Постанова

від 30.11.2011 по справі 22/298

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2011                                                                                           № 22/298

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Чорної Л.В.

суддів:             

при секретарі

Кривошея О.В.   

за участю представників сторін:

від позивача – ОСОБА_1. (представник за довіреністю);

від відповідача 1. – не з‘явився;

від відповідача 2. – ОСОБА_2. (представник за довіреністю);  

від третьої особи – не з‘явився

розглянувши апеляційну скаргу

Публічного акціонерного товариства «Завод «Маяк»

на рішення  

господарського суду

міста Києва  

від

19.09.2011 року

у справі

№ 22/298 (суддя – Самсін Р.І.)

за позовом

Публічного акціонерного товариства «Завод «Маяк»

до

1.          Публічного акціонерного товариства «Енергобанк»

2.          Приватного акціонерного товариства «Інвікта-Маяк»

третя особа  

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвікта»

про

визначення недійсним договору застави      

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.09.2011 року у задоволені позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Завод «Маяк» відмовлено повністю.  

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що Позивач у своїй позовній заяві не вказує та не конкретизує у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов’язане із укладенням спірного договору між Відповідачами, Позивач не є стороною спірного договору, і з його укладенням будь-які права чи обов’язки у Позивача не виникають, не змінюються та не припиняються. В даному випадку метою звернення Позивача з позовом до суду є не захист порушених прав, а необхідність вирішення певних питань (в тому числі і сприяння ухиленню від виконання договору товариством учасником якого він є, тощо) шляхом створення судового процесу, що не узгоджується з нормами чинного законодавства.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду, Публічне акціонерне товариство «Завод «Маяк» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2011 року у справі № 22/298 в повному обсязі, визнати недійсним договір застави від 13 січня 2003 року з усіма змінами та доповненнями до нього, укладений між Акціонерним банком «Енергобанк» та Закритим акціонерним товариством «Інвікта-Маяк».     

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.  

Публічне акціонерне товариство «Завод «Маяк» зазначає, що судом першої інстанції не застосована стаття 6 Закону України «Про заставу».

Так, Апелянт стверджує, що не надавав будь-якої згоди на укладення спірного Договору і зазначене є порушенням ст. 6 Закону України «Пор заставу» (у ред. від 21.12.2000 року), оскільки виробничий корпус № 7, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 14 112 м2 перебуває на праві спільної часткової власності згідно акту приймання-передачі майна.

Тому за відсутності згоди співвласника на передачу майна в заставу та відсутність виділення його в натурі є прямим порушенням норм Закону України «Про заставу».

Також Апелянт вважає неправомірним посилання суду на статті цивільного законодавства України та застосування їх до правовідносин, що виникли в 2003 році.       

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Позивач посилається на роз‘яснення Вищого арбітражного суду від 24.12.1999 року № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов‘язаних із застосуванням Закону України «Про заставу» та постанову ВГСУ від 03.08.2011 року у справі № 17/90.  

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2011 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Завод «Маяк» прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження по справі  № 22/298.

Публічне акціонерне товариство «Енергобанк» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвікта» двічі своїх представників в судове засідання не направили, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як було встановлено під час судового розгляду в суді першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 13 січня 2003 року між АБ «Енергобанк» -Заставодержатель та ЗАТ «Інвікта-Маяк» - Заставодавцем, що є майновим поручителем ТОВ «Інвікта», укладено договір застави, за умовами якого застава за цим договором забезпечує вимоги Заставодержателя, які випливають з Договору на видачу кредиту № 301-01 від 10 січня 2003 року, зі всіма доповненнями до нього, укладений між Заставодержателем і Позичальником, за умовами якого Заставодержатель надає Позичальнику кредит в сумі 974 210,00 грн. на строк до 09 січня 2007 року – п. 1.1. Договору /а.с. 19-23/.

Для забезпечення своєчасного виконання зобов‘язань за кредитним договором, в тому числі по поверненню суми кредиту, сплаті відсотків, відшкодуванню збитків, завданих прострочкою виконання, сплаті неустойки, Заставодавець передає в заставу Заставодержателю наступне майно, надалі – Предмет застави: об‘єкт незавершеного будівництва – частину виробничого корпусу № 7, за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 7 387,2 м2. Відповідно до довідки від 12.06.2002 року № 243, наданої Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на нерухоме майно, готовність незавершеного будівництва предмету застави складає 98 % і його балансова вартість становить 6 540 000,00 грн. Будівництво здійснюється на підставі рішення Київської міської ради народних депутатів від 20.11.1987 року № 1621/26.

Предмет застави належить Заставодавцю на праві приватної власності на підставі Акту приймання-передачі майна, що вноситься до Статутного фонду Закритого акціонерного товариства «Інвікта-Маяк» від 16 жовтня 2000 року – п. 1.2. Договору.

Згідно внесених змін до Договору застава забезпечує вимоги Заставодержателя, які випливають з договору на видачу кредиту № 301-01 від 10.01.2003 року зі всіма змінами та доповненнями до нього, що укладений між Заставодержателем і Позичальником, і за умовами якого Заставодержатель відкриває Позичальнику відновлювальну мультивалютну кредитну лінію з лімітом 4 000 000 доларів США строком дії по перше жовтня 2012 року зі сплатою 18 відсотків річних в національній валюті та 14 відсотків річних у доларах США на здійснення проекту виробництва будівельних конструкцій /а.с. 28-29/.

          Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що перебування об‘єкту незавершеного будівництва - виробничого корпусу № 7, загальною площею 14 112 кв.м., що розташований за адресою: м. Київ, проспект Московський, 8 у спільній власності у ПАТ «Інвікта-Маяк»  (який є правонаступником ЗАТ «Інвікта-Маяк») та ПАТ «Завод «Маяк» не узгоджується з положеннями законодавства та не є підставою для визнання договору застави недійсним.

          З такими висновками колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується та зазначає наступне.

          Відповідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Підставою недійсності договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) істотних умов встановлених законом. Істотними вважаються насамперед ті умови, що визнані такими за законом та потрібні для договору відповідного виду, а отже коло таких умов можна визначити проаналізувавши норми діючих на момент укладення договору, чи вчинення іншого правочину, нормативних актів, у зв‘язку з чим при вирішенні спору підлягають застосуванню норми ЦК Української РСР від 18.07.1963 року зі змінами та доповненнями та Закону України «Про заставу» в редакції від 21 грудня 2000 року.

Відповідно до ст. 41 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов‘язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).

Відповідно до статті 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення (ст. 59 ЦК УРСР).

Відповідно до статті 4 Закону України «Про заставу» (в ред. від 21.12.2000 року) предметом застави можуть бути майно та майнові права.

Відповідно до статті 13 зазначеного Закону договір застави повинен бути укладений у письмовій формі.

У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об‘єкти, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правоустановчих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна здійснюється за місцезнаходженням нерухомого майна, договору застави транспортних засобів та космічних об'єктів - за місцем реєстрації цих засобів та об‘єктів.

Спірний договір посвідчений нотаріально, і при його підписанні нотаріусом перевірені документи, що підтверджують право власності Заставодавця на майно, яке передається ним  в заставу, у п. 1.2 договору (в редакції договору про внесення змін від 29.03.2007 року) містяться відповідні посилання. Жодних належних доказів, що свідчать про укладення спірного договору та угод про внесення змін до нього в порушення вимог Закону України «Про заставу» (притягнення нотаріусів, якими посвідчено спірний договір та угоди про внесення змін до відповідальності за порушення порядку вчинення нотаріальних дій, відомості щодо звернення до правоохоронних органів з відповідною заявою, документи прийняті за результатами розгляду відповідної заяви тощо) до суду не подано.

За статтею 6 Закону України «Про заставу» (в ред. від 21.12.2000 року) майно, що перебуває у спільній власності, може бути передано в заставу тільки за згодою всіх співвласників.

Майно, що перебуває у спільній частковій власності (частки, паї), може бути самостійним предметом застави за умови виділення його в натурі.

Відповідно до статті 112 ЦК УРСР майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.

Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).

Як свідчать матеріали справи № 22/298 Позивач не навів та не довів належно допустимими доказами право власності.

Матеріали справи містять рішення по у справі 17/90 (2011року) за позовом ВАТ «Інвікта-Маяк» до ПАТ «Енергобанк» про визнання недійсним цього ж договору застави, в процесі розгляду якої судом було отримано відповідь Київського міського БТІ від 18.03.2011 року, в якій повідомлено, що станом на 15.03.2011 року виробничий корпус № 7 площею 14 112 м2, розташований за адресою: АДРЕСА_1, на праві власності не зареєстрований /а.с. 54-55/.

Також слід зауважити, що передача майна - об’єкту незавершеного будівництва, яким є частина виробничого корпусу № 7 загальною площею 7 387 кв. м. з прилеглою земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1, до статутного фонду ЗАТ «Інвікта-Маяк» підтверджується актом прийняття-передачі від 16.10.2000 року, а про вирішення зазначеного питання у відношенні зазначеного майна, в тому числі Позивачем, як учасником – ЗАТ «Інвікта-Маяк »свідчать  протоколи № 1 від 10.07.2000 року, № 3 від 20.09.2000 року /а.с. 24-25, 26/.

У відповідності до вимог Закону України «Про господарські товариства» товариство є власником: майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність – ст. 12.

Відповідно до статті 13 зазначеного Закону вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Таким чином, з огляду на положення Закону України «Про заставу» (в ред. від 21.12.2000 року) та враховуючи норми ЦК УРСР відсутні підстави для визнання недійсним договір застави від 13 січня 2003 року з усіма змінами та доповненнями до нього.  

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що господарським судом міста Києва правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, повно з’ясовано та доведено обставини, що мають значення для справи, зроблені висновки відповідають дійсним обставинам справи.

Доводи наведені в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

За наведених у даній постанові обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2011 року у справі № 22/298.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

                                                      ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2011 року у справі № 22/298 залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

2. Матеріали справи № 22/298 повернути до господарського суду міста Києва.

3.  Копію постанови надіслати сторонам у справі.

Головуючий суддя                                                                      

Судді