основі з`ясованих обставин, на які сторони спору посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, документально підтверджених тими доказами, які були досліджені судом в ході розгляду справи.

Разом з тим, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції від 04.05.2023 року необхідно змінити, в частині розподілу судових витрат між сторонами, виходячи із наступного.

Приписами ч.1 статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, судом першої інстанції, за наслідками розгляду справи, в рахунок відшкодування сплаченого Чернігівською обласною прокуратурою за подання даного позову до суду судового збору в сумі 4 962 грн., стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та Ічнянської міської ради Прилуцького району Чернігівської області на користь Чернігівської обласної прокуратури судовий збір в сумі 4 962 грн., що не узгоджується із положеннями ч.1 статті 141 ЦПК України, яка регламентує розподіл судових витрат між сторонами.

Оскільки оскаржуваним рішенням суду першої інстанції від 04.05.2023 року позов заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави до Ічнянської міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування рішення ради, скасування державної реєстрації права власності, який заявлено до двох відповідачів, і який містить дві позовні вимоги, задоволено повністю, то ОСОБА_1 та Ічнянська міська рада Прилуцького району Чернігівської області мають відшкодувати сплачений за подання даного позову судовий збір у розмірі по 2 481 грн., кожний, виходячи із розрахунку: 4 962 грн. : 2 = 2 481 грн.

За даних обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 04.05.2023 року необхідно змінити, виклавши четвертий абзац його резолютивної частини у наступній редакції:

Стягнути з Ічнянської міської ради, ОСОБА_1 на користь Чернігівської обласної прокуратури по 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн., із кожного, в рахунок відшкодування понесених судових витрат за подання позовної заяви.

В іншій частині рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 04.05.2023 року, підлягає залишенню без змін, із наведених вище підстав.

Керуючись статтями: 141, 367, 368, 374; п.4 ч.1, ч.2 статті 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 04 травня 2023 року, змінити, виклавши четвертий абзац його резолютивної частини у наступній редакції:

Стягнути з Ічнянської міської ради, ОСОБА_1 на користь Чернігівської обласної прокуратури по 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн., із кожного, в рахунок відшкодування понесених судових витрат за подання позовної заяви.

В іншій частині рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 04 травня 2023 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Дата складення повної постанови - 14.03.2025 року.

Головуючий: Судді: