Постанова від 10.04.2025 по справі 916/1781/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 916/1781/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О. М. - головуючий, Кролевець О. А., Мамалуй О. О.,

за участю секретаря судового засідання Москалика О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Аероклуб «Одеса»

на рішення Господарського суду Одеської області

у складі судді Шаратова Ю.А.

від 12.08.2024

та на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В., Таран С.В.

від 28.11.2024

у справі за позовом Громадської організації «Одеський обласний авіаспортивний клуб товариства сприяння обороні України»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аероклуб «Одеса»

про відшкодування збитків в розмірі 1 688 202,00 грн,

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явилися,

від відповідача: Бойко Н.І.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року Громадська організація «Одеський обласний авіаспортивний клуб товариства сприяння обороні України» звернулося до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аероклуб «Одеса» про відшкодування збитків в розмірі 1 688 202,00 грн (з врахуванням заяв про збільшення позовних вимог).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не був повернений переданий йому за договором оперативного лізингу літак АН - 2 № 1г-23747(UR-ВSМ) факт чого підтверджено рішенням Господарського суду Одеської області від 10.06.2014 у справі № 916/1112/14, яке не виконано ТзОВ "Аероклуб "ОДЕСА", внаслідок чого позивачу заподіяно збитки, які полягають у втраті належного йому на праві володіння майна.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

25.12.1997 між Одеським обласним авіаспортивним клубом Товариства сприяння обороні України (Одеський АСК ТСО, лізингодавець) та Одеським міським клубом екстремальних видів спорту "Ультра Спорт", правонаступником якого є ТзОВ "Аероклуб "ОДЕСА" (лізингоодержувач) укладено договір оперативного лізингу літака АН - 2 № 1г-23747(UR-ВSМ) (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору лізингодавець передає, а лізингоодержувач приймає у володіння і користування на певний строк, за певну плату літак АН - 2 №1г-23747(UR-ВSМ) (далі - літак), який знаходиться на балансі Одеського АСК ТСО, вартість якого визначена відповідно до акту оцінки вартості та становить 332 764,00 грн.

Згідно з пунктом 2.1 Договору вступ лізингоодержувача у володіння та користування літаком відбувається одночасно з підписанням сторонами Договору та акту приймання-передачі літака.

Передача літака в користування не тягне за собою передачу Лізингоодержувачу права власності на цей літак (пункт 2.2 Договору).

Вартість літака, повернутого лізингоодержувачем лізингодавцю, визначається на підставі акта оцінки, складеного по даним інвентаризації майна на момент припинення Договору лізингу, звіреного з актом прийому-передачі. Літак вважається повернутим лізингодавцю з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі (пункт 2.3 Договору).

Пунктом 4.3 Договору визначено, що в разі його припинення лізингоодержувач зобов`язаний повернути лізингодавцю об`єкт лізингу у відповідному стані, не гіршому, ніж на момент передачі, з урахуванням фізичного зносу.

За невиконання або неналежне виконання зобов`язань за Договором лізингу сторони несуть відповідальність, передбачену діючим законодавством України. Збиток нанесений літаку персоналом лізингодавця відшкодовується на рахунок лізингодавця (пункти 6.1, 6.3 Договору).

Договір діє з 25.12.1997 по 25.12.2001 строком на 48 місяців. У випадку відсутності заяви однієї із сторін про розірвання або зміну Договору по закінченню його строку протягом 1 місяця, він вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах, передбачених Договором (пункт 7.1 Договору).

Літак належав позивачу на праві володіння відповідно до рішення Центрального комітету Товариства сприяння обороні України від 08.07.1992 № 104.

Відповідно до приймально-здавального акту від 25.12.1997 позивач передав, а відповідач прийняв у володіння та користування на визначений строк літак.

10.06.2014 Господарський суд Одеської області прийняв рішення у справі № 916/1112/14, залишене без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.07.2014, відповідно до якого витребував у ТзОВ "Аероклуб "ОДЕСА" на користь ГО "Одеський обласний авіаспортивний клуб Товариства сприяння обороні України" літак АН-2 № 1г-23747(UR-BSM), 25.01.1990 року випуску, двигун - Аш - 62ИР, 30.06.1989 року випуску, заводський номер 16499246.

23.01.2017 державним виконавцем Біляївського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ в Одеській області відкрито виконавче провадження № 53264046 щодо витребування літака у відповідача. Проте рішення про витребування літака відповідачем виконано не було.

13.05.2017 за заявою в.о. начальника Біляївського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ в Одеській області внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо невиконання рішення суду про витребування літака за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

19.06.2017 виконавче провадження № 53264046 закінчено у зв`язку із невиконанням боржником рішення суду.

Постановою слідчого СВ Усатівського ВП Біляївського ВП ГУ НП в Одеській області Слівченка С. О. про закриття кримінального провадження від 20.06.2017 внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017161250000527 від 13.05.2017 кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 382 КК України.

Відповідно до наведеної постанови слідчого від 20.06.2017, згідно листа вих. №1070/21-38 від 10.03.2017, адресованого головному державному виконавцю Біляївського міжрайонного відділу ДВС в Одеській області від президента Аероклубу "Одеса" Оборіна К., "Аероклуб "Одеса" неодноразово звертався до керівництва ГО "Одеський обласний авіаспортивний клуб Товариства сприяння обороні України" з проханням забрати своє майно з території спортивного аеродрому "Гідропорт", так як за зберігання свого майна вони не сплачували. Протягом 2010-2014 років представники ГО "Одеський обласний авіаспортивний клуб Товариства сприяння обороні України" неодноразово приїздили та забирали майно ГО "Одеський обласний авіаспортивний клуб Товариства сприяння обороні України" до своєї бази. Літак АН-2, який вказано у постанові від 23.01.2017 був також забраний представниками ГО "Одеський обласний авіаспортивний клуб Товариства сприяння обороні України" місцезнаходження якого невідоме. За даним кримінальним провадженням виконані всі можливі слідчі розшукові дії, але досудовим розслідуванням не вдалося здобути докази для доведеності винуватості особи в суді.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.06.2021 задоволено клопотання позивача Громадської організації «Одеський обласний авіаспортивний клуб товариства сприяння обороні України» від 19.06.2020 (вх. № 15836/20) про призначення судової експертизи. Призначено у справі № 916/1781/20 товарознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. На вирішення експертів поставлено наступне питання: яка ринкова вартість літака АН-2 № 1г-23747 (UR-BSM) 25 січня 1990 року випуску з двигуном АШ-62ИР, 30 червня 1989 року випуску, на дату проведення експертизи?

За висновком експерта від 25.09.2023 № 25318/21-54 за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи у господарській справі № 916/1781/20, складеному судовим експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Куцаковим О.А.: «Ринкова вартість літака АН-2 № 1г-23747(UR-ВSМ), 25 січня 1990 року випуску, з двигуном - АШ-62ИР, 30 червня 1989 року випуску, з врахуванням прийнятих припущень та обмежень, які викладені в дослідницькій частині висновку, станом на 19.06.2020 складає 1 688 202,00 грн.».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Справа розглядалася судами не одноразово.

За результатами нового розгляду Господарський суд Одеської області рішенням від 12.08.2024 у справі № 916/1781/20, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2024, позов задовольнив. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аероклуб "ОДЕСА" на користь Громадської організації «ОДЕСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ АВІАСПОРТИВНИЙ КЛУБ ТОВАРИСТВА СПРИЯННЯ ОБОРОНІ УКРАЇНИ» 1 688 202,00 грн збитків, витрати на сплату судового збору в розмірі 69 884,35 грн та витрати на проведення експертизи в розмірі 10 296,60 грн.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідачем не виконано обов`язку з повернення об`єкту лізингу (літака), встановленого пунктами 2.3. та 4.3 Договору оперативного лізингу літака АН-2 № 1г-23747 (UR-BSM) від 25.12.1997, що свідчить про протиправну поведінку відповідача, яка призвела до порушення умов договору, укладеного між сторонами. Беручи до уваги відсутність доказів повернення літака позивачу, а також відомостей про його місцезнаходження, суди дійшли висновку, що позивачу було завдано збитків у розмірі вартості втраченого майна.

Відповідно до висновку експерта від 25.09.2023 №25318/21-54 за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи у господарській справі № 916/1781/20, складеному судовим експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Куцаковим О.А.: Ринкова вартість літака АН-2 № 1г-23747(UR-ВSМ), 25 січня 1990 року випуску, з двигуном - АШ-62ИР, 30 червня 1989 року випуску, з врахуванням прийнятих припущень та обмежень, які викладені в дослідницькій частині висновку, станом на 19.06.2020 (дату подання позову) складає 1 688 202,00 грн.

Від відповідача клопотань про призначення повторної експертизи не надходило.

Протиправна поведінка відповідача полягає у порушенні обов`язку з повернення об`єкту лізингу (літака), встановленого пунктами 2.3 та 4.3 Договору оперативного лізингу літака АН-2 № 1г-23747 (UR-BSM) від 25.12.1997. Внаслідок неправомірної поведінки відповідача, позивачеві завдано збитків у розмірі 1 688 202,00 грн у зв`язку із втратою майна, переданого відповідачу у користування за договором.

Відповідачем не спростовано презумпцію вини у завданні збитків позивачу внаслідок не виконання обов`язку з повернення об`єкту лізингу (літака), встановленого пунктом 4.3 Договору оперативного лізингу літака АН-2 № 1г-23747 (UR-BSM) від 25.12.1997.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аероклуб «Одеса» звернулося з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2024 у справі № 916/1781/20, у якій просило їх скасувати. В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України зазначив про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах:

- від 17.11.2020 у справі № 925/1289/19, від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21, від 21.09.2022 у справі № 911/589/21, від 05.06.2024 у справі № 910/14962/21 щодо застосування частин першої та другої статті 224, часини другої статті 218 Господарського кодексу України;

- від 09.06.2022 у справі № 922/313/20, від 14.07.2021 у справі № 902/834/20, від 13.08.2021 у справі № 917/1196/19, від 30.09.2021 у справі № 927/110/18 в частині що стосується наявності у суду права на призначення експертизи за власною ініціативою з метою реалізації обов`язку суду встановити належним чином обставини та істину у справі.

Позивач відзиву на касаційну скаргу не подав, що не перешкоджає касаційному перегляду судових рішень.

Розгляд клопотань

У касаційній скарзі Товариством з обмеженою відповідальністю «Аероклуб «Одеса» викладено клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 5 ст. 302 ГПК України.

Клопотання мотивовано посиланням на існування виключної правової проблеми, яка полягає у тому, що у реаліях сьогодення є неврегульованим питання можливості зупинення провадження у справі, де стороною є юридична особа, в штаті якої наявний всього один працівник, який перебуває на військовій службі, та не здатен у зв`язку з цим здійснювати належне керування товариством. У цьому випадку зупинення провадження у справі до звільнення єдиного працівника та керівника товариства з військової служби або припинення воєнного стану є вкрай необхідним та справедливим, що забезпечить належний рівень доступу до правосуддя, захистить права товариства, та забезпечить належну реалізацію процесуальних прав, передбачених ГПК України.

Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання та передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини 5 статті 302 ГПК України з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що справа за частиною 5 статті 302 ГПК України може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду за наявності двох ознак: 1) справа містить виключну правову проблему; 2) вирішення такої виключної правової проблеми Великою Палатою Верховного Суду необхідне для забезпечення розвитку права та формування судами єдиної правозастосовчої практики.

При передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду як такої, що містить виключну правову проблему, касаційним судам належить обґрунтовувати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) або неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів та неефективність існуючого їх правового захисту, в тому числі внаслідок неоднакової судової практики, а також обґрунтувати наявність виключної правової проблеми за кількісним та якісним вимірами, зокрема навести інші справи різних юрисдикцій, у яких мала місце зазначена правова проблема, наявність різної судової практики її вирішення тощо.

Однак заявлене відповідачем клопотання не містить належного обґрунтування виключної правової проблеми за кількісним та якісним критерієм, а обставини, наведені у клопотанні, не дають підстав для висновку про існування виключної правової проблеми та про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики Великою Палатою Верховного Суду.

У зв`язку з наведеним вище, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Аероклуб «Одеса» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Предметом спору у справі № 916/1781/20 є відшкодування Товариством з обмеженою відповідальністю «Аероклуб «Одеса» збитків в розмірі 1 688 202,00 грн, завданих позивачеві неповерненням переданого за договором оперативного лізингу літака АН - 2 № 1г-23747(UR-ВSМ).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником, і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підстави, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною другої статті 287 ГПК України покладено на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідач підставою касаційного оскарження рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції визначив пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Вказав на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування частин першої та другої статті 224, часини другої статті 218 Господарського кодексу України; викладених у постановах від 17.11.2020 у справі № 925/1289/19, від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21, від 21.09.2022 у справі № 911/589/21, від 05.06.2024 у справі № 910/14962/21. А також щодо застосування положень статті 99 ГПК України, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 922/313/20, від 14.07.2021 у справі № 902/834/20, від 13.08.2021 у справі № 917/1196/19, від 30.09.2021 у справі № 927/110/18.

За змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Для цілей застосування норм процесуального права, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, таку подібність слід оцінювати за певними критеріями, а саме: змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями, з яких: змістовий є основним, а два інші (суб`єктний та об`єктний) - додатковими.

Змістовний критерій полягає у тому, що оцінювання спірних правовідносин здійснюється за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт. Якщо норма права не передбачає, що її дія поширюється лише на обмежене коло осіб (наприклад, лише на фізичних або на юридичних осіб чи на конкретну групу тих або інших), немає сенсу застосовувати суб`єктний критерій для встановлення подібності правовідносин у різних справах. Так само не завжди для встановлення подібності правовідносин має значення і об`єктний критерій.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних положень процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, на які послався скаржник, з правовідносинами у справі, яка переглядається. При цьому така подібність оцінюється з урахуванням зазначених вище критеріїв та висновків Верховного Суду щодо застосування таких критеріїв подібності.

У справі, що розглядається № 916/1781/20 суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги обґрунтовували свої рішення тим, що відповідно до частини другої статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Тобто, нормами частини другої статті 218 Господарського кодексу України встановлено презумпцію вини учасника господарських відносин у невиконанні або неналежному виконанні господарського зобов`язання чи порушенні правил здійснення господарської діяльності, що означає, що особа, яка завдала збитків, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини (у зв`язку із наявністю вини іншої особи або у зв`язку із дією об`єктивних обставин та вжиття усіх залежних від неї заходів для недопущення господарського правопорушення).

Отже, тягар доказування відсутності вини у випадку завдання збитків покладений на відповідача.

Згідно із статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками, згідно з частини другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду (ч.ч.1, 3, 4 ст.225 ГК України).

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (частина 2 статті 22 Кодексу).

Отже збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Оскільки ТзОВ «Аероклуб «ОДЕСА» стверджується про виконання ним обов`язку з повернення об`єкту лізингу (літака), встановленого пунктом 4.3 Договору оперативного лізингу літака АН-2 № 1г-23747 (UR-BSM) від 25.12.1997, саме на відповідача покладається тягар доказування цих обставин.

Також, на відповідача як на особу, яка повинна виконати це зобов`язання за договором, покладається тягар доказування того, що ця дія (подія) відбулась.

В той же час, ТзОВ «Аероклуб «ОДЕСА» не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обставини повернення об`єкта лізингу (літака) позивачу.

Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що не є таким доказом постанова про закриття кримінального провадження від 20.06.2017, оскільки цей документ не є судовим актом, який би встановлював певні преюдиційні обставини у розумінні норм частини шостої статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Вказана постанова про закриття кримінального провадження від 20.06.2017 не встановлює жодних обставин, окрім констатації неможливості здобути докази для доведення винуватості особи в суді.

Таким чином, ТОВ «Аероклуб «ОДЕСА» не виконано обов`язку з повернення об`єкту лізингу (літака), встановленого пунктами 2.3. та 4.3 Договору оперативного лізингу літака АН-2 № 1г-23747 (UR-BSM) від 25.12.1997, що свідчить про протиправну поведінку відповідача, яка призвела до порушення умов договору, укладеного між сторонами.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення збитків у зв`язку із втратою належного йому на праві володіння майна (літака).

Беручи до уваги відсутність доказів повернення літака позивачу, а також відомостей про його місцезнаходження, суди дійшли правильного висновку, що позивачу було завдано збитків у розмірі вартості втраченого майна.

Щодо розміру завданих збитків, то відповідно до наявного в матеріалах справи висновку експерта від 25.09.2023 №25318/21-54 за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи у господарській справі № 916/1781/20, складеному судовим експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Куцаковим О.А.: Ринкова вартість літака АН-2 № 1г-23747(UR-ВSМ), 25 січня 1990 року випуску, з двигуном - АШ-62ИР, 30 червня 1989 року випуску, з врахуванням прийнятих припущень та обмежень, які викладені в дослідницькій частині висновку, станом на 19.06.2020 (дату подання позову) складає 1 688 202,00 грн.

Відповідач висновок експерта під сумнів не ставив, клопотань про призначення повторної експертизи від відповідача не надходило.

Наведені відповідачем постанови Верховного Суду, у яких сформовано висновки про застосування частин першої та другої статті 224, часини другої статті 218 Господарського кодексу України, на неврахування яких вказується в касаційній скарзі не є релевантними для справи № 916/1781/20.

У наведеній скаржником постанові Верховного Суду від 17.11.2020 у справі № 925/1289/19 зазначено, що у цій справі розглядається вимога про відшкодування збитків у деліктному зобов`язанні, які зокрема полягають у витратах, які особа понесла внаслідок сплати орендної плати за земельні ділянки, якими вона не могла користуватись через протиправні дії іншої особи, яка не є стороною договору оренди. У пункті 8.19 цієї постанови суд дійшов висновку, що в разі неналежного виконання орендодавцем обов`язку з передачі в користування земельної ділянки у стані, що відповідає умовам договору оренди (частина друга статті 24 Закону України "Про оренду землі"), з урахуванням конкретних обставин справи, на нього може бути покладена відповідальність за недоліки переданої в оренду земельної ділянки, що не були передбачені договором оренди і перешкоджають її використанню за договором, зокрема, шляхом зменшення орендної плати або відшкодування витрат на усунення недоліків, відрахування з орендної плати певної суми витрат орендаря на усунення таких недоліків (частина друга статті 36 Закону України "Про оренду землі"), а також відшкодування збитків, яких орендар зазнав унаслідок невиконання орендодавцем умов, визначених договором оренди землі, до складу яких входять фактичні втрати, яких орендар зазнав у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням умов договору орендодавцем, а також витрати, які орендар здійснив або повинен здійснити для відновлення свого порушеного права та доходи, які він міг би реально отримати в разі належного виконання орендодавцем умов договору (частина перша та друга статті 28 Закону України "Про оренду землі"). Верховний Суд, встановивши, що господарські суди попередніх інстанцій не надали оцінки твердженням позивача про наявність усього складу цивільного-правопорушення, викладеним у його додаткових письмових поясненнях з посиланням на відповідні письмові докази, дійшли висновку про те, що судові рішення, якими відмовлено в позові, не відповідають вимогам частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України, що стало підставою для скасування оскаржуваних рішення та постанови і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Наведена постанова не містить висновків про застосування частин першої та другої статті 224, частини другої статті 218 Господарського кодексу України як зазначає скаржник у касаційній скарзі у подібних справі № 916/1781/20 правовідносинах.

У постанові від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача збитків сумі 5 332 767,51 грн у зв`язку з недоведенням позивачем наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, виходячи з конкретних обставин цієї справи. Зокрема позовні вимоги у цій справі в частині стягнення збитків, обгрунтовані існуванням причинно-наслідкового зв`язку між здійсненними ним витратами на закупівлю товару у іншого постачальника за договором від 14.04.2021 та непоставкою відповідачем товару у встановлений договором строк, який сплинув 30.11.2020. Оскільки у цій справі судами встановлено, що відповідач ще 10.09.2020 - до закінчення строку виконання зобов`язання, повідомив позивача про об`єктивну неможливість виконання договору, з посиланням на погодні умови та недоотримання підприємством врожаю на 40% від прогнозованих обсягів. Втім позивач тільки 24.02.2021 попередив відповідача про пошук інших продавців на заміщення недопоставленого товару та про понесення у зв`язку з цим збитків (за рахунок різниці у ціні). Суду не було надано доказів, які б засвідчували, що з вересня 2020 року до квітня 2021 року, позивач не міг запобігти виникненню збитків вчиненням дій з заміщення недопоставленого товару шляхом укладення з іншими постачальниками договорів станом на момент повідомлення відповідачем про можливе невиконання ним зобов`язання. Також позивачем не надано доказів існування реальної виробничої необхідності у тих обсягах товару, що був недопоставлений відповідачем, тобто доказів реальної нагальної необхідності заміщення товару станом на квітень 2021, а також того, що незадоволення відповідної виробничої потреби могло б потягнути за собою які-небудь негативні наслідки (зупинку ліній виробництва, їх неефективну внаслідок недозавантаженості роботу, простій передзамовлених складських потужностей, простій транспорту, застосування штрафних санкцій з боку контрагентів тощо).

З огляду на викладене Верховний Суд погодився, що укладення позивачем договору поставки з іншим контрагентом стало результатом самостійних ініціативних дій самого позивача, а такий договір був укладений ним на власний ризик, з метою досягнення економічних результатів та одержання прибутку (частина 1 статті 42 ГК України). Отже, ризик економічної неефективності чи збитковості такого договору згідно статті 42 ГК України лежить на самому позивачеві і правових підстав для перекладення його на відповідача немає.

Отже, фактичні обставини у справі № 916/1781/20 та у справі № 922/2394/21 не є подібними, що виключає висновок про неврахування висновку Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах.

Щодо наведеної скаржником постанови Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 911/589/21, то у цій справі спір виник внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки №60427407 від 21.08.2020, а саме з поставки позивачу товару в повному обсязі в строк, встановлений договором, у зв`язку з чим позивач придбав товар у інших постачальників для заміщення нестачі товару за більш високою ціною, що призвело до реальних збитків позивача в розмірі 1769791,27 грн. Відсутність підстав для задоволення позову про стягнення збитків обґрунтована тим, що укладення позивачем контрактів з іншими контрагентами не визнається судом невідворотними витратами. Крім того, оскільки позивач зазначає, що він є виробником олії соняшникової то свої витрати на більш дорогу сировину позивач міг і, очевидно, заклав у ціну соняшникової олії, ціна на яку виросла відповідно до даних Міністерства фінансів України, яку він виготовив з насіння соняшника придбаного у інших контрагентів. А тому такі збитки не можуть бути стягнуті з відповідача не залежно від наявності в його діях вини.

Фактичні обставини у справі № 916/1781/20 та у справі № 911/589/21 не є подібними.

У постанові Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14962/21 встановлено, що предметом спору є стягнення з відповідача-1 заборгованості за простій транспортних засобів позивача за період з 01.06.2021 по 31.08.2021, позовні вимоги обґрунтовані наявністю вини відповідача-1, яка полягає у ненаданні необхідних документів для оформлення митних формальностей, у тому, що транспортні засоби позивача перебувають у зоні митного оформлення під митним наглядом. Верховний Суд, з посиланням на приписи статті 218 ГК України зазначив, що установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов`язання, слід встановити доведеність такою особою відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання.

За висновками Верховного Суду, апеляційний господарський суд, перевіривши доводи сторін, обґрунтовано виходив з того, що за встановлених обставин справи, зокрема щодо надання Відправником Перевізнику вказівки щодо повернення вантажу в Україну та надання відповідних доказів, підтвердженням неможливості виконання, у тому числі з підстав ненадання комплекту необхідних документів, було можливим виключно у випадку надання відповідної вказівки уповноваженим митним органом. Натомість документи, які підтверджують вчинення відповідних дій, у справі відсутні та судами не досліджувалися.

Подібних обставин у справі № 916/1781/20 не встановлено. Підставою для задоволення позовних вимог у цій справі стали встановлені судами попередніх інстанцій обставини того що ТзОВ «Аероклуб «ОДЕСА» не надало суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обставини повернення об`єкта лізингу (літака) позивачу.

З огляду на викладене, постанови Верховного Суду у зазначених справах, на які посилається скаржник, та викладені в них правові позиції, були прийняті за інших фактичних обставин, що формують зміст правовідносин у зазначених справах, за іншими доказами, поданими сторонами на їх підтвердження та оціненими судами, а тому не можуть бути підставою для скасування постановлених у цій справі судових рішень.

Щодо доводів касаційної скарги відповідача про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статті 99 ГПК України, яке на його думку полягає у невиконання судами обов`язку призначити повторну експертизу для з`ясування дійсної ринкової вартості об`єкта лізингу (літака), що відповідає висновкам викладеним у постановах Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 922/313/20, від 14.07.2021 у справі № 902/834/20, від 13.08.2021 у справі № 917/1196/19, від 30.09.2021 у справі № 927/110/18, слід зазначити таке.

У наведеній скаржником постанові Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 922/313/20 (922/3069/21) встановлено, що касаційна скарга була обгрунтована тим, що суди відмовили в задоволенні клопотання позивача про призначення експертизи у справі з підстав необґрунтованості, хоча єдиною підставою незадоволення такого клопотання могло бути те, що він поданий не в межах процесуальних строків.

У зв`язку з цим Верховний Суд, враховуючи конкретні обставини встановлені у справі № 922/313/20 (922/3069/21), виснував (п.129-130), якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 902/834/20, 13.08.2021 у справі № 917/1196/19, від 30.09.2021 у справі 927/110/18).

Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій не були позбавлені можливості, в тому числі з власної ініціативи призначити експертизу для з`ясування питання, щодо обставин, що мають значення для справи, в цьому разі фактичної наявності/відсутності заборгованості відповідача за договором поворотної фінансової допомоги від 09.06.2017 № 7 з урахуванням проведених ним повернень сум отриманих коштів за цим договором, наявність якої слугувала підставою звернення позивача за позовом до суду.

У справі № 902/834/20 доводи касаційної скарги також обгрунтовувалися тим, що апеляційний суд безпідставно відмовив в задоволенні клопотання відповідача про проведення почеркознавчої експертизи у справі та дійшов помилкового висновку, що твердження скаржника щодо підписання деяких первинних документів не позивачем, а іншою особою, не заслуговують на увагу, оскільки сама особа, яка вчинила такий підпис, не піддає його сумніву, а навпаки, констатує його вчинення власноручно, що не може піддаватись сумніву з боку суду.

У постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 902/834/20 (пункт126) зазначено, що з урахуванням викладеного колегія суддів апеляційного господарського суду, враховуючи дійсні обставини справи, характер спірних правовідносин (щодо витребування майна), дійшла обґрунтованого висновку, що для вирішення спору в даній справі у колегії суду відсутня потреба у проведенні судової експертизи за електрофотокопіями документів у даній справі, оскільки її результати не зможуть вплинути на оцінку зібраних у справі доказів та встановлення обставин у даній справі, адже первинних доказів у справі (з урахуванням факту відсутності спорів щодо дійсності договорів) є по суті достатньо для винесення рішення у даній справі й без врахування інших доказів (в т. ч. і судової експертизи).

У постанові від 13.08.2021 у справі № 917/1196/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні заяви ДП «Західукргеологія» про перегляд ухвали суду апеляційної інстанції за нововиявленими обставинами, враховуючи конкретні обставини що були встановлені судами у цій справі. Верховний Суд зазначив, що в цій справі суд апеляційної інстанції порушив такий принцип оцінки як вірогідність доказів та зробив висновок про наявність підпису т.в.о. директора ДП «Західукргеологія» Паучка М. І. на мировій угоді за наявності адресованої суду нотаріальної заяви цієї посадової особи про те, що т.в.о. директора позивача не укладав і не підписував мирової угоди. У зв`язку з цим Верховний Суд дійшов висновку про те, що суд апеляційної інстанції при розгляді заяви позивача про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали апеляційного господарського суду не був позбавлений можливості з власної ініціативи призначити експертизу у справі щодо достовірності підпису т.в.о. директора ДП «Західукргеологія» Паучка М. І., що міститься на мировій угоді, та печатки цього підприємства, а також у заяві про затвердження мирової угоди.

У постанові від 30.09.2021 у справі № 927/110/18 Верховний Суд надав оцінку ухвалі апеляційного господарського суду про призначення судової автотоварознавчої експертизи у цій справі, та встановив наявність відповідного клопотання ліквідатора ТОВ "Інвестиційно-дорожня компанія", а також те, що суд апеляційної інстанції при цьому вказав на наявність у справі суперечливих доказів стосовно вартості відчуженого майна, а саме: висновку суб`єкта оціночної діяльності про ринкову вартість транспортного засобу на час його відчуження та висновку судової автотоварознавчої експертизи від 14.06.2018 № 180531/3, складеного експертом ПП "Експерт-Рівне-Консалт", що не отримав належної оцінки під час розгляду справи місцевим господарським судом.

Відтак, підставою призначення судової експертизи апеляційний суд визначив саме наявність суперечливих доказів щодо вартості відчуженого майна, що входить до предмету доказування у цій справі та не може бути усунуто іншими засобами доказування.

Подібних обставин, як у наведених скаржником постановах Верховного Суду, у справі № 916/1781/20 не встановлено, що виключає висновок про застосування судами норми права без врахування висновку Верховного Суду сформованого у подібних правовідносинах та не може бути підставою для скасування постановлених у справі рішень з наведених у касаційній скарзі підстав.

Висновки Верховного Суду

За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування з підстав, викладених у касаційній скарзі немає.

Судові витрати

З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги відповідача та залишає без змін рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Аероклуб «Одеса» про передачу справи № 916/1781/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аероклуб «Одеса» залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2024 у справі № 916/1781/20 залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий 0. Баранець

Судді О. Кролевець

О. Мамалуй