Постанова

від 18.01.2011 по справі 22/414

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 18.01.2011                                                                                           № 22/414

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Моторного О.А.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - не з’явилися

 від відповідача - Мудренко А.С.

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Українська Аграрна Лізингова Компанія"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 01.11.2010

 у справі № 22/414 ( .....)

 за позовом                               Фізична особа - підприємець ОСОБА_2

 до                                                   ТОВ "Українська Аграрна Лізингова Компанія"

 третя особа позивача             

 третя особа відповідача            

 про                                                   стягнення боргу, пені, 3% річних та інфляційних збитків

ВСТАНОВИВ:

 Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Аграрна Лізингова Компанія» (далі – відповідач) про стягнення суми заборгованості 42 959, 80 грн., пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань у розмірі 8 758, 60 грн., разом 51 718, 40 грн.

Згідно з поданими уточненнями позовних вимог позивачем зменшені позовні вимоги в частині стягнення пені за період з розрахунку 6 місяців в розмірі 4 142, 18 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 01.11.2010 року позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська аграрна лізингова компанія» на користь Фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 42 959,80 грн. основного боргу, 740,32 грн. пені, 635,04 грн. судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська Аграрна Лізингова Компанія» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 01.11.2010 року з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2010 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено її розгляд на 09.12.2010 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2010 року розгляд справи було відкладено на підставі п.п. 1,3 ч. 1 ст. 77 ГПК України на 21.12.2010 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2010 року розгляд справи відкладено на 18.01.2011 року.

Позивач відзив на позовну заяву не надав.

У судове засідання 18.01.2011 року з’явився представник відповідача.

Представник позивача у судове засідання 18.01.2011 року не з’явився, вимог ухвали суду від 21.12.2010 року не виконав, хоча належним чином був повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 13340971 від 30.12.2010 року.

Відповідно до положень ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представника відповідача, встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 18.06.2009 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська аграрна лізингова компанія» (замовник) укладено договір № 35/09 (далі – договір, а.с. 13-15).

У відповідності до п. 1.1. договору перевізник надає замовнику послуги по перевезенню автомашиною MAN BC2340АХ/BC6790XХ с/г техніки по маршруту м. Bremenaven (Німеччина) – м. Київ (Україна), а замовник бере на себе зобов’язання сплатити за перевезення вантажу згідно умов договору.

Пунктом 1.2. договору сторони погодили, що загальна вартість договору складає 4030 Є  (чотири тисячі тридцять євро) по міжбанківському валютному курсу станом на 18.06.2009 року.

Згідно п. 3.1. договору розрахунки за даним договором здійснюються у безготівковій формі в гривнях шляхом переведення грошових коштів на рахунок перевізника, по курсу УМВБ на день підписання договору, в розрахунку: 100 % на день розвантаження.

З наявної в матеріалах справи міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) б/н від 24.06.2009 року, вбачається, що позивач  24.06.2009 року завантажив на фірмі «Fridrich Timabb GmbH» автопотягом MAN BC2340АХ/BC6790XХ м. Бременавен (Німеччина) сільськгосптехнікою, адресованою відповідачу 24.06.2009 року зазначений вантаж був доставлений відповідачу, що підтверджується відмітками в міжнародній товарно – транспортній накладній CMR від 24.06.2009 року та підписаними між сторонами актом виконаних робіт № 35/09 від 26.06.2009 року (а.с. 11-12). Акт підписано обома сторонами та скріплено печатками, а доказів які підтверджують неприйняття наданих послуг, виявлення недоліків у виконаній роботі суду не надано.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з положеннями частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Договір є обов’язковим для виконання сторонами в силу положень ст. 629 ЦК України.

В силу положень ч. 4 ст. 538 ЦК України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, враховуючи, що умови договору передбачали розрахунок за передплатою та у зв’язку з невиконанням такого обов’язку відповідачем, при наявності виконання зобов’язання з надання послуг з боку позивача, строк оплати має визначатись з урахуванням ч. 2 ст. 530 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було направлено відповідачу претензію за вих. № 185 від 15.06.2010 року у якій позивач просив сплатити суму заборгованості за надані транспортні послуги у розмірі 42 959, 80 грн. (а.с. 10).

Однак, вказана претензія відповідачем залишена  без задоволення.

З урахуванням наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що строк виконання зобов’язань по оплаті наданих послуг, з урахуванням звернення з вимогою настав та мав бути здійснений по строку 24.06.2010 року.

За змістом ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі  яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

У відповідності до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Однак, відповідачем доказів сплати наданих послуг на користь позивача, а ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції не надано.

За наведених обставин, місцевим господарським судом вірно встановлено, а матеріалами справи підтверджується, що відповідач не виконав свої зобов'язання, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем.

При цьому, задовольняючи позов суд першої інстанції не перевірив застосування вибраного позивачем курсу гривні до іноземної валюти (євро).

Так, як вбачається з розрахунку позивача курс гривні до євро на УМВБ станом на день підписання договору становив 1066 грн. за 100 євро, відповідно  вартість наданих послуг у гривнях складала 42 959,8 грн.

Документального підтвердження курсу гривні до євро на УМВБ станом на день підписання договору, як це передбачено зазначеним вище договором позивачем а ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції не надано.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Крім того, відповідно до п. 14 «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року № 14 у разі  пред'явлення  позову  про  стягнення  грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Як вбачається з наданої відповідачем роздруківки з Інтернет - ресурсу http/bank.gov.ua офіційний курс гривні до іноземної валюти в Національному банку України станом на 18.06.2009 року, становив 1054,4696 за 100 євро.

З урахуванням викладеного, відповідно до розрахунку суду апеляційної інстанції з відповідача підлягає стягненню сума боргу у розмірі 42 495,12 грн.

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Відповідно до вимог п.п. 1,3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Згідно з п. 4.11 договору № 35/09 від 18.06.2009 року у разі несплати замовником коштів в порядку, як це передбачено в п. 3.1 договору, замовник сплачує пеню за кожен день прострочки в розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, згідно закону України «Про відповідальність за невчасне виконання грошових зобов’язань».

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Судом апеляційної інстанції було нараховано відповідачу пеню за період з 25.06.2010 року по 01.08.2010 року із суми боргу 42 495,12 грн.

Здійснивши розрахунок розміру пені, колегія суддів дійшла висновку, що загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 732,31  грн. відповідно до п. 4.11 договору.

Враховуючи викладене, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені за прострочення виконання зобов’язання щодо оплати наданих послуг, підлягала задоволенню, однак не в сумі, 740,32 грн.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, змінити рішення.

В силу вказаної норми зміна рішення може полягати у внесенні деяких поправок до резолютивної частини рішення (зменшити чи збільшити суму, що підлягає стягненню, змінити розмір державного мита, що підлягає стягненню, тощо), не змінюючи при цьому викладеного в рішенні головного висновку місцевого господарського суду щодо прав та обов’язків сторін у спірних правовідносинах.

За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення підлягає зміні в частині нарахування суми боргу та пені.

Судові витрати по справі, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,  –

ПОСТАНОВИВ:

 Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Аграрна Лізингова Компанія» задовольнити частково.

Рішення Господарського суду м. Києва від 01.11.2010 року у справі № 22/414 змінити, абзац 2 резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Аграрна Лізингова Компанія» (юрид. адреса: 03151, м. Київ, вул. Донецька 18/2, р/р 2600510485 в АППБ «Райффайзен банк Аваль» МФО 300335, з рахунку виявленого під час виконання судового рішення, ідент. код 31245438) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (81136, АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_3 в ВАТ КБ «Надра» МФО 325978, ідент. номер НОМЕР_2) 42 495,12 грн. (сорок дві тисячі чотириста дев’яносто п’ять гривень 12 копійок) основного боргу, 732,31 грн. (сімсот тридцять дві гривні 31 копійку) пені, 432,27 грн. (чотириста тридцять дві гривні 27 копійок) державного мита та 197,25 грн. (сто дев’яносто сім гривень 25 копійок) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.».

В решті рішення Господарського суду м. Києва від 01.11.2010 року у справі № 22/414 залиши  без змін.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (81136, АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_3 в ВАТ КБ «Надра» МФО 325978, ідент. номер НОМЕР_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Аграрна Лізингова Компанія»  42,45 грн. (сорок дві гривні 45 копійок) державного мита за подання апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити Господарському суду м. Києва.  

Матеріали справи № 22/414 повернути до Господарського суду м. Києва.  

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді