Рішення

від 17.04.2025 по справі 371/1057/24

МИРОНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 371/1057/24

Номер провадження № 2/371/104/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" квітня 2025 р. м. Миронівка

Миронівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Геліч Т.В.

секретаря судового засідання Семерей Л.М.

представника позивача Одноволик І.В.

представника відповідача Яценко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Фермерського господарства «Королевич» до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди завданої врезультаті дорожньо-транспортної пригоди та стягнення упущеної вигоди,

встановив:

До Миронівського районного суду Київської області звернулось Фермерське господарство «Королевич» із позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 завданої врезультаті дорожньо-транспортної пригоди матеріальної шкоди в розмірі 307066,25грн., упущеної вигоди врозмірі 449000,00 грн. та витрат з оплати Звіту про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, проведення експертного транспортно-товарознавчого дослідження в розмірі 3000,00грн., витрат запроведення транспортно-товарознавчої експертизи всумі 11500,00 грн., витрат на правничу допомогу адвоката у сумі 50000,00 грн. тавитрат пов`язаних зісплатою судового збору в розмірі 11340,99 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує наступним.

Постановою Миронівського районного суду Київської області від 22.06.2023 року у справі №371/1005/22 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених: ч. 4 ст. 130 КУпАП, ст.124КУпАП та ст. 1 22-4 КУпАП.

Закрито провадження у справі стосовно ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП. ст. 122-4 КУП.А.Г1. у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

Призначено ОСОБА_1 адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.130КУпАП у виді штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 34000,00 гри (тридцять чотири тисячі гривень) з позбавленням права керування всіма видами транспортних засобів на строк 3 (три) роки.

Так при розгляді справи про адміністративне правопорушення №371/1005/22 судом встановлено, що потерпілий ОСОБА_2 , який перебував за кермом автомобіля MITSUBISHI L200. 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 і є власністю ФГ «КОРОЛЕВИЧ, 08.10.2022 близько 19 год. 39 хв. рухався на автомобілі MITSUBISHI L200. 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 по вулиці Перемоги в м. Миронівка Обухівського району Київської області. У той же час автомобіль TOYOTA LAND CRUISER. який їхав попереду, почав маневрувати із сторони в сторону, гальмувати та приймати у правий бік, після чого автомобіль TOYOTA LAND CRUISER зупинявся декілька разів та, увімкнувши задню передачу, почав рухатися на автомобіль MITSUBISHI L200, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , за кермом якого перебував потерпілий. Щоб уникнути зіткнення, ОСОБА_3 , увімкнув задню передачу та почав рухатися назад, проте швидкість автомобіля TOYOTA LAND CRUISER була більшою, відтак автомобіль TOYOTA LAND CRUISER допустив зіткнення з автомобілем MITSUBISHI L200 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 н. з. та після зіткнення автомобіль TOYOTA LAND CRUISER протягнув автомобіль MITSUBISHI L200 н. 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 назад. Після цього водій автомобіля TOYOTA LAND CRUISER н. з. увімкнув передню передачу та зник з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно з постановою Миронівського районного суду Київської області від 20.06.2023 року у справі № 371/1005/22 ОСОБА_1 визнано виннм у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст. 122-4, 124, ч. 4 ст. 130 КУпАП. Провадження у справі за ст.ст. 122-4,124 КУпАП закрито у зв?язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, піддано адміністративному стягненню за ч. 4 ст. 130 КУпАП.

На час розгляду справи про адміністративне правопорушення збитки залишилися не відшкодовані.

Отже, зазначена ДТП мала місце з вини Відповідача, внаслідок якої був пошкоджений транспортний засіб - автомобіль MITSUBISHI L200 ДНЗ НОМЕР_1 ідентифікаційний номер транспортного засобу MMC.TNICB40CDZ04I54. 2012 року випуску, білого кольору, об`єм двигуна 2477 см, тип палива - дизельний, який належить на праві власності Позивачу, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 24.09.2021 року (копія додається).

Так, відповідно до Звіту про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, а саме легкового автомобіля MITSUBISHI L200, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартість матеріального збитку, завданого КТЗ складає 456575,00 грн (копія додається).

Відповідно до висновку експерта № 1066/01/2024 складеному за результатами проведення транспортно-товарознавчої експертизи від 22.01.2024 року ТОВ «ЕКСПЕРТНО ДОСЛІДНА СЛУЖБА УКРАЇНИ» ОСОБА_4 на замовлення Позивача (копія додається), вартість матеріального збитку, завданого власнику пошкодженого у ДТП транспортного засобу становить 467066,25 гри. (чотириста шістдесят сім тисяч шістдесят шість гривень 25 копійок).

Крім того, встановлено, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована.

Враховуючи вказаний факт, Позивач звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України про відшкодування шкоди завданої з вини Відповідача в результаті дорожньо - транспортної пригоди за участю транспортного засобу марки MITSUBISHI L200 з номерним знаком НОМЕР_1 . Розглянувши справу №87860 МТСБУ прийняло рішення №3- 016/34916 від 26.10.2023 року про відшкодування Позивачеві шкоди в розмірі 160000.00 гри.

Кошти в сумі 160000.00 грн. були перераховані Моторним (транспортним) страховим бюро України, згідно платіжної інструкції №977181 від 26.10.2023 року (копія додається) на рахунок Позивача.

Позивач вважає, що відповідач зобов`язаний сплатити на його користь матеріальну шкоду в результаті ДТП в сумі 307066.25 гри., що виходить з розрахунку: 467066.25 грн. (розмір шкоди визначеної експертом) без врахування 160000,00 гри (сума коштів відшкодованих МТСБУ).

Також, зазначає, що згідно з Договорои оренди транспортних засобів від 01.09.2022 року, автомобіль MITSUBISHI L200 з номерним знаком НОМЕР_1 був переданий власником ФГ «КОРОЛЕВИЧ» в оренду ПП «КОРИП`ІІДАНСЬКЕ» строком до 31.12.2023 року. Згідно п.3.1 вказаного Договору розмір орендної плати становив 30000,00 грн. за місяць.

Оскільки ДТП сталося в період дії договору оренди, вважає, що має право на упущену вигоду.

Окрім цього, позивачем понесені витрати за оплату Звіту про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, та транспортно-товарознавчої експерти, які проводилися на підтвердження завданих збитків в наслідок ДТП, 3000 грн та 11500 грн, відповідно.

Також, судові витрати, що включають в себе сплату судового збору в розмірі 11340,99 грн., а також на правничу допомогу в розмірі 50000 грн.

29.07.2024 ухвалою суду відкрито провадження у справі.

02.09.2024, від представника відповідача адвоката Яценко О.В., через «Електронний суду» надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено наступне.

Частиною 1 статті 254 КУпАП передбачено, що про вчинення адміністративн правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою аг.: представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

Вимоги до змісту протоколу про адміністративне правопорушення передбачеш - статті 256 КУпАП. Серед іншого, у протоколі про адміністративне правопорушенгз зазначаються; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є.

Згідно практики Європейського суду з прав людини провадження у справах гпе адміністративні правопорушення, є кримінальним для цілей застосування Конзенші (рішення у справах «Лучанінова проти України» (заява № 16347/02 від 09.06.2011 «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» (заява№ 20347/03) від 12.03.2009).

3a змістом статті 55 КПК України права і обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

Отже, враховуючи викладене ФГ «Королевич» не зазначений в протоколі про адміністративне правопорушення, складеного відносно ОСОБА_1 потерпілою стороною, жодних заяв не подавав і відповідно до постанови Миронівського районного суду Київської області від 22.06.2023 року у справі № 371/1005/22 встановлено, що потерпілою стороною є ОСОБА_2 , який і зазначений в протоколі про адміністративне правопорушення серії ДПР 18 №183209.

Звіт та висновок експерта вважає неналежним доказами на підтвердження матеріальних збитків.

Також, зазначає, що вимоги щодо упущеної вигоди задоволенню не підлягають, оскільки дохід не може бути абстрактним.

Окрім цього, просила стягнути з позивача витрати на правничу допомогу в сумі 19400 грн.

На обґрунтування останніх, суду надала договір про надання правової допомоги « 12 від 12.08.2024, детальний опис робіт виконаних адвокатом, акт про прийом - передачу робіт, виконаних за договором про надання правової допомоги від 31.08.2024.

02.09.2024, від представника позивача адвоката Одноволик І.В., через «Електронний суду» надійшли пояснення у справі в яких позивач наголошує на тому, що має право вимагати від відповідача різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Також на тому, що Звіт та Висновок є допустимими доказами по справі.

Додатково повідомляє про те, що автомобіль MITSUBISHI L200 з номерним знаком НОМЕР_1 був переданий військовій частині НОМЕР_4 на безоплатній основі.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві, происла задовольнити позонві вимоги.

Представник позивача заперечила проти позову, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просила відмовити у задоволенні позову.

Суд, заслухавши предстаників сторін , повно та всебічно дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов таких висновків.

Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України(далі ЦКУ країни) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.Збитками євтрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до частин 1-2 статті 1166 ЦК Українимайнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Частинами 1, 2статті 1187 ЦК Українивстановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно з частиною 4статті 82 ЦПК Українивирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою..

Як установлено судом, з вини відповідача який, керуючи транспортним засобом, порушивПравила дорожнього руху, належний позивачу автомобіль був пошкоджений.

Таким чином, внаслідок взаємодії двох джерел підвищеної небезпеки з вини відповідача було завдано майнової шкоди позивачу .

У статті 1194ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюєЗакон України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(далі - Закон № 1961-IV), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) виснувала, що відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IVустраховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).

Як встановлено судом, цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована.

За вимогами пункту 41.1статті 41 Закону № 1961-IVМТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цимЗаконом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

МТСБУ відшкодувало позивачу 160 000,00 грн шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, яка мала місце 08 жовтня 2022 року, що підтверджується платіжною інструкцією № 977181 від 26.10.2023 .

На підтвердження матеріальних збитків позивачем надав Звіт про оцінку вартості матеріального збитку (далі - Звіт), завданого власнику колісного транспортно засобу, а саме: легкового автомобіля MITSUBISHI L200, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що був пошкоджений 08.11.2022.

За висновком якого: ринкова вартість КТЗ, станом до пошкодження становить : 456 575 грн. з ПДВ, вартість матеріального збитку , завданого власнику КТЗ становить: 456 575 грн.

Також, надав висновок експерта № 1066/01/2024 (далі - Висновок) за результатами проведення транспортно-товарознавчої експертизи від 22.01.2024, за висновком якого: вартість відновлювального ремонту автомобіля MITSUBISHI L200, реєстраційний номер НОМЕР_1 станом на дату проведення експертизи 15.01.2024 становить 467066, 25 грн., а вартість матеріального збитку завданої автомобілю на дату проведення експертизи 15.01.2024 становить 178914,00 грн.

Тобто, вартість ремонтно-відновлювальних робіт автомобіля перевищує його ринкову вартість до моменту ДТП.

Згідно з пунктом 30.1.статті 30 Закону № 1961-IV транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно зі звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП.

Відповідно до пункту 30.2статті 30 Закону №1961-IVякщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.

Статтями28,29 Закону № 1961-ІVпередбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП.

Таким чином, ремонт автомобіля марки MITSUBISHI L200, реєстраційний номер НОМЕР_1 , згідно з даними Звіту та Висновку, вважається економічно необґрунтованим, а отже, автомобіль вважається фізично знищеним.

Порядок відшкодування завданої позивачу шкоди мав відбуватися в порядку, визначеному статтею 30 Закону № 1961-IV, і позивач мав передати залишки транспортного засобу відповідачу як особі, яка відповідає за завдану шкоду, чим набути право отримати від останнього відшкодування шкоди в розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП.

Такі ж правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023 у цій справі №125/1215/20.

Однак позивач передав транспортний засіб у якості безповоротної благодійної допомоги військовій частині НОМЕР_4 . За вказаних обставин, позивач не набув права на відшкодування шкоди в розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП, однак, оскільки автомобіль позивача був пошкоджений під час ДТП, яка сталася з вини відповідача, то позивач згідно з приписами пункту 30.2статті 30 Закону №1961-IVмає право на відшкодування матеріальної шкоди в розмірі, який дорівнює різниці між вартістю автомобіля до ДТП в непошкодженому стані і ринковою вартістю автомобіля, яка визначена експертом станом після ДТП.

Проте, докази на підтвердження вартості автомобіля після ДТП суду не надавалися, як і ті, які свідчили б про вартість автомобіля на момент відчуження та несли інформацію про те, чи був він відремонтований чи ні.

Зокрема, Звіт та Висновок не містять інформації про ринкову вартість автомобіля після ДТП, за таких обставин, суд вважає, що у позовній вимогі про стягнення матеріальної шкоди завданої врезультаті дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 307066,25грн, слід відмовити, у зв`язку із не доведенням обставин, що підлягають доказуванню в цій частині.

Щодо упущеної вимоги суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 20 ГК України права та законні інтереси суб`єктів господарювання захищаються шляхом, зокрема, відшкодування збитків.

Згідно з частиною першою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

У пункті 4 частини першої статті 611 ЦК України унормовано, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з частиною першою статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

За приписами частини першої статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

У частині другій статті 22 ЦК України визначено, що збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно із частиною другою статті 224, частиною першою статті 225 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

Тобто,збитки- це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Як зазначено вище, збитки, як правова категорія, включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення.

Тобтоупущена вигодавідображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення:

1) протиправної поведінки особи (боржника);

2) збитків, заподіяних такою особою;

3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками;

4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-64гс11, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17, від 31.07.2019 у справі № 910/15865/14, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20).

При цьому протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності).

Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права та (або) применшенні немайнового блага тощо.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Крім того, позивачу (кредитору) слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).

Тобто, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).

Також позивач (кредитор) повинен довести: факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 908/2486/18, від 15.10.2020 у справі № 922/3669/19, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).

При цьому слід мати на увазі, що тлумачення змісту частини другої статті 22 ЦК України, частини другої статті 224, статті 225 ГК України свідчить, що упущена вигода, будучи складовою поняття «збитки», на відміну від реальних збитків, фактичну вартість яких можна виявити на основі оцінки прямих майнових втрат, завданих особі, пов`язана з тим реальним приростом, збільшенням її майнової сфери, якого можна було б очікувати за звичайних обставин, якби ці обставини не були порушені неправомірною поведінкою боржника.

У частині третій статті 623 ЦК України закріплено норму, яка регламентує ціни на товари, роботи, послуги тощо, які використовуються для обчислення збитків, зокрема, збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Судом встановлено, що між ФГ «Королевич», орендодавець, та ПП «Коритищанське», орендар, укладений договір оренди транспортних засобів від 01.09.2022, за умовами якого ФГ «Королевич» передає в строкове платне користування автомобіль MITSUBISHI L200, реєстраційний номер НОМЕР_1 , а ПП «Коритищанське» приймає його та використовує на умовах договору, за що сплачує орендні платежі в сумі 30 тис грн. за місяць (п. 3.1 договору оренди транспортних засобів від 01.09.2022), строк договору починається з моменту підписання і є чиним до 31 грудня 2023 року (п. 5.1. вказаного договору).

На підтвердження виконання договору суду наданий акт приймання передачі транспортного засобу, між орендодавцем та орендарем від 01.09.2022.

Суд вважає, що підстави для визнання доказу, у вигляді договору оренди транспортних засобів від 01.09.2022, недопустим відсутні.

За вказаних обстави суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення упущеної вигоди слід задовільнити.

Щодо вимоги позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката суд зазначає наступне.

Колегія суддівКЦС ВС(постанова першоїсудової палатиКасаційного цивільногосуду ВерховногоСуду від 28.09.2023 у справі 686/31892/19) нагадала критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Згідно з вимогами ст. 137 ЦПК витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Статтею 141 ЦПК передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Такий же правовий висновок зробила Велика Палата ВС у справі № 755/9215/15-ц (постанова від 19.02.2020).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, по позовної заяви не додано жодного документу, також позивач не надала доказів на підтвердження понесених витрат по ходу судового розгляду. Представник позивача, адвокат Одноволик І.В. брала участь у судових засіданнях, на підставі довіреності, посвідчення адвоката та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, з яких не можливо встановити суму понесених витрат, а тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

З огляду на викладене, в частині вимог, про стягнення з відповідача на користь позивача витрат за оплату Звіту та Висновку в розмірі 3000 грн та 11500 грн, позов також задоволенню не підлягає.

Вимоги, щодо судових витрат суд вирішує на підставі ст.ст. 137, 141 ЦПК України, беручи до уваги, що клопотань про зменшення судових витрат сторонами не заявлялися.

Керуючись ст.1, 2, 76, 81, 82, 89, 137, 141, 142, 200, 247, 259, 263-265, 273, 293, 294, 315, 354 1ЩК України,

вирішив:

Позов Фермерського господарства «Королевич» до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди завданої врезультаті дорожньо-транспортної пригоди та стягнення упущеної вигоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Фермерського господарства «Королевич» упущену вигоду в розмірі 449000 (чотириста сорок дев`ять тисяч) грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Фермерського господарства «Королевич» витрати, повязані із сплатою судового збору в розмірі 6735 (шість тисяч сімсот тридцять п`ять) грн.

Стягнути з Фермерського господарства «Королевич» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 7878 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Фермерське господарство «Королевич», ЄДРПОУ: 39394809, адреса місця знаходження: Київська область, Обухівський район, місто Миронівка, вулиця Черненка, будинок 37.

ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складене та підписане 17.04.2025.

Суддя Тетяна ГЕЛІЧ