Постанова

від 20.12.2007 по справі 36/474

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

36/474

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 20 грудня 2007 р.                                                                                    № 36/474  

                 Вищий  господарський  суду  України  в складі колегії

суддів:Грейц К.В. –головуючого,Бакуліної С.В.,Рогач Л.І.,

розглянувши касаційну  скаргуВАТ "Готельний комплекс "Либідь"

на  постановувід 02.10.2007

Київського апеляційного господарського суду

у справі господарського суду міста Києва № 36/474

за позовомВАТ "Готельний комплекс "Либідь"

до

Головного управління комунального господарства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

провизнання недійсним договору позики

за участю представників:- позивача   

Качмара О.Й., Ярошук М.В., Беляневича В.Е.

- відповідачаПроніної С.А.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.04.2007  у справі № 36/474 (суддя Мандриченко О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2007 (судді Шипко В.В., Борисенко І.В., Гарник Л.Л.), відмовлено в задоволенні  позовних вимог ВАТ "Готельний комплекс "Либідь" до Головного управління комунального господарства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсним з моменту його укладення договору позики № 1 від 09.12.1997.

ВАТ "Готельний комплекс "Либідь", не погоджуючись з судовими актами у справі, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій не правильно застосовані норми матеріального права, які визначають порядок обчислення позовної давності, та не застосовані положення ч. 1 ст. 29 ЦК УРСР.

 Відповідно до розпорядження Заступника голови Вищого господарського суду України від 20.12.2007 № 02-12.2/426, в зв'язку з відпусткою судді Глос О.І., розгляд касаційної скарги здійснюється в складі колегії суддів у складі: головуючого судді Грейц К.В., суддів Бакуліної С.В., Рогач Л.І.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09.12.1997 між Управлінням з питань готельного господарства, туризму та екскурсій Київської міської державної адміністрації, правонаступником якого є відповідач, та позивачем укладено договір позики № 1, відповідно до умов, якого відповідач зобов'язався надати позивачу цільову позику, а останній зобов'язався використати її за цільовим призначенням і повернути позику у визначений цим договором строк зі сплатою 12% річних.

Вимоги позивача щодо визнання договору недійсним на підставі ст. 48 ЦК УРСР обґрунтовані тим, що договір підписано не уповноваженою особою.

Проте, судові інстанції, посилаючись на пункти  8.5.2, 8.5.4  Статуту ВАТ "ГК  "Либідь",   достеменно встановили, що, підписуючи спірний договір, голова правління ВАТ "ГК "Либідь" діяв в межах повноважень, наданих останньому Статутом.

Частиною 1 ст. 48 Закону України "Про господарські товариства" встановлено, що голова правління акціонерного товариства вправі без довіреності здійснювати дії від імені товариства. Інші члени правління також можуть бути наділені цим правом згідно із статутом.

Отже, згідно Статуту позивача правом укладати угоди без обмежень наділений лише голова правління, інші члени правління та саме правління, як виконавчий орган товариства, обмежені в цьому праві та можуть укладати угоди на суму, що не перевищує 20% від вартості будівлі підприємства.

Крім того,  відповідно до ст. 41 зазначеного Закону до компетенції загальних зборів акціонерного товариства віднесено затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства, а не їх укладення.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 63 ЦК УРСР угода,  укладена від імені другої особи  особою, не уповноваженою на укладення угоди або з  перевищенням  повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки  для  особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення  угоди  цією особою. Наступне схвалення угоди особою,  яку  представляють,  робить угоду дійсною з моменту її укладення.

    Доказами схвалення юридичною особою угоди можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.).

         Господарськими судами встановлено, що позивачем спірний договір був схвалений, про що свідчить часткове погашення позивачем отриманої від відповідача позики, що підтверджується виписками банківської установи, які додані до матеріалів справи.

Разом з тим, відповідно до ст. ст. 71, 75, 80 Цивільного кодексу УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторони. Наслідком закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Оскільки, позов про визнання недійсним з моменту укладання договору позики № 1 від 09.12.1997 позивачем заявлено до господарського суду м. Києва у вересні 2005, господарськими судами достеменно встановлено, що позивачем пропущений строк позовної давності і підстав для його відновлення не встановлено, що тягне за собою відмову в задоволенні позовних вимог.

Посилання скаржника на те, що йому стало відомо про порушення права лише 10.06.2004 - в день ухвалення Київським апеляційним господарським судом постанови у справі № 24/809 за позовом ТОВ "Інвестиційна компанія "Купава" до ВАТ "ГК  "Либідь" і Управління з питань готельного господарства, туризму та екскурсій Київської міської державної адміністрації про визнання цього договору недійсним, яким встановлено, що даний договір є кредитним, а не договором позики, тобто, його укладено з порушенням вимог ст. 3 Закону України "Про банки і банківську діяльність", не приймається до уваги колегії суддів, оскільки, цією постановою, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 12.01.2005, спірний договір визнано таким, що відповідає вимогам законодавства, чинного на момент його укладання, і в позові про визнання його недійсним відмовлено, в зв'язку з чим, правові висновки суду апеляційної інстанції щодо характеру правовідносин за цим договором не призвели до прийняття рішення про його недійсність.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та вважає доводи касаційної скарги такими, що не спростовують цих висновків.

Наведене свідчить про те, що під час прийняття рішення та постанови у справі суди попередніх інстанцій не припустились порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни відсутні..

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 , 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

  Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2007 у справі господарського суду міста Києва № 36/474 залишити без змін.

  Касаційну скаргу ВАТ "Готельний комплекс "Либідь" залишити без задоволення.

Головуючий суддя                                                  К.В. Грейц

Судді:                                                                      С.В. Бакуліна

Л.І. Рогач