Постанова

від 16.02.2011 по справі 9/190-09

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

  Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  "08" лютого 2011 року                                                        Справа № 9/190-09  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя   Істоміна О. А., суддя   Барбашова С.В., суддя   Слободін М.М.  

при секретарі Березка О.М.  

за участю представників сторін:  

позивача  –не з’явився

відповідача   –не з’явився  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства “КуДі”, м. Львів (вх. № 180С/3)   на рішення господарського суду Сумської області від 14 жовтня 2010 року по справі № 9/190-09

за позовом  Приватного підприємства “КуДі”, м. Львів

до   Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1, м.  Харків

про  захист інтелектуальних прав,

  встановила:

  В червні 2009 року позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою, в якій з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просив суд визнати використання знаку для товарів і послуг »відповідно до свідоцтва  № 83616 суб‘єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_1 неправомірним; зобов‘язати суб‘єкта підприємницької діяльності-фізичну особу ОСОБА_1 не використовувати знак для товарів і послуг »відповідно до свідоцтва № 83616; визнати неправомірним використання ділової репутації суб’єкта господарювання ПП «КуДі»суб‘єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_1; зобов’язати суб‘єкта підприємницької діяльності-фізичну особу ОСОБА_1 не використовувати ділову репутацію суб’єкта господарювання ПП «КуДі»; визнати дії суб‘єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 фактом недобросовісної конкуренції; зобов‘язати суб‘єкта підприємницької діяльності-фізичну особу ОСОБА_1 не здійснювати дії, пов’язані з недобросовісною конкуренцією щодо ПП «КуДі»; стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 15 000,00 грн.

Рішенням господарського сулу Сумської області від 08 жовтня 2009 року, частково скасованим постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17 грудня 2009 року, позов задоволено частково. Зобов‘язано суб‘єкта підприємницької діяльності - фізичну особу ОСОБА_1 не використовувати знак для товарів і послуг »відповідно до свідоцтва на знаку для товарів і послуг № 83616; зобов’язано суб‘єкта підприємницької діяльності - фізичну особу ОСОБА_1 не здійснювати дії, пов’язані з недобросовісною конкуренцією щодо ПП «КуДі»; стягнуто з відповідача на користь позивача 24,20 грн. витрат по сплаті державного мита та 78,82 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.  В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 21 липня 2010 року касаційна скарга ПП «КуДі»задоволена частково. Постанова Харківського апеляційного господарського суду від 17 грудня 2009 року та рішення господарського суду Сумської області від 08 жовтня 2009 року скасовані, справа передана на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

При цьому в своїй постанові Вищий господарський суд України підтвердив правильність висновків судових рішень про те, що позовна вимога в частині зобов’язання відповідача не використовувати знак для товарів і послуг »узгоджується з нормами чинного законодавства щодо визначення способів захисту порушеного права, а також недоведеності позивачем сукупності всіх ознак, за наявності яких можливо стверджувати про заподіяння моральної шкоди та визначити її розмір. Також є правильним застосування судом апеляційної інстанції статті 16 Цивільного кодексу України при вирішенні вимог щодо встановлення фактів неправомірного використання знаку для товарів і послуг, неправомірного використання ділової репутації та вчинення антиконкурентних дій.  сторін у судовому засіданні, а також ви.я про час та місцепро причини  без задоволення, оскаржуване рішення без змінВ той же час суд касаційної інстанції зазначив про те, що Харківським апеляційним господарським судом не враховано, що хоча відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності, але наведена норма Закону носить загальний характер. Вищим господарським судом України в зазначеній постанові звернуто увагу на те, що суд апеляційної інстанції, в порушення статей 38, 43, 65 та 105 Господарського процесуального кодексу України, не з’ясував та не навів конкретних дій, які суд визнав антиконкурентними в цьому розрізі та заборонив вчиняти відповідачу, що взагалі унеможливлює виконання рішення суду в цій частині і має своїм наслідком порушення принципу обов’язковості судового рішення.

Таким чином, Вищим господарським судом України надані вказівки, що при новому розгляді даної справи господарський суд повинен з’ясувати та встановити, які саме дії відповідача є антиконкурентними та які саме дії відповідачу забороняється вчиняти в контексті з положеннями чинного законодавства.

Рішенням господарського суду Сумської області від 14 жовтня 2010 року по справі № 9/190-09 (суддя Соп’яненко О.Ю.) в задоволенні позову відмовлено, в зв’язку з відсутністю в діях відповідача вини, як обов’язкового елементу складу цивільного правопорушення та відсутністю порушень з боку відповідача майнових та немайнових прав інтелектуальної власності позивача, а також з посиланням на те, що заявлені позивачем вимоги не мають відношення до відповідача, а мають бути адресовані іншій фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2, як власнику приймачів супутникового телебачення 4100С». У стягненні суми моральних збитків відмовлено з тих підстав, що позивачем не надано до суду доказів, якими неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача йому була заподіяна моральна шкода, а також за відсутністю доказів на її підтвердження.

Позивач з рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Сумської області від 14 жовтня 2010 року  скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Заявник у своїй скарзі  зазначає, що суд першої інстанції при винесенні рішення не прийняв до уваги неправомірне використання ділової репутації суб’єкта господарювання - Приватного підприємства “КуДі”. Також позивач вважає, що розповсюдження відповідачем  - СПД ФО ОСОБА_1 несертифікованої продукції суперечить вимогам чинного законодавства, торговим та чесним звичаям у господарській діяльності, а відтак свідчить про недобросовісну конкуренцію відповідача по відношенню до позивача. За твердженнями позивача, посилання господарського суду в оскаржуваному рішенні на те, що спірні ресивери 4100С»можливо належали іншій особі, не спростовує фактів, встановлених постановою Зарічного районного суду м. Суми від 30 вересня 2008 року по справі № 3-21135/2008 та рішенням господарського суду Сумської області від 14 жовтня 2010 року, та не має наслідків правомірного використання знаку для товарів і послуг »відповідачем, тому не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Позивач наголошує на правомірності позовних вимог щодо стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 15000,00 грн.

Також, позивачем до апеляційної скарги  надано клопотання про витребування доказів, виклик осіб, дозвіл поставити письмові запитання відповідачу та надіслання позивачу копії технічного запису по закінченню розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Крім того, позивач просить розглянути апеляційну скаргу за відсутністю його представника з врахуванням даного клопотання.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав, але надіслав заяву про розгляд справи без його участі з причин сімейних обставин.

Колегія суддів залишає надане позивачем клопотання без задоволення, оскільки відповідно до статей 32-34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Колегія суддів вважає, що в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення даного господарського суду по суті, а з матеріалів справи вбачається, що клопотання аналогічного змісту вже було надано позивачем до суду першої інстанції та частково задоволено, зокрема витребувано у відповідача відповідними ухвалами суду повна картка клієнта 41 ДилРегіони 98498698 та письмові пояснення по справі, що стосується надіслання позивачу копії технічного запису судового процесу, то колегія суддів зазначає, що в зв’язку з відсутністю представників сторін в призначене судове засідання, технічний запис не здійснювався.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції вжито необхідних заходів для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, а в наданій позивачем скарзі достатньо повно викладені всі обставини стосовно суті спору, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними у справі матеріалами , до того ж ухвалою Харківського апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження від 17 січня 2011 року сторони попереджено, що в разі неявки представників сторін, справа може бути розглянута без їх участі.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі вимоги позивача,  перевіривши правильність  застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 25 жовтня 2007 року Державним  департаментом  інтелектуальної власності Міністерства освіти  і науки України зареєстровано у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та видано громадянину  ОСОБА_3  свідоцтво № 83616 на знак для товарів  та послуг “GLOBO” для 9,37,38 класів МКТП (зокрема, на виробництво та встановлення пристроїв  для приймання супутникового телебачення).

Таким чином, ОСОБА_3 є володільцем свідоцтва № 83616 від 25.10.2007р на знак  для товарів і послуг “GLOBO”.

Згідно зі статтею 418 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності –це право  особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший  об’єкт  права  інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом  та іншим  законом.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові  права інтелектуальної власності  та (або) майнові права інтелектуальної власності.

Відповідно до статті 495 Цивільного кодексу України майновими  правами інтелектуальної власності на торговельну марку є:

право на використання торговельної  марки;

виключне право дозволяти використання торговельної марки;

виключне право перешкоджати неправомірному  використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання;

інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Стаття 492 Цивільного кодексу України передбачає, що торгівельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються)  однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Відповідно до статті 494 Цивільного кодексу України набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом. Обсяг правової охорони торговельної  марки визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів і послуг, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 157 Господарського кодексу України право інтелектуальної власності на  торговельну марку засвідчується свідоцтвом у випадках і порядку, передбачених законом.

