Рішення від 10.10.2025 по справі 756/11601/23

10.10.2025 Справа № 756/11601/23

Справа № 756/11601/23

Провадження № 2/756/181/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2025 року Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючого - судді Жука М.В.,

при секретарі Колядінцевій П.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Трест Київміськбуд-1», Виконавчого органу Оболонської районної у місті Києві ради (Оболонська районна у місті Києві державна адміністрація), Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради, третя особа ОСОБА_3 , про визнання недійсними та скасування наказів, скасування свідоцтва про право власності, визнання недійсними актів приймання-передачі, скасування державної реєстрації з одночасним припиненням речових прав на нерухоме майно, відновлення становища, що існувало до порушення та заборону вчиняти певні дії,

у с т а н о в и в:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсними та скасування наказів, скасування свідоцтва про право власності, визнання недійсними актів приймання-передачі, скасування державної реєстрації з одночасним припиненням речових прав на нерухоме майно, відновлення становища, що існувало до порушення та заборону вчиняти певні дії.

В обґрунтування позову зазначає, що він є власником групи нежитлових приміщень АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 є власником нежитлових приміщень НОМЕР_3 та АДРЕСА_2 , які вона перепланувала та реконструювала шляхом втручання в несучі конструкції будинку та зміни геометричних параметрів, без відома та згоди співвласників багатоквартирного будинку.

Оскільки самочинне перепланування та реконструкція групи нежитлових приміщень НОМЕР_3 та НОМЕР_4 шляхом зменшення їх загальної площі призвело до збільшення площі спільного майна багатоквартирного будинку та витрат його співвласників на обслуговування такого майна, акти приймання-передачі вбудованих приміщень НОМЕР_3 та НОМЕР_4 підписані не уповноваженою особою, накази щодо реєстрації права власності на вбудовані нежитлові приміщення АДРЕСА_3 та НОМЕР_4 за ОСОБА_2 були видані на підставі документів на інший об`єкт будівництва, акти готовності об`єкта до експлуатації складені на підставі дозволу на виконання будівельних робіт строк якого закінчився, група нежитлових приміщень НОМЕР_4, функціональне призначення яких встановлена як «офіс», використовується не за призначенням, а в якості «кафе» без окремої вентиляційної шахти, ОСОБА_1 просить суд визнати недійсним та скасувати наказ головного управління комунальної власності м. Києва № 139-В від 29.02.2012 року про оформлення права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 ; наказ головного управління комунальної власності м. Києва № 161-в від 06.03.2012 про оформлення права власності нерухомого майна за ОСОБА_2 ; скасувати свідоцтво про право власності: НОМЕР_1 видане Головним управлінням комунальної власності м. Києва про те, що нежилі приміщення з № 1 по № 17 (групи приміщень НОМЕР_3) по АДРЕСА_4 (літ. А) дійсно належать ОСОБА_2 ; НОМЕР_2 видане Головним управлінням комунальної власності м. Києва про те, що нежилі приміщення з № 1 по № 27 (групи приміщень НОМЕР_4) по АДРЕСА_4 дійсно належать ОСОБА_2 ; визнати недійсними акт прийому-передачі групи вбудованих нежитлових приміщень НОМЕР_3 від 28.11.2011 за підписом голови комісії з припинення виконавчого органу Оболонської районної у м. Києві ради та ОСОБА_4 ; акту прийому-передачі групи вбудованих нежитлових приміщень НОМЕР_3 від 08.12.2011 за підписом ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ; акт прийому передачі вбудованих нежитлових приміщень НОМЕР_4 від 08.12.2011 за підписом ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ; скасувати державну реєстрацію з одночасним припиненням речових прав на нерухоме майно: нежилі приміщення з № 1 по № 17 (групи приміщень НОМЕР_3) по АДРЕСА_4 , що належать ОСОБА_2 ; нежилі приміщення з № 1 по № 27 (групи приміщень НОМЕР_4) по АДРЕСА_4 , що належать ОСОБА_2 ; зобов`язати ОСОБА_2 відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом приведення нежилих вбудованих приміщень НОМЕР_3 та НОМЕР_4 місць загального користування та частин майна, яке перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку, в яких нею були виконані певні види робіт, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 , до стану, що відповідає робочій документації на будинок; заборонити ОСОБА_2 проводити будь-які будівельні роботи в місцях загального користування та в частині майна що перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_4 .

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на відсутність порушених прав позивача, суперечність його позовних вимог одна одній та неналежність поданих позивачем доказів. Крім того, зазначивши що позивачем оспорюються рішення та документи, складені у 2011-2012 роках, просить застосувати строк позовної давності.

Ухвалою суду, постановленою у судовому засіданні 23.11.2023 та занесеною до протоколу судового засідання, залучено ОСОБА_3 в якості третьої особи.

ОСОБА_3 у письмових поясненнях просить відмовити у задоволенні позову та розгляд справи проводити за його відсутності.

Ухвалою суду від 13.02.2025 залучено до участі у справі у якості співвідповідачів ПАТ «Трест Київміськбуд-1», Виконавчий орган Оболонської районної у місті Києві ради (Оболонська районна у місті Києві державна адміністрація), Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради.

Представник Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації у письмових поясненнях просив розгляд справи проводити за його відсутності, а також прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Ухвалою суду, постановленою у судовому засіданні 26.03.2025 та занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради у письмових поясненнях просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, позов просив задовольнити, посилаючись на викладені у позовній заяві обставини.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Іоффе А.Ю. у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на викладені у відзиві обставини.

Представник Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради Юрченко Ю.В. у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, просив відмовити у задоволенні позову.

Представник ПАТ «Трест Київміськбуд-1» у судове засідання не з`явився, про день, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, заяв про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило, а тому з урахуванням ст. 223 ЦПК України суд вважає за можливе провести судове засідання за його відсутності.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Судом установлено, що згідно розпорядження Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації № 888 від 30.09.2008 про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом житлових будинків в 3-А мікрорайоні житлового масиву «Оболонь» та переліку житлових будинків прийнятих в експлуатацію у вересні 2008 року, що є додатком до розпорядження та акту державної сприймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 19.09.2009, житловий будинок, інвестором якого є ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» та який мав будівельну адресу: АДРЕСА_5 прийнято в експлуатацію із присвоєнням поштової адреси: АДРЕСА_4 (т. 1 а.с 33-36).

22.06.2007 між ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» (забудовник) та ТОВ «Столиця-Інвест» (інвестор) укладено договір інвестування в будівництво нежитлового приміщення № 133-2-ВПП (1), згідно якого забудовник зобов`язується збудувати та передати об`єкт інвестування інвестору, а інвестор зобов`язується сплатити забудовнику грошові кошти за цей об`єкт та прийняти його за актом приймання-передачі. Об`єктом інвестування є нежитлові вбудовані приміщення - офіс № 2 - житлового будинку, розташованого на будівельному майданчику № 133(1) в АДРЕСА_6 , загальною площею 293,45 кв. м (т. 1 а.с. 46-48).

04.12.2007 між ТОВ «Столиця-Інвест» та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги № 133-2-ВПВ(1), згідно якого ОСОБА_2 отримала право замість первісного кредитора вимагати від боржника передати йому у власність нежитлові вбудовані приміщення - офіс № 2 - житлового будинку, розташованого на будівельному майданчику № 133(1) в АДРЕСА_6 , загальною площею 293,45 кв. м (т. 1 а.с. 49).

Згідно довідки ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» № 833д від 20.12.2007, виданої ОСОБА_2 , остання визнана інвестором згідно умов договору інвестування в будівництво нежитлового приміщення № 133-2ВПП (1). Вартість за об`єкт інвестування сплачена за проектну площу у повному обсязі (т. 1 а.с. 51).

Як вбачається з угоди від 14.07.2011 до договору № 133-2-ВПП (1), укладеної між ПАТ «Трест Київміськбуд-1», яке є правонаступником ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» та ОСОБА_2 , сторони дійшли згоди що зважаючи на зменшення загальної площі об`єкту інвестування, зазначеного п 2.2 договору за даними БТІ м. Києва керуючись п. 2.4 договору повернення коштів не передбачається (т. 1 а.с. 50).

Згідно акту готовності об`єкта до експлуатації від 11.11.2011 нежитлове приміщення АДРЕСА_7 за проектом мало 293,45 кв. м, а за результатами технічної інвентаризації становить 260,60 кв. м (т. 1 а.с. 53-54).

Згідно сертифікату серії КВ № 16511085077 інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкта (нежитлове вбудоване приміщення НОМЕР_3 - виставковий зал з офісними приміщеннями на АДРЕСА_4 , загальною площею 260,6 кв. м проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, та підтверджує його готовність до експлуатації (т. 1 а.с. 55).

Як вбачається з акту прийому-передачі нежитлового приміщення інвестору від 28.11.2011 голова комісії з припинення виконавчого органу Оболонської районної у місті Києві ради (Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації) передало у власність ПАТ «Трест Київміськбуд-1» групу вбудованих нежитлових приміщень НОМЕР_3 «Виставковий зал з офісними приміщеннями», що знаходиться по АДРЕСА_4 , загальною площею 260,6 кв. м (а.с. 56).

Відповідно до акту прийому-передачі вбудованих нежитлових приміщень інвестору від 08.12.2011, ПАТ «Трест Київміськбуд-1» побудував та передає у власність, а ОСОБА_2 приймає вбудовані нежитлові приміщення НОМЕР_3 (за технічним паспортом БТІ) «Виставковий зал з офісними приміщеннями», які знаходяться по АДРЕСА_4 , загальною площею 260 кв. м (т. 1 а.с. 57).

27.12.2011 ОСОБА_2 подано до Головного управління комунальної власності м. Києва Київміськдержадміністрації заяву про оформлення права приватної власності на нежиле приміщення НОМЕР_3 площею 260,6 кв. м за призначенням виставковий зал з офісними приміщеннями по вул. Оболонська набережна, 3, корп. 2, літера А. Заява прийнята за № 4738-ф від 28.12.2011 (т. 3 а.с. 118).

Згідно наказу головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) № 139-В від 29.02.2012 наказано оформити право власності на об`єкт нерухомого майна, зазначений у додатку (справа № 4738-Ф). Замовник - ОСОБА_2 , форма власності - приватна (т. 1 а.с. 58).

Відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 412474580 від 10.02.2025 нежилі приміщення з № 1 по № 17 (групи приміщень НОМЕР_3) (в літ. А) загальною площею 260,6 кв. м по АДРЕСА_4 належать ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 29.02.2012, виданого головним управлінням комунальної власності м. Києва (наказ № 139-В від 29.02.2012) (т. 3 а.с. 137).

22.06.2007 між ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» (забудовник) та ТОВ «Столиця-Інвест» (інвестор) укладено договір інвестування в будівництво нежитлового приміщення № 133-1-ВПП (1), згідно якого забудовник зобов`язується збудувати та передати об`єкт інвестування інвестору, а інвестор зобов`язується сплатити забудовнику грошові кошти за цей об`єкт та прийняти його за актом приймання-передачі. Об`єктом інвестування є нежитлові вбудовані приміщення - офіс № 1 - житлового будинку, розташованого на будівельному майданчику АДРЕСА_8 , загальною площею 282,33 кв. м (т. 1 а.с. 62-64).

12.12.2007 між ТОВ «Столиця-Інвест» та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги № 133-1-ВПВ(1), згідно якого ОСОБА_2 отримала право замість первісного кредитора вимагати від боржника передати йому у власність нежитлові вбудовані приміщення - офіс № 1 - житлового будинку, розташованого на будівельному майданчику № 133(1) в АДРЕСА_6 , загальною площею 282,33 кв. м (т. 1 а.с. 65).

Згідно довідки ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» № 832д від 20.12.2007, виданої ОСОБА_2 , остання визнана інвестором згідно умов договору інвестування в будівництво нежитлового приміщення № 133-2ВПП (1). Вартість за об`єкт інвестування сплачена за проектну площу у повному обсязі (т. 1 а.с. 67).

Як вбачається з угоди від 14.07.2011 до договору № 133-1-ВПП (1), укладеної між ПАТ «Трест Київміськбуд-1», яке є правонаступником ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» та ОСОБА_2 , сторони дійшли згоди що зважаючи на зменшення загальної площі об`єкту інвестування, зазначеного п 2.2 договору за даними БТІ м. Києва керуючись п. 2.4 договору повернення коштів не передбачається (т. 1 а.с. 66).

Згідно акту готовності об`єкта до експлуатації від 11.11.2011 нежитлове приміщення АДРЕСА_2 за проектом мало 282,33 кв. м, а за результатами технічної інвентаризації становить 255,00 кв. м (т. 1 а.с. 69-70).

Згідно сертифікату серії КВ № 16511085076 інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкта (нежитлове вбудоване приміщення НОМЕР_4 - кафе на АДРЕСА_4 , загальною площею 255,0 кв. м проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, та підтверджує його готовність до експлуатації (т. 1 а.с. 71).

Як вбачається з акту прийому-передачі нежитлового приміщення інвестору від 28.11.2011 голова комісії з припинення виконавчого органу Оболонської районної у місті Києві ради (Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації) передало у власність ПАТ «Трест Київміськбуд-1» групу вбудованих нежитлових приміщень НОМЕР_4 «Кафе», що знаходиться по АДРЕСА_4 , загальною площею 255 кв. м (а.с. 72).

Відповідно до акту прийому-передачі вбудованих нежитлових приміщень інвестору від 08.12.2011, ПАТ «Трест Київміськбуд-1» побудував та передає у власність, а ОСОБА_2 приймає вбудовані нежитлові приміщення НОМЕР_4 (за технічним паспортом БТІ) «Кафе», які знаходяться по АДРЕСА_4 , загальною площею 255 кв. м (т. 1 а.с. 73).

27.12.2011 ОСОБА_2 подано до Головного управління комунальної власності м. Києва Київміськдержадміністрації заяву про оформлення права приватної власності на нежиле приміщення НОМЕР_4 площею 255,0 кв. м за призначенням кафе по АДРЕСА_4 , літера А. Заява прийнята за № 4739-ф від 28.12.2011 (т. 3 а.с. 139).

Згідно наказу головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) № 161-В від 06.03.2012 наказано оформити право власності на об`єкт нерухомого майна, зазначений у додатку (справа № 4739-Ф). Замовник - ОСОБА_2 , форма власності - приватна (т. 1 а.с. 78).

Відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 412476561 від 10.02.2025 нежилі приміщення з № 1 по № 27 (групи приміщень НОМЕР_4) (в літ. А) загальною площею 255,0 кв. м по АДРЕСА_4 належать ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2 від 06.03.2012, виданого головним управлінням комунальної власності м. Києва (наказ № 161-В від 06.03.2012) (т. 3 а.с. 138).

Згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 288855187 від 07.12.2021 ОСОБА_1 вказаний власником приміщення 74 по АДРЕСА_9 з 01.12.2021 (т. 1 а.с. 20).

Згідно інформації, наданої ТОВ «УК «Затишна Оселя» № 168/1/2025 від 04.06.2025, товариство з 01.02.2017 надає послугу з управління багатоквартирним будинокм за адресою: АДРЕСА_6 . У жовтні 2023 року при здійснені перевірки інформації у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно будинку АДРЕСА_10 було виявлено що за третіми особами було зареєстровано право власності на кілька нежитлових приміщень, які є частиною горища та частиною покрівлі корпусу 2 будинку, а саме нежитлові приміщення АДРЕСА_11 та № 75 за ОСОБА_1 . З метою недопущення реалізації спроб відчужити спільне майно співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_10 набережна ТОВ «УК «Затишна Оселя» звернулося до органу досудового в межах кримінального провадження № 42023102050000157 для вчинення дії щодо накладення арешту на вищевказані приміщення та у подальшому ухвалою слідчого судді накладено арешт на ці приміщення. ОСОБА_1 до ТОВ «УК «Затишна Оселя» жодного разу не звертався та не здійснював витрати на утримання як свого приміщення так і спільного майна у будинку по АДРЕСА_4 . Зважаючи на загальну ситуацію, ТОВ «УК «Затишна Оселя» не проводило нарахування за послугу управління будинком по вищевказаним нежитловим приміщенням. ТОВ «УК «Затишна Оселя» немає претензій до ОСОБА_2 як власника нежитлових приміщень у будинку по АДРЕСА_4 щодо використання спільного майна, яке відноситься до сфери управління товариством. У ТОВ «УК «Затишна Оселя» відсутня інформація щодо фактів самозахоплення ОСОБА_2 будь-якого майна, яке відноситься до спільної власності всіх співвласників багатоквартирного будинку. Оплати за послугу управління будинком від ОСОБА_2 надходять ТОВ «Управляюча компанія «Затишна Оселя» щомісячно, заборгованість відсутня. В нежитлових приміщеннях будинку АДРЕСА_10 набережна, а також за межами своєї власності будь-які ремонтні та/або будівельні роботи ОСОБА_2 наразі не проводяться (т. 4 а.с. 4).

Відповідно до частин 1, 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частинами 1-7 ст. 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ч. 2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно практики ЄСПЛ (пункт 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та пункт 75 рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02) в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

Разом з тим, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18) та від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.

Підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Стаття 202 ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:

пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину;

встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Близький за змістом правовий висновок сформований, зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (такий висновок міститься у пункті 53 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16).

Отже, крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 387/515/18.

Водночас у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 міститься висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).

Поряд з цим у названих постановах Верховного Суду також відзначено, що у разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.

Враховуючи, що під час позгляду справи установлено, що відмінність фактичної площі належних ОСОБА_2 нежитлових приміщень від зазначеної у договорах інвестування утворилась під час будівництва багатоквартирного будинку, а не від дій ОСОБА_2 , з урахуванням того, що позивачем не доведено, що укладення актів прийому-передачі, видання наказів про оформлення права власності, свідоцтва про право власності та державна реєстрація цього права власності порушують його права та законні інтереси, оскільки його твердження про проведення відповідачкою будівельних робіт в місцях загального користування чи приміщеннях, що перебувають у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку спростовуються дослідженими під час розгляду доказами у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

При цьому, суд не бере до уваги надану в обґрунтування позовних вимог робочу документацію, видану після введення будинку в експлуатацію, оскільки житловий будинок по АДРЕСА_4 прийнятий в експлуатацію відповідно до проектної документації, затвердженої наказом ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» № 18 від 23.05.2002.

Також, суд не бере до уваги надай позивачем висновок експерта ТОВ «Українська експертна компанія» за результатами проведення експертного будівельно-технічного дослідження № 103-БТ від 20.09.2021, оскільки досліджене у ньому питання щодо наявності у робочій документації окремої вентиляційної шахти у нежитлових приміщеннях НОМЕР_3 та НОМЕР_4 здійснювалось на підставі наданої позивачем робочої документації, що визнана судом не належним доказом.

Інші доводи сторін не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та зроблених на підставі них висновків.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо клопотання ОСОБА_2 про застосування строків позовної давності суд зазначає наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) зазначено, що «для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц)».

Враховуючи, що суд дійшов висновку про відсутність порушених прав позивача, клопотання про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає.

Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За змістом ст. 133 ЦПК України витрати на правничу допомогу відносяться до витрат пов`язаних з розглядом справи й відповідно входять до складу судових витрат.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно п. 6.51 висновку Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 року у справі № 904/4494/18 передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому в постанові від 27.06.2018 року у справі №8261216/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У рішеннях від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п.п. 34-36), від 23.01.2014 року у справі «East/WestAllianceLimited проти України», від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесення ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу її представником надано договір про надання правничої (правової) допомоги № 15/23 від 26.10.2023, рахунок № 31/23 від 26.10.2023, платіжну інструкцію № 20932 від 26.10.2023, акт приймання-передачі наданих послуг від 15.05.2025.

Згідно пунктів 3.1, 3.2 договору гонорар адвоката за цим договором є фіксованим і становить 25 000 грн. 00 коп. в межах розгляду справи судом першої інстанції. При встановленні та погодженні розміру гонорару сторони виходили із складності справи, орієнтовного часу та обсягу правової допомоги за цим договором. Оплата гонорара адвоката здійснюється в безготівковій формі на банківський рахунок адвоката протягом 5-ти банківських днів з моменту отримання від адвоката відповідного рахунку на оплату.

26.10.2023 адвокатським бюро «Артура Іоффе» виставлено ОСОБА_2 рахунок на суму 25 000 грн. 00 коп., оплата якого підтверджується платіжною інструкцією № 20932 від 26.10.2023.

У акті приймання-передачі наданих послуг від 15.05.2025 за договором № 15/23 про надання правничої (правової) допомоги від 26.10.2023 висвітлений детальний опис наданої правової допомоги, що включає ознайомлення з матеріалами справи, формування правової позиції у справі, підготовка та подання до суду відзиву на позовну заяву, підготовка та подання до суду заперечень на заяву про вжиття заходів забезпечення позову, підготовка та подання до суду заперечень на заяву про збільшення позовних вимог, підготовка та подання до суду додаткових пояснень по справі, участь у судових засіданнях у справі.

Враховуючи складність справи, тривалість затраченого представником ОСОБА_2 часу, пропорційність витрат до предмету спору та обсягу фактично наданих послуг і результатів розгляду справи, з урахуванням положень ч. 3 ст. 141 ЦПК України, оцінюючи в тому числі й необхідність та розумність таких витрат, суд вважає що понесені ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу мають бути компенсовані за рахунок позивача у повному обсягу в розмірі 25 000 грн. 00 коп.

Керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 133, 141, 209, 258-268, 273, 354 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Трест Київміськбуд-1», Виконавчого органу Оболонської районної у місті Києві ради (Оболонська районна у місті Києві державна адміністрація), Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради, третя особа ОСОБА_3 , про визнання недійсними та скасування наказів, скасування свідоцтва про право власності, визнання недійсними актів приймання-передачі, скасування державної реєстрації з одночасним припиненням речових прав на нерухоме майно, відновлення становища, що існувало до порушення та заборону вчиняти певні дії - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_12 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса АДРЕСА_13 , РНОКПП НОМЕР_3 ) понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 (двадцять п`ять тисяч) грн. 00 коп.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя