Постанова від 06.08.2025 по справі 367/2216/23

справа № 367/2216/23 головуючий у суді І інстанції Шестопалова Я.В.

провадження № 22-ц/824/12510/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

06 серпня 2025 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Надточий К.О.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Гостомель Резиденс» на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Шестопалової Я.В., в місті Ірпені, дата складення повного тексту рішення 09 травня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гостомель Резиденс» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину шляхом стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом в якому з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просила застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину до попереднього договору № 2-2-96-1 від 24 липня 2021 року укладеного між ТОВ «Гостомель Резиденс» та ОСОБА_1 та стягнути із ТОВ «Гостомель Резиденс» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 1 291 608,28 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24 липня 2021 року ТОВ «Гостомель Резиденс» (Продавець/Відповідач) та ОСОБА_1 (Покупець/Позивач), уклали в письмовій формі без нотаріального посвідчення Попередній договір № 2-2-96-1 (надалі - «Попередній договір») про укладання в майбутньому основного договору купівлі-продажу квартири за будівельним номером АДРЕСА_1 будівельною адресою: Київська область, м. Ірпінь, смт. Гостомель, вул. Богдана Хмельницького, 3-Є, за яким Продавець зобов`язується передати у власність Покупця нерухоме майно, а Покупець зобов`язується прийняти від Продавця у свою власність Нерухоме майно та сплатити за Нерухоме майно договірну ціну. Договірна ціна продажу Нерухомого майна за Основним договором згідно п. 1.2.1 Попереднього договору становить 1 350 349,00 грн. Зазначає, що з метою виконання своїх зобов`язань за попереднім договором ОСОБА_1 перерахувала грошові кошти відповідачу по даній справі, згідно наступних платіжних документів АТ «Приватбанк»: № 0.0.2209180853.1 від 24 липня 2021 року на суму 715 745,00 грн., № 0.0.2209546286.1 від 25 липня 2021 року на суму 100 000,00 грн., № 0.0.2231427008.1 від 15 серпня 2021 року (дата валютування 16.08.2021) на суму 37 550,33 грн., № 0.0.2232869734.1 від 16 серпня 2021 року на суму 7000,00 грн., № 0.0.2274415358.1 від 20 вересня 2021 року на суму 44 550,33 грн., а всього на загальну суму 904 845,66 грн. Позивач наголошує, що в подальшому відповідач строки будівництва нерухомого майна суттєво порушував та станом на квітень 2023 року будівництво об`єкта ще не було завершено. Вважає, що дії відповідача не відповідають вимогам законодавства, а тому існують правові підстави для застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, а саме попереднього договору купівлі-продажу № 2-2-96-1 від 24 липня 2021 року, укладеного в письмовій формі без нотаріального посвідчення та стягнення з відповідача отриманих грошових коштів з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних від суми отриманих відповідачем грошових коштів.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 09 травня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ТОВ «Гостомель Резиденс» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 1 291 608,28 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ТОВ «Гостомель Резиденс» просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ТОВ «Гостомель Резиденс» вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що оскільки при укладенні попереднього договору № 2-2-96-1 купівлі-продажу нерухомого майна від 24 липня 2021 року сторонами не було додержано вимог закону щодо його нотаріального посвідчення, то такий договір є нікчемним з моменту укладення в силу закону. Зазначає, що стаття 657 ЦК України встановлює письмову форму, а не нотаріальну, як форму договору купівлі-продажу квартири або іншого нерухомого майна. Вимога про нотаріальне посвідчення таких договорів, яка встановлена цією ж статтею, не є різновидом форми договору, а є обов`язковою до виконання умовою при укладанні договорів купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна. Вважає, що сторонами при укладанні попереднього договору дотримано істотні умови, які повинен мати основний договір та визначений порядок встановлення умов в основному договорі. Істотними умовами договору купівлі-продажу нерухомості є предмет, ціна, строк дії договору та інші умови, які сторони бажають визначити та які не суперечать вимогам чинного законодавства. Попередній договір укладений у формі, встановленій для основного договору - у письмовій формі. Позивачем вчинялися всі дії направлені на виконання умов попереднього договору, а саме-на часткове виконання свого обов`язку по сплаті забезпечувального платежу, що передбачений умовами попереднього договору, що спростовує твердження позивача щодо нікчемності правочину. Окрім того, звертає увагу суду на те, що у 2022 році частину першу статті 635 ЦК України було доповнено абзацом п`ятим згідно із Законом України «Про гарантування речових прав на об`єкти нерухомого майна, які будуть споруджені у майбутньому», у якому зазначається, що попередній договір щодо купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва або майбутнього об`єкта нерухомості підлягає нотаріальному посвідченню. Таким чином, законодавець уточнив обов`язковість нотаріального посвідчення попередніх договорів щодо купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва та майбутнього об`єкта нерухомості. Разом з тим, прямої вимоги про нотаріальне посвідчення попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна чинним законодавством України не передбачено. Тобто, законодавець лише у 2022 році визначив, які саме попередні договори підлягають нотаріальному посвідченню. В той же час, спірний попередній договір укладався до набрання чинності змін до статті 635 ЦК України, при цьому згідно із Законом України «Про гарантування речових прав на об`єкти нерухомого майна, які будуть споруджені у майбутньому» не підпадає під обов`язок нотаріально посвідчувати цей попередній договір навіть на даний час.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 24 липня 2021 року між ТОВ «Гостомель Резиденс» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено попередній договір № 2-2-96-1 купівлі-продажу нерухомого майна.

Відповідно до п.1.1 попереднього договору сторони в порядку, у строк та на умовах, визначених цим попереднім договором, зобов`язуються в майбутньому укласти і належним чином оформити основний договір купівлі-продажу нежитлового приміщення за будівельним номером 96-1 (надалі - Основний договір), загальною проектною площею 64,61 кв.м., житловою площею 35,9 кв.м., кількість кімнат 2 (дві), поверх 6 (шостий) секція 2 (друга) в багатоквартирному будинку, який будується за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , за яким продавець зобов`язується передати у власність покупця нерухоме майно, а покупець зобов`язується прийняти від продавця у свою власність нерухоме майно та сплатити за нерухоме майно договірну ціну.

Відповідно до п. 1.2.1. попереднього договору договірна ціна продажу нерухомого майна за Основним договором становить 1 350 349 (один мільйон триста п`ятдесят тисяч триста сорок дев`ять) гривень, що є еквівалентним 49 660 доларів США 70 центів, виходячи з офіційного курсу Національного банку України станом на день укладення цього Попереднього договору. 1.2.1.1. У випадку настання обставини, передбаченої пунктом 1.7. цього Попереднього договору.

Підписаний між сторонами попередній договір № 2-2-96-1 від 24 липня 2021 року не був нотаріально посвідчений у встановленому законом порядку.

На підтвердження виконання взятих на себе зобов`язань за попереднім договором № 2-2-96-1 купівлі-продажу нерухомого майна від 24 липня 2021 року, позивач надала суду копії платіжних документів АТ «Приватбанк»: № 0.0.2209180853.1 від 24 липня 2021 року на суму 715 745,00 грн., № 0.0.2209546286.1 від 25 липня 2021 року на суму 100 000,00 грн., № 0.0.2231427008.1 від 15 серпня 2021 року (дата валютування 16.08.2021) на суму 37 550,33 грн., № 0.0.2232869734.1 від 16 серпня 2021 року на суму 7000,00 грн., № 0.0.2274415358.1 від 20 вересня 2021 року на суму 44 550,33 грн., а всього на загальну суму 904 845,66 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

За приписами частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі (частина перша статті 635 ЦК України).

Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).

За положеннями ч. 1, 2 ст. 216 ЦК України, нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Так, до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином застосовуються положення глави 83 ЦК України (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави).

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2022 року у справі №127/13491/21-ц.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

У особи виникає зобов`язання повернути отримане майно, зокрема, грошові кошти, згідно зі статтею 1212 ЦПК України, як безпідставно набуте, якщо особа отримала їх без правової підстави, за відсутності договірних правовідносин щодо цього майна.

Суд першої інстанції правильно встановив, а відповідач не спростував, що на виконання домовленості про майбутнє придбання квартири за будівельним номером АДРЕСА_1 ОСОБА_1 сплатила на користь ТОВ «Гостомель Резиденс» грошові кошти в сумі 904 845,66 грн.

Таким чином, позивач (на виконання умов попереднього договору купівлі-продажу квартири від 24 липня 2021 року, який не був посвідчений нотаріально) передала відповідачу грошові кошти у розмірі 904 845,66 грн.

У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави, у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Положення частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Отримане однією із сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого отримання.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №357/8975/20.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що попередній договір купівлі-продажу відповідно до частини першої статті 220 ЦК України є нікчемним, а передані на виконання цього нікчемного правочину грошові кошти, відповідно до статті 1212 ЦК України, є безпідставно набутим майном, що підлягає поверненню на користь ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги про те, що прямої вимоги про нотаріальне посвідчення попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна чинним законодавством України не передбачено, а тому договір від 24 липня 2021 року є дійсним, колегія суддів відхиляє, оскільки як вірно зазначив суд першої інстанції, 01 січня 2004 року набув чинності ЦК України, як основний нормативно-правовий акт цивільного законодавства України.

На момент укладення попереднього договору від 24 липня 2021 року в ЦК України діяла наступна редакція статті 657, а саме: договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Оскільки в силу імперативних вимог статті 635 ЦК України попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, то нотаріальне посвідчення попереднього договору також є обов`язковим.

Положення як ст. 635 так і ст. 657 ЦК України є імперативними та розширеному тлумаченню не підлягають.

Аналогічні висновки викладені в Постанові Верховного Суду від 07 квітня 2025 року у справі № 751/2085/24.

Доводи апеляційної скарги про те, що попередній договір укладався до набрання чинності змін до статті 635 ЦК України, при цьому згідно із Законом України «Про гарантування речових прав на об`єкти нерухомого майна, які будуть споруджені у майбутньому» не підпадає під обов`язок нотаріально посвідчувати цей попередній договір навіть на даний час, колегія суддів також відхиляє, оскільки такі твердження є довільним тлумаченням відповідачем норм чинного законодавства України.

За наведених обставин, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованих висновків про стягнення грошових коштів у розмірі 904 845,66 грн. з ТОВ «Гостомель Резиденс» на користь ОСОБА_1 на підставі статті 1212 ЦК України.

Щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.

За змістом ст. 509, 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Статтю 625 ЦК України розміщено у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Отже, положення розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України).

Дія ст. 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15, від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18, а також у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №908/2552/17.

Апеляційним судом встановлено, що у зв`язку з отриманням ТОВ «Гостомель Резиденс» від ОСОБА_1 коштів за нікчемним договором у відповідача виник обов`язок негайно, тобто у момент отримання повернути їх позивачу. ТОВ «Гостомель Резиденс» кошти негайно не повернув, а тому у ОСОБА_1 виникло право на стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання щодо повернення безпідставно набутих грошових коштів, яке виникло на підставі ст. 1212 ЦК України, а відтак наявні підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Щодо періоду, за який підлягають стягненню 3% річних та інфляційні втрати.

За статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З наведених норм вбачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому.

Означене недоговірне зобов`язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала.

У даній справі судом встановлено, що грошові кошти в загальній сумі 904 845,66 грн. були перераховані позивачем на користь відповідача поза межами їхніх договірних відносин та були безпідставно отримані відповідачем чотирьома траншами 24 липня 2021 року на суму 715 745,00 грн., 25 липня 2021 року на суму 100 000,00 грн., 15 серпня 2021 року (дата валютування 16.08.2021) на суму 37 550,33 грн., 16 серпня 2021 року на суму 7 000,00 грн., та 20 вересня 2021 року на суму 44 550,33 грн., внаслідок чого у відповідача виник обов`язок їх повернути згідно з нормами статті 1212 ЦК України.

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Отже, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з тим, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат у даному випадку проводиться за періоди:

- з 25 липня 2021року по 24 липня 2023 на розмір заборгованості 715 745,00 грн.;

- з 26 липня 2021 року по 24 липня 2023 року на розмір заборгованості 100 000,00 грн.;

- з 17 серпня 2021 року по 24 липня 2023 року на розмір заборгованості 44 550,33 грн.;

- з 21 вересня 2021 року по 24 липня 2023 року на розмір заборгованості 44 550,33 грн.

Згідно із зазначеним судом розрахунком, який неоспорений відповідачем і з яким погоджується суд апеляційної інстанції, загальна сума 3% річних становить 54 060,29 грн., а сума інфляційних втрат 332 702,33 грн.

Про обставини, які б свідчили про прострочення кредитора у зобов`язанні з повернення безпідставно набутих коштів, або про обставини, які б перешкоджали боржнику з незалежних від нього причин виконати обов`язок повернути кошти, в цій справі судом не встановлено.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2025 року у справі № 751/2085/24.

Доводи відповідача в частині неможливості повернення позивачу коштів, оскільки останній не надавав реквізити для їх повернення на звернення відповідача, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки ТОВ «Гостомель Резиденс», у відповідності до наданих суду звернень, пропонував позивачу повернути лише частину коштів, та ще й у відповідності до умов нікчемного договору, що не є ідентичним поверненню усієї суми безпідставно отриманих коштів без будь-яких додаткових умов.

Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гостомель Резиденс» залишити без задоволення.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повне судове рішення складено 07 серпня 2025 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.