Постанова

від 11.03.2025 по справі 910/11335/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2025 р. Справа№ 910/11335/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Шапрана В.В.

секретар

судового засідання Рибчич А.В.

за участю

представників:

позивача - Явтушенко О.А.

відповідача-1 - Гусляков М.М., Сидоренко А.О.

відповідача-2 - не з`явились

третьої особи відповідача-1 - не з`явились

третьої особи відповідача-2 - не з`явились

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Портал"

на рішення Господарського суду м. Києва від 17.01.2024 р. (повний текст складено 15.02.2024 р.)

у справі № 910/11335/23 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "М-Лит"

до 1. Акціонерного товариства "Банк Портал"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранс-Ремонт"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача-2 1. Товариство з додатковою відповідальністю "Коростенський Щебзавод"

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "РКДЗ"

про визнання права власності та припинення обтяження,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "М-Лит" звернулося з позовом до Акціонерного товариства "Банк Портал" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранс-Ремонт" про визнання права власності та припинення обтяження (у вигляді застави) на магістральний тепловоз 2М62, заводський № 1271, 1986 року випуску, у складі секцій А та Б.

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що обставини передання в заставу тепловозу та укладення договору застави № 25 від 29.04.2016 р. суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки тепловоз двохсекційний типу 2М62, заводський № 1271, рік випуску 1986, належить Товариству з обмеженою відповідальністю "М-Лит" та ним не передавався в заставу Акціонерному товариству "Банк "Портал", тому не може бути предметом договору застави № 25 від 29.04.2016 р. Відповідачі вважають магістральний тепловоз №1271 (секції А, Б), модель 2М62, 1986 року випуску власністю Товариства з обмежено відповідальністю "Укртранс-Ремонт", що має наслідком втручання у мирне володіння майном позивача та порушення його права власності.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 11.10.2023 р. було залучено Товариство з додатковою відповідальністю "Коростенський Щебзавод" та Товариство з обмеженою відповідальністю "РКДЗ" як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 17.01.2024 р. у справі № 910/11335/23 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "М-Лит" задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Акціонерне товариство "Банк Портал" подало апеляційну скаргу (безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду), у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач-1 посилається на те, що суд першої інстанції припинив обтяження майна заставою, не зважаючи на наявність судового рішення, яке набрало законної сили - постанови Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2022 р. у справі № 910/19290/21, якою відмовлено в задоволенні позову ТОВ "М-Лит" до АТ "Банк "Портал", ТОВ "Уктран-Ремонт" про визнання недійсним договору застави № 25 від 29.04.2016 р. та про припинення обтяження. Також оскаржуваним рішенням суд першої інстанції фактично позбавив відповідача-1 права застави на тепловоз попри наявність чинного договору застави № 25 від 29.04.2016 р. та помилково не застосував до спірних правовідносин ч. 2 ст. 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів».

Постановою Північного апеляційного господарського суду 25.06.2024 р. апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Портал" задоволено, рішення Господарського суду м. Києва від 17.01.2024 р. у справі № 910/11335/23 скасовано, в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.10.2024 р. касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "М-Лит" задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2024 р. скасовано, а справу № 910/11335/23 направлено на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Матеріали справи № 910/11335/23 було повернуто до Північного апеляційного господарського суду 21.11.2024 р. супровідним листом Верховного Суду № 31-12/910/11335/23/601/2024 від 11.11.2024 р.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2024 р. апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Портал" у справі № 910/11335/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2024 р. справу № 910/11335/23 прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду та призначено до розгляду на 17.12.2024 р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2024 р. задоволено клопотання Акціонерного товариства "Банк Портал" про відкладення розгляду справи та відкладено розгляд справи № 910/11335/23 до 28.01.2025 р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2025 р. відмовлено у задоволенні клопотань про відкладення розгляду справи та долучення доказів, та після надання представниками позивача, відповідача-1 усних пояснень по суті апеляційної скарг оголошено перерву до 25.02.2025 р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2025 р. оголошено перерву у справі № 910/11335/23 до 11.03.2025 р.

У судовому засіданні 11.03.2025 р. представники позивача та відповідача-1 в судових дебатах підтримали свої пояснення по суті апеляційної скарги, представники відповідача-2 та третіх осіб не з`явились, однак повідомлялись належним чином про час і місце розгляду скарги шляхом направлення до їх електронних кабінетів процесуальних документів у справі.

Відповідно до ч. ч. 5, 7 ст. 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Згідно з ч. 3 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

За ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Колегія суддів зазначає, що неявка у судове засідання представників відповідача-2 та третіх осіб не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Подальше відкладення призведе до безпідставного затягування розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об`єктивного розгляду.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

21.03.2016 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртранс-Ремонт" (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "М-Лит" (далі - покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 2/2016 (далі - договір купівлі-продажу).

Відповідно до п. 1.1 договору купівлі-продажу продавець зобов`язується продати (передати у власність), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити: магістральний тепловоз № 1271 (секція А, Б), моделі 2М62, 1986 року випуску, після капітального ремонту в об`ємі КР-1, у кількості 1 (однієї) одиниці.

30.03.2016 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртранс-Ремонт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "М-Лит" підписано акт прийому-передачі тепловоза по договору купівлі-продажу № 2/2016 від 21.03.2016 р., відповідно до якого продавець передав у власність, а покупець прийняв наступний товар: магістральний тепловоз № 1271 (секція А, Б), моделі 2М62, 1986 року випуску, бувший у використанні, після капітального ремонту в об`ємі КР-1, у кількості 1 (однієї) одиниці вартістю 10000000,00 грн.

31.03.2016 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртранс-Ремонт" (далі - комісіонер) та Товариством з обмеженою відповідальністю "М-Лит" (далі - комітент) укладено договір комісії № 03/2016 (далі - договір комісії).

Відповідно до п. 1.1 договору комісії комісіонер зобов`язується за дорученням комітента за комісійну плату від свого імені укласти за рахунок комітента договір щодо купівлі-продажу магістрального тепловоза № 1271 (секція А, Б), моделі 2М62, 1986 року випуску, після капітального ремонту, в об`ємі КР-1, у кількості 1 (однієї) одиниці.

Згідно з п. 1.2 договору комісії мінімальна ціна продажу тепловоза становить 14352000,00 грн., у тому числі ПДВ 20% - 2392000,00 грн.

Як передбачено п. 1.4 договору комісії, комісіонер отримує від комітента виключне (ексклюзивне) право продажу тепловоза на території України та за її межами терміном до 30 травня 2016 року.

За п. 2.1.2 договору комісії комісіонер відповідно до цього договору зобов`язується: прийняти у комітента тепловоз, призначений для продажу відповідно до умов цього договору, в строк до 11 квітня 2016 року, та вжити всіх необхідних заходів для його належного збереження.

Комісіонер зобов`язаний виконати доручення щодо продажу в строк до 30 травня 2016 року (п. 7.1 договору комісії).

31.03.2016 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртранс-Ремонт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "М-Лит" підписано акт прийому-передачі тепловоза по договору комісії № 03/2016 від 31.03.2016 р., відповідно до умов якого комітент передав для подальшого продажу, а комісіонер прийняв наступний товар: магістральний тепловоз № 1271 (секція А, Б), моделі 2М62, 1986 року випуску, бувший у використанні, після капітального ремонту, в об`ємі КР-1, у кількості 1 (однієї) одиниці вартістю 14352000,00 грн.

19.12.2018 р. між сторонами укладено додаткову угоду № 4 до договору комісії № 03/2016 від 31.03.2016 р., якою сторонами внесено зміни до п. 1.4 та 7.1 договору комісії та викладено їх в наступній редакції:

- п. 1.4 комісіонер отримує від комітента виключне (ексклюзивне) право продажу тепловоза на території України та за її межами терміном до 01.07.2019 р.;

- п. 7.1 комісіонер зобов`язаний виконати доручення щодо продажу в строк до 01.07.2019 р.

04.11.2019 р. позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранс-Ремонт" з вимогою № 195 про повернення тепловоза у зв`язку з неотриманням від комісіонера звіту про виконання умов договору комісії.

Однак магістральний тепловоз № 1271 (секція А, Б), модель № 2М62, 1986 року випуску Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртранс-Ремонт" не був повернутий позивачу.

В подальшому, вказаний тепловоз було виявлено правоохоронними органами із перебитим номером на 1274 у локомотивному депо м. Коростень.

Факт придбання вказаного магістрального тепловоза та дійсності проведеної господарської операції з придбання, зокрема, тепловозу встановлені рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.02.2018 р. у справі № 804/8195/17.

З вказаного рішення вбачається, що судом було встановлено факт проведення контролюючим фіскальним органом перевірки позивача за період 2015 року - І квартал 2017 року по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртранс-Ремонт" та факт реальності господарських операцій з придбання, зокрема, магістрального тепловозу № 1271 (секції А, Б), моделі № 2М62, 1986 року випуску.

В подальшому, позивачу стало відомо, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Укртранс-Ремонт" в забезпечення виконання своїх зобов`язань за договором кредиту, укладеного між цим товариством та Публічним акціонерним товариством "Банк "Портал", було укладено договір застави № 25 від 29.04.2016 р., за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Укртранс-Ремонт", як заставодавець, передало в заставу банку тепловоз двохсекційний типу № 2М62, заводський № 1271, рік випуску 1986, у складі:- секція А та секція Б.

Представник позивача стверджує, що тепловоз двохсекційний типу 2М62, заводський № 1271, рік побудови 1986, належить Товариству з обмеженою відповідальністю "М-Лит" та не передавався ним в заставу Акціонерному банку "Банк "Портал", а тому не може бути предметом застави за договором застави № 25 від 29.04.2016 р.

23.05.2017 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Укртранс-Ремонт" уклало договір купівлі-продажу № 6/2017 з Товариством з обмеженою відповідальністю "РКДЗ", за умовами якого передало у власність останнього магістральний тепловоз моделі М62 № 1271-2, 1986 року випуску, після капітального ремонту в обсязі КР-2, переобладнаний з тепловозу двохсекційного типу № 2М62, заводський № 1271.

14.11.2019 р. відповідні відомості про кримінальні правопорушення були внесені правоохоронними органами до ЄРДР за № 12019060060001402 з попередньою правовою кваліфікацією за ст. 290 КК України, ч. 4 ст. 190 КК України. У вказаному кримінальному провадженні позивач має статус потерпілого.

Постановою Коростенської місцевої прокуратури про визнання речовими доказами від 15.02.2021 р. тепловоз № 2М62-1274, що мав першочерговий номер № 2М62-1271 та належить Товариству обмеженою відповідальністю "М-Лит", визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12019060060001402 від 14.11.2019 р. та передано на відповідальне зберігання власнику - Товариству з обмеденою відовідальністю "М-Лит", встановивши місце зберігання за адресою: м. Полтава, вул. Гайового, 30.

Також за договором купівлі-продажу № 5/2017 від 23.05.2017 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Укртранс-Ремонт" продало Товариству з додатковою відповідальністю "Коростенський Щебзавод" переобладнаний магістральний тепловоз моделі М62 № 1271-1, 1986 року випуску.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 09.02.2021 р. у справі № 910/10715/20 за позовом Акціонерного товариства "Банк "Портал" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрас-Ремонт" та Товариства з обмеженою відповідальністю "РКДЗ" про визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення майна визнано недійсним договір купівлі-продажу № 6/2017 від 23.05.2017 р., укладений між Товариством обмеженою відповідальністю "Укртранс-Ремонт" та Товариством з обмеженою відповідальніситю "РКДЗ"; зобов`язано Товаритво з обмеженою відповідальністю "РКДЗ" повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Укртранс-Ремонт" майно: магістральний тепловоз моделі М62 № 1271-2, 1986 року випуску.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 03.12.2020 р. у справі № 910/10580/20 за позовом Акціонерного товариства "Банк "Портал" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранс-Ремонт" та Товариства з додатковою відповідальністю "Коростенський Щебзавод" про визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення майна визнано недійсним договір купівлі-продажу № 5/2017 від 23.05.2017 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртрас-Ремонт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Коростенський Щебзавод"; зобов`язано Товариство з додатковою відповідальністю "Коростенський Щебзавод" повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Укртранс- Ремонт" майно - магістральний тепловоз моделі М62 № 1271-1, 1986 року випуску, отримане за договором купівлі-продажу № 5/2017 від 23.05.2017 р.

Приймаючи вказані рішення, суди виходили з того, що тепловоз двохсекційний типу № 2М62, заводський № 1271, рік випуску 1986, у складі: секція А, секція Б, згідно з договором застави № 25 від 29.04.2019 р. передано в заставу банку, який в свою чергу про укладання вказаних договорів купівлі-продажу не був обізнаний.

Предствник позивача зазначає, що тепловоз двохсекційний типу № 2М62, заводський № 1271, рік випуску 1986, з 21.03.2016 р. належить Товариству з обмеженою відповідальністю "М-Лит", ніколи ним не відчужувався та не передавався в заставу Aкціонерному банку "Банк "Портал", укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртранс-Ремонт" та Публічним акціонерним товариством "Банк "Портал" договір застави № 25 від 29.04.2019 р. оспорювався в судовому порядку Товариством з обмеженою відповідальністю "М-Лит".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.07.2022 р. у справі № 910/19290/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "М-Лит" до Aкціонерного товариства "Банк "Портал", Товариства з обмеженою відповідальністю "Укранс-Ремонт", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариства з додатковою відповідальністю "Коростенський Щебзавод", Товариства обмеженою відповідальністю "РКДЗ" про визнання договору застави № 25 від 29.04.2016 р. недійсним, позов Товариства з омеженою відповідальністю "М-Лит" було задоволено повністю, визнано недійсним договір застави № 25, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртранс-Ремонт" та Aкціонерним товариством "Банк "Портал" від 29.04.2016 р.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2022 р. у справі № 910/19290/21 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2022 р.; ухвалено нове рішення, яким у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "М-Лит" відмовлено повністю з підстави пропуску строку позовної давності.

В межах справи № 910/19290/21 судовими рішеннями встановлено, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртранс-Ремонт" та Публічним акціонерним товариством "Банк "Портал" договір застави № 25 від 29.04.2019 р. за своїм змістом суперечить вимогам ст. 583 ЦК України та ст. 11 Закону України "Про заставу", оскільки на момент укладення договору застави № 25 від 29.04.2016 р. власником тепловозу було Товариство з обмеженою відповідальністю "М-Лит".

Водночас, обґрунтовуючи необхідність звернення до суду, позивач стверджує, що всупереч вказаним встановленим судовими рішеннями фактам, Aкціонерне товариство "Банк "Портал" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Укртранс-Ремонт" не визнають права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "М-Лит" на магістральний тепловоз № 1271 (секції А, Б), модель 2М62, 1986 року випуску.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що відповідачі, на думку позивача, вважають магістральний тепловоз № 1271 (секції А, Б), модель 2М62, 1986 року випуску власністю Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранс-Ремонт" та не визнають право власності позивача на вказаний тепловоз, втручаються у мирне володіння майном позивача, що є порушення як міжнародних, так і національних стандартів права власності.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Як передбачено ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

У відповідності до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. ч. 1,2 ст. 321 ЦК України).

Згідно із ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вказаний спосіб захисту права власності пов`язаний з тим, що право власності має спиратись на певний титул, щоб бути доведеним перед іншими особами. Саме суд в разі виникнення спору здійснює це доведення.

Отже, рішення суду про визнання права власності, яке прийнято за результатами розгляду позову, поданого в порядку ст. 392 ЦК України, є правозахисним актом, і спрямоване на захист наявного у позивача права власності.

У зв`язку з цим момент виникнення права не залежить від набрання рішенням законної сили, оскільки підставою для прийняття останнього є наявність у позивача до звернення до суду тих матеріально-правових фактів, з якими закон пов`язує виникнення права власності.

Тобто, підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності згідно зі ст. 392 ЦК України є оспорення існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 Цивільного кодексу України, слід враховувати, що за змістом вказаної норми судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 р. у справі № 914/904/17, від 22.05.2018 р. у справі № 923/1283/16.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Позивачем за таким позовом може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи. Крім того, визнання в судовому порядку права власності на річ за загальним правилом, встановленим статтею 392 Цивільного кодексу України, є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 р. у справі № 914/904/17, від 27.06.2018 р. у справі № 904/8186/17, від 11.04.2019 р. у справі № 910/8880/18 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 р. у справі № 916/1608/18, від 14.12.2021 р. у справі № 344/16879/15-ц.

Як було зазначено вище, постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2022 р. у справі № 910/19290/21 встановлено, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртранс-Ремонт" та Публічним акціонерним товариством "Банк "Портал" договір застави № 25 від 29.04.2019 р. за своїм змістом суперечить вимогам ст. 583 ЦК України та ст. 11 Закону України "Про заставу", оскільки на момент укладення договору застави № 25 від 29.04.2016 р. власником тепловозу було Товариство з обмеженою відповідальністю "М-Лит".

Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (постанова Верховного Суду від 10.12.2019 р. у справі № 910/6356/19).

Тому судове рішення у справі № 910/19290/21, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ним обставини повторного доведення не потребують.

При цьому, факт укладення між позивачем та відповідачем-2 договору комісії, а також реєстрація приватного договірного обтяження чи відсутність такої, не має значення для спірних правовідносин у даному випадку, оскільки визначальним є той факт, що з 21.03.2016 р. тільки Товариство з обмеженою відповідальністю "М-Лит" є єдиним законним власником магістрального тепловоза № 1271 (секції А, Б), моделі № 2М62, 1986 року випуску.

Однак право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "М-Лит" на магістральний тепловоз № 1271 (секції А, Б), моделі 2М62, 1986 року випуску не визнається Акціонерним товариством "Банк "Портал" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртранс-Ремонт".

Стосовно заяви відповідача-1 про пропуск позивачем строку позовної давності, судова колегія зазначає таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як передбачено ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За ч. ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у позові.

Крім цього, право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника. Законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є положення Цивільного кодексу України про набувальну давність (стаття 344 Цивільного кодексу України).

Оскільки позови про визнання права власності, що пред`явлені на підставі ст. 392 ЦК України, пов`язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, то на ці позови не поширюються правила про позовну давність (постанова Верховного Суду від 18.02.2020 р. справі № 917/154/15).

Враховуючи те, що позов у цій справі правомірно заявлено на підставі ст. 392 ЦК України, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, отже, звернувшись з позовом у даній справі 13.07.2023 р., позивач не пропустив строк позовної давності, а порушене право підлягає судовому захисту.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про визнання права власності на магістральний тепловоз 2М62 №1271 1986 року випуску у складі секцій А, секцій Б є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому, позовні вимоги про припинення обтяження на магістральний тепловоз 2М62 №1271 1986 року випуску у складі секцій А, секцій Б, також піддягають задоволенню, оскільки є похідними від вимог про визнання права власності на спірне майно у відповідності до ст. 392 ЦК України.

Стосовно доводів скаржника про те, що суд першої інстанції фактично позбавив відповідача-1 права застави на тепловоз попри наявність чинного договору застави № 25 від 29.04.2016 р. та помилково не застосував до спірних правовідносин ч. 2 ст. 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів», колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", у разі передачі рухомого майна в забезпечення боржником, який не мав на це права, таке забезпечення є чинним, якщо в Державному реєстрі немає відомостей про попереднє обтяження відповідного рухомого майна.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" взаємні права та обов`язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом. Задоволення прав чи вимог декількох обтяжувачів, на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна, здійснюється згідно з пріоритетом, який визначається в порядку, встановленому цим Законом.

Тобто положення даних статей застосовуються до правовідносин, коли відповідне майно, яке вже було предметом попереднього обтяження, було відчужено в подальшому особою, яка не мала на це право, водночас у даній справі таких обставин не встановлено.

Як було встановлено судами у справі № 910/19290/21, на момент укладення договору застави № 25 від 29.04.2016 р. власником тепловозу було Товариство "М-Лит", яке, в свою чергу, не передавало предмет застави у заставу, а також у встановленому порядку не передавало майно з правом застави, не надавало згоди на передачу майна в заставу.

Так, договір застави за своїм змістом суперечить вимогам ст. 583 ЦК України та cт. 11 Закону України "Про заставу". Тобто Товариство з обмеженою відповідальністю "Укртранс-Ремонт" не мало права власності на рухоме майно, яке було передано ним в заставу, і щодо цього майна не було попередніх обтяжень, а Товариство з обмеженою відповідальністю "М-Лит" не є новим власником вказаного тепловозу, не придбавало його після внесення відповідачами спірних обтяжень, а навпаки є первісним його власником.

Як передбачено ст. 27 Закону України "Про заставу", застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи.

У відповідності до ч. 3 ст. 9 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.

Системний аналіз положень ч. 1 ст. 27 Закону України "Про заставу" та ч. 3 ст. 9 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" дає підстави для висновку про те, що за загальним правилом реалізація майна, що є предметом застави, без припинення обтяження, не припиняє заставу, тому застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи, тобто, на предмет застави може бути звернено стягнення у відповідності до статтей 25, 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства України застава зберігає свою силу для нового власника майна за умови наявності у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відповідних відомостей про обтяження, які внесені до такого реєстру перед відчуженням предмета застави і є чинними на момент його відчуження.

Подібні за змістом висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 10.10.2019 р. у справі № 463/3582/17, від 18.12.2019 р. у справі № 619/4033/18, від 05.02.2020 р. у справі № 569/11433/15-ц, від 05.02.2020 р. у справі № 761/3615/19, від 07.04.2021 р. у справі № 200/17569/18.

Отже доводи скаржника про необхідність застосування до даних правовідносин положення ст. ст. 10, 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" є необґрунтованими.

При цьому, судовою колегією були враховані вказівки Верховного Суду під час нового розгляду в апеляційній інстанції.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, здійснивши перевірку та оцінку всіх належних доказів, наявних у матеріалах справи, судова колегія вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 17.01.2024 р. у справі № 910/11335/23 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, правильним вирішенням справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга Акціонерного товариства "Банк Портал" не підлягає задоволенню.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Портал" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 17.01.2024 р. у справі № 910/11335/23 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Банк Портал".

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 18.03.2025 р.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Андрієнко

В.В. Шапран