Постанова від 20.05.2025 по справі 914/2654/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2025 р. Справа №914/2654/24

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача)Якімець Г.Г.,

Суддів:Бойко С.М.,Бонк Т.Б.,

в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Тотал Інвест від 14 лютого 2025 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 23 січня 2025 року (повний текст підписано 25.01.2025), суддя Мазовіта А.Б.

у справі №914/2654/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Тотал Інвест, с. Давидів, Львівська область

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Крамар ЛТД, м. Львів

про стягнення 115 926,80 грн

встановив:

28 жовтня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю Тотал Інвест звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Крамар ЛТД про стягнення 115 926,80 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23 січня 2025 року у справі №914/2654/24 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не представлено доказів, які б доводили факт протиправної поведінки відповідача та розмір заподіяних збитків. Окрім цього, суд дійшов висновку, що із комерційних пропозицій не вбачається, що запропонованими роботами буде відновлено приміщення саме до стану з урахуванням нормального зносу за період його використання відповідачем, а в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що позивачем було акцептовано вищевказані комерційні пропозиції та такі роботи було виконано, а матеріали придбано та оплачено.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, позивач Товариство з обмеженою відповідальністю Тотал Інвест звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 23 січня 2025 року у справі №914/2654/24 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Зокрема, зазначає, що суду першої інстанції, користуючись стандартом доказування вірогідність доказів слід було прийти до висновку, що приміщення передавалось позивачем відповідачу в оренду у новому (не пошкодженому), а відповідно відмінному стані, однак, суд протиправно відхилив надані докази з посиланням на їх неналежність. Поряд з цим, скаржник зазначає, що судом першої інстанції до спірних правовідносин неправомірно застосовано загальну норму матеріального права, викладену у частині 1 статті 623 Цивільного кодексу України, а не спеціальну норму, викладену у частині 1 статті 780 Цивільного кодексу України, що регулює питання відшкодування шкоди, завданої у зв`язку з володінням та/або користуванням річчю, переданою у найм. Також, на думку апелянта, судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що в період з дати підписання акту приймання-передачі приміщення від 15 грудня 2022 року і до дати підписання акту прийому-передачі (повернення) приміщення від 30 квітня 2024 року, приміщення перебувало у володінні і користуванні виключно відповідача, та, відповідно, усі недоліки приміщенні, вказані представником позивача в акті від 30 квітня 2024 року, могли виникнути виключно в наслідок дій чи бездіяльності відповідача. Апелянт звертає увагу, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що долучені позивачем комерційні пропозиції ПП Електробуд від 10 травня 2024 року та ТОВ Ренопласт від 09 травня 2024 року не можуть слугувати доказом підтвердження суми шкоди. Скаржник повідомляє суд апеляційної інстанції, що позивачем зовсім не випадково було обрано компанії ПП Електробуд та ТОВ Ренопласт у питанні встановлення вартості відновлювального ремонту приміщення після його повернення в незадовільному стані відповідачем, оскільки саме компанія Приватне підприємство Електробуд, згідно укладеного з позивачем договору підряду №25-03/22 від 25 березня 2022 року, здійснювало будівництво торгового закладу на вул. Промисловій у с. Давидів Львівської області, і саме йому, як підряднику, достеменно було відомо про матеріали, які використовувались при будівництві та які потребують заміни через їх пошкодження відповідачем. Аналогічно, компанія ТОВ Ренопласт, згідно укладеного з позивачем договору поставки №18/11/2022 від 01 червня 2022 року, здійснювало виготовлення, поставку та монтаж алюмінієвих та металопластикових конструкцій і саме йому, як постачальнику та виробнику, достеменно було відомо про частини алюмінієвих віконних та дверних конструкцій, які потребують заміни через їх пошкодження відповідачем. Поряд з цим, апелянт вважає, що надані комерційні пропозиції є належними і допустимими письмовими доказами, які підтверджують вартість проведення необхідних ремонтних в приміщенні робіт, а відповідно, і вартість матеріальної шкоди.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 24 лютого 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі №914/2654/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Тотал Інвест на рішення Господарського суду Львівської області від 23 січня 2025 року; витребувано з місцевого господарського суду матеріали справи; відповідачу надано строк (15 днів з дня отримання ухвали) на подання суду відзиву на апеляційну скаргу; справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи на підставі ч.10 ст.270 ГПК України.

Судом встановлено, що ухвала суду належним чином надіслана сторонам у справі, доставлена до їх електронних кабінетів 25 лютого 2025 року о 21:11 год., що підтверджується довідками про доставку електронного листа, підписаними відповідальним працівником.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема, зазначає, що позивач в односторонньому порядку зазначив ремонтні роботи, які вважає за необхідне провести, однак згідно договору оренди №003 від 15 грудня 2022 року, в акті приймання-передачі(повернення) зазначається технічний стан приміщення, характеристику об`єкта оренди на момент повернення майна орендодавцю, проте вказане позивачем не було зроблено. Також вказує на те, що ремонтні роботи, які вважає за потрібне провести позивач (звертає увагу суду, що відповідачем акт в цій частині не підписаний), не випливають із технічного стану приміщення, бо наявність пошкоджень не зафіксовано жодним чином, відтак позивачем надумано проведення вказаних робіт, оскільки жодного причинового зв`язку між діями орендаря і необхідністю проведення вказаних робіт не наведено. Окрім цього, відповідач вважає, що позивач не надав доказів, що Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Крамар ЛТД повернуто приміщення зі шкодою, яка не відповідає нормальному (природньому) зносу приміщення, а твердження апелянта про незастосування судом статей 780, 1166 Цивільного кодексу України не заслуговують на увагу. Поряд з цим, зазначає, що відповідно, твердження позивача, що зовсім не випадково було обрано компанії ПП Електробуд та ТОВ Ренопласт у питанні встановлення вартості відновлювального ремонту приміщення після його повернення відповідачем, оскільки саме ці компанії вперше здійснювали будівництво та встановлення конструкцій, не нівелюють недоліків цих письмових документів, отже, комерційні пропозиції не можуть вважатися на цій підставі належними доказами.

Заяви щодо розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи до суду не надходили.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до п.10 ч.3 ст.2 ГПК України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте, розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, №4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, №№32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07 від 15.03.2012).

Західний апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю Тотал Інвест є власником торгового закладу літ. А-1 загальною площею 993,4 кв.м за адресою Львівська область, Львівський район, с. Давидів, вул. Промислова, 50, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2678202846060, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №319550532 від 04.01.2023.

15 грудня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Тотал Інвест (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Крамар ЛТД (орендар) було укладено договір оренди №0003.

За цим договором орендодавець (позивач) передає, а орендар (відповідач) приймає в строкове платне користування частину нежитлового приміщення з окремим входом, з метою розміщення в ньому спеціалізованого торгового закладу риби.

Об`єкт оренди знаходиться на першому поверсі торгового закладу за адресою Львівська область, с. Давидів, вул. Промислова, 50 (п. 1.3. договору).

Згідно п. 1.5. договору загальна площа об`єкта оренди становить 75,6 кв.м.

Пунктом 1.8. договору встановлено, що об`єкт оренди належить орендодавцю на праві власності, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2678202846060.

Відповідно до п. 2.1. договору передача об`єкта оренди у користування орендаря оформлюється актом приймання-передачі, який є невід`ємною частиною цього договору. В акті приймання-передачі вказується технічний стан приміщення, характеристика об`єкта оренди на момент передачі майна орендарю.

Право користування об`єктом оренди виникає у орендаря в момент підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення (п. 2.2. договору).

На виконання договору, позивачем було передано, а відповідачем прийнято в строкове платне користування нежитлове приміщення, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі від 15 грудня 2022 року.

Згідно п. 3 акту загальний стан приміщення відмінний. Сторони при огляді встановили, що вищезгадане приміщення знаходиться в технічно справному і придатному до експлуатації санітарному стані, повністю відповідає умовам договору, відповідає санітарним, пожежним і технічним вимогам.

Згідно п. 2.4. договору повернення об`єкта оренди орендодавцю здійснюється протягом двох робочих днів з дня припинення дії цього договору (в інших випадках, передбачених цим договором) та оформлюється актом приймання-передачі (повернення), який є невід`ємною частиною цього договору. В акті приймання-передачі (повернення) зазначається технічний стан приміщення, характеристика об`єкта оренди на момент повернення майна орендодавцю.

Відповідно до п. 7.2. договору приміщення повертається орендодавцю з приведенням його у першочерговий стан, в якому він був до передання його орендарю, з урахуванням його нормального (природнього) зносу. За згодою орендодавця повернення орендарем об`єкта оренди без приведення його у той же стан, у якому він був переданий в оренду, можливий лише за умови домовленості між сторонами, та компенсації вартості ремонту необхідного для відновлення об`єкта оренди в першочерговий стан за домовленістю сторін.

Відповідно до п. 9.2. договору термін оренди об`єкта становить з 15.11.2022 по 15.10.2025.

Додатковою угодою від 19 лютого 2024 року сторони вирішили достроково розірвати договір оренди №0003 від 15.12.2022 за взаємною згодою сторін на підставі п. 10.1.3. вказаного договору. Договір оренди є розірваним з моменту підписання акта передачі-прийому приміщення, але не пізніше 30 квітня 2024 року. Сторони не мають жодних претензій щодо дострокового розірвання договору та передачі об`єкта оренди 30 квітня 2024 року.

30 квітня 2024 року згідно акту прийому-передачі (повернення) об`єкт оренди було передано (повернуто) позивачу.

Як ствердив позивач, вказаний акт було підписано із зауваженнями, оскільки відповідач передав об`єкт оренди без приведення його у стан, у якому він був до передання його відповідачу. Позивач звернувся до Приватного підприємства Електробуд та Товариства з обмеженою відповідальністю Ренопласт, які, відповідно, здійснювали будівельні роботи та здійснювали монтаж вікон у приміщенні, для визначення вартості відновлювального ремонту.

09 травня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю Ренопласт надало позивачу комерційну пропозицію від 09 травня 2024 року, згідно якої заміна профілів ригеля у віконних та дверних конструкція приміщення становить 15 276,00 грн.

10 травня 2024 року Приватне підприємство Електробуд надало позивачу комерційну пропозицію від 10 травня 2024 року, згідно якої вартість відновлювального ремонту в приміщенні становить 100 650,80 грн.

Позивачем було надіслано відповідачу претензію за вих. №1 від 15 травня 2024 року про відшкодування шкоди у розмірі 115 926,80 грн.

У відповіді на претензію (вих. №18 від 10 червня 2024 року) відповідач зазначив про невідповідність претензії вимогам, які ставляться до оформлення такої, просив надіслати претензію, яка відповідає вимогам ст. 222 ГК України.

Листом (вих. №6 від 17 січня 2025 року) Товариство з обмеженою відповідальністю Ренопласт повідомило позивача, що комерційна пропозиція від 09 травня 2024 року була підготовлена щодо проведення ремонтних робіт у приміщенні за адресою: Львівська область, с. Давидів, вул. Промислова, 50 та в якому розміщувався магазин з продажу риби.

Листом (вих. №6 від 22 січня 2025 року) Приватне підприємство Електробуд повідомило позивача, що комерційна пропозиція від 09 травня 2024 року була підготовлена щодо виконання ремонтних робіт у частині приміщення за адресою: Львівська область, с. Давидів, вул. Промислова, 50, після його звільнення магазином KRAMAR-SHOP.

У зв`язку з тим, що позивачу не була відшкодована сума збитків в добровільному порядку, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 115 926,80 грн.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

За умовами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 ЦК України).

Статтею 779 ЦК України передбачено, що наймач зобов`язаний усунути погіршення речі, які сталися з його вини. У разі неможливості відновлення речі наймодавець має право вимагати відшкодування завданих йому збитків. Наймач не відповідає за погіршення речі, якщо це сталося внаслідок нормального її зношення або упущень наймодавця.

Згідно ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В силу п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором (ч. 2 ст. 623 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 п. 8 ст. 16 ЦК України відшкодування збитків є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв`язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому, враховано, що збиток це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.

Відповідно до ч. 1 ст. 22, ч. 1 ст. 623 ЦК України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.

Відсутність хоча б одного із вищеперелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована, як правопорушення.

Отже, твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема, в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв`язку між такою поведінкою і заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом підлягають доведенню позивачем перед судом.

Що стосується вини боржника у порушенні зобов`язання, то вона презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач на підтвердження заподіяння відповідачем збитків у розмірі 115 926,80 грн долучив до позовної заяви акт прийому-передачі (повернення) від 30 квітня 2024 року, комерційну пропозицію Товариства з обмеженою відповідальністю Ренопласт від 09 травня 2024 року, згідно якої заміна профілів ригеля у віконних та дверних конструкція приміщення становить 15 276,00 грн, а також комерційну пропозицію Приватного підприємства Електробуд від 10 травня 2024 року, згідно якої вартість відновлювального ремонту в приміщенні становить 100 650,80 грн.

Сторонами підтверджено, що передача (повернення) приміщення відбулася 30 квітня 2024 року, що підтверджується актом прийому-передачі (повернення) від 30 квітня 2024 року, копія якого долучена позивачем до матеріалів справи.

Як вбачається з акту прийому-передачі (повернення) від 30 квітня 2024 року, інформація у ньому викладена машинописним та рукописним текстами.

Машинописним текстом викладено інформацію про дату складання акту 30 квітня 2024 року, осіб, які склали такий акт, інформацію про об`єкт оренди, який повертається орендодавцю, інформацію про повернення об`єкта оренди в належному, придатному для користування стані та про відсутність претензій сторін щодо стану приміщення. Машинописний текст підписано керівником відповідача, підпис скріплено печаткою.

Поряд з цим, нижче машинописного тексту внесено рукописний текст про фіксацію пошкоджень, що залишились не відновлені, підпис керівника позивача, скріплений печаткою та зазначено дату 29 квітня 2024 року.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, такий запис зроблено в акті після підпису уповноваженого представника відповідача та печатки відповідача та після рукописного тексту керівника відповідача відсутні підпис уповноваженого представника відповідача та печатки відповідача, що вказує на одностороннє внесення такого запису керівником позивача, водночас, позивачем не надано пояснень, яким чином у складеному 30 квітня 2024 року (дата повернення приміщення, яка підтверджується сторонами та не оспорюється ними), з`явився запис керівника позивача про виявлені пошкодження, який датований 29 квітня 2024 року, тобто на один день раніше, ніж складено такий акт.

Доводи апеляційної скарги про те, що усі недоліки приміщення, вказані представником позивача в акті від 30 квітня 2024 року, могли виникнути виключно в наслідок дій чи бездіяльності відповідача, оцінюються колегією суддів критично, оскільки рукописний запис уповноваженого представника з огляду на його одностороннє внесення позивачем в акт від 30 квітня 2024 року за відсутності відповідного погодження та підтвердження уповноваженим представником відповідача, не є належним доказом на підтвердження факту заподіяння відповідачем пошкоджень орендованого майна.

Як встановлено судом, на підтвердження своїх доводів сторонами долучено фототаблиці та відеофайли, на яких, згідно пояснень представників сторін, відображено стан об`єкта оренди на момент його повернення з оренди позивачу, однак, на фототаблицях, які долучені позивачем, та у відеофайлах, які долучені відповідачем, відсутня будь-яка вказівка на дату їх створення, а тому неможливо встановити, що вони відображають стан об`єкта оренди на момент його повернення позивачу, поряд з цим, на фототаблицях, які долучені відповідачем, також є цифрові позначення 29.04.2024. Водночас, як зазначено судом першої інстанції, встановлення дат на фототехніці, які в подальшому відображаються на фотографіях, здійснюється довільним способом з можливістю зазначення будь-якої необхідної дати та часу, таким чином, наявність певної дати на фотографії не може однозначно свідчити, що фотографування було виконано саме цієї дати.

Також судом зазначено, що з даних зображень неможливо встановити, чи зафіксовані на ньому об`єкти розташовані саме за адресою, зазначеною у договорі, тобто у приміщенні за адресою: Львівський район, с. Давидів, вул. Промислова, 50 та є приналежними саме позивачу, оскільки на вказаних фототаблицях та у відеофайлах відсутні будь-які зображення назв вулиць, номеру будинку, найменування сторін тощо.

Доводи апеляційної скарги про те, що згідно наданих сторонами доказів (фото-відео матеріали) щодо інформації про стан приміщення в момент його повернення відповідачем, були належними і ніяк не підпадає під поняття нормального (природнього) зносу приміщення, оцінюються колегією суддів критично, зважаючи на те, що долучені сторонами фототаблиці та відеофайли не є належними доказами відображення стану об`єкта оренди на момент його повернення позивачу, поряд з цим, позивачем, з огляду на заперечення відповідача щодо факту пошкодження орендованого майна, не долучено інших належних та допустимих доказів, зокрема складеного у належний спосіб за участю уповноваженого представника відповідача акту виявлених пошкоджень орендованого майна, доказів звернення до відповідача для надіслання уповноваженого представника для складення такого акту.

В обґрунтування розміру заподіяних збитків позивачем долучено комерційні пропозиції Товариства з обмеженою відповідальністю Ренопласт та Приватного підприємства Електробуд.

Як встановлено судом, викладена в долучених позивачем комерційних пропозиціях інформація щодо предметів, їх кількості та вартості, враховуючи, що комерційна пропозиція за своєю суттю є одностороннім документом, в якому сформульовані умови потенційного співробітництва, його переваги та очікуваний результат, не носить очевидного та обов`язкового характеру, а тому такі документи не підтверджують достовірно, що позивач поніс чи ним буде понесено витрати (у разі доведення ним факту заподіяння збитків) на відновлення саме у тому розмірі, які відображені у пропозиціях.

Щодо доводів апелянта, що позивачем зовсім не випадково було обрано компанії ПП Електробуд та ТОВ Ренопласт у питанні встановлення вартості відновлювального ремонту приміщення після його повернення в незадовільному стані відповідачем, враховуючи те, що такі документи є лише пропозиціями, позивач може як погодитися із вказаними пропозиціями, так і відмовитись від них та звернутися до інших постачальників матеріалів та виконавців робіт, у яких вартість робіт та матеріалів буде іншою.

Твердження апелянта, що надані комерційні пропозиції є належними і допустимими письмовими доказами, які підтверджують вартість проведення необхідних ремонтних в приміщенні робіт, а відповідно, і вартість матеріальної шкоди, не беруться до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що позивачем було акцептовано вищевказані комерційні пропозиції та такі роботи було виконано, а матеріали придбано та оплачено.

Судом зазначено, що остаточна вартість робіт та матеріалів може бути встановлена лише після виконання таких робіт та використаних в процесі виконання таких робіт матеріалів, крім того, вартість робіт та матеріалів може визначатись висновком експерта, однак ні висновку експерта, ні актів виконаних робіт, довідок про вартість робіт тощо позивачем до матеріалів справи не долучено.

Як правомірно встановлено судом першої інстанції, із комерційних пропозицій не вбачається, що запропонованими роботами буде відновлено приміщення саме до стану з урахуванням нормального зносу за період його використання, а саме, враховуючи використання відповідачем об`єкта оренди як закладу торгівлі понад 16 місяців, який згідно ст. 785 ЦК України та п. 7.2. договору майно повертається з урахуванням нормального зносу.

Щодо тверджень апелянта, що суду першої інстанції, користуючись стандартом доказування вірогідність доказів слід було прийти до висновку, що приміщення передавалось позивачем відповідачу в оренду у новому (не пошкодженому), а відповідно відмінному стані, однак, суд протиправно відхилив надані докази з посиланням на їх неналежність, колегія суддів зазначає наступне:

Стандарт доказування вірогідності доказів, на відміну від достатності доказів, підкреслює потребу співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Враховуючи, що позивачем не представлено доказів, які б доводили факт протиправної поведінки відповідача та розмір заподіяних збитків, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 115 926,80 грн. та погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.

Доводи скаржника про незастосування судом статей 780, 1166 Цивільного кодексу України не беруться до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки позивач не надав доказів, що відповідачем повернуто приміщення зі шкодою, яка не відповідає нормальному (природньому) зносу приміщення.

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення.

Доводи скаржника про скасування рішення суду першої інстанції є безпідставними.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,

ухвалив:

Рішення Господарського суду Львівської області від 23 січня 2025 року у справі №914/2654/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Тотал Інвест без задоволення.

Матеріали справи №914/2654/24 повернути до Господарського суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.

Головуючий (суддя-доповідач)Якімець Г.Г.

Суддя Бойко С.М.

СуддяБонк Т.Б.