Постанова від 02.07.2025 по справі 910/4997/24

ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/4997/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,

розглянув у порядку письмового провадження

заяву товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства «Автофургон»

про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат

у справі № 910/4997/24

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства «Автофургон» (далі - ТОВ ВКП «Автофургон»)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Нерон і Партнери»</a> (далі - ТОВ «Нерон і Партнери»)

про стягнення 467 270,00 грн,

особа, яка не брала участі у справі та подала апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції - товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Патріот» (далі - ТОВ «Юридична фірма «Патріот»),

ВСТАНОВИВ:

ТОВ ВКП «Автофургон» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Нерон і Партнери» про стягнення заборгованості за договором від 30.11.2015 поворотної фінансової допомоги у сумі 467 270,00 грн, право вимоги за яким до позивача перейшло на підставі договору від 20.10.2022 № 1-2022 про відступлення права вимоги.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.08.2024 у справі № 910/4997/24 позов задоволено.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 апеляційну скаргу ТОВ «Нерон і Партнери» на рішення господарського суду міста Києва від 08.08.2024 у справі № 910/4997/24 повернуто без розгляду.

Додатковим рішенням господарського суду міста Києва від 29.08.2024 заяву ТОВ ВКП «Автофургон» про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/4997/24 задоволено частково: стягнуто з ТОВ «Нерон і Партнери» на користь ТОВ ВКП «Автофургон» 27 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката. В іншій частині заяви відмовлено.

На виконання рішення господарського суду міста Києва від 08.08.2024 та додаткового рішення господарського суду міста Києва від 29.08.2024 видано судові накази від 04.12.2024.

Через систему «Електронний суд» 11.12.2024 від ТОВ ВКП «Автофургон» надійшла заява про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі, яка має заборгованість перед боржником у відповідності до приписів статті 336 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.01.2025 у справі № 910/4997/24 заяву ТОВ ВКП «Автофургон» про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі, яка має заборгованість перед боржником, задоволено: звернуто стягнення на грошові кошти ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) у загальному розмірі 85 104,00 грн, який має заборгованість перед ТОВ «Нерон і Партнери» згідно з рішенням господарського суду міста Києва від 02.07.2024 у справі № 910/2214/24, у рахунок задоволення вимог ТОВ ВКП «Автофургон» за рішенням господарського суду міста Києва від 08.08.2024 у справі № 910/4997/24 про стягнення коштів з ТОВ «Нерон і Партнери».

ТОВ «Юридична фірма «Патріот» (особа, яка не брала участі у справі) звернулася до суду з апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції у справі № 910/4997/24.

Апеляційну скаргу мотивовано, зокрема з посиланням на те, що станом на час прийняття 14.01.2025 оскаржуваної ухвали, згідно з договором про відступлення права вимоги від 05.10.2024, який укладений ТОВ «Нерон і Партнери» з ТОВ «Юридична фірма «Патріот», саме апелянту - ТОВ «Юридична фірма «Патріот», належить право вимоги до боржника - ОСОБА_1 за рішенням господарського суду міста Києва від 02.07.2024 у справі № 910/2214/24. Договір від 05.10.2024 про відступлення права вимоги у встановленому законом порядку недійсним не визнавався.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 зі справи у задоволенні заяви ТОВ ВКП «Автофургон» про закриття апеляційного провадження відмовлено; апеляційну скаргу ТОВ «Юридична фірма «Патріот» на ухвалу господарського суду міста Києва від 14.01.2025 у справі № 910/4997/24 задоволено; ухвалу господарського суду міста Києва від 14.01.2025 у справі № 910/4997/24 скасовано; у задоволенні заяви ТОВ ВКП «Автофургон» про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі, яка має заборгованість перед боржником, відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 19.06.2025 зі справи № 910/4997/24 касаційну скаргу ТОВ ВКП «Автофургон» задоволено; постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 у справі № 910/4997/24 скасовано, а ухвалу господарського суду міста Києва від 14.01.2025 залишено в силі. Стягнуто з ТОВ «Нерон і Партнери» на користь ТОВ ВКП «Автофургон» 2 422,40 грн судового збору з касаційної скарги.

До прийняття згаданої постанови ТОВ ВКП «Автофургон» у касаційній скарзі також навело попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які понесло, і які очікує понести у зв`язку з розглядом касаційної скарги, що становить 30 000,00 грн та повідомило Суд про те, що докази понесених скаржником судових витрат будуть подані в порядку та в строки, передбачені частиною восьмою статті 129 ГПК України. Крім того, у прохальній частині касаційної скарги ТОВ ВКП «Автофургон» просило Суд вирішити питання щодо судових витрат.

Через підсистему «Електронний Суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи 24.06.2025 (у межах п`ятиденного строку після ухвалення постанови) від ТОВ ВКП «Автофургон» надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі про розподіл судових витрат.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 25.06.2025 колегії суддів (Колос І.Б. - головуючий; Булгакова І.В., Власов Ю.Л.) передано заяву ТОВ ВКП «Автофургон» про ухвалення додаткового рішення у справі про розподіл судових витрат.

Згідно з розпорядженням Заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 26.06.2025 № 32.2-01/1277 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 910/4997/24, у зв`язку з перебуванням судді Власова Ю.Л. у відпустці.

Заява ТОВ ВКП «Автофургон» обґрунтована, зокрема приписами статей 123, 126, 129 ГПК України та договором від 19.06.2023 № 03-28 про надання правової (правничої) допомоги, який укладений адвокатським бюро «Гапоненко Роман і партнери» та ТОВ ВКП «Автофургон», договором від 15.12.2022 № 2 про співробітництво, який укладений адвокатським бюро «Гапоненко Роман і партнери» з адвокатським об`єднанням «Гапоненко Роман і партнери» (згідно з яким адвокатське бюро залучає адвокатське об`єднання до виконання укладених адвокатським бюро договорів про надання правової (правничої) допомоги), актом надання послуг від 23.06.2025 № 17, який складений ТОВ ВКП «Автофургон», з одного боку, та адвокатським бюро «Гапоненко Роман і партнери» в особі адвоката Безроди Р.С., з іншого боку, до договору від 19.06.2023 № 03-28; ордером від 25.11.2024 серії АА № 1511563, який виданий адвокату Безроді Р.С. адвокатським об`єднанням «Гапоненко Роман і партнери»; свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю, виданим на ім`я Безроди Р.С.

У заяві ТОВ ВКП «Автофургон» просить Суд стягнути з ТОВ «Нерон і Партнери» на користь ТОВ ВКП «Автофургон» 57 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката (понесених у суді апеляційної та касаційної інстанцій).

Від ТОВ «Нерон і Партнери» 30.06.2025 через підсистему «Електронний суд» надійшли письмові заперечення на заяву ТОВ ВКП «Автофургон», відповідно до яких ТОВ «Нерон і Партнери» просить Суд відмовити у задоволенні заяви ТОВ ВКП «Автофургон».

Розглянувши заяву ТОВ ВКП «Автофургон» з доданими до неї документами, письмові заперечення ТОВ «Нерон і Партнери», Верховний Суд вважає, що заява ТОВ ВКП «Автофургон» підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Статтею 221 ГПК України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ГПК України передбачено, що до основних засада (принципів) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною першою статті 124 ГПК України унормовано, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Верховний Суд ураховує, що за положенням частини другої статті 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється під час вирішення спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати касаційного цивільного суду від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).

За змістом статті 7 ГПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Відповідно до статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 236 ГПК України).

Верховний Суд, вирішуючи питання про витрати, пов`язані з розглядом справи, зокрема, на професійну правничу допомогу та своєчасне подання доказів понесення додаткових витрат на професійну правничу допомогу, послідовно та логічно зробив такі висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах:

- право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, керуючись положеннями статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (пункт 1.20 додаткової постанови Верховного Суду від 19.07.2021 у справі № 910/16803/19);

- у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат (постанови Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 910/9024/21, від 11.01.2024 у справі № 924/423/23). З огляду на викладене, відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат. Вказане узгоджується з позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 910/3055/20, від 14.12.2021 у справі № 922/676/21, від 18.01.2022 у справі № 910/2679/21, від 21.06.2022 у справі № 908/574/20, від 13.06.2023 у справі № 923/515/21, від 08.02.2024 у справі № 295/3068/20);

- застосування відповідних положень статті 124 ГПК України вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин кожної справи (постанови Верховного Суду від 08.02.2024 у справі № 295/3068/20, від 18.01.2024 у справі № 927/885/17);

- додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги. Також додаткове судове рішення може бути процесуальним засобом реалізації прав учасника справи, якщо воно ухвалюється за спеціальною заявою такого учасника, поданою з дотриманням відповідної процедури. Так, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України). Подібне право має сторона в господарському судочинства згідно з частиною першою статті 221 ГПК України (пункт 7.24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21);

- щодо заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та/чи подання доказів, то процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (пункт 3.6 постанови Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 921/221/21, пункт 20 постанови Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 917/304/21);

- правила подання до закінчення судових дебатів у справі доказів на підтвердження понесених сторонами судових витрат встановлюються у випадку, коли справа слухається у відкритому судовому засіданні. В іншому випадку, коли справа призначається до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін для вирішення судом питання розподілу судових витрат у справі достатнім буде зазначити про ці докази у прохальній частині позовної заяви або ж надати їх протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови попередження про це до прийняття рішення по суті (постанова Верховного Суду від 21.10.2021 у справі № 620/2936/20);

- потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду (постанова Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 161/5317/18);

- частина дев`ята статті 129 ГПК України наділяє суд дискреційними повноваженнями щодо покладання на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, судових витрат повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, однак за умови, що відповідний висновок суду має бути належним чином обґрунтованим. Наведена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною (постанови Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 911/813/21, від 02.04.2020 у справі № 912/2171/18, від 25.03.2021 у справі № 905/717/20, від 08.04.2021 у справі № 905/716/20, від 25.11.2021 у справі № 904/5929/19, від 31.05.2022 у справі № 927/515/21, від 15.09.2022 у справі № 910/10159/21 та додаткові постанови Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 916/376/19, від 12.07.2022 у справі № 910/18970/19);

- відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати на професійну правничу допомогу покладаються на сторони, якими в силу приписів статті 45 ГПК України є позивач і відповідач (близький за змістом правовий висновок викладений у додатковій постанові Верховного Суду від 28.11.2024 зі справи № 910/14863/22);

- відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, а в суді касаційної інстанції - до прийняття постанови у справі (додаткова постанова Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 910/9111/17).

Крім того, Суд неодноразово та послідовно вказував, що:

- практична реалізація принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України) відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України);

- отже, право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, (1) заявити про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів у справі та (2) повідомити про надання відповідних доказів у визначені ГПК України строки; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат з дотриманням вимог частини восьмої статті 129, статті 221 ГПК України (постанова Верховного Суду від 24.04.2025 у справі № 906/145/24).

У контексті виконання ТОВ ВКП «Автофургон» вказаних вище обов`язків Суд зазначає таке.

Заявник (позивач у справі) просить Суд стягнути з ТОВ «Нерон і Партнери» (відповідача у справі) 57 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката (понесених у суді апеляційної та касаційної інстанцій).

Згідно з актом від 23.06.2025 № 17 надання послуг виконавцем (адвокатським бюро), який складений до договору від 19.06.2023 № 03-28, при розгляді справи у суді апеляційної інстанції надані такі послуги для замовника ТОВ ВКП «Автофургон»: підготовка відзиву на апеляційну скаргу 6 годин (18 000,00 грн без ПДВ); аналіз документів та підготовка правової позиції адвокатом 3 години (сума 9 000,00 грн без ПДВ); підготовка заперечення на заяву (клопотання) 2 години (6 000,00 грн без ПДВ); підготовка заяви про закриття апеляційного провадження 3 години (9 000,00 грн без ПДВ).

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ ВКП «Автофургон» навело попередній розрахунок судових витрат у розмірі 40 000,00 грн, із зазначенням про те, що докази понесення витрат будуть подані згідно з частиною восьмою статті 129 ГПК України. Також у відзиві на апеляційну скаргу ТОВ ВКП «Автофургон» просило покласти судові витрат на апелянта.

Водночас після ухвалення судом апеляційної інстанції постанови від 31.03.2025 ТОВ ВКП «Автофургон» у межах визначеного частиною восьмою статті 129 ГПК України строку не подало до суду апеляційної інстанції докази у підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи (апеляційної скарги). Такі докази ТОВ ВКП «Автофургон» подало лише до суду касаційної інстанції, з пропуском визначеного ГПК України строку, що виключає можливість розподілу судом касаційної інстанції витрат на професійну правничу допомогу адвоката, понесених в суді апеляційної інстанції.

При цьому необхідність подання таких доказів у межах визначеного ГПК України строку до суду, який прийняв рішення, не ставиться у залежність від результату такого рішення (на користь/не на користь скаржника).

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 01.10.2024 зі справи 911/1088/23, зазначивши, що позивач у суді апеляційної інстанції не подавав докази щодо понесених витрат на правничу допомогу як до закінчення судових дебатів у справі, так і протягом п`яти днів після ухвалення постанови судом апеляційної інстанції. До суду касаційної інстанції такі докази подані з пропуском строку, встановленого частиною восьмою статті 129 ГПК України. Відтак, у Суду відсутні підстави для відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції, у свою чергу, перевіряє виконання заявником вказаних вище обов`язків при розподілі судових витрат, понесених у судах попередніх інстанцій (зокрема якщо приймає нове рішення; змінює судове рішення; скасовує постанову суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції).

За наведених обставин, у Суду відсутні підстави для відшкодування ТОВ ВКП «Автофургон» витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.

ТОВ ВКП «Автофургон» також просить Суд стягнути з ТОВ «Нерон і Партнери» витрати, понесені на підготовку касаційної скарги у справі (витрачено 5 годин, сума 15 000,00 грн без ПДВ).

В аспекті застосування приписів частини восьмої статті 129 ГПК України та статті 221 ГПК України Суд враховує, що акт від 23.06.2025 № 17 надання послуг до договору від 19.06.2023 № 03-28 складений після ухвалення судом касаційної інстанції постанови від 19.06.2025.

Згідно із частиною четвертою статті 60 ГПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».

Касаційна скарга ТОВ ВКП «Автофургон» у справі № 910/4997/24 (підписана керівником Гапоненком Р.І.) розглядалася в суді касаційної інстанції в порядку письмового провадження.

Водночас ГПК України не містить вимоги про підписання процесуальних документів у справі, складених представником (адвокатом), лише таким представником (адвокатом). Ці документи можуть бути підписані, зокрема керівником юридичної особи, іншою особою, яка уповноважена діяти від імені юридичної особи відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту). Підписання таких документів не безпосередньо представником (адвокатом) саме по собі не впливає на факт їх підготовки (складення) представником (адвокатом).

Верховний Суд зазначає, що факт надання правової допомоги в суді касаційної інстанції у справі № 910/4997/24 є підтвердженим ТОВ ВКП «Автофургон».

При цьому Суд враховує, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати на професійну правничу допомогу покладаються на сторони, якими в силу приписів статті 45 ГПК України є позивач і відповідач.

ТОВ «Юридична фірма «Патріот» у свою чергу не є ані її стороною, ані її учасником у розумінні приписів статей 41 і 45 ГПК України, а є особою, яка не брала участі у справі та подала апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції, вважаючи, що її права/інтереси порушені.

При цьому у постанові від 19.06.2025 зі справи суд касаційної інстанції зазначав, зокрема про те, що ТОВ «Нерон і Партнери» не повідомляло суд першої інстанції про здійснення уступки права вимоги за договором від 05.10.2024 про відступлення права вимоги. На стадії розгляду заяви ТОВ ВКП «Автофургон» судом першої інстанції такий договір у матеріалах справи був відсутній.

Виходячи з критерію реальності та розумності розміру витрат на правову допомогу, понесених ТОВ ВКП «Автофургон» у суді касаційної інстанції, Верховний Суд, з огляду на міркування, викладені у цій додатковій постанові, дійшов висновку про задоволення заяви ТОВ ВКП «Автофургон» у цій частині.

Отже розмір витрат є співмірним, пропорційним, витрати, понесені в суді касаційної інстанції у розмірі 15 000,00 грн на підготовку касаційної скарги у справі (що включає також і аналіз документів та підготовку правової позиції) є необхідними та у повній мірі відповідають принципам справедливості, розумності, реальності.

З огляду на міркування, викладені у цій постанові (додатковій), враховуючи письмові заперечення ТОВ «Нерон і Партнери», колегія суддів дійшла висновку про стягнення з ТОВ «Нерон і Партнери» на користь ТОВ ВКП «Автофургон» витрат на професійну правничу допомогу, які понесені в суді касаційної інстанції, у розмірі 15 000,00 грн.

Керуючись статтями 123, 126, 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Заяву товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства «Автофургон» про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу у справі № 910/4997/24 задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Нерон і Партнери»</a> на користь товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства «Автофургон» 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн 00 коп витрат на правничу (правову) допомогу в суді касаційної інстанції.

3. Видачу відповідного наказу доручити господарському суду міста Києва.

Додаткова постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова