Ухвала

від 26.05.2025 по справі 914/1623/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 914/1623/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

розглянувши матеріали касаційних скарг Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та Природоохоронної рекреаційної установи парк-пам`ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Стрийський парк»

на рішення Господарського суду Львівської області від 23.12.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 у справі

за позовом 1) Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,

2) Природоохоронної рекреаційної установи парк-пам`ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Стрийський парк»

до фізичної особи-підприємця Ареновича Івана Мирославовича

про стягнення орендної плати та неустойки,

ВСТАНОВИВ:

06.05.2025 та 08.05.2025 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшли касаційні скарги Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та Природоохоронної рекреаційної установи парк-пам`ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Стрийський парк» на рішення Господарського суду Львівської області від 23.12.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 у справі № 914/1623/24.

08.05.2025 в електронному суді подано клопотання фізичної особи-підприємця Ареновича Івана Мирославовича про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 914//1623/24 за поданими касаційними скаргами на рішення Господарського суду Львівської області від 23.12.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 з огляду на відсутність передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підстав касаційного оскарження вказаних судових рішень у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За результатами перевірки матеріалів поданих касаційних скарг та враховуючи заперечення відповідача, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі № 914/1623/24 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.

За змістом пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а)касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Частиною п`ятою статті 12 ГПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини сьомої зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 установлено у розмірі 3 028,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом поданого у 2024 році позову у цій справі є стягнення з відповідача на користь Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради заборгованість в розмірі 102 254,69 грн включно з неустойкою та на користь Природоохоронної рекреаційної установи парк-пам`ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Стрийський парк» 1 135 442,64 грн включно з неустойкою (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог), що менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028,00 грн х 500 = 1 514 000,00 грн), а тому у розумінні ГПК України оскаржувані судові рішення у справі № 914/1623/24 не підлягають касаційному перегляду.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.12.2024, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 у справі № 914/1623/24, позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Ареновича Івана Мирославовича на користь Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради заборгованість в розмірі 66 482,15 грн та 1845,42 грн судового збору; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Ареновича Івана Мирославовича на користь Природоохоронної рекреаційної установи парк-пам`ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Стрийський парк» заборгованість з орендної плати в розмірі 562 529,37 грн та судовий збір в розмірі 8 437,94 грн; в решті позовних вимог відмовлено.

Разом із цим у тексті касаційної скарги Природоохоронної рекреаційної установи парк-пам`ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Стрийський парк» зазначено, що справа становить значний суспільний інтерес з огляду на те, що положення ухвали Львівської міської ради «Про окремі питання управління комунальним майном у зв`язку із введенням воєнного стану» поширюють свою дію на велику кількість орендарів об`єктів комунальної власності та правильність їх застосування прямо впливає на визначення розміру орендної плати та підстав її зменшення, а недоотримання коштів до міського бюджету Львівської міської територіальної громади значно послаблює обороноздатність країни та можливість підтримувати військових, які захищають країни від російських окупантів.

У тексті касаційної скарги Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради посилається на те, що суди, розглядаючи спір, зробили висновок, що норма частини другої статті 785 Цивільного кодексу України надає право вимоги неустойки за прострочення повернення речі з найму лише наймодавцю, а не балансоутримувачу. Але судами не надано оцінки тій обставині, що в даному випадку цивільно-правова відповідальність у вигляді сплати подвійної плати за прострочення повернення речі в тому числі Балансоутримувачу виникає з умов договору (договірна цивільно-правова відповідальність), а не положень Закону.

Скаржник зазначає, що суди неправильно застосували пункт 2.7 локального нормативно-правового акта - ухвали Львівської міської ради № 2239 від 18.08.2022 «Про окремі питання управління комунальним майном у зв`язку із введенням воєнного стану», яким передбачена п`ятидесятивідсоткова знижка орендної плати орендарям лише для розміщення в об`єкті оренди закладу громадського харчування (кафе), а судова практика щодо застосування якого відсутня, однак має виняткове значення для Скаржника.

Крім цього, в скарзі зазначено про необхідність відступлення від практики Верховного Суду у справі № 916/1319/19 щодо невключення при розрахунку розміру неустойки за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму податку на додану вартість.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, буде впливати на значну кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему та стосується питання права, вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати певні ознаки, зокрема існування кількісних або якісних критеріїв, зокрема:

- немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному;

- невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права;

- встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому.

При цьому, скаржники не наводить належних аргументів, які б свідчили про неоднозначність правозастосовчої практики у питанні застосування норм, зазначених ним у касаційній скарзі, а наявність зазначених заявником судових рішень різних інстанцій у схожих справах свідчить лише про наявність різних істотних обставин, підтверджених/непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і були постановлені відповідні судові рішення.

Отже, скаржники не довели, що ця справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, тоді як доводи касаційних скарг фактично зводяться до незгоди з судовими рішеннями щодо застосування норм законодавства, що є прерогативою судів попередніх інстанцій під час розгляду справи по суті, а тому не містять випадку, передбаченого підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Дослідивши зміст касаційних скарг та оскаржуваних судових рішень, колегія суддів зауважує, що сама лише вказівка на те, що справа має виняткове значення для скаржників та має суспільний інтерес без належного такого обґрунтування та за відсутності належних та допустимих доказів, не може бути визнана судом підставою, що підпадає під дію підпунктів «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Отже, тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника. Належних обґрунтувань про те, що ця справа має виключні випадки оскарження судових рішень в касаційному порядку, заявниками не наведено.

Касаційний господарський суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

Доводи скаржників, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду щодо розгляду скарг, чим покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Фактично скаржники ведуть до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням власного їх викладення, й в цілому до заперечення результату розгляду справи. Однак в контексті повноважень суду касаційної інстанції як "суду права", а не "суду фактів" та положень статті 300 ГПК України й враховуючи предмет та підстави позову даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені доводи є необґрунтованими, а тому відсутні підстави для відкриття провадження у справі.

Додатково слід звернути увагу скаржників на те, що незгода із судовим рішенням суду попередньої інстанції не свідчить про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при його ухваленні, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок ухвалення цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Подані касаційні скарги фактично зводяться до спроби переконати суд у необхідності втрутитися у зміст рішень, ухвалених судами попередніх інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішень судів попередніх інстанцій тільки через те, що такі рішення оскаржено і скаржник вважає їх незаконними, а тому підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі за касаційними скаргами Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та Природоохоронної рекреаційної установи парк-пам`ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Стрийський парк» немає.

Зважаючи на обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та Природоохоронної рекреаційної установи парк-пам`ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Стрийський парк» на рішення Господарського суду Львівської області від 23.12.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 у справі № 914/1623/24 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 цього ж Кодексу, оскільки їх подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.

За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та Природоохоронної рекреаційної установи парк-пам`ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Стрийський парк» на рішення Господарського суду Львівської області від 23.12.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 у справі № 914/1623/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