Рішення

від 16.06.2009 по справі 2-3106/09

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 2-3106/09

РІШЕННЯ

Іменем України

16 червня 2009 p. Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Нежура В.А.

при секретарі - Тарковській Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного банку «Трансбанк» про стягнення суми та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ

В квітні 2009 року позивач звернувся до суду з позовом до АКБ «Трансбанк» про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу в розмірі 2 000 Доларів США з нарахованими відсотками, відповідно до договору банківського вкладу № 379 від 12.02.2008 року та завданої моральної шкоди в розмірі 110000 грн. 00 коп.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, посилаючись на тіж обставини, що і в позовній заяві та пояснив, що 12.02.2008 року між ним та АКБ «Трансбанк» був укладений договір № 379 строкового банківського вкладу. Відповідно до даного договору він передав відповідачу грошову суму в розмірі 2000, 00 доларів США на строк у 12 місяців. Відповідно до п. 2.3 процентна ставка по вкладу становила 11, 500 відсотків річних.

Згідно п.2.8 Договору відповідач зобов’язаний був повернути йому вклад 16.02.2009 року в розмірі 2000, 00 доларів США, з нарахованими відсотками за користування грошима, але до цього часу своїх зобов’язань відповідач не виконав.

02.03.2009 року він звернувся до відповідача з письмовою заявою з вимогою повернути розміщений ним вклад та нараховані за договором відсотки, але до цього часу кошти не отримав.

16.03.2009 року він отрима письмову відповідь від банка, що 02.03.2009 року в АКБ «Трансбанк» призначено тимчасову адміністрацію та уведено мораторій на задоволення вимог кредиторів по 01.09. 2009 року.

Оскільки відповідач не з’явився в судове засідання 16.06.2009 p., будучи при цьому повідомленим належним чином про час і місце слухання справи суд, в порядку частини 4 ст. 169 ЦПК України, вважає можливим вирішити справу у його відсутності за наявними у справі доказами, постановивши заочне рішення.

Вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень статті 1060 ЦК України, за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов’язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

Судом встановлено, що 12.02.2008 року між ОСОБА_1 та АКБ «Трансбанк» був укладений договір № 379 строкового банківського вкладу (а.с. 5-6).

Відповідно до даного договору позивач передав відповідачу грошову суму в розмірі 2000, 00 доларів США на строк у 12 місяців (а.с. 7).

Відповідно до п. 1.1 процентна ставка по вкладу становила 11, 500 відсотків річних.

16.03.2009 року він звернувся до відповідача з письмовою заявою з вимогою повернути розміщений ним вклад та нараховані за договором відсотки, оскільки, згідно п.2.8 Договору відповідач зобов’язаний був повернути позивачу вклад 16.02.2009 року в розмірі 2000 доларів США, з нарахованими відсотками за користування грошима, але до цього часу своїх зобов’язань відповідач не виконав (а.с. 6).

Задовольняючи позовні вимоги суд виходив із того, що строк дії договору строкового банківського вкладу закінчився 16.02.2009 року, і відповідно до умов договору відповідач станом на 16.02.2009 року повинен був нарахувати проценти та видати суму вкладу в готівковій формі.

Відмова відповідача також є порушенням пункту 3.3 Постанови НБУ від 03.12.2003 року № 516 "Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами", згідно з положеннями якої банки повертають вклади (депозити) та сплачують нараховані проценти у строки, що визначені умовами договору банківського вкладу (депозиту) між вкладником і банком.

Щодо посилань представника відповідача на введення у банку тимчасової адміністрації та запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів, згідно Постанови Національного банку України № 97 від 28.02.2009 року, то суд не приймає їх до уваги з огляду на те, що відповідно до ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність", протягом дії мораторію:

1.   1)     Забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України;

2.   2)     Не враховується неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи не належне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

Суд вважає, що правила вказаної статті Закону регулюють зокрема питання щодо примусового стягнення грошових коштів на вимогу вкладників на підставі виконавчих та інших аналогічних документів і не перешкоджають добровільному виконанню відповідачем грошових зобов’язань перед позивачами, оскільки рішення суду не є виконавчим документам, а є процесуальним документом, яким вирішено цивільно -правовий спір між сторонами по справі.

Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача завданої моральної шкоди в розмірі 11000 грн. 00 коп. не підлягають задоволенню з тих підстав, що між сторонами по справі виникли та існують правовідносини, які грунтуються на договірній основі, і відшкодування моральної шкоди можливо у разі, якщо стягнення такої шкоди прямо передбачено, законодавчими актами, що регулюють спірні правовідносини.

Закон України "Про банки і банківську діяльність" не передбачає можливості стягнення моральної шкоди у разі невиконання банком своїх зобов’язань перед клієнтом, а в ЦК України це можливо лише у випадку безпідставного розголошення банківської таємниці (ст 1073 ЦК). В п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України " Про захист прав споживачів", який можливо застосувати до правовідносин, що виникли між сторонами, передбачено право споживача відшкодувати моральну шкоду лише у випадках, коли така шкода заподіяна небезпечною для життя і здоров’я людей продукцією, тобто виходячи із аналізу вказаних норм законів суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України витрати, пов’язані з оплатою державного мита та витрат на інформаційно - технічне забезпечення, несе сторона, на яку судом, виходячи з обсягу задоволення позовних вимог, покладається такий обов’язок.

Понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в сумі 81 грн. 00 коп., оскільки ці витрати документально підтверджені.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 58-60, 212-215 ЦПК України, ст. ст. 525, 1060 ЦК України, ст. ст. 2, 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність", пунктом 3.3. Постанови НБУ від 03.12.2003 року № 516 "Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами", суд -

ВИРІШИВ

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного комерційного банку «Трансбанк» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 88) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) 2000, 00 Доларів США (дві тисячі доларів США) банківського вкладу та нараховані відсотки станом на 16.06.2009 року на підставі договору № 379 від 12.02.2008 р.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з АКБ «Трансбанк» на користь ОСОБА_1 сплачене державне мито в розмірі 51 грн. 00 коп.

Стягнути з АКБ «Трансбанк» в доход держави не сплачене державне мито в розмірі 101 (сто одну) грн. 20 коп.

Стягнути з Стягнути з АКБ «Трансбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно - технічне забезпечення в розмірі 30 грн. 00 коп.

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення 10 - денного строку для подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження подано, але апеляційна скарга не була подана у 20 - денний строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.