Постанова

від 10.11.2010 по справі 2-7937/10

ЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа № 2-7937/10

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 10 листопада 2010 року                Заводський районний суд м. Миколаєва

в складі головуючого судді -  Притуляк І.О., при секретарі – Будикіній А.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м.Миколаєва про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та зобов’язання вчинити перерахунок та виплату державної соціальної допомоги,

В С Т А Н О В И В:

05.10.2010р. ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до управління ПФУ в Заводському районі м. Миколаєва про поновлення їй строку звернення до суду, оскільки її конституційні права обмежуються на всіх рівнях – від вищого органу законодавчої влади до управління ПФУ в Заводському районі та про їх порушення вона дізналася після висвітлення цього питання у засобах масової інформації, а також просила зобов’язати відповідача здійснити їй перерахунок та виплату суми заборгованості щомісячної соціальної допомоги, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за 2006-2007р.р. з розрахунку 30% мінімальної пенсії за віком у розмірі 2733,30грн.

В судове засідання позивачка з’явилася, уточнила позовні вимоги, просила зобов’язати відповідача здійснити їй перерахунок та виплату суми заборгованості щомісячної соціальної допомоги, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за 2007-2010р.р. з розрахунку 30% мінімальної пенсії за віком у розмірі 5662,80грн.

Представник УПФУ у Заводському районі м.Миколаєва в судове засідання не з’явився, надали до суду заяву, в якій просили слухати справу за відсутності представника відповідача, позовні вимоги не визнали, надали до суду письмові заперечення на позов, згідно яких УПФУ у Заводському районі м.Миколаєва заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що на даний час відсутній механізм реалізації права позивача на нарахування і виплату йому спірного підвищення пенсії.

 Вислухавши пояснення позивачки, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що уточнені позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав:

Позивачка отримує пенсію за віком і на неї розповсюджується дія Закону України від 18 листопада 2004р. «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004року, позивачка має право на підвищення мінімальної пенсії за віком на 30%, однак відповідач необґрунтовано відмовив їй в перерахунку пенсії, посилаючись на те, що дію ст.6 вище вказаного Закону було зупинено та не врегульовано в законодавчому порядку розмір пенсії за віком, який необхідно застосувати для обчислення пенсії позивачці відповідно до вказаного Закону. У зв*язку з вище вказаним позивачка змушена звертатися до суду з даним позовом.

Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Як вбачається зі ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Вирішуючи питання про поважність пропуску позивачкою строку звернення з даним позовом суд виходить з того, що тривала і послідовна практика уряду та органів пенсійного фонду по нарахуванню та виплаті даного виду підвищення всупереч положенням Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на підставі законів про державний бюджет, створювала впевненість відповідної категорії осіб, в т.ч. позивачки, у відсутності перспектив і механізму захисту її порушеного права на отримання передбаченого законом підвищення пенсії.

Викладене підтверджується також тим, що навіть після винесення Конституційним Судом рішення від 9 липня 2007р. № 6-рп/2007 вирішення державними органами цих питань не змінилося і вимоги ст.6 закону «Про соціальний захист дітей війни» не виконуються до цього часу. Крім того, при вирішення даного питання судом враховується похилий вік позивачки.

Таким чином, на переконання суду причина пропуску строку звернення з даним позовом є поважною, а тому суд вважає можливим його поновити та розглянути позов по суті.

На 2007 рік дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  було  зупинено з урахуванням ст.111 Закону України від 19.12.2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якою встановлено, що «підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами ( крім тих, на яких поширюється дія ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними) зупинення дії статті 6 ЗУ, передбачене Законом України від 19.12.2006 року «Про державний бюджет України на 2007 рік» та положення ст.111 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 рік» втратило чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення, а саме з 09.07.2007 року.

Таким чином, зупинення дії ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» відновлено та визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) у 2007 році з 09.07.2007 року, тобто з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення.

Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року №107-VІ підпунктом 2 пункту 41 розділу ІІ внесено зміни до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», відповідно до яких «дітям війни» (крім тих на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Зміни внесені підпунктом 2 п.41 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 року №107-VІ «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а отже, лише з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року включно позивачка має право на підвищення пенсії.

Крім того, підлягають задоволенню вимоги позивачки щодо зобов*язання відповідача в 2009 році нарахувати та виплачувати їй соціальну допомогу – підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дію якої не було зупинено. Згідно ст.71 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком. Отже, нарахування та виплата у 2009 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії повинні здійснюватися відповідно до норм ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».  

Обов*язок по здійсненню перерахунку належних до виплати грошових сум позивачу законом покладено на управління Пенсійного фонду України у Заводському районі м. Миколаєва, у зв*язку із чим суд не може виконувати обов*язки суб*єктів владних повноважень, покладених на них законом. З цих підстав суд не може здійснювати перерахунок належного підвищення, а позовні вимоги про зобов*язання відповідача виплатити щомісячне грошове утримання у певній сумі задоволенню не підлягають.

Крім того, вимоги позивачки щодо зобов*язання відповідача в 2010 році нарахувати та виплатити їй соціальну допомогу – підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» суд вважає такими, що не підлягають задоволенню як передчасно заявлені.

Посилання відповідача на неможливість виконання вказаного рішення КСУ в частині здійснення зазначених виплат до визначення компетентними органами їх механізму та джерел фінансування не заслуговує на увагу, оскільки не спростовує викладене, а також суперечить ч. 1 ст. 8 КАС України, відповідно до якої при вирішенні справи суд повинен керуватися принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Що стосується позиції представника відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову ще й зважаючи на те, що відсутній механізм реалізації права позивачки на нарахування і виплату їй спірного підвищення пенсії, то  навіть у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини (в даному випадку закону чи іншого нормативного акту, який би на думку відповідача встановлював розмір мінімальної пенсії за віком для визначення передбаченого законом України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення пенсії), суд не може відмовити в задоволенні позову з цих підстав, а відповідно до ч.7 ст.9 КАС України повинен застосувати закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

На підставі до ч.1 ст.94 КАС України на користь позивачки підлягають поверненню з місцевого бюджету, а саме з управління Державного Казначейства у м.Миколаєві понесені нею судові витрати у розмірі 3,40грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.7– 12, 69–86, ч.4 ст.128, ст.ст.136, 158–164 КАС України, суд –  

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва виплатити ОСОБА_1 підвищення у розмірі 30% надбавки до мінімальної пенсії за віком з 09.07.2007 року до 31.12.2007 року включно, з 22.05.2008р. по 31.12.2008р. включно, а також за 2009 рік, з урахуванням фактично виплачених сум.

Повернути з місцевого бюджету – Управління Державного Казначейства у м.Миколаєві ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3,40грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Постанова набуває законної сили через 10 днів після її проголошення.

Постанова може бути оскаржена до Одеського в апеляційного адміністративного суду через місцевий суд в порядку визначеному ст.186 КАС України.

Суддя:                                                 І.О. ПРИТУЛЯК