Постанова від 14.05.2025 по справі 925/649/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2025 р. Справа№ 925/649/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Хрипуна О.О.

Тищенко О.В.

секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 14.05.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Скен лайф»

на рішення Господарського суду Черкаської області від 28.01.2025 (повний текст складено і підписано 30.01.2025)

у справі № 925/649/24 (суддя А.В. Васянович)

за позовом Комунального некомерційного підприємства «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Скен Лайф»

про розірвання договору оренди та стягнення 213 079,05 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, яку судом першої інстанції прийнято до розгляду, заявлено про:

- розірвання укладеного між сторонами договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Черкаської області № 35 від 31.10.2019;

- стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 151 663,78 грн., інфляційних втрат в сумі 47 678,44 грн. та 3 % річних в сумі 13 736,83 грн., нарахованих за порушення відповідачем строків виконання зобов`язань по сплаті орендної плати за спірним договором, а також комунальних послуг за угодою на відшкодування комунальних послуг від 31.10.2019.

Позовні вимоги в частині розірвання укладеного між сторонами договору оренди мотивовані порушенням відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором в частині сплати орендної плати за період з лютого 2022 року по 19.03.2024, що є істотним порушенням відповідачем умов такого договору та, відповідно до приписів ч. 2 ст. 651 ЦК України, надає позивачу право на розірвання договору в односторонньому порядку.

У відзиві на позов відповідач проти його задоволення заперечив, пославшись на те, що:

- в лютому 2022 року після початку повномасштабного вторгнення відповідач тимчасово припинив свою господарську діяльність, оголосив простій та призупинив дію трудових договорів своїх працівників, а тому не мав можливості сплачувати орендні платежі про що позивача було повідомлено у встановленому порядку. Вказане згідно з положеннями п. 12.1 спірного договору є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язань, оскільки в даному випадку є прямий причинно-наслідковий зв`язок між тимчасовим невиконанням відповідачем зобов`язання з оплати платежів та обставинами непереборної сили, що виникли, адже саме через ці обставини товариство повністю призупинило свою діяльність і не мало можливість працювати. В подальшому відповідач відновив господарську діяльність і свою заборгованість перед позивачем погасив в повному обсязі, що позивачем не заперечується і свідчить про добросовісність відповідача;

- позивач вказує про істотні порушення умов договору в період з лютого 2022 року по 19.03.2024, однак в цей же період підписує чотири додаткові угоди (01.09.2022, 07.03.2023, 14.09.2023, 17.01.2024) на продовження договору. Підписавши ці додаткові угоди, сторони засвідчили своє добровільне волевиявлення по продовженню договірних правовідносин в рамках договору і на даний час вбачається протиріччя в доводах позивача про недобросовісну поведінку відповідача у вказаний період і підписання з ним додаткових угод;

- розрахунок пені, наведений позивачем у позовній заяві не відповідає положенням ч. 6 ст. 232 ГК України.

У відповіді на відзив позивач зауважив на тому, що:

- відповідач не надав жодного доказу, який підтверджує неможливість ним виконувати свої зобов`язання перед позивачем через ведення військових дій на території України;

- згідно п. 3.6. договору оренди №35, відповідач зобов`язався сплачувати щомісячно орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності;

- відповідач не заперечує, що ним були підписані додаткові угоди у 2022 та 2023 роках, тобто в період дії воєнного стану. При цьому на момент підписання таких угод, відповідачу було відомо про існування воєнного стану і він усвідомлював ризики, які могли настати для його діяльності і могли призвести до невиконання умов договору оренди.

