Постанова від 20.11.2025 по справі 380/20387/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 380/20387/24 пров. № А/857/12447/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді :Кухтея Р.В.,

суддів :Носа С.П., Шевчук С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року про закриття провадження (постановлену головуючим-суддею Гуликом А.Г., час ухвалення судового рішення 14 год 55 хв у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради (за участі третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариства з додатковою відповідальністю Львівське автотранспортне підприємство №24656 Богданівське, третіх осіб на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Львівської міської ради (далі - ЛМР, відповідач) (за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Товариства з додатковою відповідальністю Львівське автотранспортне підприємство №24656 Богданівське (далі - ТзДВ Львівське АТП №24656 Богданівське), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ), в якому просив визнати протиправним рішення, оформлене витягом із протоколу засідання узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів ЛМР №5 від 13.09.2024, щодо погодження меж земельної ділянки по вул. Богданівській, 11 у м. Львові та зобов`язати узгоджувальну комісію для вирішення земельних спорів ЛМР повторно розглянути та погодити межі земельних ділянок по вул.Богданівській,11 у м. Львові.

Позовні вимоги мотивовані тим, що при прийнятті оспорюваного рішення була порушена процедура, а розгляд спірного питання було проведено поверхнево, без урахування його пропозицій.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 19.03.2025 було задоволено клопотання представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ТзДВ Львівське АТП №24656 Богданівське про закриття провадження по справі.

Закриваючи провадження по справі, суд першої інстанції виходив з того, що предметом судової перевірки у вказаній справі є рішення узгоджувальної комісії про погодження меж земельної ділянки, яке порушує права позивача як землекористувача та власника об`єктів нерухомого майна. Отже, якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення її цивільних прав чи інтересів або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, зокрема і щодо користування земельною ділянкою, під належною їй будівлі, то визнання незаконними таких рішень і їх скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів. З таких підстав, суд вважає, що спірні відносини за правовою природою є приватно-правовими, а тому між сторонами відсутній публічно-правовий спір, який би підлягав розгляду та вирішенню за правилами адміністративного судочинства.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, представник позивача Геш І.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить її скасувати, а справу передати на розгляд суду першої інстанції.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що виникнення спірних правовідносин обумовлено протиправними, на його думку, діями відповідача при вирішенні питання щодо передачі земельної ділянки у власність, яке в силу законодавчих приписів належить до його виключної компетенції як органу місцевого самоврядування, тому законність таких дій (бездіяльності) підлягає перевірці адміністративним судом. Виникнення спірних правовідносин обумовлено протиправними діями відповідача при вирішенні питання щодо передачі земельної ділянки у власність, яке в силу законодавчих приписів належить до його виключної компетенції, як органу місцевого самоврядування, а тому законність таких дій (бездіяльності) підлягає перевірці адміністративним судом.

У відзиві на апеляційну скаргу представниця ТзДВ Львівське АТП 24656 Богданівське Богдан З.Б. просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Згідно п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та передати справу на розгляд суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом першим частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб`єкт владних повноважень означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, іншого суб`єкта при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини відрізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Так, при визначенні юрисдикційності спору суд повинен враховувати зміст (суть) спірних правовідносин. При вирішенні питання щодо компетенції суду слід врахувати критерій суб`єктного складу спірних правовідносин, одним з яких є участь суб`єкта владних повноважень, визначити характер правовідносин, із яких виник спір, і кінцеву мету пред`явлення позову.

Позивач у позовній заяві сформулював чіткі вимоги та додатково у відповіді на відзив на апеляційну скаргу вказав, що звертаючись до адміністративного суду з даним позовом, він не погоджувався з рішенням суб`єкта владних повноважень, прийнятого ним в межах його компетенції, з підстав його необґрунтованості, неповноти з`ясування обставин справи, порушення порядку його прийняття, та без дотримання свого дискреційного положення Про узгоджувальну комісію ЛМР від 22.04.2021, зокрема пунктів 2.1.1-2.1.3, 4.3, 4.5 та просив суд визнати таке рішення протиправним і зобов`язати відповідача повторно розглянути поставлені у зверненні питання, право на що йому прямо передбачено п.4 ч.1 ст.5 КАС України, та про жодне майнове право чи інтерес в позовній заяві не йдеться, оскільки таке має вирішуватись в подальшому суб`єктом владних повноважень.

Ключовим при вирішенні цього процесуального питання, на думку колегії суддів, є визначення суті заявлених позовних вимог та участь у цих правовідносинах суб`єкта владних повноважень, зокрема, предметом позову позивач визначив протиправність рішення узгоджувальної комісії ЛМР з підстав порушення процедури, його необгрунтованості та неповноти з`ясування обставин справи і, в кінцевому випадку, його прохання повторно розглянути спірне питання.

Відтак, колегія суддів вважає, що характер спірних правовідносин та суб`єктний склад сторін у справі, свідчить про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки він стосується протиправних дій відповідача, як суб`єкта владних повноважень, при прийнятті оспорюваного рішення та неналежного виконання наданих йому повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для закриття провадження у даній справі.

Відповідно до п.3, 4 ч.1ст.320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Керуючись ст.ст.308,310,315,320,321,322,325,328,329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року про закриття провадження по справі №380/20387/24 скасувати та передати справу на розгляд суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук