Ухвала від 14.07.2025 по справі 444/3177/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2025 року

м. Київ

справа № 444/3177/24

провадження № 51-1970ск25

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі-Суд) у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , подану в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на ухвалу Львівського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року щодо

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Зубейки Львівського району Львівської області, який проживає за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , засудженого за вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 286Кримінального кодексу України (далі - КК),

встановив:

Короткий зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Жовківський районний суд Львівської області вироком від 12 листопада 2024 року засудив ОСОБА_5 за частиною другою статті 286 КК і призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 3 рокиз позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, а на підставі статті 75 КК звільнив його від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з установленням іспитового строку тривалістю 1 рік і поклав виконання обов`язків, передбачених статтею 76 КК.

Вирішено питання з арештом майна, речовими доказами та процесуальними витратами.

Вироком суду ОСОБА_5 засуджено за вчинення злочину за таких обставин.

28 квітня 2024 року близько 03:00 ОСОБА_5 , керуючи технічно справним автомобілем «Audi А4», р. н. з. НОМЕР_1 , поблизу житлового будинку № 25 по вул. Шевченка в с. Думичі Львівського району Львівської області, порушив вимоги пункту 1.5, підпунктів «б», «в», «д» пункту 2.3, підпунктів «а», «д» пункту 2.10, пунктів 10.1; 10.9; 21.4 Правил дорожнього руху, а саме був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою, перевозив пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки, створив своїми діями загрозу безпеці дорожнього руху та, розпочинаючи рух заднім ходом, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не звернувся за допомогою до інших осіб для забезпечення безпеки руху, почав рух до повного зачинення дверей, у зв`язку з чим допустив випадіння пасажира ОСОБА_6 та наїхав на нього, внаслідок чого останній отримав тяжкі тілесні ушкодження.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «Audi А4»,

р. н. з. НОМЕР_1 ОСОБА_6 отримав тяжке тілесне ушкодження.

Справу було розглянуто за процедурою, передбаченою частиною третьою статті 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Львівський апеляційний суд ухвалою від 20 лютого 2025 року залишив без змін вирок суду першої інстанції.

Зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала

Захисник ОСОБА_4 у касаційній скарзі висуває вимогу про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, оскільки цей суд не врахував аргументів, наведених в апеляційній скарзі, про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого в частині призначеного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що, призначаючи додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, суд першої інстанції не взяв до уваги, а суд апеляційної інстанції не перевірив, що ОСОБА_5 навчався в Автомобільно-дорожньому фаховому коледжі Національного університету «Львівська політехніка» і працював за фахом водія 11 років, позитивно характеризується, до кримінальної, адміністративної відповідальності не притягувався, утримує трьох малолітніх дітей, відшкодував потерпілому завдану шкоду й останній претензій до нього не має.

На думку захисника, призначене ОСОБА_5 додаткове покарання призведе до втрати ним роботи та суттєво ускладнює пошуки нової, позбавить можливості забезпечувати свою сім`ю, а також виконати вирок у частині стягнення процесуальних витрат.

Мотиви Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження належить відмовити на підставі пункту 2 частини другої статті 428 КПК з огляду на таке.

Згідно зі статтею 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до положень частини другої статті 433 суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

За правилами статті 50 КК «покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, винної у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого» (частина перша); «покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами» (частина друга); «покарання не має на меті завдавати фізичних страждань або принизити людську гідність» (частина третя).

Відповідно до визначених у статті 65 КК правових орієнтирів особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, ступеню їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Призначаючи покарання за відповідною частиною статті 286 КК, суди мають враховувати не тільки наслідки діяння, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень і поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

У кожному випадку призначення покарання за частиною другою статті 286 КК необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Санкція частини другої статті 286 КК є кумулятивною, тобто передбачає наявність як основного, так і додаткового виду покарання.

Наведених законодавчих приписів у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_5 не було порушено.

З доданих до касаційної скарги копій судових рішень видно, що суд першої інстанції під час призначення ОСОБА_5 покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до статті 12 КК є тяжким злочином, наслідки та обставини вчиненого злочину, вік обвинуваченого, його сімейний і матеріальний стан, стан здоров`я, те, що має на утриманні двох неповнолітніх дітей, працює, на спеціальних обліках не перебуває. Крім того, суд зважив на думку потерпілого (його представника) однак така не є визначальною. Обставинами, що пом`якшують покарання, суд визнав щире каяття та активне сприйняття розкриттю злочину.

Урахувавши обставини справи в їх поєднанні з характером та обсягом установлених конкретних протиправних дій засудженого, узявши до уваги всі дані про особу винного та обставини, які мають правове значення, у тому числі й ті, на які посилається захисник у касаційній скарзі, суд призначив ОСОБА_5 покарання в мінімальних межах санкції частини другої статті 286 КК, обґрунтовано застосував додаткове покарання і звільнив його від відбування основного покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК.

Суд апеляційної інстанції переглянув вирок суду першої інстанції в межах призначеного покарання за апеляційною скаргою сторони захисту, належно перевірив викладені в ній доводи, які є аналогічними доводам її касаційної скарги, визнав їх безпідставними та відповідним чином умотивував своє рішення, зазначивши підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, погодившись із висновком суду першої інстанції про те, що призначене ОСОБА_5 покарання є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів.

До того ж, проаналізувавши обставини кримінального провадження, особу обвинуваченого, його ставлення до скоєного злочину, поведінку після вчинення злочину (залишив місце пригоди, не намагався надати першу домедичну допомогу), суд зазначив, що в цій ситуації покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами не сприятиме досягненню його мети, із чим погоджується і колегія суддів.

Доводи касаційної скарги захисника про ігнорування судом апеляційної інстанції того, що суд першої інстанції, необґрунтовано застосовуючи до ОСОБА_5 додаткове покарання, не врахував повною мірою всіх пом`якшуючих обставин, того що робота ОСОБА_5 нерозривно пов`язана з керуванням транспортним засобом, позбавлення його спеціального права суттєво ускладнює пошуки нової роботи та вирішення побутових питань, були предметом розгляду судами та визнані неспроможними.

Також апеляційний суд дійшов умотивованого висновку, що використання транспортного засобу для отримання доходу не може бути безумовною підставою для незастосування до ОСОБА_5 додаткового покарання, оскільки закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов`язана з користуванням таким правом, є основним джерелом доходу.

Посилання захисника на постанову Верховного Суду від 31 березня 2020 року у справі № 367/6235/18 колегія суддів вважає неспроможними, адже це рішення було прийнято в іншій справі та за інших фактичних обставин.

Отже, за змістом копії ухвали апеляційного суду, у ній із посиланням на фактичні дані в матеріалах кримінального провадження та норми права, яким урегульовано порядок, мету й загальні засади призначення покарання, надано відповіді на аргументи сторони захисту.

Оспорювана ухвала суду апеляційної інстанції відповідає положенням статті 419 КПК.

Також варто зазначити, що кримінальне правопорушення, яке вчинив ОСОБА_5 , зазіхає на суспільну складову безпечного життя та здоров`я, бо формує думку суспільства про незахищеність й уразливість до вчинення щодо нього злочинних дій у сфері безпеки дорожнього руху.

Правилами дорожнього руху встановлено єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, якого повинні неухильно дотримуватися усі його учасники, оскільки автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодилися нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Отже, колегія суддів вважає, що додаткове покарання, призначене місцевим судом ОСОБА_5 і залишене без змін судом апеляційної інстанції, є справедливим, необхідним та достатнім.

Оскільки з касаційної скарги та доданих до неї судових рішень не вбачається підстав для її задоволення, немає потреби в перевірці матеріалів кримінального провадження.

Тому згідно з пунктом 2 частини другої статті 428 КПК необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 .

Керуючись пунктом 2 частини другої 428 Кримінального процесуального кодексу, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3