Постанова від 02.07.2025 по справі 755/3617/23

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2025 року м. Київ

Справа № 755/3617/23

Провадження № 22-ц/824/888/2025

Резолютивна частина постанови оголошена 02 липня2025року

Повний текст постанови складено 04 липня2025року

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

секретаря:Ольшевського П.М.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , подану адвокатом Бабенко Яною Вікторівною, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 березня 2024 року, ухваленого у складі судді Галагана В.І.,-

В СТ АН ОВ ИВ:

Позивач ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заюоргованості за договором позики та просила стягнути з відповідача ОСОБА_2 борг за договором позики від 20.03.2018 року у сумі 7 354 835,80 грн., з яких: сума основного боргу - 1 367 260,99 грн.; інфляційні втрати - 779 339,47 грн.; 3% річних - 204 060,12 грн., пеня - 5 004 175,22 грн., посилаючись на порушення відповідачем умов Договору позики в частині своєчасного погашення заборгованості.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 27 березня 2023 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та справу призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 03 травня 2023 року залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 .

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 24 травня 2023 року зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за договором позики до набрання законної сили судового рішення Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/35668/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Бережний Ярослав Вікторович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

За протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями в порядку статті 33 ЦПК України 01 лютого 2024 року головуючим суддею по справі визначено суддю Галагана В.І.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 01 лютого 2024 року справу прийнято до провадження суддею Галаганом В.І та відновлено провадження у справі.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 08 лютого 2024 року підготовче засідання закрито, та справу призначено до судового розгляду по суті вимог.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07 березня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) суму боргу за Договором позики від 20.03.2018 року у розмірі 7 354 835 (сім мільйонів триста п`ятдесят чотири тисячі вісімсот тридцять п`ять) гривень 80 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 13 420 (тринадцять тисяч чотириста двадцять) гривень 00 копійок.

Ухвалючи судове рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що умови договору позики позичальником належним чином не виконані, в передбачені договорм строки позика не повернута, внаслідок чого у відповідачки утворилася заборогованість.

Не погоджуючись з рішенням суду, представником ОСОБА_2 адвокатом Бабенко Я.В. подано апеляційну скаргу, в якій вона просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилається на те, що суд першої інстанції не здійснив належного та всебічного з`ясування обставин справи, що призвело до поверхневих висновків, які суперечать дійсним обставинам справи. Суд першої інстанції взагалі не приділив належної уваги матеріалам справи, доказам, якими підтверджуються обставини справи, не надав їм належної оцінки.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Пахолок Т.П. заперечував проти доводів апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 адвокат Бабенко Я.В., третя особа ОСОБА_3 підтримали доводи апеляційної скарги.

ОСОБА_1 та її представники адвокати Калинчук А.С., Хільчевська Н.О. заперечували проти доводів апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише

у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла таких висновків.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий

і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.

Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України, як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов'язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), проте не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов`язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (частина друга статі 524 ЦК України). Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).

Як укладення, так і виконання договірних зобов'язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, від 16 січня 2019 року справа № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 20 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено Договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н.М., зареєстровано в реєстрі за № 1135, відповідно до умов якого позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність грошові кошти в сумі 1 400 000,00 грн., що складало еквівалент 50 000,00 доларів США. Підписання позичальником цього договору є підтвердженням отримання коштів від позикодавця в повному обсязі (т. 1 а.с. 11-12).

Відповідно до п. 2 Договору, зазначену вище суму грошей позичальник зобов`язалась повернути позикодавцеві готівкою до 14.04.2018 року. Сторони встановили безпроцентний характер цього Договору. Строки повернення грошей погоджені сторонами.

Відповідно до п. 8 Договору, якщо позичальник своєчасно не поверне суму позики, він зобов`язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу у гривнях, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, пеню в розмірі 1 відсоток від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання, за кожний день прострочення, включаючи день оплати, а також 3 відсотка річних від простроченої суми.

27.06.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. видано виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 5655, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_2 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , несплачену на вимогу позикодавця заборгованість за Договором позики, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н.М. 20.03.2018 року за реєстровим № 1135, строк повернення настав 14.04.2018 року. Запропоновано задовольнити вимогу ОСОБА_1 та стягнути з ОСОБА_2 за період з 15.04.2018 року по 02.05.2019 року включно суму у розмірі 7 220 440,50 грн., що складається з: суми основного боргу - 1 400 000,00 грн.; розмір інфляційних втрат - 146 182,97 грн.; пеню за несвоєчасне погашення боргу - 5 628 000,00 грн.; 3% річних від простроченої суми - 46 257,53 грн. (т.1а.с. 13-14)

На підставі заяви стягувача від 01.07.2019 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Ліліцьким Р.В. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження від 01.07.2019 року ВП № 59435839 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуревічова О.М. про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики у розмірі 7 220 440,50 грн. (т.1 а.с. 17-18)

01.08.2019 року в межах ВП № 59435839 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Ліліцьким Р.В. прийнято постанову про арешт коштів боржника, що підтверджено випискою по рахунку ОСОБА_1 та платіжною вимогою від 01.08.2019 року № 59435839. (т.1а.с. 19-20)

На виконання платіжної вимоги приватного виконавця з рахунків боржника ОСОБА_2 , відкритих в АТ КБ «ПриватБанк» стягнуто на користь ОСОБА_1 32 739,01 грн. (т.1а.с. 21, 22)

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02.03.2023 року у справі № 761/35668/21 визнано виконавчий напис від 27.06.2019, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим Олегом Миколайовичем, який зареєстрований в реєстрі за №5655, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 20.03.2018 року, - таким, що не підлягає виконанню.

Факт написання такої розписки відповідачем ОСОБА_2 не спростовано. Письмових доказів на підтвердження повернення грошових коштів відповідачем не надано і про це в самій розписці (оригінал розписки був досліджений апеляційним судом) нічого не відображено.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 не ставила під сумнів свій підпис в договорі позики від 20 березня 2018 року.

Отже, факт отримання відповідачем від позивача грошових коштів в сумі 1 400 000,00 грн., що складало еквівалент 50 000,00 доларів США, підтверджується змістом укладеного договору, відповідно до п.1 якого, підписання позичальником цього договору є підтвердженням отримання коштів від позикодавця в повному обсязі, а тому апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інтанції про наявність правових підстав для задоволення вказаного позову в частині суми позики, заявленої позивачем до стягнення.

Необґрунтованими та такими, що спростовується наявнимиу справі доказами є посилання відповідача на те, що вона не є стороною договору позики від 20 березня 2018 року, оскільки грошові кошти за вказаним правочином у борг отримав ОСОБА_4 , вона у цих правовідносинах виступала майновим поручителем, передавши в свій час позивачу у якості застави належне їй на праві власності нерухоме майно та корпоративні права юридичних осіб-суб`єктів підприємницбкої діяльності.

Як убачається з відзиву на позовну заяву (т.1 а.с.92-101), відповідач не заперечувала факт укладання між нею та ОСОБА_1 договору позики від 20 березня 2018 року, зазначаючи, що кошти в борг позивачка передавала ОСОБА_4 .

В той же час, як, як убачається з матералів справи, 14 вересня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 передала ОСОБА_4 в присутності свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_5 кошти в сумі 8937000 грн. строкм жо 14 грудня 2017 року.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 04 березня 2020 року у цивільній справі № 752/24638/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 липня 2020 року та постановою Верховного Суду від 20 січня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_2 щодо стягнення зі ОСОБА_4 на її користь боргу у сумі 8 937 000 грн. були задоволені повністю.

Згідно ч. 4, ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, судом встановлено, що кошти в сумі 8 937 000 грн., які після укладення договору позики між позивачем та відповідачем, одразу були передані останньою ОСОБА_4 , в подальшому були стягнуті з ОСОБА_4 на користь відповідача судовим рішенням, яке набрало законної сили.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги в частині не отримання коштів від позивача, є безпідставними.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втратта 3 % річних у відповідності до ст. 625 ЦК України, апеляційний суд виходить з наступного.

Суд першої інстанції, задвольняючи позовні вимоги, стягнув з відповідача на користь позивача інфляційні втрати у сумі 170 813,61 грн. за період з 15 квітня 2018 року по 15 жовтня 2020 року та 608 525,86 за період з 16 жовтня 2020 року по 14 березня 2023 року.

Також, судом першої інстанції було стягнуто з відповідача на користь позивача 3% річних за період з 15 квітня 2018 року по 31 грудня 2019 року у сумі 72 032,88 грн, за період з 01 січня 2020 року по 12 жовтня 2020 року у сумі 32 819,67 грн, з періоду 13 жовтня 2020 року по 15 жовтня 2020 року у сумі 338,91 грн, з 16 жовтня 2020 року по 31 грудня 2020 року у сумі 8 629,43 грн року, з 01 січня 2021 року по 14 березня 2023 року у розмірі 90 239,33 грн.

Відповідно до статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних та інфляційних втрат має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

При обрахунку 3 % річних та інфляційних втрат за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році). (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

Разом з тим, у постанові Верховного суду від 226.06.2020 у справі № 905/21/19 зазнчено, що у кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.

Також об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у справі № 905/21/19 було наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

Враховуючи, що відповідач прострочила виконання зобов`язання за договором позики, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення звідповідача на користь позивача 3 % річних та інфляційних втрат.

Разом з тим, відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦПК України вказано, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Строк дії воєнного стану в подальшому неодноразово було продовжено, зокрема і на час розгляду цієї справи, Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022, № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023.

Враховуючи викладене колегія судів дійшла до висновку, що інфляційні втрати та 3 відсотки річних підлягають стягненню в період з 15 квітня 2018 року по 23 лютого 2022 року, оскільки на час введення воєнного стану на території України інфляційні втрати та 3 відсотки річних не підлягають стягненню.

Таким чином стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати у сумі 170 813,61 грн. за період з 15 квітня 2018 року по 15 жовтня 2020 року та 215 110,35 за період з 16 жовтня 2020 року по 23 лютого 2022 року.

Також, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3% річних за період з 15 квітня 2018 року по 31 грудня 2019 року у сумі 72 032,88 грн, за період з 01 січня 2020 року по 12 жовтня 2020 року у сумі 32 819,67 грн, з періоду 13 жовтня 2020 року по 15 жовтня 2020 року у сумі 338,91 грн, з 16 жовтня 2020 року по 31 грудня 2020 року у сумі 8 629,43 грн, з 01 січня 2021 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 47 086,22 грн.

Щодо вимог позивача щодо стягнення пені відповідно до п.8 Договору позики.

Судом першої інстанції стягнуто з відповідача на користь позивач пеню за період з 14 березня 2022 року по 14 березня 2023 року (1%х365) в сумі 5 004 175,22 грн.

Відповідно до частини першоїстатті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третястатті 549 ЦК України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, другастатті 551 ЦК України).

Пунктом 3 частини першоїстатті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки.

Відповідно до частини другоїстатті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 цього Кодексу визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день (місяць) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Отже, аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Як було встановлено судом позивач звернулась з позовом 16 березня 2023 року.

Відповідно до постанови Кабінету України від 27 червня 2023 року №651 Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-

Таким чином на дату звернення з позовом а саме, на 16 березня 2023 року на території діяв карантн спричинений коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, відповідно до ст. 266 ЦК України та ч. 2 ст. 258 ЦК України строк стягнення пені обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а оскільки позивач звернулась до суду пеня може бути стягнута за період з 16 березня 2022 року по 16 березня 2023 року, тобто в межах строку позовної давності.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України).

За допомогою неустойки (штрафу, пені) допускається забезпечувати виконання значної кількості зобов'язань. Зокрема, неустойка може забезпечувати виконання: договірних зобов`язань, що традиційно для цивільного обороту, оскільки в більшості випадків саме в договорі його сторони встановлюють неустойку (штраф або пеню). Причому це може відбуватися як під час укладення договору для забезпечення виконання зобов'язання, так і після, але до виконання тих зобов'язань, які виникли на його підставі.

Не виключається забезпечення зобов'язань, які виникли на підставі організаційного договору (зокрема, попереднього); недоговірних зобов'язань, що не характерно, проте положеннями статті 549 ЦК не виключається; позитивних та негативних зобов'язань. Як правило, неустойка встановлюється для забезпечення позитивних зобов'язань, які передбачають вчинення певних дій (передача речі, сплата грошовитих коштів та ін.). Сутність негативних зобов'язань полягає в тому, що предметом виконання є утримання від дій, і зобов'язання виконується протягом усього часу його існування. Негативні зобов'язання можуть бути забезпечені тільки за допомогою штрафу, адже після порушення такого зобов'язання необхідність стимулювати його виконання шляхом нарахування пені, як це може мати місце при позитивних зобов'язаннях, не призведе до очікуваного результату, тобто його виконання (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року в справі № 172/1159/20 (провадження № 61-14612св21).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Тлумачення статті 549 свідчить, що:

пеня є змінною величиною, оскільки її нарахування відбувається за кожен день прострочення.

Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб'єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18).

У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення (пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 756/7895/21 (провадження № 61-5419св22) вказано, що:

«із позовом у цій справі ОСОБА_1 звернувся 18 травня 2021 року (а. с. 68-69 т. 1). Тобто належним періодом нарахування пені є період з 18 травня 2020 року до 13 травня 2021 року. У свою чергу апеляційний суд, застосувавши норму частини третьої статті 551 ЦК України, самостійно зменшив розмір неустойки, який значно перевищує розмір збитків, до 1 618,00 євро.

Водночас пунктом 1 статті 1 Закону України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19», який набрав чинності 04 липня 2020 року та яким внесено зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та доповнено пунктом 15 такого змісту: «У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення».

Верховний суд зазначає, що Законом України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19» скасовано цивільну відповідальність (щодо сплати неустойки, штрафу, пені) за прострочення грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем) на період дії карантину або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину, тобто передбачено правило зворотної дії в часі положень цього Закону до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, щодо ненарахування штрафних санкцій під час дії карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, із 22 травня 2020 року до 31 липня 2020 року на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 01 серпня 2020 року до 31 грудня 2020 року на території України карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 19 грудня 2020 року до 01 жовтня 2021 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

З огляду на приписи пункту 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, наведені постанови Кабінету Міністрів України, якими з 12 березня 2020 року установлено на всій території України карантин, що діяв протягом всього періоду, за який нараховується пеня, апеляційний суд вказує, що суд першої інстанції помилково не застосував вказані норми права та дійшов необґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_2 суми пені в розмірі 1 618,00 євро, що є безпідставним та таким, що суперечить нормам матеріального права. Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду у постановах від 16 грудня 2021 року у справі № 922/4076/20 та 25 жовтня 2022 року у справі № 916/183/22. Наведене свідчить про необхідність відмови у задоволенні вимоги позивача про стягнення пені за прострочення виконання зобов'язань за договором позики».

Тлумачення пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:

в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину

в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від обов`язку сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку (штраф, пеню) за таке прострочення. Законодавець на рівні акту цивільного законодавстві (пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України) передбачив спеціальний випадок звільнення від обов`язку позичальника сплатити неустойку (штраф, пеню). Такий обов'язок припиняється без його виконання.

У справі, що переглядається позивач (позикодавець) просив стягнути з позичальника пеню за час прострочення повернення позики під час карантину встановленого Постановою Кабінетом Міністрів України на всій України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби СОVID-19;

Разом з тим, на рівні акту цивільного законодавстві (пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України) передбачив спеціальний випадок звільнення від обов'язку позичальника сплатити неустойку (штраф, пеню). Такий обов'язок припиняється без його виконання.

Отже, враховуючи викладене та дослідивши вимоги позовної заяви в частині стягнення пені, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки заявлені позивачем грошові вимоги за свєю природою є пенею нарахованою за неповернення позики за рік (365 днів), що передував подачі позову 2022-2023 рік), тобто у період карантину, встановленого Постановою Кабінетом Міністрів України на всій України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби СОVID-19, то в силу приписів пункту 15 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України позичальник (відповідач) звільняється від обов'язків сплачувати на користь позикодавця (позивача) пені за прострочення повернення позики, а тому законні підстави задоволення вимог в цій частині відсутні.

На підставі викладеного колегія судів дійшла до висновку, що рішення суду першої істанції в частині задоволення стягнення пені є необгрунтованим та підлягає скасуванню, оскільки під час дії карантину на території України штрафні санкції в тому числі пеня не можуть бути стягнуті з відповідача.

Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції частково не відповідають фактичним обставинам справи, судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та прийняття нового судового рішення по суті вимог позивача.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не дослідив та не взяв до уваги подані аудіозаписи та розшифровки розмов ОСОБА_1 , отриманих в результаті негласних (слідчих) розшуковик дій, якими підтверджується факт відсутності передачі коштів відповідачці за договором позики, є необґрунтованими, оскільки суд цивільної юрисдикції не має повноважень досліджувати докази, отримані в результаті проведення негласних (розшукових) слідчих дій на предмет їх допустимості, що є прерогативою суду кримінальної юрисдикції, який має надати таким доказам оцінку в порядку, передбаченому статтею 94 КПК України.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі позовної заяви ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 13 420,00грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на її користь з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (26,03%), а саме у розмірі 3 493,23грн. (13 420*26,03%).

При подачі апеляційної скарги ОСОБА_2 сплатила судовий збір у розмірі 20 130 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги, сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню на її користь з позивача пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги (73,97%), а саме у розмірі 14 890,16грн. (20 130*73,97%).

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різницю між сумою, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, та сумою, яку позивач має компенсувати відповідачу. Така різниця становить 11 396,93 грн.

Щодо витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції які були понесені ОСОБА_1 .

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішенні від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі№ 640/18402/19(провадження № К/9901/27657/20).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі№ 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

З матеріалів справи відомо, що 09 вересня 2020 року між адвокатом Сікачовим Сергієм Миколайовичем та ОСОБА_1 укладено Договір про надання правової допомоги б/н, відповідно до умов якого виконавець взяв на себе зобов`язання надати правову допомогу замовнику на умовах і в порядку, що визначені цим Договором, а замовник зобов`язалась оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання Договору. Сума оплати за договором визначається у актах виконаних робіт до цього Договору.

Згідно Акту виконаних робіт від 15 березня 2023 року та Довідки про оплату витрат на професійну правничу допомогу адвоката від 15 березня 2023 року, підписаних сторонами Договору про надання правової допомоги б/н від 09 вересня 2020 року, адвокат надав, а замовник сплатила, наступні послуги: аналіз документів, встановлення характеру спірних правовідносин та визначення правових норм, якими вони регулюються, - 1 500,00 грн.; підготовка та складання позовної заяви про стягнення заборгованості за договором позики - 3 500,00 грн.

Враховуючи те, що позов підлягає задоволенню частково колегія дійшла висновку, що стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до задоволення позовних вимог, а саме 1 301,50 грн (5 000*26,03%).

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подануадвокатом Бабенко Яною Вікторівною- задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києвавід 07 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ), на користь ОСОБА_1 , (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКППр - НОМЕР_2 ), заборгованість за договором позики від 20 березня 2018 року у сумі1 367 260,99грн., три проценти річних за період з 15 квітня 2018 року по 23 лютого 2022 року у сумі 160 907,11 грн., інфляційні втрати за період з 15 квітня 2018 року по 23 лютого 2022 року у сумі 385 923,96 грн. а всього 1 914 122,06 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ), на користь ОСОБА_1 , (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКППр - НОМЕР_2 ) витрати на правничу допомогу у сумі 1 301,50 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 11 396,93 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена

в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач А. М. Стрижеус

Судді: Л. Д. Поливач

О. І. Шкоріна