Рішення

від 07.12.2010 по справі 33/156пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

33/156пд

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

07.12.10 р.                                                                                    Справа № 33/156пд                               

      Господарський суд Донецької області у складі  колегії суддів:

Головуючого судді                                         Підченко Ю.О.

Суддів                                                              Мезенцева Є.І.

                                                                         Донця О.Є.

За участю секретаря судового засідання Данилкіной П.М.

Розглянув  у відкритому судовому засіданні  справу за позовом  прокурора м. Донецька в інтересах держави в особі Міністерства вугільної промисловості України, м. Київ

до першого відповідача приватної науково-виробничої фірми „ЦЕНТР”, м. Горлівка

до другого відповідача Донецького державного підприємства „Фірма матеріально-технічного забезпечення збуту продукції виробничого об'єднання „Донецьквугілля”, м. Донецьк

за участю першої третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головного управління з питань надзвичайних ситуацій України в м. Донецьку, м. Донецьк

за участю другої третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головного управління з питань надзвичайних ситуацій, мобілізаційної та оборонної роботи Донецької обласної державної адміністрації , м. Донецьк

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Управлянні з питань цивільного захисту і військово–мобілізаційної роботи Донецької міської ради,   м. Донецьк

про визнання недійсним договору купівлі-продажу

за участю:

прокурора – Кулікова Ю.В.

представників сторін:

від позивача: Косякова Д.І. - юрисконсульт   

від першого відповідача: Цвирко Є.В. – юрисконсульт

від другого відповідача: Саркісов О.В. - адвокат

від першої третьої особи – Абрамова З.Ю.– юрисконсульт

від другої третьої особи – не з'явився

від третьої особи – не з'явився

              За клопотанням першого відповідача, з урахуванням виняткових обставин справи, значного обсягу доказів, витребування додаткових матеріалів,  які підлягають належної правової оцінки, строк слухання спору по даній справі було продовжено додатково на 15  (п'ятнадцять днів), що відповідає вимогам частини 3 статті 69 ГПК України  і знайшло своє відображення у процесуальних документах суду.

           У зв'язку з складністю справи її розгляд  відбувся колегіально, у складі трьох судів, що відповідає вимогам статті 4-6 ГПК України.

            Постановою Вищого господарського суду України від 04.08.10р. у справі №33/156пд рішення господарського суду Донецької області від 25.01.10р. та постанова Донецького апеляційного господарського суду  від 07.04.10р. були скасовані, а справу направлено на новий розгляд до  місцевого господарського суду Донецької області.

            Судом прийнято до уваги, що відповідно статті 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

СУТЬ СПОРУ:

       Прокурор м. Донецька в інтересах держави в особі Міністерства вугільної промисловості України  звернувся до господарського суду з позовом до  належних відповідачів:  першого відповідача - приватної науково-виробничої фірми „Центр” та  другого відповідача - Донецького державного підприємства „Фірма матеріально-технічного забезпечення збуту продукції виробничого об'єднання „Донецьквугілля” про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу від 05.09.07р. - сховища літ. Е-1, що знаходиться за адресою: м. Донецьк, вул. Петровського, 272е.

               Сторін було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання, тому судом з урахуванням вимог ст. ст. 42, 43 ГПК України створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом. Неприбуття у судове засідання представників другої та третьої осіб, які були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, а тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами згідно ст. 75 ГПК України.

                    Представник позивача підтримує позов прокурора у повному обсязі, однак зауважив, що не володіє інформацією щодо індивідуальних ознак сховища та внесення змін до його технічного паспорту, оскільки це належить до компетенції інших уповноважених на те органів.

                    Представник першого відповідача позов прокурора не визнає, вважає що реалізованим згідно договору купівлі-продажу є саме „сховище”, яке не може бути віднесено  до „об'єктів цивільної оборони”.   Також стверджує, що на момент реалізації,   спірне сховище мало загальну площу 171,6 кв. м, об'ємом  871 м. куб., яке складається із 9 приміщень та знаходиться за адресою : Донецька область, м. Донецьк, вул. Петровського, 272е. За обліковим даними МНС об'єкт цивільної оборони № 17592 розташований за адресою: Донецька область, вул. Петровського, 314, загальною площею 216 м.кв та об'ємом 630 м .кв, що не відповідає обліковим даним сховища яке було реалізоване. Таким чином, причетність сховища до захисної споруди цивільної оборони прокурором та позивачем не доведено.

                     Другий відповідач позов не визнає та зазначає, що предметом договору купівлі-продажу не є об'єкт  цивільної оборони, та вважає що правочин є неукладеним, оскільки сторони не виконали його істотних умов. Крім того,  підкреслює те, що спірний об'єкт не має загальнодержавного значення, а тому на час укладення спірного договору купівлі-продажу не відбулося порушення економічних інтересів держави.

                   Перша третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору надала письмові пояснення де зазначила, що у зв'язку з прийняттям державного майна – захисної споруди цивільної оборони  сховища № 17592 на баланс другим відповідачем, після проведення технічної інвентаризації Комунальним підприємством „Бюро технічної інвентаризації м. Донецька” воно значиться за адресою: вул. Петровського, 272е. За результатами проведеної перевірки був складений акт. Відповідна інформація щодо сховища № 17592 була внесена до електронного обліку Головного управляння. Також пояснила, що процедура списання сховища не була проведена, оскільки матеріали, необхідні для проведення зазначеної процедури були надані не в повному обсязі.

                    Представник другої  третьої  особи надав суду письмові пояснення де вказала, що захисні споруди цивільної оборони поділяються на види, одним з яких є сховище. Додатково  зазначила, що за результатами проведеної інвентаризації Комунальним підприємством „Бюро технічної інвентаризації м. Донецька” адресою розташування сховища № 17592 значиться вул. Петровського, 272е.

                 Третя особа особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору повідомила суд, що відповідно до останніх даних балансоутримувачем захисної споруди цивільної оборони  сховища № 17592, розташованої за адресою 83039, м. Донецьк, вул. Петровського, 272е, був другий відповідач. Також зазначила, що зміна адреси сховище не тягне за собою зміну його статусу, а лише є підставою для внесення змін до облікових даних. Щодо розбіжностей площі у облікових даних та фактичної площі повідомила, що на даний час розпочато виготовлення технічної документації на захисну споруду цивільної оборони, як об'єкт нерухомого майна, формування інвентаризаційних справ та оновлення документів на захисні споруди цивільної оборони (цивільного захисту).

                 До прийняття рішення у справі прокурором  надане клопотання в розумінні вимог ст.ст. 66, 67 ГК України щодо забезпечення позову, а саме накласти арешт на нерухоме майно - сховище літера Е-1, що знаходиться за адресою : м. Донецьк вул. Петровського, 272е.

  Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

На час подання заяви про забезпечення позову, тягар доказування покладається на особу, яка її подала. Доказування повинно здійснюватись за загальними правилами відповідно до  вимог ст. 33 ГПК України та належністю їх до спору згідно ст.ст. 34, 36 ГПК України.

             Клопотання прокурора не мотивоване посиланням на відповідні докази, що доводять необхідність вжиття заходів по забезпеченню позову

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд здійснив оцінку доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів та дійшов до висновку щодо їх необґрунтованості також з урахуванням наступного:

·          розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

·          забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

·          наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, що такий захід може забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

·          імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду у разі невжиття таких заходів;

·          запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Прокурором не доведено, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, і існує загроза його невиконання у майбутньому. Законодавець встановлює, що  приймаючи ухвалу про заборону суб'єкту господарювання вчинять певні дії, господарський суд повинен чітко визначити підстави застосування таких заходів.

Відповідно до вимог статті 66, 67 ГПК України застосування заходів забезпечення позову у справі – є правом суду, з урахуванням  наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Дійсно такий захід повинен забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.  Втім, під час розгляду  заяви прокурора про забезпечення позову, суд забезпечує збалансованість інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу. Тому, суд не вбачає заяву прокурора обґрунтованою, оскільки відсутні підстави для застосування таких заходів і відмовляє у її задоволенні.

                З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін, вислухавши доводи прокурора, заперечення представників  першого та  другого відповідачів, пояснення третіх осіб, суд встановив:

         Позов прокурор мотивовано тим, що на час проведення перевірки дотримання законодавства при здійсненні процедури відновлення платоспроможності Державного підприємства Фірма матеріально-технічного забезпечення та збуту продукції виробничого об'єднання „Донецьквугілля” при відчуженні захисної споруди цивільної оборони – сховища № 17592, розташованого за адресою: м. Донецьк, вул. Петровського, 272е було порушені вимоги  закону, а тому прокурор  намагається визнати недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу від 05.09.07р. - сховища літ. Е-1, шо знаходиться за адресою: м. Донецьк, вул. Петровського, 272е.

Так, прокурор доводе, що спірний об'єкт є захисною спорудою цивільної оборони, який був реалізований під час процедури санації другим відповідачем, на виконання додатку  до плану санації, затвердженого ухвалою господарського суду Донецької області  у справі № 15/127Б про банкрутство та погодженого з Міністерством  вугільної промисловості України. Втім, прокурор вважає, що сховище має особливий статус, оскільки відповідно до вимог закону встановлені обмеження щодо розпорядження ним. На момент затвердження додатку до плану санації було відомо про те, що спірний  об'єкт не може використовуватися за цільовим призначенням. Реалізація цього об'єкту можлива лише після зміни його статуту в громадську споруду. Прокурор стверджує, що підставою для звернення з позовом слугувало порушення сторонами порядку укладення вказаної угоди, як це зазначено унормативно-правовик актах.

                У  якості нормативного обґрунтування позову прокурор посилається на порушення сторонами  під час укладення договору купівлі-продажу вимог законів та інших нормативно-правових актів, а саме:  ст. 1 Закону України” Про цивільну оборону України”, ст.ст.  9, 27 Закону України „ Про правові засади цивільного захисту”, ст. 10 Закону України „ Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного  та природного характеру”, ст. 1 Закону України „Про управління об'єктами державної власності”, ст.ст. 32, 33 Закону України „ Про власність”, діючіх  на момент укладення угоди, Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.11.06р. за №1539, далі Положення -1,  Положення про головне управління з питань надзвичайних ситуацій, управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, управління та відділи (сектори) з питань надзвичайних ситуацій, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.08р. за № 361, далі Положення - 2,  Інструкції „ Про порядок списання непридатних захисних споруд цивільної оборони”, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.99р. за № 567, далі Інструкція, ст. ст. 203, 207, 215,   ч. 2 ст. 326 ЦК України, ч. 2 ст. 135 ГК України.

   Сховище за інвентарним номером 17592, місткістю 150 чоловік було введене в експлуатацію в 1982р. Статус захисної споруди, її основні технічні характеристики визначені у паспорті сховища. Облікова картка означеного сховища містить виправлення щодо адреси – з б. 314 по вул. Петровського на - б.272е.

    Рішенням виконкому Петровської районної ради м. Донецька №79/3 від 12.03.2003р. оформлено право власності за державою в особі Верховної ради України на низку об'єктів нерухомості зі визначенням права повного господарського відання Державного підприємства „Фірма матеріально-технічного забезпечення збуту продукції виробничого об'єднання „Донецьквугілля”, у тому числі – на сховище літ. Е-1, площею 171,6 кв.м., розташоване у м. Донецьку по вул. Петровського, 272е.

   На підставі вказаного рішення Управлінням комунального господарства виконавчого комітету Донецької міської ради Відповідачу 2 було видане свідоцтво про право власності від 17.03.2003р., а 19.03.2003р. здійснено реєстрацію права власності на будівлі, розташовані за адресою: м Донецьк, вул. Петровського, 272е,  із визначенням загальнодержавної форми власності та перебування будівель у Державного підприємства „Фірма матеріально-технічного забезпечення збуту продукції виробничого об'єднання „Донецьквугілля” на праві повного господарського відання.

   26 лютого 2003 року другий відповідач у справі звертався до голови Петровської районної ради як до начальника цивільної оборони Петровського району м. Донецька з проханням виключити приміщення, яке перебуває на балансі підприємства як сховище №17592, з переліку захисних споруд цивільної оборони, що значаться за Петровським районом м. Донецька. У відповіді за № 01-247 від 24.03.2003р. було пропоноване застосувати заходи щодо необхідності проведення списання споруди із дотриманням Інструкції та обов'язковим доданням висновку Донецького ПромбудНДІпроект про стан споруди.  

За результатами інвентаризації  захисних споруд цивільної оборони , яка була проведена у 2005 році  про що свідчить акт від 13.10.2005р., у яком встановлено, що захисна споруда №17592 перебуває в аварійному стані та підлягає списанню. Згідно висновку про технічний стан сховища цивільної оборони №17592, затвердженого заступником директора ПромбудНДІпроект  у 2004р. значиться, що спірне майно – сховище  є непридатним для цілей захисту переховування та підлягає списанню у чинному порядку, а підземна споруда – переведенню до господарських об'єктів.

           З метою задоволення вимог кредиторів державного підприємства “Фірма матеріально-технічного забезпечення збуту продукції виробничого об'єднання „Донецьквугілля” у особливому провадженні – справі про банкрутство, були внесені доповнення до плану санації, де передбачалося реалізація, у тому числі, сховища, розташованого за адресою: Донецька область, м. Донецьк, вул. Петровського, 272е.

23 липня 2007 року було проведено аукціон по реалізації майна державного підприємства „Фірма матеріально-технічного забезпечення збуту продукції виробничого об'єднання „Донецьквугілля”,  оформлений протоколом №1, за наслідком якого переможцем став перший відповідач у справі - приватна науково-виробничої фірма „Центр”, м. Горлівка.

5 вересня 2009 року. між державою в особі Верховної ради України у повному господарському віданні Донецького державного підприємства “Фірма матеріально-технічного забезпечення збуту продукції виробничого об'єднання “Донецьквугілля”, далі Продавець, та приватною науково-виробничою фірмою „ЦЕНТР”, далі Покупець був укладений договір купівлі-продажу, згідно пункту 1.1 якого, Продавець продав, а Покупець купив сховище літ.Е, загальною площею 171,6 кв.м, що складає 6/100 ідеальної частки будівель, яке знаходиться за адресою: Донецька область, м. Донецьк, вул. Петровського, 272е, яке було передане Покупцю, про що складено акт прийому -передачі.

Даний договір було нотаріально посвідчено у Державному реєстрі правочинів, та на підставі свідоцтва про право власності зареєстроване за першим відповідачем у справі.  На час продажу процедуру списання будівлі із статусу захисної споруди не було проведено, що  підтверджується листами: другого відповідача від 27.11.08р. за № 1/32 та  Міністерством вугільної промисловості України  від 19.12.08р. за № 1735/02/04-02.

            Прокурор наполягає на позові, і вважає що, сховище за № 17592, яке є предметом спірного договору та розташоване за адресою: м. Донецьк, вул. Петровського, 272е за даними управлінь обліковане як об'єкт цивільної оборони та у встановленому постановою Кабінету Міністрів України № 567 від 07.04.99р. порядку не позбавлено цього статусу. Крім того, зазначає, що продаж сховища в процедурі санації можлива була тільки після його списання та переведення у статус громадської будівлі Таким чином, існують всі правові підстави для визнання  договору купівлі-продажу сховища недійсним з моменту його укладення, оскільки  сторонами було порушено порядок його укладення та необґрунтоване відчуження державного майна.

              Дослідивши правову норму, яка підлягає застосуванню у спірних відносинах сторін, суд дійшов висновку, що  позов прокурора обгрунтований, виходячи із наступного:

  За своєю правовою природою між сторонами було укладено договір купівлі –продажу. Фактичні обставини справи підтверджують, що сторони досягли усіх суттєвих умов передбачених законом для даних видів договорів купівлі-продажу: зокрема щодо його предмету, ціни та строку його дії, а тому він вважається укладеним згідно вимог ст.ст. 180,  181 ГК України та ст.ст. 655-697 ЦК України.

               Вказані, на думку прокурора та позивача порушення, є підставою для визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним за ознаками вимог ст.ст. 203, 207 215 ЦК України.

             Суд виходе із того, що спірний об'єкт може бути відчужено у визначений спосіб за умови списання та переведення його у статус громадської будівлі у встановленому порядку. На момент укладення спірного договору списання будівлі зі статусу захисної споруди здійснено не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його  банкрутом”,  продаж частини майна  боржника  - державного підприємства в процедурі   санації  проводиться     відповідно до законодавчих актів   з питань приватизації  з урахуванням  особливостей,  передбачених цим Законом.  Відповідно до  ст. 5  Закону України  „Про приватизацію державного майна”,  приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, до яких відносяться  захисні  споруди  цивільної оборони.

Як встановлено судами, сховище №17592 не було списане та переведене    у статус громадської будівлі у відповідності до Інструкції. Так, пунктом  2  Інструкції  визначено, що списанню підлягають  наступні захисні споруди, зокрема:

·           які стали не   придатними  для  експлуатації,  оскільки  втратили властивості захисних і несучих будівельних  конструкцій  внаслідок фізичного зношення, аварій та стихійного лиха;

·          у зв'язку  з   будівництвом,   розширенням,   реконструкцією, технічним  переоснащенням  підприємств  або  їх окремих будівель і споруд  стали  не  придатними  для  експлуатації  і  відновити  їх технічно неможливо чи економічно недоцільно, а також які неможливо використати для  захисту  населення  і  передати  в  установленому законодавством  порядку  іншим  підприємствам.  При цьому у планах технічного переоснащення і реконструкції  підприємств  обов'язково передбачається  поповнення  списаного  фонду  захисних  споруд  до встановленого  рівня  забезпечення   населення   цими   захисними спорудами. Таким чином, вказаною Інструкцією визначено порядок такого списання.

     Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

            Закон  визначає підстави для визнання правочину недійсним та настання певних наслідків, зокрема:

·          Цивільний кодекс (ст.215) формулює детальні та достатньо визначені положення про підстави недійсності правочинів та про види недійсних правочинів (нікчемні та оспорювані). Положення ст. 207 ГК з цього ж питання, хоч і стосуються лише господарських договорів, але є більш загальними. Виходячи із принципового положення про Цивільний кодекс як основний акт цивільного законодавства, при вирішенні питання про підстави недійсності (нікчемності, оспорюваності) правочина у сфері дії Господарського кодексу слід застосовувати відповідні положення Цивільного кодексу. Підстави нікчемності умов договорів, встановлені ч. 2 ст. 207 ГК не повинні застосовуватись, оскільки визнання нікчемності умов типових договорів є взагалі некоректним (як таке,що передбачає застосування до типового договору, що є нормативно-правовим актом, правової конструкції нікчемності, яка може стосуватись тільки правочинів).

·          відповідно до ч. 1 ст. 215 і ч. 1 ст. 203 ЦК підставою недійсності правочину є суперечність його змісту актам цивільного законодавства. Під змістом правочину тут розуміється зміст волевиявлення учасників правочину в цілому, тобто як волевиявлення щодо змісту цивільних правовідносин, що мають виникнути на підставі правочину, так і волевиявлення стосовно того, з ким ці правовідносини мають бути встановлені. Тому правочин може бути визнаний недійсним, зокрема у разі, коли ним порушено право третьої особи, яка відповідно до закону отримала право на укладення договору стосовно того ж предмета за результатами конкурсу, аукціону тощо (в зв'язку з тим, що  волевиявлення стосовно учасника правочину, суперечить акту цивільного законодавства) ;

·          підставою недійсності правочину може бути його суперечність актам цивільного законодавства (ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК). При застосуванні цього положення слід врахувати, що абсолютна більшість законів та інших нормативно-правових актів формулюють норми, що належать до декількох галузей законодавства. В багатьох випадках в одних і тих же положеннях актів законодавства формулюються норми двох і навіть трьох галузей права. Тому численні публічно-правові заборони та обмеження, які стосуються умов, за яких можливе вчинення правочину, мають тлумачитись так, що вони мають цивільно-правовий зміст, а їх порушення є підставою для висновку про те, що зміст правочину суперечить акту цивільного законодавства.

                  За загальним правилом, кожна особа, що бере участь у справі, повинна довести обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень(стаття 33 ГПК України). Водночас коментована стаття визначає підстави, з яких ці особи звільняються від обов'язку доказування. Підстави звільнення від доказування можна поділити на три групи:

·          а) обставини, визнані господарським судом загальновідомими (частина першої статті 35 ГПК України;

·          б) преюдиціальні факти (частини 2-4 статті 35 ГПК України);

·          в) законні презумпції ( частина п'ята  статті 35 ГПК України).

               Відповідно до частини 3 статті 43 ГПК України визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими. Отже, таке визнання не є підставою звільнення від доказування, тобто незалежно від того, що одна сторона визнає певні обставини, які наводяться іншою стороною, остання повинна надати відповідні докази.

              Вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені. Прокурором доведені певні дії, які були вчинені керівником другого відповідача у справі – Ромашкіной   Л.Г. при укладенні спірної угоди купівлі-продажу від 05.09.07р., оскільки вони носили противоправний характер та мали тяжкі наслідки для держави. Вказані обставини встановлені вироком Київського районного суду м. Донецька від 14.06.10р. під час розгляду кримінальної справи де доведено, що вартість об'єкту при продажу було занижено до 322 214 грн. 70 коп., чим завдані державі збитків, які більше ніж  у 250 разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.    

 Тобто, керівником другого відповдіача  було розпочато процедуру списання захисного об'єкту та отримано висновок про технічний стан сховища цивільної оборони №17592, затвердженого заступником директора ПромбудНДІпроект  у 2004р., за яким означене сховище визначене як непридатне для цілей захисту переховування та  підлягає списанню в чинному порядку, а підземна споруда – переведенню до господарських об'єктів.  Натомість, процес списання та переведення закінчено не було. Таким чином, на момент укладення спірного договору купівлі-продажу сховище належало до загальнодержавної власності і мало статус захисної споруди цивільної оборони.

Щодо особливого провадження у справі про банкрутство, то  реалізації даного плану санації повинна здійснюватися  відповідно до норм діючого законодавства з урахуванням специфіки визначених у цьому плані об'єктів тощо.

             Законодавець встановлює, що окремим різновидом противоправних дій є договори, укладені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Для визнання їх недійсними не вимагається обов'язкового значення прямого  припису закону, який цей договір порушує, а лише доведення мети, що суперечить інтересам держави і суспільства.

             Стаття 33  ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України визначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

     Прокурором доведені правові підстави для визнання спірного договору купівлі-продажу сховища літ. Е-1, шо знаходиться за адресою: м. Донецьк, вул. Петровського, 272е, укладеного 05.09.07р., між  приватною науково-виробничою фірмою „Центр” та  Донецьким державним підприємством „Фірма матеріально-технічного забезпечення збуту продукції виробничого об'єднання „Донецьквугілля”.  

     Підставою визнання недійсним вказаної угоди є те, що зазначений об'єкт був проданий без дотримання процедури зміни його статусу, тобто порушенням встановленого законом порядку. Таким чином, прокурором  доведено мета, що суперечить інтересам держави і суспільства на час укладення  спірного договору купівлі-продажу сховища, яке належить до загальнодержавної власності та залишається на обліку об'єктом цивільного захисту.

     На підставі викладеного, позов прокурора  обґрунтований та підлягає задоволенню, у зв'язку з чим, слід визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу від 05.09.07р. - сховища літ. Е-1, що знаходиться за адресою: м. Донецьк, вул. Петровського, 272е, між Державним підприємством Фірма матеріально-технічного забезпечення  та збуту продукції виробничого об'єднання „ Донецьквугілля”  та приватною фірмою Науково-виробничою фірмою „ Центр”.

   Відносно застосування наслідків на час визнання недійсним правочину, то це питання не вирішується судом, оскільки між сторонами  з цього приводу відсутній спір.

             У випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судових витрат зі справи, у тому числі і сум державного мита за подання заяви про перегляд рішення в апеляційному або у касаційному порядку, здійснює господарський суд, який приймає рішення, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат за приписами ст.ст. 44, 46, 47, 49 ГПК України.  

             Державне мито, від сплати якого позивач у встановленому законом порядку звільнений, стягується з відповідача порівну в доход бюджету  пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита. А тому за наслідками розгляду справи державне мито  за подання позову прокурора стягується з відповідачів порівну в сумі 42 грн. 50 коп. на користь державного бюджету.

            Витрати по державному миту в сумі 42 грн. 50 коп. за перегляд рішення суду у касаційному порядку відносяться на другого відповідача у справі -  Донецьке державне підприємство„Фірма матеріально-технічного забезпечення збуту продукції виробничого об'єднання „Донецьквугілля”.

            Питання розподілу витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу не вирішується судом по даній справі, оскільки відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.02р. за №411 „Про визначення розміру витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу”, прокурор та позивач, у встановленому порядку звільнений від сплати державного мита, а тому розмір витрат  встановлений для нього на час подання позову –  за нульовою ставкою.

               У судовому засіданні, яке відбулося 07.12.10р. згідно частини 2 статті 85 ГПК України було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивні частини.

              На підставі викладеного та керуючись   ст.ст. 124, 129 Конституції України,   ч.2 ст. 20 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” ст. ст.  203,  207, 215, 655-697 ЦК України,  ст. 20 ГПК України, ст. ст.  1,4-4, 4-6, 22,  27, 29, 33, 34, 35, 36, 43, 49, 66, 67, ч. 3 ст. 69, 79,  82, 82-1, 84, ч.ч. 2, 3  ст. 85, 111-12 ГПК України  суд,  

В И Р І Ш И В:

               1.  Позов прокурора м. Донецька в інтересах держави в особі Міністерства вугільної промисловості України до належних відповідачів у справі, зокрема: першого відповідача - приватної науково-виробничої фірми „Центр” та другого відповідача - Донецького державного підприємства „Фірма матеріально-технічного забезпечення збуту продукції виробничого об'єднання „Донецьквугілля” задовольнити.

    2.  Визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу від 05.09.07р. - сховища літ. Е-1, що знаходиться за адресою: м. Донецьк, вул. Петровського, 272е між Державним підприємством Фірма матеріально-технічного забезпечення  та збуту продукції виробничого об'єднання „ Донецьквугілля”  та приватною фірмою Науково-виробничою фірмою „ Центр”.

   3.   Стягнути з першого відповідача у справі – приватної науково-виробничої фірми „ ЦЕНТР” Донецька область, м. Горлівка, вул. Мініна та Пожарського, ід.код 23184400, р/р 26008301550323 у філії Центрально-міського відділення Промінвестбанку у м. Горлівка, МФО 334464, на користь:

              - державного бюджету України  державне мито в сумі 42 грн. 50 коп., видавши наказ та надіславши його на виконання до Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції у Донецької області.

             4.  Стягнути з другого відповідача у справі - Донецького державного підприємства „Фірма матеріально-технічного забезпечення збуту продукції виробничого об'єднання „Донецьквугілля”, м. Донецьк, вул. Собінова, 2а, ід. код 00183360, р/р 260019800334 у АК Промекономбанк м. Донецьк, МФО 334992, на користь:

            -   державного бюджету України  державне мито в сумі 42 грн. 50 коп., видавши наказ та надіславши його на виконання до Державної податкової інспекції у  м. Макіївки  Донецької області.

             5.  Витрати по державному миту в сумі 42 грн. 50 коп. за перегляд рішення суду у касаційному порядку відносяться на  другого відповідача у справі -  Донецьке державне підприємство „Фірма матеріально-технічного забезпечення збуту продукції виробничого об'єднання „Донецьквугілля”.

            6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.              

Головуючий суддя                                                               Підченко Ю.О.                               

                   Судді                                                                                                   Мезенцев Є.І.

                                                                                                                                Донец О.Є.

Повний текст рішення  складено – 13.12.10р.