Ухвала

від 17.04.2025 по справі 280/5691/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 квітня 2025 року

м. Київ

справа №280/5691/24

адміністративне провадження № К/990/48012/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Юрченко В.П.,

суддів: Хохуляка В.В., Гімона М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу №280/5691/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжгаз збут" до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Запорізькій області на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року (головуючий суддя Юрко І.В., судді: Білак С.В., Чабаненко С.В.),

В С Т А Н О В И В :

У червні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз збут» (далі також - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі також - позивач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29 грудня 2023 року №739208010703, яким визначено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 1840993,75 грн (1472795,00 грн основного зобов`язання та 368198,75 грн штрафних санкцій).

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року було відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

16 липня 2024 року до суду надійшло клопотання представника контролюючого органу про залишення позовної заяви без розгляду, обґрунтоване пропуском позивачем строку звернення до суду. Вказано, що позивач оскаржив спірне податкове повідомлення-рішення до ДПС України, проте рішенням про результати розгляду скарги від 12 березня 2024 року, яке позивач отримав 15 березня 2024 року, скаргу залишено без задоволення. Оскільки позивач звернувся до суду 24 червня 2024 року, представник стверджував, що Товариством пропущено місячний строк звернення до суду.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року залишено позовну заяву без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків шляхом подання належним чином оформленої заяви про поновлення строку звернення до суду з доказами поважності причин пропуску такого строку.

25 липня 2024 року позивачем подано заяву про поновлення строку, у якій представник позивача просив визнати поважними причини пропуску Товариством строку для подання позовної заяви та поновити пропущений строк.

Суд першої інстанції, керуючись приписами частини четвертої ст. 122, ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), ст. 56 Податкового кодексу України (далі також- ПК України), а також з урахуванням правових висновків Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, сформульованих у постанові від 26.11.2020 (справа №500/2486/19), ухвалою від 11 вересня 2024 року визнав неповажними причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом та відмовив у задоволенні заяви Товариства про поновлення пропущеного строку звернення до суду, а позовну заяву залишив без розгляду.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року скасовано, а справу №280/5691/24 направлено до Запорізького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Третій апеляційний адміністративний суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, виходив з того, що позивачем дотримано передбачений частиною четвертою ст.122 КАС України строк звернення до суду з цим позовом, а тому підстави для залишення позовної заяви без розгляду відсутні. Суд зазначив, що законодавець чітко визначив, що строки звернення до суду встановлюються КАС України та іншими законами; будь-які інші кодекси не встановлюють строків звернення до суду з адміністративними позовами. Відтак, як ствердив апеляційний суд, при прийнятті рішення про залишення без розгляду адміністративного позову на підставі статті 123 КАС України, суд першої інстанції безпідставно керувався положеннями ПК України, що не є Законом в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

З таким рішенням суду апеляційної інстанції не погодився контролюючий орган та подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить його скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач зазначає, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що строк, протягом якого особа може звернутися до суду після застосування процедури досудового оскарження податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, визначений частиною четвертою статті 122 КАС України та складає три місяці з дня отримання платником рішення органу доходів і зборів вищого рівня, прийнятого за наслідками розгляду його скарги, не ґрунтується на нормах чинного законодавства та суперечить усталеній практиці Верховного Суду.

Скаржник наполягає, що норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Підставою касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції контролюючий орган зазначив пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційну скаргу вмотивовано тим, що суд апеляційної інстанції застосував приписи статті 122 КАС України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26 листопада 2020 року (справа №500/2486/19), від 27 січня 2022 року (справа №160/11673/20), від 17 серпня 2023 року (справа №380/1581/21), від 12 липня 2024 року (справа №440/3740/23), від 23 липня 2024 року (справа №520/29245/23), від 08 серпня 2024 року (справа №440/18128/21), від 29 серпня 2024 року (справа №560/17663/23).

Верховний Суд ухвалою від 23 грудня 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою контролюючого органу на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року у цій справі для перевірки наведених у ній доводів.

Ключовим у цій справі є питання можливості касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції, яким скасовано ухвалу суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства виокремлює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Частиною першою статті 14 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Такі конституційно-правові приписи національного законодавства знайшли своє відображення й у Кодексі адміністративного судочинства України, а саме у пункті 7 частини третьої статті 2 цього Кодексу та у нормах частини першої його статті 13, відповідно до яких забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом, належить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства; при цьому учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною першою статті 328 КАС України встановлено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

У касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку (частина друга статті 328 КАС України).

Відповідно до зазначених пунктів часини першої статті 294 КАС України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо: повернення заяви позивачеві (заявникові) (пункт 3), відмови у відкритті провадження у справі (пункт 4), залишення позову (заяви) без розгляду (пункт 12), закриття провадження у справі (пункт 13), відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (пункт 17), заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження (пункт 20).

