Постанова

від 01.02.2011 по справі 22/298

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

22/298

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

01.02.2011 р.           справа №22/298

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скакуна  О.А.,

суддів Колядко Т.М., Ломовцевої Н.В.

за участю представників сторін:

від позивача:Лазарева Л.Л. - представник за довіреністю,

від відповідача-1:від відповідача-2:не з'явився, не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Пакко Холдинг” м.Луцьк

на рішення господарського судуДонецької області

від08.12.2010 року

у справі№22/298 (суддя Іванченкова О.М.)

за позовомприватного підприємства „Зевс”м.Донецьк,

до 1)          товариства з обмеженою відповідальністю „Пакко Холдинг” м.Луцьк;2)          товариства з обмеженою відповідальністю „Центрум” м.Донецьк;

простягнення 321 367,75 грн.

Приватне підприємство „Зевс” м.Донецьк (далі по тексту ПП „Зевс”) звернулося до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідачів: 1) товариства з обмеженою відповідальністю „Пакко Холдинг” м.Луцьк (далі по тексту ТОВ „Пакко Холдинг”); 2) товариства з обмеженою відповідальністю „Центрум” м.Донецьк (далі по тексту ТОВ „Центрум”), про стягнення суми основного боргу у розмірі 321 367,75 грн.

Господарський суд Донецької області рішенням від 08.12.2010 року у справі №22/298  вищевказаний позов задовольнив частково та стягнув з відповідача-1 на користь позивача суму боргу у розмірі 321 367,75 грн., а в задоволенні позовних вимог до відповідача-2  відмовив.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги законні, обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та доведені належним чином в частині задоволених вимог.

Відповідач-1 з прийнятим рішенням суду першої інстанції не погодився і подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати як таке, що прийнято з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким залишити позов без розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник зауважує, що судом першої інстанції не враховано платіж відповідача-1 на користь позивача у розмірі 13 150,45грн., який здійснено 17.11.2010 року на підставі платіжного доручення  №721, який додано до апеляційної скарги.

Крім того, скаржник вважає, що рішення  прийнято з порушенням  територіальної підсудності, оскільки дана справа, на думку останнього, повинна розглядатися у господарському суді Волинської області.

Також в апеляційній скарзі наведені і інші заперечення, які, на думку відповідача-1, є підставою для скасування оскарженого рішення.

Представник позивача під час судового засідання просив оскаржуване рішення залишити без змін, оскільки вважає його законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу без задоволення як безпідставно заявлену.

Відповідачем-1  надіслано клопотання про  перенесення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з неможливістю забезпечити явку його представника.

Колегія суддів апеляційної інстанції відмовляє у задоволенні вищевказаного клопотання відповідача-1 з огляду на відсутність доказів в підтвердження неможливості явки повноважного представника.

Відповідачі не скористалися своїм процесуальним правом  щодо участі своїх повноважних представників у судовому засіданні апеляційної інстанції, незважаючи на те, що про час та  і місце слухання  справи були повідомлені у встановленому законом порядку.

Представник  позивача  не заперечував проти розгляду  апеляційної скарги у відсутності представників відповідачів, тому відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням строків, передбачених  ст.102 цього Кодексу, судова колегія розглядає скаргу по суті за наявними  у справі доказами у відсутності відповідачів.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Донецький апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

 Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє оскаржене рішення у повному обсязі.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, з урахуванням пояснень представника позивача, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення скасуванню не підлягає з наступних підстав.

Предметом даного спору є стягнення з відповідачів основного боргу у розмірі 321 367,75 грн.

З матеріалів справи вбачається, що між ПП „Зевс” (кредитор), ТОВ „Пакко Холдинг”(новий боржник) та ТОВ „СТМ-Сучасні торгівельні мережі” (первісний боржник) - 27.07.2010р.  укладено договір переведення боргу №б/н.

Вищевказаний договір про переведення боргу №б/н від 27.07.2010р. підписаний всіма учасниками правовідносин та скріплений печатками підприємств.

Відповідно до п.1 цього договору, первісний боржник передає, а новий боржник приймає на себе зобов'язання і стає боржником перед кредитором згідно договору поставки №40109-01/1 від 04.01.2009р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „СТМ-Сучасні торгівельні мережі” та ПП „Зевс” на загальну суму 369 860,80грн.

Згідно п.4 договору, ПП „Зевс” не заперечує проти переведення боргу, визначеного в п.1 даного правочину.

Факт наявності заборгованості у Первісного боржника перед Позивачем за наведеним вище договором поставки встановлений рішенням господарського суду Волинської області від 14.06.2010р. по справі №07/83-38.

В пункті 3 договору №б/н від 27.07.2010 року сторони домовились, що Новий боржник (Відповідач-1) зобов'язується перерахувати на поточний рахунок Кредитора (Позивача), вказаний у п.16 даного договору (р/р26008001000013 у ТОВ „Українській фінансовий світ”, МФО377777), суму заборгованості у розмірі 369 860,80 грн. з врахуванням податку на додану вартість за наступним графіком:

—          61 643,50 грн. 31.08.2010р.;

—          61 643,50 грн. 30.09.2010р.;

—          61 643,50 грн. 31.10.2010р.;

—          61 643,50 грн. 30.11.2010р.;

—          61 643,50 грн. 31.12.2010р.;

—          61 643,30 грн. 31.01.2011р.

Пунктом 5 договору встановлено зобов'язання Нового боржника забезпечити своєчасну сплату суми боргу, згідно з умовами, визначеними п.3 цього правочину.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату).

Як вбачається з виписок банку з особового рахунку, 06.09.2010р. відповідач-1 перерахував грошові кошти на рахунок Позивача у якості погашення заборгованості згідно договору про переведення боргу у розмірі 18 493,05 грн. та 27.09.2010р. у сумі 30 000,00 грн.

Проте,  виходячи зі змісту позовної заяви, а також довідки Публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „Український фінансовий світ” №012/2207, грошові надходження ПП „Зевс” від ТОВ „Пакко Холдинг” за період з 28.09.2010р. по 12.11.2010р. не відбувались.

Тобто, за викладених обставин вбачається неналежне виконання обов'язку щодо сплати платежів №1,2 та невиконання Відповідачем-1 подальших зобов'язань, обумовлених договором переведення боргу, щодо сплати платежів, визначених п.3 вказаного правочину, внаслідок чого за останнім виникла заборгованість у розмірі 321 367,75грн.   

Пунктом 6 договору переведення боргу від 27.07.2010р. передбачено право Кредитора (Позивача) достроково пред'явити вимогу до Нового боржника про оплату всієї суми переведеного боргу разом із нарахованою на переведення боргу неустойкою, визначеною умовами основного договору поставки та законодавством України, якщо Первісний боржник або ж Новий боржник (Відповідач-1), зокрема, накопичує новий борг (не сплачує поточні платежі у строки та розмірах, визначених основним договором) або не сплачує чергову частку розстроченого боргу.

За приписами наведеного пункту договору, Новий боржник зобов'язаний наступного робочого дня, що слідує за днем отримання такої вимоги, задовольнити її у повному обсязі, перерахувавши на рахунок Кредитора невнесену суму розстроченого переведеного боргу, суму нарахованої на неї неустойки тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та фактичних обставин, має місце випадок, обумовлений у п.6 договору переведення боргу.

Позивач на виконання приписів п.6  договору переведення боргу 29.10.2010р. направив відповідачу вимогу про сплату суми боргу у розмірі 321 367,75 грн. за договором переведення боргу від 27.07.2010р., факт відправлення якої відповідачу  підтверджується фіскальним чеком №9780 від 29.10.2010р. та описом вкладення у цінний лист, засвідчений підписом працівника пошти та відбитком календарного штемпеля, датованого 29.10.2010р.

Крім того, відповідачем-1 не заперечувався факт отримання даної вимоги Позивача.

Проте, грошове зобов'язання перед Позивачем на суму 321 367,75 грн., Відповідач-1, всупереч умовам договору, ст.ст.525, 526, 530 Цивільного кодексу України, не виконав.

З огляду на те, що існування заборгованості у сумі 321 367,75 грн. підтверджено наявними у справі доказами та не спростовано відповідачем-1, Донецький апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано задоволені вимоги про її стягнення в цій частині.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції не приймає до уваги платіжне доручення №721 від 17.11.2010 року на суму 13 150,45 грн., яке відповідач 1  додав до апеляційної скарги в якості доказу в підтвердження факту погашення  частини заборгованості за договором про переведення боргу від 27.07.2010р., оскільки відповідачем не заявлено відповідне клопотання про долучення цього документу до матеріалів справи, а також останнім не доведено відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України неможливості  подання  цього доказу суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Також, несвоєчасність надання відповідачем платіжного доручення суду першої інстанції, яке було надано тільки до апеляційного суду, позбавило можливості господарський суд  зробити правильний висновок та врахувати цей факт  при прийнятті оскарженого рішення, що не є порушенням судом  першої інстанції норм  процесуального права.

Щодо позовних вимог в частині  стягнення з Відповідача-2 на користь Позивача суми боргу у розмірі 321 367,75 грн., то господарський суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні останніх, з огляду на таке.

Між Позивачем та Відповідачем-2 - 28.07.2010р. підписаний договір поруки, за умовами якого Відповідач 2 частково відповідає перед Кредитором за несвоєчасне виконання Відповідачем-1 обов'язків з оплати товару за договором поставки №40109-01/1 від 04.01.2009р., що виникли на підставі договору переведення боргу від 27.07.2010р.

Відповідно до п.2.1 договору поруки, під основним договором в цьому правочині сторони розуміють договір переведення боргу від 27.07.2010р., укладений між Позивачем, Відповідачем-1 та Товариством з обмеженою відповідальністю „СМТ-Сучасні торгівельні мережі” (Первісний боржник).

Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, договір є укладеним.

Згідно із ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 553 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Одночасно, виходячи з приписів ст.ст.553 -559 Цивільного кодексу України, слід зауважити, про відсутність необхідності попереднього погодження із боржником укладання договору поруки.

З вищевикладеного вбачається, що договір поруки від 28.07.2010р. між Позивачем та Відповідачем-2, як будь-який правочин поруки, обов'язково має містити умови щодо предмету договору та інших суттєвих умов, які сторони визначили як обов'язкові.

Дослідивши зміст зазначеного договору поруки, суд вважає, що сторони не дійшли згоди щодо предмету договору, оскільки пунктом 1.1 цього правочину визначено: Відповідач-2 частково відповідає перед Кредитором за несвоєчасне виконання Новим боржником зобов'язань з оплати за договором переведення боргу. При цьому, розміру цієї частини договір поруки не містить, тому неможливо встановити обсяг забезпечення виконання, який прийняв на себе поручитель.

З урахуванням викладеного, договір поруки від 28.07.2010р. не містить у собі умов щодо предмету поруки, а тому суд першої інстанції, керуючись приписами ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України, дійшов вірного висновку щодо неукладеності цього правочину, з чим погоджується  судова колегія апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи позов в частині вимог до Відповідача-2, Позивач посилається на наявність в нього обов'язку як поручителя виконати зобов'язання Відповідача-1 за договором переведення боргу від 28.07.2010р.

Що стосується заперечень відповідача-1,  які викладені в апеляційній скарзі, які, на його думку, є підставами для скасування оскарженого рішення, то судова колегія їх до уваги не приймає за безпідставністю, оскільки вони спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні в матеріалах справи докази, дав їм належну правову оцінку, а тому прийняв законне та обґрунтоване рішення, яке скасуванню не підлягає.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати за подання апеляційної скарги відносяться на скаржника.

          Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України,  Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Донецької області від 08.12.2010 року у справі №22/298 - залишити без змін.

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Пакко Холдинг” м.Луцьк - залишити без задоволення.

Головуючий          О.А.  Скакун

Судді:          Т.М.Колядко

          Н.В.Ломовцева            

 Надруковано: 6 прим.:

                                                            1.          позивачу; 2,3 відповідачам; 4. у справу; 5 ДАГС; 6.ГСДО.