Постанова від 16.07.2025 по справі 914/466/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2025 року

м. Київ

cправа № 914/466/23

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г.

за участю секретаря судового засідання Сулім А. В.

за участю: представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпекс Купе Інтернейшнл» та розпорядника майна цього Товариства арбітражного керуючого Сокола О.Ю. - Дробота Д. М.; представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Сварог-Буковина» - Савчука Ю.М.; представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферко» Мельниченка А. В.; представника Компанії «Інноватус Стракчерд Трейд Файненс» - Сєрової О.О.; представника Компанії «Медісон Пасіфік Траст Лімітед» (Madison Pacific Trust Limited) - Дудяка Р. А.;

розглянув у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферко»

на ухвали Господарського суду Львівської області від 29.10.2024

та постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.02.2025

у справі № 914/466/23

за заявою Компанії «Медісон Пасіфік Траст Лімітед» (Madison Pacific Trust Limited)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпекс Купе Інтернейшнл»

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою від 15.02.2023 Господарський суд Львівської області, серед іншого, відкрив провадження у справі № 914/466/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпекс Купе Інтернейшнл» (далі - ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл», Боржник), ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном Боржника; призначив розпорядником майна ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» арбітражного керуючого Сокола О.Ю. (далі - Розпорядник майна)

17.02.2023 повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» оприлюднено на офіційному веб-порталі судової влади України за № 70101.

Короткий зміст заявлених вимог

14.03.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Ферко» (далі - ТОВ «Ферко», Кредитор, скаржник) звернулось до Господарського суду Львівської області із заявою з грошовими вимогами до Боржника на загальну суму 295 090 291,90 грн та 5 368,00 грн судового збору.

Заявлені грошові вимоги ґрунтуються на невиконанні Боржником зобов`язань, передбачених умовами договору комісії від 02.01.2017 №К0201171 та договору поставки від 01.01.2020 № 01/10/2020СГ.

Боржник у відзиві на заяву Кредитора грошові вимоги останнього визнав у повному обсязі.

Розпорядник майна за результатами розгляду заяви відхилив вимоги Кредитора у повному обсязі, з огляду на відсутність документального підтвердження таких вимог первинними документами.

Установлені судом першої інстанції обставини справи

02.01.2017 між ТОВ «Ферко» (Комітент) та ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» (Комісіонер) укладено договір комісії № К0201171 (далі - Договір комісії), згідно з умовами якого:

- Комітент доручає, а Комісіонер зобов`язується за дорученням Комітента за плату здійснити від свого імені та за рахунок Комітента наступні юридично значимі дії: здійснювати реалізацію на експорт з України Товар, що належить Комітенту, Найменування Товару, асортимент, кількість і ціна Товару визначаються в додатках до Договору; укладати експортні договори (контракти) купівлі-продажу, оформляти і підписувати в інтересах комітента інші документи, необхідні для здійснення продажу, а також діяти в інтересах Комітента в рамках вже укладених зовнішньоекономічних експортних договорів (контрактів); укладати договори (митного оформлення продукції) з підприємствами (брокерами), що мають свідоцтва про визнання підприємства декларантом та здійснювати всі необхідні митні платежі; здійснювати транспортування Товару згідно базису поставки Товару по ЗЕД- Контракту; здійснювати інші дії, пов`язані з вищевказаними операціями, необхідні для виконання доручень Комітента (1.1 Договору комісії);

- Комітент передає Комісіонеру Товар на умовах, обумовлених в Додатках до Договору (пункт 4.2 Договору комісії);

- Комітент разом з Товаром передає Комісіонеру Акт приймання-передачі Товару на комісію (пункт 4.3 Договору комісії);

- ціна Товару для реалізації на експорт встановлюється відповідно до базису поставки Товару покупцю-нерезиденту (пункт 4.4 Договору комісії);

- розрахунки за реалізований товар між Комітентом і Комісіонером здійснюється в національній грошовій одиниці України. Оплата здійснюється за курсом НБУ до валюти експортного контракту на день оформлення ВМД (в сумі визначеній в графі 22 та графі 23 експортної ВМД). Грошові кошти, що належать Комітенту, перераховуються Комісіонером прямим банківським переказом на поточний рахунок Комітента протягом 20-ти банківських днів з моменту їх надходження на поточний рахунок Комісіонера. Кінцевий строк виконання зобов`язань Комісіонера по Договору в частині проведення розрахунків з Комітентом 90 календарних днів з моменту підписання Акту приймання-передачі Товару на комісію (пункти 5.1-5.2 Договору комісії);

- винагорода Комісіонера визначається Сторонами в Звіті комісіонера. Винагорода розраховується та сплачується Комісіонерові на підставі кожного затвердженого Комітентом звіту. Винагорода Комісіонера містить у собі податок на додану вартість, що нарахований у порядку, встановленому чинним законодавством України (пункт 6.1 Договору комісії).

29.12.2017 між сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до Договору комісії, за умовами якої сторони дійшли згоди додати до розділу 9 «Розв`язання спорів» Договору комісії у наступній редакції: « 9.3. Сторони дійшли згоди, що строк позовної давності звернення до суду становить 7 (сім) років». Також сторони дійшли згоди внести зміни до розділу 10 «Інші умови договору» Договору комісії пункту 10.1 та викласти їх в такій новій редакції: «Договір вступає в силу з дня його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення печатками Сторін і діє до 31 грудня 2025 року, а в частині невиконаних зобов`язань - до повного їхнього виконання».

На виконання умов Договору комісії ТОВ «Ферко» здійснювало перерахування грошових коштів на банківській рахунки ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» для здійснення закупівлі Товару, однак Боржник не виконав своїх зобов`язань за цим Договором, внаслідок чого у нього виникла заборгованість.

Відповідно до укладеного між сторонами Акту звірки взаємних розрахунків заборгованість за Договором комісії станом на 15.12.2022 становить 286 087 648,90 грн.

Крім того, 01.01.2020 між ТОВ «Ферко» (Постачальник) та ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» (Покупець) укладено Договір поставки № 01/10/2020СГ (далі - Договір поставки), відповідно до умов якого:

- Постачальник зобов`язується передати у встановлений Договором строк Товар у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти Товар та оплатити його на умовах даного Договору (пункт 1.1 Договору поставки);

- Товаром, що поставляються за Договором, є сільськогосподарська продукція та продукти її переробки, що підпадають під визначення груп 1-24 УКТ ЗЕД, яка визначається Сторонами у Специфікаціях, що є невід`ємними частинами цього Договору (пункт 1.2 Договору поставки);

- поставка Товару здійснюється однією або кількома партіями. Кількість Товару в кожній партії та строк поставки партії Товару вказується у відповідній Специфікації, що є невід`ємною частиною цього договору (пункт 3.1 Договору поставки);

- датою поставки партії Товару вважається дата, зазначена у видаткових накладних на Товар, підписаних уповноваженими представниками Сторін. Право власності на Товар переходить від Постачальника до Покупця в момент підписання представниками Сторін видаткової накладної. Передача Товару здійснюється на підставі акту приймання-передачі партії Товару (пункт 3.4 Договору поставки);

- загальна вартість Договору визначається шляхом підсумовування вартості Товару, яка вказана у Специфікаціях, що є невід`ємними частинами цього Договору. Ціна за одиницю Товару, загальна вартість партії Товару вказуються у відповідній Специфікації, що є не від`ємною частиною цього Договору (пункти 4.1 - 4.2 Договору поставки).

Відповідно до видаткової накладної № 93 від 15.10.2020 було поставлено товар кукурудзу 3-го класу, українського походження, врожаю 2020 року на загальну суму 9 002 643,00 грн, з яких 1 500 440,50 грн складає сума ПДВ.

Відповідно до Акту звірки взаємних розрахунків за період жовтень 2020 року - грудень 2022 року між ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» та ТОВ «Ферко» за Договором поставки станом на 31.12.2022 заборгованість Боржника перед Кредитором складає 9 002 643,00 грн.

Короткий зміст ухвал суду першої інстанції

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.10.2024 у справі №914/466/23 визнано вимоги ТОВ «Ферко» до ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» на суму 295 090 291, 90 грн; витрати Кредитора по сплаті судового збору у розмірі 5 368, 00 грн за подання до суду заяви з грошовими вимогами покладено на Боржника.

Ухвалу, постановлену за результатом розгляду грошових вимог, суд першої інстанції мотивував тим, що вимоги Кредитора на заявлену ним суму обґрунтовані та підтверджені належними доказами, як і понесення витрат зі сплати судового збору на відповідну суму, що зумовлює необхідність визнання таких вимог судом.

