Постанова

від 15.12.2010 по справі 22/142

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

22/142

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

08.12.2010 р.           справа №22/142

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:суддівПриходько І. В.,Акулової Н. В., Гези Т. Д.

за участю  представників сторін:                                                                             

від позивача:Носова О. А, - довіреність;

від відповідача:Уздемір А. І. - довіреність;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

асоціації фермерських господарств «ИСИ»с.Раздольне Старобешівського району Донецької області

на рішення господарського суду

Донецької області

від13.10.2010р.

у справі№22/142 (суддя Іванченкова О. М.)

за позовомприватного підприємства «Агротек»м. Донецьк

до асоціації фермерських господарств «ИСИ»                с.Раздольне Старобешівського району Донецької області

простягнення 40 017,56грн.

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Агротек»(далі –Підприємство) звернулась до господарського суду з позовом до Асоціації фермерських господарств «ИСИ»(далі –Асоціація) про стягнення заборгованості в сумі 40 017,56грн., у тому числі: суму основного боргу за отримані засоби захисту рослин в розмірі  36 713,36грн. та штрафу в розмірі 3304,20грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 13.10.2010р. у справі №22/142 частково задоволені позовні вимоги Підприємства  до Асоціації та присуджено до стягнення суму основного боргу за отримані засоби захисту рослин в розмірі  36 713,36грн., витрати на оплату державного мита в сумі  367,14 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 216,51грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вказане рішення суду мотивовано доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог щодо існування суми основного боргу. Проте, враховуючи правову природу штрафу та здійснений позивачем розрахунок, позовні вимоги про стягнення штрафу у  розмірі  3304,20грн. судом не задоволені, оскільки не передбачені приписами ст.625 Цивільного кодексу України,  на  яку  посилався  позивач.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Асоціація звернулась до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.   

В обґрунтування своїх вимог заявник апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставина справи тощо. Зокрема, апелянт посилався на відсутність належних доказів отримання товару від Підприємства, а також зазначив, що з представлених суду накладних не вбачається ким саме вони підписані та чи були ці особи вповноважені як на передання спірного товару так і на його прийняття. Крім того, посилався на те, що суд у порушення положень ст. 41 Господарського процесуального кодексу України, не задовольнив клопотання Асоціації та не призначив у справі судову почеркознавчу експертизу.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та судовому засіданні вимоги скаржника не визнав. Рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, а вимоги скаржника такими, що не підлягають задоволенню.

Представник скаржника у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України здійснювалась фіксація судового засідання за допомогою технічних засобів.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, суд встановив наступне:

Відповідально до ч. 1 ст. 172 Господарського кодексу України,  господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу. Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Позивачем до суду першої інстанції надані  належним  чином  завірені копії накладних №385 від 14.05.2007р. та №438 від 23.05.2007р. (а.с.7), за яким відповідачу передано товар на загальну суму 43 263,36грн. Вказані накладні підписані представниками обох сторін та скріплені печатками підприємств.

Зазначені документи містять найменування  сторін, асортимент, одиницю виміру товару, а також його кількість та вартість, у тому числі з урахуванням податку на додану вартість.

Положеннями ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”, накладні є первісними звітними документами, на підставі яких проводиться звіт господарської діяльності.

Враховуючи положення вказаних статей, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо факту укладення між сторонами правочинів, які за своєю правовою природою є договорами купівлі-продажу, правовідносини за якими регулюються статтями 655-697 Цивільного кодексу України.

Наразі, судова колегія дійшла висновку, що згідно положень статей 655, 692 Цивільного кодексу України та змісту видаткових накладних, позивач  зобов'язався передати у відповідачу товар, а останній -  прийняти цей товар та оплатити його вартість.

Фат здійснення передачі відповідачу товару підтверджується окрім накладних також реєстром отриманих і виданих податкових накладних №052007, з якого вбачається, що за фактом передачі товару останньому позивачем виписано податкові накладні, тобто дані господарські операції відображені в податковому обліку Підприємства.

Крім  того,  з  матеріалів  справи  убачається,  що  протягом  червня-травня 2007 р.  відповідач здійснив часткову оплату отриманого товару на суму 6 550грн., що підтверджується копією меморіального ордеру №245 від 14.07.2007 р. (а.с.8) на суму 3 550 грн. з призначенням платежу «нак. 438 от 23.05.07…»та копією банківської виписки за 18.05.2007 р. (а.с.9)  на суму 3 000 грн. з призначенням платежу «оплата за средства защиты растений с-но накл. №385 от 14.05.2007г….».

При  цьому  суд  не  приймає  до  уваги  доводи  відповідача,  що  вказане  перерахування  грошових  коштів  було  лише авансовим  платежем,  оскільки  вони  спростовуються  матеріалами  справи,  а  саме  отримання  товару за  накладною  №  385  відбулось  14.05.2007 р.,  а грошові  кошти  від  відповідача  у розмірі   3 000  грн. надійшли  18.05.2007 р.,  решта  у  червні  2007 р.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства України, виходячи з наступного.

Факт  отримання  товару  відповідачем  підтверджується  наявними  у  справі  копіями  накладних.

З матеріалів справи та накладних №385 від 14.05.2007р. та №438 від 23.05.2007р. вбачається, що сторонами строки та умови оплати товару  визначені не були.

Частиною 2 ст.530 Цивільного кодексу України визначено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

До матеріалів справи позивачем додано претензію №74 від 21.04.2010р., згідно з якою Підприємство звернулось до Асоціації з вимогою про сплату заборгованості у загальній сумі 40 017,56грн., у тому числі: 36 713,36грн. основного боргу та штрафу у розмірі 3 304,20 грн.Факт відправлення відповідачу зазначеного документу підтверджується копією опису вкладення у цінний лист №03125605 (а.с.11), на якому є відбиток поштового штемпеля «22.04.2010р.». Відповідачем (представником Уздемир) зазначений документ отриманий 23.04.2010р.,  що підтверджується копією повідомленням про вручення поштового відправлення №03125605 (а.с.12).

Отже, враховуючи положення вказаної статті та приймаючи до уваги факт отримання відповідачем вимоги щодо сплати боргу у сумі 36 713,36грн. 23.04.2010р., строк оплати  отриманого товару за накладними №385 від 14.05.2007р. та №438 від 23.05.2007р.  встановлений  до 30.04.2010р.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.  

Аналогічне положення міститься в приписах статті 193 Господарського кодексу України, якою передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що  у певних умовах звичайно ставляться.  

З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що Асоціацією вартість отриманого товару в сумі 36 713,36грн. на час розгляду справи сплачена не була. З огляду на викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності, доведеності вимог позивача про стягнення заборгованості у розмірі 36 713,36 грн.

Доводи скаржника судовою колегією не приймаються з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 241 Цивільного кодексу України,  правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання (прийняття виконання другої сторони, здійснення платежу другій стороні і т.ін.).

З матеріалів справи вбачається, що Асоціація здійснювала оплату отриманого товару за накладними № 385 від 14.05.2007р. та № 438 від 23.05.2007р., що підтверджується копією меморіального ордеру № 245 від 14.07.2007р. (а.с.8) та копією банківської виписки за 18.05.2007р. (а.с.9).

Судова колегія вказані дії відповідача розглядає як схвалення укладеного між сторонами правочину купівлі-продажу.

Крім  того, судова  колегія зазначає,  що  накладні  № 385  та  № 438  містять  відбиток  печатки  відповідача. Зазначений  факт  представник   відповідача  у  судовому  засіданні  не  спростував  і  не  довів,  яким  саме  чином проведення судової  почеркознавчої  експертизи  спростує  цю  обставину.

Враховуючи  викладене,  судова  колегія  вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не знайшов підстав для призначення судово-почеркознавчої експертизи відносно встановлення особи, підпис якої містять первинні документи (накладна  № № 385, 438).  

Отже, відповідно до статті 47 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте суддею за результатами дослідження усіх обставин справи.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України  рішення господарського суду Донецької області від 13.10.2010р. у справі №22/142 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита по апеляційній скарзі покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу асоціації фермерських господарств «ИСИ»с.Раздольне Старобешівського району Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від 13.10.2010р. у справі №22/142 залишити без задоволення, рішення господарського Донецької області від 13.10.2010р. у справі №22/142 –без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється сторонам по справі в триденний строк  та може бути оскаржена  до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.

Головуючий суддя                                                             І. В. Приходько

                     Судді                                                             Н. В. Акулова

                                                                                            Т. Д. Геза

          Надруковано: 5 прим.