У додаткових поясненнях позивач зазначив про таке:

- розмір орендної плати за договором не є сталим, оскільки підлягає коригуванню на індекс інфляції;

- відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю здійснюється згідно угоди на відшкодування комунальних послуг в зв`язку з орендою від 31.10.2019 до якої додається «Калькуляція витрат на відшкодування комунальних послуг станом на дату укладення договору;

- у п.3 вказаної угоди сторони погодили, що орендодавець має право на протязі дії угоди змінювати калькуляцію у відповідності із змінами тарифів на комунальні послуги, тобто розрахунок до угоди є орієнтовним, а комунальні послуги надаються згідно показників лічильників, в рахунках на оплату, суми визначені за фактично спожиті енергоносії, та на підставі тарифів визначених у діючих договорах закладу з постачальниками /надавачами комунальних послуг. У випадку відсутності у орендаря лічильників обсяг спожитих послуг розраховується відповідно до встановлених нормативів та розміру орендованої площі;

- до сум орендної плати були включені такі складові як: земельний податок; податок на нерухоме майно; податок на додану вартість 20%; борги за попередні періоди; пеня за прострочення платежу;

- до сум вартості комунальних послуг були включені: теплопостачання; гаряча вода; водопостачання та водовідведення; електроенергія; інші платежі; борги за минулі періоди; пеня за прострочення платежу.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 28.01.2025 у справі № 925/649/24 позов задоволено частково:

- розірвано договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Черкаської області №35 від 31.10.2019, укладений між позивачем та відповідачем;

- до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 133 702,85 грн. - пені, 45 145,71 грн. - інфляційних втрат, 13 314,51 грн. - 3% річних та 5 758,65 грн. судового збору;

- в решті вимог в позові відмовлено.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що відповідач неналежним чином виконував свої грошові зобов`язання щодо своєчасної сплати орендної плати та комунальних платежів, зазначивши, що відповідачем всупереч ч. 1 ст. 74, ст. ст. 76, 77 ГПК України не було доведено факту своєчасного здійснення, на підставі умов договору оренди та угоди на відшкодування комунальних послуг, розрахунку з позивачем за орендоване приміщення та за комунальні послуги, з огляду на що позивач має право на стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Водночас, встановивши, що розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за прострочення платежу за березень 2022 року зі сплати орендної плати є невірним, оскільки, як зазначає сам позивач. 14.06.2022 відповідачем було сплачено 10 000,00 грн., а 24.06.2022 - 16 045,21 грн., проте 3% річних нараховано за період з 16 .04.2022 по 16.01.2023, та що решта розрахунків є вірними, задовольнив вказані позовні вимоги частково за розрахунками суду.

Задовольняючи позовні вимоги в частині розірвання договору суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується, що матеріалами справи підтверджується істотне порушення відповідачем своїх зобов`язань у зв`язку з несплатою орендної плати більше трьох місяців (вересень 2023 року листопад 2023 року), що в силу ч.1 ст. 782 ЦК України та умов п. 11.8 спірного договору (надає право орендодавцю в односторонньому порядку відмовитися від договору оренди.

При цьому судом першої інстанції враховано, що:

- матеріалами справи підтверджується, що всупереч умовам договору оренди, відповідач в періоди: з лютого 2022 року по лютий 2023 року, а також з квітня 2023 року по січень 2024 року несвоєчасно сплачував орендну плату, в зв`язку з чим судом за відповідні періоди прострочення стягнуто неустойку, річні та інфляційні втрати;

- водночас, як вірно вказав відповідач, сторони неодноразово укладали між собою додаткові угоди, якими продовжували дію договору на новий строк (дію договору оренди було продовжено додатковою угодою № 3 від 14.09.2023 до 15.03.2024) включно, що свідчить про те, що всі порушення умов договору щодо строків сплати відповідачем орендної плати, які мали місце до 14.09.2023 для орендодавця не були значущими та істотними, оскільки незважаючи на ці факти сторони продовжували дію договору на новий визначений в додаткових угодах строк;

- після 15 березня 2024 року між сторонами не було укладено додаткових угод про продовження дії договору;

- водночас після 14.09.2023 відповідач орендну плату за вересень 2023 року у розмірі 32 363,96 грн., за жовтень 2023 року у розмірі 32 522,24 грн. та за листопад 2023 року у розмірі 32 776,76 грн. сплатив лише 19.03.2024, борг за грудень 2023 року у розмірі 32 937,11 грн. відповідач сплатив 22.01.2024, а за січень 2024 року у розмірі 34 389,82 грн. - 29.02.2024;

- вказане свідчить про те, що відповідач систематично порушував умови договору стосовно сплати орендних платежів.

Також суд першої інстанції відхилив доводи відповідача щодо наявності форс-мажорних обставин, зазначивши, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено їхню здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, та що відсутність коштів на виконання зобов`язань не є підставою для звільнення від відповідальності в розумінні ч. 2 ст. 617 ЦК та ч. 2 ст. 218 ГК та не може вважатись форс-мажором.

Не погоджуючись із вказаним рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «Скен лайф» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою у якій просило скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 28.01.2025 у справі № 925/649/24 та винести нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі.

У апеляційній скарзі апелянт послався на те, що має місце невідповідність висновків, викладених рішенні суду, обставинам справи.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач послався на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції, зауваживши на тому, що в цілому він свої зобов`язання зі сплати орендної плати виконав у повному обсязі, а з 2007 року і до повномасштабного вторгнення не допускав прострочки платежів.

Відповідно до витягу протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2025 справу № 925/649/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Гончаров С.А., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Скен лайф» на рішення Господарського суду Черкаської області від 28.01.2025 у справі № 925/649/24 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 ГПК України; надано скаржнику десять днів з моменту отримання ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали, скаржник 13.03.2025 засобами поштового зв`язку (судом отримано і зареєстровано 17.03.2025) надав заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, в додатках до якої міститься платіжна інструкція кредитового переказу коштів № 2455 від 12.03.2025 про сплату (доплату) 627,69 грн., тим самим вчасно усунувши недоліки апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Скен лайф» на рішення Господарського суду Черкаської області від 28.01.2025 у справі № 925/649/24, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 925/649/24 призначено до розгляду на 15.04.2025 об 11 год. 40 хв., витребувано з Господарського суду Черкаської області матеріали справи № 925/649/24.

21.03.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

31.03.2025 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції.

01.04.2025 до суду від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 вказану заяву задоволено.

У зв`язку з перебуванням суддів Тищенко О.В., Гончарова С.А., які входять до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відрядженні з 12.04.2025 по 15.04.2025 включно, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2025 у справі № 925/649/24 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Скен лайф» на рішення Господарського суду Черкаської області від 28.01.2025 у справі № 925/649/24 призначено на 14.05.2025 о 13 год. 10 хв.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2025 № 09.1-08/1193/25 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 925/649/24 у зв`язку з перебуванням судді Гончарова С.А., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці з 12.05.2025 по 16.05.2025 включно.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2025 справа № 925/649/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Скен лайф» на рішення Господарського суду Черкаської області від 28.01.2025 у справі № 925/649/24 прийнято до свого провадження визначеною колегією суддів (головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Тищенко О.В.), учасників справи повідомлено, що розгляд апеляційної скарги відбудеться у раніше визначені дату та час, а саме 14.05.2025 о 13 год. 10 хв.

Станом на 14.05.2025 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову, з наступних підстав.

31.10.2019 позивач (орендодавець) та відповідач (орендар) уклали договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Черкаської області №35 (далі Договір), в п. 1.1 якого погодили, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування приміщення, а саме: частину 1-го поверху 3-х поверхового корпусу, площею 165,5 кв.м., розміщене за адресою: м. Черкаси, вул. Менделеєва, 3, що перебуває на балансі позивача, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість/актом оцінки на 25.10.2019 і становить за незалежною оцінкою/залишковою вартістю без ПДВ 1 042 400,00 грн.

Майно передається в оренду з метою проведення приватної медичної практики (п. 1.2 Договору).

За змістом п. 2.1 Договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору (у разі оренди нерухомого майна нас строк три і більше років - не раніше дати державної реєстрації права користування нерухомими майном, яке виникає на підставі Договору) та акта приймання-передавання майна.

Згідно акту прийому-передачі частини приміщення від 01.11.2019 відповідачу було передано в оренду частину приміщення 1-го поверху 3-х поверхового корпусу, загальною площею 165,5 кв.м. за адресою: м. Черкаси, вул. Менделеєва, 3. Вказаний факт сторонами не заперечується.

Відповідно до пункту 11.1 Договору цей договір укладено на строк 2 роки і 11 місяців, що діє з 01.11.2019 по 30.09.2022 включно.

Згідно п. 11.4 Договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору. Зазначені дії оформляються додатковим договором (угодою), який є невід`ємною частиною договору при обов`язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об`єктом оренди.

У подальшому дію Договору було продовжено додатковими угодами №1 від 01.09.2022 - до 21.03.2023 включно, № 2 від 07.03.2023 - до 20.09.2023 включно, №3 від 14.09.2023 - до 15.03.2024 включно.

Відповідно до пункту 3.1 Договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за оренду майна обласної комунальної власності та пропорції її розподілу, затвердженої рішенням обласної ради від 06 квітня 2012 року №14-5/VI, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) - вересень 2019 року 17 373,33 грн.

Додатковою угодою №4 від 17.01.2024 п. 3.1 Договору викладено в наступній редакції: «Орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за оренду майна обласної комунальної власності та пропорції її розподілу, затвердженої рішенням обласної ради від 06 квітня 2012 року №14-5/VI, і становить без ПДВ за січень 2024 року з урахуванням індексу інфляції становить 27 376,85 грн.».

Згідно п.п. 3.2, 3.3 Договору нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Відповідно до п.3.4 Договору при продовженні терміну дії договору орендна плата за базовий місяць становить з урахуванням індексу інфляції за весь попередній період дії договору, з дня проведення експертної оцінки.

Пунктом 5.12 Договору передбачено, що орендар зобов`язаний здійснювати витрати, пов`язані з утримання орендованого майна. Протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна угоду про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач зазначає про те, що відповідачем свої зобов`язання з сплати орендної плати за період з лютого 2022 року по 19.03.2024 виконувались несвоєчасно, що є істотним порушенням відповідачем Договору та, відповідно до приписів ч. 2 ст. 651 ЦК України, надає позивачу право на розірвання договору в односторонньому порядку.

Крім того позивач зазначив і про несвоєчасне виконання відповідачам зобов`язань по сплаті комунальних послуг за укладеною між сторонами угодою на відшкодування комунальних послуг від 31.10.2019.

З огляду на вказане позивач просив розірвати Договір, також стягнути з відповідача пеню в сумі 151 663,78 грн., інфляційні втрати в сумі 47 678,44 грн. та 3 % річних в сумі 13 736,83 грн., нарахованих за порушення відповідачем строків виконання зобов`язань по сплаті орендної плати за спірним договором, а також комунальних послуг.

Відповідач проти задоволення позову заперечив з підстав, які детально викладені вище.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, з чим колегія суддів погодитись не може, з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди), до яких відноситься спірний Договір, наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом положень ч. 2 ст. 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.

Статтею 782 ЦК України встановлено, що наймодавець має право відмовитись від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У п. 11.5 Договору сторони погодили, що за ініціативою сторін Договір може бути розірвано рішенням господарського суду у випадках, передбачених законодавством.

Згідно ч. 3 ст. 651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (п. 1 ч. 1 ст. 762 ЦК України).

За змістом ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У розумінні положень наведеної норми істотним є таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися в сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору, на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися в сторони, яка вимагає розірвання договору. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Таким чином, як положення ЦК України та і Договору допускають розірвання договору за рішенням суду у випадку у випадках, передбачених законодавством, зокрема у випадку істотного порушення орендарем умов Договору, а також і у випадку якщо орендар не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Як встановлено вище, позовні вимоги в частині розірвання укладеного між сторонами договору оренди мотивовані порушенням відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором в частині сплати орендної плати.

Частиною 1 ст. 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 74 України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, відповідно до приписів чинного законодавства саме на позивача покладений обов`язок належними та допустимими доказами довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, тобто у даному випадку саме позивач повинен довести, що відповідач н сплачував орендну плату протягом трьох місяців підряд або те, що несвоєчасна сплата відповідачем орендної плати значною мірою позбавила його того, на що він розраховував при укладенні Договору.

Колегія суддів зазначає про те, що для встановлення факту порушення відповідачем умов Договору в частині сплати орендної плати позивач має довести як розмір орендної плати, яку відповідач мав сплатити, так і фактичні строки у які така орендна плата була сплачена.

У відповідності до ст. 73, ч. 4 ст. 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно положень ст. 76,77, 86 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У додаткових поясненнях (а.с. 142-144) позивач зазначає про те, що до сум орендної плати були включені такі складові як:

- земельний податок;

- податок на нерухоме майно;

- податок на додану вартість 20%;

- борги за попередні періоди;

- пеня за прострочення платежу.

Вказане підтверджується і доданими позивачем до матеріалів справи рахунками за період з січня 2022 року по вересень 2023 року.

Колегія суддів зазначає, що позивачем не надано доказів на підтвердження наявності у відповідача обов`язку сплачувати податок на нерухоме майно, оскільки згідно приписів ст. 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, а умовами Договору обов`язки по сплаті вказаного податку на відповідача не покладені.

Також позивачем взагалі не надано розрахунку як земельного податку, так і податку на нерухоме майно, що виключає можливість перевірити правильність проведених позивачем нарахувань.

Вказані обставини унеможливлюють перевірку судом апеляційної інстанції виконаного позивачем розрахунку, а також не дають можливості встановити наявність у відповідача обов`язку по сплаті вказаних сум.

Слід зазначити і про те, що у виконаному позивачем розрахунку наявні помилки. Так, позивач визначає, що розмір орендної плати за січень 2024 року становить 34 389,82 грн. з ПДВ. В свою чергу згідно з Додатковою угодою №4 від 17.01.2024 орендна плата за січень 2024 року з урахуванням індексу інфляції становить 27 376,85 грн. При цьому, якщо збільшити вказану суму на суму ПДВ (20%), сума орендної плати має становити 32 852,22 грн., що є меншим на 1 537,60 грн. за визначений позивачем розмір. Будь-яких пояснень з вказаного приводу матеріали справи не містять.

Колегія суддів зауважує і на тому, що позивачем до матеріалів справи не долучені рахунки щодо сплати орендної плати за період після вересня 2023 року, що позбавляє суд можливості встановити, які саме нарахування позивачем закладені до орендної плати у вказаний період. При цьому сам позивач зазначає, що порушення відповідачем обов`язків щодо сплати орендної плати тривало аж до 19.03.2024.

Також позивачем не надано і жодних доказів, які б підтверджувати оплату відповідачем наданих послуг, що виключає можливість встановлення судом апеляційної інстанції, як періодів у які було наявне прострочення відповідача по сплаті орендної плати, так і розмірів наявної у кожний період часу заборгованості.

Вказані обставини у їх сукупності свідчать про те, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставин, на які він посилається як на підстав свої вимог, зокрема на те, що у період з лютого 2022 року по 19.03.2024 відповідач свої зобов`язання з сплати орендної плати виконував несвоєчасно адже для встановлення вказаного факту колегії суддів слід встановити як розмір орендної плати, яку відповідач мав сплачувати, так і строки у які такий обов`язок відповідачем був виконаний, проте наявні у матеріалах справи докази вказаних обставин суду встановити можливості не надають.

Водночас фактична сплата відповідачем всіх нарахованих позивачем сум (що сторонами не заперечується - примітка суду) у розумінні положень чинного законодавства не можуть свідчить про правильність виконаного позивачем розрахунку.

При цьому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, як вірно вказав відповідач, сторони неодноразово укладали між собою додаткові угоди, якими продовжували дію договору на новий строк (дію Договору було продовжено додатковою угодою № 3 від 14.09.2023 до 15.03.2024) включно, що свідчить про те, що всі порушення умов Договору щодо строків сплати відповідачем орендної плати, які мали місце до 14.09.2023 для орендодавця не були значущими та істотними, оскільки незважаючи на ці факти сторони продовжували дію договору на новий визначений в додаткових угодах строк.

Щодо вказаного колегія суддів окремо зауважує на наступному.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово посилався на принцип римського права venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі «ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці». По суті згаданий принцип римського права є вираженням equitable estoppel однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище (постанови Верховного Суду у справах № 910/19179/17, № 914/2622/16, № 914/3593/15, № 237/142/16-ц, № 911/205/18).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі N 450/2286/16-ц, постанову Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі №754/13893/19).

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.

Згідно зі ст. 13 ЦК України, визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

Колегія суддів зазначає, що позивач, укладаючи додаткові угоди, якими продовжували дію Договору на новий строк (дію Договору було продовжено додатковою угодою № 3 від 14.09.2023 до 15.03.2024) фактично визнав, що всі порушення умов Договору щодо строків сплати відповідачем орендної плати, які мали місце до 14.09.2023 для орендодавця не були значущими та істотними та незважаючи на їх наявність виявив бажання продовжити Договір, проте на даний час, у повному обсязі отримавши орендну плату, змінив свою позицію у правовідносинах з відповідачем вимагаючи розірвання Договору саме з огляду на несвоєчасну плату орендної плати, тобто змінив свою поведінку на протилежну, є свідченням зловживання правом.

Щодо наявної у період з вересня 2023 року по 19.03.2024 заборгованості додатково слід зазначити про таке.

В свою чергу, як встановлено вище, позивачем до матеріалів справи не долучені рахунки щодо сплати орендної плати за період після.

Колегія суддів зазначає і про те, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення ч. 1 ст. 75 ГПК України, яка встановлює, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Так, відповідач хоча і не заперечує, що після лютого 2022 року ним несвоєчасно виконувались зобов`язання щодо сплати орендної плати, проте не визначає як розмір несвоєчасно виконаних зобов`язань, так і періоди прострочення. При цьому встановлення вказаних саме вказаних обставини і є істотним для вирішення спору сторін по суті.

З вказаного приводу окремо слід зауважити на тому, що відповідач у листі № 16 від 14.03.2024 (а.с. 45-46) заперечує проти наявності у нього заборгованості з Договором.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Законом України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів зазначає про те, що, з наявних у матеріалах справи доказів неможливо встановити як суму орендної плати, яка мала бути сплачена відповідачем у кожному з місяців і період з січня 2022 року по 19.03.2024, так і періоди у які відповідачем були виконані зобов`язання зі сплати вказаної плати, що, відповідно, унеможливлює встановлення як факту істотного порушення відповідачем умов Договору, так і невнесення ним орендної плати протягом трьох місяців підряд.

Отже, наявними у матеріалах справи доказами не підтверджується наявність обставин з якими законодавство пов`язує можливість розірвання Договору на вимогу позивача.

За таких обставин колегія суддів вважає, що правові підстави для розірвання Договору відсутні. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вказаних позовних вимог підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Щодо позовних вимог про стягнення пені в сумі 151 663,78 грн., інфляційних втрат в сумі 47 678,44 грн. та 3 % річних в сумі 13 736,83 грн., слід зазначити про таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Пунктом 3.8. Договору визначено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується відповідно до чинного законодавства України, з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Те, що з наявних у матеріалах справи доказів неможливо встановити як суму орендної плати, яка мала бути сплачена відповідачем у кожному з місяців у період з січня 2022 року по 19.03.2024, так і періоди у які відповідачем були виконані зобов`язання зі сплати вказаної плати, унеможливлює встановлення колегією суддів розмірів заборгованості відповідача та періодів їх існування та, відповідно, перевірку правильності виконаного позивачем розрахунку пені, інфляційних втрат та 3 % річних нарахованих за несвоєчасне виконання відповідачем обов`язків по сплаті орендних платежів.

Окремо колегія суддів зауважує на наступному.

З матеріалів справи слідує, що позивач пеню, інфляційні втрати та 3 % річних нараховує і за порушення виконання відповідачем обов`язків по сплаті комунальних платежів, нарахованих на підставі укладеної 31.10.2019 угоди на відшкодування комунальних послуг у зв`язку з орендою (далі Угода) в п. 1 якої сторони погодили, що орендар зобов`язується відшкодувати орендодавцеві плату за комунальні послуги в орендованому приміщенні згідно калькуляції та передбачені законодавством податки не пізніше 15 числа наступного місяця.

Також сторонами було підписано калькуляцію витрат на комунальні послуги станом на 01.11.2019.

Колегія суддів зазначає про те, що сторонами не заперечується як факт укладення такої угоди так і наявність у відповідача обов`язку оплачувати такі послуги.

У додаткових поясненнях (а.с. 142-144) позивач зазначає про те, що до сум вартості комунальних послуг були включені такі складові як:

- теплопостачання;

- гаряча вода;

- водопостачання та водовідведення;

- електроенергія;

- інші платежі;

- борги за минулі періоди;

- пеня за прострочення платежу.

За змістом п. 3 вказаної угоди комунальні послуги надаються згідно показників лічильників, в рахунках на оплату, суми визначені за фактично спожиті енергоносії, та на підставі тарифів визначених у діючих договорах закладу з постачальниками /надавачами комунальних послуг, а у випадку відсутності у орендаря лічильників обсяг спожитих послуг розраховується відповідно до встановлених нормативів та розміру орендованої площі;

Колегія суддів зазначає про те, що позивачем до матеріалів справи не надано жодних доказів як надання таких послуг так і обсягів таких послуг. Так само як не надано власне і розрахунку вартості таких послуг, а також жодних пояснень яким саме чином ним розраховувалась вартість кожної з складових комунальних послуг.

Позивачем до матеріалів справи було лише надано копії рахунків, які ним виставлялись відповідачу ( за період до вересня 2023 року), проте вказані рахунки не містять інформацію щодо принципу нарахування вартості послуг, а також не можуть підтвердити і фактичне надання таких послуг та їх обсяги.

Також позивачем не було надано і докази оплати таких послуг відповідачем.

Вказане свідчить про те, що з наявних у матеріалах справи доказів також неможливо встановити як факт надання позивачем відповідачу комунальних послуг, так і обсяги таких послуг, а також періоди у які відповідачем були виконані зобов`язання зі сплати таких послуг, що унеможливлює встановлення розмірів заборгованості відповідача та періодів їх існування та, відповідно, перевірку колегією суддів правильності виконаного позивачем розрахунку пені, інфляційних втрат та 3 % річних нарахованих за несвоєчасне виконання відповідачем обов`язків по сплаті комунальних послуг.

За таких обставин колегія суддів вважає, що правові підстави для стягнення пені в сумі 151 663,78 грн., інфляційних втрат в сумі 47 678,44 грн. та 3 % річних в сумі 13 736,83 грн. відсутні. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вказаних позовних вимог підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мали місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм матеріального права, тому рішення Господарського суду Черкаської області від 28.01.2025 у справі № 925/649/24 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким у задоволення позову відмовляється повністю.

Враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Скен лайф» задовольняється повністю.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з позовом та з апеляційною скаргою покладаються позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Скен лайф» на рішення Господарського суду Черкаської області від 28.01.2025 у справі № 925/649/24 задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 28.01.2025 у справі № 925/649/24 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

3. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Скен лайф» витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 8 865 (вісім тисяч вісімсот шістдесят п`ять) грн. 67 коп.

4. Видачу наказу із зазначенням реквізитів сторін доручити Господарському суду Черкаської області.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 14.05.2025

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді О.О. Хрипун

О.В. Тищенко