Постанова від 15.04.2025 по справі 910/430/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2025 р. Справа№ 910/430/22 (910/17608/23)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Суліма В.В.

при секретарі судового засідання: Ніконенко Є.С.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідачів: не з`явились;

від заявника: не з`явився;

за апеляційною скаргою розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Агроімпорт ЛТД» арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича

на рішення господарського суду міста Києва від 18.07.2024

у справі №910/430/22(910/17608/23)

за позовом розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Агроімпорт ЛТД» арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича

до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Агроімпорт ЛТД», 2.Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фьюче Інвестментс»

про визнання недійсним договору №12/2019 від 16.04.2019р.

в межах справи №910/430/22

за заявою Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Агроімпорт ЛТД»

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

Розпорядник майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Агроімпорт ЛТД» арбітражний керуючий Глеваський Віталій Васильович звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Агроімпорт ЛТД» та Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фьюче Інвестментс» про визнання недійсним договору № 12/2019 від 16.04.2019 та застосування наслідків недійсності правочину (з урахуванням заяви про збільшення)

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що спірний договір має ознаки фраудаторності, оскільки:

- ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД» до відкриття провадження у справі про банкрутство взяло на себе зобов`язання, внаслідок чого воно стало неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

- укладений між заінтересованими особами із бажанням настання інших правових наслідків, ніж передбачені договором;

- уповноваженою особою ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД» ймовірно було перевищено свої повноваження під час укладення договору, як значного правочину;

- при укладенні договору було завищено відсоткову ставку за користування кредитом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі у № 910/430/22(910/17608/23) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що позивач посилаючись на те, що боржник станом на час укладення спірного правочину знаходився у скрутному майновому стані, натомість, до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим, натомість, позивачем не надано суду жодних доказів та пояснень стосовно того, яка була наявна у ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД» сума невиконаних ним грошових зобов`язань, строк виконання яких настав, станом на час укладення спірного правочину, тобто, станом на 16.04.2019. Більш того, позивач посилається на фінансову звітність 2020 року, в той час, як спірний договір був укладений у квітні 2019 року. При тому, суд звертає увагу на те, що за умовами укладеного між відповідачами договору про надання позики № 12/2019 боржником (ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД») отримано позику в сумі 1 120 284 600, 00 грн. Тобто, за умовами оскаржуваного договору, боржник не здійснював відчуження, що призвело б до зменшення його активів, а навпаки отримав майно. Судом не встановлено, що оспорюваний правочин містить положення про покладення на боржника надмірного фінансового тягаря у вигляді додаткових штрафу, пені тощо. позивачем не доведено вірогідними засобами доказування обставин того, що внаслідок вчинення боржником оспорюваного правочину, останній взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого, виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим, як і не доведено настання негативних наслідків для боржника або кредиторів за результатом укладеного договору, які безсумнівно зменшують його активи, що в свою чергу негативно вплине на захисту інтересів кредиторів шляхом максимально можливого задоволення вимог. Управління майном АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фьюче Інвестментс» в тому числі участь в управлінні діяльністю юридичної особи, акції (частки, паї) якої належать до складу активів Фонду, здійснює ТОВ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Даліз-Фінанс» на підставі договору про управління активами № 15/2021 від 15.07.2021 у відповідності до положень Закону України «Про інститути спільного інвестування», що залишилося поза увагою позивача та чого останнім спростовано не було. Твердження позивача про перебування позикодавця та боржника під контролем однієї особи ОСОБА_1 є такими, що не відповідають дійсності. У зв`язку з чим, судом відхиляються твердження позивача стосовно того, що спірний правочин укладений між заінтересованими особами. Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом не наведено наявності підстав з якими положення ст. 42 КУзПБ обумовлюють недійсність вчиненого боржником правочину, як і не доведено фраудаторності, заінтересованості та перевищення повноважень при укладенні оскаржуваного договору, які покладено в основу позову, а судом у свою чергу таких обставин не встановлено. У зв`язку з чим, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним договору № 12/2019 від 16.04.2019, відповідно застосування наслідки недійсності правочину також відсутні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, розпорядник майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Агроімпорт ЛТД» арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі № 910/430/22 (910/17608/23) повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що внаслідок укладання Оспорюваного правочину Боржник взяв на себе зобов`язання повернути отриману позику по закінченню строку дії такого договору. Крім того, внаслідок укладання Оспорюваного правочину у Боржника виникли додаткові фінансові зобов`язання у вигляді процентів, які останній за умовами Оспорюваного правочину зобов`язаний був сплачувати щомісячно, виходячи із 35,1% річних (у редакції п. 3.2. договору), що з урахуванням першочергової суми виданої позики становить більше ніж 120 млн грн. При цьому, незважаючи на те, що в подальшому процентна ставка за користування позикою зменшувалась, проте, розмір грошового зобов`язання Боржника зі сплати процентів лише збільшувався з огляду на те, що підвищувався загальний розмір позики, що була надана Боржнику.

На думку скаржника, зазначені вище доводи та факти цілком спростовують висновок суду першої інстанції про те, що «судом не встановлено, що оспорюваний правочин містить положення про покладення на боржника надмірного фінансового тягаря у вигляді додаткових штрафу, пені тощо» (абз. 7 стор. 8), адже, на мою думку, таким фінансовим тягарем якраз є проценти за користування позикою, встановлений розмір яких значно перевищує облікову ставку Національного банку України, а отже, є необґрунтовано завищеним.

