Постанова

від 24.02.2011 по справі 7/201-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

7/201-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.2011 року                                    Справа №  7/201-10

          Дніпропетровський          апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:  головуючого судді: Крутовських В.І.–доповідач,

             суддів: Дмитренко А.К., Прокопенко А.Є.

при секретарі судового засідання Деббіш Г.В.

За участю представників сторін:

представники сторін у судове засідання не з`явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином;

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю                    “Максіма-2006” на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2010р. у справі  № 7/201-10

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Регіональний торговий будинок”, м. Запоріжжя

до товариства з обмеженою відповідальністю “Максіма-2006”,                                     м. Дніпропетровськ

про стягнення 14 693 грн. 69 коп.

ВСТАНОВИВ:

         Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2010р. у справі  № 7/201-10 (суддя –Коваль Л.А.)  позов товариства з обмеженою відповідальністю “Регіональний торговий будинок”(м. Запоріжжя) до товариства з обмеженою відповідальністю “Максіма-2006” (м. Дніпропетровськ) про стягнення 14 693 грн. 69 коп. задоволено повністю.

          Присуджено до стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Максіма-2006" на користь товариства з обмеженою відповідальністю                "Регіональний торговий будинок" основний борг у сумі 11 914 грн. 14 коп., пеню у сумі  1 217 грн. 85 коп., 3% річних у сумі 361 грн. 34 коп., суму від інфляції у розмірі 1 200 грн. 36 коп.,  витрати на оплату державного мита у сумі 146 грн. 94 коп., витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у сумі 236 грн. 00 коп.

          Повернуто товариству з обмеженою відповідальністю "Регіональний торговий будинок” зайво сплачене згідно платіжного доручення № 149 від 21.10.2010р., яке міститься в матеріалах справи,  державне мито у сумі                15 грн. 03 коп.

          Оскаржуючи рішення господарського суду Дніпропетровської області                         від 23.11.2010р. у справі  № 7/201-10, товариство з обмеженою відповідальністю “Максіма-2006” просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права.

10.02.2011р. позивач надав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2010р. у справі  № 7/201-10 без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Максіма-2006” –без задоволення.

24.02.2011р. позивач надав письмове клопотання про проведення судового засідання 24.02.2011р. без участі позивача, яке було задоволено колегією суддів.

          Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга –без задоволення, приймаючи до уваги наступне.

          Як вбачається із матеріалів справи, 01.12.2008р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Регіональний торговий будинок" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю  "Максіма-2006" (Покупець) було укладено договір поставки № М-60196 (далі –договір), за умовами якого Постачальник (позивач у справі) взяв на себе зобов'язання поставити товар в строки, обумовлені договором, відповідно до замовлення Покупця (відповідач у справі), а покупець зобов`язався прийняти його та оплатити на умовах, передбачених додатком № 4 до договору "Додаткові умови", що є невід'ємною частиною договору        (п. 1.1. договору).

          Строк дії договору встановлюється з моменту його фактичного підписання і до 31.12.2008р. Строк дії договору автоматично продовжується на один рік у випадку, якщо жодна із сторін не доведе до відома іншу сторону у письмовій формі про свій намір змінити або зупинити дію договору за 30 календарних днів до закінчення дії договору  (п.п. 12.1., 12.2. договору).

Відповідно до п. 3.1. договору постачальник здійснює поставку товару в пункт доставки згідно замовлення покупця своїми транспортними засобами та за свій рахунок. Адреси пунктів доставки покупця наведені в додатку № 4 до договору "Додаткові умови".

Додатком № 4 до договору є "Додаткові умови", які, зокрема, визначають пункти доставки товару. Додатковою угодою від 30.09.2009р. сторони договору доповнили адреси пунктів доставки товару.

Відповідно до п. 1.2. договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент підписання уповноваженими представниками сторін товарної (товаротранспортної) накладної, яка підтверджує факт передачі товару.

Оплата товару відповідно до п. 7.2. договору здійснюється покупцем шляхом банківського перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника в строк, встановлений сторонами в пункті 6 додатку № 4 до Договору "Додаткові умови".

          Відповідно до п. 6  додатку № 4 до договору "Додаткові умови" покупець здійснює оплату за поставлений товар шляхом банківського перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 14 календарних днів з моменту поставки товару.

          Пункт 7.6. договору передбачено, що днем здійснення платежу є той день, коли сума, яка належить до сплати, списується з розрахункового рахунку покупця.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України та                ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів та  умов договору; одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Відповідно до п.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення,  в  якому  одна  сторона (боржник)   зобов'язана   вчинити на  користь другої  сторони (кредитора) певну дію (передати  майно, виконати  роботу,  надати послугу,  сплатити  гроші  тощо) або утриматися від певної дії,  а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

          Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правовові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки та відшкодування збитків.

          На виконання умов зазначеного договору позивач в період з 02.10.2009р. по 30.10.2009р. поставив відповідачу товар на загальну суму   14 914 грн. 14 коп., що підтверджується видатковими накладними (а.с. 52 –77, т. 1) з урахуванням актів розбіжностей до окремих видаткових накладних, складених відповідно до п. 3.16. договору, та довіреностями на отримання (а.с. 44 –51, т. 1).

Видаткові накладні містять підпис особи, що отримала товар, та штамп або печатку відповідача.

          Відповідач, у свою чергу, не виконав свого зобов`язання щодо оплати товару в повному обсязі, а оплатив позивачу поставлений товар частково у сумі 3 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача (а.с. 83, т.1).

Позивач звертався до відповідача з вимогою оплатити борг за поставлений товар у сумі 14 914 грн. 14 коп. листом вих. № 23 від 19.11.2009р., докази направлення якого містяться в матеріалах справи (а.с. 79-80, т.1), з долученням до вимоги рахунку-фактури № СФ-0000001 від 19.11.2009р. на цю суму, та вимагав оплатити борг протягом двох календарних днів з дати отримання рахунку.

          В подальшому, 22.03.2010р. позивач направив відповідачу претензію вих. № 25 про сплату заборгованості за поставлений товар, просив оплатити борг за поставлений товар у сумі 11 914 грн. 14 коп. (борг визначений з урахуванням часткової оплати відповідачем товару 19.11.2009р. у сумі  3 000 грн. 00 коп.) протягом 30 календарних днів з дати отримання претензії.

Однак, відповідач повної оплати отриманого товару за спірними видатковими накладними не здійснив.

У зв`язку з чим, позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій, з урахуванням уточненого розрахунку суми позову, що надійшов до господарського суду 23.11.2010р., просить  суд у примусовому порядку стягнути з відповідача на його користь основний борг у сумі  11 914 грн. 14 коп., пеню за період прострочення оплати товару з 20.11.2009р. по 20.05.2010р. у сумі  1 217 грн. 85 коп.,  3 % річних за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 20.11.2009р. по 23.11.2010р. у сумі 361 грн. 34 коп. та суму від інфляції, розраховану від суми боргу з урахуванням індексів інфляції за листопад 2009 року –жовтень 2010 року, у розмірі 1 200 грн. 36 коп., всього: 14 693 грн. 69 коп.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за укладеним між позивачем та відповідачем 01.12.2008р. договором поставки № М-60196 щодо оплати вартості поставленого позивачем відповідачу товару у період з 02.10.2009р. по 30.10.2009р. у встановлений договором строк, наявністю боргу відповідача за поставлений товар у сумі 11 914 грн. 14 коп. Відповідальність у виді пені передбачена умовами договору. 3% річних та сума від інфляції заявлені на підставі ст. 625 ЦК України.

До предмету доказування у даній справі відноситься встановлення судом на підставі належних засобів доказування факт поставки позивачем відповідачу товару, тобто підтвердження факту виникнення у відповідача зобов`язань за договором поставки № М-60196 від 01.12.2008р.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.            

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Підтвердженням факту поставки товару та отримання його відповідачем є видаткові накладні (а.с. 52 –77, т. 1) з урахуванням актів розбіжностей до окремих видаткових накладних, складених відповідно до п. 3.16. договору поставки № М-60196 від 01.12.2008р., та довіреностями на отримання (а.с. 44 –51, т. 1).

Крім того, як вбачається із матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, станом на 19.11.2010р. між позивачем та відповідачем окремо по кожному пункту доставки товару, за виключенням пункту доставки товару за адресою: м. Запоріжжя, вул. Новокузнецька, 12-В, складені акти звірки взаємних розрахунків. По пункту доставки товару за адресою: м. Запоріжжя, вул. Новокузнецька, 12-В, акт звірки взаєморозрахунків підписаний між позивачем та відповідачем станом на 18.03.2010р.

Наведеними актами звірки взаємних розрахунків сторони договору підтвердили борг відповідача перед позивачем у загальній сумі  11 914 грн. 14 коп.   

Окрім того, відповідачем не було доведено факт укладання інших договорів поставки з позивачем, що спростовує доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі про те, що здійсненні поставки за видатковими накладними на загальну суму 11 914 грн. 14 коп. не були проведені в рамках договору  поставки                     № М-60196 від 01.12.2008р.

Також, пунктом  9.3. наданого позивачем до суду договору  № КО-00954 від 01.12.2008р. про надання послуг збуту в торговій мережі відповідача з додатком № 1 від 01.12.2008р. та додатком № 1 від 30.09.2009р., укладеного між сторонами, визначено, що виконання послуг збуту діють на протязі  дії договору поставки № М-60196 від 01.12.2008р. Відповідно до п. 3.4. даного договору Замовник (позивач у справі) сплачує Виконавцю (відповідач у справі) грошові кошти за організацію збуту товарів через торгові точки Виконавця у вигляді 2 відсотків від суми поставки за місяць. Так, відповідно до Акту прийому-здачі виконаних робіт № 66440 від 14.01.2010р. відповідач виставив позивачу за послуги по організації збуту за жовтень 2009р. суму в розмірі 298 грн. 28 коп., тобто 2% від загальної суми видаткових накладних (14914 грн. 14 коп.*2%= 298 грн. 28 коп.). Таким чином, договір № КО-00954 від 01.12.2008р. про надання послуг збуту є доказом того, що грошові кошти в сумі 298 грн. 28 коп., які виставлені відповідачем позивачу, виставлені саме відповідно до обсягу поставки в розмір 2% від суми видаткових накладних, поставка  за якими відбулась згідно договору поставки № М-60196 від 01.12.2008р.  

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Тому є наявними правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором поставки № М-60196 від 01.12.2008р.в сумі 11 914 грн. 14 коп., які не були сплачені відповідачем.

Крім того, виконання зобов`язання може забезпечуватися відповідно до                           ст. 546 Цивільного кодексу України  неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

          Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України  неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

          Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пункт 8.9. договору передбачає, що у випадку прострочення оплати товару постачальник стягує з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми неоплаченого у строк товару за кожен день прострочення.

Відтак, є правомірними та підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені за період прострочення оплати з 20.11.2009р. по 20.05.2010р. у сумі 1 217 грн. 85 коп., оскільки факт прострочення оплати відповідачем отриманого товару доведено належними доказами.

Окрім того, згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити борг з урахуванням індексу інфляції, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

          Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що оскільки прострочення виконання грошового зобов'язання має місце, є правомірними та підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних за період прострочення з 20.11.2009р. по 23.11.2010р. у сумі  361 грн. 34 коп. та суми від інфляції, розрахованої від суми боргу із застосуванням індексів інфляції за листопад 2009 року –жовтень 2010 року, у розмірі 1 200 грн. 36 коп.

          Таким чином, позовні вимоги позивача обґрунтовано було задоволено господарським судом у повному обсязі.

          Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що господарським судом було порушено приписи ст. 77 ГПК України та не відкладено розгляд справи в зв`язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, що призвело до порушення прав останнього як сторони не можуть бути прийняті до уваги суду.

          Оскільки,           відповідно до ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

          Питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явились в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляд справи, вирішити спір по суті.

          В матеріалах справи № 7/201-10 було достатньо доказів для вирішення даного господарського спору без участі відповідача.

          Крім того, відповідно до абзацу п'ять підпункту 3.6. пункту 3 роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97р.  N 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим  відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-четвертою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника відповідачем не доведена.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що господарським судом  дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому висновки господарського суду є законними, обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.   

          Приймаючи до уваги викладене, рішення господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.          

                 Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -     

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Дніпропетровської  області від 23.11.2010р. у справі  № 7/201-10 залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Максіма-2006” -  без задоволення.

Головуючий                                                                                 В.І. Крутовських

Суддя                                                                                         А.К. Дмитренко

Суддя                                                                                         А.Є. Прокопенко