Постанова

від 30.08.2006 по справі 34/462а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

34/462а

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                                             ПОСТАНОВА

                                                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

30.08.06 р.                                                                             Справа № 34/462а

15годин 45 хвилин                                Зал судових засідань (кабінет № 212)

                                                                      місто Донецьк, вулиця Артема 157

Суддя господарського суду Донецької області  Кододова О.В.

при секретарі судового засідання Тараненко Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи  

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська торгівельна компанія” м. Макіївка

до відповідача  Центрально – міської міжрайонної державної податкової інспекції м. Макіївки

про  Визнання недійсними повідомлень – рішень  

від 29.06.2004року

Представники:

Від позивача Ткаченко С.М., Шамов С.Э,(за дорученнями),

Гололобов Е.Э. – директор

Від відповідача  Хачковська М.М., Булига В.П. (за дорученнями)

По справі була оголошена перерва з 22.08.2006року до 30.08.2006року на 15,00годин.

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов Товариством з обмеженою відповідальністю “Українська торгівельна компанія” м. Макіївка до Центрально – міської міжрайонної державної податкової інспекції м. Макіївки про визнання недійсними повідомлень - рішень №0001122340/0 від 29.06.2004року про застосування штрафної санкції з податку на прибуток у розмірі 820,0грн., №0001152340/0 від 29.06.2004року про завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 474813,00грн. та №0001132340/0 від 29.06.2004 року про заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 72792грн. та застосуванні штрафної санкції 30276грн., №0000451742/0 від 29.06.2004року про заниження податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів в сумі 10216,24грн. та про застосування штрафної санкції у розмірі 4089,49грн.

В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що його скарга від 08.07.2004року про скасування податкових повідомлень – рішень  задоволена на його користь за тих підстав, що відповідач рішенням від 25.08.2004року залишив її без розгляду відповідно до п.3 „Положення про порядок надання та розгляду скарг платників податків державними податковими адміністраціями”, який передбачає, що дія цього Положення не поширюється на розгляд скарг підприємств, установ, організацій і громадян на рішення, які зазначені в пункті 2 Положення, за наявності порушених кримінальних справ або щодо яких подано позови до суду, а також на рішення податкової міліції. Він до суду позов не подавав. Позивач зазначає, що відповідно до п.12 Положення та п.п.5.2.4 Закону України №2181 від 21.12.2000року процедура адміністративного оскарження закінчується днем порушення судом провадження по справі за позовом платника податків про визнання недійсним рішення контролюючого органу. Справа за його позовом судом не порушувалася.

Позивач вважає, що відповідач безпідставно виключив з податкового кредиту податкові накладні, які мають всі необхідні реквізити за тих підстав, що відповідно до п.п.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

          Крім того позивач посилається на те, що відповідач безпідставно виключив з податкового кредиту у червні 2004року суму 338306грн. (327437,00грн + 10872,00грн.). Позивач вважає, що податковий кредит підтверджений належним чином оформленими податковими накладними.

          На думку позивача податкові накладні, які виписані з порушенням п.п.12.1,12.2 п.12 „Порядку заповнення податкової накладної”, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997року №166, не можуть впливати на визначення суми податкового кредиту. Позивач вважає, що відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” не дозволяється включення до податкового кредиту будь – яких витрат по сплаті податку , які не підтверджені податковими накладними.

          Позивач вважає безпідставним висновок відповідача у частині порушення п.1.8 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість” у зв'язку з розірванням ланцюга до постачальника ДП „Сири України Донецьк”, яке не звітує з січня 2004року по ПДВ, по податку на прибуток – річна декларація подана за 2003 рік, тобто після всіх взаєморозрахунків з позивачем.

          Позивач у позовній заяві від 20.07.2006року ( вхід. №02-41/27138) визначився із позовними вимогами відповідно до Кодексу адміністративного судочинства.

          Відповідач у відзиві №276/10/10 від 10.01.2005року (вхід. №02-41/1239 від 18.01.2006року) проти позовних вимог заперечує за тих підстав, що скарга позивача не розглядалася тому, що він отримав позовну заяву позивача.

          Крім того, відповідач вважає, що позивач включив до податкового кредиту податкові накладні у порушення п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4, п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України  „Про податок на додану вартість” на загальну суму 128263,92грн. у яких відсутні місце знаходження покупця, відсутні номери податкової накладної, номери свідоцтва платника ПДВ (покупця), індивідуальний податковий номер, номер свідоцтва про реєстрацію платника податку покупця.

Відповідач зазначає, що позивач у порушення п.1.8 ст.1, п.4.8 ст.4 Закону України „Про податок на додану вартість” завищив податковий кредит по взаємовідносинам з ПП „Інтермет” на загальну суму 418876грн. в тому числі: січень -85624, лютий – 333252грн.

Відповідач вважає правомірним донарахування податку з власників транспортних засобів по 11 одиницям у сумі 10216,24грн.

Розглянувши матеріали справи заслухавши пояснення сторін та додатково надані документи суд встановив:

Позивач є юридичною особою код ЄДРПОУ 32698320.

Відповідач здійснив планову документальну перевірку позивача щодо дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 10.10.2003року по 01.04.2004року, за результатами якої був складений акт перевірки від 29.06.2004року №919/23-211.

Відповідач у висновках акту перевірки встановив, що позивач у порушення :

1. п.п.4.1.1. п.4.1 ст.4, п.5.9. ст.5, п.п.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, п.3.2 ст.3 Закону України від 16.07.1999 “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” занизив податкові зобов'язання з податку на прибуток у 1 кварталі 2004року на суму 8,2тис.грн.

2. п.п.3.1.1. п.3.1 ст.3, п.4.1  ст.4 , п.п.7.2.1,п.п.7.2.3,п.7.2 ст.7, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7, ст.1.8 Закону України “Про податок на додану вартість” та п.12.1, п.12.2 п.12 “Порядку заповнення та подання податкової декларації  з податку на додану вартість”, затвердженого наказом  ДПА України  від 30 травня 1997 року N 166 (зареєстровано в Міністерстві  юстиції України  9 липня 1997 р. за N 250/2054) в результаті чого завищене від'ємне значення чистої суми податкових зобов'язань з ПДВ у сумі 474813грн. в тому числі : у листопаді 2003року на 40972грн., січні 2004року на 66609грн., у лютому 2004року на 365232грн.

3. п.п.3.1.1. п.3.1 ст.3, п.4.1. ст.4, п.п.7.2.1, п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7, ст.1.8 Закону України “Про податок на додану вартість” та п.12.1, п.12.2 п.12 “Порядку заповнення та подання податкової декларації  з податку на додану вартість”, затвердженого наказом  ДПА України  від 30 травня 1997 року N 166 (зареєстровано в Міністерстві  юстиції України  9 липня 1997 р. за N 250/2054) в результаті чого занижені податкові зобов'язання  чистої суми ПДВ у сумі 72792грн. в тому числі: у грудні 2003року на 19654грн., у січні 2004року на 46533грн., у березні 2004 року на 6605грн.

4. ст.3 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" від 18.02.1997року №75-97ВР занижені податкові зобов'язання з податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів по 11 транспортним засобам в тому числі: у 4 кварталі 2003року на 5108,12грн. та у 1 кварталі 2003року на суму 5108,12грн.

За результатами акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення – рішення: №0001122340/0 від 29.06.2004року про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 8200грн. та застосування штрафної санкції з податку на прибуток у розмірі 820,0грн., №0001152340/0 від 29.06.2004року про завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 474813,00грн. та №0001132340/0 від 29.06.2004 року про заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 72792грн. та застосуванні штрафної санкції 30276грн., №0000451742/0 від 29.06.2004року про заниження податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів в сумі 10216,24грн. та про застосування штрафної санкції у розмірі 4089,49грн.

У зв'язку з тим, що  донарахування  зроблено відповідачем по різним податкам по декільком господарським операціям, що потребує дослідження первинних бухгалтерських документів та облікових регістрів судом була призначена судово - бухгалтерська експертиза, проведення якої доручено Донецькому науково – дослідному інституту судових експертиз.

Позивач для визнання недійсними вищенаведених податкових повідомлень – рішень зазначає як формальну підставу залишення його скарги від 08.07.2004року про скасування податкових повідомлень – рішень  без розгляду та задоволення її на його користь.

З даним твердженням позивача суд не може погодитися за тих підстав, що відповідно до п.п.5.2.2.п.5.2 ст.5 Закону України від 21.12.2000року №2181 „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі коли платник податків вважає,  що  контролюючий орган  невірно  визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке  інше  рішення,  що  суперечить  законодавству  з  питань оподаткування або виходить за межі його компетенції,  встановленої законом,  такий  платник  податків   має   право   звернутися   до контролюючого  органу  із скаргою про перегляд цього рішення,  яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися  документами, розрахунками та доказами,  які платник податків вважає за потрібне надати.  Скарга повинна бути подана контролюючому органу  протягом десяти  календарних  днів,  наступних  за днем отримання платником

податків податкового повідомлення або іншого рішення контролюючого органу,  що оскаржується. Контролюючий орган зобов'язаний прийняти вмотивоване  рішення   та   надіслати   його   протягом   двадцяти календарних  днів  від  дня  отримання скарги платника податків на його адресу поштою з повідомленням про вручення  або  надати  йому під  розписку.  У  разі  коли контролюючий орган надсилає платнику податків рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий  платник  податків  має  право  звернутися  протягом  десяти календарних  днів,  наступних  за  днем  отримання  відповіді,   з повторною  скаргою  до  контролюючого  органу вищого рівня,  а при повторному  повному  або  частковому  незадоволенні  скарги  -  до контролюючого  органу  вищого  рівня  із  дотриманням  зазначеного десятиденного строку для кожного випадку оскарження та зазначеного двадцятиденного строку для відповіді на нього.

          З урахуванням положень пункту 16.2 статті 16 цього Закону керівник відповідного контролюючого органу (або його заступник) може прийняти рішення про продовження строків розгляду скарги платника податків понад строки, визначені в абзаці першому цього підпункту, але не більше шістдесяти календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення двадцятиденного строку, зазначеного в абзаці першому цього підпункту.

          Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом двадцятиденного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків. Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення двадцятиденного строку, зазначеного в абзаці першому цього підпункту.

Як вбачається із матеріалів справи позивач звернувся до відповідача із скаргою від 08.07.2004року (т.1 а.с.170). Рішенням від 27.08.2004року №15373/10/23 відповідач продовжив термін розгляду скарги до 27.08.2004року (т. 1 а.с.171). Рішенням від 25.08.2004року №17054/10/23-1 відповідач залишив скаргу без розгляду (т.1 а.с. 173). Це рішення вмотивоване тим, що податковий орган прийняв до уваги позовну заяву позивача, яка надійшла до Центрально – міської МДПІ м. Макіївки 20.08.2004року №13829. Відповідач в обґрунтування своїх заперечень надав копію позовної заяви (т.3 а.с.26-29) та конверту (т.3 а.с.30).

Відповідно до п.п.5.2.4 п.5.2 ст.5 Закону України від 21.12.2000року №2181 „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” процедура адміністративного оскарження закінчується днем порушення судом (арбітражним судом) провадження у справі за позовом платника податків щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу.

Згідно до п.п.5.2.5. п.5.2 ст.5 Закону України від 21.12.2000року №2181 „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” з урахуванням строків позовної давності платник податків має право оскаржити до суду (арбітражного суду) рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов'язання у будь-який момент після отримання відповідного податкового повідомлення. У цьому випадку зазначене рішення контролюючого органу не підлягає адміністративному оскарженню.

          Відповідно до абзацу 2 п.п.5.2.5. п.5.2 ст.5 Закону України від 21.12.2000року №2181 „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” платник податків зобов'язаний письмово повідомляти контролюючий орган про кожний випадок судового оскарження його рішень. У абзаці 4 пункту 3  „Положення про порядок розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби” затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 2 березня 2001 року N 82 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 березня 2001 р. за N 238/5429,  із змінами та доповненнями) у скарзі (заяві) має бути зазначено про  подання  чи  неподання  позовної  заяви  до суду про визнання  недійсним  податкового  повідомлення  або рішення органу державної податкової служби. Як вбачається із матеріалів справи у скарзі позивача від 08.07.2004року не зазначено про  подання  чи  неподання  позовної  заяви  до суду про визнання  недійсним  податкового  повідомлення.  

          Прийняте відповідачем Рішенням від 25.08.2004року №17054/10/23-1 про залишення скарги позивача без розгляду було вмотивоване певними обставинами та отримане позивачем протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу, позивач цей факт підтверджує. За таких  обставин  відсутні підстави вважати скаргу повністю задоволеною на користь платника податків.

Крім того, позивач мав  право  звернутися  протягом  десяти календарних  днів,  наступних  за  днем  отримання  відповіді,  з повторною  скаргою  до  контролюючого  органу вищого рівня, або до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого   органу.

           Щодо донарахування податку на прибуток

          Відповідач у акті перевірки встановив (т.1 а.с.148), що позивач у порушення п.п.4.1.1 п.4.1 ст.4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не включив до складу валового доходу за 1 квартал 2004року доходи від надання послуг оренди автотранспорту у розмірі 2333грн. в тому числі ПДВ 466,67грн.

          Відповідач у п.2.2 акту перевірки встановив (т.2 а.с.150-151), що позивач у порушення п.5.9 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” невірно визначив убуток балансової вартості, що призвело до завищення валових витрат у 1 квартал 2004року на суму 0,4 тис.грн.

          Відповідачем у п.2.3 акту перевірки (т.1 а.с.151)  встановив, що позивач у порушення п.п.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” у 1 кварталі 2004року нараховував амортизаційні відрахування на вартість нематеріальних активів (майнові права) та майно, по яким не підтверджений факт використання у власній виробничій діяльності платника, в результаті чого позивачем завищенні амортизаційні відрахування у сумі 30,0тис.грн., що вплинуло на донарахування податку на прибуток у розмірі 7,5тис.грн.

          Відповідачем було прийняте податкове повідомлення -  рішення №0001122340/0 від 29.06.2004року про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 8200грн. та застосування штрафної санкції з податку на прибуток у розмірі 820,0грн.

Позивач по суті донарахування податку на прибуток не оспорює. Позивач оспорює податкове повідомлення – рішення №0001122340/0 від 29.06.2004року тільки в частині  застосування штрафної санкції з податку на прибуток у розмірі 820,0грн.

У висновку експертизи зазначено, що за результатами проведених досліджень на підставі наданих  документів експертом визначено заниження позивачем податку на прибуток за 1 квартал 2004року у сумі 7,5тис.грн. Розбіжності з актом перевірки складають 0,7тис.грн.

Суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у частині визначення відповідачем податкового зобов'язання по  штрафній санкції у розмірі 170грн. (Згідно розрахунку штрафних санкцій т.1 а.с.165 мінімальний розмір штрафної санкції складає 170грн. на  податок на прибуток у розмірі 0,7тис.грн.)

Щодо донарахування податку на додану вартість

Відповідач у п.2.5.1 акту перевірки (т.1 а.с.153) встановив, що позивач у порушення п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4 Закону України  “Про податок на додану вартість” у січні 2004року занизив податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 467грн. внаслідок не відображення у податковому та бухгалтерському обліку операції з надання послуг оренди вантажного автотранспорту згідно договору б/н від 03.01.2004року, рахунку фактурі б/н від 31.05.2004року та податковій накладній №244 від 31.05.2004року (покупець ПП Макарова Е.В.) на суму 2333грн., ПДВ 467грн., що призвело до заниження податкового зобов'язання з ПДВ у січні 2004року на суму 467грн.

З даним висновком акту перевірки  суд не може погодитися за тих підстав, що у акті перевірки мається посилання на первинні бухгалтерські документи складені 31.05.2004року (рахунку фактурі б/н від 31.05.2004року та податковій накладній №244 від 31.05.2004року), копії яких долучені до матеріалів справи (т.3 а.с.113-114). За таких підстав відповідач неправомірно визначив позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість у січні 2004року на суму 467грн.

Експертом при досліджені первинних бухгалтерських документів та облікових регістрів не було встановлено операцій по наданню послуг по оренді автотранспорту згідно договору №б/н від 03.01.2004року.

Відповідачем у акті перевірки (т.1 а.с.153) встановлено завищення податкового кредиту у сумі 547605грн. у том у числі у жовтні 2003року на 40000грн., листопаді 2003року на 972грн., грудні 2003року 19654грн. у січні 2004року на 114675грн., у лютому 2004року на 365232грн., у березні 2004року на 6605грн.

За жовтень 2003року відповідач дійшов висновку, що відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними і позивачем порушені вимоги  п.п.7.2.1 п.7.2  ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”  та  п.12.1, п.12.2 п.12 “Порядку заповнення та подання податкової декларації  з податку на додану вартість”, затвердженого наказом  ДПА України  від 30 травня 1997 року N 166 (зареєстровано в Міністерстві  юстиції України  9 липня 1997 р. за N 250/2054) віднесено до податкового кредиту 40000грн. по податковій накладній №1441 від 28.10.2003року виданої ВАТ “Крижопільський сирозавод” у загальній сумі 240000грн. в тому числі ПДВ 40000грн. у якій відсутні обов'язкові реквізити (не має № податкової накладної, відсутня адреса і т.п.).

З даним висновком акту перевірки суд не може погодитися за тих підстав, що Довідкою про результати позапланової перевірки від 14.07.2004року Крижопільська міжрайонна державна податкова інспекція  (т.2 а.с. 92-95) підтвердила відображення даної операції у бухгалтерському та податковому обліку, здійснення розрахунків з бюджетом повністю. У довідці також зазначено, що порушень по даному факту не встановлено та додані копії накладних та податкових накладних (т.2 а.с.96-99), які підтверджують правомірність формування позивачем податкового кредиту.

Відповідачем були виключені з податкового кредиту:

-          за листопад 2003року суму 972грн. по податкових  накладних виданих ДП “Сири України” м. Макіївка (т.1 а.с.154-155) : №3224 від 01.11.2003року на загальну суму 1500грн. в тому числі ПДВ 250грн., №3225 від 01.11.2003року на загальну суму 1894грн. в тому числі ПДВ 316грн., №3226 від 01.11.2003року на загальну суму 2440грн. в тому числі ПДВ 406грн. (т.1 а.с.14-16);

-          за грудень 2003 року на суму 19654грн. по податкових накладних (т.1 а.с.156) : п/н №ГС00219 від 01.12.2003року, виданої ТОВ “Прогрес Інвест”, ЄДРПОУ 31499424 м. Суми, за сири на загальну суму 95846,70грн. в том у числі ПДВ 15974,45грн., п/н б/№ від 20.12.2003року МПМП “Авіком”, ЄДРПОУ 20229035, м. Павлоград, за сири на загальну суму 14995грн. у тому числі ПДВ 2499,33грн., п/н №2460 від 18.12.2003року ДП “Східна лінія” ТОВ ТВК “Сири України”, ЄДРПОУ 3232548 м.Луганськ, за сири на загальну суму 7085грн. в т.ч. ПДВ 1180,90грн.

У Довідці від 07.06.2004року, яка надана відповідачем, про результати зустрічної перевірки “Прогрес Інвест” (т.2 а.с.82-85) підтверджується включення останнім податкових зобов'язань у книгу продажу товарів, до податкової декларації з ПДВ за грудень 2003року у розмірі 15974,45грн.

Відповідачем  також виключено з податкового кредиту січня – березня 2004року  податкові накладні на загальну суму 67636грн. у яких не вказано адресу, індивідуальний податковий номер, номер свідоцтва про реєстрацію платника податку – покупця (т.1 а.с 156-157):

-          січень 2004року – п/н №121309/004 від 01.12.2003року Макіївські електричні мережі ВАТ “Донецькобленерго” на загальну суму 724,23грн. в т.ч. ПДВ 123,87грн.;

-          січень 2004року – п/н №11362/004 від 01.01.2004року Макіївські електричні мережі ВАТ “Донецькобленерго” на загальну суму 840,23грн. в т.ч. ПДВ 140,04грн.;

-          січень 2004року – п/н №592 від 23.01.2004року ВАТ “Шосткінський гормолокомбінат”, ЄДРПОУ 00447108 м. Шостка - сир на загальну суму 172723,62, в т.ч. ПДВ 28787,27грн.;

-          лютий 2004року – п/н №0022192/004 від 01.02.2004року Макіївські електричні мережі ВАТ “Донецькобленерго” на загальну суму 2534,47грн. в т.ч. ПДВ 422,41грн.;

-          лютий 2004року - п/н №1209 від 20.02.2004року ВАТ “Шосткінський гормолокомбінат”, ЄДРПОУ 00447108 м. Шостка - сир на загальну суму 171956,8грн., в т.ч. ПДВ 28659,47грн.;

-          лютий 2004року - п/н №1698 від 09.02.2004року ВАТ “Бериславський сирзавод”, ЄДРПОУ 00447497 м. Берислав - сир на загальну суму 17391,32грн., в т.ч. ПДВ 2898,55грн.;

-          березень 2004року - п/н №2467 від 15.03.2004року ВАТ “Бериславський сирзавод”, ЄДРПОУ 00447497 м. Берислав - сир на загальну суму 38886,41грн., в т.ч. ПДВ 6481,07грн.;

-          березень 2004року - п/н №031371/004 від 01.03.2004року Макіївські електричні мережі ВАТ “Донецькобленерго” на загальну суму 745,3грн. в т.ч. ПДВ 124,22грн.

Листом від 26.10.2004року, який наданий відповідачем, Шосткінська об'єднана державна податкова інспекція в Сумській області (т.2 а.с.91) підтвердила відображення ВАТ “Шосткінським міськмолокомбінатом”  у бухгалтерському та податковому обліку виданих податкових накладних у тому числі: п/н №592 від 23.01.2004року на загальну суму 172723,62, в т.ч. ПДВ 28787,27грн. та п/н №1209 від 20.02.2004року на загальну суму 171956,8грн., в т.ч. ПДВ 28659,47грн.

Суд вважає, що висновки акту перевірки у цій частині суперечать чинному законодавству, а вимоги позивача   підлягають задоволенню з огляду на наступне:

Відповідно до ст. 11 Закону України “Про систему оподаткування” від 18.02.1997р. № 77/97-ВР (із змінами та доповненнями) платники податку несуть відповідальність  за  правильність  обчислення,   своєчасність сплати  податків  і  зборів  (обов'язкових  платежів) і додержання законів  про  оподаткування відповідно до законів України.

               Згідно з Законом України “Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР від 03.04.1997р., яким визначено ставки та механізм справляння податку на додану вартість, обов'язок щодо визначення об'єкта оподаткування, нарахування податку та його утримання у покупця товарів або послуг, правильність обчислення та декларування податку, видачу податкових накладних покладено на платника податку - продавця товару.

              Обов'язок сплатити нарахований продавцем ПДВ у складі ціни товару або послуг та отримати належним чином оформлену податкову накладну, у підтвердження сплати податку, законом покладений на платника податку –покупця.

        Закон України “ Про податок на додану вартість” не містить у собі норми, яка б покладала відповідальність на платника податку - покупця товару (послуг) за правильність визначення платником податку – продавцем товару (послуг) об'єктів оподаткування та правильність відображення їх у податковому обліку.               

             Відповідно до пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України № 168/97-ВР від 03.04.1997р. “Про податок на додану вартість” (із змінами та доповненнями), податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

               Згідно пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України № 168/97-ВР від 03.04.1997р. “Про податок на додану вартість” (із змінами та доповненнями) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити інформацію, зазначену окремими рядками:

 а) порядковий номер податкової накладної;

  б)           дату виписування податкової накладної;

     в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

     г)          податковий номер платника податку (продавця та покупця);

    д)місце розташування юридичної особи   або   місце   податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

    е) опис   (номенклатуру)   товарів   (робіт,  послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

    є) повну назву отримувача;

    ж) ціну поставки без врахування податку;

    з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

    и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

          Як вбачається з податкових накладних, копії яких додані до матеріалів справи, продавцем дотримані вимоги підпункту пп.7.2.1  п.7.2 ст.7 Закону України № 168/97-ВР від 03.04.1997р. “Про податок на додану вартість” (із змінами та доповненнями) щодо зазначення у податкових накладних необхідних реквізитів, які відповідач вважає відсутніми.

          Крім того, відповідач в акті перевірки виключив з податкового кредиту податкові накладні за тих підстав, що неправильно вказано місце розташування покупця (не вказана повна адреса - вулиця та номер будинку).

У акті перевірки відсутні відомості, що податкові накладні виписані не платником податку, який не має право  виписувати  податкові  накладні.  Спірні  операції відображені позивачем  в бухгалтерському та податковому обліку.

Під час перевірки відповідачем встановлено, що згідно даних Книги придбання товарів (робіт, послуг) суми ПДВ по спірним податковим накладним увійшли до складу податкового кредиту у відповідних податкових (звітних) періодах і відповідають задекларованим показникам .

З'ясовуючи обставини справи господарським судом було встановлено, що розділи податкової накладної “місце знаходження покупця” заповнені шляхом відображення в них інформації, а саме, що покупець знаходиться в м. Макіївка.

З урахуванням вимог пп. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” щодо обов'язкових реквізитів податкової накладної, судом зазначається, що в Законі України “Про податок на додану вартість” відсутнє тлумачення терміну “місце розташування” юридичної особи. В типовій формі податкової накладної, затвердженої Наказом ДПА України від 30.05.1997 № 165 (в редакції Наказу ДПА України від 08.10.1998  № 469), зареєстрованого в Мінюсті України 23.06.1997 за № 233/2037, всупереч пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” мають місце розділи “місцезнаходження продавця” та “місцезнаходження покупця”, а не “місце розташування” продавця (покупця), як це передбачено Законом України “Про податок на додану вартість”. В Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997 № 165 (в редакції Наказу ДПА України від 08.10.1998 № 469, від 02.08.2001 № 311), також відсутнє визначення терміну “місцезнаходження”, яке вживається в типовій формі податкової накладної.

В Законі України “Про податок на додану вартість” відсутня відсильна норма на застосування норм цього Закону до податкових правовідносин, які регулюються законами України про оподаткування, у тому числі щодо реквізитів податкових накладних та їх оцінки з точки зору повноти заповнення, визначення термінів та т. інш.

Суд вважає, що в спірних правовідносинах має місце неоднозначне (множинне) трактування обов'язку платника податку стосовно заповнення розділів податкової накладної “місцезнаходження продавця” та “місцезнаходження покупця”, оскільки в  пп. 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” йдеться про місце розташування юридичної особи (визначення термінів в податковому законодавстві в розумінні Закону України “Про податок на додану вартість” – відсутні). Отже, виходячи  з приписів пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, суд дійшов висновку про помилковість висновку  державної податкової інспекції стосовного того, що продавець при виписуванні податкових накладних, зокрема, при заповненні розділу  “місцезнаходження покупця” не вправі був вказувати лише місто.

З огляду на вищенаведене висновки акту перевірки щодо порушення позивачем п.п.7.1.2 п.7.2 ст.7 Закону України  “Про податок на додану вартість” спростовується наявними у матеріалах справи податковими накладними.

Крім того, судом  при винесенні рішення враховано, що підпункт  7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” не містить відсильної норми на положення пп. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 вказаного Закону , у зв'язку з чим відповідач помилково вважає, що порушення порядку виписування податкової накладної –це відсутність тих чи інших реквізитів в податковій накладній або невірне їх заповнення. Законодавець встановив вимоги до податкової накладної, а також відповідальність у разі відсутності податкової накладної, на те, що за нормами Закону України “Про податок на додану вартість” на податковий кредит не можна розраховувати лише в одному випадку - взагалі за відсутності податкової накладної.

Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у передбаченому Законом порядку. Отже, податкові накладні, що видані не зареєстрованою у податковому органі особою, не надають покупцеві права віднести відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Відповідно до  пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Недоліки в заповненні податкових накладних виявлені податковою інспекцією в результаті перевірки позивача, зокрема: відсутність у деяких з них порядкового номера, в інших - одиниці виміру, адреси одержувача (позивача у справі); не робили накладні недійсними, не свідчили про їх неналежність та недопустимість як доказів.

Недотримання позивачем порядку, встановленого пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених позивачем витрат до податкового кредиту та не свідчить про обґрунтованість рішення податкової інспекції, позаяк згідно з абз. 2 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону підставою для відповідальності платника податку є непідтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку.   

На зазначені обставини звернув увагу Верховний Суд України у Постанові від 06.12.2005року по справі №21-105сво05.

Експертом при здійсненні експертизи були досліджені первинні бухгалтерські документи та облікові регістри, якими підтверджується правомірність формування позивачем податкового кредиту по вищенаведеним податковим накладним.

Відтак, вимоги позивача про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення №0001152340/0 від 29.06.2004року у частині завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 72989,00грн. в тому числі: за жовтень 2003року на суму 8895грн., лютий 2004року 32077,00грн. , 3374,00грн, 28643грн. та податкового повідомлення – рішення №0001132340/0 від 29.06.2004 року про заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 55777грн. та застосуванні штрафної санкції 21768,5грн.  обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Крім того, відповідач виключив з податкового кредиту січня 2004року податкові накладні видані ПП “Інтермет”  27.10.2003року за №№4-11 на загальну суму 513746грн. у тому числі ПДВ 85624грн. та лютого 2004року по податковим накладними від 27.10.2003року №№12-20,23 на загальну суму 4131180грн. в тому числі ПДВ 688530грн. –333252грн. (т.1 а.с.155-156).

Як вбачається із матеріалів справи між ПП “Інтермет” (Продавець) та позивачем (Покупець) були укладені біржові контракти №№807-823,825 від 24.10.2003року (т.1 а.с.28-52) згідно яких позивач придбав основні засоби на загальну суму 2412626грн. у тому числі ПДВ у розмірі 402104грн. та нежилі споруди на загальну суму 3800000грн. в тому числі ПДВ 633333грн.

Як вбачається із декларації за січень 2004року (т. 2 а.с.158-159) та уточнюючого розрахунку (т.2 а.с.158-159) позивач відобразив у податкових зобов'язаннях суму 88925грн. у податковому кредиті сум у 15628/52грн. з урахуванням коригування податкового кредиту на суму 843грн. сума податкового кредиту склала 155439грн., сума заявлена до відшкодування 68764грн.

Судом у судовому засіданні була досліджена книга придбань (витяг із якої долучений до матеріалів справи т.3 а.с.2-8) де за січень 2004року запис 102 – 109  занесені податкові накладні від 27.10. №№4-11 (віднесені до податкового кредиту січня 2004року) та  запис 110-120 занесені податкові накладні від 27.10. №№12-21,23  (віднесені до податкового кредиту лютого 2004року) видані Інтермет 253370005633.

Експертом за результатами проведених досліджень не було встановлено заниження податкових зобов'язань з ПДВ за січень 2004року та лютий 2004року.

Позивачем до податкового кредиту січня 2004року включені податкові накладні від 27.10.2003року №№4-11 на загальну суму 513746грн. та  до податкового кредиту лютого 2004року включені податкові накладні від 27.10.2003року №№12-20,23 на загальну суму 4131180грн. в тому числі ПДВ 688530грн.

Експертом у висновку  від 15.05.2006року №604/23 (сторінки висновку 19-27) підтверджена правомірність формування позивачем податкового кредиту за січень 2004року у розмірі 115142грн.  тому числі у сумі 85624грн. по взаємовідносинам з ПП “Інтермет” (а. висновку 25) та за лютий 2004року у розмірі 365232грн. в тому числі у сумі 333215грн. по взаємовідносинам з ПП “Інтермет” (а. висновку 27).

Щодо правомірності віднесення до податкового кредиту ПДВ по взаємовідносинам з ПП “Інтермет” у січні 2004 року на суму 85624грн.  та лютому 2004року на суму  333215грн. суд не може погодитися з доводами позивача та висновком експертизи за наступних підстав:

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” ( у редакції яка діяла у серпні 2004року) податковий  кредит звітного періоду складається із сум податків,  сплачених (нарахованих) платником  податку  у  звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт,  послуг),  вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва  (обігу)  та основних   фондів   чи   нематеріальних   активів,  що  підлягають амортизації.

При вирішенні даного спору судом взято до уваги те, що відповідно до п. 1.8 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість"(далі-3акону «Про податок на додану вартість»),   бюджетне   відшкодування   -   це   сума,   що   підлягає   поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

В той же час, наведена вище норма п.п. 7.4.1, п.7.4 ст.7 Закону «Про податок на додану вартість» крім визначених судом обов'язкових підстав виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість, передбачає обов'язкову наявність ще й такої підстави, як сплата платником податку у звітному періоді відповідних сум податку.

Відповідно до п.п. 7.7.5, п.7.7. Закону «Про податок на додану вартість» суми податку на додану вартість зараховуються до Державного бюджету України, а зараховані суми використовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування податку на додану вартість згідно з цим Законом.

Тобто, законодавцем чітко передбачено, що однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України.

Висновок про те, що відшкодуванню підлягають лише суми які були сплачені до бюджету випливає з самої суті поняття податку, його основної функції - формування доходів Державного бюджету України (п.19 ст.1, ст.9 Бюджетного кодексу України), а також з поняття платника податку, як особи, яка згідно Закону «Про податок на додану вартість» зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем (п. 1.3 ст.1 Закону «Про податок на додану вартість»).

Тобто, як видно з системного аналізу вищевказаних норм, Законом «Про податок на додану вартість» встановлений прямий взаємозв'язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку. При цьому зазначені етапи нерозривно пов'язані між собою: сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та відшкодування податку на додану вартість за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді податку.

За змістом Закону «Про податок на додану вартість», право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті податку на додану вартість в ціні товару.

Відповідно до п.п.7.3.1. п.7.3 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Як вбачається із матеріалів справи ПП “Інтермет” є платником ПДВ, свідоцтво №07585847 від 11.03.2002року (т.2 а.с.143-146), ІПН 253370005633. У Довідці ДПІ у Калінінському районі м. Донецька №473/23-111-4/253370002 від 20.07.2004року про результати позапланової перевірки ПП “Інтремет”  по взаємовідносинам з позивачем за жовтень 2003року (т.2 а.с.144-145) підтверджено видачу ПП “Інтермет” податкових накладних від 27.10.2003року №№4-21,23, зазначені операції проведені в бухгалтерському обліку в оборотній відомості по рахунку №361 “Розрахунки з вітчизняними покупцями”. Сума податку на додану вартість по зазначеним податковим накладним включена до податкових зобов'язань відповідного періоду, відображених у книзі обліку продажу товарів (робіт, послуг) та відповідають даним податкової декларації з ПДВ за жовтень 2003року. За результатами перевірки порушень діючого законодавства в частині відображення вищевказаних  операцій в податковому та бухгалтерському обліку та визначення сум ПДВ не встановлено.

Тобто, продавець товару ПП “Інтермет” відповідно до п.п.7.3.1. п.7.3 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”  за першою подією сформував свої податкові зобов'язання у жовтні 2003року.

Згідно до п.п. 7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями

Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника  податку  на  податковий кредит вважається  дата здійснення першої з подій: або дата  списання  коштів  з  банківського  рахунку платника податку  в  оплату   товарів   (робіт,   послуг),   дата   виписки відповідного  рахунку  (товарного  чека)  -  в  разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата  отримання  податкової накладної,  що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Закон України „Про податок на додану вартість” не надає право платникам податку формувати податковий кредит за іншими подіями.

У позивача виникло право на податковий кредит за першою подією фактом отримання податкових накладних,  що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) тобто у жовтні 2003року.

При приписами п.п.7.2.3. п.7.2 ст.7 Закону України  “Про податок на додану вартість” передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.  

Факт придбання товарів саме у жовтні 2003року підтверджуються первинними бухгалтерськими документами податковими накладними від 27.10 2003року (т.1 а.с.53-72).

З огляду на вищенаведене позивач повинен був відобразити отримані накладні у бухгалтерському та податковому обліку у жовтні 2003року і неправомірно відніс податкові накладні від 27.10.2003року до податкового кредиту січня та лютого 2004року.

Відповідно до п.4.2.3  п.4.2 ст.4 Закону України від 21.12.2000року №2181 “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених підпунктом 4.2.2 цього пункту, є помилковим, покладається на платника податків.

Крім того, судом при винесенні рішення враховано, що згідно до п.п.7.2.6. п.7.2 ст.7 Закону України  “Про податок на додану вартість” податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Позивач не обгрунтував правомірність відображення у податковому обліку  податкового кредиту у січні та лютому 2004року по податковим накладним виданим - 27.10.2003року.

Відповідач у акті перевірки встановив (т.1 а.с.155), що позивач залишок несплаченої суми погасив векселями у кількості 24 штуки на суму 5720995 (акт приймання – передачі від 27.10.2003року), у акті зазначено, що станом на 01.03.2004року по балансовому рахунку 511 „Довгострокові векселі видані” значитися кредиторська заборгованість у суму 5720955,52грн. До податкового кредиту включені п/н від 27.10.2003року №№4-11 на загальну суму 513746грн. у тому числі ПДВ 85624грн. та №№12-20,23 на загальну суму 4131180грн. в тому числі ПДВ на суму 68530грн. З урахуванням фактичної сплати відповідачем встановлено завищення податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП Інтернет на суму 418876грн. у тому числі січень 2004року 85624грн., лютий 2004року – 333252грн. (т.1 а.с.156).

За змістом  Закону  (  168/97-ВР  )  право  на  відшкодування виникає  лише  при  фактичній надмірній сплаті ПДВ,  а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті ПДВ  в  ціні  товару,  який платником не оплачений.

          До такого висновку суд дійшов, застосувавши аналогію закону та виходячи з системного аналізу Закону,  зокрема, абзацу 3 п. 4.8 ст.  4,  де  передбачено,  що  векселі  отримані,  але не оплачені платником податку,  або видані, але не оплачені платником податку, не  змінюють  сум  податкових  зобов'язань або податкового кредиту такого платника податку,  незалежно від видів  операцій,  по  яких такі векселі використовуються.

          Такий висновок  узгоджується з визначенням "платник податку", яке дане у п.  1.3 Закону України "Про податок на додану вартість" (  168/97-ВР  ),  за  яким,  зокрема,  це особа,  яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення  до  бюджету податку,  що  сплачується  покупцем.  Оскільки  в  даному  випадку продавцем  податок  з  позивача  не  утриманий,  то  у  останнього відсутнє право відносити ці суми до податкового кредиту та вимагати бюджетного відшкодування. Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України  у Постанові від 30.11.2004року №23/ 210-03-6858

Позивач належними доказами не спростував висновки акту перевірки щодо завищення суми бюджетного відшкодування за  січень 2004 року на суму 85624грн.  та за лютий 2004року на суму  333215грн., що вплинуло на зменшення ПДВ за січень 2004року на суму 68609грн. та донарахування ПДВ у розмірі 17015грн.( 68609+17015=85624грн.), на застосування штрафної санкції у розмірі 8507,50грн. (розрахунок штрафної санкції т.3 а.с.110) та зменшення ПДВ за лютий 2004року на суму 333215грн.  За таких підстав вимоги позивача у цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо донарахування податку з власників транспортних засобів

Крім того, відповідач у розділі 2.8 акту перевірки (т.1 а.с.159) встановив, що за результатами перевірки звіту податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів встановлено порушення ст.3 Закону України „Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів” від 18.02.97р. №75-ВР із змінами та доповненнями, так у рахунках за 2003рік (4 квартал) та за 2004рік (1 квартал) зменшено ставку податку 11 транспортних засобів, що привело до зменшення податку у сумі 10216,24грн., а саме за 2003рік (4 квартал) – 5108грн.12коп. ( об'єм циліндра двигуна 14860см3 х 15грн. (ставка) = 2229,00х11од. (податок) = 20432,50(рік) : 4 (кв-л) = 5108грн.12 коп. Та за 2004рік (1 квартал) +5108грн.12коп.

Акт перевірки не містить посилання на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

          При цьому акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень, зокрема норм податкового та валютного законодавства, а також невиконання платником податків законних вимог посадових осіб податкових органів, які проводили перевірку про що зазначено у пунктах 1.5, 1.7 „Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та  валютного законодавства суб'єктами  підприємницької  діяльності  - юридичними особами,  їх філіями,  відділеннями  та  іншими  відокремленими підрозділами”, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 16.09.2002 N 429 (зареєстрованого   у  Міністерстві  юстиції  України  29.12.2002  за N 1023/7311 (із змінами та доповненнями), який діяв під час перевірки.

          У пункті 2 розділу 2 Порядку містяться вимоги щодо належного оформлення актів документальної перевірки, зокрема:

-  висвітлити показники, які     відображаються    суб'єктом господарювання  у  податковій  та  іншій  звітності,  та  фактичні показники,   виявлені  у  ході  перевірки  на  підставі  первинних документів  податкового та бухгалтерського   обліку   суб'єкта господарювання   у   розрізі   періодів   у   грошових   одиницях, передбачених звітністю;

-  у разі  виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на  конкретні  пункти  і  статті  нормативно-правових актів,  що порушені платником податків,  зазначити період (місяць, квартал,   рік)   фінансово-господарської   діяльності    платника податків,  в  якому дане порушення здійснено,  при цьому додати до акта письмові пояснення  посадових  осіб  суб'єкта  господарювання щодо встановлених порушень;

- зазначити первинний  документ,  на  підставі  якого   вчинено записи   у   податковому   та   бухгалтерському   обліку  (навести кореспонденцію рахунків операцій),  та інші докази,  що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Згідно приписів ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

          Судом при розгляді справи встановлено, що в акті перевірки від 29.06.2004року №919/23-211, на підставі якого прийняте оспорюване  податкове повідомлення – рішення, відповідачем документально не доведено заниження позивачем податку з власників транспортних засобів.

Відповідно до ст.1 Закону України від 11.12.91 р. N 1963-XII "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" ( надалі Закон №1963) платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи (далі - юридичні особи), а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (далі - фізичні особи), які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, а об'єктом оподаткування є транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми, визначені як об'єкти оподаткування під відповідним кодом за Гармонізованою системою опису та кодування товарів у ст.2 цього Закону.

Як вбачається із свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, копії яких долучені до матеріалів справи ( т.1 а.с.96-101), за позивачем обліковуються сідлові тягачі.

Відповідно до ст.2 Закону №1963 ( у редакції яка діяла у 2003-2004році) об'єктами оподаткування є трактори (колісні) - код за Гармонізованою системою опису та кодування товарів (далі - код) - 87 01 Ставка податку на рік (з 100 куб. см об'єму циліндрів двигуна, з 1 кВт потужності двигуна або 100 см довжини) 2,5 грн. з 100 куб. см.

Суд вважає, що згідно товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності (ТН ЗЕД) у редакції яка діяла з 19.11.2001року сідельні тягачі  класифікуються   згідно з     вимогами ТН ЗЕД у товарній субпозиції 8701 20. Як зазначено у пункті 2 Примітки до групи 87 „Засоби наземного транспорту, крім залізничного або трамвайного просувного составу, та їх частин та обладнання” у даній групі „трактори” означають транспортні засоби, які призначені в основному для буксування або штовхання інших транспортних засобів, пристроїв або вантажів, незалежно від того, чи мають вони чи ні додаткові пристрої, які в сполучені з основним призначенням трактору, для перевезення інструментів, насіння, удобрений або інших вантажів.

Експертом зроблений розрахунок транспортного податку і розбіжностей з даними позивача не встановлено.

          Крім того, суд зазначає, що сідельні тягачі - код 87 01 20, з'явилися у Законі №1963 у зв'язку із доповненням частини першої статті 2 новим абзацом третім згідно із Законом України від 25.03.2005 р. N 2505-IV, та встановлені у ст.3 цього Закону ставки податку 15 грн. з 100 см3. Відтак, відповідач неправомірно  при донарахуванні податку за 2003 та 2004рік застосував цю ставку.

З огляду на вищенаведене вимоги позивача про визнання недійсним  податкового повідомлення – рішення №0000451742/0 від 29.06.2004року про заниження податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів в сумі 10216,24грн. та про застосування штрафної санкції у розмірі 4089,49грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до пункту 3 ст.94 КАСУ якщо  адміністративний  позов задоволено частково,  судові витрати,  здійснені позивачем,  присуджуються йому  відповідно  до задоволених  вимог. Враховуючи суд присуджує  всі  здійснені  позивачем документально  підтверджені  судові  витрати  з Державного бюджету України у розмірі 27%, що складає 22грн.95коп. та розподіляє витрати по проведенню експертизи відповідно до задоволених позовних вимог на позивача 73%, з державного бюджету 27%.

У судовому засіданні 30.08.2006року була оголошена вступна та резолютивна частина постанови.

Керуючись Законом України “Про податок на додану вартість”, Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”, Законом України „Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів” від 18.02.97р. №75-ВР із змінами та доповненнями, Законом України від 21.12.2000року №2181 „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, „Положенням про порядок розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби” затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 2 березня 2001 року N 82 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 березня 2001 р. за N 238/5429,  із змінами та доповненнями) ст.ст.17-20,69-72,86,94,158-163,167,185,186,254, п.6,7 розділу V11 Прикінцевих та перехідних положень  Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -

                                                      П О С Т А Н О В И В  :

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним податкове повідомлення – рішення Центрально – міської міжрайонної державної податкової інспекції м. Макіївки №0001122340/0 від 29.06.2004року в частині  застосування штрафної санкції з податку на прибуток у розмірі 170,0грн.

Визнати недійсним податкове повідомлення – рішення Центрально – міської міжрайонної державної податкової інспекції м. Макіївки №0001152340/0 від 29.06.2004року у частині завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 72989,00грн. в тому числі: на суму 8895грн, 32077,00грн. , 3374,00грн, 28643грн.

Визнати недійсним податкове повідомлення – рішення Центрально – міської міжрайонної державної податкової інспекції м. Макіївки №0001132340/0 від 29.06.2004 року про заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 55777 грн. та застосуванні штрафної санкції 21768,5грн.

Визнати недійсним  податкове повідомлення – рішення Центрально – міської міжрайонної державної податкової інспекції м. Макіївки №0000451742/0 від 29.06.2004року про заниження податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів в сумі 10216,24грн. та про застосування штрафної санкції у розмірі 4089,49грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська торгівельна компанія” (86136 м. Макіївка, вул. Чайковського 85 кім.5, ЄДРПОУ 32698320, п/р.26002303753277 в філії Головного управління Промінвестбанку, МФО 334635) судові  витрати по сплаті  державного мита  у розмірі 22грн.95коп.

Присудити з Державного бюджету України на користь Донецького науково – дослідного інституту судових експертиз ( 83102 м. Донецьк, вул.Ліванка-4, п/р.35224001000122 в ВДК у Донецькій області, МФО 834016, код ЄДРПОУ 02883147)  витрати по проведенню судової експертизи згідно рахунку №559 від 15.05.2006року у розмірі 2698грн.14коп. в тому числі ПДВ.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська торгівельна компанія” (86136 м. Макіївка, вул.Чайковського 85 кім.5, ЄДРПОУ 32698320, п/р.26002303753277 в філії Головного управління Промінвестбанку, МФО 334635) на користь Донецького науково – дослідного інституту судових експертиз ( 83102 м. Донецьк, вул. Ліванка-4, п/р. 35224001000122 в ВДК у Донецькій області, МФО 834016, код ЄДРПОУ 02883147)  витрати по проведенню судової експертизи згідно рахунку №414 від 14.04.2006року у розмірі 7294грн.98коп. в тому числі ПДВ.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження буде подана, але апеляційна скарга не була подана у зазначений строк, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не буде скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Про апеляційне оскарження постанови суду спочатку подається заява. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через господарський суд Донецької області. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

          Постанова виготовлена у повному обсязі 04.09.2006року.

Суддя                                                                                              Кододова О.В.