Рішення

від 15.02.2011 по справі 15/223/10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/223/10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "15" лютого 2011 р.                                                 Справа №  15/223/10

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтервікон”, 54008, м. Миколаїв, вул. Чигрина, 167, оф. 322, код ЄДРПОУ 32004053;

До відповідача: Фермерського господарства “Анастасія”, 56610, Миколаївська обл., Новоодеський р-н, с. Троїцьке, вул. Калініна, 62, код ЄДРПОУ 19283265;

про: стягнення 303241,57 грн.   

             Суддя  Ржепецький В.О.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

від позивача –Валешинська О.С. довіреність № б/н  від 23.07.2010р.,

Єрощенков В.М. –керівник.

від відповідача –Бочкарьов О.В. довіреність № б/н від 18.01.2011р.

В судове засідання, призначене на 15.02.2011р. з'явились представники сторін. Позивач підтримав позовні вимоги, викладені в  заяві №4 від 14.01.2011р. Відповідач проти задоволення позову заперечує.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд, -

Встановив:

          Товариство з обмеженою відповідальністю “Інтервікон” 20.12.2010р. звернулось в господарський суд Миколаївської області з позовом до Фермерського господарства “Анастасія” про стягнення суми передплати за договором контрактації сільськогосподарської продукції №5/4 від 05.04.2006р. (та додаткової угоди до нього від 03.05.2006р.) в розмірі 93000,00грн. та безпідставно отриманих відповідачем коштів в розмірі 1000,00грн.

          17.01.2010р. до початку розгляду справи по суті позивачем подано заяву про зміну підстав позову, відповідно до якої він просить стягнути з відповідача 168654,55грн. заборгованості, 125913,33грн. –25% річних, 7673,69грн. втрат від інфляції, 1000,00грн. безпідставно отриманих відповідачем коштів.

          Справа розглядається за позовними вимогами, визначеними цією заявою.

          Позов  обґрунтовано невиконанням відповідачем у справі свого зобов'язання з поставки товару за договором контрактації сільськогосподарської продукції №5/4 від 05.04.2006р. (та додаткової угоди до нього від 03.05.2006р.), внаслідок чого позивач просить стягнути з останнього суму сплаченої ним передплати з урахуванням курсу іноземних валют, 25% річних та інфляційні витрати, посилаючись при цьому на положення ст. 693 ЦК України, п.п. 3.1., 5.2. договору, п.п. 2.1. додаткової угоди. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача1000,00грн. безпідставно отриманих відповідачем коштів, оскільки вважає, що їх було сплачено помилково.

          Відповідачем позов не визнано з посиланням на доводи відносно неукладеності договору, оскільки на думку відповідача сторони не досягли згоди з усіх істотних умов останнього. Крім того, відповідач заявляє про застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення безпідставно отриманих коштів.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив наступне.

05.04.2006р. між сторонами у справі укладено договір контрактації сільськогосподарської продукції №5/4, відповідно до п.1.1. якого відповідач зобов'язався передати у власність позивача, а відповідач сплатити та прийняти ячмінь яровий на суму 70000,00грн.

Пунктом 1.2. договору, передбачено 100% передплату за товар.

Відповідно до п.п. 2.3., 2.4. строк поставки товару –до 01.08.2006р.

Пунктом 5.2. договору встановлено зобов'язання відповідача у разі недопоставки товару в обумовлений договором строк повернути суму передплати, а також 25% за кредит та штраф у розмірі 5% від суми не поставленого товару.

03.05.2006р. сторони уклали  додаткову угоду №3/5 до зазначеного договору, відповідно до п.1.1. якої, в доповнення до суми, визначеній в п..1.1 договору відповідач зобов'язався передати у власність позивача, а позивач зобов'язався сплатити та прийняти додаткову партію ячменя ярового на суму 23000,00грн.

Відповідно до п.1.2. додаткової угоди, сплата за товар здійснюється на умовах 100% передплати, частинами по 5000-10000 грн., на протязі 25 днів з моменту підписання даної угоди.

Як витікає з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивачем виконано умови договору в повному обсязі, про що свідчать додані до позовної заяви виписки з банківського рахунку на загальну суму 94000,00грн.

Відповідачем товар не поставлено.

Враховуючи наведені обставини, позивач просить стягнути з відповідача суму сплаченої передплати, 25% річних та інфляційні витрати. Разом з тим, в заяві про зміну підстав позову зазначену суму позивачем розраховано, виходячи з курсу гривні до іноземних валют станом на 27.07.2009р. При цьому позивач посилається на п. 3.1. договору та п. 2.1. додаткової угоди, якими визначено, що розрахунки проводяться в національній валюті з поправкою на зміни курсів євро та долару США, та встановлено суму договору в цих валютах.

Однак з такою позицією позивача погодитись не можна з огляду на таке.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.  Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 ГК України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Таким чином, законом визначено, що судовий захист прав та законних інтересів здійснюється виключно у спосіб, визначений чинним законодавством або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частиною другою зазначеної статті встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Таким чином, законодавцем встановлено, що особа, яка сплатила за товар та не отримала його за умов, визначених наведеною статтею має право захистити свій законний інтерес, подавши позов або про зобов'язання відповідача поставити товар або повернення сплаченого за договором.

З правового аналізу зазначеної норми витікає, що поверненню підлягає сума, яку позивачем фактично сплачено за товар, який не було поставлено.

З наведеного, враховуючи, що як визначено вище, позивачем в якості передплати за договором та угодою фактично сплачено 94000,00грн., витікає необґрунтованість позовних вимог, викладених в заяві позивача від 14.01.2011р., поданої до суду 17.01.2011р. в частині стягнення з відповідача суми попередньої оплати з урахування курсу іноземних валют в загальній сумі 168654,55грн.

За відсутності відповідного клопотання позивача в господарського суду немає правових підстав для виходу за межі позовних вимог, викладених в заяві про зімну підстав позову, та задоволення позову в розмірі, належнім до стягнення.

Позовні вимоги про стягнення сум 25% річних та інфляційних витрат господарський суд відхиляє, оскільки зазначені суми розраховано виходячи з неправомірно визначеної суми передплати, яка підлягала стягненню.

Що стосується позовних вимог про стягнення безпідставно отриманих відповідачем коштів в сумі 1000,00грн., господарський суд зазначає наступне.

Як зазначає позивач, зазначену суму ним сплачено помилково, оскільки сплаті за товар у відповідності до відповідних положень договору та угоди підлягали кошти в сумі 93000,00грн.

Відповідачем таких тверджень позивача не спростовано, однак у додатковому відзиві  заявлено про застосування позовної давності в цій частині спору.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Як зазначалося вище, згідно з п.п. 1.1., 1.2. договору та п.п. 1.1., 1.2. додаткової угоди, сплаті підлягали грошові кошти в сумі 93000,00грн. (70000+23000).

Разом з тим, позивачем сплачено 94000,00грн. і як пояснено його представником в судовому засіданні, помилка при перерахуванні зазначених договором коштів сталась при останній сплаті 09.06.2006р. на суму 9000,00грн.

Таким чином, позивачем помилково перераховано відповідачеві грошові кошті в сумі 1000,00грн.

Разом з тим, відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Враховуючи, що станом на момент вчинення помилки при перерахуванні суми попередньої оплати, позивачеві була відома сума договору, яку визначено п.п. 1.1., 1.2. договору та п.п. 1.1., 1.2. додаткової угоди, про що свідчить його підпис на зазначених документах, господарський суд вважає, що перебіг позовної давності, на протязі якого останній міг звернутись в суд з позовом про витребування у відповідача безпідставно отриманого майна, розпочався в момент здійснення такої помилки, тобто –09.06.2006р.

Таким чином, позивачем трирічного строку позовної давності не дотримано. При цьому господарський суд враховує, що і перше звернення позивача з позовом до відповідача, яке здійснено 31.07.2009р. (справа №17/248/09), здійснено з порушенням строку позовної давності в частині вимог про повернення безпідставно отриманого майна, що унеможливлює застосування до даних правовідносин норм ЦК України стосовно переривання перебігу строку позовної давності.

Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Що стосується тверджень відповідача про неукладеність договору, господарський суд зазначає, що вони є безпідставними, оскільки договір №5/4 від 05.04.2006р. (та додаткова угода до нього) за своєю правовою природою є договором контрактації сільськогосподарської продукції, відносини укладення якого врегульовано ст. 713 ЦК України, а також загальними положеннями про договори купівлі-продажу та поставки, та містить усі істотні умови, необхідність яких встановлено зазначеною статтею та Главою 54 Цивільного кодексу України, в т.ч. предмет, ціна, строк тощо, що очевидно витікає з його змісту.

Посилання відповідача на положення ст. 272 ГК України, господарським судом не приймаються, оскільки зазначеною нормою врегульовано відносини укладення договорів контрактації сільськогосподарської продукції на основі державних замовлень, що не відповідає обставинам даної справи.

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна особа повинна довести т обставини, на які вона посилається як на підставу своїх доводів та заперечень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 82-1, 84, 85 ГПК України, господарський суд, -          

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 93 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення –з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 цього Кодексу.

Повний текст судового рішення складено 18.02.2011р.

   Суддя                                                        В.О.Ржепецький