Рішення

від 02.12.2010 по справі 7/201-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

7/201-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31  http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

02 грудня 2010 р.           Справа 7/201-10

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Бокуд-1" код ЄДРПОУ 24900145.     

до: Відкритого  акціонерного товариства "Акціонерна компанія Вінницяобленерго" в особі "Вінницькі міські електричні мережі" код ЄДРПОУ 25509880.    

про визнання договору № 819 від 05.05.09. частково недійсним

Головуючий суддя     Банасько О.О.     

       Cекретар судового засідання Матущак О.В.

       Представники :

позивача  : Сташко А.І.- представник, довіреність №154 від 02.11.2010 року.

відповідача : Іваніцький Ю.В.- представник, довіреність № 1-14-3144 від 22.02.2010 року.

Інші: Панчук Б.В.

       В С Т А Н О В И В :

До господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява про визнання  частково недійсним договору № 819 укладеного 05.05.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бокуд-1" та Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Вінницяобленерго"" в особі "Вінницькі міські електричні мережі".  

Ухвалою від 18.10.2010 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/201-10 та призначено до розгляду на 03.11.2010 року.

29.10.2010 року  позивачем через канцелярію суду подано клопотання про зупинення розгляду справи до вирішення справи № 2-155-2010, яка розглядалась в Замостянському районному суді по суті у Верховному  суді України.

Крім того 29.10.2010 року позивачем подано клопотання про зупинення розгляду справи до моменту розгляду справи  № 2-а-279-10 Замостянським райсудом м.Вінниці.

02.11.2010 року до суду надійшов відзив ВАТ "Акціонерна компанія Вінницяобленерго" в особі "Вінницькі міські електричні мережі" на позовну заяву  ТОВ "Бокуд-1" в якому останній просить відмовити  в задоволенні позову посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність.

Розглянувши клопотання позивача про зупинення провадження суд дійшов висновку про їх відхилення виходячи з того, що справи № 2-155-2010 та №  2-а-279-10, які перебувають в провадженні інших судів не є пов'язаними зі справою № 7/201-10, оскільки стосуються розгляду трудових спорів працівників позивача з адміністрацією ТОВ "Бокуд-1".

Ухвалою від 03.11.2010 року з огляду на необхідність витребування додаткових доказів та з метою надання нових документів  розгляд справи відкладено до 17.11.2010 року.  

16.11.2010 року до суду надійшло клопотання позивача про зупинення провадження у справі № 7/201-10 до закінчення розгляду справи № 2-4039 в Замостянському районному суді м.Вінниці.

В судовому засіданні 17.11.2010 року представником позивача подано клопотання про виклик в судове засідання представника ДПІ для дачі пояснень щодо оплати відповідачем спожитої електроенергії.

Вказане клопотання судом відхилено в зв'язку з його необґрунтованістю та безпідставністю.

Клопотання про зупинення провадження у справі відхилено судом, оскільки вирішення справи № 7/201-10 не є неможливим до закінчення вирішення справи № 2-4039 в Замостянському районному суді м.Вінниці.

Ухвалою від 17.11.2010 року розгляд справи було відкладено до 02.12.2010 року з огляду на необхідність витребування додаткових доказів та з метою надання сторонами нових документів.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

05.09.2009 року між ВАТ "Акціонерна компанія Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Вінницькі міські електричні мережі" (Постачальник) та ТОВ "Бокуд-1" (Споживач) було укладено договір № 819 про постачання електричної енергії.

Згідно даного договору, крім іншого, Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Cпоживача з приєднаною потужністю 1280 кВт, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п.1.2 вказаного Договору розрахунковий період за даним договором прирівнюється до календарного місяця, протягом якого визначається обсяг електроенергії, що продається Споживачу за цей час та протягом якого Споживач повинен здійснити розрахунки за куплену електроенергію за тарифами, що діють на кінець розрахункового періоду.

Згідно п.2.3 Договору Споживач зобов'язувався: дотримуватися режиму споживання електричної енергії згідно з умовами розділу 5 цього Договору та режиму роботи електроустановки; проводити оплату вартості спожитої електроенергії на протязі 5 днів з дня отримання рахунку шляхом перерахування грошових коштів на відповідний рахунок Постачальника; до 20 числа кожного розрахункового місяця, направляти до Постачальника свого уповноваженого представника для надання звіту про кількість спожитої електроенергії за розрахунковий період та проведення взаємозвірки розрахунків між сторонами тощо (п.п.2.3.2, 2.3.3, 2.3.5 Договору).

В п.3.2.1 Договору визначено, що Споживач має право на зміну (коригування) договірних величин споживання електричної енергії у порядку визначеному умовами розділу 5 цього Договору.

В розділі 5 Договору регламентовано порядок визначення та узгодження договірних величин споживання електричної енергії.

Зокрема в п.5.1 Договору вказано, що для визначення договірних величин споживання електричної енергії та потужності на наступний рік Споживач не пізніше 01 жовтня поточного року надає Постачальнику відомості про розмір очікуваного споживання електричної енергії (додаток № 1). У разі потреби постачальник електричної енергії може вимагати від Споживача надання обґрунтування очікуваного обсягу споживання. У разі ненадання Споживачем зазначених відомостей у встановлений термін розмір очікуваного споживання електричної енергії на наступний рік установлюється Постачальником на рівні відповідних періодів поточного року.

Договірні величини споживання електричної енергії визначаються на рівнях заявлених Споживачем згідно з п.5.1 цього Договору обсягів (п.5.2 Договору).

Згідно п.5.4 Договору звернення Споживача щодо корегування протягом поточного розрахункового періоду договірних величин розглядаються Постачальником відповідно до передбаченої Правилами користування електричною енергією процедури.

До вказаного Договору між сторонами було підписано ряд додатків, в тому рахунку Додаток № 2 (акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін), (однолінійна схема точок межі балансової належності), додаток         № 3 (порядок розрахунків споживача за використану електроенергію), Додаток № 3М (перелік місць встановлення електролічильників, за якими проводиться розрахунок за відпущену електроенергію), додаток № 7 (розрахунок втрат електроенергії в мережах споживача) тощо.

Окрім того із наданих сторонами документів вбачається, що між сторонами було підписано акти про встановлення середньомісячного споживання електроенергії.

Позивач в позовній заяві, обґрунтовуючи недійсність оспорюваного пункту договору, вказує на те, що в житлових будинках, які увійшли до переліку об'єктів споживання електричної енергії відсутні проектні рішення на внутрішньобудинкові електричні мережі, що на думку позивача свідчить про невірне визначення проектної (приєднаної) потужності в п.1.1 Договору.

В письмових поясненнях, що надійшли до суду 29.10.2010 року, 16.11.2010 року та 01.12.2010 року позивач наводить нормативно-правове обґрунтування позовних вимог вказуючи на те, що підставою для визнання недійсним оспорюваного пункту договору є невідповідність останнього приписам ст.ст.203, 215 ЦК України, ст.ст.3, 7, 18, 26 Закону України "Про електроенергетику", Правил користування електричною енергією.

Відповідач заперечуючи проти позову у своєму відзиві вказує на наступне:

- оспорюваний договір був укладений сторонами, які наділені цивільною правоздатністю та дієздатністю, підписаний уповноваженими особами та скріплений печатками сторін. При підписанні від ТОВ "Бокуд-1" не надходило жодного заперечення щодо його умов в порядку передбаченому ст.181 ГК України;

- визначення обсягу спожитої електричної енергії на основі приєднаної потужності відбувається в зв'язку з тим, що ТОВ "Бокуд-1" на утриманні та обслуговуванні якого перебувають внутрішньобудинкові мережі відмовляється за свій рахунок встановлювати  засоби обліку;

- визначення розміру середньомісячного встановленого споживання електроенергії відбулось в лютому 2006 року на підставі спільно проведеного сторонами обстеження  результати якого було оформлено відповідними актами, а тому посилання позивача про невірне визначення обсягу приєднаної потужності є необґрунтованим.

Беручи до уваги наведене вище суд дійшов висновку про відмову в позові виходячи з наступного.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

У п.1 роз'яснення Вищого Арбітражного суду України  від 12.03.1999 року                     № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" вказано, що угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені статтею 48 Цивільного кодексу України (далі - Цивільний кодекс), за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону. Правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватись в усіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод, зокрема статей 49, 50, 56, 57, 58 Цивільного кодексу, абзацу другого пункту 6 статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", пункту 2 статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", пункту 3 статті 14 Закону України "Про оренду землі" тощо. При цьому вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

В п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"   роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Пункт 10 роз'яснення Вищого Арбітражного суду України  від 12.03.1999 року                     № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" вказує, що відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. У разі коли після укладення угоди набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють договірні відносини, ніж ті, що діяли в момент укладення угоди, сторони вправі керуватися умовами договору, а не цим нормативним актом, якщо останній не має зворотної сили.

Предметом спору у даній справі є вимога про визнання недійсним пункту договору, укладеного 05.05.2009 року, а тому, враховуючи наведене вище, при вирішенні даного спору слід керуватися вимогами ЦК України та законодавчих актів в редакції, що діяла на час укладення оспорюваних договорів.

Правове регулювання визнання правочинів недійсними здійснюється на підставі ст.ст.203, 215 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як вказувалось вище, позивач посилаючись на невідповідність оспорюваного договору чинному законодавству в якості нормативної підстави визначив ст.ст.3, 7, 18, 26 Закону України "Про електроенергетику", Правила користування електричною енергією. Суперечність оспорюваного пункту договору вказаним вище нормам законодавства полягає у невірному визначенні при укладенні договору обсягу приєднаної потужності.

Однак аналіз змісту ст.ст.3, 7, 18, 26 Закону України "Про електроенергетику" приводить суд до висновку, що вказані норми не містять нормативних підстав для визнання оспорюваного пункту договору недійсним, оскільки із співставлення змісту оспорюваного пункту договору та вказаних вище норм Закону України "Про електроенергетику" не вбачається суперечності.

Стосовно посилання позивача на те, що оспорюваний пункт договору в частині визначення обсягу приєднаної потужності суперечить Правилам користування електричної енергії суд зауважує наступне.

Згідно п.1.2 Правил (в редакції на момент укладення оспорюваного договору) приєднана потужність - сумарна за площадкою вимірювання номінальна потужність приєднаних до електричної мережі струмоприймачів та трансформаторів споживача (без урахування резервних трансформаторів), які перетворюють електричну енергію на робочу напругу (яка безпосередньо живить струмоприймачі), кВт..

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ч.1 ст.181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Разом з тим, із аналізу ч.ч. 2-7 названої статті Господарського кодексу України можна дійти висновку про те, що в разі якщо проект договору викладено як єдиний документ укладення він буде вважатись укладеним за наявності згоди іншої сторони з його умовами при оформленні його відповідно до вимог частини першої цієї статті (підписання та скріплення печатками) і поверненні одного примірнику договору другій стороні або надсиланні відповіді на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. При наявності заперечень сторін щодо умов договору розбіжності між ними вирішуються в порядку передбаченому названою статтею шляхом складання протоколів розбіжностей, а в подальшому –в судовому порядку.

Правовідносини щодо укладення, зміни і розірвання договорів регулюються главою 53 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ч.1 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (ч.1 ст.641 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Аналогічне положення міститься в ч.1 ст.651 ЦК України.

Відповідно до ст.654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч.1 ст.275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно п.5.2 Правил користування електричною енергією (в редакції чинній на момент укладення оспорюваного правочину) при укладенні договору про постачання електричної енергії сторони визначають його зміст на основі типового договору (додаток 3).

Умови договору про постачання електричної енергії, зазначені у додатку 3 та пунктах 5.5, 5.6 та 5.7 цих Правил, є істотними та обов'язковими для сторін під час укладення договору про постачання електричної енергії.

В підпункті 4 п.5.5 Правил зазначено, що договір про постачання електричної енергії містить такі умови, що є істотними та обов'язковими для цього виду домовленостей такі як величини дозволеної та приєднаної потужності.

Проаналізувавши укладений договір судом встановлено, що сторони при його укладенні погодили усі його істотні умови, які є обов'язковими для даного виду договорів, в тому рахунку визначивши величину приєднаної потужності.

Статтею 204 ЦК України встановлено принцип презумпції правомірності правочину відповідно до якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В пункті 3 ч.1 ст.3, ст.6 ЦК України закріплено принцип свободи договору який передбачає, право суб'єкта цивільного права на укладення й інших договорів, прямо не передбачених актами цивільного законодавства, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Слід звернути увагу, що відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Беручи до уваги викладене вище, оцінюючи встановлені обставини справи та приписи законодавства в сукупності суд дійшов висновку, що позовні вимоги із доводами, які обґрунтовують їх, не можуть слугувати підставою для визнання п.1.1 договору від 05.05.2009 року № 819 про постачання електричної енергії недійсним.

Відмовляючи в позові суд враховує наступне.

Зміст фактичних обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги про визнання недійсним пункту договору переконливо свідчить про те, що спірні правовідносини між сторонами стосуються виключно визначеної в договорі від 05.05.2009 року величини приєднаної потужності.

Разом з тим, як вказувалось вище, визначення відповідного обсягу приєднаної потужності відбулось шляхом підписання між сторонами відповідних актів.

Пунктом 1.13 Правил (в редакції на момент укладення оспорюваного договору)  передбачено, що укладення, внесення змін, подовження чи розірвання дії будь-якого із договорів здійснюються відповідно до вимог законодавства та цих Правил.

Пунктом 5.23 Правил також передбачено, що зміна або розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, здійснюється у порядку, визначеному законодавством України.

Згідно підпункту 10.1 п.10 Правил споживач має право на звернення до постачальника електричної енергії з питання змін договірних умов у порядку, передбаченому цими Правилами.

Виходячи з наведеного позивач не позбавлений захистити своє порушене право (непогодження із величиною приєднаної потужності) шляхом ініціювання  внесення змін до договору в частині, що стосується величини приєднаної потужності в порядку передбаченому Правилами.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу  підлягають віднесенню на позивача відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46,  49, 82, 84, 85, 87, 115  ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. В позові відмовити повністю.

Суддя                                             Банасько О.О.

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України  08 грудня 2010 р.

віддрук. 1. прим.:

1 - до справи.