Зміст вищенаведених норм засвідчує, що законодавець у частині першій статті 328 КАС України не навів деталізації того, які саме постанови суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені у касаційному порядку, а оскільки відповідно до частини четвертої статті 241 цього ж Кодексу перегляд судових рішень (до яких процесуальний закон відносить й ухвали) в апеляційному та касаційному порядку закінчується ухваленням постанови, то це дає підстави припустити, що право на касаційне оскарження постанов апеляційного суду може поширюватись на усі випадки оскарження постанов апеляційного суду, незалежно від їх змісту та наслідків ухвалення.

Питання щодо можливості касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції, яким скасовано ухвалу суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції було предметом розгляду об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд в ухвалі від 19 березня 2025 року у справі № 380/970/24, постановленій у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду, сформулював висновки, згідно яких, якщо відповідне втручання чи обмеження щодо прав і свобод учасника адміністративного процесу усунуте судом апеляційної інстанції, а ухвала суду першої інстанції, яка становила таке втручання, скасована, то і відсутній предмет касаційного перегляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 19 березня 2025 року закрито касаційне провадження у справі № 380/970/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СГП «ЛЬВІВСЬКЕ» (далі також Товариство, ТОВ «СГП «ЛЬВІВСЬКЕ», позивач) до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області, Державної податкової служби України (далі також Головне управління ДПС у Львівській області, ДПС України відповідно, відповідачі) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Львівській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року.

Закриваючи касаційне провадження у справі, Верховний Суд виходив з того, що постанова суду апеляційної інстанції, ухвалена за результатом перегляду ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі (зокрема, ухвал про: повернення заяви позивачеві (заявникові), відмови у відкритті провадження у справі, залишення позову (заяви) без розгляду, закриття провадження у справі), якою така ухвала була скасована, а справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду, не може бути предметом касаційного оскарження й тому не підлягає перегляду в касаційному порядку відповідно до Глави 2 розділу III КАС України.

Вказаний висновок обґрунтований тим, що така постанова не вирішує спір по суті та не перешкоджає подальшому провадженню у справі, не має жодного впливу на процесуальні права учасників справи, зокрема, на можливість реалізації ними фундаментального права на доступ до суду, а отже не може їх порушувати, не охоплюється нормами статті 328 КАС України як судове рішення, яке може бути оскаржене до суду касаційної інстанції.

Зазначено також, що за змістом частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Отже, у разі ухвалення судом апеляційної інстанції постанови про скасування ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі (зокрема, ухвали про: повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження у справі, залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі) та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, усуваються перешкоди для подальшого провадження у справі, тому суд касаційної інстанції в силу положень КАС України не має повноважень для перегляду такої постанови апеляційного суду.

Разом з тим, подібне питання до того, що було передано на вирішення об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у справі № 380/970/24, вже поставало перед Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у справі № 373/86/21.

Так, 16 лютого 2022 року Велика Палата Верховного Суду постановила ухвалу у справі №373/86/21, переданій Касаційним цивільним судом з підстав необхідності відступу від висновку щодо застосування норми процесуального права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №920/1461/13, від 16 липня 2020 року у справі №904/4673/19, від 14 січня 2021 року у справі №640/3901/20, від 21 грудня 2021 року у справі №640/21735/18 щодо можливості оскарження у касаційному порядку постанов апеляційного суду, якими скасовано ухвали суду першої інстанції про залишення без розгляду, або повернення, або відмови у відкритті провадження, або закриття провадження у справі, тобто усунуто перешкоди, які унеможливлювали провадження у справі.

Великою Палатою Верховного Суду здійснювався аналіз судової практики касаційних судів різних юрисдикцій з цього питання, та зауважено, що системний аналіз норм Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Кодексу адміністративного судочинства України та Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК України), враховуючи їх уніфікацію, яка проведена з 15 грудня 2017 року, свідчить про відсутність спеціальної норми, яка б по-різному врегульовувала зазначене питання, та цими кодексами передбачено можливість/необхідність здійснення касаційного перегляду судових рішень апеляційного суду навіть у разі, якщо усунуті перешкоди відкриття провадження у справі.

Вирішуючи це питання, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за час роботи Верховного Суду в умовах уніфікації процесуального законодавства, а саме Кодексу адміністративного судочинства України, Цивільного процесуального кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, вбачається, що у касаційних судах та Великій Палаті Верховного Суду склалася однозначна практика застосування норм процесуального законодавства щодо можливості перегляду постанов апеляційних судів усіх юрисдикцій (окрім кримінальної), у яких за результатами розгляду ухвал суду першої інстанції про закриття провадження у справі чи про залишення позовної заяви (заяви) без розгляду справа поверталася для продовження розгляду до суду першої інстанції. Усі касаційні суди, у тому числі і Касаційний цивільний суд та Велика Палата Верховного Суду, переглядали такі постанови судів апеляційної інстанції по суті.

Вирішуючи питання щодо можливості/неможливості оскарження постанови суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції, зокрема, про повернення позовної заяви з підстав пропуску строку звернення до суду, Великою Палатою ВС зазначено, що слід ураховувати всі обставини, що мають значення для справи, задля уникнення обмеження права особи на касаційний перегляд, що є порушенням конституційного права на судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може обмежуватись.

Враховуючи позицію ЄСПЛ про те, що обмеження права на касацію лежить у площині внутрішнього регулювання кожної держави, яка має право вирішувати це питання на власний розсуд, а також що введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

Однак право на доступ до суду може порушуватись нечітким, незрозумілим визначенням у законі таких процесуальних критеріїв щодо допуску до перегляду судового рішення касаційним судом, що спричиняє розбіжності у розумінні та застосуванні норми закону.

Вирішуючи правову проблему щодо можливості оскарження постанови суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції, з метою дотримання статті 6 Конвенції щодо розгляду справи в розумні строки та основних засад (принципів) адміністративного судочинства, таких як верховенства права, забезпечення права на касаційний перегляд справи, розумність строків розгляду справи (частина третя статті 2 КАС України), Велика Палата Верховного Суду висновувала, що така постанова підлягає оскарженню в касаційному порядку, оскільки поновити права особи, яка подає касаційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в касаційному порядку постанови суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції, неможливо.

Великою Палатою Верховного Суду також здійснено аналіз судової практики касаційних судів про допуск до касаційного перегляду відповідних постанов апеляційного суду і здійснення касаційного перегляду по суті.

Зокрема, зазначено, що постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 920/1461/13 залишено без змін постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 серпня 2019 року, якою скасовано ухвалу Господарського суду Сумської області від 11 червня 2019 року про залишення позовної заяви без розгляду, а справу повернуто до суду першої інстанції. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 904/4673/19 скасовано постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04 березня 2020 року, якою скасовано ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08 січня 2020 року про залишення позовної заяви без розгляду. Залишено в силі вказану ухвалу суду першої інстанції. Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 640/3901/20 залишено без змін постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року, якою скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2020 року про залишення позовної заяви без розгляду, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 640/21735/18 залишено без змін постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2021 року, якою скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 травня 2019 року про залишення позовної заяви без розгляду, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Окрім того, колегія суддів також звертає увагу на судову практику, викладену в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у цій же справі, яка була на розгляді Великої Палати Верховного Суду (справа № 373/86/21). Постановою КЦС ВС задоволено касаційну скаргу Особа 2, скасовано постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2021 року та залишено без змін ухвалу Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 24 лютого 2021 року, яким позовну заяву Особа 1 було залишено без розгляду. Тобто, судом касаційної інстанції здійснено касаційний перегляд постанови суду апеляційної інстанції по суті.

Наведене вище свідчить про наявність різних підходів судів касаційної інстанції різних юрисдикцій до вирішення питання можливості касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції, яким скасовано ухвалу суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Так, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду прийшов до висновку, що постанова суду апеляційної інстанції, ухвалена за результатом перегляду ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі (зокрема, ухвал про: повернення заяви позивачеві (заявникові), відмови у відкритті провадження у справі, залишення позову (заяви) без розгляду, закриття провадження у справі), якою така ухвала була скасована, а справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду, не може бути предметом касаційного оскарження й тому не підлягає перегляду в касаційному порядку відповідно до Глави 2 розділу III КАС України.

Натомість, Велика Палата Верховного Суду, а також колегії суддів інших касаційних судів висновували, що така постанова апеляційної інстанції підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Відтак, наразі наявні протилежні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, а також в раніше ухваленому рішенні у складі колегії суддів іншого касаційного суду.

Наведене є підставою згідно п.п.3, 4 ст. 346 КАС України передати дану справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів іншого касаційного суду та Великої Палати.

Окрім того, в даній ситуації є підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду також на підставі пункту п`ятого ст. 346 КАС України, оскільки колегія суддів переконана, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Пунктом 1 частини 2 статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Колегія суддів зауважує, що однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.

Варто зазначити, що згідно з частиною першою статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Згідно з частиною четвертою статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4). Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя.

Керуючись статтями 346, 347 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративну справу №280/5691/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжгаз збут" до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Запорізькій області на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року передати на розгляд Великої палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

В.В. Хохуляк

М.М. Гімон ,

Судді Верховного Суду