Рішення

від 31.01.2011 по справі 12/1848-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, Майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"31" січня 2011 р.

Справа № 12/1848-10

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 м. Хмельницький

до Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк” в особі Хмельницької обласної філії ПАТ „Укрсоцбанк”  м. Хмельницький

про   1. Визнання договору про надання не відновлювальної кредитної лінії № 880 /123-НКЛМ 3 від 11 травня 2006 року укладений між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та з АКБ соціального розвитку „Укрсоцбанк” - удаваним правочином.

2. Застосування наслідків удаваного правочину та визнання договору про надання не відновлювальної кредитної лінії № 880 /123-НКЛМ 3 від 11 травня 2006 року укладеного між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та з АКБ соціального розвитку „Укрсоцбанк” таким, що укладений в національній валюті України - гривні.

3. Визнання кредиту за Договором про надання не відновлювальної кредитної лінії № 880 /123-НКЛМ 3 від 11 травня 2006 року укладений між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та з АКБ соціального розвитку „Укрсоцбанк” був наданий в сумі 353500,00 грн. (триста п'ятдесят три тисячі п'ятсот грн. 00 коп.), на умовах визначених у цьому Договорі.

4. Визнання   недійсними    п.    1.1.1.    Договору    про    надання    не відновлювальної кредитної лінії № 880 /123-НКЛМ 3 від 11 травня 2006 року укладеного між Фізичною особою -   підприємцем   ОСОБА_1 та з АКБ соціального розвитку „Укрсоцбанк”.

                                                            Суддя            В.О. Шпак

Представники сторін:

позивача:      ОСОБА_3 - представник за довіреністю від 07.12.10р.

відповідача: Кеба А.С. - за довіреністю №02-04/618 від 04.01.2010р.

Рішення приймається 31.01.2011року, оскільки в судовому засіданні оголошувалась перерва.

Суть спору:

Позивач - Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 м. Хмельницький звернувся до суду з позовом до відповідача - Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Хмельницької обласної філії АКБ "Укрсоцбанк" м. Хмельницький про 1. Визнання договору про надання не відновлювальної кредитної лінії № 880 /123-НКЛМ 3 від 11 травня 2006 року укладений між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та з АКБ соціального розвитку „Укрсоцбанк" - удаваним правочином. 2. Застосування наслідків удаваного правочину та визнання договору про надання не відновлювальної кредитної лінії № 880 /123-НКЛМ 3 від 11 травня 2006 року укладеного між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та з АКБ соціального розвитку „Укрсоцбанк" таким, що укладений в національній валюті України - гривні. 3. Визнання кредиту за Договором про надання не відновлювальної кредитної лінії № 880 /123-НКЛМ 3 від 11 травня 2006 року укладений між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та з АКБ соціального розвитку „Укрсоцбанк" був наданий в сумі 353500,00 грн. (триста п'ятдесят три тисячі п'ятсот грн. 00 коп.), на умовах визначених у цьому Договорі. 4 Визнання недійсними п. 1.1.1. Договору про надання не відновлювальної кредитної лінії № 880 /123-НКЛМ 3 від 11 травня 2006 року укладеного між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та з АКБ соціального розвитку „Укрсоцбанк".

Ухвалою суду від 05.01.2011р. замінено первісного відповідача Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку „Укрсоцбанк” в особі Хмельницької обласної філії АКБ „Укрсоцбанк” м. Хмельницький належним відповідачем Публічним акціонерним товариством „Укрсоцбанк” в особі Хмельницької обласної філії ПАТ „Укрсоцбанк”.

В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що спірний договір передбачає, що кредит наданий в доларах Сполучених Штатів Америки та розрахунки між ним та Відповідачем мають здійснюватись в тій самій валюті. Але насправді, кредитний договір є удаваним правочином, так як його було вчинено з метою приховання іншого правочину, який сторони вчинили в дійсності, а саме було здійснено надання кредиту в національній валюті України - гривні.

Відповідно до абзацу 1 Декрету Кабінету Міністрів України ”Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Згідно статті 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня. Стаття 3 Декрету встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, а відповідно до статті 533 Цивільного Кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях, про що заздалегідь було відому як позивачу, так і відповідачу. Саме тому, договори підряду були укладені і виконані в українській гривні, про що відповідачу було відомо.

Окрім того, відповідно до пункту 2 статті 13 Декрету, уповноважені банки, які отримали від Національного банку України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці установи. Проведення розрахунків між позивачем та будівельниками, як резидентами України по договорах підряду в доларах Сполучених Штатів Америки - без індивідуальної ліцензії НБУ, якої не мали ні позивач, ні будівельники - було би порушенням підпункту ”г” пункту 4 статті 5 Декрету, який в свою чергу встановлює, що індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують (в тому числі) операції з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Таким чином, Відповідач, як агент валютного контролю, просто не мав права, за законом, надавати мені кредит в іноземній валюті, для його використання з метою проведення розрахунків іноземною валютою між резидентами України на території України без індивідуальної ліцензії НБУ. Наведені обставини, свідчать про те, що між позивачем та Відповідачем насправді було укладено кредитний договір в національній валюті України - гривні, що не суперечить законодавству України, але Договір було замасковано під договір кредитування    в доларах США. Відповідно до частини 2 статті 235 Цивільного Кодексу України, якщо правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Оскільки, між позивачем та відповідачем фактично було укладено договір про надання кредиту в національній валюті України - гривні, в розмірі 353500,00 грн. (що було еквівалентно за курсу 5,05 грн. за 1 долар Сполучених Штатів Америки 70000 доларів США) відносини між позивачем та відповідачем мають бути врегульовані саме таким договором. При застосуванні наслідків удаваного правочину, вважає, що графік платежів має бути змінений з моменту укладення Договору, виходячи з того, що Договір фактично укладений в гривні на суму 353500,00 грн., також мають бути перераховані в українську гривню, всі платежі сплачені ним в доларах Сполучених Штатів Америки за комерційним курсом Відповідача, який діяв в день погашення мною заборгованості по кредиту.

Укладення вищенаведеного удаваного Договору порушує його права тим, що через значне підвищення курсу долара Сполучених Штатів Америки до української гривні, він в даний час змушений сплачувати значно більшу суму тіла кредиту в гривні, ніж фактично отриману від Відповідача, та значно більшу суму процентів в гривні, ніж фактично передбачена кредитним договором, що суперечить положенням Декрету.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

Відповідач позовні вимоги не визнав. У відзиві на позов  зазначив, що вказану угоду було укладено відповідно до положень чинного законодавства. Крім того, вказав, що позивачем не було доведено, що воля сторін в даному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж: ті, які передбачені правочином.

Просить в позові відмовити.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін, суд дійшов до наступних висновків.  

11 травня 2006 року між Позивачем та Відповідачами було укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 880/123-НКЛМ 3 від 11.05.2006 року, у відповідності до якого Позивач отримав грошові кошти в сумі 70 000,00 доларів США 00 центів США у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання з порядком надання та графіком зниження максимального ліміту заборгованості визначеним Договором кредиту.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216  ЦК України.

Так, відповідно до частин 1 та 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними та настання відповідних наслідків, а саме відповідність змісту договору вимогам закону, моральним засадам суспільства, правоздатність сторін договору, у чому конкретно полягає неправомірність та інші обставини, що є істотними для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч.3 ст. 533 Цивільного кодексу України використання іноземної валюти, а також: платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно статті 35 Закону України „Про Національний банк України” гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також: для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

При цьому, вказаний Закон хоча і визначає національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містить заборони, а відтак і не позбавляє Банк можливості на вираження грошового зобов'язання в іноземній валюті.

У ч. 2 ст. 37 Закону України „Про Національний банк України” зазначено, що Національний банк не може обмежувати права суб'єктів валютного ринку на здійснення операцій з іноземною валютою, гарантовані їм законом.

У відповідності до п. 1 ст. З Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19 лютого 1993 року „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” встановлено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено цим Декретом., іншими актами валютного законодавства України.

Тим же Декретом, а саме п.2 ст.1, визначено поняття валютної операції, якою відповідно є в т.ч. операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;.., право на проведення яких уповноважені банки отримують на підставі відповідної ліцензії Національного банку України.

Ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19 лютого 1993 року „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено види ліцензій (генеральні та індивідуальні), а також підстави їх видачі Національним банком України. Вказана стаття Декрету одночасно регламентує, що:

- Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання;

- Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії з-поміж інших, визначених Декретом валютних операцій, потребують такі операції (питання щодо правомірності проведення яких Банком-Відповідачем, є предметом спору): в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Відповідно до п.п. ч.4 ст. 5 Декрету, необхідність отримання Банком індивідуальної ліцензії на проведення вказаної валютної операції обумовлена певним обмеженням, а саме: якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.  

У своїй позовній заяві Позивачем не наведено жодних нормативних документів, правовий аналіз яких дає підстави вважати укладену кредиту операцію такою, що проведена Банком-Відповідачем з порушенням меж встановлених діючим законодавством.

Що стосується п.”г” ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19 лютого 1993 року „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, відповідно до якого індивідуальної ліцензії потребують валютні операції з використанням, іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, суд враховує наступне:

Відповідно до п.1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р.  N 483,  зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 р. за N 1429/10028, використання іноземної валюти, як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Законом України „Про банки і банківську діяльність” визначено, що банківська ліцензія —документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.

На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати банківські операції передбачені ст. 47 ЗУ „Про банки і банківську діяльність”. Як кредитні у цьому законі (ч.1 ст.49) розглядаються операції, зазначені у пункті 3 частини першої та у пунктах 3-7 частини другої статті 47 цього Закону, тобто:

- розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик,

- організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів; здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені ;

-   надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

- придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);                         

-лізинг.

Отож, звідси можна зробити висновок, що одним із способів розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик —є надання банківського кредиту.

У відповідності до ст. 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також; на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. Ця ж сама стаття дає визначення поняттю „кошти” - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Тому, Генеральний договір про надання кредитних послуг №880/255-ГД 36 від 18 серпня 2008 року, укладено між Позивачем та АКБ „Укрсоцбанк”, з усіма належними повноваженнями наданими останньому, оскільки АКБ „Укрсоцбанк” у встановленому законом порядку отримав банківську ліцензію на здійснення всіх вище перелічених операцій, в тому числі кредитних (копія ліцензії Національного банку України №5 видана АКБ „Укрсоцбанк” від 27 вересня 1997 року з додатком до неї а також: копії Дозволів, що видані Національний банком України для АКБ „Укрсоцбанк” з додатками до них  в матеріалах справи).

У відповідності до пункту 5.3 глави 5 Положення „Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій”, затвердженого постановою Національного банку України від 17.07.2001 р. №275 визначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю.

Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено,  що правочин був вчинений сторонами для  приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Суб'єкт, який вимагає визнання правочину недійсним як укладеного з метою приховати інший правочин, повинен довести, що правочин укладений з такою метою.

Воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж: ті, які передбачені правочином.

При цьому позивач повинен вказати, який інший правочин приховується з допомогою укладеного правочину.

Спільною ознакою фіктивного та удаваного правочинів є те, що розбіжності між; волею та її зовнішнім виявом, стає наслідком навмисних дій його учасників, які мають за мету одержання певної користі усіма або принаймні одним із них.

За удаваним правочином. обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між: ними встановлюються інші правовідносини.

Відповідно до заявки, яку оформлює позичальник перед отриманням кредиту, Позивач звернулась до банку з проханням надати кредитні кошти саме в іноземній валюті.

Відповідно до заявки на видачу готівки кредитні кошти банк видав кошти позивачу в іноземній валюті.

За нормою ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

З‘ясовуючи  і   оцінюючи  у судовому засіданні  всі   обставини   справи, суд не встановив, а позивач не довів  порушень при укладені  спірної угоди вимогам чинного законодавства.

З огляду на викладене, вимоги позивача не відповідають положенням чинного законодавства, не підтверджені належними доказами, а тому і не підлягають задоволенню.

Відповідно до  ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по оплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу необхідно покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

В позові Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 м. Хмельницький до Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк" в особі Хмельницької обласної філії ПАТ "Укрсоцбанк" про 1. Визнання договору про надання не відновлювальної кредитної лінії №880/123-НКЛМ 3 від 11 травня 2006 року укладений між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та з АКБ соціального розвитку „Укрсоцбанк" - удаваним правочином. 2. Застосування наслідків удаваного правочину та визнання договору про надання не відновлювальної кредитної лінії № 880 /123-НКЛМ 3 від 11 травня 2006 року укладеного між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та з АКБ соціального розвитку „Укрсоцбанк" таким, що укладений в національній валюті України - гривні. 3. Визнання кредиту за Договором про надання не відновлювальної кредитної лінії № 880 /123-НКЛМ 3 від 11 травня 2006 року укладений між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та з АКБ соціального розвитку „Укрсоцбанк" був наданий в сумі 353500,00 грн. (триста п'ятдесят три тисячі п'ятсот грн. 00 коп.), на умовах визначених у цьому Договорі. 4 Визнання недійсними п. 1.1.1. Договору про надання не відновлювальної кредитної лінії № 880/123-НКЛМ 3 від 11 травня 2006 року укладеного між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та з АКБ соціального розвитку „Укрсоцбанк” відмовити.

          Суддя                                                                      В.О. Шпак

Повний текст рішення складено 07.02.2011р.

Віддруковано 3 примірника:

1 –позивачу;

2 –відповідачу;

3 –до матеріалів справи;