Постанова

від 20.05.2025 по справі 910/11335/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/11335/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Явтушенко О. А. (адвокат),

відповідача-1 - Сидоренка А. О. (адвокат), Гуслякова М. М. (адвокат),

відповідача-2 - не з`явилися,

третя особа-1 - не з`явилися,

третя особа-2 - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Портал" (найменування змінено на Акціонерне товариство "Фінансова компанія "Портал")

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 (суддя Лиськов М. О.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 (судді: Буравльов С. І.- головуючий, Андрієнко В. В., Шапран В. В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "М-Лит"

до: 1) Акціонерного товариства "Банк Портал",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранс-Ремонт",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2: 1) Товариство з додатковою відповідальністю "Коростенський Щебзавод",

2) Товариство з обмеженою відповідальністю "РКДЗ"

про визнання права власності та припинення обтяження.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У липні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "М-Лит" (далі - ТОВ "М-Лит") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Банк Портал" (далі - АТ "Банк "Портал", Банк) найменування якого змінено на Акціонерне товариство "Фінансова компанія "Портал" (далі - АТ "ФК "Портал"), та Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранс-Ремонт" (далі - ТОВ "Укртранс-Ремонт") про визнання права власності та припинення обтяження на магістральний тепловоз 2М62 № 1271 1986 року випуску у складі секцій А, секцій Б.

2. Вимоги позивача обґрунтовані тим, що обставини передання в заставу тепловозу та укладення договору застави від 29.04.2016 № 25 суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки тепловоз двохсекційний типу 2М62, заводський № 1271, рік випуску 1986, належить ТОВ "М-Лит" та ним не передавався в заставу Банку, тому не може бути предметом договору застави від 29.04.2016 № 25. Відповідачі вважають магістральний тепловоз №1271 (секції А, Б), модель 2М62, 1986 року випуску власністю ТОВ "Укртранс-Ремонт", що має наслідком втручання у мирне володіння майном позивача та порушення його права власності.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 позовні вимоги задоволено: визнано за ТОВ "М-Лит" право власності на магістральний тепловоз 2М62 №1271 1986 року випуску у складі секцій А, секції Б, який перебуває на зберіганні у позивача та знаходиться за місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавський тепловозоремонтний завод"; припинено (знято) обтяження у вигляді застави рухомого майна та виключено запис з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2024 рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

5. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.10.2024 постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2024 скасовано, справу № 910/11335/23 направлено на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

7. Судові рішення мотивовано тим, що на момент укладення договору застави від 29.04.2016 № 25 власником тепловозу було ТОВ "М-Лит", яке, в свою чергу, не передавало предмет застави у заставу, а також у встановленому порядку не передавало майно з правом застави, не надавало згоди на передачу майна в заставу, тобто договір застави за своїм змістом суперечить вимогам статті 583 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 11 Закону України "Про заставу". ТОВ "Укртранс-Ремонт" не мало права власності на рухоме майно, яке було передано ним в заставу, і щодо цього майна не було попередніх обтяжень, а ТОВ "М-Лит" не є новим власником спірного тепловозу, не придбавало його після внесення відповідачами спірних обтяжень, а навпаки є первісним його власником.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. У касаційній скарзі АТ "ФК "Портал" просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 у справі № 910/11335/23 повністю; ухвалити нове рішення у справі № 910/11335/23, яким відмовити ТОВ "М-Лит" у задоволені позову повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

9. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду:

- від 09.09.2024 у справі № 466/3398/21 щодо необхідності враховувати та надавати пріоритет добросовісності заставодержателя та неможливості припинення (скасування) права застави добросовісного заставодержателя, при цьому суд помилково не застосував до спірних відносин статті 3, 12, 388 (за аналогією) ЦК України та неправильно застосував норми права, а саме: статті 16, 321, 388, 392, 583 ЦК України та статтю 11 Закону України "Про заставу";

- від 16.01.2019 у справі №521/17654/15-ц та від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 щодо необхідності дотримання доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), що є окремою підставою для відмови у захисті його прав, при цьому суд помилково не застосував положення пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України, частин 2-5 статті 13 ЦК України, частини 3 статті 16 ЦК України як підстави для відмови у позові в разі недобросовісної поведінки позивач та неправильно застосував норми права, а саме: статті 16, 321, 388, 392, 583 ЦК України та статті 11 Закону України "Про заставу";

- від 13.05.2019 у справі № 905/494/18 щодо помилковості захисту права власника на підставі статті 392 ЦК України, якщо позивач та відповідач (відповідачі) перебувають у зобов`язальних відносинах як це має місце у спірних правовідносинах у цій справі, та при цьому суд неправильно застосував норми права, а саме: статті 16, 392 ЦК України,

- від 18.06.2024 у справі № 914/585/22 та від 30.08.2022 у справі № 904/1427/21 щодо обов`язку суду надавати оцінку належним доказам, що спростовують обставини, які були встановлені в іншій справі, якщо сторони подали належні докази, які спростовують такі факти, що призвело до помилкового застосування статті 75 ГПК України.

На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: статті 583 ЦК України, статті 11 Закону України "Про заставу", а також статей 16, 321, 388, 392 ЦК України, у тій частині правовідносин, в якій за наявності: 1) чинного договору застави, який не оскаржувався у цій справі; 2) неприпиненого ("чинного") права застави щодо тепловозу, яке також не є предметом спору; 3) невиконаного грошового зобов`язання, забезпеченого заставою (зазначені обставини визнаються сторонами), судом визнано за позивачем право власності на предмет застави, припинено обтяження у вигляді застави та виключено запис з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, у зв`язку із укладенням відповідачами договору застави поза волею позивача, що вже було предметом розгляду в іншій справі, однак не стало підставою для визнання такого договору недійсним за фактично аналогічних підстав позову.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

10. ТОВ "М-Лит" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.

Інші учасники справи не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Розгляд справи Верховним Судом

11. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.04.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "ФК "Портал" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 у справі № 910/11335/23 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 20.05.2025.

Від АТ "ФК "Портал" до Верховного Суду 15.05.2025 надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки ця справа містить виключну правову проблему і передача справи до Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права.

На думку заявника, передача справи до Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, зокрема щодо норм, які містяться у статтях 16, 321, 388, 392, 583 ЦК України, статті 11 Закону України "Про заставу", необхідна:

- для уникнення випадків зловживання правом на звернення до суду з підстав, що вже були предметом розгляду судом;

- недопущення необґрунтованого припинення чи обмеження права застави судом у подібних правовідносинах;

- для уникнення застосовування неефективного та неналежного способу судового захисту у відносинах, що виникають на підставі договорів застави та у зв`язку із реалізацією права застави.

Розглянувши клопотання відповідача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Суд його відхиляє, з огляду на таке.

Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Лише за наявності умов, визначених наведеним положенням, справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, ще вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

Пунктом 1 частини другої статті 45 Закону "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Отже, з наведеної норми права, а також частини 5 статті 302 ГПК України вбачається, що справа з зазначеної підстави може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду за наявності двох ознак: 1) справа містить виключну правову проблему; 2) вирішення такої виключної правової проблеми Великою Палатою Верховного Суду необхідне для забезпечення розвитку права та формування судами єдиної правозастосовчої практики.

Виходячи з наведених критеріїв, для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, має бути обґрунтовано її наявність за кількісним та якісним вимірами, наприклад, наведено інші справи різних юрисдикцій у яких мала місце зазначена правова проблема, наявність різної судової практики її вирішення тощо.

Втім, заявник не навів наявності неоднакової та суперечливої судової практики з поставленого питання та, відповідно, наявності виключних правових проблем у невизначеній кількості спорів щодо наведеного питання.

Клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містить аргументованого обґрунтування наявності глибоких розходжень у судовій практиці щодо застосування однієї і тієї ж норми права, у тому числі наявності правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у справах з подібними правовідносинами; не викладено правової проблеми, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій; за відсутності також і посилання на справи, у яких виникає проблема. Отже, заявлене скаржником клопотання не містить належного обґрунтування виключної правової проблеми за кількісним та якісним критерієм, які б надавали можливість подолати бар`єр означених показників, а обставини, наведені у клопотанні, не дають підґрунтя вважати, що існують підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12. 21.03.2016 між ТОВ "Укртранс-Ремонт" (продавець) та ТОВ "М-Лит" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 2/2016, за умовами якого продавець зобов`язується продати (передати у власність), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити: магістральний тепловоз № 1271 (секція А, Б), моделі 2М62, 1986 року випуску, після капітального ремонту в об`ємі КР-1, у кількості 1 (однієї) одиниці (пункт 1.1).

13. 30.03.2016 між ТОВ "Укртранс-Ремонт" та ТОВ "М-Лит" підписано акт прийому-передачі тепловоза за зазначеним договору купівлі-продажу, відповідно до якого продавець передав у власність, а покупець прийняв товар: магістральний тепловоз № 1271 (секція А, Б), моделі 2М62, 1986 року випуску, вживаний, після капітального ремонту в об`ємі КР-1, у кількості 1 (однієї) одиниці вартістю 10 000 000,00 грн.

14. 31.03.2016 між ТОВ "Укртранс-Ремонт" (комісіонер) та ТОВ "М-Лит" (комітент) укладено договір комісії № 03/2016, за умовами якого:

- комісіонер зобов`язується за дорученням комітента за комісійну плату від свого імені укласти за рахунок комітента договір щодо купівлі-продажу магістрального тепловоза № 1271 (секція А, Б), моделі 2М62, 1986 року випуску, після капітального ремонту, в об`ємі КР-1, у кількості 1 (однієї) одиниці (пункт 1.1);

- мінімальна ціна продажу тепловоза становить 14 352 000,00 грн, у тому числі ПДВ 20% - 2 392 000,00 грн (пункт 1.2);

- комісіонер отримує від комітента виключне (ексклюзивне) право продажу тепловоза на території України та за її межами терміном до 30.05.2016 (пункт 1.4);

- комісіонер відповідно до цього договору зобов`язується: прийняти у комітента тепловоз, призначений для продажу відповідно до умов цього договору, в строк до 11.04.2016 та вжити всіх необхідних заходів для його належного збереження (підпункт 2.1.2 пункту 2.1);

- комісіонер зобов`язаний виконати доручення щодо продажу в строк до 30.05.2016 (пункт 7.1).

15. 31.03.2016 між ТОВ "Укртранс-Ремонт" та ТОВ "М-Лит" підписано акт прийому-передачі тепловоза за договором комісії від 31.03.2016 № 03/2016, за умовами якого комітент передав для подальшого продажу, а комісіонер прийняв товар: магістральний тепловоз № 1271 (секція А, Б), моделі 2М62, 1986 року випуску, вживаний, після капітального ремонту, в об`ємі КР-1, у кількості 1 (однієї) одиниці вартістю 14 352 000,00 грн.

16. 19.12.2018 між сторонами укладено додаткову угоду № 4 до договору комісії від 31.03.2016 № 03/2016, якою сторони внесли зміни до пункту 1.4 та 7.1 договору комісії та виклали їх у такій редакції:

- комісіонер отримує від комітента виключне (ексклюзивне) право продажу тепловоза на території України та за її межами терміном до 01.07.2019 (пункт 1.4);

- комісіонер зобов`язаний виконати доручення щодо продажу в строк до 01.07.2019 (пункт 7.1).

17. 04.11.2019 позивач звернувся до ТОВ "Укртранс-Ремонт" з вимогою № 195 про повернення тепловоза у зв`язку з неотриманням від комісіонера звіту про виконання умов договору комісії.

18. Однак магістральний тепловоз № 1271 (секція А, Б), модель № 2М62, 1986 року випуску ТОВ "Укртранс-Ремонт" не було повернуто позивачу.

19. В подальшому зазначений тепловоз було виявлено правоохоронними органами із перебитим номером на 1274 у локомотивному депо м. Коростень.

20. Факт придбання зазначеного магістрального тепловоза та дійсності проведеної господарської операції з придбання, зокрема, тепловозу встановлені рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.02.2018 у справі № 804/8195/17, зі змісту якого вбачається, що суд встановив факт проведення контролюючим фіскальним органом перевірки позивача за період 2015 року - І квартал 2017 року взаємовідноси з ТОВ "Укртранс-Ремонт" та факт реальності господарських операцій з придбання, зокрема, магістрального тепловозу № 1271 (секції А, Б), моделі № 2М62, 1986 року випуску.

21. В подальшому позивачу стало відомо, що ТОВ "Укртранс-Ремонт" в забезпечення виконання своїх зобов`язань за договором кредиту, укладеного між цим товариством та Банком, було укладено договір застави від 29.04.2016 № 25, за умовами якого ТОВ "Укртранс-Ремонт" (заставодавець) передало в заставу Банку тепловоз двохсекційний типу № 2М62, заводський № 1271, рік випуску 1986, у складі: секція А та секція Б.

22. Представник позивача стверджує, що тепловоз двохсекційний типу 2М62, заводський № 1271, рік побудови 1986, належить ТОВ "М-Лит" та не передавався ним в заставу АТ "Банк "Портал", а тому не може бути предметом застави за договором застави від 29.04.2016 № 25.

23. 23.05.2017 ТОВ "Укртранс-Ремонт" уклало договір купівлі-продажу № 6/2017 з Товариством з обмеженою відповідальністю "РКДЗ" (далі - ТОВ "РКДЗ"), за умовами якого передало у власність останнього магістральний тепловоз моделі М62 № 1271-2, 1986 року випуску, після капітального ремонту в обсязі КР-2, переобладнаний з тепловозу двохсекційного типу № 2М62, заводський № 1271.

24. 14.11.2019 відповідні відомості про кримінальні правопорушення було внесено правоохоронними органами до ЄРДР за № 12019060060001402 з попередньою правовою кваліфікацією за частиною 4 статті 190, статтею 290 Кримінального кодексу України. У зазначеному кримінальному провадженні позивач має статус потерпілого.

25. Постановою Коростенської місцевої прокуратури про визнання речовими доказами від 15.02.2021 тепловоз № 2М62-1274, що мав першочерговий номер № 2М62-1271 та належить ТОВ "М-Лит", визнано речовим доказом у кримінальному провадженні від 14.11.2019 № 12019060060001402 та передано на відповідальне зберігання власнику - ТОВ "М-Лит", встановивши місце зберігання за адресою: м. Полтава, вул. Гайового, 30.

26. За договором купівлі-продажу від 23.05.2017 № 5/2017 ТОВ "Укртранс-Ремонт" продало Товариству з додатковою відповідальністю "Коростенський Щебзавод" (далі - ТОВ "Коростенський Щебзавод") переобладнаний магістральний тепловоз моделі М62 № 1271-1, 1986 року випуску.

27. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 у справі № 910/10715/20 за позовом Банку до ТОВ "Укртранс-Ремонт" та ТОВ "РКДЗ" про визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення майна визнано недійсним договір купівлі-продажу № 6/2017 від 23.05.2017, укладений між ТОВ "Укртранс-Ремонт" та ТОВ "РКДЗ"; зобов`язано ТОВ "РКДЗ" повернути ТОВ "Укртранс-Ремонт" майно - магістральний тепловоз моделі М62 №1271-2, 1986 року випуску.

28. Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2020 у справі № 910/10580/20 за позовною заявою Банку до ТОВ "Укртранс-Ремонт" та ТОВ "Коростенський Щебзавод" про визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення майна визнано недійсним договір купівлі-продажу від 23.05.2017 № 5/2017, укладений між ТОВ "Укртранс-Ремонт" та ТОВ "Коростенський Щебзавод"; зобов`язано ТОВ "Коростенський Щебзавод" повернути ТОВ "Укртранс-Ремонт" майно - магістральний тепловоз моделі М62 № 1271-1, 1986 року випуску.

29. Як наголошуж позивач, згідно з мотивувальними частинами зазначених рішень суди виходили з того, що тепловоз двохсекційний типу 2М62, заводський №1271, рік побудови 1986, у складі: секція А, секція Б згідно з договором застави від 29.04.2019 № 25 передано в заставу Банку, який в свою чергу про укладання зазначених договорів купівлі-продажу не знав.

30. Водночас ТОВ "М-Лит" до участі у обох зазначених справах залучено не було, у зв`язку з чим правдивість належності у 2017 році тепловоза 2М62 №1271 ТОВ "Укртранс-Ремонт" суди не перевіряли.

31. Позивач зазначає, що у дійсності тепловоз двохсекційний типу 2М62, заводський №1271, рік побудови 1986, з 21.03.2016 належить ТОВ "М-Лит", ніколи ним не відчужувався та тим паче не передавався в заставу AT "Банк "Портал", укладений між ТОВ "Укртранс-Ремонт" та Банком договір застави від 29.04.2019 № 25 ТОВ "М-Лит" оскаржило до суду.

32. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.07.2022 у справі № 910/19290/21 за позовом ТОВ "М-Лит" до AT "Банк "Портал", ТОВ "Укртранс-Ремонт", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ТОВ "Коростенський Щебзавод", ТОВ "РКДЗ" про визнання договору застави від 29.04.2016 № 25 недійсним, позов ТОВ "М-Лит" було задоволено повністю, визнано недійсним договір застави № 25, укладений між ТОВ "Укртранс-Ремонт" та AT "Банк "Портал" від 29.04.2016.

33. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2022 у справі № 910/19290/21 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2022; ухвалено нове рішення, яким у позові ТОВ "М-Лит" відмовлено повністю з підстав пропуску позовної давності.

34. Ухвалою від 16.02.2023 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду закрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "М-Лит" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2022 у справі №910/19290/21.

35. Обґрунтовуючи необхідність звернення до суду, позивач стверджує, що всупереч встановленим судовими рішеннями фактам, Банк та ТОВ "Укртранс-Ремонт" не визнають права власності ТОВ "М-Лит" на магістральний тепловоз № 1271 (секції А, Б), модель 2М62, 1986 року випуску.

36. Так, з пояснень позивача вбачається, що відповідачі вважають магістральний тепловоз № 1271 (секції А, Б), модель 2М62, 1986 року випуску власністю ТОВ "Укртранс-Ремонт" та у зв`язку з цим - заставним на підставі договору застави від 29.04.2016 25. На теперішній час невизнання зазначеними юридичними особами права власності ТОВ "М-Лит" на спірний тепловоз має наслідком систематичне втручання відповідачів у мирне володіння майном позивача, що є грубим порушення як міжнародних, так і національних стандартів права власності.

37. Позивач звертає увагу суду на те, що за змістом ухвали Київського апеляційного суду від 22.05.2023 у справі № 11-сс/824/2351/2023 Банк, позиціонуючи себе власником спірного тепловоза, оскаржило ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10.02.2023 про накладення арешту на майно - тепловоз двохсекційний типу 2М62, заводський № 1271 (змінено механічним способом на № 1274), рік побудови 1986 (номер рами секції А № 5474, номер рами секції Б № 5475 Б, 1986 рік) із забороною будь-яким особам використовувати, перетворювати та відчужувати на користь третіх осіб зазначений об`єкт майна.

38. Отже, на переконання позивача, AT "Банк "Портал" вважає магістральний тепловоз № 1271 (секції А, Б), модель 2М62, 1986 року випуску власністю ТОВ "Укртранс-Ремонт" та вважає це майно заставним за договором застави від 29.04.2016 № 25.

39. З пояснень позивача також вбачаєтеся, що належний ТОВ "М-Лит" магістральний тепловоз № 1271 (секції А, Б), модель 2М62, 1986 року випуску, містить змінений механічним способом номер з № 1271 на № 1274, є речовим доказом у кримінальному провадженні від 14.11.2019 № 12019060060001402 та перебуває на зберіганні у ТОВ "М-Лит" як власника цього майна. Місце зберігання - ТОВ "Полтавський тепловозоремонтний завод" (м. Полтава, вул. Гайового, 30).

40. 13.02.2023 на адресу ТОВ "Полтавський тепловозоремонтний завод" надійшла вимога приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Іванова А. В., у провадженні якого перебуває виконавче провадження № 66960223, яке в свою чергу складається із низки виконавчих проваджень, боржником у яких є ТОВ "Укртранс-Ремонт", а стягувачем - AT "Банк "Портал", за змістом якої (вимоги), стягувач, повідомив виконавця, що "належний боржнику" - ТОВ "Укртранс-Ремонт" тепловоз магістральний 2М62-1274 перебуває на території ТОВ "Полтавський тепловозоремонтний завод" (м. Полтава, вул. Гайового, 30), у зв`язку з чим товариству було запропоновано надати безперешкодний доступ до спірного тепловозу для проведення виконавчих дій.

41. Таким чином, за доводами позивача, відповідачі наразі вживаються заходи, які достеменно свідчать про невизнання ними права власності позивача на належне йому майно.

42. Спір у справі виник у зв`язку із невизнанням відповідачами права власності позивача на належне йому майно, а саме: магістральний тепловоз № 1271 (секції А, Б), модель 2М62, 1986 року випуску.

Позиція Верховного Суду

43. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

44. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, з огляду на таке.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

45. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права, зокрема статті 16, 321, 388, 392, 583 ЦК України та статтю 11 Закону України "Про заставу" у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09.09.2024 у справі № 466/3398/21, від 16.01.2019 у справі № 521/17654/15-ц, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 13.05.2019 у справі № 905/494/18, від 18.06.2024 у справі № 914/585/22, від 30.08.2022 у справі № 904/1427/21.

46. Предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога про визнання права власності та припинення обтяження на спірне майно. Підставою позову зазначено невизнанням відповідачами права власності позивача на спірне майно та передання цього майна в заставу без згоди власника на таку передачу.

47. Суди зазначили, що в межах справи № 910/19290/21 встановлено, що укладений між ТОВ "Укртранс-Ремонт" та Банком договір застави від 29.04.2019 № 25 за своїм змістом суперечить вимогам статті 583 ЦК України та статті 11 Закону України "Про заставу", оскільки на момент укладення цього договору власником тепловозу було ТОВ "М-Лит". Судове рішення у справі № 910/19290/21, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ним обставини стосовно того, що на момент укладення договору застави від 29.04.2016 № 25 власником спірного майна було ТОВ "М-Лит" повторного доведення не потребують. Таким чином, вимоги позивача про визнання права власності на спірне майно через невизначеність відносин права власності позивача щодо свого майна, за висновком судів попередніх інстанцій, є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а позовні вимоги про припинення обтяження на спірне майно суди задовольнили, оскільки такі вимоги є похідними від вимог про визнання права власності на спірне майно відповідно до статті 392 ЦК України.

48. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

49. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

50. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, у цьому випадку підтвердилися, з огляду на таке.

51. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09.09.2024 у справі № 466/3398/21 (за позовом власника про захист його права власності, обтяженого іпотекою на користь особи, з якою він не перебуває у зобов`язальних відносинах) зроблено висновок:

"як принцип доброї совісті взагалі, так і його прояви (добросовісного іпотекодержателя), не можуть бути обмежені певною сферою (наприклад, не поширюватися при вирішенні спору про визнання недійсним договору іпотеки);

в практиці касаційного суду неодноразово застосовувалася конструкція "добросовісного іпотекодержателя" і вказувалося про необхідність захисту інтересів добросовісного іпотекодержателя, який покладався на дані реєстру прав на нерухомість (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року в справі № 449/1154/14, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року в справі № 718/2468/18, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2020 року в справі № 715/32/18, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року в справі 509/1157/18, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року в справі № 707/807/21);

конструкція "добросовісного іпотекодержателя" (тобто того, який набув право іпотеки на підставі договору іпотеки із "не власником"), хоча й прямо не передбачена в приватному праві, але є проявом доброї совісті (пункт 6 статті 3 ЦК України). Якщо ЦК України допускає набуття права власності добросовісним набувачем (стаття 330 ЦК України) найбільш повного та абсолютного речового права (права власності) від неуповноваженої особи, то набуття такого права на чужу річ (обмеженого речового права) як права іпотеки, також має допускатися правопорядком;

законодавець не передбачив нікчемності правочину, у випадку відсутності у іпотекодавця права власності на предмет іпотеки. Тому такий правочин є оспорюваним. Недійсність первісних юридичних фактів чи документів не призводить до недійсності договору іпотеки, оскільки в українському праві відсутня залежна недійсність для таких випадків (має місце тільки в одиничних випадках, передбачених у законі - наприклад, частина друга статті 548, частина 4 статті 1119 ЦК України). Тому повинна враховуватися добросовісність / недобросовісність іпотекодержателя, для того щоб вирішити питання про набуття ним права іпотеки та/або при визнанні недійсним договору іпотеки. При цьому очевидно, що добра совість "лікує" таку ваду набуття права іпотеки як укладення договору не власником".

52. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

53. Таким чином, у частині позовної вимоги про припинення обтяження на спірне майно суд касаційної інстанції враховує, що в межах господарської справи № 910/19290/21 судовими рішеннями встановлено, що укладений між ТОВ "Укртранс-Ремонт" та Банком договір застави від 29.04.2019 № 25 за своїм змістом суперечить вимогам статті 583 ЦК України та статі 11 Закону України "Про заставу", оскільки на момент укладення цього договору власником тепловозу було ТОВ "М-Лит", однак такий договір не було визнано недійсним, а заставу не припинено через сплив строку позовної давності.

54. Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи скаржника про те, що припинення обтяження у вигляді застави Банку та виключення запису з Державного реєстру обтяжень рухомого майна є незаконним, оскільки договір, на підставі якого виникло право застави на спірний тепловоз, є чинним та залишеним в силі рішенням суду в іншій справі за позовом позивача про визнання такого договору недійсним за фактично аналогічними підставами; - обтяження у вигляді застави спірного тепловозу як окремий та похідний від права застави правовий інструмент не може бути припинено (знято) за наявності чинного права застави; право застави не є предметом спору у цій справі.

55. Верховний Суд відхиляє твердження скаржника про те, що суд апеляційної інстанції не застосував висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 521/17654/15-ц, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 щодо застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), оскільки у кожній із зазначених справ судами досліджувалися різні за змістом докази у певних обставинах конкретної справи, які подавалися сторонами, та на підставі встановлених обставин приймалися відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин.

Безпідставними є також доводи скаржника про незастосування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18.06.2024 у справі № 914/585/22 та від 30.08.2022 у справі № 904/1427/21, оскільки порушень у застосуванні статті 75 ГПК України судами попередніх інстанцій у оскаржуваних судових рішеннях судом касаційної інстанції не встановлено.

56. Відповідно до висновку, сформульованого у постанові Верховного Суду від 13.05.2019 у справі № 905/494/18 (на яку посилається скаржник у касаційній скарзі), відповідно до статті 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

57. Судами попередніх інстанцій встановлено, що право власності ТОВ "М-Лит" на спірне майно не визнається АТ "Банк "Портал" та ТОВ "Укртранс-Ремонт" з огляду на те, що відповідачі передали це майна в заставу без згоди власника на таку передачу, отже, колегія суддів вважає помилковими доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновку, сформульованого у постанові Верховного Суду від 13.05.2019 у справі № 905/494/18, та вважає, що в частині позовних вимог про визнання права власності за позивачем суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для його задоволення.

58. З огляду на встановлення господарськими судами першої та апеляційної інстанцій всіх фактичних обстави справи необхідних для вирішення спору, суд касаційної інстанції вважає за можливе прийняти нове рішення у справі, яким відмовити в задоволенні позову в частині позовних вимог про припинення обтяження.

59. Суди у цій справ (№ 910/11335/23), встановивши, що правочин, на підставі якого виникло право застави на спірний тепловоз, є чинним, не врахували під час ухвалення судових рішень висновків суду касаційної інстанції, викладених у постанові Верховного Суду від 09.09.2024 у справі № 466/3398/21 (щодо захисту права добросовісного іпотекодержателя (заставодержателя)), а тому доводи скаржника щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права частково підтвердилися.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України

60. Зміст пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України свідчить про те, що він спрямований на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

61. Скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 583 ЦК України, статті 11 Закону України "Про заставу", а також статей 16, 321, 388, 392 ЦК України.

62. У контексті наведених скаржником доводів Суд зазначає таке.

Як вже зазначалося в межах господарської справи № 910/19290/21 судовими рішеннями встановлено, що укладений між ТОВ "Укртранс-Ремонт" та Банком договір застави від 29.04.2019 № 25 за своїм змістом суперечить вимогам статті 583 ЦК України та статі 11 Закону України "Про заставу", з огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для формування висновку з питання застосування статті 583 ЦК України та статі 11 Закону України "Про заставу".

63. За результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень статей 16, 321, 388, 392 ЦК України як необхідної передумови для формування висновку.

64. Скаржник у касаційній скарзі лише висловлює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга в цій частині за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

65. Враховуючи викладене вище, підстава касаційного оскарження - пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала свого підтвердження, з урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги в цій частині відхиляються Верховним Судом.

Висновки Верховного Суду

66. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

67. За змістом пункту 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

68. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина 1 статті 311 ГПК України).

69. Враховуючи, що договір застави від 29.04.2019 № 25 не було визнано недійсним, а заставу не припинено, рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 у справі № 910/11335/23 підлягають скасуванню в частині задоволених позовних вимог про припинення обтяження, у цій частині Суд приймає нове рішення, яким у задоволенні позову у цій частині відмовляє, у частині задоволення позовних вимог про визнання права власності за позивачем судові рішення слід залишити без змін.

Розподіл судових витрат

70. За змістом частини 1 статті 315 ГПК України у резолютивній частині постанови касаційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

71. Відповідно до частини 14 статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

72. У зв`язку з тим, що касаційна інстанція ухвалює нове рішення у справі про відмову у задоволенні позовних вимог в частині припинення обтяження, Суд покладає на позивача витрати відповідача зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 3 220,80 грн, а також зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у сумі 4 294,40 грн.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Фінансова компанія "Портал" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 у справі № 910/11335/23 скасувати в частині задоволених позовних вимог про припинення обтяження.

У цій частині прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про припинення обтяження відмовити повністю.

У решті рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 у справі № 910/11335/23 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "М-Лит" (вул. Електрометалургів, 300, м. Нікополь, Дніпропетровська обл., 53221; ідентифікаційний код 39195133) на користь Акціонерного товариства "Фінансова компанія "Портал" (пр-т Берестейський, 5-А, м. Київ, 01135; ідентифікаційний код 38870739) 7 515 (сім тисяч п`ятсот п`ятнадцять) грн 20 коп. судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай