Постанова

від 01.02.2011 по справі 22/299

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

22/299

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

01.02.2011 р.           справа №22/299

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скакуна  О.А.,

суддів Колядко Т.М., Ломовцевої Н.В.

за участю представників сторін:

від позивача:Лазарева Л.Л. - представник за довіреністю,

від відповідача-1:від відповідача-2:не з'явився, не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Пакко Холдинг” м.Луцьк

на рішення господарського судуДонецької області

від08.12.2010 року

у справі№22/299 (суддя Іванченкова О.М.)

за позовомприватного підприємства „Зевс”м.Донецьк,

до 1)          товариства з обмеженою відповідальністю „Пакко Холдинг” м.Луцьк2)          товариства з обмеженою відповідальністю „Центрум” м.Донецьк

простягнення 351 760,56 грн.

Приватне підприємство „Зевс” м.Донецьк (далі по тексту ПП „Зевс”) звернулося до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідачів: 1) товариства з обмеженою відповідальністю „Пакко Холдинг” м.Луцьк (далі по тексту ТОВ „Пакко Холдинг”); 2) товариства з обмеженою відповідальністю „Центрум” м.Донецьк (далі по тексту ТОВ „Центрум”), про стягнення суми основного боргу у розмірі 320 354,50 грн., неустойки у сумі 17 508,11 грн., інфляційної індексації у розмірі 10 612,04 грн. та 3% річних у сумі 3 285,91 грн. за договором поставки №010609-13/1п від 01.06.2009р.

Господарський суд Донецької області рішенням від 08.12.2010 року у справі №22/299  вищевказаний позов задовольнив частково та стягнув з відповідача-1 на користь позивача суму боргу у розмірі 351 219,32 грн., з яких сума основного боргу у розмірі 320 354,50 грн., неустойка у сумі 16 966,87 грн., інфляційна індексація у розмірі 10612,04 грн. та 3% річних у сумі 3285,91 грн. В задоволенні позовних вимог до відповідача-2  відмовив.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги законні, обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та доведені належним чином в частині задоволених вимог.

Відповідач-1 з прийнятим рішенням суду першої інстанції не погодився і подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати як таке, що прийнято з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким залишити позов без розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник зауважує, що судом першої інстанції не враховано платіж відповідача-1 на користь позивача у розмірі 20 000,00 грн., який здійснено 17.11.2010 року на підставі платіжного доручення  №19502, який додано до апеляційної скарги.

Крім того, скаржник вважає, що рішення  прийнято з порушенням  територіальної підсудності, оскільки дана справа, на думку останнього, повинна розглядатися у господарському суді Волинської області.

Також в апеляційній скарзі наведені і інші заперечення, які, на думку відповідача-1, є підставою для скасування оскарженого рішення.

Представник позивача під час судового засідання просив оскаржуване рішення залишити без змін, оскільки вважає його законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу без задоволення як безпідставно заявлену.

Відповідачем-1  надіслано клопотання про  перенесення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з неможливістю забезпечити явку його представника.

Колегія суддів апеляційної інстанції відмовляє у задоволенні вищевказаного клопотання відповідача-1 з огляду на відсутність доказів в підтвердження неможливості явки повноважного представника.

Відповідачі не скористалися своїм процесуальним правом  щодо участі своїх повноважних представників у судовому засіданні апеляційної інстанції, незважаючи на те, що про час та  і місце слухання  справи були повідомлені у встановленому законом порядку.

Представник  позивача  не заперечував проти розгляду  апеляційної скарги у відсутності представників відповідачів, тому відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням строків, передбачених  ст.102 цього Кодексу, судова колегія розглядає скаргу по суті за наявними  у справі доказами у відсутності відповідачів.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Донецький апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

 Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє оскаржене рішення у повному обсязі.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, з урахуванням пояснень представника позивача, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення скасуванню не підлягає з наступних підстав.

Предметом даного спору є стягнення з відповідачів основного боргу у розмірі 320 354,50 грн., неустойки у сумі 17 508,11 грн., інфляційної індексації у розмірі 10 612,04 грн. та 3% річних у сумі 3 285,91 грн. за договором поставки №010609-13/1п від 01.06.2009р.

Судова колегія вважає, що договір №010609-13/1п від 01.06.2009р.за своєю правовою природою є договором поставки, тому спірні відносини, регулюються згідно до п.7 ст.179 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст.265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти цей товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України (далі по тексту ЦК України), до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не передбачено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Між ПП „Зевс” (Постачальник) та ТОВ „Пакко Холдинг” (Покупець) -01.06.2009р. укладено договір поставки №010609-13/1п, відповідно до пункту 1.1 якого (з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей від 01.06.2009р.), постачальник зобов'язується передавати у власність покупця товар партіями у відповідності до погоджених постачальником замовлень покупця, а покупець зобов'язується проводити оплату за товар та приймати його на умовах даного договору.

Поставка товару, відповідно до п.1.2 договору, здійснюється на підставі накладної згідно погоджених Постачальником замовлень Покупця, що є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 5.3 спірної угоди (з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей від 01.06.2009р.) визначено порядок розрахунків, відповідно до якого оплата за поставлений товар здійснюється протягом 55 календарних днів від дня прийняття товару Покупцем шляхом безготівкового перерахунку на банківський рахунок Постачальника.

На виконання умов вищевказаного договору, за  видатковими накладними №1ЗЛВ000100 від 27.12.2009р., №1ЗЛЛ000053 від 05.01.2010р., №1ЗЛВ000005 від 16.01.2010р., №1ЗЛВ000006 від 22.01.2010р., №1ЗЛВ000012 від 30.01.2010р., №1ЗЛВ000020 від 13.02.2010р., №1ЗЛВ000025 від 20.02.2010р., №1ЗЛВ000028 від 27.02.2010р., №1ЗЛВ000031 від 06.03.2010р., №1ЗЛВ000032 від 13.03.2010р., №1ЗЛВ000033 від 20.03.2010р., №1ЗЛВ000034 від 27.03.2010р., №1ЗЛВ000036 від 31.03.2010р., №1ЗЛВ000037 від 14.04.2010р., №1ЗЛВ000039 від 24.04.2010р., №1ЗЛВ000040 від 30.04.2010р., №1ЗЛВ000042 від 08.05.2010р., №1ЗЛВ000043 від 15.05.2010р., №1ЗЛВ000044 від 22.05.2010р., №1ЗЛВ000045 від 29.05.2010р., №1ЗЛВ000046 від 12.06.2010р., податковими накладними, що оформлені під час здійснення вищенаведених господарських операцій, а також з урахуванням коригувальних накладних, наявними у матеріалах справи, позивач протягом дії договору передав, а відповідач-1 прийняв товар на загальну суму 611 131,80 грн., що підтверджується підписами  уповноважених осіб сторін на обумовленій документації, а також довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Видаткові та податкові накладні містять посилання на спірний правочин, як на правову підставу їх виставлення.

Відповідачем-1 повернуто позивачу товар на суму 300,00 грн., про що була складена накладна на повернення №2064981 від 23.09.2010р.

Враховуючи викладене, здійснено коригування на загальну суму 18 631,80 грн. та повернення товару на суму 300,00 грн., внаслідок чого фактично поставлено товару Відповідачу-1 на загальну суму 592 200,66 грн.

Відповідачем-1 в порушення прийнятих на себе за договором поставки зобов'язань вартість отриманого товару сплачена частково у сумі 271 846,16грн.

З огляду на вищевикладене, відповідач-1 в порушення статей 525 та 526 Цивільного кодексу України  грошове зобов'язання покупця перед постачальником на суму 320 354,50 грн. у встановлені договором строки не виконав.

Одночасно, наявність заборгованості відповідача перед позивачем у період з 01.06.2010р. по 30.06.2010р. за договором №010609-13/1п від 01.06.2009р. відображено у акті звірки взаємних розрахунків станом на 01.07.2010р.

З огляду на те, що існування основної заборгованості у сумі 320 354,50 грн. за договором підтверджено наявними у справі доказами та не спростовано відповідачем 1, господарський суд Донецької області дійшов висновку про правомірність позовних вимог в цій частині, а тому задовольнив їх в повному обсязі, з чим погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції не приймає до уваги платіжне доручення №19502  від 17.11.2010 року на суму 20 000,00 грн., яке відповідач-1  додав до апеляційної скарги в якості доказу в підтвердження факту погашення  заборгованості за  договором №010609-13/1п від 01.06.2009р., оскільки відповідачем-1 не заявлено відповідне клопотання про долучення цього документу до матеріалів справи, а також останнім не доведено відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України неможливості  подання  цього доказу суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Також, несвоєчасність надання відповідачем платіжного доручення суду першої інстанції, яке було надано тільки до апеляційного суду, позбавило можливості господарський суд  зробити правильний висновок та врахувати цей факт  при прийнятті оскарженого рішення, що не є порушенням судом  першої інстанції норм  процесуального права.

Позивачем заявлено до стягнення пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у розмірі 17 508,11грн.

Статтею 230 ч.1 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 551 ч. 2 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч.4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пунктом 8.2.1 договору встановлено, що за порушення термінів розрахунків, передбачених п.5.3 даного договору, Покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення.

З огляду на приписи п.6 ст.232 Господарського кодексу України та враховуючи останній день нарахування пені, визначений Позивачем як 10.11.2010р.,  суд першої інстанції частково задовольнив вимоги та стягнув з відповідача-1 пеню в сумі 16 966,87 грн., з чим погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням приписів ст. 625 Цивільного кодексу України, позивачем нараховано та заявлено до стягнення  10 612,04 грн. інфляційної індексації та 3 285,91 грн. 3% річних,  які  суд першої інстанції задовольнив у повному обсязі.

Перевіривши арифметичні розрахунки позивача, апеляційний суд погоджується з висновком господарського суду Донецької області про стягнення з відповідача-1  інфляції та 3 % річних  у вищезазначеному розмірі.  

Щодо позовних вимог в частині  стягнення з відповідача-2 на користь позивача суми боргу у розмірі 351 760,56 грн., то господарський суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні останніх, з огляду на таке.

Між позивачем та відповідачем-2  - 02.06.2009р. був підписаний договір поруки, за умовами якого відповідач-2 частково відповідає перед Кредитором за несвоєчасне виконання відповідачем-1 обов'язків з оплати товару за договором поставки №010609-13/1п від 01.06.2009р., з урахуванням змін та доповнень (додатків).

Відповідно до п.2.1 договору поруки, під основним договором в цьому правочині сторони розуміють договір поставки №010609-13/1п від 01.06.2009р., укладений між позивачем та відповідачем-1.

Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, договір є укладеним.

Згідно із ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 553 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Одночасно, виходячи з приписів ст.ст.553 -559 Цивільного кодексу України, слід зауважити, про відсутність необхідності попереднього погодження із боржником укладання договору поруки.

Договір поруки від 02.06.2009р. між позивачем та відповідачем-2, як будь-який правочин поруки, обов'язково має містити умови щодо предмету договору та інших суттєвих умов, які сторони визначили як обов'язкові.

Дослідивши зміст зазначеного договору поруки, вбачається, що сторони не дійшли згоди щодо предмету договору, оскільки пунктом 1.1 цього правочину визначено: відповідач-2 частково відповідає перед Кредитором за несвоєчасне виконання Боржником (відповідачем-1) зобов'язань з оплати товару за договором поставки №010609-13/1п від 01.06.2009р. При цьому, розміру цієї частини договір поруки не містить, тому неможливо встановити обсяг забезпечення виконання, який прийняв на себе поручитель.

З урахуванням викладеного, договір поруки від 02.06.2009р. не містить у собі умов щодо предмету поруки, а тому суд першої інстанції, керуючись приписами ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України, дійшов вірного висновку щодо неукладеності цього правочину.

Обґрунтовуючи позов в частині вимог до Відповідача-2, Позивач посилається на наявність в нього обов'язку як поручителя виконати зобов'язання Відповідача 1 за договором поставки №010609-13/1п від 01.06.2009р.

Враховуючи викладене, виходячи з того, що суд не має права виходити за межі позовних вимог, крім випадків, обумовлених ст.83 Господарського процесуального кодексу України,  місцевий господарський суд визнав позовні вимоги про стягнення з Відповідача-2 на користь позивача суми боргу у розмірі 321 367,75 грн. неправомірними, а тому залишив їх без задоволення, з чим погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.  

Що стосується заперечень відповідача-1,  які викладені в апеляційній скарзі, та, на його думку, є підставами для скасування оскарженого рішення, то  судова колегія до уваги їх не приймає за безпідставністю, оскільки вони суперечать нормам чинного господарсько-процесуального законодавства та спростовуються вищевикладеним, а також матеріалами справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні в матеріалах справи докази, дав їм належну правову оцінку, а тому прийняв законне та обґрунтоване рішення, яке скасуванню не підлягає.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати за подання апеляційної скарги відносяться на скаржника.

          Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України,  Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Донецької області від 08.12.2010 року у справі №22/299 - залишити без змін.

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Пакко Холдинг” м.Луцьк - залишити без задоволення.

Головуючий          О.А.  Скакун

Судді:          Т.М.Колядко

          Н.В.Ломовцева            

 Надруковано: 6 прим.:

1.          позивачу; 2,3 відповідачам; 4. у справу; 5 ДАГС; 6.ГСДО.