Рішення

від 20.01.2025 по справі 757/8382/22-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/8382/22-ц

пр. 2-1694/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2025 року

Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Хайнацького Є.С.,

при секретарі судового засідання - Сміян А.Ю.,

за участю:

позивачки: не з`явилась,

представника відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспродтовар» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспродтовар» до ОСОБА_1 про визнання трудового договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспродтовар» (далі - відповідач, ТОВ «Транспродтовар»), у якому просить:

визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 29 жовтня 2021 року № 34-к про її звільнення з посади заступника директора ТОВ «Транспродтовар»;

поновити її на посаді заступника директора ТОВ «Транспродтовар»;

стягнути з відповідача на її користь 109 093,90 грн заборгованості із заробітної плати;

стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 листопада 2021 року до 03 лютого 2022 року в розмірі 26 294,40 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що з 27 серпня 2020 року працювала на посаді заступника директора ТОВ «Транспродтовар» з окладом згідно штатного розкладу, що підтверджується наказом від 27 серпня 2020 року № 28-К.

24 січня 2022 року з порталу електронних послуг Пенсійного Фонду України дізналась, що на підставі наказу від 29 жовтня 2021 року № 34-к її було звільнено з займаної посади за власним бажанням згідно статті 38 КЗпП України з 01 листопада 2021 року, проте заяв про звільнення вона не подавала.

Зазначає, що звільнивши її з посади відповідач не провів з нею остаточного розрахунку, не видав їй копію наказу про звільнення, трудову книжку. Окрім того, не повідомив її й про сам факт звільнення.

Зазначає, що не подавала заяву про звільнення за власним бажанням й жодного бажання звільнятись з посади заступника директора ТОВ «Транспродтовар» вона не мала.

Вважає, що її звільнення відбулось із порушенням норм трудового законодавства, а саме, положень статті 38 КЗпП України.

Таким чином, оспорюваний наказ відповідача від 29 жовтня 2020 року № 34-к суперечить статті 43 Конституції України, а відтак, з огляду на норми частини 3 статті 8 Конституції України, підлягає скасуванню, а позивач - поновленню на раніше займаній посаді.

Окрім того, вказує, що період роботи у відповідача з 27 серпня 2020 року до 01 листопада 2021 року їй жодного разу не було виплачено заробітну плату. На її неодноразові звернення з цього приводу директор ТОВ «Транспродтовар» не реагує.

Водночас, факт невиплати їй заробітної плати є порушенням Закону України «Про оплату праці». Відповідно до довідок форми ОК-5 та форми ОК-7, сформованих засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України, її заробітна плата за зазначений період склала 109 093,90 грн, яку просить стягнути з відповідача на свою користь.

Окрім того, за правилами частини 3 статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 листопада 2021 року до 03 лютого 2022 року, який підлягає стягненню з відповідача на її користь складає:

398,40 грн (середньоденна заробітна плата за два місяці, які передували звільненню) * 66 робочих днів = 26 294,40 грн.

Посилаючись на наведене, позивачка просить задовольнити її вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22 лютого 2022 року відкрито провадження в порядку загального позовного провадження у зазначеній справі та призначено підготовче засідання у справі на 02 червня 2022 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02 червня 2022 року відкладено розгляд справи на 07 липня 2022 року

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07 липня 2022 року відкладено розгляд справи на 18 серпня 2022 року.

09 серпня 2022 року ТОВ «Транспродтовар» звернулося до суду з зустрічним позовом та просило визнати недійсним трудовий договір, що виник на підставі наказу від 27 серпня 2020 року № 28-К між ТОВ «Транспродтовар» та ОСОБА_1 .

Зустрічний позов мотивований тим, що наказ від 27 серпня 2020 року № 28-К носить фіктивний характер, а ОСОБА_1 не перебувала в трудових відносинах із ТОВ «Транспродтовар» та на посаду заступника директора не приймалася.

ОСОБА_1 не має жодного відношення до ТОВ «Транспродтовар», проте перебувала у дружніх стосунках із колишнім керівником товариства ОСОБА_2 , на прохання якої новий керівник компанії зарахував її на вакантну посаду заступника директора з метою отримання страхового стажу.

Проте, ОСОБА_1 ніхто не знає та вона не з`являлась на роботі. Посада заступника директора вимагає певні знання, відповідну освіту та кваліфікацію, яких ОСОБА_1 не мала. Відповідно до копії трудової книжки вона працювала дояркою та птахівником, а більшість часу взагалі перебувала на обліку безробітних та отримувала соціальну допомогу по безробіттю.

З огляду на це, директор ТОВ «Транспродтовар» ОСОБА_3 на наступний день своїм наказом від 28 серпня 2020 року № 29 скасував наказ від 27 серпня 2020 року № 28 і надав розпорядження бухгалтеру ОСОБА_4 подати до Державної податкової служби України скасовуюче повідомлення про прийняття ОСОБА_1 на роботу.

Однак, бухгалтер ОСОБА_4 , яка через карантинні обмеження працювала віддалено, не виконала цього розпорядження і продовжила нараховувати заробітну плату ОСОБА_1 , сплачувати відповідні податки та єдиний соціальний внесок.

У ході службового розслідування, ініційованого директором ТОВ «Транспродтовар», було встановлено, що ОСОБА_1 заяву про прийняття на роботу не подавала, з нею ніхто із працівників підприємства не знайомий, відрахування до ПДФО та ЄСВ здійснені внаслідок недбалих дій колишнього бухгалтера ОСОБА_4 .

Посилаючись на норми статті 203, 215 ЦК України, ТОВ «Транспродтовар» просило задовольнити зустрічний позов, оскільки жодна із сторін не бажала настання правових наслідків, характерних трудовому договору; ОСОБА_1 до виконання трудових обов`язків не приступала, між сторонами не було домовленостей про трудовий характер правовідносин з усіма притаманними їм ознаками.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 18 серпня 2022 року частково задоволено клопотання позивача про витребування доказів у даній цивільній справі.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 18 серпня 2022 року прийнято в провадження зустрічний позов ТОВ «Транспродтовар» до ОСОБА_1 про визнання трудового договору недійсним. Зустрічний позов об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Транспродтовар» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати. У зв`язку з викладеним відкладено підготовче засідання на 15 листопада 2022 року.

15 листопада 2022 року позивачем (відповідачем за зустрічним позовом) подано відзив на зустрічну позовну заяву, в якій остання просить відмовити в задоволенні зустрічної позовної заяви в повному обсязі.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15 листопада 2022 року відкладено підготовче засідання на 25 січня 2023 року.

24 січня 2023 року представником відповідача (позивачем за зустрічною позовною заявою) подано відповідь на відзив позивача (відповідача за зустрічним позовом) на зустрічну позовну заяву, в якій останній просить відмовити позивачу в задоволенні вимог за первісним позовом та задовольнити зустрічну позовну заяву в повному обсязі.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25 січня 2023 року задоволено заяву представника відповідача ТОВ «Транспродтовар» про забезпечення доказів у цивільній справі, у зв`язку з чим відкладено підготовче засідання на 05 квітня 2023 року.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 червня 2023 року ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 25 січня 2023 року залишено без змін. Підготовче засідання призначено на 20 вересня 2023 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20 вересня 2023 року відкладено підготовче засідання на 22 січня2024 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22 січня 2024 року відкладено підготовче засідання на 15 березня 2024 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15 березня 2024 року закрито підготовче провадження у цій справі та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 29 травня 2024 року.

У судовому засіданні 29 травня 2024 року представник ОСОБА_1 підтримав доводи, викладені у позовній заяві, просив їх урахувати та задовольнити первісний позов у повному обсязі. Проти зустрічного позову заперечував, вважав його необґрунтованим та просив відмовити у його задоволенні.

Представник ТОВ «Транспродтовар» просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , вважав його необґрунтованим. Підтримав доводи, викладені в зустрічному позові, та просив його задовольнити.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29 травня 2024 року у справі оголошено перерву до 09 вересня 2024 року.

У судовому засіданні 09 вересня 2024 року свідок ОСОБА_5 пояснила, що їй не було відомо, чи була приймалась на роботу ОСОБА_1 . Відомо, що бухгалтер ОСОБА_4 нараховувала їй заробітну плату з серпня 2020 року до листопада 2021 року; від директора вона дізналась, що колишній директор оформив ОСОБА_1 на роботу для отримання нею страхового стажу. Трудову книжку її не бачила.

Свідок ОСОБА_6 пояснила, що ОСОБА_1 працювала у неї нянею дитини, на її особисте прохання була прийнята на роботу до ТОВ «Транспродтовар». Обставини її роботи в товаристві їй невідомі. На її думку ОСОБА_1 не мала відповідної кваліфікації для зайняття посади.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09 вересня 2024 року у справі оголошено перерву до 25 листопада 2024 року.

У судовому засіданні 25 листопада 2024 року свідок ОСОБА_3 пояснив, що ОСОБА_1 не знає, наказ з приводу прийняття її на роботу можливо готувала ОСОБА_4 , він його підписував. Також, він підписував наказ про її звільнення. Крім того, йому невідомо, хто подавав відомості до ДПС про звільнення ОСОБА_1 .

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25 листопада 2024 року у справі оголошено перерву до 20 січня 2025 року.

Представник ОСОБА_1 просив провести судове засідання, призначене на 20 січня 2025 року, без технічної фіксації, підтримав викладені у позовній заяві доводи і просив позов ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі та відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Представник ТОВ «Транспродтовар» подав заяву про розгляд справи без його участі, проти позову ОСОБА_1 заперечував та просив залишити його без задоволення, підтримав доводи зустрічного позову та просив його задовольнити у повному обсязі.

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що первісний позов підлягає задоволенню, зустрічний позов задоволення не підлягає, виходячи з такого.

Суд установив, що на підставі наказу від 27 серпня 2020 року № 28-К, виданого ТОВ «Транспродтовар» та підписаного директором ОСОБА_3 , прийнято ОСОБА_1 на посаду заступника директора з 27 серпня 2020 року з окладом згідно штатного розкладу.

Відповідний запис внесено до трудової книжки НОМЕР_1 .

Згідно з записом вказаної трудової книжки та відповідно до даних порталу електронних послуг Пенсійного Фонду України наказом від 29 жовтня 2021 року № 34-к ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади згідно статті 38 КЗпП України з 01 листопада 2021 року.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Щодо позову ОСОБА_1 .

Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_1 посилалась на те, що була звільнена з займаної посади за власним бажанням згідно статті 38 КЗпП України, проте жодних заяв про її звільнення не писала та не подавала.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У частині першій статті 38 КЗпП України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору (частина третя статті 38 КЗпП України).

За змістом статті 38 КЗпП України, працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.

У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на звільнення за власним бажанням без посилання на частину третю статті 38 КЗпП України.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 мала волевиявлення на звільнення саме з підстав, передбачених статтею 38 КЗпП України, оскільки заяву про звільнення за власним бажанням з 01 листопада 2021 року не подавала.

Факт звернення позивачки до суду з указаним позовом про визнання наказу про звільнення протиправним та про поновлення на роботі свідчить про її незгоду зі звільненням. Відповідач же, в свою чергу, не надав належних та обґрунтованих доказів про законність звільнення позивачки.

Посилання відповідача на те, що позивачка не приймалась на роботу та взагалі не працювала в ТОВ «Транспродтовар» суд оцінює критично, оскільки сам відповідач, а також свідки, допитані під час розгляду справи, підтвердили факт нарахування їй заробітної плати у період із серпня 2020 року до листопада 2021 року, а також відрахування обов`язкових соціальних платежів та подання звідності до ПДФО. Вказані обставини також підтверджують наявні у матеріалах справи документи, які відповідач не спростував.

Водночас, матеріали справи також не містять доказів того, що відрахування до ПДФО та ЄСВ здійснені внаслідок недбалих дій бухгалтера ТОВ «Транспродтовар» - ОСОБА_4 .

Надана ТОВ «Транспродтовар» копія наказу від 28 серпня 2020 року № 29 про скасування наказу від 27 серпня 2020 року № 28 не містить відповідної печатки товариства, а акт службового розслідування від 29 липня 2022 року, за змістом якого ОСОБА_1 не перебувала у трудових відносинах із ТОВ «Транспродтовар», складений після звернення позивачки до суду з цим позовом.

Окрім того, відповідач не заперечував користування позивачкою належним товариству транспортним засобом.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачка перебувала у трудових відносинах із ТОВ «Транспродтовар»; звільнення ОСОБА_1 відбулось не на підставі її заяви, отже, поза її волею.

За частиною 2 статті 235 КЗпП, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (пункт 21 Постанови).

У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Два останні місяці, які передували звільненню позивачки є: вересень та жовтень 2021 року, у яких було 22 робочі дні.

Отже середньоденний заробіток позивача складає 398,40 грн ( 8 764,99 грн/22 робочі дні = 398,40 грн).

З дати звільнення (01 листопада 2021 року) до 03 лютого 2022 року кількість робочих днів становить - 66.

66 робочих дні х 398,40 грн = 26 294,40 грн.

Отже, позовна вимога в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 01 листопада 2021 року до 03 лютого 2022 року у розмірі 26 294,40 грн підлягає задоволенню.

Крім того, з відповідача на користь позивачки належить стягнути заборгованість по заробітній платі за період з 27 серпня 2020 року до 01 листопада 2021 року. Згідно розрахунку позивачки заборгованість становить 109 093,90 грн.

Відповідачем цей розрахунок не спростований і свій не надано, отже суд бере за основу розрахунок позивачки і вважає його вірним.

Згідно зі статтею 43 Конституції України, гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з частиною 1 статті 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Ганс-Адам II проти Німеччини», заява №9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії статті 1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Враховуючи факт звернення позивача до суду із даним позовом, ненадання доказів відповідачем сплати позивачці заробітної плати за вказаний період, судом встановлено факт порушення прав позивача на отримання винагороди за свою працю.

Таким чином, установивши під час розгляду справи факт невиплати відповідачем позивачу належну до виплати заробітну плату, суд на підставі статті 94 КЗпП України стягує на користь працівника заборгованість по заробітній платі.

Виходячи з вище викладеного, наявні обґрунтовані підстави стверджувати про наявність права позивачки на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості та поновлення на посаді, тому суд дійшов до висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .

Щодо зустрічного позову ТОВ «Транспродтовар»

Відповідно до статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 сформульовано висновок, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним трудового договору, що виник на підставі наказу від 27 серпня 2020 року № 28-К, ТОВ «Транспродтовар» посилалось на те, що оспорюваний договір є фіктивним, жодна із сторін не бажала настання правових наслідків, характерних трудовому договору; ОСОБА_1 до виконання трудових обов`язків не приступала, між сторонами не було домовленостей про трудовий характер правовідносин з усіма притаманними їм ознаками. Як на підставу для задоволення вимог, посилалось на норми статей 203, 215 ЦК України.

Статтею 234 ЦК України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

З аналізу вказаної норми права вбачається, що предметом трудового договору (контракту) є праця (трудова функція) особи, яка є об`єктом саме трудових правовідносин, які повною мірою врегульовані трудовим законодавством (зокрема, статтями 3, 7, 9, 9-1, 44 КЗпП України). Положення ЦК України щодо умов дійсності правочину та правових наслідків недійсності правочину не підлягають застосуванню для регулювання суспільних відносин, які виникають у зв`язку з укладенням трудового договору (контракту).

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 24 червня 2015 року у справі № 6-530цс15, постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 757/49315/16-ц, від 24 лютого 2021 року у справі № 757/46774/17.

Вищевикладене дає правові підстави для висновку, що оспорюваний трудовий договір, що виник на підставі наказу від 27 серпня 2020 року № 28-К між ТОВ «Транспродтовар» та ОСОБА_1 , не є правочином у розумінні статті 202 ЦК України, на який поширюються передбачені нормами статей 203, 215 цього Кодексу загальні вимоги щодо чинності правочину та який може бути визнаний недійсним із передбачених ЦК України підстав із застосуванням наслідків недійсності правочину.

ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява N 4909/04, від 10.02.2010).

Будь-яких конкретних правових доказів, які б давали суду правові підстави для вирішення питання про недійсність трудового договору за нормами ЦК України, ТОВ «Транспродтовар» суду не надало і судом таких доказів не здобуто.

За таких обставин суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову за безпідставністю позовних вимог.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, оскільки ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору за подання цього позову на підставі частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», а суд дійшов висновку про задоволення її позовних вимог, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 363,88 грн (за майнову вимогу) та 1 806,00 грн (за дві немайнові вимоги).

Враховуючи викладене, керуючись Конституцією України, статтями 21, 38, 94, 115, 235 Кодексу за законів України про працю, статтями 15, 16, 203, 204, 215, 234 Цивільного кодексу України, статтями 12, 13, 76-81, 200, 247, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспродтовар» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати -задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспродтовар» від 29 жовтня 2021 року № 34-к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспродтовар» та поновити ОСОБА_1 на вказаній посаді.

Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспродтовар» на користь ОСОБА_1 109 093 (сто дев`ять тисяч дев`яносто три) грн. 90 коп. заборгованості із заробітної плати; середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 26 294 (двадцять шість тисяч двісті дев`яносто чотири) грн. 40 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та стягнення заробітної плати за один місяць.

Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспродтовар» до ОСОБА_1 про визнання трудового договору недійсним залишити без задоволення,

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспродтовар» на користь держави судовий збір в сумі 3 169 (три тисячі сто шістдесят дев`ять) грн. 88 коп.

Позивач - ОСОБА_1 : РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспродтовар»: код ЄДРПОУ 348170487, місцезнаходження: 10002, м. Житомир, вул. Бальзаківська, 4, кв. 724.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 03.02.2025 року.

Суддя Є.С. Хайнацький