Рішення

від 23.12.2010 по справі 37/618-44/21-30/301

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  37/618-44/21-30/301

23.12.10

За позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю «Геліос і М»

До                 Відкритого акціонерного товариства “Ремонтно-будівельне управління № 1”

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору   

                     Приватне підприємство “Парк”

Про               визнання права власності на майно

                                                                                                                    Суддя  Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача          Тагієва Т.В. –представник за довіреністю № б/н від 08.02.10.

Від відповідача      не з’явився  

Від третьої особи   Боярчук О.В. –представник за довіреністю № 1713 від 29.09.10.;

                                Єгоров О.Ф. –представник за довіреністю № 1633 від 20.05.10.;

                                Сень Г.А. –директор

Рішення прийнято 23.12.10. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, в зв’язку з оголошеними в судових засіданнях перервами з 02.12.10. по 16.12.10., з 16.12.10. по 23.12.10.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На новий розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Геліос і М” до Відкритого акціонерного товариства “Ремонтно-будівельне управління № 1” про визнання права власності на майновий комплекс будівель (споруд), та позовні вимоги Приватного підприємства “Парк” про визнання права власності та визнання недійсними Договору купівлі-продажу ВКА № 813965 від 30.11.07. та Договору купівлі-продажу ВЕО № 056072 від 19.04.07., укладені між позивачем та відповідачем.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.02.08. у справі № 37/618 (суддя Кондратова І.Д.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Геліос і М” задоволено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.09.09. у справі № 37/618 рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.08. у справі № 37/618 скасовано; справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Верховного суду України від 05.11.09. відмовлено в порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 22.09.09. у справі № 37/618.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.03.10. у справі № 37/618-44/21 (суддя Чеберяк П.П.) в задоволенні позову Приватного підприємства “Парк” відмовлено повністю; позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Геліос і М” задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.10. у справі        № 37/618-44/21 рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.10. у справі № 37/618-44/21 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.09.10. у справі № 37/618-44/21 рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.10. у справі № 37/618-44/21 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.05.10. у справі № 37/618-44/21 скасовано; справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

За резолюцією В.о. Голови Господарського суду міста Києва справу № 37/618-44/21 передано на новий розгляд судді Ващенко Т.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.10. суддею Ващенко Т.М. прийнято справу № 37/618-44/21 до свого провадження та присвоєно їй номер «№ 37/618-44/21-30/301», розгляд справи № 37/618-44/21-30/301призначено на 19.10.10. о 12-00.

Представник позивача в судове засідання 19.10.10. не з’явився, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 04.10.10. не виконав, але 19.10.10. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи № 37/618-44/21-30/301.

Представник відповідача в судове засідання 19.10.10. не з’явився, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 04.10.10. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.10. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 11.11.10. о 15-15.

В судовому засіданні 11.11.10. представником позивача було подано письмові пояснення по справі, відповідно до яких Товариства з обмеженою відповідальністю «Геліос і М»зазначає, що на його думку судами попередніх інстанцій всебічно і повно з’ясовано всі фактичні обставини даної справи, та підтримує свої позовні вимоги.

Відповідач уповноважив представника позивача подати в судовому засіданні його письмовий відзив та клопотання, таким чином в судовому засіданні 11.11.10. представником позивача було подано письмові пояснення у справі № 37/618-44/21-30/301 Відкритого акціонерного товариства «Ремонтно-будівельне управління № 1», відповідно до яких відповідач просить суд визнати позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Геліос і М»до Відкритого акціонерного товариства «Ремонтно-будівельне управління № 1»з підстав, викладених в відзиві.

В судовому засіданні 11.11.10. представником третьої особи з самостійними вимогами було подано письмові пояснення по справі, відповідно до яких Приватне підприємство «Парк»вважає позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Геліос і М»незаконними та необґрунтованими, та просить суд задовольнити позов третьої особи з самостійними вимогами.

Представник відповідача в судове засідання 11.11.10. не з’явився, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 19.10.10. у справі № 37/618-44/21-30/301 не виконав, але  в судовому засіданні 11.11.10. представником позивача було подано клопотання відповідача, відповідно до якого Відкрите акціонерне товариство «Ремонтно-будівельне управління № 1»просить суд розглянути справу № 37/618-44/21-30/301 без участі повноважного представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.10. на підстав ст. 77  Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 02.12.10. о 10-00.

В судовому засіданні 02.12.10. представником позивача на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України було подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю «Геліос і М»просить суд:

- визнати приналежність полігону залізобетонних виробів (основна будівля літ. «Л»та випарювачі) до нерухомого майна;

- визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Геліос і М»право власності на майновий комплекс будівель (споруд) за адресою м. Київ, вул. Сирецька, 49, та складається з будівлі адміністративного корпусу –літ. «А», полігону залізобетонних виробів (основна будівля) –літ. «Л», площадки для стоянки автотранспорту та залізобетонної огорожі.

В судовому засіданні 02.12.10. представником третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України було подано заяву про уточнення позовних вимог відповідно до якої Приватне підприємство «Парк»просить суд:

- визнати за Приватним підприємством «Парк»право власності на майно, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Сирецька, 49 в межах земельної ділянки № 91:179:142, та складається з полігону залізобетонних виробів, площадки для стоянки автотранспорту та залізобетонної огорожі;

- договір купівлі-продажу ВЕО № 056072 від 19.04.07. укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Геліос і М»та Відкритим акціонерним товариством «Ремонтно-будівельне управління № 1»- визнати недійсним;

- договір купівлі-продажу ВКА № 813965 від 30.11.07. укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Геліос і М»та Відкритим акціонерним товариством «Ремонтно-будівельне управління № 1»- визнати недійсним.

В судовому засіданні 02.12.10. представником позивача та відповідача на підставі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України було подано заяву про продовження строку розгляду спору у справі № 37/618-44/21-30/301.

В судовому засіданні 02.12.10. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено перерву до 16.12.10. о 10-00.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.10. на підставі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору у справі № 37/618-44/21-30/301.

Представник відповідача в судове засідання 16.12.10. не з’явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 16.12.10. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено перерву до 23.12.10. о 15-45.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення по справі № 37/618-44/21-30/301.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.04.07. між позивачем та відповідачем було укладено та нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу № 056072 ВЕО, відповідно до якого позивач придбав у відповідача полігон залізобетонних виробів, розташований за адресою: м. Київ, вул. Сирецька, 49.

Відповідно до п. 1.1 договору від 19.04.07. продавець зобов’язується передати у власність покупця, а покупець зобов’язується прийняти і оплатити відповідно до умов цього договору предмет купівлі-продажу.

Пунктом 1.2. договору від 19.04.07. встановлено, що предмет договору належить продавцю на підставі Наказу Регіонального відділення фонду державного майна України по м. Києву № 94 та додатку до цього наказу від 30.01.98.

Відповідно до п. 1.4. предмет договору нікому іншому не відчужений, правами третіх осіб не обтяжений, не є предметом судового спору.

На момент укладення договору предмет купівлі-продажу належав продавцю та обліковувався на його балансі відповідно до Довідки про наявність основних фондів на балансі вих. № 42 від 19.04.07.

30.11.07. між позивачем та відповідачем було укладено та нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу № 813965 серія ВКА відповідно до якого позивач придбав у Відповідача огорожу залізобетонну та площадку для стоянки автотранспорту, які розташовані в м. Києві по вул. Сирецькій, 49.

Відповідно до п. 2 договору від 30.11.07. майно, що є предметом купівлі-продажу належить продавцю на підставі Наказу № 94 Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву від 30.01.98.

Відповідно до договору від 30.11.07. продавець заявляє та гарантує, що до укладення цього договору відчужуване майно не є спільною власністю і належить йому на праві приватної власності, нікому не відчужене, в оренду не здано, під арештом та заставою не перебуває, як внесок до статутного фонду юридичних осіб не передано, судового спору щодо нього, а також прав третіх осіб немає (пункт 7).

Позивач просить суд визнати за ним право власності на майновий комплекс, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Сирецька, 49 та складається з майна придбаного за договорами купівлі-продажу від 19.04.07. та 30.11.07. та майна, що належить позивачу на праві власності.

Договором від 19.04.07. передбачено, що продавець зобов’язується передати покупцеві за актом прийому-передачі майно, яке є предметом договору, технічну документацію на нього в день підписання договору (пункт 2.2.). Покупець зобов’язується провести розрахунок протягом трьох днів з дня нотаріального посвідчення договору.

Пунктом 5 договору передбачено, що продавець має передати майно, яке є предметом купівлі-продажу в 3-денний строк з часу повного розрахунку шляхом укладення акта прийому-передачі. Право власності виникає у покупця з моменту повного розрахунку за цим договором (пункт 6).

Договором від 30.11.07. передбачено, що протягом 3-х банківських днів після  повного розрахунку, відповідач зобов’язаний передати позивачу за актом приймання-передачі майно, яке є предметом договору за актом прийому-передачі.

Позивач виконав умови зазначених Договорів купівлі-продажу від 19.04.07. та 30.11.07., а також розрахувався за придбане майно в повному обсязі (квитанція № 207893 від 28.01.08.).

Відповідач в порушення вимог пункту 2.2. договору від 19.04.07. та пункту 5 договору від 30.11.07. не здійснив передачу придбаного позивачем майна по актам прийому-передачі, не надав позивачу технічну документацію на відповідне майно, чим створив для позивача перешкоди у користуванні майном, поставив під загрозу збереження цілісності та функціонального призначення придбаного майна, яке знаходиться в м. Києві по вул. Сирецькій, 49.

Судом встановлено, що за ВАТ «Ремонтно-будівельне управління № 1»згідно зі Свідоцтвом про право власності на майновий комплекс серії МК № 010002648 від 11.11.99. було зареєстровано право власності на будівлю адміністративного корпусу під Літ. А.

Додатком до наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву № 94 від 1998 було затверджено перелік об’єктів нерухомості, що увійшли до  статутного фонду ВАТ «Ремонтно-будівельне управління № 1», серед яких –будівля адміністративного корпусу, полігон з/б виробів, площадка для стоянки автотранспорту та залізобетонна огорожа.

Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.02. № 7/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28.01.03. № 6/5), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 08.02.02. за № 157/6445, до переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна, серед іншого віднесено накази органів Фонду державного майна з додатком - переліком об'єктів нерухомого майна про передачу у власність цих об'єктів акціонерним товариствам.

Відкрите акціонерне товариство «Ремонтно-будівельне управління № 1»створено згідно з рішенням Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву від 30.01.98. № 94 шляхом перетворення орендного підприємства «Підрядне спеціалізоване ремонтно-будівельне управління № 1»у відкрите акціонерне товариство. В свою чергу, Підрядне спеціалізоване ремонтно-будівельне управління № 1 є правонаступником  Ремонтно-будівельного тресту зеленого будівництва.

Згідно з рішенням Київської міської ради № 1172 від 23.07.68. було закріплено за Ремонтно-будівельним трестом зеленого будівництва Виробничого управління підприємств зеленого господарства земельну ділянку площею біля 2,50 га по вул. Сирецькій, 49 в Подільському районі під будівництво виробничої бази і господарчих споруд; вирішено земельну ділянку закріпити за рахунок території, що була передана управлінню підприємств зеленого господарства рішенням виконкому міської ради депутатів трудящих № 536 від 12.04.66.

Відповідно до наказу по Виробничому управлінню підприємств зеленого будівництва «Київзеленстрой»№ 2 від 14.09.73. з 01.10.74. Виробниче управління підприємств зеленого господарства та підпорядкований йому Ремонтно-будівельний трест зеленого будівництва у Виробниче управління підприємств зеленого будівництва «Київзеленстрой».

В свою чергу, згідно із затвердженим Виробничим управлінням підприємств зеленого будівництва «Київзеленбуд»26.11.86. Статутом Ремонтно-будівельного управління № 1 останнє знаходиться у безпосередньому підпорядкуванні у Виробничого управління підприємств зеленого будівництва «Київзеленстрой».

Відповідно до п. 2 Статуту Ремонтно-будівельного управління № 1 від Ремонтно-будівельного управління № 4 було передано Ремонтно-будівельному управління № 4 підсобне виробництво по виготовленню бетонних, залізобетонних виробів, виробів з дерева та виробів з металу на суму 780 тис. карб., а також котельню, місцезнаходження якого згідно з п. 3 Статуту є м. Київ, вул. Сирецька, 49.

 Згідно з наказом № 45 від 12.10.88. Ремонтно-будівельного управління № 1 Виробничого управління підприємств зеленого будівництва «Київзеленстрой» на базі діючого ремонтно-будівельного управління № 1 було організовано Підрядне спеціалізоване ремонтно-будівельне управління № 1.

Як встановлено матеріалами справи, Підрядним спеціалізованим ремонтно-будівельним управлінням № 1 з метою закріплення прав на  землю було замовлено у ВАТ «Київпроект»управління «Київгенплан», а останнім виготовлено у 1998 році паспорт земельної ділянки по вул. Сирецькій, 49.

Однак, у зв’язку з купівлею складських приміщень (літ. “І”) загальною площею 612,60 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Сирецька, 49, ПП «Парк»зверталось до ВАТ «Ремонтно-будівельне управління № 1»щодо погодження меж землекористування на земельній ділянці за    № 91:179:142.

Як стверджує відповідач, межі земельних ділянок між ПП «Парк»та ВАТ  «Ремонтно-будівельне управління № 1»були погоджені виключно для сплати земельного податку, оскільки не було враховано основні фонди, які перебувають на балансі ВАТ «Ремонтно-будівельне управління № 1»та знаходяться на земельній ділянці (код 91:179:142), а саме: полігон з/б виробів, площадка для стоянки автотранспорту бетонна та залізобетонна огорожа, відповідач звернувся до Головного управління земельних ресурсів з листом № 48 від 25.09.06., в якому просив вважати підпис представника ВАТ «РБУ-1»скріплений печаткою відізваним в Актах встановлення зовнішніх меж земельних ділянок між ПП «Парк»та ВАТ «РБУ-1», а Акт встановлення зовнішніх меж земельних ділянок 2003 року вважати недійсним. Крім того, у листі № 41 від 13.04.07. до Головного управління земельних ресурсів відповідач просив скасувати Акт погодження меж землекористування між ВАТ «РБУ-1»та ПП «Парк»за адресою: м. Київ, вул. Сирецька, 49 (код ділянки 91:179:142).

З листа Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 03-52/35370 від 13.12.10. вбачається, що за даними автоматизованої системи ПК «Кадастр»станом на момент вирішення спору за адресою: вул. Сирецька, 49 обліковуються та зареєстровано 15 земельних ділянок, з них: за ВАТ «Ремонтно-будівельне управління № 1»обліковується земельна ділянка на вул. Сирецькій, 49, літ. А, на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування (обліковий код ділянки 91:179:040); за ПП «Парк»обліковується земельна ділянка на вул. Сирецькій, 49, літ. «И»на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування (обліковий код ділянки 91:179:142).

Крім того, Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зазначило, що документи, які посвідчують право користування (оренди, власності) землею, у Головному управлінні не зареєстровані.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України  (в редакції чинній на момент придбання Позивачем спірних приміщень), якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди  розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, на ту частину земельної ділянки, яка необхідна  для їх обслуговування.   

Згідно з ч. 3 ст. 377 Цивільного кодексу України,  якщо не житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельні ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.  

Стаття 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначає, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відкрите акціонерне товариство «Ремонтно-будівельне управління № 1», як правонаступник орендного підприємства «Підрядне спеціалізоване ремонтно-будівельне управління № 1», яке є правонаступником Ремонтно-будівельного тресту зеленого будівництва, безпосередньої участі у будівництві спірних об’єктів не приймало.

Однак, влаштування на земельній ділянці по вул. Сирецькій, 49, літ. А будівлі адміністративного корпусу, полігону з/б виробів, площадки для стоянки автотранспорту та залізобетонної огорожі без наявності правовстановлюючих документів не свідчить про самовільне зайняття спірної земельної ділянки.   

Згідно із п. 4.1.1 Рекомендації  вищого господарського суду України від 02.02.10.              № 04-06/15  «Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства»,  у питанні про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів на неї не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку, тощо.  За змістом статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій розміщено відповідне нерухоме майно, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).   

У разі встановлення факту правомірного набуття особою права на нерухоме майно необхідно враховувати, що така особа має право на земельну ділянку, на якій розміщено придбане нею нерухоме майно, та земельну ділянку, необхідну для його обслуговування, і відсутність у цієї особи переоформлених на її ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку, не може кваліфікуватись як самовільне зайняття земельної ділянки. Враховуючи викладене, у таких випадках положення статті 212 Земельного кодексу України застосуванню не підлягають.   

Як зазначалось вище, відповідно до наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву № 94 від 1998 до статутного фонду відповідача перейшли, серед іншого, будівля адміністративного корпусу, полігон з/б виробів, площадка для стоянки автотранспорту та залізобетонна огорожа, зазначений наказ відноситься до правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності на нерухоме майно, а отже підтверджено законність користування  як спірними об’єктами, так і земельною ділянкою, яка знаходиться під приміщеннями.   

Крім того, суд враховує, що позивачу на праві власності належить будівля адміністративного корпусу (літ “А”), яка розташована в м. Києві по вул. Сирецькій, 49. Право власності позивача посвідчено Свідоцтвом про право власності серії САА № 181791 від 30.06.04.

Відповідно до матеріалів технічної інвентаризації адміністративного корпусу літ. “А” та будівлі полігону з/б виробів літ. “Л”, зазначені будівлі (приміщення) належать до об’єктів нерухомості.

Матеріалами технічної інвентаризації підтверджено, що полігон залізобетонних виробів являє собою будівлю літ. “Л” площею 28,8 м2 з фундаментом із залізобетонних блоків та два випарювачі загальною площею 118,7 м2 з фундаментом котловинного типу та бетонними стінами, що вказує на приналежність полігону залізобетонних виробів до нерухомих речей. Залізобетонна огорожа, а також площадка для стоянки автотранспорту знаходиться у безпосередній близькості до полігону залізобетонних виробів та призначені для відокремлення виробничого комплексу від несанкціонованого доступу сторонніх осіб та забезпечення безпеки громадян під час виробництва (залізобетонна огорожа), а також для завантаження та розваження технологічного транспорту під час виробництва залізобетонних виробів, обслуговування транспорту та його належної експлуатації (площадка для стоянки автотранспорту).

Неможливість переміщення полігону залізобетонних виробів, залізобетонної огорожі та площадки для стоянки автотранспорту без втрати їх технічних та експлуатаційних характеристик випливає з функціонального призначення такого майна, розташування його складових частин та інших параметрів, встановлених під час проведення інвентаризації.

Відповідно до ст. 181 Цивільного кодексу України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Оскільки майно, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Сирецька, 49, яке перебуває у власності і було придбане позивачем пов’язане між собою за технічним, експлуатаційним та функціональним призначенням, то на підставі ст.ст. 186-188, 190, 191 Цивільного кодексу України воно може бути об’єднане в єдиний майновий комплекс будівель (споруд), який складається з будівлі адміністративного корпусу –літ. “А”, полігону залізобетонних виробів (основна будівля –літ. “Л” та випарювачі), площадки для стоянки автотранспорту та залізобетонної огорожі.

Статтею 182 Цивільного кодексу України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Враховуючи те, що право власності на спірне майно набуте позивачем правомірно, на підставах, що не заборонені законом, суд вважає що заявлені позивачем вимоги про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю «Геліос і М»права власності на майновий комплекс будівель (споруд) за адресою м. Київ, вул. Сирецька, 49, який складається з будівлі адміністративного корпусу –“літ. А”, полігону залізобетонних виробів (основна будівля –літ. “Л” та випарювачі), площадки для стоянки автотранспорту та залізобетонної огорожі є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо заявлених Товариством з обмеженою відповідальністю «Геліос і М»позовних вимог  про визнання приналежності полігону залізобетонних виробів (основна будівля літ. «Л»та випарювачі) до нерухомого майна суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Дана норма кореспондується з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання та споживачів.

Вищезазначеними нормами не передбачено такого способу захисту прав, як визнання приналежності об’єктів до нерухомого майна.

Слід зазначити, що предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов’язання утриматись від їх вчинення.

Отже, позивачем обрано спосіб захисту, який не відповідає вимогам ст. 16 Цивілного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України.

Згідно зі змістом ч. 2 ст. 19 Цивільного кодексу України встановлено, що способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.

Таким чином, вимоги позивача про визнання приналежності полігону залізобетонних виробів (основна будівля літ. «Л»та випарювачі) до нерухомого майна задоволенню не підлягають.        

Листами Вищого господарського суду від 25.11.05. № 01-8/2229 "Про деякі питання практики застосування норм законодавства, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у I півріччі 2005 року", та від 12.03.09. № 01-08/163 “Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України” звернено увагу судів на те, що якщо предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, суд повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.

Правову позицію Верховного Суду України з цього приводу викладено в його постановах від 13.07.04. у справі № 10/732 та від 14.12.04. у справі № 6/11.

Щодо позовних вимог Приватного підприємства «Парк», уточнених заявою від 02.12.10., про визнання за ПП «Парк»права власності на майно, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Сирецька, 49 в межах земельної ділянки № 91:179:142, та складається з полігону залізобетонних виробів, площадки для стоянки автотранспорту та залізобетонної огорожі; та про визнання Договорів купівлі-продажу ВКА № 813965 від 30.11.07. та ВЕО № 056072 від 19.04.07., укладених між позивачем та відповідачем, недійсними, суд зазначає наступне.

13.05.04. між відповідачем та ПП “Парк” було укладено Договір купівлі-продажу № 6, відповідно до якого продавець (відповідач) продає покупцю (ПП “Парк”) все рухоме і нерухоме майно, яке знаходиться на земельній ділянці (кадастровий номер 91:179:142), що прилягає до нежилої будівлі (літера “І”), яка належить ПП “Парк” і знаходиться в м. Києві на вул. Сирецькій, 49, з відповідною технічною і реєстраційною документацією, які є невід’ємною частиною Договору.

У пункті 1.2 Договору купівлі-продажу від 13.05.04. сторонами досягнута домовленість про те, що наступне майно, яке знаходиться на ділянці, буде до 31.05.04. вивезено за межі ділянки силами відповідача та залишиться у його власності, крім майна, зазначеного в Акті приймання-передачі № 6 від 13.05.04.

У випадку, якщо до вказаної дати майно, зазначене в даному пункті, не буде вивезено Відповідачем за межі ділянки, воно автоматично переходить у власність ПП “Парк” (без додаткової оплати).

ПП “Парк”, посилаючись на наведені положення договору від 13.05.04., заявило позов про визнання за ним права власності на майно, що знаходиться в межах земельної ділянки (кадастровий номер № 91:179:142) та складається з полігону залізобетонних виробів, площадки для стоянки автотранспорту та залізобетонної огорожі, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 19.04.07. та від 30.11.07.

Відповідно до Акта приймання-передачі від 13.05.04. до договору купівлі-продажу            № 6 від 13.05.04., відповідач передав, а ПП “Парк” прийняв згідно умов даного Договору наступне майно: кран козловий у неробочому стані, рейкові шляхи козлового крану та комплектуючі.

Загальна продажна вартість переданого майна за Договором № 6 та вказаним Актом до нього становить 3 073 грн. 89 коп. ПП “Парк” не було надано доказів передачі йому від відповідача будь-якої технічної і реєстраційної документації, яка є невід’ємною частиною договору на інше майно, зокрема, спірне майно, що не перелічено в акті прийому-передачі.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані дійти згод з істотних умов, таких як предмет, ціна та строк дії договору.

Як вбачається із договору купівлі-продажу від 13.05.04., сторони не погодили, яке саме майно (окрім майна визначеного в акті) переходить до покупця, і відповідно його ціну та порядок передачі.

Судом було встановлено, що до складу спірного майна входить полігон залізобетонних виробів, площадка для стоянки автотранспорту з підпорними стінами і залізобетонним покриттям та залізобетонна огорожа. Зазначене майно, яке знаходиться на земельній ділянці по вул. Сирецькій, 49 у м. Києві, являє собою основну будівлю з фундаментом із з/б блоків та два випарювачі з фундаментом котловинного типу та бетонними стінами, при його переміщенні за межі земельної ділянки втратить функціональну, технічну та господарську придатність.

Зважаючи на зміст п. 1.2. договору від 13.05.04. суд приходить до висновку, що сторонами договору не було передбачено вивезення за межі ділянки зазначеного майна і, відповідно, право власності на нього не могло перейти до ПП “Парк” за цим договором.

Відповідно до договорів купівлі-продажу від 19.04.07. та 30.11.07. право власності на полігон залізобетонних виробів, площадку для стоянки автотранспорту з підпорними стінами і залізобетонним покриттям та залізобетону огорожу на момент укладення цих договорів належало відповідачу. ПП “Парк” не надав належних доказів, які б підтверджували виникнення у нього права власності на спірне майно.

Сторонами не було надано доказів того, що на момент укладення договору від             13.05.04. спірне майно належало до нерухомості. Однак, предмет договору купівлі-продажу від 13.05.04. включав в себе все рухоме і нерухоме майно, яке знаходиться на земельній ділянці (кадастровий номер 91:179:142), що прилягає до нежилої будівлі (літера “І”), яка належить ПП “Парк” і знаходиться в м. Києві на вул. Сирецькій, 49, з відповідною технічною і реєстраційною документацією, які є невід’ємною частиною Договору.

Як було встановлено судом, майно визначене в акті прийому-передачі від 13.05.04.: кран козловий у неробочому стані, рейкові шляхи козлового крану та комплектуючі не належить до нерухомого майна і з приводу нього спір між особами, які беруть участь у справі відсутній. Тобто, в частині купівлі-продажу даного майна договір від 13.05.04. є дійсним і відповідно до нього до ПП “Парк” перейшло право власності на зазначене майно.

Однак, суд не може погодитися, що на підставі договору від 13.05.04. у ПП “Парк” виникло право на спірне майно, яке не визначене сторонами у акті прийому-передачі.

Як вбачається з матеріалів справи, ПП “Парк” є власником складських приміщень (літ. “І”) загальною площею 612,60 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Сирецька, 49, які перейшли до нього відповідно до нотаріально посвідченого договору ВАР № 767736 від 21.11.03., укладеного з відповідачем.

Після реєстрації за третьою особою права власності на складські приміщення ПП “Парк” було розпочато процедуру оформлення в оренду земельної ділянки, на якій розташовані ці приміщення. У 2003 р. щодо зазначеної земельної ділянки було здійснено комплекс проектно-вишукувальних робіт по інвентаризації та підготовлено Технічний звіт по становленню зовнішніх меж землекористування. ПП “Парк” було отримано відповідну Довідку про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки та вчинялися дії по оформленню проекту відведення земельної ділянки.

Оскільки майно, що було передано ПП “Парк” за договором купівлі-продажу від 13.05.04., не відносилося до нерухомості, а предмет зазначеного договору, що був укладений у простій письмовій формі, включав також і нерухоме майно, яке знаходиться на земельній ділянці (кадастровий номер 91:179:142), що прилягає до нежилої будівлі (літера “І”), яка належить ПП “Парк” і знаходиться в м. Києві на вул. Сирецькій, 49, то суд приходить до висновку, що дійсною метою укладення договору купівлі-продажу була власне саме земельна ділянка, яка є об’єктом нерухомості.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Пунктом 18 Постанови ВСУ від 06.11.09. № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” передбачено, що правочинами, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, є правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 235 Цивільного кодексу України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

13.05.04. між відповідачем та ПП “Парк” було укладено договір купівлі-продажу майна, який окрім переходу прав на рухоме майно, визначене сторонами в акті, також включав положення щодо переходу прав на нерухоме майно (земельну ділянку).

Статтею 657 Цивільного кодексу України визначено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Частиною 1 ст. 220 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

При укладенні Відповідачем та третьою особою договору купівлі-продажу від              13.05.04. ними не було додержано вимоги про його нотаріальне посвідчення, яка розповсюджується на даний договір, з огляду на наявність у ньому положень, якими передбачався перехід прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 5 Постанови Верховного Суду України від 06.11.09. № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Згідно зі ст. 217 Цивільного кодексу України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Частиною 2 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що положення п. 1.1. та п. 1.2. договору купівлі-продажу № 6 від 13.05.04. на підставі ст. ст. 220, 228, 235 Цивільного кодексу України є нікчемними в частині, що стосується продажу ПП “Парк” нерухомого майна та переходу до нього прав власності на майно, що не вивезено за межі земельної ділянки.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У зв’язку із чим суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ПП “Парк” про визнання за ним права власності на спірне майно та про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 19.04.07. та від 30.11.07., оскільки заявлені вимоги ґрунтуються на правочині, який є недійсним в силу закону.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Геліос і М” задовольнити частково.

2. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю “Геліос і М” (04073, м. Київ, просп.. Московський, 6, корп. 1, код ЄДРПОУ 32914822) право власності на майновий комплекс будівель (споруд) за адресою м. Київ, вул. Сирецька, 49, який складається з будівлі адміністративного корпусу –“літ. А”, полігону залізобетонних виробів (основна будівля –літ. “Л”), площадки для стоянки автотранспорту та залізобетонної огорожі.

3. В іншій частині позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Геліос і М” відмовити.

4. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Ремонтно-будівельне управління № 1” (04078, м. Київ, вул. Сирецька, 49 код ЄДРПОУ 0333395) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Геліос і М” (04073, м. Київ, проспект Московський, 6, корп. 1, код ЄДРПОУ 32914822) 85 (вісімдесят п’ять) грн. 00 коп. державного мита, 118 (сто вісімнадцять) грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. У задоволенні позову Приватного підприємства “Парк” відмовити повністю.

6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

7. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                                                                       Т.М. Ващенко

Повне рішення

складено 28.12.10.