Постанова

від 07.12.2010 по справі 47/251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 07 грудня 2010 р.                                                                                    

№ 47/251  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. –головуючого

Волковицької Н.О.

Рогач Л.І.

за участю представників сторін:

позивача

Денисової О.В. дов. від 15.06.2010 року

відповідача

не з’явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Високі аграрні технології"

на постанову

від 15.09.2010 року Київського апеляційного господарського суду

у справі

№ 47/251 господарського суду міста Києва  

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "МетРудТранс"

до

Товариства з обмеженою відповідальністю "Високі аграрні технології"

про

стягнення 67718,14 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МетРудТранс" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Високі аграрні технології" про стягнення 59566,20 грн. основної заборгованості за договором від 09.10.2009 року №МРТ –188 транспортного експедирування, 3345,00 грн. пені, 816,00 грн. 5% річних, 3990,94 грн. індекс інфляції.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.06.2010 року (суддя Станік С.Р.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

За апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "МетРудТранс" судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2010 року (Мартюк А.І. –головуючий, судді Зубець Л.П., Вербицька О.В.) скасоване та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Високі аграрні технології" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2010 року, а рішення господарського суду міста Києва від 10.06.2010 року залишити без змін.

Доповідач Волковицька Н.О.

Скаржник зазначає, що постанова апеляційного господарського суду є незаконною, необґрунтованою, висновки, викладені у постанові, не відповідають фактичним обставинам, матеріалам справи та чинному законодавству.

Висновок апеляційного суду про надіслання позивачем протоколів погодження договірної ціни, акта прийому – передачі виконаних робіт та рахунки фактури №152/09 від 17.11.2009 року, є невірним, оскільки доказів, які б підтверджували дані обставини судом не вказано. Заявник зазначає, що він не отримував рахунку –фактури, а відтак у нього не виникло обов’язку оплати наданих послуг в порядку пункту 3.2 договору.

Також, на думку заявника, нарахування інфляційних втрат, 3% річних та штрафних санкцій не відповідає нормам чинного законодавства та пункту 3.2 договору, яким передбачено, що оплата проводиться клієнтом (відповідачем) шляхом 100% передплати договірної ціни згідно виставленого експедитором (позивачем) рахунку протягом 3 банківських днів, починаючи з дня виставлення експедитором рахунку.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю –доповідача та присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши в межах вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи предметом спору у даному випадку є стягнення заборгованості за договором транспортного експедирування.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що строк оплати заявленої до стягнення заборгованості не настав, оскільки позивач не надав доказів виставлення рахунку, як –то передбачено пунктом 3.2 договору транспортного експедирування № МРТ-188 від 09.09.2009 року.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове рішення про задоволення позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив із наступного.

09.10.2009 між сторонами у справі було укладено договір транспортного експедирування № МРТ-188, за умовами якого експедитор зобов'язується за плату та за рахунок клієнта організувати виконання транспортно-експедиційних послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу залізничним транспортом (п.1.1), експедитор зобов'язався своєчасно надавати клієнту рахунки для здійснення оплати (п. 2.1.14).

Відповідно до пункту 3.2 договору оплата проводиться клієнтом шляхом 100% передплати договірної ціни згідно виставленого експедитором рахунку протягом З банківських днів, починаючи з дня виставлення експедитором рахунку (п. 3.2).

Згідно актів виконаних робіт до договору № МРТ-188 від 09.10.2009 року, а саме: №6 від 04.11.2009 року на суму 21422,16 грн., № 7 від 17.11.2009 року на суму 54502,72 грн., № 8 від 30.11.2009 року на суму 54523,90 грн., № 9 від 30.11.2009 року на суму 73966,06 грн., № 10 від 30.11.2009 року на суму 47438,10 грн., № 11 від 30.11.2009 року на суму 24522,64 грн., № 12 від 30.11.2009 року на суму 53319,52 грн., № 13 від 11.12.2009 року на суму 20910,04 грн., які підписані представниками експедитора та клієнта і посвідчені печатками сторін, позивачем було надано, а відповідачем прийнято послуги з організації перевезення вантажів загалом на суму 350605,14 грн. без будь-яких зауважень та заперечень.

