Рішення від 13.03.2025 по справі 947/21843/23

Справа № 947/21843/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2025 року смт. Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Панасенка Є.М.,

за участю секретаря судового засідання: Степанової Н.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу № 947/21843/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Обслуговуючого кооперативу «ДОМ ПЛЮС 2», Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХІДНА БУДІВЕЛЬНА ІНВЕСТИЦІЙНА ГРУПА», третя особа що не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , звернувся з позовом до ОСОБА_2 , Обслуговуючого кооперативу «ДОМ ПЛЮС 2», Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХІДНА БУДІВЕЛЬНА ІНВЕСТИЦІЙНА ГРУПА», третя особа що не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди. У позовній заяві позивач стверджує, що відповідач ОСОБА_2 без попередження припинив постачання електроенергії та води до квартири його сина, ОСОБА_3 , порушивши чинне законодавство у сфері житлово-комунальних послуг.

Як зазначає позивач, після кількох спроб відновити постачання послуг, відповідач ОСОБА_2 , вимагав сплатити 3000 гривень на розвиток обслуговуючого кооперативу, обіцяючи лише за цієї умови знову підключити квартиру до комунальних мереж. Позивач вказує, що такі дії відповідача були незаконними та супроводжувалися погрозами подальшого припинення комунальних послуг у разі несплати.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 15.10.2024 року провадження по справі було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін, що передбачено ст.ст.274-279 ЦПК України, оскільки дана справа підпадає під ознаки малозначної справи.

02.12.2024 до суду від відповідача Обслуговуючого кооперативу «ДОМ ПЛЮС 2» надійшов відзив, у якому відповідач зазначив, що кошти були добровільно внесені власником квартири, ОСОБА_3 , як благодійний внесок на розвиток інфраструктури, і жодних доказів примусу чи незаконності таких дій позивач не надав. Також відповідач наголошує, що позивач не є власником квартири, а тому його права не були порушені. Враховуючи відсутність доказів примусу та правової підстави для вимог позивача, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову.

Позивач у судове засідання не з`явився, 30.12.2024 року подав до суду заяву в якій просив проводити розгляд справи за його відсутності у зв`язку з перебуванням на лікуванні, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_2 та Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗАХІДНА БУДІВЕЛЬНА ІНВЕСТИЦІЙНА ГРУПА» в судове засідання повторно не з`явилися, повідомлені судом про час, дату та місце розгляду справи належним чином шляхом надсилання поштової кореспонденції за адресою зареєстрованого місця проживання та місця знаходження.

Відповідач Обслуговуючий кооператив «ДОМ ПЛЮС 2», у судове засідання не з`явився, 03.02.2025 року представник адвокат Шишлюк В. Р. подала до суду заяву в якій просилв проводити розгляд справи за її відсутності, а за наслідками розгляду справи постановити рішення, яким у задоволенні позовних вимог просила відмовити у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

25.02.2019 на підставі сертифікату серія ОД № 162190560523 підтверджено готовність до експлуатації закінченого будівництвом об`єкта «Будівництво багатоповерхового житлового будинку» АДРЕСА_1 .

02.04.2019 на підставі акту приймання передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс зазначений будинок було передано з балансу ТОВ «ЗБІГ» на баланс ОК «ДОМ ПЛЮС 2».

15.04.2019 року між ТОВ «Західна будівельна інвестиційна група» та фізичною особою ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу майнових прав (базового активу) № ЗБІГ/ОД/Лим/мас10/кв190. Відповідно до умов договору, Продавець зобов`язується передати у власність Покупця майнові права на об`єкт нерухомості квартиру загальною площею 38,34 кв.м, розташовану в житловому комплексі в с. Лиманка, Одеська область.

17.07.2020 до ОК «ДОМ ПЛЮС 2» звернувся син позивача, який на той час був одноосібним власником квартири АДРЕСА_2 із заявою у якій просив прийняти від нього добровільний благодійний внесок на розвиток інфраструктури будинку № 1 в ЖК «Акварель-1» в сумі 3000,00 грн. (копія додається).

20.07.2020 на поточний рахунок ОК «ДОМ ПЛЮС 2» ОСОБА_3 було добровільно сплачено відповідні кошти в сумі 3000,00 грн.

Враховуючи, що сплата коштів була ініційована власником квартири добровільно, підстави для повернення внеску відсутні.

Позивач не надав жодних доказів, які б підтверджували примусовий характер сплати коштів або порушення його прав. Згідно з наданими документами, внесок на розвиток інфраструктури був здійснений добровільно його сином ОСОБА_3 , який на час виникнення спірних правовідносин був повнолітнім та відповідно до положень ч. 1 ст. 34 ЦК України володів повною цивільною дієздатністю, що виключає підстави для задоволення вимог позивача.

Крім того, порушенням прав можуть визнаватися лише дії, які безпосередньо зачіпають права чи інтереси особи, що звертається до суду.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У частині першій статті 2 ЦПК України вказано, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

При цьому, відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі № 916/2040/20).

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Позивач, ОСОБА_1 , не є та не був власником квартири АДРЕСА_2 , управлінням яким здійснює ОК «ДОМ ПЛЮС 2». Згідно з правовстановлюючими документами, власником квартири був його син, ОСОБА_3 .

Частина 1 статті 16 ЦК України встановлює, що кожна особа має право звертатися до суду за захистом свого права або інтересу, якщо вони порушені, не визнані чи оспорюються. Однак у даній справі права ОСОБА_1 не були порушені, оскільки спірні правовідносини стосуються його сина як власника квартири.

Оскільки позивач не є стороною правовідносин із відповідачами, його права не порушені, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч. 2ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає, зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.01.1995 р. під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до п. 5 Постанови ПленумуВерховного судуУкраїни №4від 31.03.1995року «Просудову практикув справахпро відшкодуванняморальної (немайнової)шкоди» обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п. 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Позивач не надав доказів, які б підтверджували заподіяння йому моральної шкоди або причинного зв`язку між діями відповідачів і такою шкодою.

Частина 1 статті 23 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується у випадках порушення прав фізичної особи.

Єдиною підставою цивільно-правової відповідальності є скоєння цивільного правопорушення. Право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов відповідальності за заподіяну шкоду (загальні умови). Це:

а) наявність моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші нематеріальні блага;

б) неправомірні рішення, дії чи бездіяльність заподіювача шкоди;

в) причинний зв`язок між неправомірною поведінкою і моральною шкодою;

г) вина заподіювача шкоди.

У даній справі права ОСОБА_1 не порушувалися, тому вимога про компенсацію моральної шкоди є безпідставною.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 по справі № 580/1617/19 зазначається, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань, тому суд доходить висновку про необґрунтованість позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до статей 76, 77, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторони. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

За правилами статті 89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У відповідності до ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відповідно до ст.17Закону України"Провиконання рішеньта застосуванняпрактики Європейськогосуду зправ людини" суди застосовують Європейську конвенціюз правлюдини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії").

Керуючись статтями 5, 7, 10-13, 19, 23, 76-81, 89, 133, 141, 209, 210, 213, 228, 229, 258, 259, 263-265, 274, 275, 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Обслуговуючого кооперативу «ДОМ ПЛЮС 2», Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХІДНА БУДІВЕЛЬНА ІНВЕСТИЦІЙНА ГРУПА», третя особа що не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду безпосередньо або через Овідіопольський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 18.03.2025 року.

Головуючий: Є. М. Панасенко