Рішення

від 19.01.2011 по справі 5020-3/204

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

5020-3/204

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

19 січня 2011 року справа № 5020-3/204

За позовом          Відкритого акціонерного товариства „Севастопольський морський завод”,

                    ідентифікаційний код 14312370

                    (99001, м. Севастополь, вул. Героїв Севастополя, 13)

до                    Товариства з обмеженою відповідальністю „Добриня та Ко”,

                    ідентифікаційний код 16328694

                    (99029, м. Севастополь, пр. Ген. Острякова, 15)

про стягнення 10428,38 грн.,

Суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивач (ВАТ „Севастопольський морський завод”) – Нємцева Н.В., представник, довіреність № 02/04 від 10.01.2011;

відповідач (ТОВ „Добриня та Ко”) –явку уповноваженого представника не забезпечив.

Обставини справи:

08.12.2010 Відкрите акціонерне товариство „Севастопольський морський завод” (далі –позивач) звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Добриня та Ко” (далі –відповідач) про стягнення 8928,12 грн. заборгованості за надані послуги пропускного режиму; 1151,70 грн. збитків від інфляції та 348,56 грн. –3% річних, разом –10428,38 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на загальні норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, зокрема, статті 525, 530, 625 ЦК України та статті 193, 216, 218 ГК України.

Ухвалою від 10.12.2010 порушено провадження у справі № 5020-3/204, розгляд справи призначений на 22.12.2010.

Ухвалою від 22.12.2010 розгляд справи відкладено на 19.01.2011, у зв'язку з неявкою відповідача, невиконанням ним вимог суду.

У судове засідання 19.01.2011 відповідач явку уповноваженого представника знову не забезпечив, хоча про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином та своєчасно, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення /арк. с. 57/.

Не скористався відповідач і своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову, господарському суду не надав.

Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України –за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 19.01.2011 представник позивача наполягала на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані докази, суд –

ВСТАНОВИВ:

ТОВ „Добриня та Ко” звернулось до ВАТ „Севастопольський морський завод” із службовими заявками за вих. № 1543 від 09.12.2008, № 1571 від 24.12.2008, № 1483 від 13.01.2009, № 1486 від 26.01.2009, № 1580 від 08.01.2009, № 1585 від 13.01.2009, № 1586 від 13.01.2009, № 1591 від 15.01.2009 із проханням про надання послуг пропускного режиму протягом січня 2009 року /арк. с. 9-16/.

ВАТ „Севастопольський морський завод” надав відповідачу протягом січня 2009 року послуги пропускного режиму згідно з переліченими заявками, що підтверджується Актом здачі, приймання виконаних робіт, послуг № 28/12 від 26.01.2009, в якому сторони визначили вартість послуг: 4336,80 грн. з ПДВ /арк. с. 17/.

Службовими заявками за вих. № 1607 від 28.01.2009, № 1608 від 28.01.2009, № 1609 від 30.01.2009, № 1618 від 10.02.2009, № 1619 від 10.02.2009, № 1752 від 12.02.2009          ТОВ „Добриня та Ко” просило ВАТ „Севастопольський морський завод” надати йому послуги пропускного режиму протягом лютого 2009 року /арк. с. 19-24/.

Позивач вказані послуги надав, що підтверджується двостороннім Актом здачі, приймання виконаних робіт, послуг № 55/12 від 26.02.2009, в якому сторони визначили вартість виконаних робіт: 4591,32 грн. /арк. с. 25/.

Таким чином, згідно з Актами від 26.01.2009 та 26.02.2009 ВАТ „Севастопольський морський завод” надав ТОВ „Добриня та Ко” послуги пропускного режиму на загальну суму 8928,12 грн. (4336,80+4591,32).

На оплату наданих послуг позивач виставив відповідачеві відповідні рахунки: № 28/12 від 26.01.2009 на суму 4336,80 грн. /арк. с. 18/ та № 55/12 від 26.02.2009 на суму 4591,32 грн. /арк. с. 26/.

Проте, відповідач свої зобов'язання щодо оплати наданих послуг не виконав, рахунки не сплатив.

Листом від 29.07.2009 за вих. № 232-277 ВАТ „Севастопольський морський завод” звернулося до відповідача із вимогою погасити існуючу заборгованість за послуги пропускного режиму на загальну суму 8928,12 грн. /арк. с. 27/.

Зазначена вимога отримана відповідачем 10.08.2009, про що свідчить підпис уповноваженої особи відповідача на повідомленні про вручення поштового відправлення /арк. с. 28/.

Проте, ТОВ „Добриня та Ко” вимоги позивача не виконало, за надані останнім послуги не розрахувалось.

Аналогічний за змістом лист № 232-464 надісланий відповідачеві 03.12.2009          /арк. с. 29/. У відповідь ТОВ „Добриня та Ко” листом від 15.12.2009 за вих. № 15/1 гарантувало виконання зобов'язання щодо оплати вартості наданих послуг у строк до 25.02.2010 /арк. с. 30/.

16.02.2010 позивач отримав ще один гарантійний лист, в якому відповідач фактично визнавав заборгованість перед позивачем за несплату наданих послуг пропускного режиму на загальну суму 8928,12 грн. та гарантував виконання своїх зобов'язань у строк до 30.03.2010 /арк. с. 31/.

Листом від 22.11.2010 № 02/666 позивач знову направив відповідачеві вимогу щодо оплати наданих послуг у сумі 8928,12 грн. разом із рахунками № 28/12 від 26.01.2009 на суму 4336,80 грн. та № 55/12 від 26.02.2009 на суму 4591,32 грн. /арк. с. 32/.

Дана вимога також отримана відповідачем 26.11.2010 /арк. с. 35/, проте не була виконана, що спричинило звернення ВАТ „Севастопольський морський завод” до суду із даним позовом.

Після подачі позову відповідач вкотре підтвердив факт наявності заборгованості за послуги пропускного режиму в сумі 8928,12 грн. та гарантував їх оплату та погашення заборгованості в строк до 31.01.2011 (лист від 02.12.2010 № 167 /арк. с. 50/).

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини першої статі 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Також згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

В свою чергу, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. ст. 202, 204 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

На підставі наданих до матеріалів справи доказів суд дійшов висновку, що дії сторін у справі з надання-отримання послуг пропускного режиму, в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов'язки, аналогічні зобов'язанням за договором про надання послуг. Ці дії згідно зі статтями 11, 712 Цивільного кодексу України є підставою виникнення у відповідача обов'язку сплатити заборгованість за надані позивачем послуги у повному обсязі.

Статтею 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною першою статті 903 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Водночас, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Як встановлено судом, вимога про сплату заборгованості в сумі 8928,12 грн. пред'явлена відповідачеві 29.07.2009 та отримана ним 10.08.2009, отже відповідач був зобов'язаний сплатити вартість послуг з пропускного режиму принаймні в строк до 17.08.2009 (10.08.2009 + 7 днів).

Згідно зі статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині першій статті 193 Господарського кодексу України.

В матеріалах справи міститься акт звірення взаєморозрахунків сторін станом на 01.12.2010, підписаний обома сторонами, що поряд із заявками відповідача, Актами здачі, приймання виконаних робіт, послуг, гарантійними листами, є додатковим доказом наявності заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 8928,12 грн.

За викладених обставин, суд визнає позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 8928,12 грн. обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 1151,70 грн. та 3% річних в розмірі 348,56 грн.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат /арк. с. 36-37/, наданий позивачем, суд зазначає, що позивачем безпідставно виключено з цього розрахунку період з квітня по липень 2010 року, тобто не враховано дефляцію.

За розрахунком суду сума інфляційних втрат за обома Актами складає 1071,38 грн., а саме:

за Актом № 28/12 від 26.01.2009:

100,8%*100,9%*101,1%*100,9%*101,8%*101,9%*100,9%*99,7%*99,4%*99,6%*99,8%*101,2%*102,9%*100,5% = 112,0%

4336,80 грн.*112,0% / 100 –4336,80 = 520,42 грн.

за Актом № 55/12 від 26.02.2009:

100,8%*100,9%*101,1%*100,9%*101,8%*101,9%*100,9%*99,7%*99,4%*99,6%*99,8%*101,2%*102,9%*100,5% = 112,0%

4591,32 грн.*112,0% / 100 –4591,32 = 550,96 грн.

Таким чином інфляційні збитки за обома Актами склали 1071,38 грн. (520,42+550,96).

Отже, заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню частково, в розмірі 1071,38 грн. В частині стягнення збитків від інфляції в сумі 80,32 грн. позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Розрахунок 3% річних /арк. с. 36-37/, наданий позивачем, є вірним, а тому з відповідача підлягає стягненню 3% річних у сумі 348,56 грн. (169,31+179,25).

Підсумовуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 10 348,06 грн., з яких: 9999,50 грн. –основний борг за обома Актами в сумі 8928,12 грн. з урахуванням інфляційних втрат (1071,38 грн.), 348,56 грн. –3% річних.

Витрати позивача по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, державне мито у розмірі 103,48 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 234,18 грн. (10348,06/10428,38*236,00) підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 49, 75, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Добриня та Ко” (99029, м. Севастополь, пр. Ген. Острякова, 15, ідентифікаційний код 16328694, відомості про рахунки в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Відкритого акціонерного товариства „Севастопольський морський завод” (99001, м. Севастополь,  вул. Героїв Севастополя, 13, ідентифікаційний код 14312370, п/р 2600813708 у Кримській Республіканській дирекції АТ „Райффайзен Банк Аваль”, МФО 324021) 10 348,06 грн. (десять тисяч триста сорок вісім грн. 06 коп.), з яких: 9999,50 грн. –основний борг з урахуванням індексу інфляції та 3% річних в сумі 348,56 грн., а також витрати по сплаті державного мита у розмірі 103,48 грн. (сто три грн. 48 коп.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 234,18 грн. (двісті тридцять чотири грн. 18 грн.).

                              Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.          В частині стягнення інфляційних втрат в сумі 80,32 грн. –в позові відмовити.

Суддя                                                                 підпис                                                 В.О.Головко

Рішення оформлено відповідно до

вимог статті 84 Господарського

процесуального кодексу України

і підписано 24.01.2011.