Постанова від 19.06.2025 по справі 910/4997/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/4997/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Власова Ю.Л.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства «Автофургон»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 (судді Скрипка І.М. - головуючий, Мальченко А.О., Хрипун О.О.), яка ухвалена за результатом апеляційного перегляду ухвали господарського суду міста Києва від 14.01.2025 (суддя Полякова К.В.),

за заявою товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства «Автофургон»

про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі, яка має заборгованість перед боржником,

у справі № 910/4997/24

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства «Автофургон» (далі - ТОВ ВКП «Автофургон»)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Нерон і Партнери» (далі - ТОВ «Нерон і Партнери»)

про стягнення 467 270,00 грн,

особа, яка не брала участі у справі та подала апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції - товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Патріот» (далі - ТОВ «Юридична фірма «Патріот»),

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ТОВ ВКП «Автофургон» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Нерон і Партнери» про стягнення заборгованості за договором від 30.11.2015 поворотної фінансової допомоги у сумі 467 270,00 грн, право вимоги за яким до позивача перейшло на підставі договору від 20.10.2022 № 1-2022 про відступлення права вимоги.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.08.2024 у справі № 910/4997/24 позов задоволено.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 апеляційну скаргу ТОВ «Нерон і Партнери» на рішення господарського суду міста Києва від 08.08.2024 у справі № 910/4997/24 повернуто без розгляду.

Додатковим рішенням господарського суду міста Києва від 29.08.2024 заяву ТОВ ВКП «Автофургон» про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/4997/24 задоволено частково: стягнуто з ТОВ «Нерон і Партнери» на користь ТОВ ВКП «Автофургон» 27 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката. В іншій частині заяви відмовлено.

На виконання рішення господарського суду міста Києва від 08.08.2024 та додаткового рішення господарського суду міста Києва від 29.08.2024 видано судові накази від 04.12.2024.

Через систему «Електронний суд» 11.12.2024 від ТОВ ВКП «Автофургон» надійшла заява про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі, яка має заборгованість перед боржником у відповідності до приписів статті 336 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.01.2025 у справі № 910/4997/24 (суддя Полякова К.В.) заяву ТОВ ВКП «Автофургон» про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі, яка має заборгованість перед боржником, задоволено: звернуто стягнення на грошові кошти ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) у загальному розмірі 85 104,00 грн, який має заборгованість перед ТОВ «Нерон і Партнери» згідно з рішенням господарського суду міста Києва від 02.07.2024 у справі № 910/2214/24, у рахунок задоволення вимог ТОВ ВКП «Автофургон» за рішенням господарського суду міста Києва від 08.08.2024 у справі № 910/4997/24 про стягнення коштів з ТОВ «Нерон і Партнери».

ТОВ «Юридична фірма «Патріот» (особа, яка не брала участі у справі) звернулася до суду з апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції у справі № 910/4997/24.

Апеляційну скаргу мотивовано, зокрема з посиланням на те, що станом на час прийняття 14.01.2025 оскаржуваної ухвали, згідно з договором про відступлення права вимоги від 05.10.2024, який укладений ТОВ «Нерон і Партнери» з ТОВ «Юридична фірма «Патріот», саме апелянту - ТОВ «Юридична фірма «Патріот», належить право вимоги до боржника - ОСОБА_1 за рішенням господарського суду міста Києва від 02.07.2024 у справі № 910/2214/24. Договір від 05.10.2024 про відступлення права вимоги у встановленому законом порядку недійсним не визнавався.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 зі справи у задоволенні заяви ТОВ ВКП «Автофургон» про закриття апеляційного провадження відмовлено; апеляційну скаргу ТОВ «Юридична фірма «Патріот» на ухвалу господарського суду міста Києва від 14.01.2025 у справі № 910/4997/24 задоволено; ухвалу господарського суду міста Києва від 14.01.2025 у справі № 910/4997/24 скасовано; у задоволенні заяви ТОВ ВКП «Автофургон» про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі, яка має заборгованість перед боржником, відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ ВКП «Автофургон» звернулося до Суду з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування доводів касаційної скарги ТОВ ВКП «Автофургон» зазначає про те, що рішення у справі № 910/4997/24, яке ухвалено по суті спору, не містить висновків про права, інтереси та (або) обов`язки ТОВ «Юридична фірма «Патріот».

Ухвала суду першої інстанції від 14.01.2025 зі справи також не зачіпає та не стосується прав, інтересів чи обов`язків ТОВ «Юридична фірма «Патріот», оскільки станом на час її прийняття не існувало ухвали суду про заміну ТОВ «Нерон і Партнери» на ТОВ «Юридична фірма «Патріот» в порядку правонаступництва. У зв`язку з наведеним суд апеляційної інстанції порушив приписи статей 13, 42, 264 ГПК України при ухваленні оскаржуваної постанови.

У касаційній скарзі скаржник також навів попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які поніс, і які очкує понести у зв`язку з розглядом касаційної скарги, що становить 30 000,00 грн. та повідомив Суд про те, що докази понесених скаржником судових витрат будуть подані в порядку та в строки, передбачені частиною восьмою статті 129 ГПК України. Крім того, у прохальній частині касаційної скарги ТОВ ВКП «Автофургон» просить Суд вирішити питання щодо судових витрат.

Доводи інших учасників справи

ТОВ «Юридична фірма «Патріот» у відзиві на касаційну скаргу просило Суд у задоволенні касаційної скарги відмовити, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

ТОВ «Нерон і Партнери» правом на подання відзиву на касаційну скаргу, передбаченим статтею 295 ГПК України, не скористалося.

Згідно з розпорядженням Заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 16.06.2025 № 32.2-01/1162 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 910/4997/24, у зв`язку з тим, що згідно з рішенням зборів суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2025 № 10 суддю Ємця А.А. обрано до Великої Палати Верховного Суду.

3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків апеляційного господарського суду

Предметом касаційного оскарження є постанова Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025, яка ухвалена за результатом апеляційного перегляду ухвали господарського суду міста Києва від 14.01.2025 зі справи про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі, яка має заборгованість перед боржником в порядку статті 336 ГПК України.

Перед Верховним Судом поставлено питання перевірки доводів касаційної скарги щодо правильності застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення.

Згідно із статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частини першої статті 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 326 ГПК України).

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2012 від 13.12.2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 11-рп/2012 від 25.04.2012).

Порядок звернення стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, визначений у статті 53 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частин першої - четвертої статті 53 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. Зазначені особи зобов`язані подати на запит виконавця у визначений ним строк відомості про належне боржнику майно, що перебуває у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржнику. Після надходження відомостей про наявність майна боржника виконавець проводить опис такого майна, накладає на нього арешт, вилучає його і реалізує в установленому цим Законом порядку. Якщо особа, в якої перебуває майно боржника, перешкоджає виконавцю у вилученні такого майна, воно вилучається виконавцем у примусовому порядку. Готівка та майно, що належать боржнику від інших осіб, вилучаються виконавцем у таких осіб у присутності понятих. На належні боржникові у разі передачі від інших осіб кошти/електронні гроші, що знаходяться на рахунках у банках та інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, стягнення звертається виконавцем на підставі ухвали суду в порядку, встановленому цим Законом.

Порядок звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, та нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому порядку, визначений у статті 336 ГПК України, відповідно до частин 1, 5, 6 та 8 якої суд, що розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

За заявою стягувача суд може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах), електронних гаманцях чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, що не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Одночасно суд вирішує питання про зустрічне забезпечення та про заборону такій особі вчиняти дії щодо погашення заборгованості перед боржником та (або) зупиняє виконання судового рішення, згідно з яким з такої особи на користь боржника стягуються грошові кошти в межах загальної суми стягнення, до закінчення розгляду питання про звернення стягнення на грошові кошти.

У разі задоволення заяви судове рішення може бути виконано шляхом звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі в межах заборгованості такої особи перед боржником.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 зі справи № 910/7023/19 виснувала, що особа, яка має заборгованість перед боржником, що не оспорюється нею або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили, набуває статусу боржника саме у виконавчому провадженні, розпочатому виконавцем на виконання судового рішення, в силу ухвали суду про задоволення заяви стягувача, а не в межах окремих майнових відносин між стягувачем та такою особою.

Наразі існує стала судова практика щодо застосування положень статті 53 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 336 ГПК України, підтверджена висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.04.2020 у справі № 910/5300/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2018 у справі № 925/1048/17, від 11.09.2019 у справі № 902/1260/15, від 01.08.2019 у справі № 927/313/18, від 06.02.2020 у справі № 913/381/18, від 13.08.2021 у справі № 910/20504/16.

Верховний Суд у зазначених постановах дійшов висновку про те, що системний аналіз положень статей 53, 56 Закону України «При виконавче провадження» та статті 336 ГПК України свідчить про те, що такий спеціальний порядок звернення стягнення на майно (грошові кошти) передбачений законодавцем для неупередженого, ефективного, своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій, виключно, з метою фактичного виконання рішення суду.

При розгляді заяви про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, відповідно до статті 336 ГПК України предметом дослідження суду має бути факт наявності заборгованості, що повинен підтверджуватися доказами, які відповідають вимогам статей 76-79 ГПК України, зокрема це може бути відповідне рішення суду та факт беззаперечності заборгованості особи, якій належать кошти.

При розгляді такої заяви судам необхідно враховувати, що факт існування заборгованості не обов`язково має підтверджуватись судовим рішенням. За відсутності такого рішення суд має надати власну оцінку доводам заявника щодо наявності відповідної заборгованості, її розміру, а також з`ясувати обставини не пропуску строку позовної давності для відповідної вимоги боржника до особи, яка має заборгованість перед ним.

Спірність заборгованості з урахуванням положень чинного законодавства визначається не за суб`єктивним ставленням кредитора чи боржника до неї, у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент звернення особи із заявою в порядку статті 336 ГПК України боржник мав заборгованість перед кредитором, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначає заявник, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на момент такого звернення (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.12.2024 у справі № 902/831/23).

Водночас остаточне рішення за результатами розгляду заяви, поданої в порядку, передбаченому статтею 336 ГПК України, має бути прийняте з урахуванням усіх обставин справи та відомостей про всіх учасників процесу. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 904/1182/20.

Судами попередніх інстанцій у справі № 910/4997/24 встановлено, що:

- постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2024 рішення господарського суду міста Києва від 02.07.2024 у справі № 910/2214/24 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Нерон і Партнери» грошових коштів у розмірі 82 681,60 грн та витрат зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн залишено без змін;

- на виконання рішення господарського суду міста Києва від 02.07.2024 у справі № 910/2214/24 видано судовий наказ від 03.10.2024.

Місцевий господарський суд, задовольняючи у справі № 910/4997/24 заяву про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі, яка має заборгованість перед боржником, виходив, зокрема з того, що заявником доведено належними та допустимими доказами наявність заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «Нерон і Партнери», що підтверджується судовими рішеннями у справі № 910/2214/24.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні заяви про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі, яка має заборгованість перед боржником, виходив, зокрема з того, що відповідно до договору від 05.10.2024 про відступлення права вимоги, укладеного ТОВ «Нерон і Партнери» (первісний кредитор) з ТОВ «Юридична фірма «Патріот» (новий кредитор), первісний кредитор визнає наявність заборгованості перед новим кредитором за договором про надання юридичних послуг від 28.05.2024 № 8 у розмірі 450 000,00 грн.

Відповідно до пункту 1.2 договору від 05.10.2024 про відступлення права вимоги в якості погашення заборгованості первісний кредитор - ТОВ «Нерон і Партнери» в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України, відступає, а новий кредитор - ТОВ «Юридична фірма «Патріот» приймає право вимоги ТОВ «Нерон і Партнери» до ОСОБА_1 на стягнення 85 104,00 грн, які підтверджені рішенням господарського суду міста Києва від 02.07.2024 у справі № 910/2214/24.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент укладення цього договору.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.01.2025 замінено позивача (стягувача) у справі № 910/2214/24 з ТОВ «Нерон і Партнери» на його правонаступника - ТОВ «Юридична фірма «Патріот».

Судом апеляційної інстанції також установлено, що договір від 05.10.2024 про відступлення права вимоги у встановленому законом порядку недійсним не визнавався; як на момент подачі 11.12.2024 заяви про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі, яка має заборгованість перед боржником - ОСОБА_1 в сумі 85 104,00 грн, так і станом на 14.01.2025 цей договір був чинним.

Отже, як зазначив суд апеляційної інстанції, станом на час прийняття 14.01.2025 оскаржуваної ухвали про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі - ОСОБА_1 , згідно з договором від 05.10.2024 про відступлення права вимоги, який укладений ТОВ «Нерон і Партнери» з ТОВ «Юридична фірма «Патріот», саме апелянту - ТОВ «Юридична фірма «Патріот» належало/належить право вимоги в сумі 85 104,00 грн до боржника ОСОБА_1 за рішенням господарського суду міста Києва від 02.07.2024 у справі № 910/2214/24.

Проте Верховний Суд вважає такий висновок суду апеляційної інстанції помилковим та таким, що не ґрунтується на нормах права, з огляду на таке.

Так, Суд зазначає про те, що ТОВ «Нерон і Партнери» не повідомляло суд першої інстанції про здійснення уступки права вимоги за договором від 05.10.2024 про відступлення права вимоги. На стадії розгляду заяви ТОВ ВКП «Автофургон» судом першої інстанції такий договір у матеріалах справи відсутній.

Відповідно заява ТОВ ВКП «Автофургон» про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі, яка має заборгованість перед боржником розглядалася судом першої інстанції за наявними матеріалами, а отже, у суду апеляційної інстанції, з огляду на викладене, не було підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, яка постановлена з дотриманням норм процесуального права.

Крім того, Суд зазначає таке.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав про те, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах «Півень проти України» від 29.06.2004 заява № 56849/00, «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997). Тобто, колегія суддів виходить з того, що виконавче провадження є однією зі стадій судового провадження, яка завершує його. Ця стадія розпочинається з набранням судовим рішенням законної сили або за інших умов, установлених законом.

У свою чергу, процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав та обов`язків від однієї особи до іншої. Виникнення процесуального правонаступництва безпосередньо пов`язане із переходом матеріальних прав між такими особами. Заміна сторони правонаступником відбувається, як правило, у випадках зміни суб`єкта права або обов`язку у правовідношенні, коли новий суб`єкт права (позивач, відповідач або третя особа) повністю або частково приймає на себе права чи обов`язки попередника.

Реалізація процесуального правонаступництва має мати процесуальну мету, яку суд також враховує разом із доказами матеріального правонаступництва, яке стало підставою процесуального правонаступництва. Заміна судом сторони справи на підставі матеріального правонаступництва здійснюється з процесуальною метою реалізації правонаступником прав щодо виконання судового рішення у виконавчому провадженні.

Враховуючи завдання виконавчого провадження як складової судового провадження, процесуальною метою заміни як сторони відкритого виконавчого провадження, так і сторони справи (стягувача у виконавчому документі) в цьому контексті є отримання виконання судового рішення в межах виконавчого провадження.

Підставою для процесуального правонаступництва є правонаступництво у матеріальному правовідношенні, яке настало після відкриття провадження у справі. Відтак, особливості здійснення процесуального правонаступництва визначаються особливостями норм матеріального права, що регулюють перехід прав й обов`язків у матеріальних правовідносинах від особи до її правонаступника, або в інших випадках зміни сторони у правовідносинах, з яких виник спір.

Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 52 ГПК України, є переходом процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.

Пунктом 2 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, вчинення правочинів, наслідком яких є заміна особи в окремому зобов`язанні через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги), є різновидом переходу до особи прав у матеріальних правовідносинах. Унаслідок такої заміни кредитора в матеріальному правовідношенні відбувається його заміна на іншу особу і в процесуальних правовідношеннях у визначених законом випадках. Зокрема, у процесуальних відносинах правонаступник може бути замінений там, де вони є триваючими, або за умови відновлення процесуальних строків для вчинення процесуальних дій.

Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв`язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника.

При цьому, заміна будь-якого учасника справи судом носить не виключно формальний характер, покликаний зафіксувати процесуальне правонаступництво на підставі матеріального правонаступництва, а здійснюється для реалізації завдань господарського судочинства, передбачених частиною першою статті 2 ГПК України, в межах стадій судового процесу.

До моменту прийняття судового рішення про заміну сторони її правонаступником процесуальне правонаступництво не відбувається.

Інше розуміння фактично могло б призводити до зловживань, пов`язаних з можливістю укладення договору, у тому числі про відступлення права вимоги, «заднім числом».

Водночас, як встановлено у цій справі самим судом апеляційної інстанції, ухвалою господарського суду міста Києва від 28.01.2025 у справі № 910/2214/24 замінено позивача (стягувача) з ТОВ «Нерон і Партнери» на його правонаступника - ТОВ «Юридична фірма «Патріот». Відповідно до загальнодоступної інформації, яка міститься у відкритому державному реєстрі - Єдиному державному реєстрі судових рішень, зазначена ухвала оскаржена в апеляційному порядку, апеляційна скарга прийнята судом апеляційної інстанції до розгляду.

Таким чином, як станом на час постановлення місцевим господарським судом ухвали від 14.01.2025 у справі № 910/4997/24, так і станом на час її апеляційного перегляду та ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови від 31.03.2025, процесуальне правонаступництво у справі № 910/2214/24 не відбулося (ухвала суду першої інстанції у справі № 910/2214/24 не набрала законної сили), у зв`язку з чим особою, яка має заборгованість перед ТОВ «Нерон і Партнери» (позивач, стягувач) згідно з рішенням суду від 02.07.2024 у справі № 910/2214/24 є ОСОБА_1 (відповідач, боржник).

Суд зазначає, що завданням господарського судочинства в силу приписів частини першої статті 2 ГПК України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Окреслене завдання включає в себе як своєчасний розгляд і вирішення господарських справ, так і досягнення мети ефективного захисту порушених прав шляхом своєчасного та ефективного виконання судового рішення.

За наведених обставин, місцевий господарський суд на законних підставах у відповідності до приписів статті 336 ГПК України здійснив звернення стягнення на грошові кошти ОСОБА_1 , який має заборгованість перед ТОВ «Нерон і Партнери» згідно з рішенням суду від 02.07.2024 у справі № 910/2214/24, у рахунок задоволення вимог ТОВ ВКП «Автофургон» за рішенням господарського суду міста Києва від 08.08.2024 у справі № 910/4997/24 про стягнення коштів з ТОВ «Нерон і Партнери».

У суду апеляційної інстанції, у свою чергу, не було законних підстав як для висновку про те, що ухвалою суду від 14.01.2025 порушуються права/інтереси ТОВ «Юридична фірма «Патріот», так і для скасування ухвали суду першої інстанції від 14.01.2025 про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі, яка має заборгованість перед боржником, яка (ухвала) відповідає закону.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм права при ухваленні оскаржуваної постанови знайшли своє підтвердження за результатами перегляду справи в касаційному порядку.

Так, статтею 236 ГПК передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим і відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Проте оскаржувана постанова апеляційного господарського суду таким вимогам процесуального закону не відповідає, а тому підлягає скасуванню, а ухвала суду першої інстанції, яка відповідає закону, - залишенню в силі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з положеннями статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на те, що заявлені позивачем у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження знайшли своє підтвердження, постанова суду апеляційної інстанції, ухвалена з порушенням норм права, підлягає скасуванню, а ухвала суду першої інстанції, постановлена з дотриманням норм процесуального права - залишенню в силі з підстав, викладених у цій постанові.

Судові витрати

З апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції у справі № 910/4997/24 до суду апеляційної інстанції зверталося ТОВ «Юридична фірма «Патріот» (особа, яка не брала участі у справі) і саме за апеляційною скаргою останнього Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, яка підлягає скасуванню.

Водночас ТОВ «Юридична фірма «Патріот» у цій справі не є ані її стороною, ані її учасником у розумінні приписів статей 41 і 45 ГПК України, а є особою, яка не брала участі у справі та подала апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції, вважаючи, що її права/інтереси порушені.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони, якими в силу приписів статті 45 ГПК України є позивач і відповідач.

Близький за змістом правовий висновок викладений у додатковій постанові Верховного Суду від 28.11.2024 зі справи № 910/14863/22.

З огляду на те, що касаційна скарга ТОВ ВКП «Автофургон» підлягає задоволенню, судовий збір, понесений скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на ТОВ «Нерон і Партнери» (відповідача у справі).

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 312, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства «Автофургон» задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 у справі № 910/4997/24 - скасувати, а ухвалу господарського суду міста Києва від 14.01.2025 - залишити в силі.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Нерон і Партнери» на користь товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства «Автофургон» 2 422,40 грн судового збору з касаційної скарги.

4. Видачу відповідного наказу доручити господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя Ю. Власов