Постанова

від 17.04.2025 по справі 753/2653/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 753/2653/20

провадження № 61-15288св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , який є правонаступником ОСОБА_3 ,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гунько Ірина Іванівна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія»,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 лютого 2023 року в складі судді Колесника О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року в складі колегії суддів: Олійника В. І., Гаращенка Д. Р., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , та просив: визнати договір купівлі-продажу квартири від 26 вересня 2013 року та договір про внесення змін та доповнень до договору купівлі-продажу удаваними із застосуванням наслідків недійсності удаваного правочину; скасувати реєстраційний запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відповідача на спірну квартиру та визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

На обґрунтування позову зазначав, що з 01 листопада 2005 року він працює на посаді заступника генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія» (далі - ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія»).

Влітку 2013 року він звернувся до керівництва товариства з проханням придбати належну товариству квартиру АДРЕСА_1 , оформивши право власності на свою матір ОСОБА_3 , проте він був фактичним покупцем нерухомості та оплатить його повну вартість.

Оскільки у нього не було повної суми вартості квартири, він домовився про розстрочення виплати вартості квартири частинами.

В липні 2013 року він домовився з матір'ю про придбання на її ім'я спірної квартири та подальше складення нею заповіту, яким вона заповість йому вищевказане житло.

Згідно нотаріально посвідченої довіреності від 08 липня 2013 року матір уповноважила його придбати на її ім`я квартиру АДРЕСА_1 .

26 вересня 2013 року ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія» та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу зазначеної квартири з відстрочкою платежу та в подальшому він за рахунок власних грошових коштів вніс кількома частинами 520 000,00 грн на розрахунковий рахунок товариства в рахунок оплати спірної нерухомості.

Оскільки ОСОБА_3 отримувала пенсію в розмірі 1 218,00 грн, вона не могла придбати квартиру в місті Києві за власні кошти.

Оскільки у нього з матір`ю виник спір щодо вказаної квартири, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень в справі

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 14 квітня 2021 року замінено відповідача у справі ОСОБА_3 на її правонаступника ОСОБА_2 .

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року, в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що пропуск позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем, є підставою для відмови у задоволенні позову. Позивач при зверненні до суду не просив цей строк поновити та не надав докази на обґрунтування поважності причин такого пропуску. Окрім того, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав, що вважає оскаржуваний договір купівлі-продажу квартири удаваним, оскільки покупцем за цим договором є він, а не його матір. Разом з тим, удаваною підлягає визнанню та угода, яку укладається сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не приховування особи покупця, який насправді вчинив купівлю-продаж нерухомого майна. Вказані обставини є підставою для відмови у позові.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 521/17654/15- ц, від 04 вересня 2019 року в справі № 520/9632/16-ц, від 23 вересня 2019 року в справі № 428/10638/16-ц, від 23 вересня 2019 року в справі № 370/140/19-ц, від 30 березня 2020 року в справі № 387/554/18, від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц, від 22 липня 2020 року в справі № 265/3310/17, від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19, від 14 лютого 2022 року в справі № 346/2238/15-ц, від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Мотивував касаційну скаргу необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2022 року в справі № 346/2238/15-ц, який застосовано судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вказував на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також оскаржив судові рішення з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Не існує реального правочину, в якому ОСОБА_3 є покупцем, а ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія» продавцем квартири, оскільки у матері не було вільного волевиявлення та внутрішньої волі на придбання квартири, вона не діяла для набуття прав та обов'язків за договором, не була покупцем квартири, не мала та не сплачувала грошові кошти, особисто не підписувала договір.

Цей спір має виняткове значення для нього, оскільки квартира АДРЕСА_1 є єдиним місцем проживання його родини, іншої нерухомості у нього немає.

На сьогодні відсутній ефективний спосіб захисту порушених прав особи, за кошти якої і для якої фактично була придбана квартира, якщо в договорі купівлі-продажу зазначений дефектний покупець.

Суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили зібрані у справі докази.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Дарницького районного суду м. Києва.

26 грудня 2023року справа № 753/2653/20 надійшла до Верховного Суду.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить здійснити розгляд справи за його участю.

Враховуючи положення статті 7, частини першої статті 401 ЦПК України, оскільки попередній розгляд справи в суді касаційної інстанції проводиться без повідомлення учасників справи, немає підстав для задоволення клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом учасників справи.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що згідно нотаріально посвідченої довіреності від 08 липня 2013 року ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_1 придбати на її ім`я квартиру АДРЕСА_1 .

Зазначена квартира належала на праві власності ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія» згідно свідоцтва про право власності від 04 вересня 2012 року, виданого на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 27 серпня 2012 року № 1293-СЛО.

26 вересня 2013 року між ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія» та ОСОБА_3 , від імені якої діяв ОСОБА_1 , був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 з відстрочкою платежу.

19 березня 2014 року сторони уклали договір про внесення змін та доповнень до договору купівлі-продажу квартири з відстрочкою платежу, згідно з пунктом 1 якого продаж квартири здійснюється за 520 000,00 грн, які покупець зобов`язаний сплатити наступним чином: 149 900,00 грн - в день підписання договору купівлі-продажу квартири; а решту 370 000 грн - до 31 жовтня 2014 року.

Вказані грошові кошти були сплачені ОСОБА_3 , що підтверджується відповідними квитанціями.

23 травня 2014 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_3 в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

11 листопада 2013 року ОСОБА_3 оформила заповіт, згідно якого заповіла ОСОБА_1 вищевказану квартиру.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

Згідно наявної в матеріалах справи копії спадкової справи до майна померлої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 вона склала заповіт, яким все її майно: рухоме і нерухоме, земельні ділянки, земельні ділянки, земельні паї, грошові кошти, цінні папери, всі права (корпоративні, майнові і немайнові), - де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що належатиме їй на день смерті, заповіла сину ОСОБА_2 .

Постановою Київського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року залишено без змін рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 липня 2022 року, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія», ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 недійсним в частині особи покупця, визнання покупцем за договором купівлі-продажу квартири, визнання права власності на квартиру.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України визначають право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Тлумачення статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції, як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору. Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її положенням.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 346/2238/15-ц (провадження № 61-14680сво20).

З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з його недоведеністю.

Висновки судів не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених у касаційній скарзі постановах.

Верховний Суд звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій помилково надали оцінку заяві відповідача про застосування позовної давності, оскільки суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог.

Разом з тим, це не вплинуло на правильність вирішення спору, а в силу положень частини другої статті 410 ЦПК України, не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 серпня 2023 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко