Рішення від 23.10.2012 по справі 2-44/11

№ 2- 44/11

провадження 2/412/9/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2012 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

при секретарі Тютюнник М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа управління Держкомзему у м. Дніпропетровськ Дніпропетровської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, зобов`язання вчинити певні дії, відшкодування майнової та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 24 жовтня 2005 року звернулися до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном земельною ділянкою, зобов`язання вчинити певні дії поновлення меж і відшкодування майнової та моральної шкоди, позовні вимоги не доповнювалися і не уточнювалися. Позивачі в своєму позові та в судовому засіданні посилалися на те, що ОСОБА_1 є власником 34/100 часток будинку АДРЕСА_1 , власником земельної ділянки та домоволодіння АДРЕСА_1 є відповідачка ОСОБА_3 .. Остання в жовтні 2004 року почала будувати і потім збудувала капітальний цегляний паркан для огородження своєї земельної ділянки, але, на думку позивачів, вказаним будівництвом вона вийшла за межі своєї ділянки і через це будівництво почалися руйнування будинку позивачів. Останні вважають, що це будівництво проведено самочинно, без затвердженого проекту та без отримання дозволу на виконання будівельних робіт, велося з істотними порушеннями державних будівельних норм. Цим будівництвом створюються перешкоди в належному користуванні позивачам своїм будинком. Вважають вказане незаконним і не чинним, оскільки при цьому були порушені технічні і протипожежні вимоги та правила, порушуються їх права і охоронювані законом інтереси, через вказані порушення почав руйнуватися їх будинок, їм завдана майнова і моральна шкода. Вони неодноразово зверталися зі скаргами до відповідних органів місцевої влади, які визнали ці порушення, але їх не визнає сам забудовник сусіднього будинку і паркану ОСОБА_3 , яка вважає вказане будівництво діючим і законним. Вважаючи вказане протиправним, позивачі просили усунути для них перешкоди з боку відповідача шляхом знесення самочинного будівництва відповідачки цегляного паркану, поновити межі землекористування, стягнути з останньої на їх користь завдану майнову і моральну шкоду, задовольнивши позов в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пояснивши, що всі дії відповідача були і є в рамках закону, погодження на будівництво будинку і паркану було, видане правильно і є чинним, будинок збудовано, виконали все в межах своїх повноважень і документів місцевої влади, ніяких порушень не допущено, що неодноразово підтверджено висновками судових експертиз. Все відповідачкою зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов`язань відносно позивачів на себе не брала і не бере, нічиїх прав не порушувала і майнової чи моральної шкоди не завдавала. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

Представник третьої особи управління Держкомзему у м. Дніпропетровськ Дніпропетровської області в судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив. В зверненні до суду просив справу розглянути по закону за наявними матеріалами справи без участі їх представника. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника вказаної третьої особи згідно ст. 169 ЦПК України.

Вислухавши пояснення позивача і представника відповідача, з`ясувавши думку сторін і третьої особи, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 17 вересня 2003 року ОСОБА_4 належить 66/100 часток домоволодіння з відповідною частино господарчих та побутових будівель і споруд, розташованих на земельній ділянці, що знаходиться в АДРЕСА_1 ; позивачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 06 грудня 2000 року належить на праві власності 34/100 частки домоволодіння з відповідною частино господарчих та побутових будівель і споруд, розташованих на цій же земельній ділянці, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Право власності на вказане домоволодіння було у встановленому законом порядку зареєстровано в КП ДМБТІ Дніпропетровської обласної ради. В зв`язку з конфліктами стосовно порядку користування вказаною земельною ділянкою, фактичним розподілом її, стало питання про приватизацію своїх часток земельної ділянки, але вказані особи не могли дійти згоди стосовно самого порядку користування спільної земельною ділянкою, оскільки не визначено конкретно межі і конфігурації цієї спірної ділянки землі по вказаній адресі, був спір. З питанням визначення порядку користування та конкретної конфігурації і меж земельної ділянки стосовно вказаних землекористувачів за вказаною адресою сторони звернулися до суду, рішення виносилися неодноразово, останнім рішенням від 15 лютого 2012 року в задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Власником земельної ділянки на підставі державного акту від 28 вересня 2004 року та домоволодіння АДРЕСА_1 є відповідачка ОСОБА_3 .. Остання в жовтні 2004 року почала будувати і потім збудувала капітальний цегляний паркан для огородження своєї земельної ділянки, але, на думку позивачів, вказаним будівництвом вона вийшла за межі своєї ділянки і через це будівництво почалися руйнування будинку позивачів. Останні вважають, що це будівництво проведено самочинно, без затвердженого проекту та без отримання дозволу на виконання будівельних робіт, велося з істотними порушеннями державних будівельних норм; цим будівництвом, на їх думку, створюються перешкоди в належному користуванні позивачам своїм будинком; позивачі вважають вказане незаконним і не чинним, оскільки при цьому були порушені технічні і протипожежні вимоги та правила, порушуються їх права і охоронювані законом інтереси, через вказані порушення почав руйнуватися їх будинок, їм завдана майнова і моральна шкода; вони вказують на те, що неодноразово зверталися зі скаргами до відповідних органів місцевої влади, які визнали ці порушення, але їх не визнає сам забудовник сусіднього будинку і капітального паркану ОСОБА_3 , яка вважає вказане будівництво діючим і законним, будинок нею збудовано повністю. Виник спір, який в добровільному порядку не вирішено і позивачі вимушені був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що будови і господарські споруди, в тому числі і цегляний паркан, було відповідачкою проведено в межах займаної і в передбаченому законом порядку приватизованої земельної ділянки, тому визначення порядку користування земельною ділянкою не порушує прав фізичних та юридичних осіб. Проведене будівництво не порушує права інших власників сусідніх будинків, що підтверджено висновком експертизи. Суд приймає до уваги також і ті обставини, що органами державної влади у встановленому порядку сторонам видано домову книгу, прописано та зареєстровано у вказаному житлі всі їх родини, де вони і мешкають тривалий час, користуються земельною ділянкою, сплачують земельний податок, до будинку підключено воду, газ, електропостачання. Вказані обставини свідчать про визнання органами місцевої влади права позивачів та відповідачів не тільки на користування і володіння будинком і спорудами, а і на право користування земельною ділянкою, про що виносилися відповідні рішення виконавчого комітету і ради.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 120 ЗК України при переході права власності на будівлю або споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі або споруди,якщо інакше не передбачене у договорі відчуження будівлі і споруди.

В п. 21 постанови № 7 Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року вказано наступне: виходячи з того, що порядок користування спільною земельною ділянкою, у тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, суд відповідно до ст. 88 ЗК України бере до уваги цю угоду при вирішені спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або на жилий будинок і для яких зазначена угода також є обов`язковою.

Дана угода не ущемляє законні права сторін, не позбавляє їх можливості належно користуватися своєю частиною будинку, не суперечить архітектурно-будівельним, санітарним чи протипожежним правилам та єдиним можливим варіантом визначення порядку користування земельною ділянкою з урахуванням часток власності та сталого порядку користування цією земельною ділянкою, що підтверджується висновком експертизи ДНІІСЕ від 15 червня 2012 року.

Згідно ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельної ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Згідно з ч. 7 ст. 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію й природні якості землі. Тому якщо власник або співвласник будинку зведенням будівель і споруд погіршує права решти учасників спільної власності чи інших осіб, у тому числі погіршує для них екологічну ситуацію, то вони відповідно до ст. ст. 55, 124 Основного Закону та інших актів законодавства мають право заявляти в суді вимоги до знесення цих будівель і споруд (незалежно від того, зводились вони з відповідного дозволу чи без нього) або усунення допущених порушень іншим шляхом.

Відповідно до висновку № 1057-11 судової будівельно-технічної експертизи від 15 червня 2012 року збудована відповідачкою огорожа паркан не порушує природне освітлення та вентиляцію будинку АДРЕСА_1 , не дотримання при будівництві технології виконання робіт по будівництву будівель з цегли та штучних каменів, відсутність організованого водостоку та ряд інших суттєвих порушень є основними причинами виникнення пошкоджень домоволодіння 20А (домоволодіння позивача); експертним дослідженням не встановлено причинного зв`язку між пошкодженням будинку позивача та будівництвом паркану відповідачкою.

Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача на позовних вимогах з посиланням на акти обстеження житлового будинку позивача і перевірки дотримання вимог земельного законодавства, технічну документацію № 37 із топографічно-геодезичних робіт, оскільки остання була виконана до проведення судової експертизи і при надаванні експертного висновку враховувалася, а акти складені без повідомлення і участі сторін (відповідача), не містять відомостей про конкретні порушення відповідачем земельного законодавства, не відображено координати розміщення капітальної огорожі, межі земельних ділянок, з якої сторони було збільшення ділянки і рахунок чого та інш. Крім того, позивач сам давав згоду на приватизацію земельної ділянки відповідачкою, погоджував межі і конфігурацію сусідніх земельних ділянок, а доказів порушення його прав в цій частині суду не надав, державний акт про право приватної власності на землю відповідачки не оспорив.

В позовних вимогах позивач просить суд усунути для нього перешкоди з боку відповідача шляхом знесення самочинного будівництва відповідачки і стягнути з останньої на його користь завдану майнову і моральну шкоду, з такою позовною вимогою відповідач не погоджується, оскільки такий спосіб захисту прав в даній спірній ситуації не передбачений діючим законодавством України. Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів. В позовній заяві та в ході судового засідання позивач не навів посилання на закон, який й би передбачав такий спосіб захисту прав як зобов`язання знести самочинну будову через суд, не чинити перешкод у користуванні та розпорядженні вже не існуючим майном та інш.. За змістом позовної заяви позивача посилається на норми закону, які регулюють відносини в сфері права власності. Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (ч. 1 ст. 179 ЦК України).

Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені судовим рішення у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду в справі про адміністратвине правопорушення обов`язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до ст. 58 Конституції України та ч. 2 ст. 5 ЦК України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Цивільна відповідальність майнова відповідальність громадян чи організацій, що виникає в разі неправомірних дій, невиконання договірних зобов`язань, заподіяння особистої чи майнової шкоди.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Суду не надано доказів того, що неправомірними, злочинними діями відповідача, пов`язаними з неналежним виконанням взятих на себе обов`язків позивачу було завдано ушкодження здоров`я, майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв`язку зі вказаними діями відповідача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Але в судовому засіданні це підтвердження не знайшло.

Ст. 1167 ЦПК України містить підстави відповідальності за завдану моральну шкоду: моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті; моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

В позовній заяві та під час судового розгляду позивачами не було надано належних доказів наявності моральної шкоди та підтвердження факту заподіяння позивачу відповідачами моральних страждань.

В порушення ст. 119 ЦПК України у позовній заяві не зазначено виходячи з яких міркувань позивачем оцінена моральна шкода в розмірі 30000 грн. та якими доказами це підтверджується не доведено. В порушення ст. ст. 10, 60 ЦПК України позивачем не надано жодного належного доказу на підтвердження доводів про погіршення стану свого здоров`я, порушення сну чи наявність депресії та інш..

Для відшкодування моральної шкоди за правилами ст. 1166 та 1167 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, наявність вини завдавача шкоди. Таким чином лише наявність всіх вищезазначених умов є підставою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Суд приймає до уваги ті обставини, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню ні повністю, ні в частині.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов`язання стосовно позивачів крім передбачених законом, а позивачі цього не довели, відповіді позивачам на їх звернення компетентними органами надавалися, повідомлення були, будівництво було на підставі дозволу, твердження позивачів про наявність будь-яких інших зобов`язань є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги позицію позивачів стосовно наполягання на своїх позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджується.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, зобов`язання вчинити певні дії, відшкодування майнової та моральної шкоди в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону, а тому в їх задоволенні слід відмовити в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 3, 15, 16, 22, 23, 179, 316, 375, 1066, 1067 ЦК України, ст. ст. 88, 120 ЗК України, ст. ст. 3, 10, 11, 57, 58, 60, 61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в задоволенні позову до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, зобов`язання вчинити певні дії, відшкодування майнової та моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -