Постанова

від 09.02.2011 по справі 35/432

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 09.02.2011                                                                                           № 35/432

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Лосєва  А.М.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -Сахацький С.О. - дов. б/н від 15.06.2010р.;

від відповідача          ОСОБА_2 - особисто;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2

 на рішення Господарського суду м.Києва від 05.11.2010

 у справі № 35/432 ( .....)

 за позовом                               ПП "РАДИЧ"

 до                                                   ОСОБА_2

 про                                                   розірвання договору оренди та стягнення заборгованості у розмірі 62 936,65 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Приватне підприємство “Радич” (далі – позивач) звернувся до суду з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (далі – відповідач) про розірвання договору оренди приміщення від 25.03.2010р. та стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 62 936,65 грн. (з них: 60 000,00 грн. – заборгованість по орендним платежам, 2 213,42 грн. – пеня, 723,23 грн. – заборгованість по комунальним послугам), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач неналежним чином виконував свої договірні зобов’язання.  

В процесі судового розгляду позивач подав суду заяву, в якій просив припинити провадження у справі в частині вимог про розірвання договору оренди приміщення від 25.03.2010р., зазначаючи про те, що відповідач припинив користування спірним приміщенням з липня 2010р., тому спірний договір фактично є припиненим.

Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на безпідставності та непідтвердженості позовних вимог. Зокрема, відповідач зазначав про те, що він не підписував спірний договір оренди. За твердженням відповідача, між сторонами дійсно існували договірні відносини з оренди приміщення, але за іншим договором, який було укладено 25.02.2010р. і  сума орендної плати за вказаним договором становила 5 000,00 грн., а не 20 000,00 грн., як зазначено в договорі від 25.03.2010р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.11.2010р. у справі №35/432 позов задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 60 000,00 грн. заборгованості, 2 213,42 грн. пені, 62,13 грн. державного мита, 233,28 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині позовних вимог про розірвання договору оренди провадження припинено.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2010р. у справі №35/432 скасувати в частині стягнення з відповідача заборгованості та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.  

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.01.2011р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 09.02.2011р.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2011р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Іваненко Ю.Г.,              Разіної Т.І.

Відповідач у судовому засіданні 09.02.2011р. підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2010р. у справі №35/432 скасувати в частині стягнення з відповідача заборгованості та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник позивача у судовому засіданні 09.02.2011р. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти доводів відповідача, наведених в апеляційній скарзі, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване Рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

25.03.2010р. між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, було укладено договір оренди приміщення (далі - Договір), у відповідності до умов якого (розділи 1, 2) орендодавець передає, а орендар приймає в оренду приміщення по АДРЕСА_1, площею 70,3 кв. м. для розміщення магазину “Квіти”. За користування орендованим приміщенням орендар сплачує орендодавцю орендну плату в розмірі 20 000,00 грн. Орендна плата сплачується орендарем починаючи з дати фактичного використання об’єкта оренди згідно з Актом приймання-передачі. Орендар зобов’язався вносити орендні платежі в повному обсязі, незалежно від наслідків господарської діяльності, не пізніше 17 числа поточного місяця за наступний місяць на рахунок орендодавця.

На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв об’єкт оренди, про що сторонами було складено Акт приймання-передачі приміщення від 25.03.2010р. (копія Акту наявна в матеріалах справи).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань з оплати орендних платежів за Договором, внаслідок чого виникла заборгованість за період з квітня по червень 2010 року у розмірі 60 000,00 грн.

01.06.2010р. позивач направив відповідачу вимогу про сплату боргу, в якій виклав пропозицію розірвати спірний Договір оренди у зв’язку з невиконанням відповідачем договірних зобов’язань. До вимоги позивачем були додані два примірника Акту здачі-приймання приміщення. Однак вимога позивача була залишена відповідачем без належного реагування, відповідь на пропозицію розірвати Договір також не надійшла.  

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку погасити заборгованість з орендної плати, окрім вимог про стягнення боргу по орендним платежам у сумі 60 000,00 грн., позивач просив суд стягнути з відповідача пеню за прострочення виконання грошових зобов’язань по Договору та вартість несплачених відповідачем комунальних послуг у сумі 723,23 грн. (з них: 200,00 грн. - телекомунікаційні послуги, 523,23 грн. - послуги водопостачання).

Також позивач просив суд розірвати Договір, посилаючись на істотні порушення відповідачем умов Договору. Однак в процесі судового розгляду позивач подав суду заяву про припинення провадження в цій частині, оскільки відповідач припинив користуватись орендованим приміщенням з липня 2010 року, хоча і не передав позивачу об’єкт оренди за Актом приймання-передачі, тому оспорюваний Договір фактично припинив свою дію.           

Місцевий господарський суд позов задовольнив в частині стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати та пені. В частині стягнення боргу з оплати вартості комунальних платежів суд відмовив, зазначаючи про те, що здійснення оплати таких платежів Договором не передбачена. В частині вимог про розірвання Договору провадження у справі було припинено на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх обґрунтованими, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 759 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов,  визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники  господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Насамперед, відносно твердження відповідача про те, що між сторонами існували договірні зобов’язання за договором оренди приміщення від 25.02.2010р., а не від 25.03.2010р., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

З письмових пояснень сторін та доказів, наявних у матеріалах справи, вбачається, що 25.02.2010р. між сторонами дійсно було укладено договір оренди приміщення по АДРЕСА_1 Орендна плата за цим договором була визначена на рівні 5 000,00 грн. Однак Акт приймання-передачі, за яким відповідачу було передано приміщення на виконання умов договору від 25.02.2010р. в матеріалах справи відсутній. Представники сторін в своїх поясненнях не заперечують проти того, що Акт передачі приміщення відповідачу в орендне користування за договором від 25.02.2010р. не складався.

Оскільки відповідно як до вимог діючого законодавства, так і до умов договору від 25.02.2010р. правовідносини з оренди (найму) виникають лише після передачі орендарю (наймачу) в користування об’єкта оренди (найма), а в даному випадку такі докази відсутні, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що правовідносин з оренди приміщення за договором від 25.02.2010р. між сторонами не виникло.

Натомість в матеріалах справи наявний Акт приймання-передачі спірного приміщення від 25.03.2010р. Тобто, передача об’єкта оренди від позивача, як орендодавця, до відповідача, як орендаря, була здійснена саме на виконання умов Договору від 25.03.2010р.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що відповідач неналежним чином виконував свої зобов’язання за Договором в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів, що призвело до виникнення заборгованості за період з січня по серпень 2010 року у сумі 60 000,00 грн.

Належних та допустимих доказів на підтвердження проведення з позивачем повного розрахунку за Договором та сплати заборгованості відповідач суду не надав, у зв’язку з чим апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність факту систематичного порушення відповідачем своїх грошових зобов’язань за Договором.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача боргу по сплаті орендної плати у загальній сумі 60 000,00 грн. є обґрунтованими, документально підтвердженими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з п.5.2 Договору за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі 5% від суми прострочення з урахуванням індексації за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Оскільки судом було встановлено факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов’язань за Договором, нарахування пені також є правомірним.

Зважаючи на обмеження щодо розміру пені, встановленого Законом України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, за розрахунком суду, який збігається з розрахунком позивача та місцевого господарського суду, з відповідача підлягає стягненню пеня у сумі 2 213,42 грн.  

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача боргу за комунальні послуги, апеляційним господарським судом було з’ясовано наступне.

Насамперед, необхідно зазначити, що умовами спірного Договору не передбачено ані надання позивачем комунальних послуг, ані встановлено обов’язок відповідача по сплаті вартості цих послуг.

Заявляючи вимоги про стягнення з відповідача вартості наданих телекомунікаційних послуг у сумі 200,00 грн. та послуг з водопостачання і водовідведення в сумі 523,23 грн., позивач не надав нормативного обґрунтування підстав для стягнення з відповідача вартості вказаних вище послуг саме на користь позивача.

Окрім того, позивач не надав документів, з яких би вбачався алгоритм нарахування позивачем у спірному періоді вартості комунальних послуг (тарифи, які застосовувались,  обсяги споживання, облікові картки абонента/споживача, договори про надання послуг, розгорнуті рахунки, тощо) та доказів, з яких би вбачалось, що відповідачем були спожиті саме телекомунікаційні послуги та послуги з водопостачання та водовідведення.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими, непідтвердженими належними і допустимими доказами, а тому не підлягають задоволенню.

Відносно вимог про розірвання Договору від 25.03.2010р., слід наголосити на наступному.

Як уже зазначалось вище, до прийняття місцевим господарським судом рішення у даній справі позивач звернувся до суду із заявою, в якій стверджував про те, що відповідач не повернув позивачу орендоване приміщення за Актом приймання-передачі, однак він не  використовує це приміщення з липня 2010 року, що на думку позивача свідчить про фактичне припинення дії Договору оренди від 25.03.2010р. і недоцільність розгляду даного питання у судовому порядку. Факт звільнення орендованого приміщення відповідачем не заперечувався.

Наведене свідчить про відсутність між сторонами спору в цій частині позовних вимог, а тому апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що провадження у справі в частині позовних вимог про розірвання Договору оренди від 25.03.2010р. підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку з відсутністю предмету спору.

В ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не надав доказів належного виконання ним своїх договірних зобов’язань за спірним Договором оренди, а саме відсутності заборгованості з орендних платежів, що й зумовило звернення позивача до суду, у зв’язку з чим твердження відповідача про прийняття місцевим господарським судом неправильного рішення у даній справі є безпідставним та спростовується зібраними у справі доказами.

Доводи апеляційної скарги також не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

З огляду на вищенаведені обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2010р. у справі №35/432 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Фізичної-особи підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2010р. у справі №35/432 – без змін.

2. Матеріали справи №35/432 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 14.02.11 (відправлено)