Постанова

від 20.05.2025 по справі 947/39033/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2786/25

Справа № 947/39033/23

Головуючий у першій інстанції Маркарова С.В.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.05.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Назарової М.В. (суддя-доповідач), Коновалової В.А., Карташова О.Ю.,

учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі - Комунальне підприємство «Спеціалізоване підприємство комунально-побутового обслуговування», Виконавчий комітет Одеської міської Ради,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Малиновського районного суду м. Одесивід 26 вересня 2024 року, ухвалене Малиновським районним судом м. Одеси у складі: судді Маркарової С.В. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Спеціалізоване підприємство комунально-побутового обслуговування», Виконавчого комітету Одеської міської Ради про відшкодування шкоди,

в с т а н о в и в:

У грудні 2023 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, який мотивувала тим, що у травні 2016 року позивачкою на Таїровському цвинтарі, на дільниці 70, могили № НОМЕР_1 було встановлено гранітний пам`ятник покійному чоловіку ОСОБА_2 та надгробну плиту покійному сину ОСОБА_3 з граніту (породи капусняк) червоного кольору, загальною вартістю на 2016 рік 35000 грн.

17 листопада 2023 року позивачка виявила, що у покійного сина ОСОБА_4 була викрадена гранітна плита з могили, яка була встановлена у 2016 році.

Про зазначену подію позивачкою направлено заяву до Комунального підприємства «Спеціалізоване підприємство комунально-побутового обслуговування» про відшкодування збитків, які були вчинені крадіжкою зі цвинтаря, а саме про встановлення надмогильної гранітної плити, червоного кольору.

Відповідно до листа Комунального підприємства «Спеціалізоване підприємство комунально-побутового обслуговування» від 01.12.2023 за вх. №01-01/589 щодо заяви про встановлення викраденої надмогильної плити позиваці відмовлено у встановленні викраденої надмогильної плити червоного кольору, посилаючись на те, що у Комунального підприємства «Спеціалізоване підприємство комунально-побутового обслуговування» відповідно до мети та предмету діяльності, що передбачені статутом підприємства, відсутнє таке зобов`язання як: охорона кладовищ/місць поховання утримання могил/ надмогильних споруд. Отже, на думку відповідача вирішення цього питання знаходиться поза межами повноважень підприємства.

Позивачка вважає, що такий висновок підприємства суперечить вимогам Закону України «Про поховання та похоронну справу».

Враховуючи викладене, позивачка із посиланням як на правове обґрунтування свого позову на вимоги ч. 4 ст. 31, ст. 29 Закону України «Про поховання та похоронну справу», ст. 22, 321, 386, 1166, 1173, 1192 ЦК України просила суд стягнути з відповідачів за рахунок місцевого бюджету матеріальні збитки, які були спричинені в результаті викрадення гранітної плити червоного кольору (пароди капусняк), разом з вартістю її встановлення на Таїровському цвинтарі у місті Одесі у розмірі 22500 грн.

Окрім того, позивачка стверджувала, що викраденням спірної плити їй завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, оскільки все життя позивачки пройшли на цвинтарі у зв`язку з втратою єдиного сина. Викрадення надгробної плити позивачка вважає приниження честі покійного сина, який занадто молодшим пішов з цього світу, у якого було чотири пороки серця. Все зазначене негативно вплинуло на психологічний і моральний стан позивачці.

Посилаючись також на вимоги ст. 23, 1167 ЦК України, п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», позивачка просила стягнути з відповідачів за рахунок місцевого бюджету моральну шкоду 50000 грн.

Від Комунального підприємства «Спеціалізоване підприємство комунально-побутового обслуговування» надійшов відзив на позовну заяву, що факт викрадення плити на час вирішення спору не встановлений, вирок суду відсутній.

Окрім того, відповідно до Закону України «Про поховання та похоронну справу», «Порядку утримання кладовищ та інших місць поховань», затвердженого Наказом Держжитлокомунгоспу України 19.11.2003 №193, особа, яка не зареєструвала в установленому порядку намогильну споруду, не набуває право на відшкодування матеріальних збитків за рахунок місцевого бюджету.

Від позивачки надійшло клопотання про забезпечення доказів, а саме щодо витребування з КП «СПЕЦІАЛІЗОВАНЕ ПІДПРИЄМСТВО КОМУНАЛЬНО-ПОБУТОВОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ» книгу обліку надмогильних споруд за період з початку відкриття Новоміського кладовища (Таїровський цвинтар, м. Одеса) по 2024 рік.

Відповідачі проти задоволення клопотання заперечували, стверджуючи, що відомості на підтвердження спірних обставин вже надані суду в листі КП «СПЕЦІАЛІЗОВАНЕ ПІДПРИЄМСТВО КОМУНАЛЬНО-ПОБУТОВОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ» від 05.03.2024 року № 01-01/094.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одесивід 30 травня 2024 року у задоволенні клопотання відмовлено.

Позивачка звернулась з заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на рахунки відповідачів в межах заявленої спірної суми стягнення.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одесивід 26 вересня 2024 року в задоволенні клопотаннявідмовлено.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одесивід 26 вересня 2024 року у позові ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Спеціалізоване підприємство комунально-побутового обслуговування», Виконавчого комітету Одеської міської Ради про відшкодування шкоди відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення матеріальних збитків, ухвалити нове рішення в цій частині, яким стягнути солідарно з відповідачів матеріальні збитки, які були спричинені в результаті викрадення гранітної плити червоного кольору, разом з вартістю її встановлення на Таїровському цвинтарі у м. Одесі у розмірі 22500 грн, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Доводами апеляційної скарги є те, що заява про забезпечення позову, яка була подана 22 лютого 2024 року, залишилася не розглянутою до винесення судового рішення, що є порушенням статті 150 ЦПК України.

Вважає, висновок суду про те, що позивачем не було дотримано встановленого порядку реєстрації спірної надмогильної споруди необґрунтованим, оскільки суд послався лише на відомості Комунального підприємства «Спеціалізоване підприємство комунально-побутового обслуговування», які вказані у відзиві на позовну заяву.

Зазначає, що позивачкою подавалась заява в порядку передбаченого ст. 116 ЦПК України про забезпечення доказів, шляхом витребування у відповідача книги обліку надмогильних споруд з початку відкриття Таїровського цвинтарю до теперішнього часу, яка протокольною ухвалою від 30.05.2024 залишена без задоволення.

Посилаючись на ст. 12,13, 43,76, 81, 83,116 ЦПК України, вважає, що суд повинен для встановлення обставин справи, з метою реалізації права особи на звернення до суду, що гарантоване Конституцією України та положеннями ЦПК України, сприяти всебічному розгляду справи, що насамперед полягає в дослідженні всіх доказів по справі, витребувати у відповідача Комунального підприємства «Спеціалізоване підприємство комунально-побутового обслуговування» книги обліку надмогильних споруд з початку відкриття Таїровського цвинтарю до теперішнього часу.

Зазначеного суд першої інстанції не зробив, чим порушив диспозитивність судового процесу, оскільки дослідження відповідних доказів у справі в їх сукупності є обов`язком суду, а не його правом.

Вважає, що Закон України «Про поховання та похоронну справу» не містить положень про те, що встановлена надмогильна споруда повинна бути зареєстрована на цвинтарі.

Крім того, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні зроблено висновок, що дійсно вказана гранітна плита була викрадена, а тому збитки повинні відшкодувати відповідачі за рахунок місцевого бюджету.

Одночасно з апеляційною скаргою, скаржником заявлено клопотання про витребування у відповідача Комунального підприємства «Спеціалізоване підприємство комунально-побутового обслуговування» книги обліку надмогильних споруд з початку відкриття Таїровського цвинтарю до теперішнього часу, а саме: по 2024 рік, щоб встановити всі фактичні обставини справи та належним чином ведеться облік вказаної книги та реєстрація надмогильних споруд.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13 січня 2025 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування у відповідача Комунального підприємства «Спеціалізоване підприємство комунально-побутового обслуговування» книги обліку надмогильних споруд з початку відкриття Таїровського цвинтарю до теперішнього часу, а саме: по 2024 рік відмовлено.

Від Виконавчого комітету Одеської міської Ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що скаржником в апеляційній скарзі не наведено, в який спосіб Виконавчий комітет Одеської міської ради порушує її права та охоронювані законом інтереси, що в цілому визначає невірно обраний спосіб захисту прав позивачем.

Щодо посилань позивачки в апеляційній скарзі на відсутність в законі «положень про те, що встановлена намогильна споруда повинна бути зареєстрована на цвинтарі», варто зауважити, що саме ч. 5 ст. 25 Закону України «Про поховання та похоронну справу» передбачає відповідні вимоги.

На могилах (місцях родинного поховання) можуть встановлюватися намогильні споруди, склепи за індивідуальним замовленням у межах, встановлених для могили (родинного поховання). Встановлені намогильні споруди, склепи реєструються спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності - виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) у книзі обліку намогильних споруд, форму якої затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства (ч. 5 ст. 25 Закону).

Установлені намогильні споруди реєструються спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності - виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) або спеціалізованою державною організацією (у разі поховання на Національному військовому меморіальному кладовищі) в Книзі обліку намогильних споруд (далі Книга обліку). Форма Книги обліку наведена в додатку 3. Термін зберігання Книги обліку намогильних споруд постійний. Записи до Книги обліку проводяться в алфавітному порядку. Заповняється книга обліку в одному примірнику.

У разі крадіжок, осквернення чи пошкодження намогильної споруди, яка не зареєстрована в установленому порядку, відшкодування Власникам матеріальних збитків не здійснюється.

ОСОБА_1 до позовної заяви не надано жодних доказів забезпечення реєстрації

намогильної споруди, яку вона згідно наведених у тексті позову посилань встановила у травні 2016 року на могилі ОСОБА_3 (свідоцтво про смерть від 22.07.1978 року серії НОМЕР_2 ), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , місце № 9

Зазначає, що Позивачкою не надано належних доказів вартості викраденої намогильної споруди, встановленої саме на могилі ОСОБА_3 , оскільки за посилань ОСОБА_1 вбачається проведення у травні 2016 року робіт із встановлення намогильних споруд також на могилі ОСОБА_5 (свідоцтво про смерть від 15.08.2015 року серія НОМЕР_3 ). Надана копія накладної, виписаної ФОП ОСОБА_6 від 10.05.2016 року № 58, не містить розмежувань щодо вартості проведених робіт із встановленням намогильних споруд щодо кожної могили окремо.

Виконавчий комітет Одеської міської ради вважає також безпідставними доводи скаржника в частині посилання на завдання матеріальної та моральної шкоди внаслідок неналежної організації охорони кладовища, що призвело до викрадення намогильних споруд.

Від Комунального підприємства «Спеціалізоване підприємство комунально-побутового обслуговування» надійшов відзив на апеляційну скаргу, який ухвалою Одеського апеляційного суду від 13 січня 2025 року повернуто заявнику без розгляду у зв`язку з тим, що поданий після встановленого судом строку.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12«Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» та частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У третьому абзаці пункту 15 названої постанови Пленуму зазначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Предметом апеляційного перегляду справи є рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Спеціалізоване підприємство комунально-побутового обслуговування», Виконавчого комітету Одеської міської Ради про стягнення матеріальних збитків у розмірі 22500 грн.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди у розмірі 50000 грн не оскаржується, тому відповідно до ч. 1 ст.13, ч. 1 ст.367 ЦПК Українив апеляційному порядку не переглядається.

Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення матеріальних збитків за викрадену надмогильну плиту у розмірі 22500 гривень, тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.

Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

Згідно частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 вказаної норми).

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що через недотримання позивачкою встановленого законом порядку реєстрації спірної намогильної споруди, вона не набула право на відшкодування збитків за рахунок місцевого бюджету.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Судом установлено, що позивачка є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 , виданим Жовтневим ЗАГС м. Одеса 22 червня 1978 року, актовий запис про смерть № 4966 від 22 червня 1978 року (а.с. 8 т. 1).

Звертаючись до суду, позивачка посилалася на те, що в травні 2016 року позивачка встановила сину намогильну споруду на Новоміському кладовищі (Таїровський цвинтар, м. Одеса) на дільниці 70, лінія 9, могила 9 (10).

На підтвердження наведеного надана суду накладну № 58 від 10.05.2016 ФОП ОСОБА_6 , згідно якої надано наступні послуги: 1. Граніт. Плита 350 у.о., граніт плита 300 у.о., пам`ятник 120х60 з постаментом 70х25 100+300 у.о., портрет з буквами 100 у.о., бетон, метал 50 у.о., робота монтаж 200 у.о., загалом 1300 у.о. = 100 у.о., або 32500 грн + 2500 грн, аванс 2000 грн, на якій наявний штемпель - оплачено (а.с. 7 т. 1).

Щодо викрадення намогильної гранітної плити позивачка надала суду фото місця поховання ОСОБА_3 , на якому вбачається відсутність такої, а також за заявою позивачки від 18.11.2023 правоохоронними органами було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023163480000776 стосовно викрадання намогильної плити, правова кваліфікація кримінального правопорушення ч. 1 ст. 297 КК України.

Зазначене підтверджується фото, відео фіксацією, зверненнями позивача до КП «СПЕЦІАЛІЗОВАНЕ ПІДПРИЄМСТВО КОМУНАЛЬНО-ПОБУТОВОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ» (вх. 481 від 28.11.2023, поліції (вх.К-653 від 21.11.2023), витягом з ЄДРДР № 12023163480000776, показання допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_7 .

Відповідно до частини 1статті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

За правилами частини 1 статті15, частини 1 статті16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 41 Конституції Українита п. 2 ч. 1 ст. 3, ст.321 ЦК Українивизначено, що ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з п. 3ст. 386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Особа, якій нанесені збитки (майнова шкода) в результаті порушення її громадянських прав, має право на їх відшкодування (п. 1ст. 22 ЦК України).

Майновими збитками вважаються втрати, які особа понесла у зв`язку із знищенням або ушкодженням майна, а також витрати, які особа понесла або повинна понести для відновлення свого порушеного права.

Статтею 1166 ЦК Українипередбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За приписамист. 1192 ЦК Україниз урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно дореальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно зст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання несе відповідальність за наявності її вини. Така особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 1173 ЦК Українипередбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Загальні правові засади здійснення в Україні діяльності з поховання померлих, регулювання відносини, що виникають після смерті (загибелі) особи, зокрема щодо збереження місця поховання, визначеніЗаконом України «Про поховання та похоронну справу»(далі Закон № 1102-IV), який набрав чинності з 1 січня 2004 року, а також розробленим з метою реалізації положень цьогоЗаконуПорядком утримання кладовищ та інших місць поховань, затвердженимнаказом Держжитлокомунгоспу України від 19.11.2003 р. за № 193(далі - Порядком).

Відповідно достатті 2 Закону № 1102-IVнамогильні споруди це пам`ятні споруди, що встановлюються на могилах та увічнюють пам`ять про померлих. Користувач місця поховання (місця родинного поховання) - особа, яка здійснила перше поховання на відведеному місці поховання (родинного поховання) та/або має відповідне свідоцтво про смерть похованого і свідоцтво про поховання, передбаченестаттею 25 цього Закону.

Відповідно до приписів ст. 25 Закону № 1102-IV за зверненням виконавця волевиявлення померлого або особи, яка взяла на себе зобов`язання поховати померлого, на території кладовища безоплатно виділяється місце для поховання померлого відповідно до затвердженої проектної документації.

За бажанням одного з родичів, визначених участині п`ятійстатті 6 цього Закону, для поховання двох чи більше померлих безоплатно виділяється місце для родинного поховання.

Після здійснення поховання померлого виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка взяла на себе зобов`язання поховати померлого, як користувачу місця поховання (користувачу місця родинного поховання) спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності - виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) видається відповідне свідоцтво, зразок якого затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Згідно ч. 4ст. 25 Закону № 1102-IVсвідоцтво про поховання дає право його пред`явнику на встановлення намогильних споруд у межах могили (родинного поховання), вирішення питання про проведення підпоховання, здійснювати інші дії, пов`язані з використанням місця поховання, якщо це не суперечить законодавству.

На могилах (місцях родинного поховання) можуть встановлюватися намогильні споруди, склепи за індивідуальним замовленням у межах, встановлених для могили (родинного поховання). Встановлені намогильні споруди, склепи реєструються спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності - виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) у книзі обліку намогильних споруд, форму якої затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства (ч. 5 ст. 25 Закону).

Статтею 8 Закону № 1102-IVпередбачено, що організація діяльності в галузі поховання померлих здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, іншими центральними органами виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та їх виконавчими органами. Органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи в межах своєї компетенції, зокрема: 1) вирішують відповідно дозаконупитання про відведення земельних ділянок для організації місць поховання; 2) забезпечують будівництво, утримання в належному стані та охорону місць поховання; 3) створюють ритуальні служби. Для організації (утворення), будівництва, утримання в належному стані та охорони місць поховання сільські, селищні, міські ради можуть створювати спеціалізовані комунальні підприємства.

Згідно зч.6ст.30 Закону № 1102-IVпорядок утримання кладовищ та інших місць поховання, передбаченихчастиною першоюцієї статті, визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Відповідно до Закону України«Про поховання та похоронну справу»,«Порядку утримання кладовищ та інших місць поховань», затвердженого Наказом Держжитлокомунгоспу України 19.11.2003 № 193 на могилах (місцях родинного поховання), у межах наданої земельної ділянки, можуть установлюватися намогильні споруди та елементи благоустрою могили.

Відповідно до п. 2.13. Порядку № 193 на могилах (місцях родинного поховання), у межах наданої земельної ділянки, можуть установлюватися намогильні споруди та елементи благоустрою могили.

Для установлення намогильної споруди до ритуальної служби або виконавчого органу сільської, селищної, міської ради подаються такі документи: оригінал свідоцтва про смерть похованого; свідоцтво про поховання або в разі його відсутності письмову згоду користувача місця поховання (користувача місця родинного поховання) на встановлення намогильної споруди; документи, що підтверджують придбання намогильної споруди, її ціну та дату реалізації; реквізити виконавця намогильної споруди.

Одразу після отримання ритуальною службою або виконавчим органом сільської, селищної, міської ради документів, визначених у цьому пункті, вони мають забезпечити безперешкодний доступ на територію кладовища транспортного засобу, на якому перевозиться намогильна споруда, визначена у документі.

Після виконання робіт з облаштування могили або кенотафу користувач або особа, якій виділено місце для розміщення кенотафу, зобов`язаний забезпечити прибирання території біля могили або кенотафу та здійснити збирання побутових відходів на контейнерному майданчику для роздільного збирання побутових відходів, розташованому на даному місці поховання.

Установлені намогильні споруди реєструються спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності - виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) або спеціалізованою державною організацією (у разі поховання на Національному військовому меморіальному кладовищі) в Книзі обліку намогильних споруд (далі - Книга обліку). Форма Книги обліку наведена в додатку 3. Термін зберігання Книги обліку намогильних споруд постійний. Записи до Книги обліку проводяться в алфавітному порядку. Заповнюється Книга обліку в одному примірнику.

Усі намогильні споруди, що встановлюються на могилі, повинні відповідати стандартам та технологіям.

В порядку пункту 3.3 «Порядку утримання кладовищ та інших місць поховань» у разі осквернення могил, місць родинного поховання, навмисного руйнування чи викрадання колумбарних ніш, намогильних споруд, кенотафів та склепів відшкодування матеріальних збитків користувачу (Власнику) здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету.

У разі природного руйнування намогильних споруд, кенотафів, гарантійний термін яких скінчився, їх відновлення здійснюється за рахунок користувача.

У разі крадіжок, осквернення чи пошкодження намогильної споруди, яка не зареєстрована в установленому порядку, відшкодування Власникам матеріальних збитків не здійснюється.

На час вирішення спору факт викрадення спірної плити з намогильної споруди вироком суду не встановлений.

Листом від 05.03.2024 № 01-01/094 Комунальне підприємство «Спеціалізоване підприємство комунально-побутового обслуговування» повідомило, що оскільки документи для встановлення намогильної споруди на могилі ОСОБА_3 на Новоміському цвинтарі не подавались, відомості про реєстрацію зазначеної споруди відсутні (а.с. 110, т. 1).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1, 5, 6ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК Українивстановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Докази реєстрації у встановленому законом порядку спірної намогильної споруди - відсутні.

Позивачкою не надано жодних доказів забезпечення реєстрації намогильної споруди, яку вона встановила у травні 2016 року на могилі ОСОБА_3 (свідоцтво про смерть від 22.07.1978 року серії НОМЕР_2 ), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , місце № 9.

Таким чином, з огляду на положення ст. 25 Закону України "Пропоховання тапохоронну справу" та п. 3.3 зазначеного вище Порядку № 193, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для відшкодування відповідачами згідно ст. 31 Закону України "Пропоховання тапохоронну справу" шкоди, завданої внаслідок крадіжки намогильної споруди.

Посилання заявниці на те, що 22 лютого 2024 року позивачкою подана заява про забезпечення позову, яка залишилася не розглянутою до винесення судового рішення, що є порушенням статті 150 ЦПК України, то таке не заслуговує на увагу.

Згідно ч. 1 ст. 153ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.

Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті, і вказане порушення суддею строків розгляду заяви про забезпечення позову не є безумовною підставою для скасування судового рішення.

Натомість, ухвала про відмову у забезпеченні позову не є предметом апеляційного перегляду.

Щодо відмови суду у забезпеченні доказів та витребуванні у відповідачів книги обліку надмогильних спору з початку відкриття по 2024 рік, то така ухвала суду також не є предметом апеляційного перегляду, а у задоволенні аналогічної заяви позивачки ухвалою Одеського апеляційного суду від 13 січня 2025 року відмовлено через наявність в матеріалах справи відповіді КП щодо відсутності реєстрації такої споруди на могилі ОСОБА_3 .

Крім того, звертаючись до суду із позовною заявою, позивачка в обґрунтування позову не посилалася на реєстрацію нею намогильної споруди в Комунальному підприємстві «Спеціалізоване підприємство комунально-побутового обслуговування» як підстави для відповідальності вказаного відповідача за спеціальним законом через викрадення плити, а каже лише про викрадення плити невідомими.

За таких обставин відсутні підстави для відповідальності як вказаного відповідача, так і Виконавчого комітету ОМР і на загальних підставах, передбачених ст. 1166, 1173 ЦК України, через недоведеність неправомірності дій останніх, їх бездіяльності, тощо.

Надана позивачкою Накладна № 58 від 10 травня 2016 року про оплату позивачкою робіт з монтажу гранітної плити як намогильної споруди не замінює собою обов`язок позивачки реєстрації в спеціалізованому комунальному підприємстві (а в разі його відсутності - виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) у книзі обліку намогильних споруд на виконання вимог ч. 5 ст. 25 Закону № 1102-IV. Лише дотримання такого порядку є підставою для відшкодування шкоди, завданої крадіжкою, оскверненням чи пошкодженням намогильної споруди (п. 3.3. Порядку № 193).

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до підстав позову, яким судом першої інстанції дана належна оцінка згідно наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно дост. 375 ЦПК Україниапеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону.

Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одесивід 26 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Дата складення повного тексту постанови 20 травня 2025 року

Судді: М.В Назарова

В.А. Коновалова

О.Ю. Карташов