Скаржник вважає, що вільна інтерпретація з боку суду першої інстанції положень частини другої ст. 42 КУзПБ є порушенням норм матеріального та процесуального права, якими одночасно є положення КУзПБ, а також покладає на позивача додатковий тягар доказування, який полягає у необхідності надання останнім доказів, що внаслідок укладення спірного правочину настали інші правові наслідки, ніж передбачені договором. при вирішенні даної справи суду апеляційної інстанції варто враховувати висновки Верховного Суду, що наведені постанові від 02.04.2024 у справі № 910/862/22 (910/5477/23) за позовом розпорядника майна ТОВ «Черкаський полімер» до ТОВ «Черкаський полімер» та Agro Import Ou щодо визнання недійсним з моменту їх укладення контрактів поставки.

Скаржник зазначає про те, що Оскаржуваний правочин від імені Відповідача-1 було підписано Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ОТП Капітал», що діяло від імені, в інтересах та за рахунок Відповідача-1 на підставі Договору про управління активами корпоративного інвестиційного фонду № 01/2019 від 09.01.2019, в особі Генерального директора Меженської Наталі Леонідівни, яка діяла на підставі Статуту та Головного бухгалтера Андрієнко Євгенії Олексіївни, яка діяла на підставі Довіреності № 448/1 від 06.03.2019. В той же час, відповідний момент залишився поза увагою Господарського суду міста Києва, який жодним чином не дослідив відповідну обставину, що має значення для справи. Як не дослідив суд першої інстанції і умови Договору про управління активами корпоративного інвестиційного фонду № 01/2019 від 09.01.2019, укладеного між Відповідачем-1 та ТОВ «КУА» «ОТП Капітал», що на мою думку, є неповним з`ясуванням всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи. враховуючи зазначені вище положення ЦК України та Закону України «Про інститути спільного інвестування», діяльність управителя майна здійснюється в інтересах установника управління. Тобто, при укладанні управителем майна будь-яких правочинів від імені та в інтересах установника управління, права та обов`язки за такими правочинами виникають безпосередньо для установника управління, а управитель майна в такому випадку виконує функцію представника. Таким чином, управління активами або діяльністю установника управління не свідчить про наявність у управителя майна функції контролю над установником управління, оскільки така функція належить як засновникам установника управління, так і його кінцевим бенефіціарним власникам, інформація про яких міститься в ЄДРЮОФОП та ГФ. У свою чергу, як було зазначено вище, діяльність як Відповідача-1, так і Відповідача-2 на момент укладення Оскаржуваного правочину фактично контролювалась єдиною особою - п. ОСОБА_1., що свідчить про укладання Оспорюваного правочину між заінтересованими особами в розумінні положень ст. 1 КУзПБ. З огляду на пов`язаність Відповідача-1 та Відповідача-2, метою укладення Оспорюваного правочину, на мою думку, було створення «дружнього кредитора», який в разі порушення провадження у справі про банкрутство щодо ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД» зможе контролювати процедуру банкрутства.

Також скаржник зазначає про те, що довіреність № 188 від 13.02.2019 видана п. ОСОБА_1 від імені ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД», як неуповноваженою особою, а отже, п. ОСОБА_2 не був уповноважений на укладення Оспорюваного договору.

Скаржник вважає, що подані відповідачем-1 разом з клопотанням про долучення докази подані з порушенням вимог ст. 80 ГПК України, оскільки клопотання відповідача-1 не містить обґрунтування неможливості подання таких доказів у строк з причин, що не залежали від неї. Отже, з метою забезпечення та дотримання основоположних принципів господарського судочинства, подані Відповідачем-1 докази суд не має приймати до розгляду на підставі частини восьмої ст. 80 ГПК України.

Скаржник вважає за доцільне звернути увагу на висновки, викладені у постановах КГС ВС у справах № 907/935/21 (907/957/22), № 910/15232/20 (910/18162/21), № 910/14918/20 (910/17697/21), № 925/1248/21 (925/111/22), № 916/3619/19 (916/959/23).

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фьюче Інвестментс» у відзиві на апеляційну скаргу вказав на те, що між першим та другим відповідачем укладено Договір на надання позики № 12/2019 від 16.04.2019, а провадження у справі про банкрутство ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД» відкрито 01.12.2022. Співставляючи ці дві дати (16.04.2019 р. та 01.12.2022р.) ми вбачаємо, що між ними існує значний проміжок часу, а саме 1326 календарних днів, тобто 3 роки, 7 місяців та 16 календарних днів, зважаючи на що укладення оскаржуваного Договору №12/2019 на надання позики відбулося поза межами встановленого статтею 42 КУПБ трирічного строку, отже приписи ст. 42 КУПБ до даних правовідносин не застосовуються.

Перший відповідач подав до суду протокол Загальних зборів учасників ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД» № 118-1 від 16.09.2021 на стадії підготовчого засідання, а оскільки перший відповідач не подавав відзиву у даній справі, а тому не міг разом з ним надати докази. Твердження апелянта про пов`язаність як підставу для визнання недійсним договору не підтверджена жодними вагомими фактами, які б свідчили про те, що пов`язана особа одночасно приймала рішення та розпоряджалась майном сторін оскаржуваного правочину.

Скаржник посилається на відсоткову ставку за оскаржуваним правочином, проте не зміг довести до логічного фіналу зв`язок відсоткової ставки з положеннями статті 42 КУПБ, оскільки за даним правочином не відбулося неоплатного відчуження майна, як і не було укладення договору дарування, натомість, на виконання умов оскаржуваного договору другий відповідач перерахував на рахунки відповідача грошові кошти в розмірі 250 000 000,00 грн, з чого слідує набуття першим відповідачем значного обсягу майна, а не його вибуття.

Узагальнені доводи відповіді на відзив на апеляційну скаргу

ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД» у відповіді на відзив на апеляційну скаргу Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фьюче Інвестментс», вказало на те, що як вбачається зі змісту спірного правочину, він також має ознаки істотного, оскільки предметом договору є надання позики в розмірі 350 млн грн, що становить 1/3 всіх визнаних у провадженні грошових вимог до боржника. Тому саме такий договір підлягає додатковому правовому аналізу через призму ст. 42 КУЗпБ. Крім того, заявником зазначались як підстави заяви також загальні положення Цивільного кодексу України щодо недійсності правочину. Кредитор, зазначаючи свій аргумент, не приймає разом з тим до уваги наявність укладених додаткових угод до договору протягом 08.07.2019 по 21.12.2021; 2). щодо ініціювання за своєю заявою справи про банкрутство ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД», за якою відкрито провадження 26.01.2022.

ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД» звертає увагу на призначення підготовчого засідання 21.12.2023 («першим» складом суду), в межах засідання відповідачі не надавали будь-яких доказів (протоколів ЗЗУ) та/або не зазначали про це у своїх процесуальних клопотаннях.

ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД» зазначає, що відповідач (АТ ЗВНКІФ «Фьюче Інвестментс»), як і КУА знаходиться під вирішальним контролем фізичної особи - ОСОБА_1. АТ «ЗНВКІФ «Фьюче Інвестментс» є одним із засновників ТОВ «Торгівельний дім «Агроімпорт ЛТД». Так, бенефіціаром ТОВ «Торгівельний дім «Агроімпорт ЛТД» є ОСОБА_1 , а учасником із істотною часткою АТ «ЗНВКІФ «Торгівельний дім «Агроімпорт ЛТД» - ОСОБА_3 . Крім того, ОСОБА_1 є директором АТ «ЗНВКІФ «Фьюче Інвестментс» та в його інтересах є визнання грошових вимог до своєї компанії, ТОВ «Торгівельний дім «Агроімпорт ЛТД», в тому числі, щоб мати вплив на проведення процедури банкрутства через механізм визнання грошови вимог АТ «ЗНВКІФ «Фьюче Інвестментс» кредитора.

ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД» вказує на те, що незважаючи на те, що в подальшому процентна ставка за користування позикою зменшувалась, проте, розмір грошового зобов`язання Боржника зі сплати процентів лише збільшувався з огляду на те, що підвищувався загальний розмір позики, що була надана Боржнику.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.08.2024 вказану апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: ОСОБА_4., Доманська М.Л.

Ухвалою суду від 16.09.2024 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/430/22(910/17608/23), встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 07.11.2024 за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

У зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_4 у відставку витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.11.2024 для розгляду справи № 910/430/22(910/17608/23) сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Сотніков С.В., Доманська М.Л.

В судовому засіданні 07.11.2024 року суддями Остапенком О.М. та Сотніковим С.М. заявлено самовідвід у справі № 910/430/22(910/17608/23), який мотивовано наявністю обставини, які виключають можливість участі вказаних суддів у розгляді даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 у справі № 910/430/22 (910/17608/23) заяву суддів Остапенка О.М. та Сотнікова С.М. про самовідвід у справі № 910/430/22 (910/17608/23) задоволено; відведено суддів Остапенка О.М. та Сотнікова С.М. від розгляду справи № 910/430/22 (910/17608/23); матеріали справи № 910/430/22 (910/17608/23) передано для здійснення визначення складу судової колегії у відповідності до положень ГПК України.

Розпорядження керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-07/772/24 від 13.11.2024 у справі № 910/430/22 (910/17608/23) у зв`язку із задоволенням заяви суддів Остапенка О.М. та Сотнікова С.М. про самовідвід призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/430/22 (910/17608/23).

Відповідно до витягів з протоколів автоматичного визначення складу колегії суддів від 09.12.2024 справу №910/430/22(910/17608/23) за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Агроімпорт ЛТД» на рішення господарського суду м.Києва від 18.07.2024 у справі № 910/430/22 (910/17608/23) за позовом розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Агроімпорт ЛТД» арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Агроімпорт ЛТД», 2.Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фьюче Інвестментс» про визнання недійсним договору № 12/2019 від 16.04.2019 в межах справи № 910/430/22 за заявою Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Агроімпорт ЛТД» про банкрутство передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Пантелієнка В.О., суддів - Буравльова С.І., Тищенко А.І.

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.12.2022 касаційну скаргу Agro Import OU задоволено частково; постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 (головуючий - Пантелієнко В.О., судді: Сотніков С.В., Поляков Б.М., якою апеляційну скаргу ТОВ «Девелопмент Констракшн Холдінг» задоволено; ухвалу господарського суду міста Києва від 16.02.2022 у справі № 910/862/22 скасовано частково; прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Черкаський Полімер»; відмовлено Agro Import OU у визнанні грошових вимог до ТОВ «Черкаський Полімер» у розмірі 359 969 584,75 грн; відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ «Черкаський Полімер» за заявою ТОВ «Девелопмент Констракшн Холдінг» та вирішено інші процедурні питання) та ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.02.2022 у справі № 910/862/22 скасовано; справу № 910/862/22 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва на стадію вирішення питання про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2023 заяву суддів Північного апеляційного господарського суду Пантелієнка В.О. та Сотнікова С.В. про самовідвід у справі №910/862/22(910/5474/23) за позовом розпорядника майна боржника ТОВ «Черкаський Полімер» арбітражного керуючого Козирицького А.С. до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Агроімпорт ЛТД», 2.ТОВ «Черкаський Полімер» про визнання недійсним договору поставки № ЧП00014 від 23.12.2021 в межах справи № 910/862/22 задоволено; матеріали справи № 910/862/22(910/5474/23) передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою у відповідності до положень п.п. 17.4 п.17 ч.1 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки справи № 910/862/22 і № 910/862/22(910/5474/23) були розглянуті за участю тих самих учасників спору, що і у справі № 910/430/22 (910/17608/23), та враховуючи специфіку справ про банкрутство, в сторін можуть виникнути сумніви в об`єктивності та неупередженості суддів.

10.12.2024 суддя Північного апеляційного господарського суду Пантелієнко В.О. подав заяву про самовідвід.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2024 заяву судді Північного апеляційного господарського суду Пантелієнка В.О. про самовідвід у справі № 910/430/22 (910/17608/23) задоволено. Матеріали справи №910/430/22(910/17608/23) передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою у відповідності до положень п.п.17.4 п.17 ч.1 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 11.12.2024 справу № 910/430/22 (910/17608/23) передано на розгляд колегії суддів у складі: Гаврилюк О.М. (головуючий), Майданевич А.Г., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2024 апеляційну скаргу у справі № 910/430/22(910/17608/23) прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів: Гаврилюк О.М., судді - Майданевич А.Г., Сулім В.В. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 11.02.2024.

На підставі ст. 202, 216 ГПК України, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2024 відкладено розгляд справи № 910/430/22(910/17608/23) на 11.03.2025.

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Гаврилюка О.М., який є суддею-доповідачем, розгляд справи призначений на 11.03.2025 не відбувся.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2025 призначено розгляд апеляційної скарги у справі № 910/430/22 (910/17608/23) на 15.04.2025.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, систематичні оголошення сигналу повітряної тривоги, зміни колегій суддів, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № № 910/430/22 (910/17608/23) розглядалась протягом розумного строку.

Явка учасників справи

Представники учасників справи у судове засідання 15.04.2025 не з`явились, про дату, місце та час судового засідання повідомлені належним чином.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається із матеріалів справи, 16.04.2019 між АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фьюче Інвестментс» та ТОВ «Торгівельний дім «Агроімпорт ЛТД» укладено договір про надання позики № 12/2019, (із додатковими угодами), за умовами якого позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти у сумі, визначеній цим договором, для використання відповідно до цільового призначення, а позичальник приймає цю суму грошових коштів та зобов`язується використовувати її відповідно до цільового призначення, визначеного в статті 1 цього договору, сплатити проценти та повернути таку ж саму суму грошових коштів у строк, визначений цим договором.

Відповідно до п. 2.1 договору сума позики становить 350 000 000,00 грн.

Пунктом 3.2 договору визначено, що розмір процентів, визначених пунктом 3.1 договору, складає 35,1% річних від загальної суми позики, зазначеної у пункті 2.1 договору, на рік та нараховуються з дня надходження позики на рахунок позичальника коштів до закінчення строку надання позики, який вказаний у пункті 6.1 договору або до дня дострокового повернення суми позики з урахуванням вимог пункту 3.4 цього договору. За згодою сторін процентна ставка може бути змінена і така згода має бути виражена виключно в письмовому вигляді.

Нараховані проценти позичальник зобов`язується сплатити позикодавцеві шляхом перерахування їх на розрахунковий рахунок позикодавця щомісячно, до 18 числа наступного за місяцем, в якому такі проценти повинні бути нараховані (п. 3.3 договору).

У пункті 6.1 договору сторонами погоджено, що позика надається терміном до 15.04.2022.

Додатковою угодою від 26.05.2020 № 3 до договору № 12/2019 змінено розмір процентів, визначених пунктом 3.1 договору, у розмірі 28,3% річних від загальної суми позики.

11.11.2020 додатковою угодою № 4 до договору № 12/2019 змінено розмір процентів, визначених пунктом 3.1 договору, у розмірі 26,4% річних від загальної суми позики.

Додатковою угодою від 16.04.2021 № 5 до договору № 12/2019 змінено розмір процентів, визначених пунктом 3.1 договору, у розмірі 25,5% річних від загальної суми позики.

У додатковій угоді від 16.07.2021 № 6 до договору № 12/2019 сторонами внесено зміни до преамбули договору у зв`язку зі зміною Компанії з управління активами Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фьюче Інвестментс» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Даліз-Фінанс». Також змінено розмір процентів, визначених пунктом 3.1 договору, з 01.07.2021 у розмірі 13,5% річних від загальної суми позики. Пункт 2.1 договору викладено в наступній редакції: « 2.1. Загальна сума позики за цим договором становить 1 120 284 600,00 грн.».

За положеннями додаткової угоди від 01.09.2021 № 7 до договору № 12/2019 пункт 3.2 договору викладено в новій редакції: « 3.2. розмір процентів, визначених пунктом 3.1 договору, складає 1% річних від загальної суми позики, зазначеної у пункті 2.1 договору, на рік та нараховуються з дня надходження позики на рахунок позичальника коштів до закінчення строку надання позики, який вказаний у пункті 6.1 договору або до дня дострокового повернення суми позики з урахуванням вимог пункту 3.4 цього договору. За згодою сторін процентна ставка може бути змінена і така згода має бути виражена виключно в письмовому вигляді».

Додатковою угодою від 21.10.2021 № 8 до договору № 12/2019 внесено зміни до пункту 6.1 договору, відповідно до якого строк надання позики встановлено до 31.10.2023.

Судом встановлено, що надання позики АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фьюче Інвестментс» за договором на надання позики від 16.04.2019 № 12/2019 та часткове їх повернення Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Агроімпорт ЛТД» підтверджується наявними в матеріалах справи в матеріалах справи № 910/430/22 про банкрутство ТОВ «Торгівельний дім «Агроімпорт ЛТД» копіями платіжних доручень.

На переконання позивача (розпорядника майна) спірний договір має ознаки фраудаторності, оскільки:

- ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД» до відкриття провадження у справі про банкрутство взяло на себе зобов`язання, внаслідок чого воно стало неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

- укладений між заінтересованими особами із бажанням настання інших правових наслідків, ніж передбачені договором;

- уповноваженою особою ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД» ймовірно було перевищено свої повноваження під час укладення договору, як значного правочину;

- при укладенні договору було завищено відсоткову ставку за користування кредитом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, і як наслідок, апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.

Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).

У постанові від 30.01.2019 у справі № 911/5358/14 Верховний Суд висловив правову позицію щодо реальності господарської операції, вказав на те, що для з`ясування правової природи як господарської операції, так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті цієї операції.

Водночас будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду у справі № 405/1820/17 від 24.07.2019, № 910/8357/18 від 28.11.2019).

Великою Палатою Верховного Суду викладено у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) висновок про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2022 відмовлено Акціонерному товариству «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фьюче Інвестментс» від імені та на підставі якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Даліз-Фінанс» в задоволенні заяви про відкриття провадження у справі № 910/430/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Агроімпорт ЛТД». Відкрито провадження у справі № 910/430/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Агроімпорт ЛТД» за заявою Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро». Визнано Акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро» кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Агроімпорт ЛТД» на загальну суму 67 480 242,82 грн; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника та процедуру розпорядження майном боржника; розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича. Визначено дату проведення попереднього судового засідання на 24.01.2023.

27.12.2022 на офіційному веб-порталі судової влади України оприлюднено оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Агроімпорт ЛТД».

Станом на 18.07.2024 справа № 910/430/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Агроімпорт ЛТД» перебуває на стадії процедури розпорядження майном.

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів. Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2020 у справі № 922/719/16, від 28.09.2021 у справі № 21/89б/2011(913/45/20).

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13 критерієм для застосування норм ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства та ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у тому числі і до заяв, поданих після введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваний правочин укладений боржником 16.04.2019, провадження у справі про банкрутство першого відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Агроімпорт ЛТД» відкрито ухвалою суду від 01.12.2022, тобто, після введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства, умови та підстави визнання недійсними правочинів (договорів) боржника в якому врегульовано ст. 42 цього Кодексу.

Стаття 42 КУзПБ встановлює підстави, з яких правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, а також правові наслідки визнання таких правочинів недійсними.

У порядку передбаченому ст. 42 КУзПБ можуть бути визнаними за спеціальними підставами окремі правочини боржника, що не виключає можливості визнання недійсними правочинів боржника також відповідно до ст. 203, 215 ЦК України, оскільки тільки в межах провадження у справі про банкрутство законодавець визначив підсудність суду справ про визнання недійсними правочинів боржника, не обмежуючи підстав, за якими заявляються вимоги про визнання недійсним правочину (п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України).

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Згідно ч. 2 ст. 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд постановляє ухвалу (ч. 3, 4 ст. 42 КУзПБ).

Так, однією із підстав для визнання спірного правочину недійсним на переконання позивача є те, що ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД» до відкриття провадження у справі про банкрутство взяло на себе зобов`язання, внаслідок чого воно стало неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим. Як зазначає позивач, станом на дату укладання спірного правочину ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД» вже знаходилось у скрутному майновому стані, тобто зміст оспорюваного договору не відповідає критеріям розумності та добросовісності, що є підставою для визнання його недійсним.

Так, фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах. Зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»), (до введення в дію КУзПБ), стаття 42 КУзПБ; при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України «Про виконавче провадження») (п. 47 постанови ВС КГС від 06.10.2022 у справі № 904/624/19).

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку (висновки щодо застосування норм права викладені у постанові ВС КГС від 06.10.2022 у справі № 904/624/19).

Семантичне тлумачення терміну «зловживання правом» призводить до висновку, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб`єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин (п. 43 постанови ВС КГС від 06.10.2022 у справі № 904/624/19).

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір и активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною (така правова позиція викладена у постанові Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського Суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).

Тобто за загальним правилом, фраудаторний правочин пов`язується з розпорядженням боржником належним йому майном внаслідок чого відбувається безпідставно або сумнівно зменшення його (боржника) активів, при цьому обов`язковою ознакою фраудаторного правочину є наявність майнової шкоди.

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Відтак, обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, яка передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а вразі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Наведені висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 та від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18, на які, серед іншого, посилався скаржник у своїй касаційній скарзі.

Досліджуючи питання недійсності правочину, укладеного боржником в підозрілий період, суд в межах наявних в нього повноважень, передбачених статтями 86, 237 ГПК України, має надати належну правову оцінку заявленим вимогам заявника з урахуванням визначених ним підстав заявлених вимог (фактичної підстави - вчинення правочинів на шкоду кредиторам та правової підстави, яка, окрім приписів статті 42 КУзПБ, ґрунтується на загальних нормах ЦК України).

Як вбачається із матеріалів справи, надання позики АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фьюче Інвестментс» за договором на надання позики від 16.04.2019 № 12/2019 в сумі 1 120 284 600,00 грн та часткове погашення процентів ТОВ «Торгівельний дім «Агроімпорт ЛТД» в сумі на часткове погашення на суму 820 650 522, 60 грн підтверджується наявними в матеріалах справи № 910/430/22 про банкрутство ТОВ «Торгівельний дім «Агроімпорт ЛТД» копіями платіжних доручень та позивачем спростовано не було.

Доводи скаржника про те, що боржник станом на час укладення спірного правочину знаходився у скрутному майновому стані, натомість, до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим, оцінюються колегією суддів критично, оскільки позивачем не надано суду жодних доказів та пояснень стосовно того, яка була наявна у ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД» сума невиконаних ним грошових зобов`язань, строк виконання яких настав, станом на час укладення спірного правочину, тобто, станом на 16.04.2019. Більш того, позивач посилається на фінансову звітність 2020 року, в той час, як спірний договір укладено у квітні 2019 року.

Крім того, за умовами укладеного між відповідачами договору про надання позики № 12/2019 боржником (ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД») отримано позику в сумі 1 120 284 600,00 грн, тобто, боржник не здійснював відчуження, що призвело б до зменшення його активів, а навпаки отримав майно, оспорюваний правочин не містить положення про покладення на боржника надмірного фінансового тягаря у вигляді додаткових штрафу, пені тощо.

Тобто, позивачем не доведено, наявності збитків, яких було завдано будь-кому за результатом укладення договору надання позики від 16.04.2019 № 12/2019, тобто, така кваліфікуюча ознака, як завдання збитків боржнику або кредиторам, повинна виражатися не лише у наявності у боржника заборгованості перед кредиторами, а також і у наявності умислу у сторін договору завдати шкоди кредиторам.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позивач не зважаючи на фактичні обставини справи, стверджуючи про наявність шкоди для кредиторів, не звертає увагу на те, що другим відповідачем також понесено значні збитки від укладеного договору, що і виразилося в кредиторських вимогах другого відповідача у справі про банкрутство ТОВ «Торгівельний дім «Агроімпорт ЛТД», отже, позивачем не доведено вірогідними засобами доказування обставин того, що внаслідок вчинення боржником оспорюваного правочину, останній взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого, виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим, як і не доведено настання негативних наслідків для боржника або кредиторів за результатом укладеного договору, які безсумнівно зменшують його активи, що в свою чергу негативно вплине на захисту інтересів кредиторів шляхом максимально можливого задоволення вимог.

Також колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позивач звертаючись з даним позовом про визнання недійсним договору, жодним чином не обґрунтовує безпосереднього порушення оспорюваним договором його прав та законних інтересів, як заінтересованої особи та кредиторів, а також, як будуть вони захищені та відновлені в результаті визнання його недійсним, враховуючи те, що статтею 42 КУзПБ передбачено не лише підстави для визнання правочинів недійсними, але й наслідки недійсності таких правочинів. Така процедура спрямована на повернення до складу конкурсної маси відчужених за цими правочинами активів боржника та для забезпечення зберігання майна боржника в інтересах його кредиторів.

Водночас, позивач як особа, яка вважає, що його право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд, а відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті. Недоведеність порушення прав позивача оспорюваним договором є достатньою підставою для відмови у позові

Правові наслідки недійсності правочину визначені також статтею 216 ЦК України, в частині першій якої закріплено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Тобто, правовими наслідками недійсності правочину є двостороння реституція - у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Водночас, у справі що розглядається, як при чинності договору про отримання позики, так й при визнанні його недійсними, боржник не звільняється від обов`язку повернення позичальнику (АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фьюче Інвестментс») грошових коштів, отриманих за цим договором.

Таким чином, позивачем при зверненні до суду з даним позовом не доведено наявності підстав, визначених абз. 3 ч. 1 ст. 42 КУзПБ для визнання недійсним вчиненого боржником оспорюваного правочину.

Також однією із підстав для визнання спірного правочину недійсним позивач посилається на те, що спірний правочин укладений між заінтересованими особами із бажанням настання інших правових наслідків, ніж передбачені договором. Зокрема, у позові позивач відзначає, що засновником ТОВ «Торгівельний дім «Агроімпорт ЛТД» був ОСОБА_1 (частка у статутному капіталі - 90%) та відповідач-1 (частка у статутному капіталі - 10%); кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Торгівельний дім «Агроімпорт ЛТД» є ОСОБА_1 ; Директором відповідача-1 був ОСОБА_1 ; Кінцевим бенефіціарним власником відповідача-1 до 04 кварталу 2021 року був ОСОБА_1 , а з 4 кварталу 2021 року - ОСОБА_3 (його дружина).

У відповіді на відзив позивач зазначає, що (1) ОСОБА_1 є підписантом/власником істотної участі «Фьюче Інвестментс» (згідно відомостей у загальному доступі - 54,5997%), (2) ОСОБА_1 є засновником ТОВ «Агроімпорт ЛТД» (45% - частка у статутному капіталі), (3) «Фьюче Інвестментс» є засновником ТОВ «Агроімпорт ЛТД» (10% - частка у статутному капіталі).

Так, відповідно до ст. 1 КУзПБ, заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з робота за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього (Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.

АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фьюче Інвестментс» створений та діє відповідно до Закону України «Про інститути спільного інвестування» (далі - Закон).

Згідно ч. 1 ст. 14 Закон управління активами корпоративного фонду на підставі відповідного договору здійснює компанія з управління активами.

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону активи інституту спільного інвестування - сформована за рахунок коштів спільного інвестування сукупність майна, корпоративних прав, майнових прав і вимог та інших активів.

Приписами ст. 48 Закону передбачено, що до складу активів венчурного фонду можуть входити боргові зобов`язання. Такі зобов`язання можуть бути оформлені векселями, заставними, договорами відступлення прав вимоги, позики та в інший спосіб, не заборонений законодавством.

Тобто, права вимоги виконання зобов`язань до боржника за договором позики є активами фонду, управління якими здійснює відповідна компанія з управління активами.

Відповідно до ст. 63 Закону у відносинах з третіми особами компанія з управління активами корпоративного фонду повинна діяти від імені та в інтересах такого фонду на підставі договору про управління активами.

За своєю правовою природою управління майном корпоративного інвестиційного фонду є довірчим управлінням, загальні положення якого визначено главою 70 Цивільного кодексу України, яка має назву «Управління майном». Так, відповідно до ч. 4 та ч. 5 ст. 1033 ЦК України, управитель діє без довіреності. Управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном. Договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління.

У ч. 6 ст. 63 Закону України «Про інститути спільного інвестування» визначено, що у відносинах з третіми особами компанія з управління активами корпоративного фонду повинна діяти від імені та в інтересах такого фонду на підставі договору про управління активами.

Так, від імені та в інтересах АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фьюче Інвестментс», на підставі договору про управління активами № 15/2021 від 15.07.2021 (дата прийняття та номер Рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про видачу ліцензії на провадження професійної діяльності на ринках капіталу - діяльності з управління активами інституційних інвесторів: 14.05.2013 № 286, строк дії з 18.05.2013 - необмежений) діє ТОВ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Даліз-Фінанс».

15.07.2021 АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фьюче Інвестментс» (далі - Фонд) та ТОВ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Даліз-Фінанс» (дата прийняття та номер Рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про видачу ліцензії на провадження професійної діяльності на ринках капіталу - діяльності з управління активами інституційних інвесторів: 14.05.2013 № 286, строк дії з 18.05.2013 - необмежений) (далі - Компанія з управління активами) укладено договір № 15/2021 про управління активами корпоративного інвестиційного Фонду, відповідно до якого Фонд з метою проведення діяльності зі спільного інвестування доручає, а Компанія з управління активами за винагороду приймає на себе зобов`язання щодо надання послуг з управління активами Фонду від імені, в інтересах і за рахунок Фонду, відповідно до умов та протягом терміну дії цього договору та у відповідності до чинного законодавства України. Договір укладається на весь термін діяльності Фонду (пункт 9.3. договору про управління активами).

Компанія з управління активами зобов`язана:

- управляти активами Фонду відповідно до вимог інвестиційної декларації Фонду, Регламенту Фонду, Проспекту емісії акцій Фонду та чинного законодавства України (пункт 2.1.1. договору про управління активами);

- діяти в інтересах Фонду (формувати інвестиційний портфель відповідно до Інвестиційної декларації Фонду з метою отримання максимального доходу при мінімально можливих ризиках з урахуванням умов. Зазначених у цьому договорі, кон`юнктури ринку цінних паперів, ризику вибору контрагента та інших факторів ризику) (пункт 2.1.2. договору про управління активами);

- брати участь в управлінні діяльністю юридичної особи, акції (частки, паї) якої належать до складу активів Фонду (пункт 2.1.20. договору про управління активами);

- представляти інтереси Фонду в стосунках з органами державної влади, юридичними та фізичними особами (резидентами та нерезидентами України), міжнародними та громадськими організаціями (пункт 2.1.12 договору про управління активами).

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Закону України «Про інститути спільного інвестування» та п. 4.1.1. договору № 15/2021 від 15.07.2021 про управління активами АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фьюче Інвестментс», компанія з управління активами несе майнову відповідальність за порушення вимог законодавства, Регламенту Фонду, Проспекту емісії акцій Фонду, Інвестиційної декларації, договору про управління активами корпоративного фонду та за збитки, що були завдані Фонду її діями (бездіяльністю) згідно із чинним законодавством України та у відповідності до Проспекту емісії акцій Фонду, Регламенту Фонду та цього договору.

Таким чином, управління майном АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фьюче Інвестментс» в тому числі участь в управлінні діяльністю юридичної особи, акції (частки, паї) якої належать до складу активів Фонду, здійснює ТОВ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Даліз-Фінанс» на підставі договору про управління активами № 15/2021 від 15.07.2021 у відповідності до положень Закону України «Про інститути спільного інвестування», що залишилося поза увагою позивача та чого останнім спростовано не було.

У статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції містяться поняття контролю це вирішальний вплив однієї чи декількох пов`язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб`єкта господарювання.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що твердження позивача про перебування позикодавця та боржника під контролем однієї особи ОСОБА_1 є такими, що не відповідають дійсності, тому твердження позивача стосовно того, що спірний правочин укладений між заінтересованими особами є безпідставними.

Посилання скаржника на висновки, викладені у постановах КГС ВС у справах № 907/935/21 (907/957/22), № 910/15232/20 (910/18162/21), № 910/14918/20 (910/17697/21), № 925/1248/21 (925/111/22), № 916/3619/19 (916/959/23) не є релевантними по відношенню до обставин даної справи.

Твердження позивача про те, що при укладенні спірного правочину уповноваженою особою ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД» ймовірно було перевищено свої повноваження під час укладення договору, як значного правочину, разом з тим, у письмових поясненнях поданих позивачем 07.02.2024 останнім зазначено, що сторонами до матеріалів справи не додано доказів наявності відповідного протокольного рішення Загальних зборів учасників ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД», яким би директору Товариства було погоджено укладення та підписання оспорюваного договору від імені Товариства, є безпідставним, оскільки із наданого до суду першим відповідачем протоколу загальних зборів учасників ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД» № 116-1 від 30.07.2021 вбачається, що директору Товариства ОСОБА_5 погоджений укладений договір на надання позики № 12/2019 від 16.04.2019.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на те, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом не наведено наявності підстав з якими положення ст. 42 КУзПБ обумовлюють недійсність вчиненого боржником правочину, як і не доведено фраудаторності, заінтересованості та перевищення повноважень при укладенні оскаржуваного договору, які покладено в основу позову, а судом у свою чергу таких обставин не встановлено, погоджується із висновком господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову про визнання недійсним договору № 12/2019 від 16.04.2019 та застосування наслідків недійсності правочину, у зв`язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі № 910/430/22 (910/17608/23).

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Також доводи скаржника, що залучення судом першої інстанції 04.04.2024 Протоколу Загальних зборів учасників ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД» №118-1 від 16.09.2021 до матеріалів справи та подальше врахування такого доказу під час прийняття рішення, є порушенням норм процесуального права, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в межах справи № 910/430/22. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 21.12.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 підготовче засідання відкладено на 06.02.2024.

Колегія суддів зазначає, що підготовче засідання 06.02.2024 не відбулося. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2024 прийнято справу № 910/430/22 (910/17608/23) в межах розгляду справи № 910/430/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Агроімпорт ЛТД» до свого провадження. Підготовче засідання призначено на 14.03.2024.

Підготовче засідання 14.03.2024 відкладено на 04.04.2024.

04.04.2024 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання першого відповідача про долучення доказів.

Підготовче засідання 04.04.2024 відкладено на 23.05.2024.

04.04.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача - розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Агроімпорт ЛТД» арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича про збільшення позовних вимог, яка прийнята судом першої інстанції.

У судовому засіданні 23.05.2024 судом здійснено дії, передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 20.06.2024.

Таким чином, перший відповідач подав до суду Протокол Загальних зборів учасників ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД» № 118-1 від 16.09.2021 на стадії підготовчого засідання. Враховуючи той факт, що перший відповідач не подавав відзиву та відповідно не мав можливості надати всі наявні докази, перший відповідач скористався цим правом на стадії підготовчого провадження, оскільки позивач наголошував у своїй заяві на відсутність у керівника першого відповідача повноважень на укладення оскаржуваного правочину, тому дані докази були надані разом з відповідними поясненнями.

Також колегія суддів апеляційної інстанції враховує те, що за даним правочином не відбулося неоплатного відчуження майна, як і не було укладення договору дарування, натомість, на виконання умов оскаржуваного договору другий відповідач перерахував на рахунки відповідача грошові кошти, з чого вбачається набуття першим відповідачем значного обсягу майна, а не його вибуття.

Доводи скаржника про те, що проценти за користування позикою, встановлений розмір яких значно перевищує облікову ставку Національного банку України, а отже, є необґрунтовано завищеним, і є фінансовим тягарем, оцінюються колегією суддів критично, оскільки як вбачається з норм ЦК України, якщо договір позики не є безвідсотковим, то сторони договору самі встановлюють відсоткову ставку в договорі, а якщо договором не передбачено відсоткову ставку, то вона встановлюється на рівні відсоткової ставки НБУ.

Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції наголошує на тому, що укладаючи оскаржуваний договір кожна зі сторін правочину переслідує певні цілі, тобто надання позики передбачає отримання відсотків за користування чужими грошовими коштами, при цьому, скаржник у апеляційній скарзі зазначає про те, що процентна ставка за користування позикою зменшувалась.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, враховуючи викладене вище, дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі № 910/430/22 (910/17608/23), наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі № 910/430/22 (910/17608/23), відсутні.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає інші посилання скаржника, викладені ним у апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Агроімпорт ЛТД» арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича на рішення господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі № 910/430/22 (910/17608/23) задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі № № 910/430/22 (910/17608/23) слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Агроімпорт ЛТД» арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі № 910/430/22 (910/17608/23) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі № 910/430/22 (910/17608/23) залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Справу № 910/430/22 (910/17608/23) повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Постанова підписана 26.05.2025, зокрема, у зв`язку із перебуванням судді Гаврилюка О.М. у відпустці.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді А.Г. Майданевич

В.В. Сулім