Постанова від 07.10.2025 по справі 522/8516/22

Номер провадження: 22-ц/813/1434/25

Справа № 522/8516/22

Головуючий у першій інстанції Ковтун Ю.І.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Комлевої О.С.,

за участю:

секретаря Козлової В.А.,

представника відповідача - адвоката Зайця К.В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні,в режимівідеоконференції,апеляційну скаргу представника Обслуговуючого кооперативу «ЕКОДОМ-1» - адвоката Згоди Олексія Олександровича на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 березня 2024 року, повний текст якого складено 26 квітня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Ковтун Ю.І., у цивільній справі за позовною заявою Обслуговуючого кооперативу «ЕКОДОМ-1» до ОСОБА_1 , третя особа: Акціонерне товариство «ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД «ЕКО КАПІТАЛ» про визнання договору недійсним,

встановив:

12.07.2022 року Обслуговуючий кооператив (далі - ОК) «ЕКОДОМ-1» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Акціонерне товариство (далі АТ) «ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД (далі ЗНВКІФ) «ЕКО КАПІТАЛ», про визнання недійсним договору № 27 про сплату пайових внесків в ОК «ЕКОДОМ-1» від 19.01.2017 року, підписаний між ОК«ЕКОДОМ-1», код ЄДРПОУ: 39538271 від імені голови ОК «ЕКОДОМ-1»Корнієнко (дівоче-Дзюба) Н.О., та ОСОБА_1 ..

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що 19.01.2017 року невстановленими особами від імені ОК «ЕКОДОМ-1», в особі Голови кооперативу Корнієнко (Дзюба) Н.О., та ОСОБА_1 був підписаний договір про сплату пайових внесків в ОК «ЕКОДОМ-1» № 27. Крім цього, позивачу стало відомо, що невстановленими особами від імені голови ОК «ЕКОДОМ-1» ОСОБА_2 видано довідку, за вих. № 20/01/2017, датовану 19.01.2017 року, відповідно до змісту якої ОСОБА_1 згідно договору про сплату внесків в ОК «ЕКОДОМ-1» № 27 від 19.01.2017 року зробив внесок у повному обсязі згідно додатку № 1 до вказаного договору та складено Акт прийому-передачі до договору, датований 13.02.2019 року.

В порядку ст.214 КПК України ОК «Екодом-1» 09.02.2022 року подало заяву до Відділу поліції № 2 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області про внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей щодо вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.366 КК України.

За результатами розгляду вказаної заяви в ЄРДР внесено інформацію про скоєння кримінального правопорушення та розпочате досудове слідство у кримінальному провадженні № 42022163030000010.

Під час допиту свідка ОСОБА_3 у кримінальному провадженні було встановлено, що з ОСОБА_1 вона не знайома та ніколи його не бачила, договір про сплату пайових внесків від 19 січня 2017 року № 27, довідку від 19.01.2017, вих. № 20/01/2017 та Акт прийому-передачі від 13.02.2019 підписано за допомогою факсиміле. Вказані документи вона не підписувала та хто міг їх підписати від її імені їй невідомо. Зазначив, що сторонами у Договорі № 27 від 19.01.2017 письмової згоди щодо використання факсиміле досягнуто не було, а окрема угода, в якій мають міститися зразки відповідного аналога власноручного підпису, не укладалась.

Позивач також зазначив, що умови оскаржуваного договору не виконувалися, оскільки на розрахунковий рахунок ОК «ЕКОДОМ-1» зазначені кошти від ОСОБА_1 не надходили, що підтверджується звітом про фактичні результати виконаних погоджених аудиторських процедур стосовно фінансової інформації ОК «ЕКОДОМ-1» від 21.12.2021, складений ТОВ «АРТЕ АУДИТ». Наявність Договору № 27 від 19.01.2017 року, у теперішній час викликає суперечності між ОК «Екодом-1» та АТ «ЗНВКІФ «ЕКО КАПІТАЛ», яке у теперішній час є власником об`єкту нерухомого майна, що може потягти за собою матеріальні претензії АТ «ЗНВКІФ «ЕКО КАПІТАЛ» до ОК «ЕКОДОМ-1», та спричинить майнову шкоду позивачу. Окрім цього, фактично вказаним договором визначено права та обов`язки позивача без його волі, що в свою чергу також порушує права позивача, в тому числі передбачені ч.1 ст.43 ГК України та абз.2 ч.1 ст.45 ГК України, якими встановлено, що підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Фактично після складання та підписання від імені голови ОК «ЕКОДОМ-1» даного договору відповідачем вжито заходів для реєстрації права власності на об`єкт, на який ОК «ЕКОДОМ-1» мав майнові права. Відповідач без волі позивача розпорядився майном підприємства, яке було отримано позивачем під час своєї підприємницької діяльності як суб`єкта господарювання.

Посилаючись на те, що ОК «ЕКОДОМ-1» вищевказаний договір не укладався, даний договір не відповідає вимогам ч.3 ст.207 ЦК України, волевиявлення учасника даного правочину не було, жодні реальні наслідки обумовлені даним договором сторони не узгоджували як і зміст самого правочину, позивач просив суд визнати вказаний договір недійсним.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14.03.2024 року у задоволенні позову ОК «ЕКОДОМ-1» було відмовлено (т.2, а.с.51-62).

В апеляційній скарзі представник ОК «ЕКОДОМ-1» адвокат Згода О.О. ставить питання про скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14.03.2023 року, ухвалення нового судового рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.2, а.с.66-71).

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Заяць К.В. просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість (т.2, а.с.120-128).

Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засіданні, за участю представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Зайця К.В., та у відсутність інших учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи були належним чином повідомлені про час і місце судового засідання (т.2, а.с.203-206).

Колегія суддів також зазначає, що в силу вимог ч. 1ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.

На підставі викладеного, а також враховуючи, що всвоїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, колегія суддів вирішила слухати справу за участю з`явившихся учасників справи, у відсутність інших учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що спосіб захисту, обраний позивачем, не є ефективним (т.2, а.с.51-62).

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

З матеріалівсправи вбачається,що 19.01.2017 року між ОК «ЕКОДОМ-1», в особі голови кооперативу Дзюба Н.О., та ОСОБА_1 було укладено договір про сплату пайових внесків в ОК «ЕКОДОМ-1» № 27 (т.1, а.с.18-20).

Також в матеріалах справи міститься довідка № 20/01/2017 від 19.01.2017 року, яка видана головою ОК «ЕКОДОМ-1» ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_1 про те, що останній зробив внесок в повномуобсязі навиконання договору№27від 19.01.2017року урозмірі 25000,00доларів США (т.1, а.с.22).

13.02.2017 року ОК «ЕКОДОМ-1», в особі голови кооперативу Корнієнко Н.О. та ОСОБА_1 було підписано акт прийому-передачі до Договору №27 про сплату пайових внесків в ОК «ЕКОДОМ-1» від 13.02.2019 року, відповідно до якого позивач передає, а відповідач приймає паркомісце за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с.23).

З інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що державним реєстратором Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області Мельничуком В.О. було зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на паркомісце АДРЕСА_2 .

Проте, в результаті розгляду Міністерством юстиції України скарги ОСОБА_5 , ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1», наказом №452/5 від 06.02.2020 року було скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на вищевказане паркомісце (т.1 а.с.57).

04.07.2019 року право власності на зазначене паркомісце було зареєстровано за АТ «ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД «ЕКО КАПІТАЛ» (т.1, а.с.56).

Новий голова ОК «ЕКОДОМ-1» ОСОБА_6 звернувся до відділу поліції №2 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області з заявою про внесення відомостей до ЄРДР та просив розпочати кримінальне провадження за фактом скоєння кримінального правопорушення ОСОБА_3 , в діях якої наявні ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України (т.1, а.с.24-32).

За фактом звернення позивача було зареєстроване кримінальне провадження: 42022163030000010 (т.1, а.с.45), яке на теперішній час не закінчено.

Згідно звіту про фактичні результати виконаних погоджених аудиторських процедур стосовно фінансової інформації ОК «ЕКОДОМ-1», виконаного 21.12.2021 ТОВ «Арте Аудит», не отримано доказів щодо сплати пайових внесків учасником ОСОБА_1 . Облікові записи в регістрах бухгалтерського обліку за період з 8.04.2016 року по 01.12.2021 року містять інформацію проведених з учасниками Кооперативу розрахунків по оплаті пайових внесків та передачі об`єктів нерухомості учаснику ОСОБА_7 (т.1. а.с.46-53).

Заявник апеляційної скарги зазначає, що вищевказаний оскаржуваний договір від 02.04.2017 року спричиняє шкоду ОК «ЕКОДОМ-1» у зв`язку з невиконанням зобов`язань по договору про співпрацю від 22.10.2015 року та тягне за собою цивільно-правову відповідальність позивача перед ТОВ «ХАНБЕР», чим також порушуються права позивача.

Проте, із зазначеним неможливо погодитися, оскільки позивачем апелянтом у справі не доведено та не наведено доказів на підтвердження того, що оскаржуваним договором порушуються його права, більше того, зазначені вище доводи позивача не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки не були предметом розгляду у суді першої інстанції.

Так, відповідно до ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З огляду на те, що вказані підстави позовних вимог не розглядалися у суді першої інстанції, відповідно до норм чинного законодавства, вони не можуть розглядатися при апеляційному розгляді.

Згідно зі ст.ст.16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року у справі № 638/2304/17 зазначено «недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17 вказувала, що «застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року справі № 910/3009/18 від 04.09.2018 року вказано, що «ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі № 911/3594/17 зроблено висновок, що «за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи».

Реєстрація права власності за ОСОБА_1 була припинена, потім право власності було зареєстровано за АТ «ЗНВКІФ» (т.1, а.с.56-57), а на теперішній момент власником спірного паркомісця є третя особа ОСОБА_8 (т.2, а.с.100, 162)

Також Верховний Суд у постанові від 27.10.2021 року, справа № 202/7377/16-ц, прийшов до висновку, що при розгляді справ про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна та скасування записів про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно суди мають враховувати, що власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Таким чином, на час розгляду справи спірним договором, укладеним між ОСОБА_1 та ОК «ЕКОДОМ-1» жодні права, інтереси чи свободи ОК «ЕКОДОМ-1» не порушенні, розгляд справи з вимогамина майбутнє не передбачений чинним цивільно-процесуальним законодавством, та в даному випадку вимоги про визнання недійсними договору укладеного між ОК «ЕКОДОМ-1» та ОСОБА_1 , не є ефективним способом захисту, адже невідомо яким чином заявлені позовні вимоги будуть поновлювати права позивача.

Так, наслідками недійсності договору є реституція, тобто повернення сторін до попереднього стану, однак право власності на предмет оскаржуваного договору належить третій особі, тобто визнання недійсним договору укладеного між позивачем та відповідачем не матиме наслідком повернення майна у власність позивача.

Отже, не вбачається порушення суб`єктивного цивільного права (інтересу) позивача та невизнання чи оспорення його, для того, щоб застосувати такий спосіб захисту, як визнання правочину недійсним, оскільки визнання оскаржуваного договору недійсним не призведе до повернення сторін до попереднього стану, а підстав для захисту позивача від можливих претензій третьої особи не встановлено.

З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. Ураховуючи, що судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 384, 389 - 391 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника Обслуговуючого кооперативу «Екодом 1» - адвоката Згоди Олексія Олександровича залишити без задоволення.

Рішення Приморськогорайонного судум.Одеси від14березня 2024року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 17.10.2025 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

О.С. Комлева