Рішення

від 28.11.2011 по справі 22/414

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

22/414

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  22/414

28.11.11

За позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю «Рант Альянс»

до                  1. Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»

                     2. Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»

про                визнання недійсним договору

                                                                                                              суддя Самсін Р.І.

Представники сторін:

від позивача:        не з'явились;

від відповідачів:   не з'явились;  

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

          Товариство з обмеженою відповідальністю «Рант Альянс» (надалі ТОВ «Рант Альянс», позивач) звернулось до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу кредитного портфелю, який був укладений 05 березня 2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»(надалі ТОВ «ОТП Факторинг Україна», відповідач-2) та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк»(надалі ПАТ «ОТП Банк», відповідач-1).

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що внаслідок відсутності у сторін договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 05.03.2010р. індивідуальної ліцензії, зазначений договір є недійсним на підставі ст. 203, 215, 227 ЦК України.

Представники сторін в судове засідання не з'явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином –ухвалу суду про порушення  провадження отримано позивачем та відповідачем-2 –14.11.2011р., відповідачем-1 –15.11.2011р., завчасно до судового засідання, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення. Заяв щодо відмови від позову судом не отримувалось, у позовній заяві викладені підстави з яких позивач звернувся до суду з даним позовом, які суду є зрозумілими і не потребують додаткового роз'яснення особисто представником, а необхідні для вирішення спору документи наявні в матеріалах справи дозволяють прийняти рішення у справі.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи, дослідивши наявні у справі докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

17 липня 2008р. між ЗАТ «ОТП Банк»та ТОВ «Рант Альянс» укладено кредитний договір № СМ-SME400/87/2008, право вимоги щодо якого, згідно з викладеним у позовній заяві, відступлено на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відповідно до договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 05.03.2010р..  

Оскільки, згідно з п. 3.2 вказаного договору купівлі-продажу, загальна сума заборгованості за кредитними договорами, які входять до кредитного портфелю визначена в доларах США та швейцарських франках, позивач вважає, що відповідачі використали іноземну валюту на території України як засіб платежу, та відповідно вони повинні були для укладення зазначеного договору отримати індивідуальну ліцензію.

Згідно ст. 202, ст. 203, 205, 207  ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків; зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин може вчинятися  усно або в письмовій формі; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином, виходячи з наведених положень закону, за кредитним договором кредитодавцем може бути лише банк або інша фінансова установа.

Згідно ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до норм статей 192, 533, 1054 ЦК України, статті 198 ГК України, статей 32, 44 Закону України «Про Національний банк України», статей 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статей 1, 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», статей 1, 3, 5 Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.

Національний банк України у своєму листі за № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009р. «Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті»у зв'язку з запитами банків з питання щодо правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті повідомив про те, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Жодних належних доказів відсутності у відповідачів (ЗАТ «ОТП Банк», як банківської установи, ТОВ «ОТП Факторинг Україна», як фінансової установи) відповідної ліцензії на здійснення валютних операцій суду не представлено, а, як те зазначено вище, здійснення операцій з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Твердження позивача щодо недійсності договору укладеного між відповідачами з тих підстав, що останні використали іноземну валюту як засіб платежу за договором купівлі-продажу кредитного портфелю, не відповідає дійсності, оскільки в даному випадку позивач навмисно не розрізняє «ціну договору»та «предмет договору», очевидно, виключно задля наявної підстави для оскарження договору в судовому порядку.

В даному випадку, при укладенні спірного договору, як засіб платежу сторони визначили національну валюту, оскільки у п. 5.1 договору, прямо передбачили, що винагорода сплачена в якості компенсації вартості кредитного портфелю сплачується у національній валюті України та складає 44 756 241, 01 грн.; сума винагороди підлягає оподаткуванню ПДВ згідно з п. 3.2.5 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість».

Предметом спірного договору є права на кредитний портфель, кредитні договори, які укладені з позичальниками, в тому числі з наданням коштів у іноземній валюті, що не має відношення до використання іноземної валюти як засобу платежу на території України, при вирішенні питання щодо переуступки права вимоги шляхом укладення відповідного договору купівлі-продажу.

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Позивач у своїй позовній заяві не вказує та не конкретизує у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов'язане із відсутністю у сторін спірного договору індивідуальної ліцензії, необхідність у якій, згідно з викладеними в позові обставинами, чинним законодавством не передбачена.

В даному випадку метою звернення позивача з позовом до суду є не захист порушених прав, а необхідність вирішення певних питань (в тому числі і можливість уникнення виконання договору щодо якого передано право вимоги, затягування вирішення питання про виконання договірних зобов'язань тощо) шляхом створення судового процесу, що не узгоджується з нормами чинного законодавства.

Заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі,  оскільки, відсутні визначені законом підстави для визнання його недійсним з тих підстав про які зазначає позивач.

Керуючись  ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                                                                                            Р.І. Самсін