Окрема думка

від 17.01.2025 по справі 343/1869/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА (частково розбіжна)

судді Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Гудими Д. А.

Справа № 343/1869/23

Провадження № 61-5807св24

1. 17 січня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду прийняв постанову, згідно з якою касаційну скаргу ОСОБА_1 (далі - позивачка) задовольнив частково: ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 21 березня 2024 року залишив без змін, рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 26 жовтня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 березня 2024 року скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

2. З постановою не погоджуюся у частині скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду і передання справи на новий розгляд з тих мотивів, які навела колегія суддів. Основною підставою для такого скасування стало те, що суди попередніх інстанцій нібито не врахували, що за рішенням Конституційного Суду України від 7 лютого 2023 року у справі № 1-5/2020 (118/20) приписи абзацу третього частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» визнані такими, що не відповідають частинам першій, другій статті 43, частинам першій, другій статті 24 Конституції України; пряма (перспективна) дія рішення Конституційного Суду України стосується насамперед порядку його виконання та не впливає на імперативні приписи процесуальних норм про те, що положення нормативно-правового акта, що суперечать Конституції України, не можуть застосовуватися судом; тому суди при вирішенні справ мають надавати оцінку змісту позовних вимог та обставин справи (спірних правовідносин) з урахуванням конституційності (неконституційності) норми закону, яка підлягає застосуванню, враховуючи, що згідно з вимогами частини шостої статті 10 ЦПК України суд не застосовує закон чи інший правовий акт, який суперечить Конституції України, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, незалежно від наявності (відсутності) рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності такого закону чи іншого правового акта, стадії розгляду справи та моменту виникнення спірних правовідносин.

3. Рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі та виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.

4. Постанова Верховного Суду з такими мотивами, як на мене, поглиблює розходження у судовій практиці між застосуванням юридичних норм Великою Палатою Верховного Суду та його касаційними судами (повноваження Великої Палати не були задіяні, оскільки вона 11 грудня 2024 року повернула цю справу на розгляд колегії суддів із мотивами, які остання вважала достатніми для фактичного висновку про співвідношення).

5. Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все як рішення загального характеру, яким визначається позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нового висновку та зміни таким чином стану юридичної визначеності (див., наприклад, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29 жовтня 2019 року у справі №922/1391/18 (пункт 9.9), Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 4819/49/19).

6. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України (частина шоста статті 10 ЦПК України).

7. Видається, що припис абзацу першого частини шостої статті 10 ЦПК України був застосований колегією суддів без урахування того, що на час ухвалення рішення Конституційного Суду України від 7 лютого 2023 року у справі № 1-5/2020 (118/20) трудові правовідносини між позивачкою та відповідачем уже були припинені, тобто їх не існувало. Як на мене, після ухвалення рішення Конституційного Суду України, згідно з яким певна норма закону визнана неконституційною, не можна оцінювати припинені матеріальні правовідносини учасників спору крізь призму змісту такого рішення. Навіть якщо позивач намагається у судовому порядку ці відносини відновити.

8. Інакше кажучи, якщо відповідач звільнив з роботи позивачку під час дії певної норми, і трудові відносини припинилися, то подальше ухвалення Конституційним Судом України рішення від 7 лютого 2023 року у справі № 1-5/2020 (118/20), і звернення позивачки до суду з метою поновлення на роботі на підставі, зокрема, вказаного рішення не дозволяють, керуючись частиною шостою статті 10 ЦПК України, розглядати вказану норму як таку, що була неконституційною на момент звільнення позивачки.

Протилежний підхід, хоч і може мати обґрунтування, але не сприяє стабільності правопорядку; допускає ситуацію, коли у разі визнання Конституційним Судом України певної норми неконституційною висновки цього суду можна використати для відновлення правовідносин, які були припинені на підставі вказаної норми задовго до того, як Конституційний Суд України ухвалив відповідне рішення.

9. Як на мене, суди попередніх інстанцій правильно (так, як це робили впродовж багатьох років у різних категоріях справ) вказали, що рішення Конституційного Суду від 7 лютого 2023 року у справі № 1-5/2020(118/20) має пряму дію, тобто поширюється на правовідносини, що виникли або тривають після його ухвалення. На час укладення відповідачем із позивачкою строкового трудового договору та на час її звільнення 27 серпня 2022 року через закінчення строку цього договору абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» був чинним і не мав очевидних ознак неконституційності, які унеможливили б указані дії відповідача. Крім того, на час ухвалення зазначеного рішення Конституційного Суду України спірні трудові відносини вже були припинені.

10. Отже, на моє переконання, не могло бути підставою для скасування Верховним Судом рішення суду першої інстанції, постанови апеляційного суду та передання справи на новий розгляд те, що у світлі частини шостої статті 10 ЦПК України суди не врахували, що абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» суперечив гарантіям статей 24 і 43 Конституції України у спірних трудових правовідносинах.

Суддя Д. А. Гудима