Постанова від 14.05.2025 по справі 344/2145/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2025 року

м. Київ

справа № 344/2145/22

провадження № 61-1571св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Савчук Василь Романович, на постанову Івано-Франківського апеляційного суду в складі колегії суддів: Бойчука І. В., Пнівчук О. В., Томин О. О., від 08 січня 2025 року та додаткову постанову цього ж суду від 23 січня 2025 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про витребування майна з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 04 жовтня 2016 року між ним як покупцем та ОСОБА_4 (продавцем) як суб`єктом підприємницької діяльності (далі - СПД, ФОП, ПП) укладений договір № 12/08-16 купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створене в майбутньому.

Згідно з пунктом 2.1 зазначеного договору продавець зобов`язувався передати у власність квартиру, яка буде створена ним у майбутньому, а покупець зобов`язувався прийняти квартиру відповідно до умов договору та сплатити за квартиру кошти. Згідно з пунктом 2.2 договору предметом договору є трикімнатна квартира АДРЕСА_1 . Вартість квартири згідно з договором становить 571 345,00 грн (пункт 4.2 договору). Оплату за квартиру покупець здійснив 04 жовтня 2016 pоку. На виконання умов зазначеного договору 04 жовтня 2016 року укладений акт прийому-передачі квартири, відповідно до якого ФОП ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_1 прийняв окреме житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 .

Проте він дізнався, що придбану ним квартиру ОСОБА_4 як СПД повторно відчужив на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_5 згідно з договором купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створене в майбутньому, від 07 грудня 2016 року № 12/08-16.

У подальшому право власності на спірну квартиру по 1/2 частки зареєстровано за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22 квітня 2019 року № 1476, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлінським В. Д.

Оскільки у ОСОБА_1 виникло право на об`єкт інвестування з моменту завершення будівництва, то позивач має право на витребування спірної квартири у добросовісних набувачів, а саме у ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

З урахуванням наведеного позивач просив витребувати з володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 належну йому трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 травня 2022 рокузалучено до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області 02 серпня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Витребувано з володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у власність ОСОБА_1 трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , та належить йому на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 04 жовтня 2016 року

№ 12/08-16, укладеного із СПД ОСОБА_4 та ОСОБА_1 та складеного між ними 04 жовтня 2016 року акта прийому-передачі вказаної квартири.

Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 по 496,20 грн - витрати зі сплаченого судового збору за подання позовної заяви з кожного та по 248,10 грн - витрати за подання заяви про забезпечення позову з кожного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач виконав грошові зобов`язання за договором пайової участі у будівництві, за якими набув право вимоги, повністю сплативши вартість об`єкта будівництва, тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права власності на об`єкти інвестування після завершення їх будівництва та введення в експлуатацію. Після виконання інвестором власних інвестиційних зобов`язань після завершення будівництва об`єкта інвестування відповідно до вимог закону майнові права інвестора трансформуються у право власності, яке підлягає державній реєстрації за інвестором як первісним власником, і саме витребування своєї власності з незаконного володіння іншої особи відповідає вимогам статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та є ефективним способом захисту порушеного права.

При цьому заява представника відповідачів про відмову у задоволенні прозову за спливом позовної давності не підлягала задоволенню, оскільки позивач, як перший інвестор, повинен був дізнатись про порушене право 09 грудня 2016 року, зокрема під час здійснення державної реєстрації прав на нерухоме майно на себе, оскільки це є припущенням. Про реєстрацію за відповідачами квартири АДРЕСА_2 , позивачу стало відомо 24 січня 2022 року під час реєстрації за ним цієї квартири.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 19 грудня 2023 рокуапеляційні скарги ОСОБА_3 , в інтересах якого діяв адвокат Круць В. М., та ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 серпня 2023 року скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 1 488,60 грн з кожного судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована обґрунтованістю позовних вимог, оскільки інвестор наділений правом вимагати повернення належного йому об`єкта інвестування від будь-якої іншої особи. Проте суд апеляційної інстанції не погодився із висновками районного суду щодо того, що позивач не пропустив позовну давність для звернення із цим позовом до суду, оскільки 29 серпня 2022 року ОСОБА_1 був допитаний як свідок у кримінальному провадженні та попереджений про кримінальну відповідальність, передбачену статтями 384, 385 Кримінального кодексу України (далі - КК України), і дав показання, що на початку 2017 року дізнався про те, що придбана ним 04 жовтня 2016 року трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , продана іншій особі, та невідомі йому особи проводять ремонт у цій квартирі, а СПД ОСОБА_4 поверне йому кошти за квартиру.

У судовому засіданні апеляційного суду представник позивача не заперечував факту, що у січні-лютому 2017 року на спірній квартирі зустрічались ОСОБА_1 , СПД ОСОБА_4 та новий власник спірної квартири ОСОБА_5 й обговорювали питання щодо заміни оплаченої ним квартири на іншу, яку збудує ОСОБА_4 . Зазначав, що про вказаний факт йому стало відомо від ОСОБА_1 . Зазначені обставини також підтверджуються показаннями позивача як свідка у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_4 . Крім цього, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 24 січня 2022 року, сформованою за заявою ОСОБА_1 , відомо, що 07 грудня 2016 року трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , зареєстрована як спільна часткова власність ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Таким чином у січні-лютому 2017 року ОСОБА_1 повинен був дізнатись про порушене право, як передбачено статтею 261 ЦК України, оскільки вказані норми дають підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Судом достовірно встановлено, що про порушене право на придбану 04 жовтня 2016 року спірну квартиру позивачу було відомо у січні-лютому 2017 року, а з позовною заявою про захист порушеного права він звернувся 09 лютого 2022 року, тобто з пропуском встановленої статтею 257 ЦК України загальної позовної давності тривалістю у три роки, що є самостійною підставою для відмови у позові за спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі (частина четверта статті 267 ЦК України).

Додатковою постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 січня 2024 року заяви представника ОСОБА_3 - адвоката Круця В. М. задоволено частково та представника ОСОБА_2 - адвоката Устінського А. В. про відшкодування витрат на правничу допомогу задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 19 200 грн та ОСОБА_3 37 100 грн понесених витрат на правничу допомогу.

При прийнятті додаткової постанови апеляційний суд виходив із того, що представник ОСОБА_3 - адвокат Круць В. М. та представник ОСОБА_2 - адвокат Устінський А. В., відповідно до вимог частини восьмої статті 141 ЦПК України, до закінчення судових дебатів зробили заяву про те, що протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду ними будуть подані докази щодо понесених витрат на правничу допомогу та 25 грудня 2023 року подали відповідні заяви до суду апеляційної інстанції.

Щодо заяви ОСОБА_2 апеляційний суд вказав, що з урахуванням наданих доказів щодо понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, співмірності суми витрат із складністю справи та відповідності суми понесених витрат критеріям реальності і розумності, часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), та відсутності від ОСОБА_1 клопотання щодо зменшення їх розміру, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції підлягають стягненню з позивача на користь ОСОБА_2 в розмірі 19 200 грн.

Задовольняючи частково заяву ОСОБА_3 та стягнувши з позивача на його користь лише 37 100,00 грн із заявлених 111 300 грн, апеляційний суд врахував складність справи, суть спору, необхідність надання адвокатом відповідача послуг під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції та їх характер, пропорційність «гонорару успіху» щодо фактично понесених витрат, пов`язаних із розглядом справи, необхідність дотримання критерію розумності та справедливості, а також те, що покладення всіх заявлених витрат на позивача не буде обґрунтованим. Суд вважав за можливе зменшити заявлену до відшкодування суму з 111 300 грн (37 100 грн - вартість послуг з надання правової допомоги, 74 200,00 грн - гонорар успіху) до 37 100,00 грн, що відповідає вартості послуг з надання правової допомоги відповідно до акта виконаних робіт до договору про надання правової допомоги від 26 лютого 2022 року № 26/02/22.

Постановою Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Луспеника Д. Д. (головуючий), Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року, додаткову постановуцього ж суду від 11 січня 2024 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що при оскарженні рішення місцевого суду про задоволення позову ОСОБА_2 в апеляційній скарзі вказувала, що матеріали справи не містять доказів оплати спірної квартири позивачем, на чому відповідачі наголошували в суді першої інстанції при розгляді справи.

Суд апеляційної інстанції не надав жодної оцінки цьому доводу заявниці в тексті своєї постанови.

Переглядаючи справу, апеляційний суд не перевірив правильність встановлення місцевим судом обставин справи, що мають значення для вирішення спору, зокрема не з`ясував виконання інвестором власних інвестиційних зобов`язань після завершення будівництва об`єкта інвестування, а також не спростував доводів сторони відповідачів щодо відсутності оплати за договором нерухомого майна (квартири), яке буде створено у майбутньому, від 04 жовтня 2016 року № 12/08-16, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Суд касаційної інстанції вказав, що висновки судів щодо позовної давності у цій справі, про застосування якої заявила сторона відповідачів, є передчасними та зроблені без належного дослідження всіх обставин справи. Позовна давність застосовується до обґрунтованих позовів.

В контексті оцінки вказаної заяви відповідачів та аргументів позивача щодо заперечення пропуску строку позовної давності з посиланням на відповідні докази, Верховний Суд зазначив, що протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Враховуючи зміст частини шостої статті 82 ЦПК України, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним та допустим доказом

в цивільному судочинстві.

Станом на час розгляду цієї справи в судах першої та апеляційної інстанцій інформація стосовно винесення вироку щодо ОСОБА_4 , позивача чи інших причетних осіб до продажу квартири в матеріалах справи відсутня.

Під час апеляційного розгляду справи ОСОБА_1 особисто не брав участі в розгляді справи та не був допитаний як свідок з приводу початку перебігу позовної давності у спірних правовідносинах.

Факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) свідка в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує сплив позовної давності за вимогами позивача.

Матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12022091010000853 не можуть бути враховані як доказ обізнаності позивача про факт продажу належної йому спірної квартири у січні-лютому 2017 року, безпідставного висновку про що дійшов апеляційний суд.

Судом не досліджено в повній мірі питання, чи міг позивач об`єктивно дізнатися про порушення свого права відповідачами, за захистом якого звернувся лише у лютому 2022 року.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 08 січня 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 02 серпня 2023 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 1 488,60 грн кожному судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження здійснення покупцем ОСОБА_1 оплати за придбану ним квартиру (банківська квитанція, касовий ордер, платіжне доручення та інші). Відсутні також докази про визнання продавцем повної оплати покупцем за квартиру, що ставить під сумнів факт набуття ним як первісним інвестором права власності на спірний об`єкт та вказує на необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 .

Додатковою постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 23 січня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 21 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених при новому розгляді справи Івано-Франківським апеляційним судом; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 27 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Додаткову постанову апеляційного суду мотивовано тим, що представник ОСОБА_2 - адвокат Устінський А. В. та представник ОСОБА_3 - адвокат Круць В. М. відповідно до вимог частини восьмої статті 141 ЦПК України до закінчення судових дебатів зробили заяву про відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку з оплатою правничої допомоги, у розмірі 60 200 грн та 37 100 грн відповідно.

З огляду на надані докази щодо понесення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи складність справи, необхідність надання адвокатами відповідачів послуг під час нового розгляду справи в суді апеляційної інстанції та їх характер, умови договорів щодо встановлених гонорарів, а також необхідність дотримання критерію розумності та справедливості, суд апеляційної інстанції вважав, що з позивача на користь ОСОБА_2 підлягають відшкодуванню витрати, понесені на професійну правничу допомогу, у розмірі 21 000 грн, а на користь ОСОБА_3 - 27 000 грн.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

07 лютого 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Савчука В. Р. на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 січня 2025 року та додаткову постанову цього ж суду від 23 січня 2025 року.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 лютого 2025 року справу призначено судді-доповідачу Коломієць Г. В., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2025 року заяву про самовідвід колегії суддів задоволено; відведено суддів Верховного Суду Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д. від участі у розгляді справи № 344/2145/22 за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Савчука В. Р. на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 січня 2025 року та додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 січня 2025 року, касаційну скаргу передано для проведення повторного автоматизованого розподілу.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 лютого 2025 касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Савчука В. Р. на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 січня 2025 року та додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 січня 2025 року у справі № 344/2145/22 передано для розгляду колегії суддів: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Гулейкова І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2025 року заяву про самовідвід колегії суддів задоволено; відведено суддів Верховного Суду Лідовця Р. А., Гулейкова І. Ю. від участі у розгляді справи № 344/2145/22 за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Савчука В. Р. на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 січня 2025 року та додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 січня 2025 року, касаційну скаргу передано для проведення повторного автоматизованого розподілу.

Протоколом повторного розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 18 лютого 2025 року справу передано колегії суддів Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Синельникова Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2025 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

У березні 2025 року матеріали цивільної справи № 344/2145/22 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконавчого провадження за виконавчим листом, виданим Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області 06 лютого 2025 року у цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 09 травня 2025 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі адвокат Савчук В. Р., який діє в інтересах ОСОБА_1 , просить скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 січня 2025 року та додаткову постанову цього ж суду від 23 січня 2025 року та залишити в силі рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 серпня 2023 року.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21, від 01 грудня 2021 року у справі № 373/651/20, від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц, від 18 лютого 2021 року у справі № 918/655/20, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник оскаржує судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судом норм процесуального права відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у визнанні за позивачем права власності на спірну квартиру, суд апеляційної інстанції проігнорував встановлені обставини про те, що ОСОБА_1 є первісним інвестором вказаного об`єкта нерухомого майна, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 04 жовтня 2016 року.

Згідно з усталеною судовою практикою саме інвестор, як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування.

Матеріалами справи підтверджено здійснення позивачем оплати за придбану ним квартиру.

Суд апеляційної інстанції безпідставно не задовольнив клопотання представника позивача про витребування доказів, які необхідні для повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи, а саме - матеріалів кримінального провадження у Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області.

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у квітні 2025 року, ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Устінського А. В., заперечувала проти доводів представника ОСОБА_1 - адвоката Савчука В. Р., просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що за відсутності доказів виконання умов інвестиційного договору, а саме - підтвердження здійснення оплати за договором від 04 жовтня 2016 року, позивач не набув майнові права на спірну квартиру.

Сторони у справі не оспорювали факт придбання ОСОБА_6 та ОСОБА_5 спірної квартири у ОСОБА_4 .

Зазначені позивачем у касаційній скарзі постанови Верховного Суду є нерелевантними до спірних правовідносин та прийняті за інших фактичних обставин справи.

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є добросовісними набувачами спірної квартири.

Крім того, у відзиві заявлено про орієнтовний (попередній) розрахунок понесених судових витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000 грн та про подання відповідних доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у квітні 2025 року, ОСОБА_3 в особі представника - адвоката Круця В. М., заперечував проти доводів представника ОСОБА_1 - адвоката Савчука В. Р., просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що позивачем не підтверджено виконання умов договору купівлі-продажу в частині оплати за придбане нерухоме майно, а також не проведено ним державної реєстрації речових прав на це майно. Відсутність у позивача будь-яких речових прав на спірне майно вказує на безпідставність позовних вимог.

Крім того, позивачем подано вказаний позов у лютому 2022 року з пропуском строку, визначеного статтею 257 ЦК України, оскільки про належність спірної квартири іншим особам йому стало відомо в січні 2017 року.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

04 жовтня 2016 року між ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено у майбутньому, № 12/08-16.

Відповідно до пункту 2.1 указаного договору продавець зобов`язується передати у власність покупця квартиру (трикімнатна квартира АДРЕСА_1 ), яка буде створена ним у майбутньому, а покупець зобов`язується прийняти квартиру відповідно до умов цього договору та оплатити її (а. с. 9, т. 1).

Відповідно до пункту 2.7 договору № 12/08-16 від 04 жовтня 2016 року квартира, яка є предметом цього договору, не є об`єктом судового розгляду, не є під забороною (арештом) і не є предметом застави, на неї відсутні права третіх осіб.

Пунктом 2.8 договору № 12/08-16 встановлено, що право власності покупця на квартиру, що продається за цим договором, підлягає реєстрації з моменту виконання покупцем всіх зобов`язань в тому числі і фінансових відповідно до цього договору, але не раніше завершення будівництва (створення майна) та прийняття об`єкту в експлуатацію.

В третьому розділі договору купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено у майбутньому № 12/08-16 від 04 жовтня 2016 року зазначено, що по завершенню будівництва об`єкта та здачі його в експлуатацію та при проведенні покупцем оплати вартості приміщення в повному обсязі, протягом 10 днів передати покупцю за актом прийому-передачі завершену будівництвом квартиру з повним комплексом виконаних робіт та надати усі необхідні документи на дане приміщення для оформлення права власності на нього.

Відповідно до пункту 4.2 договору № 12/08-16 від 04 жовтня 2016 року загальна сума договору на момент його укладення становить 571 345 грн, що є еквівалентом 23 000 дол. США.

Згідно з пунктом 4.4 договору № 12/08-16 від 04 жовтня 2016 року зазначена у ньому сума не є остаточною і підлягатиме перерахунку після повного завершення будівництва об`єкта, а саме, кінцева сума за цим договором буде коригуватися сторонами з урахуванням фактичної кінцевої площі приміщення за цим договором (згідно даних ОБТІ, поданих у технічному паспорті на будинок), шляхом перерахунку суми, визначеної пунктом 4.1 договору, з врахуванням площі відхилення (в більшу чи меншу сторону), а також при зміні курсу долара США.

Відповідно до пункту 5.1 договору № 12/08-16 від 04 жовтня 2016 року покупець робить чергові цільові внески згідно з вказаним у пункті 4.3 договору графіком, шляхом внесення коштів у касу, або шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Згідно з пунктом 6.3 договору № 12/08-16 від 04 жовтня 2016 року у випадку перевищення покупцем прострочки чергового платежу більше ніж на 7 (сім) днів, продавець вправі відмовитись від цього договору в односторонньому порядку на умовах та в порядку, передбаченому статтями 214, 525, 615 ЦК України з поверненням покупцеві, отриманих від останнього грошових коштів без індексації у відповідності до умов договору з утриманням штрафу у розмірі 20 відсотків від загальної суми договору, що передбачена пунктом 4.2 договору. У разі односторонньої відмови продавця від договору у повному обсязі договір є відповідно припиненим протягом 10 днів з моменту надіслання покупцю письмового повідомлення про відмову від договору в зв`язку із порушенням покупцем зобов`язання щодо оплати. При цьому сторони погодили, що укладання угоди про припинення договору не вимагається.

Пунктом 1 розділу 10 договору № 12/08-16 від 04 жовтня 2016 року передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами за умови укладання договору на виконання додаткових робіт та діє до фактичного виконання сторонами всіх прийнятих на себе зобов`язань за цим договором (а. с. 12, т. 1).

04 жовтня 2016 року між ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_1 підписано акт прийому-передачі квартири, згідно з яким ФОП ОСОБА_4 передає, а ОСОБА_1 приймає окреме житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 13, т. 1).

Відповідно до витягу із переліку інвесторів, які брали участь в інвестуванні та фінансуванні об`єкта будівництва на АДРЕСА_3 , затвердженого ФОП ОСОБА_4 за ОСОБА_1 , оформлюється право власності на квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору № 12-08/16 від 04 жовтня 2016 року та акта прийому-передачі від 04 жовтня 2016 року (а. с. 16, т. 1).

11 листопада 2015 року ТОВ «Західбудексперт» виготовило технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 14, т 1).

Відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створене у майбутньому № 12/08-16 від 07 грудня 2016 року, укладеного між продавцем ФОП ОСОБА_4 та покупцями ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , продавець зобов`язується передати у власність покупців квартиру, яка буде створена в майбутньому, а покупець зобов`язується прийняти квартиру відповідно до умов цього договору та оплатити її (а. с. 21, т. 3).

Згідно з пунктом 2.2 договору № 12/08-16 від 07 грудня 2016 року предметом договору є трикімнатна квартира АДРЕСА_1 .

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 договору № 12/08-16 від 07 грудня 2016 року вартість 1 кв. м квартири становить 10 395 грн, а загальна сума договору на момент його укладання - 38 000 дол. США, що еквівалентно 1 028 065 грн.

За змістом пункту 4.3 договору № 12/08-16 від 07 грудня 2016 року покупець сплачує вказані платежі готівкою або на поточний рахунок продавця (а. с. 22, т. 3).

Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 22 квітня 2019 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (продавці) та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (покупці), укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлінським В. Д. та зареєстрований в реєстрі за № 1476, згідно з умовами якого продавці передають по 1/2 частці кожен у власність покупців, а покупці зобов`язуються прийняти по 1/2 частці кожен у власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , і сплатити за неї обговорену грошову суму.

Належність квартири продавцям ОСОБА_5 та ОСОБА_6 по 1/2 частці кожному підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, індексний №75290236, виданою 09 грудня 2016 року Белей І. З. , державним реєстратором Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області.

Державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено державним реєстратором Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області Белей І. З. 07 грудня 2016 року, номер записів про право власності: 17914744, 17914683, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1111257326101, згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, індексний № 75290236, виданої 09 грудня 2016 року. Вартість відчужуваної квартири становить 1 048 400 грн (а. с. 50, т. 1). Державну реєстрацію права власності здійснено на підставі витягу з переліку інвесторів від 07 грудня 2016 року, виданого ПП ОСОБА_4 , акта приймання-передачі квартири від 07 грудня 2016 року, укладеного між ПП ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ; договору купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке було створено у майбутньому, серія та номер № 12/08-16, від 07 грудня 2016 року, укладеного між ПП ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (а. с. 18, т. 1).

Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24 січня 2022 року за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровано право власності на квартиру, загальною площею 98,9 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1111257326101, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 (а. с. 17 т. 1).

Згідно з відповіддю Державної інспекції архітектури та містобудування України від 18 грудня 2023 року № 3479/05/18-23 замовник - ОСОБА_4 подав декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, наявна інформація до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області від 17 грудня 2014 року за № I143151270793 по об`єкту будівництва: «Будівництво багатоквартирного житлового будинку», що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , відомості внесені до Реєстру будівельної діяльності.

Згідно з витягом з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, реєстраційний номер ІФ143151270793, об`єкт будівництва - багатоквартирний будинок АДРЕСА_3 , заява від 17 грудня 2014 року № 26214, замовник - ОСОБА_4 . Загальна площа об`єкта - 1 339,4 кв. м, кількість поверхів - 5. Документ, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт, - державний акт серії ЯЕ № 839850 від 04 квітня 2008 року.

Декларація про готовність багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_3 , зареєстрована 17 грудня 2014 року.

Представник відповідачів адвокат Круць В. М. подавав до суду першої інстанції заяву про застосування спливу позовної давності.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Предметом позову ОСОБА_1 є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Підставою позову зазначено неправомірне, на думку позивача, набуття відповідачами у приватну власність квартири, яка водночас є предметом укладеного ним з ФОП ОСОБА_4 договору купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено у майбутньому, від 04 жовтня 2016 року № 12/08-16.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з його необґрунтованості.

Верховний Суд погоджується з такими висновками.

Частиною третьою статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» закріплено порядок інвестування та фінансування об`єктів житлового будівництва, зокрема, з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов`язань за якими здійснюється шляхом передачі об`єкта (частини об`єкта) житлового будівництва.

Відповідно до пункту 5 статті 7 та статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестор має право володіти, користуватися, розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права). Згідно з пунктом 6 статті 7 цього Закону інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.

Статтею 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» вказано, що об`єкт інвестування - це квартира або приміщення соціально-побутового призначення в об`єкті будівництва, яке після закінчення будівництва стає окремим майном.

Згідно зі статтею 177 ЦК України до об`єктів цивільних прав відносяться речі, майнові права та інше. Майном як особливим об`єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України). За правилами статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування). Майнове право є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право є обмеженим речовим правом, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

За змістом положень статті 16 ЦК України одним зі способів захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, є визнання права.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням

є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникає, зокрема, з договорів та інших правочинів, має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилом статті 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У разі невиконання забудовником належним чином взятих на себе зобов`язань, а також відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків, ефективним способом захисту порушених прав є визнання майнових прав на об`єкт інвестування.

За загальним правилом судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах,

у випадках, коли це право не визнається, заперечується та оспорюється.

Частиною першої статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до частини першої статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

За положеннями пункту 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13 квітня 2011 року, прийняття в експлуатацію об`єктів, що належать до І-ІІІ категорії складності, та об`єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Положенням пункту 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року № 553), для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартиру, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються такі документи: 1) документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо; 2) технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартиру, житлове, нежитлове приміщення тощо). У разі придбання особою безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром є одиниця нерухомості, документами, що підтверджують набуття у власність закріпленого за особою об`єкта будівництва, є договір купівлі-продажу облігацій та за наявності документ, згідно з яким здійснювалось закріплення відповідного об`єкта інвестування за власником облігацій (договір резервування, бронювання тощо).

Зазначеними нормами встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб.

Таким чином, саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування.

Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію

у встановленому порядку. В іншому випадку інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію. Згідно із частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина перша статті 387 ЦК України).

Частина перша статті 388 ЦК України містить перелік підстав, за яких власник майна має право витребувати своє майно, зокрема якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (підпункт 3 зазначеної статті).

Якщо майно було набуте безпідставно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України).

Оскільки після виконання умов інвестиційного договору інвестор набуває майнові права на об`єкт інвестування, які після завершення будівництва об`єкта нерухомості та прийняття його до експлуатації трансформуються у право власності інвестора на проінвестований об`єкт з необхідністю державної реєстрації інвестором такого права за собою, то забудовник позбавлений права відчужувати об`єкт інвестування на користь будь-якої іншої особи.

Таким чином, інвестор наділений правом вимагати повернення належного йому об`єкта інвестування від будь-якої іншої особи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) зроблено правовий висновок про те, що у разі виконання інвестором власних інвестиційних зобов`язань після завершення будівництва об`єкта інвестування відповідно до вимог закону майнові права інвестора трансформуються у право власності, яке підлягає державній реєстрації за інвестором як первісним власником (пункт 108).

Верховний Суд вже звертав увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (пункт 55), від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункт 6.31)).

Частиною першою статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно із частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженнінаявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд звертає увагу на те, що набуття інвестором майнових прав на об`єкт інвестування, а у подальшому - права власності на проінвестований об`єкт та можливість державної реєстрації інвестором такого права за собою, має бути послідовним, виходячи з неухильного виконання як забудовником, так і інвестором зобов`язань, визначених укладеним договором.

У справі, що переглядається, Верховний Суд, направляючи справу на новий апеляційний розгляд, вказав на необхідність встановлення обставин належного виконання інвестором власних інвестиційних зобов`язань після завершення будівництва об`єкта інвестування, зокрема щодо оплати нерухомого майна (квартири) за укладеним договором.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи справу у апеляційному порядку, судом встановлено, що згідно з укладеним між ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_1 договором купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створено у майбутньому, № 12/08-16 від 04 жовтня 2016 року та актом прийому-передачі квартири від 04 жовтня 2016 року ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_1 прийняв окреме житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 .

Вказаний будинок введений в експлуатацію.

Умовами договору купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створено у майбутньому, № 12/08-16 від 04 жовтня 2016 року, зокрема передбачено обов`язок інвестора сплатити забудовнику згідно з графіком готівкою або на поточний рахунок продавця вартість робіт з благоустрою територій та роботи по здачі об`єкта в експлуатацію у розмірі 571 345 грн.

Матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів та судом не встановлено обставин здійснення ОСОБА_1 повного розрахунку із забудовником (продавцем) шляхом сплати останньому у визначеному договором порядку 571 345,00 грн.

Позивач не надав суду первинні бухгалтерські документи щодо зарахування на рахунок забудовника чи передачу в касу грошових коштів у сумі, визначеній договором купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створено у майбутньому, № 12/08-16 від 04 жовтня 2016 року.

При цьому посилання позивача на умови договору, яким встановлено можливість укладення сторонами акта приймання-передачі лише повного виконання ними зобов`язань, обґрунтовано відхилені апеляційним судом.

Так, матеріали справи не містять доказів визнання продавцем повної оплати покупцем за квартиру.

Натомість ОСОБА_2 надала апеляційному суду довідки підприємця ОСОБА_4 від 07 грудня 2016 року, видані ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , про те, що станом на 07 грудня 2016 року здійснено повний розрахунок згідно з договором купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створено в майбутньому, № 12/08-16 від 07 грудня 2016 року, та оплачено в повному обсязі вартість житлового приміщення (квартири), загальною площею 98,9 кв. м на четвертому та мансардному поверхах за АДРЕСА_2 .

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 подавав заяву про державну реєстрацію квартири АДРЕСА_2 .

Як слідує з репортажу, розміщеного на веб сайті suspilne.media щодо ситуації, що склалася зі спірною квартирою, докази про що наявні в матеріалах справи (т. 5, 219-222), у відповідь на запитання щодо підстав набуття квартири у власність ОСОБА_1 повідомив: «…помешкання не реєстрував нотаріально, адже планував оформити договір переуступки».

Таким чином, набуття позивачем права власності на спірну квартиру та її державна реєстрація не визначено сторонами пріоритетом під час укладенням договору купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створено у майбутньому, № 12/08-16 від 04 жовтня 2016 року.

Оскільки матеріалами справи не підтверджено виконання позивачем умов договору купівлі-продажу в частині оплати за придбане майно, не надано доказів визнання продавцем повної оплати покупцем ОСОБА_1 за квартиру, однак такі докази надано щодо покупців ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а також враховуючи той факт, що позивачем не проведено державної реєстрації речових прав на спірний об`єкт нерухомого майна, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про сумнівність намірів позивача щодо набуття права власності на це нерухоме майно.

Враховуючи, що саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування, тоді як позивачем у цій справі не доведено набуття ним такого права, висновок суду апеляційної інстанції про необґрунтованість заявлених ним позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння є правильним.

Аргументи заявника, викладені у касаційній скарзі, указаних висновків апеляційного суду не спростовують.

Посилання позивача на те, що надані відповідачами оригінали довідок підприємця ОСОБА_4 від 07 грудня 2016 року, видані ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , про здійснення повного розрахунку згідно з договором купівлі-продажу нерухомого майна (квартири) № 12/08-16 від 07 грудня 2016 року та сплати в повному обсязі вартості спірної квартири, не є первинними бухгалтерськими документами щодо зарахування на рахунок забудовника чи передачу в касу грошових коштів у сумі, визначеній договором купівлі-продажу, - безпідставні з огляду на відсутність аналогічних документів у позивача.

Доводи касаційної скарги про здійснення позивачем оплати за придбану ним квартиру спростовуються матеріалами справи.

Заявник правильно зазначає, що саме інвестор, як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування.

Однак в контексті цього слід враховувати, що такою особою є інвестор, який належним чином виконав свої зобов`язання, зокрема сплатив забудовнику визначену договором вартість об`єкта нерухомого майна.

Аргументи сторони позивача про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не задовольнив клопотання представника позивача про витребування доказів, які необхідні для повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи, а саме - матеріалів кримінального провадження у Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області, не впливають на правильність вирішення указаного спору по суті, враховуючи, що судом касаційної інстанції під час первісного перегляду справи з посиланням на зміст частини шостої статті 82 ЦПК України спростовано необхідність врахування указаних матеріалів до винесення вироку в рамках кримінального провадження.

Доводи касаційної скарги значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин, тоді як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Доводи касаційної скарги про те, що судом не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах постановах Великої ПалатиВерховного Суду та Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21, від 01 грудня 2021 року у справі № 373/651/20, від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц, від 18 лютого 2021 року у справі № 918/655/20, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, є помилковими та частково спростовуються змістом оскаржуваної постанови апеляційного суду щодо вирішення спору по суті.

Клопотання заявника, викладене у прохальній частині касаційної скарги щодо скасування додаткової постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 23 січня 2025 року, є похідним від вимоги про скасування постанову цього ж суду від 08 січня 2025 року.

Разом з цим, доводів щодо незгоди заявника з додатковою постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 23 січня 2025 року щодо вирішення питання про розподіл витрат, пов`язаних з оплатою відповідачами правничої допомоги, касаційна скарга не містить, а тому вказана додаткова постанова на предмет законності у касаційному порядку не переглядається.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку про неправильне застосуванням апеляційним судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Савчук Василь Романович, залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 січня 2025 року та додаткову постанову цього ж суду від 23 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович