Постанова

від 05.02.2008 по справі 53/390-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

53/390-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 05 лютого 2008 р.                                                                                    № 53/390-06  

Вищий господарський суд  України у складі колегії суддів :

головуючий суддяМуравйов О.В.

суддіПолянський А.Г.

Фролова Г.М.

розглянувши

касаційну скаргуТОВ "Агросервіс" ЛТД

на  постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.10.2007 р.

у справі№ 53/390-06 Господарського суду Харківської області

за позовом ПП "Автосервіс"

доТОВ "Агросервіс" ЛТД

простягнення 4 478,22 грн.

та за зустрічним позовом

ТОВ "Агросервіс" ЛТД

доПП "Автосервіс"

провизнання недійсним договору

За участю представників сторін:

позивача –не з'явились,

відповідача –не з'явились

В С Т А Н О В И В:

       Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.09.2007 р. (суддя –Прохоров С.А.) в позові відмовлено.

       Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.10.2007 р. (судді –Шевель О.В. (головуючий), Бухан А.І., Демченко В.О.) рішення Господарського суду Харківської області від 04.09.2007 р. в частині відмови у задоволенні вимог первісного позову скасовано та у цій частині прийнято нове рішення, яким вимоги позивача за первісним позовом задовольнено частково. Стягнуто з ТОВ "Агросервіс" ЛТД на користь ПП "Автосервіс" 4390,42 грн. боргу, 351,23 грн. інфляційних, 315,15 грн. відсотків річних, 527,84 грн. пені, 55,85 грн. держмита, 103,83 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 51 грн. держмита за подання апеляційної скарги. В іншій частині вимог первісного позову відмовлено. В іншій частині (в частині відмови у задоволенні зустрічного позову) рішення залишено без змін.

Сторони не скористались наданим процесуальним правом участі у суді касаційної інстанції.

Відзиву від відповідача не надходило.

 Не погоджуючись з постановою, ТОВ "Агросервіс" ЛТД звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.    

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.01.2006 р. між сторонами був укладений договір поставки № 100106-1П, відповідно до умов якого поставщик (позивач) зобов'язується передати у власність покупця (відповідача), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити нафтопродукти, номенклатура, ціна, кількість та сума партії товару яких визначається сторонами в додаткових угодах до даного договору.

Пунктом 2.1 договору сторони визначили, що якість товару, що поставляється, повинна відповідати технічним умовам і державним стандартам, що діють на території України та підтверджується сертифікатом відповідності і паспортом якості заводу-виготовлювача товару.

Умовами договору визначено, що товар поставляється покупцю партіями на підставі узгодженої заявки. Оплата за поставлений товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок поставщика в розмірі 100% передоплати на протязі 3-х банківських днів з моменту виставлення рахунку, або за узгодженням сторін, що оформлено в додатковій угоді до цього договору, але не пізніше 3-х банківських днів з моменту поставки товару покупцю (п. 4.1).

За невиконання умов п. 4.1 договору поставщик має право вимагати оплату вартості товару з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення і 10% річних від простроченої суми, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період (п. 5.1).

В частині відмови у первісному позові, рішення суду першої інстанції було мотивовано тим, що на адресу відповідача було направлено вимогу про сплату заборгованості  на суму 4 478,22 грн. від 09.11.2006 року, з тексту якої вбачається, що позивач вимагав від відповідача здійснити оплату за поставлений йому товар 11.01.2006 року, 17.01.2006 року та 26.01.2006 року. Однак вимоги щодо сплати за поставлене 31.01.2006 року дизельне пальне позивач відповідачу не направляв, доказів виставлення вимоги щодо оплати отриманого згідно видаткової накладної №РН-3101-4 від 31.01.2006 року дизельного пального на загальну суму 6024,80 грн. позивач суду не надав.

Враховуючи, що позивачем не надано суду доказів направлення або отримання відповідачем рахунку  № СФ-3101-3 від 31.01.2006 року, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що у відповідача не виникло зобов'язання щодо проведення оплати за отримане 31.01.2006 року дизельне пальне та договірні зобов'язання з боку відповідача не порушено.

В частині зустрічного позову, суд дійшов висновку про безпідставність вимог про визнання недійсним договору від 10.01.2006 р. № 100106-1П, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Місцевим господарським судом було встановлено,  що договір поставки за № 100106 від 10.01.2006 року відповідає діючому законодавству, вказана угода поставки нафтопродуктів не порушує прав або охоронюваних інтересів позивача або відповідача, а тому є дійсною.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

   Стаття 530 ЦК України передбачає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Разом з цим, апеляційним господарським судом встановлено, що відповідачем згідно з умовами договору здійснена попередня оплата продукції у розмірі 600 450,74 грн., на підставі виставлених позивачем рахунків, що підтверджено банківською випискою. 06.04.2006 року відповідачем здійснена оплата 8046,38 грн. за бензин згідно рахунку СФ від 17.01.2006 р. З урахуванням зазначеного рахунку на суму 6412 грн. відповідачем переплачено 1634,38 грн., ця сума позивачем зарахована в рахунок поставки по накладній № 3101-4 від 31.01.2006 р. на суму поставки 6024,80 грн.

Позовні вимоги позивача фактично стосувались видаткової накладної № 3101-4 від 31.01.2006 р. на суму поставки 6024,80 грн., з яких позивач просив стягнути 4390,42 грн.

Судом встановлено, що позивачем поставка продукції по видатковій накладній № 3101-4 від 31.01.2006 р. на суму 6024,80 грн. була здійснена без попередньої оплати, тоді як умовами договору передбачено, що оплата за поставлений товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок поставщика в розмірі 100% передоплати на тротязі 3-х банківських днів з моменту виставлення рахунку, або за узгодженням сторін, що оформлено в додатковій угоді до цього договору, але не пізніше 3-х банківських днів з моменту поставки товару покупцю.

Враховуючи, що позивач здійснюючи відповідну поставку, відступив від умов договору стосовно строків поставки, апеляційний господарський суд правомірно зазначив про те, що строк оплати в цьому випадку є невизначеним.

Апеляційним господарським судом підставно було зазначено  про те, що зі змісту вимоги № РН-3101-4 від 31.01.2006 р. на суму 6024,80 грн.  вбачається, що вона стосується поставки товару по договору в цілому, в ній заявлено про оплату спірної суми по договору, а дати 11.01.2006 р., 17.01.2006 р. та 26.01.2006 р. стосуються довіреностей на отримання продукції, а не її поставки, як вказує місцевий господарський суд у оскаржуваному рішенні.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що зобов'язання щодо оплати спірної суми у відповідача виникли відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України з 18.11.2006 р. і з цієї дати позивач мав право на нарахування річних, інфляційних та пені у відповідності з умовами укладеного договору.

Враховуючи, що відповідачем не заявлялися вимоги про застосування строків позовної давності, апеляційний господарський суд правомірно розрахував пеню за період з 18.11.2006 р. по 06.08.2007 р. у розмірі 527,84 грн., та три відсотки річних за період з 18.11.2006 р. по 06.08.2007 р. у розмірі 315,15 грн., вимоги про стягнення інфляційних нарахувань за період з листопада 2006 р. по липень 2007 р. включно у розмірі 351,23 грн.

На підставі встановлених фактичних обставин, апеляційним господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, повторно розглядаючи справу, повно з'ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та частин 1, 2 статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження. В зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросервіс" ЛТД залишити  без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.10.2007 року  у справі № 53/390-06 залишити без змін.

Головуючий    суддя                                                                    Муравйов О.В.                                                          

Судді                                                                                             Полянський А.Г.

                                                                                                      Фролова Г.М.