Постанова від 07.07.2025 по справі 490/274/25

07.07.25

22-ц/812/1200/25

Провадження № 22-ц/812/1200/25

П О С Т А Н О В А

іменем України

30 червня 2025 року м. Миколаїв

справа № 490/274/25

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Лівінського І.В.,

суддів: Тищук Н.О., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання Біляєвою В.М.,

за участі представника позивача Ротар А.Л., представника відповідача ЛітковоїЛ.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Ротар Аліною Леонідівною,

на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва, постановлену 15 травня 2025 року під головуванням судді Саламатіна О.В. в приміщенні цього ж суду, дата складення повного тексту судового рішення не зазначена, у цивільній справі

за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У січні 2025 року ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Ротар А.Л., звернувся із позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.

Позивач зазначав, що 17 квітня 2018 року між ним та відповідачкою було укладено шлюб. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва у справі №490/11127/23 від 18.10.2024 року шлюб було розірвано.

Від спільного шлюбу сторони мають малолітню дитину ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Марбельї, Малаґа, Королівство Іспанія, що підтверджується Свідоцтвом про народження, яке видане відділом РАЦС Марбельї (Малаґа) від 02 листопада 2018 року.

З 24 лютого 2022 року, у зв`язку із ракетними обстрілами та для забезпечення безпечних умов проживання та збереження життя і здоров`я сина, позивачем було прийнято рішення щодо тимчасового проживання за кордоном. Тому, станом на сьогодні, малолітня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає в квартирі разом з позивачем на території Королівства Іспанія за адресою: АДРЕСА_1 та знаходиться повністю на вихованні та утриманні останнього.

Зазначає, що відповідачка участі у вихованні дитини не приймає. З моменту погіршення подружніх стосунків між сторонами, поведінка відповідачки помітно змінилася, що негативно вплинуло на виховання спільної малолітньої дитини. Протягом останнього року між ними постійно виникають сварки стосовно місця проживання їхньої спільної малолітньої дитини, оскільки відповідачка почала вести активне дозвілля, яке супроводжується надмірним вживанням алкогольних та інших шкідливих виробів, тривалими гулянками поза межами дому, зокрема, в нічний час.

Позивач вказує, що вихованням дитини займається виключно він, присвячуючи час різноманітним заходам, направленим на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до його віку, статі, особливостей розвитку, родинних зв`язків, разом гуляють в парках, на дитячих майданчик, відвідують культурно-розважальні місця. Розподіляючи час та враховуючи певний розпорядок проведення дня сина, він підтримує необхідний баланс відпочинку та прогулянок, режиму харчування, сну та розвитку дитини. Умови проживання дитини задовільні, дитина забезпечена всім необхідним для проживання та навчання. Позивач є фізичною особою-підприємцем, має стабільний дохід від власної підприємницької діяльності. Крім того, у власності позивача перебуває нерухоме майно. Перебуває у стабільному та стійкому фінансовому становищі, що дозволяє забезпечити необхідні умови життя та розвитку для дитини.

Зазначає, що не зловживає алкогольними напоями та наркотичними речовинами, не веде антисоціального способу життя та не підтримує відносин з особами подібного способу життя, а також має добре налагоджений психологічний контакт із сином, з яким дуже прив`язані один до одного, одноособово займається вихованням малолітнього сина та всебічним піклуванням про нього, забезпечуючи всі потреби дитини.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 травня 2025 року задоволене частково клопотання представниці відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Літкової Л.В. про закриття провадження у справі.

Провадження у справі №490/274/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів,в частинівимог провизначення місцяпроживання дитини-малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , напідставі пункту1частини 1статті 255ЦПК України,закрито.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що судом встановлено, що малолітній ОСОБА_3 народився тавесь часпроживає вмуніципалітеті Марбельяу провінціїМалага Іспанії, що з урахуванням обставин встановлених судом, є звичайним місцем проживання дитини. Батьки малолітнього ОСОБА_4 постійно проживають в Іспанії.

Суд дійшов висновку, що підсудність національним судам України спору щодо визначення місця проживання дитини - малолітнього ОСОБА_4 звичайним місцем проживання якого є Іспанія, не узгоджуються із положеннями пункту b) статті 3 та пункту 1 статті 5 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року, а тому провадження у справі в цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Щодо вимог позову в частині стягнення аліментів з відповідачки на користь позивача на утримання дитини, судом встановлено відсутність передбачених процесуальним законом підстав для закриття провадження у справі в цій частині.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі представник позивача адвокат Ротар А.Л., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на неправильне встановлення фактичних обставин справи, просила скасувати ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 травня 2025 року в частині закриття провадження, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначала, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права, адже не було юридичних підстав для застосування пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК (закриття провадження), оскільки це положення застосовується лише тоді, коли справа в цілому не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, чого у даній справі не було.

Апелянт вказувала, що суд першої інстанції, постановляючи ухвалу, неправильно застосував норми міжнародного та національного права щодо юрисдикції судів України. Так, малолітній ОСОБА_3 народився на території Королівства Іспанії, проте з моменту народження разом з батьками або одним із них періодично проживав на території України до моменту повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації на територію України. З огляду на постійні обстріли м. Миколаєва та наявну небезпеку для життя та здоров`я малолітнього ОСОБА_4 , було прийнято рішення щодо тимчасового проживання за кордоном. Тому, враховуючи зазначені обставини, відсутні безсумнівні підстави вважати, що малолітній ОСОБА_3 проживає виключно на території Королівства Іспанія. Таким чином, суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що проживання дитини за кордоном (Королівство Іспанія) повністю виключає юрисдикцію судів України.

Окрім цього, в матеріалах справи наявний документ: «Витяг з єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання» №4813-1635447-2018, виданим Центральним районним відділом у місті Миколаєві Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області, яким підтверджується зареєстроване (станом на день подання позовної заяви по справі) місце проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_2 . Апелянт вважає, що територіальна підсудність цієї справи відповідає вимогам чинного законодавства України, а наявний в матеріалах справи Витяг є також однією з обґрунтованих підстав для визначення юрисдикції справи.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково не врахував, що малолітній ОСОБА_3 періодично проживав на території Україні до повномасштабного вторгнення рф на територію України, неправомірно визнавши місце проживання дитини виключно іноземним, а за такого й невірно визначив, що у зазначеному спорі наявний іноземний елемент, участь якого не підлягає розгляду у суді цивільної юрисдикції України. За такого, вважає, що суд першої інстанції не дослідив належним чином фактичну обстановку життя дитини, зокрема, щодо контактів з Україною, на підставі чого дійшов до помилкового висновку.

Представник позивача посилається на те, що постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції неправомірно врахував обставини та факти, які вбачалися зі змісту документів, наданими стороною відповідача. Тобто суд першої інстанції порушив норму процесуального права щодо оцінки доказів під час розгляду справи, адже визнав належними та допустимими документи, які були надані суду стороною відповідача без офіційного перекладу на державну мову, засвідченим відповідно до законодавства України, а також не здійснено процедуру проставлення апостиля відповідно до вимог Гаазької конвенції від 5 жовтня 1961 року.

Крім того, на думку апелянта, суд першої інстанції неправомірно врахував обставини та факти, які вбачалися зі змісту документів, наданими до суду стороною відповідача, зокрема, через відсутність належного офіційного перекладу документів, а також через недостовірність даних, що зазначені в документі. Так, суд першої інстанції неправомірно здійснив оцінку документу, наданого стороною відповідача, а саме: «Довідка про спільне проживання» видана Муніципальною радою міста Марбелья, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 від 15.03.2023 року, начебто щодо спільного проживання сторін на час розгляду цієї судової справи.

Станом на дату подання позивачем позовної заяви, відповідачка офіційно не проживала за спільною адресою з позивачем, що підтверджується нотаріально засвідченим перекладом на українську мову довідкою «ВІДОМОСТІ ПРО СПІВПРОЖИВАННЯ» від 02 квітня 2025 року, що видана Бюро у справах населення та статистики «Муніципалітет міста МАРБЕЛЬЯ» позивачу (як власнику житла), копія довідки наявна в матеріалах цієї справи.

Так, інформація, яка зазначена в документі, наданому стороною відповідача під назвою «Довідка про місце проживання» - не відповідає дійсності, та є такою, що не підтверджує проживання відповідача та позивача за спільною адресою на території іноземної держави загалом.

Таким чином, суд першої інстанції неправомірно врахував обставини та факти, наявні в документах наданих стороною відповідача, що в подальшому спричинило здійснення судом першої інстанції безпідставної оцінки наданих доказів при ухваленні рішення.

Крім того, звертають увагу суду на той факт, що станом на травень 2025 р. Відповідач не проживає та не має зареєстрованого місця проживання в квартирі Позивача за адресою: АДРЕСА_3 , а також відсутня актуальна інформація щодо перебування або проживання Відповідача на території Королівства Іспанії загалом. Окрім вищенаведеного, відповідно до іспанського імміграційного законодавства, у випадку втрати підстав для проживання на території Іспанії (зокрема, після розірвання шлюбу з основним інвестором), іноземний громадянин зобов`язаний подати заяву на отримання нового дозволу на проживання протягом 90 днів.

Узагальненні доводи інших учасників справи

На вказану апеляційну скаргу від ОСОБА_2 надійшов відзив, який сформований в системі «Електронний суд» її представником адвокатом Літковою Л.В.

У відзиві представник відповідачки зазначала, що принцип міжнародної юрисдикції це пріоритет фактичного проживання дитини над формальною реєстрацією батьків. Фундаментальною помилкою апелянта є ігнорування ключового принципу міжнародного сімейного права: юрисдикція у справах щодо батьківської відповідальності визначається звичайним місцем проживання дитини.

Судом першої інстанції було безспірно встановлено, що малолітній син сторін народився та з моменту народження незмінно проживає в Королівстві Іспанія. Дитина повністю інтегрована у соціальне та освітнє середовище Іспанії, де відвідує навчальний заклад. Обоє батьків також постійно проживають в Іспанії. Ці факти формують єдиний можливий висновок: центр життєвих інтересів дитини знаходиться в Іспанії.

Крім того, представник відповідачки у відзиві зазначала, що суд першої інстанції, правильно визначивши юрисдикцію Іспанії щодо місця проживання, мав поширити цей висновок і на вимогу про аліменти з двох підстав.

Відсутність юрисдикції: вимоги про визначення місця проживання та стягнення аліментів є нерозривно пов`язаними елементами батьківської відповідальності. Вони охоплюються єдиним поняттям «заходів захисту дитини» у розумінні Гаазької конвенції 1996 року. Нелогічно і юридично невірно визнавати юрисдикцію іноземного суду щодо одного аспекту батьківської відповідальності, але залишати інший аспект в українському суді.

Наявність тотожного спору в іноземному суді lis pendens: ця підстава є самостійною і в даному випадку абсолютною. В ухвалі іспанського суду від 20 травня 2025 року у справі № 48/2024, яка розглядається між тими ж сторонами, прямо зазначено: «У цій справі два незавершених провадження як у цьому суді щодо батьківських заходів, так і в Україні щодо таких же заходів, можна вважати такими, що мають однакову мету та підставу позову, і вони відбуваються між одними і тими ж сторонами». Ця цитата з рішення іноземного суду є найкращим доказом того, що спір є тотожним. Поняття «батьківські заходи» в Іспанії охоплює і визначення місця проживання, і стягнення аліментів, які, до того ж, прямо заявлені відповідачем в іспанському позові. Більше того, цією ж ухвалою іспанський суд відмовився призупиняти своє провадження, чим остаточно підтвердив власну компетенцію. Отже, існує пряма підстава для закриття провадження в Україні повністю згідно з п.3 ч.1 ст. 255 ЦПК України, щоб уникнути конфлікту юрисдикцій.

На думку представника відповідачки, розгляд пов`язаних між собою вимог у судах різних держав створює для дитини стан невизначеності та стресу. Комплексно та ефективно вирішити всі питання може лише суд Іспанії, який має безпосередній доступ до доказів про умови життя дитини, її потреби та доходи батьків. Продовження розгляду справи в Україні неминуче призведе до ризику ухвалення суперечливих рішень, що є порушенням права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) та принципу правової визначеності, на неприпустимості порушення якого неодноразово наголошував ЄСПЛ.

На підставі викладеного, представник відповідачки просила апеляційну скаргу залишити без задоволення. А оскаржувану ухвалу змінити, скасувати ухвалу в частині відмови у закритті провадження за позовною вимогою про стягнення аліментів та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким закрити провадження у справі № 490/274/25 за позовною вимогою про стягнення аліментів на підставі п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. В іншій частині щодо закриття провадження за вимогою про визначення місця проживання дитини залишити без змін.

Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а саме в частині зупинення провадження за пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, колегія суддів дійшла такого.

2.Мотивувальна частина

Обставини справи

Судом встановлено, що 17 квітня 2018 року між сторонами був укладений шлюб. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва у справі №490/11127/23 від 18 жовтня 2024 року шлюб було розірвано.

Від спільного шлюбу сторони мають малолітню дитину ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Марбельї, Малаґа, Королівство Іспанія, що підтверджується Свідоцтвом про народження, яке видане відділом РАЦС Марбельї (Малаґа) від 02 листопада 2018 року.

Весь час з моменту народження малолітній ОСОБА_3 проживає в Іспанії, при цьому, протягом 2020-2021 та 2021-2022 навчальних років відвідував приватний дитячий садок під назвою (ПАНАТІНА БАНУС БЕЙБІ СКУЛ), розташований у м. Пуерто-Банус.

Протягом 2022-2023 навчального року малолітній ОСОБА_3 навчався у приватній школі Сан-Хосе.

Наразі малолітній ОСОБА_3 навчається у державній школі Центру ранньої та початкової освіти імені Мігеля Ернандеса у м. Сан-Педро-Альканта.

Як вбачається з Довідки про спільне проживання, виданої Муніципальною радою міста Марбелья, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 : ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 05 березня 2016 року мешканцем Муніципального округу міста Марбелья. Разом з ним в житловому приміщені: АДРЕСА_3 зареєстровані і проживають ОСОБА_6 (дата реєстрації 28 червня 2018 року), ОСОБА_7 (дата реєстрації 25 жовтня 2018 року), ОСОБА_8 (дата реєстрації ІНФОРМАЦІЯ_4 ). Довідка видана 15 лютого 2023 року.

Також судом встановлено наявність в суді з питань насильства стосовно жінок міста Марбєлья, Королівство Іспанія, провадження 48/2024 про розірвання шлюбу в судовому порядку за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_9 , в якому відповідно до вимог процесуального закону Королівства Іспанія вирішуються питання приватноправових відносин подружжя, в тому числі й зобов`язань утримання малолітньої дитини.

Позиція апеляційного суду

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Предметом позову у справі, яка переглядається, є визначення місця проживання дитини.

Звертаючись з цим позовом, позивач просив суд, зокрема, визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з ним. При цьому позивач зазначав, що наразі дитина проживає разом із ним на території Королівства Іспанія за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідачка також зареєстрована за вказаною вище адресою, а також проживає на території Королівства Іспанія.

Закон України «Про міжнародне приватне право»встановлює порядок урегулювання приватно-правових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом (пункт 3 частини першої статті 1, статті 75-77 Закону).

У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.

Зазначена справа є справою з іноземним елементом.

Згідно зі статтею 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надано Верховною Радою України.

У міжнародному праві категорія "підсудність" застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.

Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суди України відповідно до вимог статей 2, 497 ЦПК України повинні керуватися нормами Закону України "Про міжнародне приватне право" та нормами відповідних міжнародних договорів.

У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" зазначено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:

- хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;

- об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;

- юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Згідно зі статтею 66 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов`язки батьків і дітей визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв`язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини.

Частиною першою статті 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлено, що підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлено підстави визначення підсудності справ судам України та зазначено, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону;

2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача;

3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;

4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;

5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні;

6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;

7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;

8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;

9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України;

10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном;

11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України;

12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

При цьому статтею 77 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено випадки виключної підсудності справ з іноземним елементом судам України.

Україна та Королівство Іспанія є Договірними Державами Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року, яка ратифікована Україною 14 вересня 2006 року (далі - Конвенція).

Конвенцією визначено її цілі, якими є: визначити державу, органи якої мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини; визначити, яке право застосовується такими органами при здійсненні їхньої юрисдикції; визначити право, що забезпечується до батьківської відповідальності; забезпечити визнання та виконання таких заходів в усіх Договірних Державах; запровадити таке співробітництво між органами Договірних держав, яке може бути необхідним для досягнення цілей цієї Конвенції.

Статтею 3 Конвенції визначено, що заходи, згадані у статті 1, можуть стосуватися, зокрема, права опіки, у тому числі права стосовно піклування про особу дитини та, зокрема, право визначати місце проживання дитини, а також права на спілкування, у тому числі право брати дитину на обмежений період у місце інше, ніж звичайне місце проживання дитини.

У статті 5 Конвенції зазначено, що судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини.

З урахуванням статті 7, у разі зміни звичайного місця проживання дитини на іншу Договірну Державу, юрисдикцію мають органи Держави нового звичайного місця проживання.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , народився та проживає на території Королівство Іспанія.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент відкриття провадження у справі, ОСОБА_1 має тимчасовий дозвіл на проживання на території вказаної держави з правом на роботу з 03 лютого 2021 року по 11 грудня 2025 року. Відповідачка ОСОБА_2 також має дозвіл на проживання на території вказаної держави з 12 квітня 2021 року по 11 грудня 2025 року. Згідно відомостей про проживання, початкову посвідку на проживання на території Королівство Іспанія ОСОБА_10 отримала 03 квітня 2019 року.

Згідно з довідкою про спільне проживання, виданої Муніципальною радою міста Марбелья 15 лютого 2023 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 05 березня 2016 року мешканцем Муніципального округу міста Марбелья. Разом з ним в житловому приміщені за адресою: АДРЕСА_3 зареєстровані і проживають ОСОБА_6 (дата реєстрації 28 червня 2018 року), ОСОБА_7 (дата реєстрації 25 жовтня 2018 року), ОСОБА_8 (дата реєстрації 31 березня 2022 року). Довідка видана 15 лютого 2023 року.

Ураховуючи неведені норми Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей, Конвенції про права дитини, Закону України "Про міжнародне приватне право", статті 497 ЦПК України, вимоги про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не підсудні національним судам України.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 вересня2019року справа № 564/1109/17 та 28 червня 2023 року у справі №372/2558/21.

Посилання апелянта на неврахування судом висновку Верховного Суду, яка викладена щодо подібних правовідносин у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19, є необґрунтованим, оскільки у вказаній справі і справі, що переглядається апеляційним судом, встановлені різні фактичні обставини справи.

Так, згідно з частиною 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц зазначено, «Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі».

У справі № 607/20787/19, на яку посилається апелянт, вирішувались вимоги позивача, який проживає в Україні, про визначення місця проживання дитини разом з ним в Україні.

У висновку Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду по цій справі зазначено: «Факт проживання дитини за кордоном (незалежно від того чи вивезена дитина за кордон до звернення до суду з позовом про визначення місця її проживання чи після) не впливає на вирішення судами України спору про визначення місця її проживання. Повернення дитини в Україну не є передумовою для вирішення спору між батьками про визначення місця проживання такої дитини. Проживання дитини за кордоном не є самостійною підставою для відмови у позові про визначення місця проживання такої дитини разом з одним з батьків в Україні».

У справі, яка переглядається, позивач, який проживає в Іспанії, не ставив питання про місце проживання дитини в Україні, а просив визначити місце проживання сина разом з ним, без конкретної адреси.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що в суді з питань насильства стосовно жінок АДРЕСА_4 , ухвалою від 24 червня 2024 року відкрито провадження 48/2024 про розірвання шлюбу в судовому порядку, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_9 , в якому вирішуються питання приватноправових відносин подружжя, в тому числі й зобов`язань утримання малолітньої дитини (т. 1 а.с. 182).

Зазначені обставинипредставники сторінпідтвердили всудовому засіданніапеляційного суду.Зокрема,представниця позивачанадала судуапеляційну скаргу ОСОБА_1 до судупровінції Малагана ухвалусуду м.Марбелья у проваджені 48/2024, якою постановлено не призупиняти/не закривати дане провадження в частині батьківських заходів щодо дитини.

Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися. Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (частини перша та другастатті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Отже, наявність в іспанському суді провадження за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_9 , в якому вирішуються, в тому числі й питання батьківських заходів щодо дитини ОСОБА_4 , є самостійною обставиною, яка перешкоджає розглядати справу в судах України.

Доводи апеляційної скарги, в яких заявник ставить під сумніви надані відповідачкою докази проживання в Іспанії, а також, що малолітній ОСОБА_3 періодично проживавна територіїУкраїни доповномасштабного вторгненнярф натериторію України, колегія суддів вважає неспроможними, та таким, що не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, з наведених вище підстав.

За такого, основний висновок місцевого суду про непідсудність справи, в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітнього сина, національним судам, відповідає вимогам закону, а тому суд обґрунтовано закрив провадження у цій частині на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Ухвала в частині відмови закрити провадження щодо вимог про стягнення аліментів сторони не оскаржували, тому в цій частині судове рішення апеляційним судом не переглядається.

Посилання представниці відповідачки у відзиві на апеляційну скаргу на наявність підстав для закриття провадження в частині вимог про стягнення аліментів, не може вважатись належним апеляційним оскарженням судового рішення, оскільки відповідної апеляційної скарги відповідачка до апеляційного суду не направила.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому судове рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,подану йогопредставником адвокатом РотарАліною Леонідівною, залишити без задоволення, а ухвалу Центральногорайонного судум.Миколаєва від15травня - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за правилами, передбаченими статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийІ.В. Лівінський СуддіН.О. Тищук

Н.О. Шаманська

Повне судове рішення складене 07 липня 2025 року.