Рішення

від 24.01.2008 по справі 4/459

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

4/459

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

 "24" січня 2008 р.Справа №  4/459

 Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Хилько Ю.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 4/459

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Інтермаш", м. Олександрія Кіровоградської області,

до відповідача: Приватного підприємства "Богема", м. Олександрія Кіровоградської області,

про стягнення 35 693, 58 грн., -

Представники сторін :

від позивача: Малиновський Р.В., довіреність № 1а від 03.01.2008 року;

від відповідача: участі не брали. В судовому засіданні 25.12.2007 року особисто директор Мезенцев Д.А.

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення з приватного підприємства "Богема",                   м. Олександрія Кіровоградської області заборгованості за непоставлений товар в розмірі 30 000, 00 грн., втрат від інфляції і процентів річних на загальну суму         35 698, 58 грн. та судових витрат на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Інтермаш",                            м. Олександрія Кіровоградської області.

Представник позивача в с удовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю. Відповідач не заперечив  позовні вимоги, будь-яких пояснень на вимогу суду не подав. В судовому засіданні 25.12.2007 року представник відповідача заявляв усне клопотання про відкладення розгляду справи для з'ясування стану  розрахунків  між сторонами спору. До судового засідання 24.01.2008 року документів, письмових пояснень відповідач не подав. Про час та місце розгляду справи відповідач повідомлений у відповідності до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України.

Господарський суд вважає за можливе провести розгляд справи відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України на підставі наданих до суду матеріалів та при даній явці сторін.

Дослідивши матеріали справи та правовідносини між учасниками спору і надавши їм правову оцінку, господарський суд, -

                                                ВСТАНОВИВ :

Правовідносини між учасниками спору виникли на підставі укладеного 04.04.2006 року договору купівлі-продажу № 10/2006 (в подальшому договір), умови якого сторонами спору визначено в результаті вільного волевиявлення, оскільки договір підписано повноважними представниками сторін без будь-яких заперечень чи зауважень та їх підписи скріплено печатками підприємств (а.с. 9). Відповідно до п.п. 3.4.1. „Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів”, яка затверджена наказом МВС України № 17 від 11.01.1999 року та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 28.04.1999 року за № 264/3557, відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності.

Предметом вказаного договору сторонами спору визначено проведення господарських операцій по продажу окремими партіями у власність покупця (позивача по справі) металопрокату (товар) на загальну суму 18 000, 00 грн. з врахуванням  ПДВ (п. 5.5 договору). Ціна на товар визначається в національній валюті, діє на дату оплати замовленого товару та вказується в рахунку-фактурі.

Згідно до розділу 3 договору продавець зобов'язаний передати товар покупцю після здійснення попередньої оплати протягом 20 календарних днів, або в термін, обумовлений сторонами додатково в письмовій формі.

На виконання умов договору відповідач підготував та передав позивачу рахунок-фактуру № 3/04 від 03.04.2006 року на суму 18 000, 00 грн. та рахунок № 28/04 від 28.04.2008 року на суму 12 000, 00 грн. (а.с. 11-12) на загальну суму          30 000, 00 грн. з ПДВ без визначення терміну для оплати. Прийнявши пропозицію відповідача щодо здійснення господарських операцій по поставці металопрокату на суму, яка перевищувала визначену умовами договору, позивач платіжними дорученнями від 04.04.2006 року та 10.05.2006 року перерахував на розрахунковий рахунок відповідача 30 000, 00 грн.

Однак, порушуючи умови договору відповідач в обумовлений умовами договору 20 денний строк не передав позивачу металопрокат, у зв'язку з чим фактично в односторонньому порядку відмовився від виконання договору. Претензія позивача № 55 від 08.05.2007 року про повернення грошових коштів залишена відповідачем без задоволення.

Проаналізувавши правовідносини між учасниками спору та надавши їм правову оцінку, господарський суд приходить до переконання, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу є обґрунтованими та підлягають до повного задоволення враховуючи наступне.

Господарський суд вважає, що викладені умови договору, права та обов'язки сторін, порядок виконання договору, погоджена сторонами назва договору, дають підстави вважати, що фактично сторонами укладено договір купівлі-продажу.

За приписом ст. 265 Господарського кодексу України до правовідносин поставки, які не врегульовані цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Таким чином, господарський суд вважає, що між сторонами виникли правовідносини, що підпадають під дію глави 54 Цивільного кодексу України.

Так, згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Одержання відповідного товару підтверджується також підписом відповідача на видатковій накладній, що в відповідності до Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей № 99 від 16.05.1996 року є належним доказом підтвердження отримання товару.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач прийняв оплату за непоставлений товар повністю, але не виконав свої зобов'язання по поставці товару.

Суд вважає, що між сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору, наявні договірні відносини у відповідності до вимог ст.ст. 11, 639, 655, 691 ЦК України підтверджують, що це саме договір купівлі-продажу. Специфікація товару, ознаки, якість, ціна, вартість - визначені в рахунках на оплату (а.с. 11-12).

На користь відносин купівлі-продажу свідчить і застереження в документах на оплату товару про ціну з ПДВ.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк. Саме невиконання умов договору з боку відповідача і стало причиною звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права.

У відповідності до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного  законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його  прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

Спір фактично виник через небажання відповідача провести поставку оплаченого позивачем товару на суму 30 000, 00 грн.

Укладений між сторонами договір та норми діючого законодавства не містять підстав для звільнення відповідача від обов'язку виконати зобов'язання по оплаті поставленого та отриманого товару.

Позивач правомірно просить стягнути основний борг в розмірі 30 000, 00 грн. з відповідача на підставі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має бути виконано в натурі.

Поряд з цим, висновок про необхідність визнати вимоги позивача обґрунтованими та задовольнити повністю в частині стягнення суми основного боргу господарський суд робить на підставі наступного.

Враховуючи фактичні обставини справи, спірні кошти в розмірі 30 000, 00 грн. є для відповідача безпідставно набутим майном та правовідносини між сторонами щодо повернення цих коштів урегульовано главою 83 Цивільного кодексу України. Згідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Таким чином, відповідач отримав від позивача кошти в розмірі 30 000, 00 грн. як оплату за виконання зобов'язань по продажу металопрокату на законних підставах, однак в результаті невиконання ним свого зобов'язання відпали підстави, на яких було отримано вказані кошти і відповідач повинен повернути їх позивачу.

За приписом ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права і законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, відшкодування збитків та моральної шкоди.

За приписом ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Судом приймається до уваги, що строк передачі товару мав чітко визначені терміни. Внаслідок прострочення виконання відповідачем свого зобов'язання в натурі, виконання робіт є неможливим та втрачає інтерес для позивача, тому вимоги про стягнення саме грошових коштів є правомірними.

Крім цього, п. 7.5 договору передбачено, що за прострочення строку передачі товару продавець сплачує пеню у розмірі 0,1% від суми договору за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ. Однак, господарським судом враховується, що вимоги про стягнення пені позивачем не заявлялись, а підстави суду для виходу за межі позовних вимог відсутні, тому питання про нарахування та стягнення пені за несвоєчасну поставку товару не вирішується.

При цьому судом також враховуються приписи наступних нормативних актів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи).

Згідно ч. 2 ст. 4 Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон).

Згідно ч. 6 ст. 4 Цивільного кодексу України цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Статтею 1 Господарського кодексу України визначено, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

У відповідності до ч. 2 ст. 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом. Отже, норми Господарського кодексу є спеціальними щодо встановлення відповідальності по грошових зобов'язаннях суб'єктів господарювання.

Частина 1 ст. 231 Господарського кодексу України має імперативний характер і встановлює, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно ч. 2 ст. 343 цього ж кодексу платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Окрім того, згідно ст. 1 спеціального Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 року № 543/96-ВР (із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 10.01.2002 року № 9221-ІІІ), який регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. В той же час, стаття 3 Закону, яка також носить імперативний характер, вводить певні обмеження щодо меж згоди сторін, а саме: розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Натомість, господарський суд не находить підстав для задоволення позовних вимог в частині заявлених до стягнення сум втрат від інфляції в розмірі 3 576, 00 грн. і 3% річних за фактом перерахування відповідачу 18 000, 00 грн. та втрат від інфляції на суму 1 080, 00 грн. і 3% річних на суму 185, 42 грн., оскільки вважає такі вимоги необґрунтованими.

При цьому господарським судом враховується, що за приписом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми та втрати від інфляції.

Отже, нарахування і стягнення втрат від інфляції і 3% річних обов'язково пов'язане з неналежним виконанням саме грошового зобов'язання, а як вбачається з матеріалів справи згідно до укладеного сторонами договору не передбачалось такої умови як повернення коштів попередньої оплати в разі невиконання зобов'язання по поставці товару.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати належить покласти на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 34, 49, 82, 84, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

                                                  В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства "Богема", м. Олександрія Кіровоградської області бульвар 60 років СРСР 10 кв. 61, р/р 26007016106001, КОД 23684745, МФО 323624 суму заборгованості в розмірі 30 000, 00 грн., сплачене державне мито в розмірі 300, 00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 99 грн. 18 коп. на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Інтермаш", м. Олександрія Кіровоградської області вул. Звенигородське шосе 6, ідент. код 23230174, р/р 26001032418980, МФО 331564.

Наказ видати.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Сторони у справі протягом цього строку мають право подати апеляційну скаргу до Дніпропетровського апеляційного господарського суду на вказане рішення через господарський суд Кіровоградської області.

  Суддя                                          Ю.І. Хилько