Ухвалою попереднього засідання від 29.10.2024 Господарський суд Львівської області визнав, серед іншого, вимоги ТОВ «Ферко» до Боржника на суму 295 090 291, 90 грн та 5 368,00 грн витрат по сплаті судового збору (пункт 1.6 резолютивної частини ухвали).

Не погодившись із вказаними ухвалами місцевого господарського суду, Розпорядник майна оскаржив їх в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 24.02.2025 у справі №914/466/23 Західний апеляційний господарський суд ухвалив:

- вимоги апеляційної скарги Розпорядника майна задовольнити;

- ухвалу Господарського суду Львівської області від 29.10.2024, постановлену за результатами розгляду грошових вимог ТОВ «Ферко» до Боржника скасувати та прийняти у цій частині нове судове рішення, яким вимоги ТОВ «Ферко» до ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» відхилити повністю;

- ухвалу Господарського суду Львівської області від 29.10.2024, постановлену за результатами попереднього засідання, змінити, виключивши пункт 1.6 резолютивної частини.

Постанову суд апеляційної інстанції мотивував недоведеністю Кредитором належними та достовірними доказами наявності заборгованості Боржника як за Договором комісії, так і за Договором поставки, адже з наданих Кредитором доказів неможливо достеменно встановити факт реальності господарських операцій. Додатково апеляційний господарський суд урахував суперечливість відомостей у поданих документах, в умовах Договору комісії щодо обов`язків Комісіонера та Комітента, а також обставину того, що Кредитор є заінтересованою особою щодо Боржника у відповідності до визначення, наведеного у статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

ТОВ «Ферко» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.02.2025 та, не передаючи справу на новий розгляд, змінити резолютивну частину ухвали Господарського суду Львівської області від 29.10.2024, постановленої за результатами розгляду вимог ТОВ «Ферко» до Боржника, в частині визнання грошових вимог Кредитора на суму 293 355 141,18 грн та змінити пункт 1.6 резолютивної частини ухвали попереднього засідання Господарського суду Львівської області від 29.10.2024.

Касаційну скаргу ТОВ «Ферко» мотивувало підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), через не врахування судом апеляційної інстанції правового висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах:

- положень статей 45 - 47 КУзПБ (постанови Верховного Суду від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18; від 13.09.2022 у справі № 904/6251/20, від 20.03.2024 у справі № 911/1005/23, від 04.06.2024 № 921/110/23);

- норм статті 78 ГПК України щодо необхідності урахування стандарту вірогідності доказів (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17);

- положень статей 86, 236, 238, 282 ГПК України у питанні належного правового обґрунтування мотивів відхилення доводів чи спростування поданих сторонами доказів (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18; від 13.09.2022 у справі № 904/6251/20, від 17.11.2022 у справі № 910/11870/20, від 09.09.2020 у справі № 400/936/18, від 15.10.2019 у справі № 903/879/18);

У контексті зазначеної підстави касаційного оскарження скаржник стверджує про порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права через залишення поза увагою обставин того, що:

- факт перерахування грошових коштів Кредитором на користь Боржника ніким не оспорюється, натомість підтверджується виписками по рахунку ТОВ «Ферко», додатками до Договору комісії, рахунками ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл», що свідчить про наявність відповідних грошових вимог;

- Боржник неодноразово визнавав суму заявлених ТОВ «Ферко» вимог, як до порушення провадження у справі про банкрутство відповідно до Актів звірки взаємних розрахунків так і у процедурі банкрутства у відзиві на заяву Кредитора;

- у матеріалах справи № 914/466/23, окрім виписки по рахунку, наявні первинні документи (додатки до Договору комісії), якими сторони погодили асортимент, кількість, якість та вартість Товару, умови передання Товару, так і рахунки Боржника, на підставі яких Кредитором здійснювалось перерахування грошових коштів за Договором комісії;

- заборгованість Боржника перед ТОВ Кредитором за Договором поставки підтверджується первинними документами: Специфікацією №1 від 15.10.2020 до Договору, яка є невід`ємною частиною Договору, видатковою накладною № 93 від 15.10.2020, податковою накладною 15.10.2020, квитанцією про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, Актом приймання-передачі товару від 15.10.2020, Актом звірки взаємних розрахунків за період жовтень 2020 року - грудень 2022 року, які долучені до справи;

- законність Договору комісії та Договору поставки встановлена рішенням Господарського суду Львівської області від 19.09.2024 у справі №914/466/23(914/3401/23) за позовом компанії «Медісон Пасіфік Траст Лімітед» (Madison Pacific Trust Limited) (далі - Компанія) та Сокола О. Ю. про визнання недійсними договорів та визнання відсутнім права вимоги за договорами, адже межах зазначеної справи у задоволенні позову було повністю відмовлено;

- оскільки ТОВ «Ферко» звернулося з заявою про визнання його вимог до Боржника 10.03.2023 в межах строку, встановленого частиною першою статті 45 КУзПБ, а розгляд його вимог відбувався судом до 29.10.2024, то Кредитор не був обмежений у строках для надання додаткових доказів на підтвердження своїх кредиторських вимог при цьому затягнення розгляду грошових вимог понад півтора роки сталася не по вині ТОВ «Ферко», а у зв`язку з діями Розпорядника майна (Сокола О. Ю.) та ініціюючого кредитора (Компанії) внаслідок оскарження ними договорів, на підставі яких заявлені вимоги кредиторів до Боржника, в т.ч. вимоги ТОВ «Ферко».

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

Позиція ініціюючого кредитора

Компанія подала відзив, в якому просила касаційну скаргу ТОВ «Ферко» залишити без задоволення з викладених у відзиві підстав, а оскаржувану постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.02.2025 залишити без змін.

Згідно наведених у відзиві мотивів Компанія звертає увагу касаційного суду на визнання судом апеляційної інстанції ТОВ «Ферко» заінтересованою особою щодо Боржника у розумінні приписів статті 1 КУзПБ.

При цьому посилаючись на сталу судову практику у питанні застосування статей 45-47 КУзПБ щодо порядку звернення кредиторів із заявами з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство та порядку розгляду цих заяв судом, Компанія стверджує про обґрунтованість висновку суду апеляційної інстанції про недоведеність існування заявленої до визнання заборгованості Боржника перед Кредитором.

Також вказує, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з доводами заявника апеляційної скарги про те, що подання додаткових доказів на підтвердження кредиторських вимог через півтора року після подання заяви про визнання таких вимог без будь-якого обґрунтування неможливості виконання обов`язку подання доказів відповідно до вимог частини третьої статті 43 КУзПБ разом із заявою дає підстави для обґрунтованого сумніву у достовірності доказів в розумінні статті 78 ГПК України.

Крім того, щодо додатково поданих Кредитором доказів Компанія вважає, що Договір комісії із урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 2, містить суперечливі умови щодо обов`язків комісіонера та комітента, а додатки до договору мають містити умови передачі товару комітентом комісіонеру та ціну товару для реалізації на експорт. Натомість, в долучених Кредитором додатках узгоджено умови щодо закупівлі товару, яку має здійснити комісіонер, а у пунктах 6, 7, 8, додатків зазначено, що це додаткові угоди, а не додатки.

Своєю чергою, у частині заборгованості Боржника перед Кредитором за Договором поставки Компанія зазначає, що: видаткова накладна зі сторони покупця містить відтиск печатки та підпис без зазначення будь-яких відомостей щодо особи, яка її підписала; Кредитор надав виключно документи, які фіксують факт укладання правочинів (договір, специфікацію) та їх результати (податкову накладну, видаткову накладну, рахунок на оплату), проте матеріали заяви не містять підтвердження фактичного виконання сторонами договірних зобов`язань, тобто доказів вчинення певних дій у ході постачання та реалізації товарів, послуг, що є предметом договорів, в тому числі про фактичний рух активів.

Стосовно аргументів Кредитора про законність Договору комісії та Договору поставки Компанія зауважує, що дійсність договорів жодним чином не звільняє кредитора у справі про банкрутство від обов`язку документального підтвердження існування заборгованості за такими договорами.

Позиція Розпорядника майна

Розпорядник майна подав відзив, у якому, з огляду на зміст, обставини, доводи та вимоги касаційної скарги, вважає її в повному обсязі необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

За змістом викладених у відзиві доводів стверджує, що умовами Договору комісії передбачено, що Боржник здійснює реалізацію належного Кредитору Товару, тоді як надані банківські виписки підтверджують здійснення Кредитором Боржнику оплати за зерно, чого не передбачено умовами цього Договору. Крім того, у наданих банківських виписках не зазначено реквізитів Договору комісії, на якому ґрунтуються грошові вимоги. Тобто з інформації, що міститься у виписках, неможливо ідентифікувати за яким договором здійснювалась оплата за зерно.

Також доводить, що Кредитором надано банківські виписки та акт звірки взаєморозрахунків щодо боргу за Договором комісії, однак ці документи містять суперечливу інформацію.

Щодо заборгованості за Договором поставки Розпорядник майна зауважує, що надана Кредитором копія видаткової накладної не містить інформації щодо уповноваженої особи від Боржника, що приймала Товар, а відтак не є належним доказом у відповідності до статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Крім того вважає, що надана Кредитором податкова накладна, як і акти звірки взаєморозрахунків (які навіть не містять інформації щодо уповноважених осіб зі сторони Боржника) не є належними доказами в підтвердження грошових вимог.

Окремо Розпорядник майна зауважує на наявності ознак того, що Боржник та Кредитор є заінтересованими особами, що покладало на останнього обов`язок підвищеного стандарту доказування, якого, в даному випадку, виконано не було.

Також переконує, що аргументи скаржника вимагають від суду касаційної інстанції надання висновку про перевагу одних доказів над іншими, а, отже, мають за собою мету повторного перегляду матеріалів справи, переоцінки наявних доказів та обставин, які вже досліджені апеляційним господарським судом.

Касаційне провадження

31.03.2025 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ «Ферко».

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 31.03.2025 для розгляду касаційної скарги у цій справі визначено склад колегії суддів: Огороднік К. М. - головуючий, Жуков С. В., Пєсков В. Г.

Ухвалою від 18.04.2025 Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Ферко» без руху та надав скаржнику строк для усунення недоліків.

23.04.2025 на виконання вимог зазначеної ухвали до касаційного суду від скаржника надійшло клопотання про усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою від 12.05.2025 Верховний Суд, серед іншого, відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Ферко» на постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.02.2025 у справі №914/466/23; призначив її до розгляду на 28.05.2025 о 11:00.

Ухвалами від 14.05.2025 та від 22.05.2025 Верховний Суд задовольнив заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Сварог-Буковина», Компанії та Розпорядника майна про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою від 28.05.2025 Верховний Суд оголосив перерву у судовому засіданні у справі з розгляду касаційної скарги ТОВ «Ферко» до 11.06.2025 о 10:30, однак у зазначену дату розгляд справи не відбувся у зв`язку з технічним збоєм у роботі електронних сервісів та автоматизованих систем Верховного Суду.

Ухвалою від 11.06.2025 Верховний Суд призначив розгляд касаційної скарги ТОВ «Ферко» на 16.07.2025 о 09:20.

Судове засідання 16.07.2025 відбулось у режимі відеоконференції за участю представників ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл», Розпорядника майна, ТОВ «Ферко», ТОВ «Сварог-Буковина», Компанії «Інноватус Стракчерд Трейд Файненс» та Компанії, які надали пояснення щодо суті вимог та доводів касаційної скарги ТОВ «Ферко». Інші учасники справи явку представників у судове засідання не забезпечили, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання з розгляду касаційної скарги не є обов`язковою за законом і не визнавалася такою судом, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників цієї справи про банкрутство чи їх повноважних представників.

Водночас з огляду на перебування у відпустці судді Жукова С.В. з 17.07.2025 по 01.08.2025 (наказ голови КГС ВС від 04.07.2025 № 2171/0/6-25) та судді Пєскова В. Г. з 21.07.2025 по 04.08.2025 (наказ голови КГС ВС від 20.06.2025 № 2327/0/5-25), повний текст постанови за результатом перегляду оскаржуваних судових рішень у касаційному порядку у цій справі виготовлено у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання усіх процесуальних дій.

Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи скаржника в межах підстав оскарження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог касаційної скарги з таких підстав.

Предметом судового розгляду є заява кредитора про визнання грошових вимог до боржника у справі про банкрутство.

Відповідно до частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

За змістом наведених у статті 1 КУзПБ термінів, що вживаються для цілей цього Кодексу:

грошовим зобов`язанням (боргом) є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України;

боржником, серед іншого, є юридична особа, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав;

кредитором, серед іншого, є юридична особа, яка має вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника;

конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство юридичних осіб та порядок розгляду судом відповідних заяв регламентовані, зокрема, статтями 45, 46, 47 КУзПБ.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

У попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна (абзац перший частини другої статті 47 КУзПБ).

За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів (абзац четвертий частини шостої статті 45 КУзПБ).

Отже, під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог, суд, в силу наведених вище норм, має з`ясовувати правову природу таких вимог, надати правову оцінку доказам поданим заявником на підтвердження його вимог до боржника, аргументам та запереченням боржника чи інших кредиторів щодо задоволення таких вимог, перевірити дійсність заявлених вимог, з урахуванням чого встановити наявність підстав для їх визнання чи відхилення (повністю або частково).

Згідно усталеної практики Верховного Суду, заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги до боржника можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15; постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20, від 30.11.2023 у справі № 910/2423/23, від 01.02.2024 у справі № 910/3835/22, від 29.02.2024 у справі № 908/2586/22 та ін).

Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України).

Поряд з цим Верховний Суд звертає увагу, що використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, у тому числі і відкриття на підставі такої заборгованості провадження у справі про банкрутство. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами, а також порушує права боржника у справі про банкрутство.

Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 07.08.2019 у справі № 922/1014/18, що у подальшому також були відображені у постановах від 07.10.2020 у справі №914/2404/19, від 28.01.2021 у справі № 910/4510/20, від 02.06.2022 у справі №917/1384/20, від 23.03.2023 у справі № 910/3105/21).

Таким чином, для запобігання необґрунтованих вимог до боржника та порушень цим прав його кредиторів до доведення обставин, пов`язаних із виникненням заборгованості боржника-банкрута, пред`являються підвищені вимоги.

Запроваджений законодавцем підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство для кредиторів приводить у випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог до прийняття рішення судом про відмову у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів.

У цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що заява з вимогами конкурсного кредитора ТОВ «Ферко» мотивована наявністю заборгованості Боржника за Договором комісії та Договором поставки.

Як зазначалось вище, суд першої інстанції ухвалою від 29.10.2024, постановленою за результатами розгляду відповідної заяви, та ухвалою попереднього засідання від 29.10.2024, серед іншого, визнав грошові вимоги ТОВ «Ферко» до Боржника у заявленому кредитором розмірі 295 090 291,90 грн та 5 368,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Натомість, суд апеляційної інстанції оскаржуваною постановою від 24.02.2025 задовольнив вимоги Розпорядника майна, скасував зазначені ухвали (ухвалу попереднього засідання суду у частині вимог Кредитора) та прийняв нове судове рішення, яким вимоги ТОВ «Ферко» до Боржника відхилив повністю.

Відхиляючи грошові вимоги ТОВ «Ферко», апеляційний господарський суд керувався тим, що з наданих Кредитором доказів неможливо достеменно встановити факт реальності господарських операцій як за Договором комісії, так і за Договором поставки.

У зазначеному висновку суд апеляційної інстанції врахував встановлені обставини того, що:

- за умовами Договору комісії Кредитор (комітент) доручив Боржнику (комісіонеру) здійснювати реалізацію товару на експорт, тобто надати комісіонеру товар в обсязі та на умовах, передбачених Договором, є обов`язком комітента (пункт 2.1 Договору комісії). Натомість, на підтвердження розміру заборгованості за Договором комісії Кредитор надав копію виписки з рахунку Боржника в АБ «Південний» за період з 10.02.2021 до 31.12.2022, з якої апеляційний суд з`ясував, що саме Кредитор (комітент) проводив на рахунок Боржника (комісіонера) оплату за зерно на загальну суму 286 087 648,90 грн;

- виписки по рахунку ТОВ «Ферко» в АТ «Південний» з 01.01.2021 до 15.12.2022, за якими Кредитор перерахував Боржнику 337 530 988,90 грн згідно з рахунками без номерів «за зерно», жодним чином не можуть самостійно слугувати належним доказом існування заборгованості саме за Договором комісії, адже немає жодної інформації про те, що це є попередня оплата чи оплата на закупівлю товару, як стверджував Кредитор у відзиві на апеляційну скаргу;

- до заяви додано акт звірки взаємних розрахунків між Кредитором та Боржником за Договором комісії, згідно з яким станом на 15.12.2022 заборгованість Боржника становить 283 042 498,18 грн, що не співпадає із сумою, вказаною у копіях виписок з рахунку Боржника. Крім того, проведені згідно з інформацією у виписці оплати на рахунок Боржника 21.12.2022 на суму 10 000,00 грн (оплата за зерно згідно рах. №б/н від 28.11.2022) та 30.12.2022 на суму 1 300 000,00 грн (оплата за зерно згідно рах. №б/н від 28.12.2022) не відповідають різниці між загальною сумою у виписці та сумою, вказаною в акті звірки розрахунків;

- Договір комісії із врахуванням змін, внесених додатковою угодою № 2, містить суперечливі умови щодо обов`язків комісіонера та комітента, а додатки до договору мають містити умови передачі товару комітентом комісіонеру та ціну товару для реалізації на експорт. Натомість, в долучених Кредитором додатках узгоджено умови щодо закупівлі товару, яку має здійснити комісіонер.

- інформація у долучених 28.10.2024 копіях рахунків, виставлених Боржником за Договором комісії, без зазначення реквізитів цього договору на загальну суму 287 172 900, 00 грн, не співпадає з інформацією у виписці по рахунку Боржника. Серед іншого, у виписці зазначено про оплати по рахунку від 28.12.2022 на загальну суму 1 310 000,00 грн, рахунок виставлено на 1 312 500,00 грн (акт звірки містить інформацію станом на 15.12.2022); у виписці зазначено про оплати по рахунку від 29.06.2021, проте такого рахунку не надано тощо.

- згідно наданих доказів щодо Договору поставки у видатковій накладній №93 від 15.10.2020 зазначено, що було поставлено товар кукурудзу 3-го класу, українського походження, врожаю 2020 року на загальну суму 9 002 643,00 грн, з яких 1 500 440,50 грн складає сума ПДВ. Проте, видаткова накладна зі сторони покупця містить відтиск печатки та підпис без зазначення будь-яких відомостей щодо особи, яка її підписала. Водночас матеріали заяви не містять підтвердження фактичного виконання сторонами договірних зобов`язань, тобто доказів вчинення певних дій у ході постачання та реалізації товарів, послуг, що є предметом договорів, в тому числі про фактичний рух активів;

- на надану Кредитором копію акту прийому-передачі від 15.10.2020 до Договору поставки (за яким Кредитор передав, а Боржник прийняв у власність кукурудзу 3-го класу, українського походження, вагою 1 286,000 т, ціною 5833,75 грн, на суму 9 002 643,00 грн; місце передачі товару: EXW термінал ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл»; товар передано покупцю у відповідності до умов договору поставки №01/10/2020 СГ від 01.01.2020) немає жодного посилання у заяві про визнання кредиторських вимог, хоча умовами Договору поставки чітко визначено, що передача товару здійснюється на підставі акту приймання-передачі партії товару.

Ураховуючи наведені вище обставини апеляційний господарський суд, як зазначалось, дійшов висновку, що Кредитор не підтвердив належними та достовірними доказами наявності заборгованості Боржника за Договором комісії та за Договором поставки.

У цьому зв`язку суд апеляційної інстанції правильно зауважив, що подання Кредитором додаткових доказів на підтвердження грошових вимог через півтора року після подання заяви про визнання таких вимог без будь-якого обґрунтування неможливості виконання обов`язку подання доказів відповідно до вимог частини третьої статті 43 КУзПБ разом із заявою дає підстави для обґрунтованого сумніву у достовірності доказів в розумінні статті 78 ГПК України.

Крім того, апеляційний суд з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських організацій встановив, що ТОВ «Ферко» та ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» мають спільних бенефіціарних власників Володимира Науменка та Сергія Грозу, тобто Кредитор є заінтересованою особою щодо Боржника у відповідності до визначення, наведеного у статті 1 КУзПБ та до нього застосовується підвищений стандарт доказування під час розгляду заявлених кредиторських вимог.

Зазначені висновки та обставини не спростовуються й доводами скаржника, які, у свою чергу, зводяться до переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, що огляду на визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

При цьому колегія суддів зважає на те, що викладені у касаційній скарзі доводи Кредитора щодо дійсності Договору комісії та безспірності факту перерахування грошових коштів Кредитором на користь Боржника за цим Договором, як і аргументи про визнання Боржником відповідної заборгованості, не спростовують встановлені апеляційним судом обставини того, що за умовами Договору комісії саме Кредитор (комітент) доручав Боржнику (комісіонеру) здійснювати реалізацію товару на експорт (натомість, комітент проводив оплату за зерно на рахунок комісіонера, а внесені додатковою угодою № 2 зміни до Договору комісії містять суперечливі умови щодо обов`язків сторін), а також що Кредитор є заінтересованою особою щодо Боржника у розумінні приписів статті 1 КУзПБ.

Так само аргументи скаржника щодо дійсності Договору поставки та підтвердження заборгованості за цим Договором відповідними первинними документами не спростовують встановлених судом апеляційної інстанції обставин того, що матеріали заяви не містять підтвердження фактичного виконання сторонами договірних зобов`язань за Договором поставки, тобто доказів вчинення певних дій у ході постачання та реалізації товарів, послуг, що є предметом договорів, в тому числі про фактичний рух активів.

Верховний Суд звертає увагу, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц).

Поряд з цим скаржник, стверджуючи про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права через не забезпечення повного та всебічного дослідження обставин справи й аргументів кредитора-заявника, не вказує, який конкретний доказ, доданий до заяви про визнання грошових вимог до Боржника, не було досліджено апеляційним судом чи досліджено з порушенням вимог процесуального закону, як і не встановлено таких порушень Верховним Судом.

У зв`язку з викладеним, колегією суддів відхиляються доводи касаційної скарги в частині заперечення встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи з одночасним тлумаченням скаржником власного їх викладення, оскільки незгода з наданою судами оцінкою наявних у матеріалах справи доказів, намагання здійснити їх переоцінку в силу вимог статті 300 ГПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, на відміну від місцевого господарського суду, надав належну правову оцінку доказів, поданих Кредитором в обґрунтування заявлених ним грошових вимог до Боржника, та дійшов вмотивованого висновку про наявність підстав для відхилення таких вимог.

За таких обставин, колегія суддів відхиляє з підстав необґрунтованості доводи скаржника про неправильне застосування апеляційним господарським судом першої та апеляційної інстанцій норм статті 45-47 КУзПБ.

Посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування положень статті 45 - 47 КУзПБ, викладених у постановах від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18; від 13.09.2022 у справі №904/6251/20, від 20.03.2024 у справі № 911/1005/23, від 04.06.2024 № 921/110/23, не беруться касаційним судом до уваги, оскільки зазначені висновки зроблені з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній конкретній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення.

При цьому не вбачає колегія суддів і підстав вважати, що при ухваленні оскаржуваної постанови апеляційним судом не було враховано висновків Верховного Суду щодо застосування положень статей 86, 236, 238, 282 ГПК України у питанні належного правового обґрунтування мотивів відхилення доводів чи спростування поданих сторонами доказів (постанови від 26.02.2019 у справі №908/710/18, 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18; від 13.09.2022 у справі №904/6251/20, від 17.11.2022 у справі № 910/11870/20, від 09.09.2020 у справі №400/936/18, від 15.10.2019 у справі № 903/879/18), адже зміст таких висновків повністю узгоджується із здійсненим судом правозастосуванням.

Доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм статті 78 ГПК України (постанови від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17) колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на нерелевантність зазначеної практики обставинам цієї справи (висновки у вказаних справах зроблені у позовному провадженні, на відміну від непозовного провадження з розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у цій справі про банкрутство).

Таким чином, доводи касаційної скарги Кредитора про порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права при ухваленні оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим відсутні підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Переглянувши у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги оскаржуване судове рішення, Верховний Суд не встановив порушення чи невірного застосування норм права, на які посилався скаржник.

На підставі викладеного, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та необхідність залишення оскаржуваної у цій справі постанови суду апеляційної інстанції без змін.

Судові витрати

У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферко» залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.02.2025 (ухвалену за результатом апеляційного перегляду ухвал Господарського суду Львівської області від 29.10.2024 щодо грошових вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферко» до боржника) у справі № 914/466/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К.М. Огороднік

Судді С.В. Жуков

В.Г. Пєсков