Використанням торговельної марки у сфері господарювання визнається застосування її на товарах та при наданні послуг, для яких вона зареєстрована, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні,  у проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов’язаній з впровадженням зазначених товарів і послуг у господарський (комерційний) обіг.

Свідоцтво надає право його володільцеві забороняти іншим особам використовувати зареєстровану торговельну марку без його дозволу, за винятком випадків правомірного використання торговельної марки без його дозволу.

Відповідно до пункту 2 статті 16 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” свідоцтво надає його володільцю  право використовувати знак  та інші права, визначені цим Законом.

З матеріалів справи також вбачається, що 25 жовтня 2007 року між громадянином ОСОБА_3 (ліцензіар) та Приватним підприємством “КуДі” ( ліцензіат) було укладено ліцензійний договір про передачу прав на використання знаку для товарів та послуг (торгівельної марки), за яким  позивачеві  було передано в оплатне  користування  знак  для товарів  та послуг “GLOBO” відповідно  до свідоцтва  на знак  для товарів  та послуг  № 83616 (далі договір).

Згідно з п.п. 2.1 ліцензійного договору  ліцензіар передає невиключне право використання знаків для товарів та послуг “GLOBO”, відповідно до свідоцтва на знаки для товарів та послуг № 83616, щодо всіх товарів та послуг, зазначених у свідоцтві, а ліцензіат зобов’язується сплатити ліцензійну плату в розмірах та  на умовах, визначених у  цьому договорі.

Відповідно до п. 3.1 договору ліцензіар зобов’язується надати ліцензіату невиключну ліцензію на використання знаків для товарів та послуг на будь-якій території, включаючи територію України та будь-якої іншої іноземної держави світу.

Можливість  передачі власником  свідоцтва своїх прав на використання знака будь-якій особі  на підставі  ліцензійного договору передбачена  пунктом 8 статті  16 Закону України “Про  охорону прав  на знаки для товарів  і послуг”.

Статтею 427 Цивільного кодексу України  визначено, що майнові  права інтелектуальної власності  можуть  бути передані  відповідно  до закону  повністю або частково іншій особі.

Таким чином, позивач (ліцензіат) отримав від власника свідоцтва  на знак  для товарів і послуг № 83616 (ліцензіара) майнові  права на використання словесного знака (майнові права інтелектуальної власності) за  ліцензійним договором про  передачу прав на використання  знаку для товарів та послуг (торгівельної марки) від 25 жовтня 2007 року.

Пунктом 6.2 договору передбачено, що ліцензіат має право забороняти іншим особам використовувати знаки для товарів та послуг без дозволу ліцензіата, за винятком випадків, коли таке використання не визнається згідно з законом порушенням прав власника свідоцтва.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 статті 20 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів та послуг ” вимагати поновлення порушених прав власника свідоцтва може за його згодою також особа, яка придбала ліцензію.

Таким чином,  незважаючи на те, що позивач не є власником свідоцтва на знак для товарів та послуг № 83616, він  наділений необхідним обсягом правоздатності.

Отже, суд першої інстанції вірно визначився, що позивач, як володілець не виключних прав на використання знаків для товарів та послуг відповідно до свідоцтва на знак для товарів та послуг, що зареєстрований у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, має право вимагати поновлення порушених прав власника вищевказаного свідоцтва.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що одним із засобів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, що порушує право.

Як вбачається з матеріалів справи,  позивач посилався на те, що відповідно до постанови Зарічного  районного суду м. Суми від 30 вересня 2008 року по справі № 3-21135/2008 про накладення адміністративного стягнення, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення  прав на інтелектуальну власність у зв’язку  зі здійсненням ним реалізації  тюнерів  для  прийняття  супутникових  каналів із використанням знаку для товарів  та послуг, який на правах ліцензіара використовує позивач,  а саме - накладено  штраф у розмірі 225,00 грн., дев’ять вилучених у ОСОБА_1 ресиверів “GLOBO 4100С” конфісковано в прибуток держави.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду з позовом про визнання використання знаку для товарів і послуг «GLOBO»відповідно до свідоцтва № 83616 СПДФО ОСОБА_1 неправомірним; зобов‘язання СПДФО ОСОБА_1 не використовувати знак для товарів і послуг »відповідно до свідоцтва № 83616; визнання неправомірним використання ділової репутації суб’єкта господарювання ПП «КуДі»СПДФО ОСОБА_1; зобов’язання СПДФО ОСОБА_1  не використовувати ділову репутацію суб’єкта господарювання ПП «КуДі»; визнання дії СПДФО ОСОБА_1 фактом недобросовісної конкуренції; зобов‘язання СПДФО ОСОБА_1 не здійснювати дії, пов’язані з недобросовісною конкуренцією щодо ПП «КуДі»; стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 15000,00 грн.

Відповідач проти позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що приймачі супутникового телебачення OBO 4100С», які знаходились в офісі фірми «Техносат», належали приватному підприємцю ОСОБА_2.

Крім того, з наданих до суду першої інстанції пояснень ОСОБА_2 вбачається, що саме він є власником торгівельної точки «Техносат», вилучені у відповідача ОСОБА_1 супутникові приймачі належали йому та були придбані через Інтернет-магазин. На підтвердження цього ОСОБА_2 був наданий електронний лист від Об’єднання «Скай Майстер», м. Винниця та картка клієнта 41 ДилРегіони 98498698, відповідно до якої 04 липня 2008 року ним було придбано 11 тюнерів 4100С».

З урахуванням вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання використання знаку для товарів і послуг BO»відповідно до свідоцтва № 83616 СПДФО ОСОБА_1 неправомірним; зобов‘язання СПДФО ОСОБА_1 не використовувати знак для товарів і послуг »відповідно до свідоцтва № 83616; визнання неправомірним використання ділової репутації суб’єкта господарювання ПП «КуДі»СПДФО ОСОБА_1; зобов’язання СПДФО ОСОБА_1  не використовувати ділову репутацію суб’єкта господарювання ПП «КуДі»; визнання дії СПДФО ОСОБА_1 фактом недобросовісної конкуренції; зобов‘язання СПДФО ОСОБА_1 не здійснювати дії, пов’язані з недобросовісною конкуренцією щодо ПП «КуДі», пославшись на не доведення позивачем вини в діях відповідача, а також на те, що зазначені позовні вимоги мають бути адресовані фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2, як власнику приймачів супутникового телебачення 4100С», а згоди позивача на заміну неналежного відповідача належним не надходило.

Проте, колегія суддів не погоджується з даними висновками місцевого господарського суду, оскільки з матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції при розгляді справи в порушення вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України не взято до уваги та не надано належної оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть  спору, свідчить про не з’ясування судом всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, що, в свою, чергу призвело до невірного застосування норм матеріального права до даних правовідносин.

Встановлені судом обставини справи свідчать про те, що позивач є володільцем невиключених прав на використання знаків для товарів та послуг відповідно до свідоцтва про знаки для товарів та послуг № 83616 та № 98216, що зареєстровані у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 25 жовтня 2007 року та 27 жовтня 2008 року, тому у відповідності з положеннями чинного законодавства ПП «КуДі»має право вимагати поновлення порушених прав власника зазначених свідоцтв.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (том 2, аркуш справи 44-45) позивач є виробником  апаратури для приймання, запису та відтворення звуку і зображення, здійснює роздрібну торгівлю радіотелевізійними товарами, приймачів супутникових каналів, ресиверів, кріплень та пристосування для антен та приймачів супутникових каналів, які випускає та реалізує під товарним знаком ” (9 клас МКТП за свідоцтвом України №83616 ).

У відповідності до статті 20 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” будь-яке посягання на права власника свідоцтва, передбачене статтею 16 цього Закону, в тому числі вчинення без згоди власника свідоцтва дій, що потребують його згоди, та готування до вчинення таких дій, вважається порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Факт вчинення відповідачем дій, що порушують права позивача, підтверджуються матеріалами справи, а саме: постановою Зарічного  районного суду м. Суми від 30.09.2008 року по справі № 3-21135/2008 про накладення  адміністративного стягнення.

У постанові зазначено, що 01 серпня 2008 року в своєму офісі за адресою: м. Суми, пл. Незалежності, 1, оф. 413 ОСОБА_1 зберігав з метою реалізації та реалізував 9 цифрових ресиверів марки “GLOBO 4100С” без дозволу правовласника ОСОБА_3 на знак для товарів та послуг, чим порушив права на об’єкти промислової власності. Свою вину ОСОБА_1 в суді визнав, крім того його вина у вчиненні правопорушення підтверджується всіма матеріалами справи (том 1, аркуш справи 15).

Відповідно  до  пункту  4  статті  16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг"  зберігання товару  з  нанесеним знаком з метою пропонування його для продажу, продаж,  імпорт  (ввезення)  та  експорт  (вивезення)   визнаються використанням   знака,   тобто  складають  правомочності  власника свідоцтва на знак.

Таким чином,  пропонування для продажу товару з нанесеним знаком,  який використовується без дозволу його власника,  є порушенням прав на знак.  Зберігання ж  продукції  зі знаком,  що використовується без дозволу його власника, визнається порушенням прав на знак,  якщо воно здійснюється з метою  введення такої продукції в господарський оборот.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджено, що саме відповідач зберігав з метою реалізації, пропонував для продажу та реалізував 9 цифрових ресиверсів “GLOBO 4100С”, тому такі дії відповідача є порушенням прав позивача на знак.

За таких обставин, оскільки відповідач не надав ані суду першої інстанції, ані суду  апеляційної інстанції доказів правомірного використання зареєстрованого товарного знаку (свідоцтво №83616 від 25.10.2007 р.), позовні вимоги в частині зобов’язання відповідача не використовувати знак для товарів та послуг відповідно до свідоцтва № 83616 є правомірними, узгоджуються з приписами чинного законодавства та підлягають задоволенню.

Посилання суду першої інстанції в рішенні суду на те, що вказані цифрові ресиверси “GLOBO 4100С” належали іншій особі, та визнання в зв’язку з цим того факту, що належним відповідачем по даній справі є ОСОБА_2, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки чинне законодавство, зокрема Закон України»«Про охорону прав на знак для товарів та послуг»не містить приписів, що товар, на якому неправомірно використано знак для товарів і послуг має бути власністю особи, що неправомірно використала знак  для товарів і послуг. Також чинне законодавство не містить приписів щодо обов’язку правовласника знаку для товарів і послуг з’ясування належного власника товару, що є предметом неправомірного використання знаку товарів і послуг. Відтак, пред’явлення позову фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 шляхом заміни неналежного відповідача належним щодо предмету саме даного позову є неправомірним, а тому не може мати своїм наслідком відмову у задоволенні позовних вимог.

Стосовно позовних вимог про визнання неправомірним використання відповідачем знаку для товарів і послуг “GLOBO” відповідно до свідоцтва № 83616; визнання неправомірним використання ділової репутації суб’єкта господарювання ПП «КуДі»суб‘єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_1; колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів.

Колегія суддів звертає увагу, що задоволення позовних вимог у  частині не  використання  СПДФО  ОСОБА_1  знаку для товарів і послуг  “GLOBO”, а також не використання ділової репутації суб’єкта господарювання ПП «КуДі»ґрунтується на доведеності факту неправомірного використання відповідачем знаку для товарів та послуг, проте, встановлення вказаного факту не може бути окремою позовною вимогою, оскільки, як вбачається з системного аналізу змісту статті 16 Цивільного кодексу України та законодавчих актів, що регулюють спірні правовідносини, законом не передбачено такого способу захисту цивільних прав та інтересів як визнання неправомірними  використання знаків для товарів та послуг та визнання неправомірним використання ділової репутації суб’єкта господарювання ПП «КуДі».

Заявлені позивачем вимоги про зобов’язання СПД ФО ОСОБА_1 не використовувати ділову репутацію суб’єкта господарювання ПП «КуДі»; визнання дії СПД ФО ОСОБА_1 фактом недобросовісної конкуренції колегія суддів також вважає такими, що не відповідають встановленим законом способу захисту права, оскільки предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі та підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову.

Відповідно до статті 1 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції»недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Статтею 4 цього Закону  визначено,  що неправомірним є використання  без  дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, фірмового  найменування,  знаків  для  товарів  і  послуг,   інших позначень,  що  може  призвести  до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця),  який має  пріоритет  на  їх використання.

Сам факт неправомірного використання відповідачем знаку для товарів і послуг, неправомірного використання ділової репутації та вчинення антиконкурентних дій також не може бути окремою позовною вимогою.

Слід зазначити, що предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення.

Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення. Заявлена позивачем вимога про зобов’язання відповідача не використовувати ділову репутацію суб’єкта господарювання ПП «КуДі»; визнання дії СПД ФО ОСОБА_1 фактом недобросовісної конкуренції не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

Таким чином, оскільки предмет позову в частині визнання використання знаку для товарів і послуг »відповідно до свідоцтва № 83616 СПДФО ОСОБА_1 неправомірним; визнання неправомірним використання ділової репутації суб’єкта господарювання ПП «КуДі»СПДФО ОСОБА_1; зобов’язання СПДФО ОСОБА_1 не використовувати ділову репутацію суб’єкта господарювання ПП «КуДі»; визнання дії СПДФО ОСОБА_1 фактом недобросовісної конкуренції; зобов‘язання СПДФО ОСОБА_1 не здійснювати дії, пов’язані з недобросовісною конкуренцією щодо ПП «КуДі»не відповідає встановленим законом способам захисту прав, то колегія суддів вважає, що позовні вимоги в зазначеній частині є неправомірним та задоволенню не підлягають.

Стосовно вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, заподіяної йому відповідачем  в сумі 15000,00 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди,  завданої  внаслідок  порушення  її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Як встановлено пунктом З Постанови  Пленуму  Верховного  Суду  України  від 31.03.1995 р. № 4 “Про судову практику  в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок  моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні  нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя,  порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу  чи  підриву довіри до її діяльності.

Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.

Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Позивач, посилаючись на вищевказану Постанову Пленуму Верховного Суду України, наполягає на тому, що сам факт посягання на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку є підставою для відшкодування моральної шкоди. Разом з тим, як вбачається з вищенаведених приписів зазначеної постанови, необхідними підставами для задоволення позову про відшкодування моральної шкоди є не лише доведення факту посягання на фірмове найменування, товарний знак тощо, а й обов’язкове встановлення факту наявності втрат немайнового характеру внаслідок такого посягання.

Відповідно до частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України  моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У пункті 5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її   заподіянні.

Таким чином, для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння моральної шкоди позивачеві необхідно встановити наявність усієї сукупності зазначених ознак складу цивільного правопорушення (протиправність діяння, факт заподіяння шкоди (у даному випадку - саме моральної), причинний зв'язок між протиправним діянням і шкодою, вина заподіювана шкоди), тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.

Як вбачається з  матеріалів справи, в позові позивачем не було заявлено - якими неправомірними діями чи бездіяльністю  відповідачем була  заподіяна моральна шкода позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та не було надано доказів на підтвердження  такої шкоди.

Позивач, не надав доказів настання втрат немайнового  характеру внаслідок зниження обсягу продажів  ресиверів, жодних доказів фактів негативних наслідків через виникнення претензій щодо якості продукції, реалізованої відповідачем та взагалі доказів виникнення таких претензій.

Отже, оскільки позивачем не доведено, що відповідач здійснював реалізацію несертифікованої, низької якості продукції, яка не відповідає протипожежним вимогам, що саме дії відповідача спричинили моральну шкоду позивачу і в чому це виразилось, наявність  причинно-наслідкового зв’язку між діями чи бездіяльністю відповідача та наслідками, тобто спричиненням відповідачем моральної шкоди позивачу, обґрунтованого розрахунку заявленої до  стягнення моральної шкоди, докази наявності такої шкоди для позивача, то, на думку колегії суддів, місцевим господарським судом зроблено обґрунтований висновок про те, що позовні вимоги в частині відшкодування відповідачем моральної шкоди на користь позивачу в розмірі 15000 грн.,  не підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги позивача, і наявності фактів для часткового скасування оскаржуваного рішення з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

З огляду на зазначене та керуючись статтями 32-34, 43, 99, 101, 102, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 3, 4 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, -                                                          

постановила:        

В задоволенні клопотання позивача відмовити.

Апеляційну скаргу Приватного підприємства “КуДі”, м. Львів задовольнити частково.

Рішення господарського суду Сумської області від 14 жовтня 2010 року по справі  № 9/190-09 в частині визнання використання знаку для товарів і послуг »відповідно до свідоцтва № 83616 СПДФО ОСОБА_1 неправомірним; зобов‘язання СПД ФО ОСОБА_1 не використовувати знак для товарів і послуг »відповідно до свідоцтва № 83616; визнання неправомірним використання ділової репутації суб’єкта господарювання ПП «КуДі»СПДФО ОСОБА_1; зобов’язання СПДФО ОСОБА_1 не використовувати ділову репутацію суб’єкта господарювання ПП «КуДі»; визнання дії СПДФО ОСОБА_1 фактом недобросовісної конкуренції; зобов‘язання СПДФО ОСОБА_1 не здійснювати дії, пов’язані з недобросовісною конкуренцією щодо ПП «КуДі»скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Зобов’язати Суб’єкт підприємницької діяльності –фізичну особу ОСОБА_1 не використовувати знак для товарів та послуг », відповідно до свідоцтва на знак для товарів і послуг № 83616.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 15000,00 грн.  рішення залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя                                                              Істоміна О. А.  

  суддя                                                                     Барбашова С.В.  

  суддя   Слободін М.М.