Відповідно до акта звірки до договору № МРТ-188 від 09.10.2009 року, який підписано представниками сторін та посвідчений печатками позивача та відповідача, сальдо на користь позивача станом на 31.12.2009 року складало 59566,20 грн.

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем був отриманий лист вих. № МРТ-1999 від 17.11.2009 року, протоколи погодження договірної ціни, акти приймання-передачі виконаних робіт та рахунок фактуру № 152/09 від 17.11.2009 року.

Крім того, згідно банківської виписки за 25.11.2009 року, ТОВ "Високі Аграрні Технології" частково сплатило суму боргу за надані послуги з ТЕО згідно рахунку фактури № 152/09 від 17.11.2009 року, а відтак не виконало своє зобов'язання перед ТОВ "МетРудТранс" у повному обсязі, не сплативши останньому погоджену договором № МРТ-188 від 09.10.2009 року суму.

Умови розрахунку за надані послуги були погоджені у пункті 3.2 договору № МРТ-188 від 09.10.2009 року, тобто відповідач зобов'язаний здійснити розрахунок на підставі виставленого позивачем відповідачу рахунку на сплату наданих послуг з організації перевезення вантажів, в якому зазначається належна відповідачу до сплати сума наданих позивачем послуг.

Касаційна інстанція не може погодитись з таким висновком, оскільки відповідно до статей 4-47 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом. Рішення суду може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, у відповідності зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України  наявні  докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Так, посилаючись на приписи статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, згідно з якими зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, господарський суд апеляційної інстанції не встановив виконання сторонами умов договору від 09.10.2009 року, на підставі якого виник спір.

Зокрема, судом не враховано, що згідно пункту 3.2  договору, на який суд посилається оплата проводиться шляхом 100% передплати, а кінцеві розрахунки здійснюються на умовах пункту 3.6 цього договору, який передбачає складання акта виконаних робіт на підставі звірки виконаних сторонами обов'язків.

Крім того, посилаючись на отримання відповідачем рахунку-фактури №152/09 від 17.11.2009 року, судом не встановлено дату отримання цього документа та відповідно не визначено дату настання зобов’язання по оплаті вартості отриманого товару.

Відповідно пункту 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Порушенням зобов’язання є його невиконання, або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (стаття 610 Цивільного кодексу України), при чому згідно частини 4 статті 612 Цивільного кодексу України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора, а кредитор вважається таким, що прострочив, зокрема, у разі якщо не вчинив дій, що встановлені договором.

Отже, встановлення дати настання строку платежу є суттєвим у даному випадку як для суми основного боргу так і для встановлення розміру відповідальності.

Більш того, суд апеляційної інстанції приймаючи як доказ настання строку платежу рахунок-фактуру №152/09 від 17.11.2009 року не надав оцінку листу від 17.11.2009 року з переліком документів, які направлені відповідачу, в тому числі рахунок-фактура №152/09,   оскільки оригінал та копія, наявні в матеріалах справи (а.с.77, 89) відрізняються між собою змістом "напису про отримання"; не звернув увагу на те, що  загальна сума, на яку, як вказано в позовній заяві, виконано робіт по договору у листопаді –грудні 2009 року становить 350605,14 грн., у рахунку-фактурі №152/09 станом на 17.11.2009 року  з посиланням на протоколи погодження ціни вартості виконаних робіт вказана сума 316500,13 грн., але за період з 30.11.2009 року по 11.12.2009 року згідно актів (а.с.15-20) виконано робіт на суму більше 200 тис. грн., а згідно акта звірки заборгованість станом на 1.12.2009 року становила 48656, 16 грн. і збільшилась до суми позову за рахунок робіт, виконаних у грудні 2009 року.

Ці обставини не біли предметом дослідження і суду першої інстанції.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що суди припустились порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду міста Києва від 10.06.2010 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2010 року у справі № 47/251 господарського суду міста Києва скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Високі аграрні технології" задовольнити частково.

Головуючий суддя                                                  Т. Дроботова

С у д д і                              Н. Волковицька

                                                                                                    Л. Рогач

Повний текст постанови складено 10.12.2010 року.