КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.02.2011 № 9/309
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Верховця А.А.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
Від позивача: Зубрицька Ю.І. (довіреність від 14.09.2010 року б/н)
Від відповідача: не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державне підприємство "Служба міжнародних автомобільних перевезень"
на рішення Господарського суду м.Києва від 08.12.2010
у справі № 9/309 ( .....)
за позовом ЗАТ "Вишенька"
до Державне підприємство "Служба міжнародних автомобільних перевезень"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про відшкодування збитків в розмірі 21 069,65 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду м. Києва від 08.12.2010 року у справі № 9/309 позов задоволено, а саме: стягнуто з Державного підприємства “Служба міжнародних автомобільних перевезень 21 069, 65 грн. понесених збитків, 210,70 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Відповідач подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 08.12.2010р. у справі № 9/309 повністю та прийняти нове про відмову у позові.
В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на те, що при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, що є підставами для скасування такого судового рішення.
Зокрема, на думку скаржника, останній виконав свої зобов’язання перед Позивачем в повному обсязі, таким чином, судом першої інстанції не було підтверджено факту неправомірних дій Відповідача, через що Позивач поніс матеріальні збитки.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити рішення Господарського суду м. Києва від 08.12.2010 року у справі № 9/309 без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.
Представник Відповідача в судове засідання з невідомих причин не з’явився, хоча про місце та час проведення був належним чином повідомлений. Враховуючи, що у справі достатньо матеріалів, суд вважає можливим розглянути апеляційну скаргу в наявному складі.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника Позивача, Київський апеляційний господарський суд встановив.
17.03.2010 р. позивачу, як перевізнику, Відділом служби міжнародних автомобільних перевезень Краковець ДП “СМАП” було видано дозвіл Євро –3 на проїзд автомобілю марки 19403”, 2000 р. випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепом марки ”1995 р. випуску державний номер НОМЕР_2 по території Польщі № 0496332 та реєстр виданих іноземних дозволів № 089691, а позивачем було відшкодовано всі витрати пов’язані з цим.
18.03.2010 р. транспортний засіб марки N 19403”, 2000 р. випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепом марки ”1995 р. випуску державний номер НОМЕР_2 був зупинений Воєводським інспектором дорожнього транспорту в м. Кельці на території Польщі для перевірки документів. В результаті перевірки документів було прийнято рішення про накладення штрафу № WITD.DI.0152.488/21/10 від 18.03.2010 р. в розмірі 8 000, 00 злотих за здійснення міжнародного дорожнього руху без наявності в транспортному засобі необхідного сертифіката, що підтверджує дотримання транспортним засобом відповідних вимог. У зазначеному рішенні зазначено, що водій пред’явив для перевірки сертифікати, які підтверджують дотримання вимог норм Євро –3 на автомобільний тягач, але не пред’явив, а заявив, що не має сертифіката на причіп, який був виготовлений в 1995 р. Згідно з рішенням Польсько-української комісії про міжнародні дорожні перевезення, яка відбулася 5-6 травня 2009 р. в Кракові, визначено, що при двосторонніх і транзитних перевезеннях, що транспортний засіб екологічної категорії Євро –3 може тягнути причіп, виготовлений не раніше 1996 р., використовуючи дозвіл Євро –3. Якщо причіп виготовлений до 1996 р., у такому випадку необхідний відповідний сертифікат безпеки. Також згідно зазначеного рішення накладений штраф стягується в готівковій формі безпосередньо контролером під розписку.
Відповідно до квитанції ВМ № 003321 ОСОБА_1 –керівник позивача заплатив 8 000, 00 злотих в якості штрафу 19.03.2010 р. Також 19.03.2010 р. готівкою було сплачено за перебування транспортного засобу з реєстраційним номером НОМЕР_1 та причепу з реєстраційним номером НОМЕР_2 на штраф майданчику 500, 00 злотих.
Матеріалами справи доводиться, що 18.03.2010 р. керівник позивача відбув у відрядження до Польщі для врегулювання санкцій з воєводським інспектором дорожнього транспорту м. Кельце. До м. Кельце ОСОБА_1 прибув 19.03.2010 р., і вибув тією ж датою, до України він повернувся 20.03.2010 р. На відрядження було витрачено 826, 02 грн., в матеріалах справи також наявні докази, що 19.03.2010 р. та 20.03.2010 р. ОСОБА_1 перетинав кордон.
Суд першої інстанції, при прийнятті оспорюваного рішення прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі у зв’язку з неналежним виконанням Відповідачем свого обов’язку по оформленню дозволу.
Судова колегія погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст.53 Закону України «Про автомобільний транспорт», перевізники зобов'язані отримати дозволи іноземних країн, по території яких буде здійснюватися перевезення.
Згідно статті 55 Закону України «Про автомобільний транспорт», порядок видачі дозвільних документів визначає центральний орган виконавчої влади з питань автомобільного транспорту. На виконання цього припису діє наказ №757 (Порядок оформлення, видачі, використання, обліку та звітності щодо дозволів Європейської Конференції Міністрів Транспорту (ЄКМТ) на перевезення вантажів автомобільним транспортом між країнами - членами ЕКМТ, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 20.08.2004 р. № 757.) Відповідно до п.2.1. наказу № 757, оформлення та видачу дозволів ЄКМТ українським автоперевізникам здійснює ДПСМАП. Відповідно до п.1.6. наказу № 757, дозволи можуть бути таких видів: двосторонній, транзитний, універсальний, до/з третіх країн; але цей список не є вичерпний. Відповідно до п.3.6. наказу № 757, оформлення та видача дозволів на виконання перевезень пасажирів у відділеннях ДПСМАП та їх відділках в пунктах пропуску державного кордону України проводяться за фактом прибуття автомобільного транспортного засобу, виконуючого перевезення при виїзді з території України, при пред'явленні ліцензійної картки, реєстраційних документів на транспортний засіб, посвідчень водіїв, списку пасажирів, копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи -підприємця, копії свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість (крім перевізників, які працюють за єдиним податком), з обов'язковим занесенням отриманих дозволів до реєстру виданих іноземних дозволів.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про автомобільний транспорт” дозвіл на здійснення міжнародних перевезень автомобільним транспортом - документ, що видається уповноваженими органами Договірних Сторін міжнародним автомобільним перевізникам для в'їзду, транзитного проїзду через територію Договірних Сторін, а також здійснення інших видів перевезень, передбачених законодавством.
Автомобільні транспортні засоби українських перевізників для здійснення перевезень вантажів у міжнародному сполученні повинні бути забезпечені необхідними сертифікатами щодо вимог Резолюції ЄКМТ СEMT/CM(2001)9/Final відповідно до дати їх виготовлення.
Перевізник в установленому порядку здійснює відшкодування ДП "СМАП" витрат, пов'язаних з проведенням комплексу робіт щодо оформлення дозволів.
Судом першої інстанції було встановлено, що Позивач правомірно прибув у відділення ДПСМАП з усіма належними документами до подачі. Крім того, Позивач оплатив послуги ДПСМАП по покриттю витрат, пов'язаних з проведенням комплексу робіт щодо оформлення дозволів ( що вбачається у квитанції № 1503746 серія Е від 17.03.2010 р. і номерним штампом ДПСМАП № 0300197).
Таким чином, судова колегія констатує, що оформлення дозволів здійснюється ДП “СМАП” на підставі документів поданих перевізником. При цьому, ліцензійна картка має бути наявна на кожен автомобільний транспортний засіб, тобто як на сам автомобіль так і на причеп, у ліцензійній картці зазначено, зокрема, рік випуску автомобільного транспортного засобу. Відповідач оформляє такий дозвіл, який відповідає технічним характеристикам транспортного засобу. Згідно п. 1.4. Порядку безпечний вантажний автомобіль категорії Євро - 3 має мати сертифікат відповідності вимогам безпеки окремо для автомобіля-тягача і причепа/напівпричепа. Отже, перевізнику може бути оформлений дозвіл Євро –3 тільки за умови, що серед поданих документів для оформлення дозволу наявні сертифікати безпеки окремо на тягач і причеп. Згідно Протоколу засідання Змішаної польсько-української Комісії з питань міжнародних автомобільних перевезень (Краків, 5-6 травня 2009 р.) транспортний засіб Євро –3 може використовуватися з причепом не старше 1996 р., тобто якщо б причеп, який використовувався позивачем був 1996 року випуску, то його можна було б використовувати на території Польщі без свідоцтва безпеки саме на напівпричіп.
Матеріалами справи встановлено, що у позивача не було сертифікату безпеки на напівпричіп та, що напівпричіп марки ”, що використовувався позивачем випущений 1995 р. Таким чином, відповідач не мав право оформляти позивачу дозвіл Євро –3.
На підставі документів позивача, відповідно до Протоколу засідання Змішаної польсько-української Комісії з питань міжнародних автомобільних перевезень (м. Янув Подляскі, 9-10 вересня 2008 р.), відповідач мав оформити йому дозвіл Євро –1, який використовується для транспортних засобів, що виготовлені починаючи з 1993 р. по 1996 р. Відповідно до п. 1.4. Порядку зелений вантажний автомобіль - автомобіль, який відповідає вимогам рівня ЄВРО-1 щодо шуму та викидів забруднюючих речовин і має відповідний сертифікат відповідності вимогам щодо шуму та викидів забруднюючих речовин (екологічний) заводу-виробника або його офіційного представника.
Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Згідно ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
Згідно ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов’язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч.1 ст. 611 ЦК України). Згідно ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що в результаті неналежного виконання відповідачем свого обов’язку по оформленню дозволу (оформлення дозволу не тієї категорії), що сталося з вини відповідача (відсутність вини відповідачем не доведено), позивач поніс збитки в розмірі 21 069, 65 грн., розмір яких та фактичне понесення підтверджується наявними матеріалами справи, а також наявний причинний зв’язок між діями відповідача та наявністю збитків у позивача.
Відповідно до діючого законодавства позивач має право на відшкодування відповідачем понесених з його вини збитків.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 08.12.2010р. було прийнято по даній справі, з повним з‘ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду дійсним обставинам справи, а також воно прийняте з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому підстав, для скасування або зміни вказаного судового рішення та задоволення апеляційної скарги Державного підприємства «Служба міжнародних автомобільних перевезень», суд апеляційної інстанції не знаходить.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32 - 34, 35, 36, 91, 92, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1.Рішення Господарського суду м. Києва від 08.12.2010 у справі № 9/309 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства «Служба міжнародних автомобільних перевезень - без задоволення.
2. Матеріали справи № 9/309 повернути до Господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя
Судді
Суд | Київський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 09.02.2011 |
Оприлюднено | 19.02.2011 |
Номер документу | 13834860 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Київський апеляційний господарський суд
Верховець А.А.
Господарське
Господарський суд Дніпропетровської області
Подобєд Ігор Миколайович
Господарське
Господарський суд Дніпропетровської області
Подобєд Ігор Миколайович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні